ОТРЫВКИ ИЗЪ ПЕРЕВОДА ОДИССЕИ
[За вид.: А. А. Потебня. Изъ записокъ по теоріи словесности. — Харьковъ, 1905. — Приложенія. — С. 538-583.]
Александръ Аθанасьевичъ Потебня подъ конецъ жизни задался мыслью перевести Одиссею на малорусскій языкъ, но этой работы ему неудалось окончить. Считая для будущихъ поколЂній дорогимъ всякій набросокъ этого высокоталантливаго и глубокоученого языковЂда, ученики его и почитатели, знавшіе его почеркъ и способъ писанія, при помощи вдовы покойнаго, возстановили то, что сдЂлано было имъ вчернЂ карандашемъ на отдЂльныхъ лоскуткахъ бумаги. За исключеніемъ очень малыхъ отрывковъ изъ разныхъ пЂсенъ Одиссеи, такимъ образомъ получились д†съ половиною расподіи, приготовленныя имъ, правда еще въ черневыхъ наброскахъ, но безъ пропусковъ и перерывовъ, именно: 275 стиховъ 3-ьей расподіи (τά εν Πυλω), вся 7-ая расподія (’Οδυσσεως ’έσοδος προς ’Αλκίνουν) и почти вся 8-ая (’Οδυσσεως δύστασις πρός Φαίακας).
Эти отрывки, хотя и въ незаконченномъ и неотдЂланномъ въ просодическомъ отношеніи видЂ, ясно показываютъ, какого дорогого труда лишила насъ ранняя смерть знаменитого профессора. Посвятивъ много лЂтъ изученію малорусской поэзіи, ознакомившись съ тончайшими изгибами лексическихъ оттЂнковъ простонародной рЂчи, профессоръ задумалъ исполнить задачу, которую еще Гоголь указывалъ нашимъ писателямъ — сдЂлать Одиссею всеобщею народною книгою. Ясно, что для достиженія такой цЂли необходимо прибЂгнуть къ народному языку, который такъ поражаетъ насъ своею задушевною искренностью, энергическою выразительностью и поэтическою простотою въ произведеніяхъ безъискуственной словесности. Александръ Аθанасьевичъ былъ глубокій зна-/539/токъ этого языка; но, приступая къ переводу Одиссеи, онъ началъ своеобразную подготовку къ этому труду, указывающую на то, съ какою серьезностью онъ относился ко всему, что начиналъ.
Краткій разсказъ о ходЂ этой подготовки, на сколько о томъ можно судить по оставшимся матеріаламъ, можетъ быть очень полезенъ въ настоящее время, когда въ педагогическомъ мірЂ нашемъ обращено особенное вниманіе на точность и простоту переводовъ изъ классиковъ и, конечно, прежде всего изъ Гомера, этого образца простоты и естественности. Какъ выставка набросковъ, этюдовъ и прочей черновой работы, служившей подготовленіемъ къ созданію РЂпинымъ картины „Запорожецъ“, была поучительна для художниковъ-живописцевъ, такъ точно можеть быть глубоко поучительна для филологовъ и поэтовъ работа, произведенная А. А. Потебней передъ переводомъ Одиссеи.
Прочитать Одиссею въ подлинникЂ и въ переводахъ на разные славянскіе языки и возобновивъ такимъ образомъ въ памяти тЂ предметы, образы, положенія, дЂйствія и пр., и аттрибутахъ ихъ, какіе нужно было выразить въ переводЂ, профессоръ принялся за чтеніе образцовъ народной словесности и классическихъ малорусскихъ писателей, извЂстныхъ ему также очень хорошо. Въ особой пачкЂ бумагъ мы находимъ сдЂланные имъ выборки словъ, выраженій, рЂченій, какія могли бы понадобиться ему при передачЂ встрЂчающихся въ ОдиссеЂ названій предметовъ, дЂйствій, эпитетовъ, опредЂленій, характеристикъ и т. п.
Эти выписки лексическаго матеріала съ указаніемъ на страницы книгъ, употребляемыхъ для этой цЂли профессоромъ, показываютъ, что онъ пересмотрЂлъ Геродота, лЂтописи Ипатьевскую, Самовидца, многіе акты, изданные Археографическими коммиссіями, сборники пЂсенъ и пословицъ Чубинскаго, Головацкаго, Метлинскаго, Номиса, Кольбера, Романова, матеріалы, изданные въ „Запискахъ о Южной Руси“, въ „Осно–, сочиненія авторовъ: Котляревскаго, Квитки, Гулака-Артемовскаго, Гребінки, Куліша, Марка-Вовчка, ГлЂбова, Манджуры и др. /540/
Выписокъ изъ этихъ книгъ сдЂлано имъ болЂе 2500. Они состоятъ или изъ отдЂльныхъ словъ, или изъ поставленныхъ рядомъ синонимовъ и омонимовъ (горопаха, бідолаха, бідаха, густо, багато; скоро, швидко, хутко, шпарко, мерщій; бігты, чвалати, чесати, чухрати, чімчикувати, попхатися; більше, кріпше, дужче, сильнійше, міцнійше и т. п.), или изъ сложенія словъ, употребляющихся въ народной поэзіи рядомъ для извЂстнаго понятія (ревно заплакати, гвалт зчинити, раду складати, у славу вбитися, неславу зложити, слёзи роняти, словами мастити, жалю серцю завдавати) или для опредЂленія предмета (ліс непролазний, качечка качуриста, ясна зброя, смажні вуста, супротивне слово, люба згода, добра слава, пташки співучі, бджоли гудючі, золота брама — срібні одвірки, препишна вечеря, славні вечорниці, дівчина чемна, старець божій, сука облесна и пр.), или наконецъ изъ цЂлыхъ рЂченій и фразъ, оказавшихся почему-либо характерными или пригодными для перевода Одиссеи, напр.: а в вись висока, а в ширь широка; в кору багрява, а въ верх кудрява; сама стала — задумала, карі очі зарюмала; як була я сім літ удовою — не чула я землі під собою, як пішла я за вражого сина, — побила мене лихая година и т. п.
Иногда слова, выраженія и реченія сопоставляются съ польскими, чешскими, бЂлорусскими, великорусскими, греческими; напр.: русявий — ξάνθος; иншоі мови ’αλλόθροος; охряти — chradnouti; padam do nóg — вдарити челомъ — γουνάζομαι; κομας ιακινθίνω ’άνθει ομοίας (Од. VI, 231) — ой на мені кучерики, як на барвіночку (Чуб. IV, 481) и т. п.
Иногда въ началЂ листка встрЂчаются замЂчанія, послЂ которыхъ уже идутъ виписки, наптр.: „Постоянные эпитеты. Къ вопросу объ аттрибутивности существительнаго. Чтобы существительное могло быть атрибутивно, въ немъ долженъ сознаваться признакъ. Постоянный эпитетъ есть не непремЂнно возстановленіе признака, этимологически даннаго въ существительномъ (это — только частный случай), но непремЂнно долженъ удовлетворять потребность мыслить въ вещи опредЂленный признакъ. Между прочимъ постоянный признакъ служитъ и идеализаціи: „Ой, косо! не рік /541/ я тебе плекала, молодим борщиком зминала, шовковов хусточков стерала, золотим гребінцем чесала (Гол. IV, 634). Білі руки, дрібні слёзи (ib. 634, 635) и т. д.
НЂкоторые листки сложены вчетверо съ тою цЂлью, чтобы впослЂдствіи можно было разрЂзать ихъ, и на отдЂлахъ сложенныхъ листкахъ сдЂланы разнородныя выписки. Изъ этого видно, что систематизаціи выписокъ еще не было сдЂлано, что все это пока первоначальные наброски; тЂмъ не менЂе многіе изъ выписанныхъ словъ и выраженій уже употреблены въ начатомъ переводЂ Одиссеи; другіе очевидно ждали еще пересмотра, критики, сопоставленія съ гомерическими выраженіями и, какъ можно видЂть изъ сравненія, съ другими мЂстами тЂхъ же рукописей, еще не получили окончательной формы справочнаго подготовительнаго матеріала.
Въ общемъ вся указанная подготовительная работа даетъ прекрасный методъ для желающихъ заняться переводомъ Гомера и достичь простоты и естественности языка, столь необходимыхъ въ данномъ случаЂ.
Въ прилагаемыхъ отрывкахъ приведены въ видЂ подстрочныхъ примЂчаній тЂ разнорЂчія, какія найдены въ рукописи А. А. Потебни на самихъ листахъ перевода; очевидно они поставлены были имъ съ цЂлью выбрать то или другое при окончательномъ переводЂ.
А. Русовъ.
* * *
Одиссея. III рапсодія.
Ніч всю і світом судно їх мокрую путь розтинало;
Гелій схопився, покинувши моря затоку прекрасну,
Й на небо зійшов мідяне світити богам несмертелним
Й смертним вмірущим на всій землі хлібородній;
Тоді вони в Пил Нелеїв добрезбудований город
Прийшли, а ті на пісках у моря правили жертви: 5
Чорних биків синекудрому богу, що землю хитає. /542/
Сиж було девъять рядів, по пьятьсот чоловіка сиділо
В кожному ряді й по девъять биків було перед рядом.
Саме потрух вони коштували й части бедер палали
Богу у честь, як ті з кораблем рівнобоким пригнались. 1) 10
Паруси підтягли і згорнули, причалили й війшли на берег.
Вийшов з судна и Телемах, попереду ж ёго Атена.
Й перша промовила так ясноока богиня Атена:
„Вже ж, Телемаху, тут сорома нетреба и трохи
За тим бо й поплив єси пó морю ти, щоб роспитати про батька, 15
Де ёго вкрила земля й на яке безголовъя набіг 2) він.
Так ну бо тепер до Нестора просто іди, вкротителя коней:
Довідаємось, якую він раду у грудяхъ ховає.
Сам ти ёго попроси, щоб сказав він нехибную, щирую 3) правду.
Брехні ж він нескаже, бо чоловік він дуже розумний“. 20
Їй ув одвіт Телéмах розумний став промовляти:
„Менторе, як ёго йти, як пригорнутись 4) до ёго?
Я ж до річей вимовних ніякої вправи немаю.
Та впъять таки стид молодому випитувать мужа старого“.
До ёго промовила так ясноока богиня Атена: 25
„Дещо, Телéмаху, сам в своїй голові ти змизкуєш,
Дещо піддасть тобі бог. Така бо думка у мене, що
Не на перекір же 5) богам ти зродився и згодувався“.
Так сказавши, ёго повела Паллада Атена
Спішно, а далі 6) і він. пішов слідою богині. 30
Так підійшли ік громаді мужів Пилян і їх сижам.
Нестор сидів там з синами, навколо ёго товариство
Пир готовáли, мъясиво пекли й на ріжки настромляли.
Скоро уздріли гостей вони, ю́рбою вийшли на зустріч,
Стали руками витати й сідати їм ізвеліли. 35
1) Пригрібатись
2) Настиг
3) Тобі усю
4) До его доступиться
5) Не противъ волі
6) А потім /543/
Перший Пизистрат Несторович підійшовши близенько,
Взявъ за руки обох, та за пир увсадовив їх
На смухах мъяких, на пісках на березі моря
Поруч із рідним братом своїм Тразимедом і батьком.
Потроху дав по частині, у кубок од злота самого 40
Насипав вина й витаючи став промовляти словами:
„К Палладі Атені, Дія дочці Эгидодержавця,
Помолися, гостю, тепер Посейдаону пану,
Ви бо прибувши сюди (як раз) к ёго учті поспіли 1)
Як же зіллєш і помолишся сам як слід по закону, 45
Дай і сёму опісля вина солодкаго кубок,
Хай ізіллє. А чей же і він богам несмертелним
Молиться: всім бо людям треба богів (непомалу).
Тілки що він молодший, одноліток 2) мабуть зо мною.
Тим то перше тобі я чару дам золотую.“ 50
Сказав, та в руку дає їй вина солодкого кубок.
Змиливсь Атені сей муж справедливий, розумний
Тим, що попереду їй він чару подав золотую,
Й зараз змолилася щиро вона Посейдаону пану:
„Молимося, услиш Посейдаоне земледержче, 55
Та щоб збулися сі речи, немай за надто велике
Несторові і синам найперше дай 3) славу, панство;
Далі затим и иншим милую 4) дай нагороду
Вкупі 5) пилянам усім за преславну великую жертву;
Телемаху ще і мені дай вернутись, те діло зробивши, 60
Зачим із чорним швидким кораблем сюди ми прибігли.“
1) Попали
2) Ровесник
3) Вділи.
4) Вдачную. Губ. IV, 363.
5) Посполу
Так молилась вона (та самаж усе ізробила).
Телемаху далій дала гарную чару двійчатку.
Также саме молився й любий син Одисеїв.
Тіж, як верхні мъяса попекли і з ріжків поздіймали, /544/ 65
Стали порозділявши препишний пир пирувати 1).
Як же до пива й їстива уже одігнали охоту,
Слово ізняв до них Нестор Геренійский комонникъ:
„Тепер уже краще розвідати та гостей роспитати,
Хто в’ни такі, як вже вдоволнили їжею душу. 70
Гості, хто ви такі? Відкіля по мокрій дорозі?
Чи ви за ділом яким, чи вештались світ за очима, 2)
Наче здобишники ті, що здря блукають по морю,
Душі свої кладучи й чужеземцям розносячи лихо.“
Ёму пак в одвіт Телемах розумний став промовляти, 75
Всмілившись, бо Атена сама ёму смілость у сердце
Вложила, щоб міг ёго роспитати про батька в одлуці,
Та щоб про самого поміж людьми 3) стала добрая слава:
„Нестор’ Пелеєвичу, великая слава Ахаян,
Питаєш мене, відкіля ми? так я скажу тобі зараз: 80
Ми прийшли із Итаки, що під Неіоном горою,
Діло ж мене те, що кажу, свое негромадське.
Йду я, дальнёї слави про батька чи де не зачую,
Про Одисея душі терпеливої. Він колись, кажуть,
Бився у купі с тобою та город Трояньскій розбурив. 85
Про инших же всіх, с Троянами що воювали,
Нас вісти заходять, де хто загинув смертьтю гіркою.
Ёго ж и погибель саму без вісти 4) зоставив Кроніон,
Бо де він загинув, ніхто неможе сказати напевно:
Чи на сухій землі мужі вороги подоліли? 90
Чи пан на морі погиб він посеред хвиль Амфитриты
Тим то к колінам твоїм припадаю, ачей твоя ласка
Про смерть ёго гірку розказати, коли часом бачив
Своїми очима, або чував, що росказував’ казки
Про ёго, бо овсі нещасного мати ёго породила 95
1) Славную учту справляти.
2) Навмання, наудачу.
3) Миром:
4) Чутки. /545/
Неусолужуй нічого з уваги на мене і жалю.
Гаразд мені все роскажи, як тобі довóдилось бачить,
Прошу, коли чесний мій панотець Одисей може часом
Словом чи ділом тобі обіщавшись та став у пригоді
В Трояньскій землі, де ви біди лихі терпіли Ахеї. 100
Згадай се тепера мені й скажи усю щирую правду“.
Ёму одповів на сеє Нестор Гереньский комонник:
„Друже, коли єси нагадав біду, що в землі тій 1)
Витерпіли ми Ахейські сини на одвагу невпинні,
Або скільки — як съ короблями по морю без краю
Ми побивались з добичею, де Ахиллей нам довóдив,
Або скільки під градом великим Пріяма пана
Бились... Вбито там згодом усіх, які були луччі:
Там и Айант хоробрий поляг и Ахи́ллей там,
Там и Пáтрокл поляг, до совіту 2) рівний з богами. 110
Там и любий мій син, и силач и на вроду без вади
Анти́лох, він бігати був швидкий над усіх и боєць був!
Ну та и нáдто чимало стерпіли ми иншого лиха,
Все ёго хто ж би з смертелних людей приміг росказати?
Як би б и навіть і пьять год і шість год ти тут зоставався у мене, 115
Про злидні роспитуючи, які ми там терпіли Ахайці,
Скорійш надоїло б тобі й у отчизную землю б вернувся.
Девъять бо літ ми захожувались 3), їм сшиваючи лихо
Всякими хитрощами, аж насилу кінець дав Кроніон.
Радою там ніхто неваживсь рівнятись прилюдно 4) 120
З ним, Одисей бо далеко над усіма верхи брав
Всякими хитрощами, отецъ твій, як що і справді
Шадок ёго єси; аж страх бере, як подивлюся,
Вже бо й речи твої такі ж самі й несказав би,
Щоб молодая людина до діла так говорила. 125
1) Коли нагадали єси горе, що в тім краю.
2) Ради.
3) Порались.
4) Ввічи. /546/
Там то ми увесь час я з ясним Одисеем
Ні у громаді, ні в раді різно неговорили,
А однією душею на розум и добрую раду
Ми Аргивян навчáли, 1) щоб вийшло як можна найлучше,
Коли ж ми город на кручі высокій розрушили Прияма пана 130
(Й назад потягли в короблях и бог нас роскидав 2) Ахейців),
Тоді то Зевс нам смутне вороття у серці замислив,
Як не усі були розважні та справедливі,
Тим то чимало із них лихую здибало 3) долю.
Все через пагубний гнів 4) дочки могучого батька, 135
Що меж двома Атрея синами зкоіла сварку,
Як зізвали вони Ахайців усіх до громади
Поквапно та не до ладу 5) (вже надвечір) к заходу сонця.
А ті Ахайскі сини вже важкі од вина, як зійшлися,
Так стали казати, для чого людей ізібрали. 140
Тутъ Менéлай тобі всім Ахайцям повеліває
Гадати про вороття по спинахъ моря широких,
А Агамамнону сеє не до сподоби, хотів бо
Задéржать людей та справить святиї жертви великі,
Щоб чи гніву страшної Атени невтихомирить. 145
Невбашний! незнав він того, що атена недасться вблагати,
Бо не ’дміняється сразу серце 6) богів вічносущих.
Так, міняючися важкими 7) словами, стояли
Обоє, аж схопилися з міст Ахайці добропоножні
З криком — сказати неможна й була в їх надвоє думка 8). 150
Ніч ми перебули, в душі замишляючи злейе 9)
Одни на одних, бо Зевс на нас уже лагодив лихо.
1) Наущали: будеш мене на добрий розум наущати. М. 351.
2) Росточив
3) Настигло
4) Ненависть
5) Через лад
6) Думка
7) Грізними
8) З галасом бо-зна яким, и була у їх думка нарізно
9) Коверздючи злейе у серці. /547/
Вранці ми судна взяли істягати на синеє меро
Брати добиток на них та жінки підперезані низько.
Так половина людей уперлась там позостатись 155
При Атреєвичу Агамéмноні, людей пастухові;
Ми ж, посідавши на судна, погнали, й вони дуже швидко
Бігли 1) и бог нам як скатерть прослав великую моря пучину.
К Тенеду ми прибувши богам ісправили жертви,
Гадаючи вже до дому, та Зевс вороття несудив ще 160
Немилосердний, зняв він сварку лихую у друге.
Ті потягли кораблі круторебрі, назад повернувши,
Из сподарем Одисеем розважним на вигадки хитрим,
В Атреєвича Агамемнона запобігаючи ласки;
Яж узяв с кораблями всіма, що ходили за мною, 165
Втікати: дознавсь, що нам лихо замислила божая сила.
Втікав и Тидеів хоробрий син із своїм товариством. 2)
Далі вже згодом рушив за нами й русявий Менелай
Та 3) на Лесбі догнав, де ми довгий плав обмишляли:
Чи маєм вище Хия крутобескедного взяти 170
На остров Пекрію, ёго зоставляючи вліві;
Чи маєм нижче Хия плисти повз Мимант вітристий?
Бога просили ми знак проявити, 4) и він показав нам
Серéдину моря звелів ростинати, на острів Эвбою,
Щоб яко мога скорійше могли ми вибратись з лиха. 175
Вітер свистучий знявсь дути у тил, кораблі дуже швидко
Путі многорибні пробілги та до Геройста
Пристали в ночі. Посейдону багато тут стегін бичачих
Ми на вівтарь принесли, 5) перемірявши море велике.
День четвертий ішов, коли кораблі рівнобокі 180
Тидеєвича товариство Диомеда, вскормителя коней
1) Пливли
2) Товариство піднявши
3) Одначе
4) Ип. 577
5) Зложили ми на вівтар. Объяс. II. 127, 323. ./548/
В Арзі ставало; яж ік Пилу держав, а вітер
Вже невгавав, з того часу як бог послав ёго дути.
Так то вернувся я, люба дитино, без вістя й незнаю,
Які із Ахайців збавились смерти, якиї погибли. 185
Чого ж я сидячи тут, у палатах у нашихъ довідавсь,
Знатимеш, як тому й слід, од тебе непотаю я.
Здорові, кажуть, дійшли Мирмидони — ясині копья 1)
Що Ахиллея — великого серця син їм доводив;
Здоровъ вернувся и Филоктет Пойантовичъ славний, 190
Идоменей на Крету привів усе товариство,
Яке уціліло ’д войни: невзяло в ёго море нікого.
А про Атреєвича и сами ви хоть здалека чули
Хоть він вернувсь, та А’гист гіркую погибель замислив.
Але, правда, що й сам дав за се слушну заплату. 195
Добре, як вбитий муж по собі та сина зоставить 2)
Бо от и той Орест, душогубу добре оддячив
Зрадливому 3) Айгистові, що вбив ёму славного батька.
(Так ти, друже, бо бачу вроду та зріст твій, борися 4), 200
Щоб хто й з далніх нащадків 5) тебе помъянув добрим словом).“
Ему так в одвіт Телéмах розумний став промовляти:
„Нестор Пелеєвичу, великая тіхо Ахайців!
Вже ж так, що оддячив Орест, пронесуть ёго славу Ахайці
Геть широко-далеко, що й будучі щадки почують;
Як би б той мене боги 6) одягли в таку силу, щоб міг я 205
Дать женихамъ одплату за їх досадниї збитки,
Що гордуючи мною вони 7) неподобнеє роблять!
Алеж боги мені такого щастя неспряли,
Батьку мóму і мені; так притьмом тепер треба терпіти“.
1) З. о Ю. Р. I, 36.
2) Як то гаразд, коли вбитий муж та сина зоставить.
3) Лукавому.
4) Кріпися.
5) Потомків.
6) Мені боги дали.
7) Що вони з гордості мені. /549/
Ёму одповів на сеє Нестор Гереньский комонник: 210
„Друже, коли вже мені нагадав, та сказав єси сеє,
Кажуть, що женихів в твоєі ненькі багато,
Та против волі твоєі вони коять лихо въ палатах.
Скажи же мені: сам ти ім піддаєшся, чи може люде
Земляне 1) тобі вороги послухаючи божого гласу? 215
Хто зна? Може вернувшись колись, він їх заплатити 2)
Заставить, чи сам один, а чи із Ахайцями вкупі,
Як би б тебе зволила такъ полюбить ясноока Атена,
Як тоді вона Одисеєм славнимъ журилась
В трояньскій землі, коли біду ми терпіли Ахайці... 220
Бо я невидав, щоб боги кого так очевисто любили,
Як очевисто ёго заступала Паллада Атена;
Як би б, кажу, зволила такъ полюбить, та тобою пекласа,
То не один би із них навік забув женихання“.
Ему пак в одвіт Телемах розумний став промовляти: 225
„Старче, щоб се слово справдилось я й негадаю,
Бо дуже велике воно, аж страх бере. Ні несправдиться.
Хоть би сповідавсь я, хоть би була на те й божая воля!“
Тут пак промовила так ясноока богиня Атена:
„Слово яке з-за зубів частоколу в тебе злетіло! 230
Богу легко, як зволить, и здалека мужа вернути.
Про мене ж лучче б я рад, хоть набравшися всякого горя,
До дому вернутись, та день вороття свій побачити;
Ніж вернувшись (скоро) погинути дома, як Агамемнон
Погиб од Айгиста та од своєі суложниці зради. 235
Правда одначе: й боги сами од спільноі смерти
Оборонити й того, кого люблять, неможуть, коли вже
Доля лихая кому погинути смерттю гіркою“.
Ій ув одвіт Телемах розумний став промовляти:
„Менторе, годі про се говорити, хоть нас воно й журить!
1) Люде землі, мир.
2) Хто зна, чи він, вернувшись колись, за кгвалт заплатити їх не заставить, чи сам один, чи з Ахайцями вкупі. /550/
Певно, немає ему вороття, а вже погибель
І чорную смерть судили ёму боги немертелні.
Тепер же про иншую річ розвідати хочу й спитати
Нестора, як над усіх справедливий він та розумний,
Бо кажуть, тричі він панував вже, три покоління. 245
Та, як подивлюся на ёго — неначе безсмертний здається.
Нестор’ Пелеєвичу, скажи мені щирую правду 1):
Як погинув Атреєвич, можний пан Агамемнон?
Де був Менелай тоді та якую згубу замислив
Айгист зрадливий, що вбив куди-хоробрійщого ’д себе? 250
Той 2) був не в Арзі Ахайскім либонь, а де небудь инде
Блукав по світах 3), що Айгист осмілився вбити?“
Ему на се одповів Геренійський Нестор комонник:
„Так я, дитино моя, тобі роскажу усю правду.
Вже ж таки й сам ти здогадуєшся, як воно сталось 4), 255
Як би б не тó що, а хоть би в живих застав 5) у палатах
Айгиста, вертаючись з Троі, русявий Менелай,
Ані могили над трупом ёго ненасипали б люде,
Розшматували б б собаки ёго та хижеє птаство
В полі од города геть-де, та голосити по ёму 260
Нестала б з Ахаянок жодна, бо дуже лихеє він вдіяв,
А то стояли ми там та часті зводили битви,
А він тут любенько собі у кутку конеплодного Арга
Старавсь Агамемнонову жону вчаровати словами.
Спершу таки того неподобного діла цуралась 265
Ясна Клитаймнестра, бо добрий розум вона собі мала,
Та й був муж-співак при їй, що ёму одъіжжаючи в Трою
Атреєвич був-приказав своєі жони доглядати;
Коли ж її зволі богів, попутала доля піддатись,
1) Менелай.
2) Між людьми.
3) Розмишляєш, що з того вийшло.
4) Іздибав.
5) Не потай мені правди: /551/
То той тоді співака запровадив на острів безлюдний 1) 270
Та там і покинув птаству на здобич та на поталу.
Її ж охочий охочу, одвів до своеєї домівки.
Багато стеген богам на святих вівтаряхъ попалив він.
Багато пишних дарів їм повішав, шатами й злотом,
Великеє сповивши діло, що й несподівався ніколи. 275
VII рапсодія.
Поки там так моливсь ясний Одиссей многотерпець,
Дівку 2) тим часом у город сила везла пари мулів.
Як же до батькових славних вельми хорім добралась,
То зупинила мули в воротіх. Брати наоколо
Стали, подобні богам несмертельним, далі із воза 5
Мули повипрягали й у хату повносили плаття;
Сама ж у свій терем пішла. Там їй огонь розпалила
Стара Апейронка, її покоёва, Евримедуса.
Сю з Апейри колись кораблі привезли крутобокі;
Та її Алкиною вибрано в дар, як над усіми 10
Феаками він панував и народ ёго слухавсь, як бога.
Вона згодувала в хоромах білорукую Навсикаю.
Для неї огонь роскладала та ый окроме готовала вечерю.
Тоді то підвівсь Одиссей, щоб до города йти, атена ж,
До ёго зичлива, туманом густим ёго оточила, 15
Щоб часом який з високоумних Феаків спіткавши 3)
Нестав глумитись 4) над ним словами та розу питати.
коли ж уже мав уступити у город веселий 5),
То там зустріла ёго ясноока богиня Атена,
Дівчиною молодою, з глекомъ въ руках, обернувшись, 20
Стала вона перед ним, а ясний Одиссей став питати:
1) Пустинний.
2) Панну.
3) Зустрівши.
4) З його глузувати.
5) Приязний. /552/
„Дочко, чи непровела б ти мене до домівки мужа
Алкиною, що тут меж сими людьми панує?
Бо я тут чужий, дознавши й перетерпівши чи мало,
Прихожу з далекого краю, тим то незнаю нікого 25
З людей, що держать сей город 1) і ниви сі роблять“.
К ёмуж промовила так ясноока 2) Атена:
„Так я ж тобі, гостю 3), той дом покажу, що ти кажешь,
Бо се недалеко од чесного батько мого домівки.
Тільки ти мовчки іди (а я по переду йтиму); 30
Непоглядай ні на кого і непитайся ні в кого,
Бо тут такі, що недуже чужих людей поважають,
Недуже то люблять вітати 4), як прійде хто з иншого краю.
На кораблі швидки вони лиш вповають, та моря
Пучину 5) на них переходять: так дав їм землі потряситель: 35
А кораблі в їх швидкі, як птиці крило або думка.“
Так то сказавши, ёго повела Паллада Атена
Спішно, а вин затим пішов по слідах богині 6).
Й непостерегли ёго кораблями славні Феаки,
Як він по городу йшов поміж ними, бо непопустила 40
Краснокоса Атена, грізна богиня: на ёго
Імлу несказанну злила, добро замишляючи в сердці 7).
Чудовавсь Одисеей пристаням їх та кораблям рівнобоким,
Майданам для зборищ мужів, стінам довгим, високим,
Скризь поостороженним частоколом навдивовижу. 45
Як же дійшла вже до славних вельми царских будинків,
Розмову таку 8) почала ясноока богиня Атена:
„Отсе тобі, гостю батьку, той дім, що велиш показати;
1) Що в городі сім живуть.
2) Сивоока, синєока.
3) Батьку, поноче.
4) Раді приймати.
5) Глиб.
6) А дали й він пішов слідою богині.
7) В думках до його зичлива.
8) Річ таку. /553/
Застанеш як раз у ёму царів, годованців Дия,
Що пир пирують; ти ж увіходь, нічого небійся. 50
В душі смілий бо муж з усякого діла найлучче виходить,
Хоть би прийшов звідкіля на чужину из иншого краю.
Перш усёго ’спожу старайся знайти у палатах.
Ймення її недаром Арета й предків тих самих
Вона, що породили й мужа її Алкиноя. 55
Бо Навзитоя зпершу зродив Посейдон, що землю хитає,
І Перибоя, найкраща з жіноцтва 1) на уроду,
Менша дочка великого серця Эвримедонта,
Що колись був царем над міру гордих гигантів
Та свій народ загубив нерозумний і сам з ним загинув: 60
З нею ж понявсь Посейдон і породив собі чадо,
Навситоя великого духа, що панував у Феаків.
А Навситой породив Рексенора та Алкиноя.
Того бездітним стрілою убив Аполон срібнолукий,
Ще молодожоном у хаті. Він одно тільки чадо 2) зоставив, 65
Арету, що Алкиной собі поняв за подружжя
Та її чтив, як ніхто нечтіть ні жодної в світі.
Скільки ні есть жінок, що замужем держать хазяйство,
Оттака то їй честь 3) була, як і есть, сердешна 4)
І од любих дітей й од самого Алкиноя, 70
І од людей, що на неї дивляться, наче на бога,
Та словами вітають, як отсе вона городом йтиме,
Вже ж бо доброго розуму їй позичати нетреба.
До кого вона зичлива, тим сварки мужам вона примиряє;
Як би б і тобі добра въ душі вона забажала, 75
Певна б надія була що своїх ти побачиш, 5) та прийдеш
До високого дому, до свого рідного краю“.
1) З жінок
2) Одницю, одиночку
3) Повага
4) Од щирого серця
5) И отчизную землю /554/
По сій мові ’дійшла ясноока богиня Атена
На непліднеє море, покинула милу Схерію
До Маратона прибула і улиць широких Атена, 80
Та в дом кріпкий Ерехтея ввішла. Одиссей же тим часом
К славними палатам 1) ішов Алкиноя. Тут в серці чимало
Думок він перебрав в мідяного ставши порога,
Неначе бо ’д місяця світло стояло
Скрізь по високому дому Алкиноя великого серце; 85
Стіни бо йшли мідяниї сюди і туди од порога
Аж геть, а зверху карниз на них з синёї криці навколо.
Од золота двері до дому кріпкого вхід замикали.
Срібні одвірки 2) стояли на мідяному порозі
Срібний же був і наддвірок 3), а кільце у дверей золотеє 90
Срібні ж та золоті пообіруч собаки стояли,
Що їх Гефест поробив розумом хитрими та мудрим,
Щоб дому стерегли Алкиноя великого;
Бесмертні вони були й нестáрілися ніввіки,
В домі ж сюди і туди до стін приставлені кресла 95
Скрізь од порога аж в глиб килимами укріті
А килими мьягкі доброткані, жіноча робота.
Там то сижували на них Феаків привідці,
Пьючи та їдячи, бо було в їх усего доволі,
Далі хлопці там золотії на гарних підставках 100
Стояли в руках їх походні палали (огнем та світити);
Щоб видко було по ночах гостям пировати.
Пьять десятків робинь жинок було в ёго в домі.
З них которі на жорнах мелють яру пшеницю,
Коториї пак за верстатами ткуть, та сидячи вовну 105
Прядуть, неначе те листя шумить на високій тополі;
Ткання ж густе, що аж з ёго стікає вохкая олива.
1) Хоромам
2) Чуб. IV, 468.
3) Притолока /555/
Як Феаки сами над усіх людей уродливі 1)
Пó морю гнати швидкій корабель, то так їх жіноцтво
Кросно ткати, бо над усіх дала їм Атена 110
Діло вміти робить чепурне та чеснеє серце 2).
Поза двором побили дверей сад там великий
На чотирёх десятинах, навкруги ёго йде огорожа,
Там дерево (всяке) високе росте, цвіте й зеленіє.
Груші, гранати, яблука плоду доброго їсти 3) 115
Та солодкиї фиги та зелені оливи.
Плід на них непропада й небуває ёму недостачі
Ані зімою, ні літом год круглий. Зефир бо вічне
Там подиха: те ростить, а тому дає доспівати.
Одно за одним, за грушою груша, за яблуком яблуко зріє 120
Винні китяги одна за одною, за фигою фига.
Там далі посажений в ёго сад виноград многоплідний,
Инші китяги в ёму на припеці на рівному місті
Въянуть на сонці, а иншиї лиш ізбірають,
Инші вже давлють, а спереду лози там ще зелені. 125
Инші ще цвіт іскидають, а на инших вже кгрона бриніють.
Там далі ще с самого краю грядки до ладу чепурниї:
Всячина там росте, цілий годъ цвіте та буяє.
Дві там криниці: одна ростікається по всёму саду,
Друга з тиї сторони під порігом двора протікає, 130
Побиля високого дому та з неї воду беруть городяне.
Оттакі то красні дари богів були в Алкиноя.
Ставши там, роздивлявсь ясний Одиссей многотерпець.
Коли ж пак на все надививсь та в душі своій надивовався,
Спішно через поріг він переступив та ввійшов у хороми. 135
Саме застав там Феацьких привідців та радців,
Що в честь зливати із чар лучному Аргоубійці.
Ёму звикли зливати посліднёму вже про спочивок згадавши.
1) Тамущі.
2) Добрий розум.
3) Яблука красні. /556/
Ішов же через палату ясний Одиссей многотерпець,
Імлою вкритий густою, що ёго оточила Атена; 140
Аж поки дійшовъ до Арети та до царя Алкиноя.
Коли ж Одиссей вже руками обвив Арети коліна,
Тоді лиш додолу із ёго стекла імла несказанна.
Ті ж запитали усі у палатах мужа уздрівши.
Дивилися та дивувались, а Одиссей став благати: 145
„Арето, Рексенора дочко, що рівен з богами!
До мужа твого, до твоїх колін припадаю я бідний,
І пирнихъ гостей сих молю (хай боги їм у щасті дарують
Вік свій прожити, та нехай кожен з них дітям зоставить
І свій добиток у домі й що в честь ёму дано народом), 150
Ви ж одправу мені знарядіть, щоб скорійше 1) вернутись
До дому, давно бо вже горе терплю я од роду далеко“.
Так сказавши, він сів на огнищі на попелищі
Побиля огня, ті ж всі ущухнувши мовчки сиділи.
Аж дуже вже з годом озвавсь стар чоловік 2) Ехеной, 155
Що з Феаків мужів найдавніш народився
Й річмі перевишував всіх 3), давнини багато зазнавши.
Сей, добра їм жичливий 4), обізвався и слово промовив: 5)
„Алкиной, негарно тобі й зовсім недоділа
Те, що гість долі сидить на огнищі на попелищі. 160
Так підведи бо ти гостя й на сріблом цвяховане кресло
Посадови та окличникам ще ізвели намішати
Вина, щоб могли ми і Диєві в честь громолюбцеві злити,
Як випада нам при чесних странніх, що помочі просять.
(Що із чесними странніми разом 6) до нашего дому приходить) 165
Хай гостю й вечеряти клюшниця дасть, що знайдеться въ домі....
А коли Алкиноя великая сила сеє зачула,
1) Швидче.
2) Витязь.
3) Узяв над всіма.
4) До них добровільний.
5) Став промовляти.
6) Вкупі. Гость в дом, — Бог в дом. /557/
То Одиссея на думки богатого взявши за руку
З огнища ёго підвів, посадив на лискучому креслі,
Синові встать приказавши хороброму Лаодаманту, 170
Що найближче до ёго сидів та був ёму наймилійший.
Служка води принесла у гарнім глеку золотому
Й на руки злила над срібною мисою руки помити,
Далі розставила стіл гладкий побиля гостя,
Хліба клюшниця чесна тут принесла й положила, 175
Наставивши всяких наїдків, рада дати, що въ домі знайшлося.
Він же став пити та їсти, ясний Одиссей многотерпець.
Оттоді до окличника такъ Алкиноева сила озвалась:
Рознеси, Понтоною, змішавши у чаші напиток“
Усім по палаті, щоб и Диєві въ честь громолюбцю ізлити, 180
Що з чесними странніми в купі до нашого дому приходить“.
Так він сказав. Понтоной, медового вина намішавши
Й порозливавши по чарах, усім порозносив в палаті.
Вони ізлили й напилися, скільки душа забажала.
Тоді Алкиной до них обзивавшися став промовляти: 185
„Послухайте лишень мене, Феацькі привідці та радці,
Нехай я скажу, що у грудях душа мені повеліває.
Одпирувавши теперь ідіте спати до дому,
Завтра ж рано з зорі, старшини ще більше зізвавши,
Гостя въ палатах ми вгостимо та великеє свято 190
Справим богам, а затим вже і як виправляти в дорогу
Будем гадати, щоб гостю зовсім без труда и досади
За проводом нашим добратись до свого рідного краю
Весело й скоро, хоч як би туди було там далеко;
Та щоб тим часом він недознав ни лиха, ни горя,
Поки неступить на свою землю, а там нехай терпить,
Що ёму доля дала на роду й неласкавнї пряхи
В нитку упряли, коли ёго мати на світ породила;
Колиж — пак хто із безсмертних тепер зійшов до нас з неба,
То значить либонь, що боги инше щось мають на думці 1) 200
1) Инше щось затівають. /558/
Бо досі боги завсегда 1) зъявляются нам очевисто,
Скоро ісправимо їм з ста биків преславную жертву,
Та там, де і ми, пирують, із нами сідаючи поруч.
Хоч би і сам ідучи із нас подорожній спіткався,
То нехороняться ’д ёго, бо ми ж їм рідня недалека 205
Так, як і киклопи, такъ, як і дикі племена гигантів.“
Ему ув одвіт Одиссей многодумній став так промовляти:
„Алкиною, журися не сим, коли хоч, а чим иншим,
Бо я неподобен богам, що держать широкеє небо,
Станом ні зростом, такий я, як всі смертельниї люде, 210
Та кого знаете ви із людей, що найбільше печалі 2)
Зазнали 3), то хиба з тим яб міг своїм горем зрівнятись.
Можна б мені вам щей білше про лихо своє росказати,
Скільки усячини вытерпів я із волі бесмертних,
Тільки хош і смутному, дозвольте мені повечерять, 215
Бо безстиднійшого над живіт ненавистний нічого
Немає; він силоміць про себе згадати заставить,
Хоч як ти захляв од біди, хоч як буде горе на серці
От хоч би й я маю горе на серці, а він все таки мене
Нудить 4) їсти та пити і про все велить забувати, 220
Що я перетерпів, та все лиш себе велить поповняти;
Ви ж поспішіть та завтра, скоро заря забіліє,
Одішлите 5) мене бідолаху до мого рідного краю,
Хоч би й богато прийшлось бідувати, хоч збутися віку,
Тільки що вздрівши хазяйства 6), робинь і дім свій високій. “ 225
Так він сказав, ті ж всі похвалили та ізвеліли 7)
Одправити гостя до дому, бо він до діла говорить.
А як излили й напилися скільки душа забажила,
1) Завше.
2) Горя найбільше
3) Винесли
4) Силуе
5) Виправляйте
6) Добро
7) Дали пораду /559/
Кожен спати лягати побравсь до своєї домівки.
Тільки сам ясний Одиссей в палаті зостався, 230
А коло його 1) сиділи Арета та боговидний
Алкиной, служки ж пирове прибірали начиння.
От почала білорука Арета такую розмову.
Пізнала бо, вздрівши плащ та сорочку, гарну одежу,
Що робила її 2) сама із служебним жіноцтвом, 235
Та озвавшися стала крилаті слова промовляти:
„Гостю, попереду 3) я сама тебе попитаюсь,
З яеих ти людей? відкіля? хто дав тобі сюю одежу?
Чи ти неказав, що по морю блукаючи к нам ти прибився? “
Одповідаючи їй, Одиссей многоумний промовив: 240
„Трудно, царице, 4) іздрібна напасти мої росказати,
Бо їх чимало дали боги з високого неба
Тільки скажу, про що розвідуєш ти та питаєш.
Онегія, остров такий лежить на одшибі в морі,
Там Атланта дочка живе, лукава Калипсо, 245
Краснокоса 5) страшная 6) богиня.
Ніхто ні з богів, ані з смертних людей незнається з нею,
Тільки мене до її очага привела лиха доля,
Як перуном ясним швидкий корабель підо мною
Вдаривши Зевс розщепив посеред виноцвітного моря. 250
Инше все там погибло чесне моє товариство;
Сам я, за киль корабля крутобокого взявшись руками,
Девъять дней носивсь, на десятий темної ночи
К острову Огигії прибили боги. Там калипсо
Живе довгокоса (грізна) страшная богиня. Вона мене взявши, 255
Щиро мене доглядала й кормила, нераз обіщалась
1) Та при йому
2) Пряла та ткала
3) З самого першу
4) Княгине,
5) Довгокоса
6) Та грізна /560/
Вчинити бесмертним та щоб і нестарівсь николи 1),
Одначе 2) серця мого в грудях немогла вговорити,
Там я сім год підряд пробував, бесмертниї шати,
Що їх Калипсо дала, нераз обливая слёзами 3) 260
Коли ж прийшов осьмий...
Тоді сама підштрикнула 4) мене й звеліла вертатись.
Чи то Зевс їй звістку послав 5), чи в самої думка змінилась,
На поромі одпустила кріпкому, понадавала
Іжи й напою смачного, вдягла у бесмертну одежу 265
Й вітер попутний послала погожий та тихий.
Сімнадцять день я плавав так перебуваючи море,
На вісімнадцятий вже замаячили темниї гори
Вашій землі, і зраділо милеє серце у мене
Злощасного, ще бо мав и приняти 6) лиха чимало: 270
Ёго набавив мені Посейдон, що землею хитає.
Вітри на мене піднявши, усі путі завъязав він,
Море змутив несказанно; хвиля ніяк недавала
На поромі плисти, довелося тяжко стогнати.
Далі вітер паром мій роскидав, яж став пучину 275
Перебувати у плав, розрізаючи воду, аж поки
Ік вашій землі мене вітер приніс, та море прибило.
Тут, як вилазити став, силоміць понесла мене к берегу хвиля
Й на скелі великі шпурнула, на негожеє місце.
Пустившися берега, впъять я поплив, аж поки добрався 280
До річки. Тут здалося мені було кращеє місце:
Скель небуло, та надто був ще захпет од вітру.
Впав я дишучи важко 7) і ніч на мене бесмертна
Зійшла. Далі геть одійшовши од річки, що падає з неба,
1) По всі дні
2) Тільки.
3) Слізми обливав гіркими.
4) Наустила.
5) її сповістив.
6) Зазнати.
7) Набіраючись духу. /561/
Спати уклався в кущах, купу листя собі назгрібавши, 285
І бог тут на мене сон излив безконешний.
Там закопавшися 1) в листя, з смутком у серці своєму
Спав я всю ніч, щей ранок і дня половину.
Заходило сонце, тоді мене сон покинув солодкий.
Тут служок твоєї дочки я вздрів на горбочку; 290
Грались вони, сама ж серед їх неначе богиня.
Став я благати її, в єї добрий розум 2) знайшовся;
Несподівавсь я сёго, молодую людину спіткавши,
Що так вона вчинить, бо, що молоде, завсегда нерозумне. 3)
Вона мені хліба у волю дала й вина, що од ёго 295
Щоки горять, у річці помила й дала сю одежу.
От я тобі смутний расказав усю правду.“
Ёму пак одповідати став Алкиной та озвався:
„Гостю, одначе ніяк того нездумала гречи
Дитина моя, щоб тебе у купі з служками дівками 300
До нас привести. Адже ж її першу вмовляв ти“ 4).
Одповідаючи, так Одиссей многоумний промовив:
„Герою, за се несварися, прошу, на чесную панну,
Вона бо звеліла мені іти у купі з служками.
Так я несхотів, бо сором було, та таки і боявся, 305
Щоб як побачиш, душа твоя часом нерозъярилась,
Бо ми на землі племена людьскиї — серця палкого“.
Ёму пак Алкиной одповідати ставъ та озвався:
„Ой не такеє, гостю, у грудяхъ серце у мене,
Щоб необашно яритись, лучче все вміру та гречи, 310
Щож? Як би б, Дию-отче, Атено і Аполлоне,
Такий, як от ти, та однакових думок зо мною
Взяв дитину мою та зятем моїм назвався,
1) Зарившися.
2) Рада.
3) Необашне.
4) Просив. /562/
Тута жити зоставшись! Двір би я дав тобі і хозяйство, 1)
Як би ісхотів ти зостались. Силоміць же ніхто із Феаків 315
Тебе незадержить. Було б се Диєві батьку немило.
А щоб ти знав певно, такъ я одправу тобі назначаю
На завтра. Поки ти будеш знеможенний сном спочивати,
Судно будуть гнати по тихому морю, аж поки пристанеш
До краю й до берегу, чи пак куди тобі любо. 320
Нехай би і геть було дальше туди, аніж до Евбеи —
Вона найдальша од нас, мовляли ті, що видали
З наших людей, як туди русявого Радоманта
Возили з Титієм побачитись сыном землі
За день добігли вони туди без труда і без втоми, 325
Та ще у ту самую днину назад до дому вернулись.
Сам ти побачиш своїма очима, які кораблі в нас,
Та чи молодці наші вміють море послом розтинати“
Так рече. Ізрадів ясний Одиссей многохитрець,
Молитися став і слово сказав, іменням назвавши: 330
„Дию отче! 2) бодай бо усе, що сказав він, збулося!
Алкиною бодай була невгасимая слава
По хлібодарній землї, мені ж дай до дому вернутись“.
Поки воли собі так один із одним розмовляли.
Білорука Арета тимчасом служкам ізвеліла 335
На піддашку ліжко цоставить, килим пурпуровий гарний
На ёму покласти, а зверх килимів простині прослати.
Та ще положити косматі плащі, щоб було чим укритись.
Взявши світло 3) у руки, вийшли служки із палати.
Коли ж незабаром ёму впругеє ложе послали. 340
То перед ним поставали та стали підводить словами:
„Вставай уже, гостю, йди спати, постіль тобі вже готова“.
Так говорили, й ёму хотілося вже одпочити.
Так там став засипати ясний Одиссей многотерпець
1) Добиток.
2) Батьку.
3) Походні. /563/
На ложі з різьбою на гулкому 1) підашші. 345
Алкиной же вклався у дальній кімнаті високого дому.
А біля ёго пані ёго стала постіль собі слати.
VIII рапсодія.
Скоро зъявилася рання зоря, рожевиї пальці,
З ложа тоді підводитись стала 2) Алкиноя великая сила.
Встав тоді й Одиссей божеродний городоборець. 3)
Їх повела тоді Алкиноя великая сила
На радний майданъ Феаків, що в них був ’д кораблів недалеко. 5
Прийшли й посідали поруч на тесаних з каменя сижах.
Тимчасом по городу скрізь ходила Паллада Атена.
Алкиноевого, окличника вид на себе принявши
Та вороття Одиссею великому серцю готуючи мудро.
Біля кожного мужа вона зупинялась та слово казала: 10
„А ну-те збірайтесь сюди, Феацькі привідці та радці,
Ідіте у раду на плець новинку почути про гостя.
Що то недавно прибув 4) до Алкиноя разважного дому,
Наблукавшись по морю и станом подобен бесмертним.“
Сеє сказавши, у кожній душі охоту збудила. 15
Спішно зібралися люде, повен майдан став и сижі.
Багато 5) таких було, що тутъ дивувалися глядя
На сина розважного батька Лаерта. Ему бо Атена
Невимовну 6) красу ізлила на главу і на плечи.
Вищим зробила на вид і шіршимъ у плечіх, 7) 20
Щоб Феакам усім став він лобий та милий,
Грізний и честний, та щоб тому усёму він подужав,
1) Гучному, дзвінкому
2) Підвелась
3) Городів розрушитель
4) Завітав
5) Народу
6) Несказанну
7) Щоб вищим здавався на погляд і товстійшим (дебельшим). /564/
Чим мали спробовати его сили (мужі) Феаки.
Як же зібрались Феаки та до громади зійшлися,
То тоді Алкиной озвався, та так до них став промовляти: 25
„Послухайте лишень сюди, Феацькі привидці та радці!
Нехай я скажу вам, що у грудях душа мені повеліває:
Гость сей, незнаю хто він, приблудившися до мого дому
Не то од людей сходових, не то 1) од західних, незнаю,
Просить одправи та молить напевно ёму щоб сказати 30
Такъ ми ёму, як вже й бувало, даймо скорійше одправу;
З тих бо, хто коли-небудь до мого дому заходив,
Ще тут ні один не тужив 2), дожидаючи довго одправи.
Такъ нумо, чорний стягнім корабель на божеє море,
Ще первоплавний та ще нехай одбереться з народу 35
Пьятьдесять два молодці, які вже звісні за луччих.
Ідіте усі й до уключин весла гаразд привъязавши,
Виходьте на суходіл 3) та обід готуйте нашвидку,
До нашого 4) дому прийшовши, а я усёго в волю достачу.
Се ж молодцям поручаю, а ви усі инші, 40
Берлодержці, князі ходіте до мого дому
Красного й будемо любъязно гостя въ палатах приймати 5).
Неодмовляйся ніхто й співака Демодóка кличте
Божого, бо не кому бог дав пісню людей звеселяти
Всяк раз, як тільки співати ёго душа потягає“... 45
Так сказавши, перед повів, за ним берлодержці
Услід, співакові ж божкому поводирем бувъ окличник.
Пъятдесят і два молодці, що їх одібрано з люду,
Пішло, як той ізвелів 6) на берег неплодного моря.
Як же до корабля дійшли й до хвилястого моря 50
1) Чи.
2) Не жалкував.
3) Вертайтесь та.
4) Мого.
5) Любенько гостю въ палатах справммо учту.
6) Приказав. /565/
Чорний стягли корабель на глиб солоного моря.
На кораблеві щоглу звели й паруси приладнали,
В ремінниї петлі весла вони повдівали,
Все як подоба 1), та білі вони паруси розіпъяли.
Од берега геть корабель вони встановили 2), а далі 55
Пустилися йти до палат розважного Алкиноя.
Повно стало людей на піддашшях 3), в дворі і в палатах
І молодих і старих багато туди назбіралось.
Їм Алкиной дванадцятеро овець дав на жертву,
Вісім свиней яснозубих, та пару биків кривоногих. 60
Обідравши й обпатравши все, вони пир собі милий зробили.
Окличникъ тут підійшовъ, ведучи співака любъязного:
Паче всіх 4) ёго Муса злюбила, добром наділивши і лихом,
Світло згасила 5) очей и дала солодкую пісню.
Ёму Понтоной поставив сріблом цвяховане кресло 65
Посеред гостей пирових, спиною к стовпу 6) ёго прислонивши,
На клинці 7) завісив ёму кобзу він голосную
Над головою як раз й навчив, як їх руками достати.
Кошик гарний із хлібом поставив побиля ёго
Й на похваті чару вина, щоб пив, як душа забажає. 70
Ті ж до готової страви 8) руки попростягали.
Як же до пива й їства уже одігнали охоту,
То Муса сліпця наустила славу мужів воспівати,
Пісень, що їх слава тоді досягала широкого неба
Про Одиссееву сварку 9) з Пелеєвичем Ахиллом, 75
Як на пишнім божім пиру вони раз посварились
1) Як слід.
2) Прикренили.
3) Присінках.
4) Вельми.
5) Збавила світла.
6) До стовпа.
7) На кілку, на клиночку. Kolb. II, 128.
8) Котл. 152.
9) Спірку, суперечку. /566/
Страшними 1) словами, а владика 2) мужів Агамемнон,
Нишком радів, що вже найперші з Ахеєв сваряться,
Бо віщуючи так був прорік ёму Феб Аполлон
В Питі святій, як поріг камъяний переступив він, 80
Щоб бога спитати; тоді котився ще лиха початок
На Троян і Данаїв з ізволу 3) великого Дия.
Так оттаке-то співак преславний співав, Одиссей же,
Плащ великий багровий руками потужними 4) взявши,
Натягъ собі на главу і закрив собі красне обличчя. 85
Бо Феаків стидно було, що з під брів ёму слези точились. 5)
Як тільки ж переставав співати співак божествéнний,
То, втерши слізу, з голови собі плащ ізнімав Одиссей
І, чару двійчату узявши, на честь богам ізливав він.
Коли ж той упъять починав 6) і ёго понукали співати 90
Мужі значнійші з Феаків, бо їм пісьня була до вподоби 7),
То, голову вкривши упъять, Одиссей починав тужити.
Од иншіх усіх втаїлося те 8), що він плаче слёзами.
Тілько Алкиной один завважив та догадався,
Бо близько сидів 9) і чув его важкеє зітхання. 95
Й зараз до веслолюбців Феаків став такъ промовляти:
„Послухайте лишень сюди, Феацькі привідці та радці,
Досить вже душу свою вдоволнили 10) ми пиром посполу
Й бандурою 11), що то веселій беседі 12) есть товаришка,
Тепер же виходьмо й давайте усяково пробувать сили, 100
Щоб гість наш міг росказати своїм, до дому вернувшись,
1) Грізними.
2) Сподарь.
3) Зволі.
4) Міцними узявши
5) З очей йому слёзи лилися.
6) Розпочинав, заводив.
7) Подобалась пісня.
8) З иншіх не постеріг ніхто.
9) Сидячи близько та чувши.
10) Напасли до сита.
11) Ясному пирові.
12) Лирою. /567/
Як над иншими ми усіма узяли й навкулачки
І боротьбою, й скаканням і навзáводи бігом.“
Так сказавши, перед повів, а ті за ним слідом.
Впъять на кілок голосную бандуру 1) повісив окличник, 105
Взяв Демодока за руку і повів ёго із палати.
Й попростував із ним туди ж, куди пішли инші
Значнійші з Феаків, на грище дивитись на перебійців.
Побралися всі на майдан, а з ними юрба велика,
Тьма несчисленна. Добрих молóдців тут встало багато. 110
Акроней піднявся, за ним Елатрей и Окіал,
Встали Навтей и Примней, встав Еретмей и Анхіал,
Встали Понтей и Прорей и Тоон и Анабесиней,
Далі Амфіал, син Тектоновича Полинея,
Й Евріал устав, мужогубцю Арею подобний, 115
И Навболід, що після безпорочного Лаодаманта
Був з Феаків усіх найкращий вродою й станом;
Встало й троє синів безпорочного Алкиноя,
Лаодамант и Галій и богоподобний Клитоней.
Попереду пробувать стали вони, хто швидкий на ноги. 120
Од мети простягся їм тік 2); вони всі посполу
Швидко 3) пустилися бігти, збиваючи порох 4) по полю.
Бігати ж вдавсь куди лучший од всіх безпорочний Клитóней.
Якиї на цілині 5) въ пари мулів гони бувають,
С — так перегнавши, вернувсь до людей, 6) ті ж поодставали. 125
Инші давай боротьбою важкою міряти силу.
Тут Евріал усіх і найлуччих подужав 7);
Скакати ж з усіх найлуччий вдався Амфіал,
Круг же кидати був Елатрей з усіх найзручнійший 8);
1) Кобзу
2) Біг
3) Проворно
4) Порох, пил
5) новині
6) К меті він вернувсь,
7) одолів і найлуччих
8) Над всіма далеко зручнійший /568/
На кулаки ж Лаодамант, вдалий син Алкиноя. 130
Коли ж так серце своє уже вдоволнили змаганням,
Так тут до них Лаодáмант озвавсь, Алкиноєво чадо;
Давайте, братця, спитаємось гостя, чи він невміє,
Чи часом незвик доя кого змагання? На зріст він незгірший,
На стегна і литки нещуплий й на обидві руки ізверху, 135
На въязи дебелі й великую силу. Ще й нестарий він,
Тілько що лихо ёго хиба скрутило велике,
Бо, я кажу, немає на світі гірше, як море:
Знівечить мужа воно, хоть якаб була в ёго сила.
Еври́ял ему тут одповідати став та промовив: 140
„Лаодаманте, дуже іг речи сказав єси слово!
Сам же пійди та визви ёго й скажи, в чому сила.“
Як же зачув сеє слово вдалий син Алкиноя,
Виступив, став 1) у громаді й до Одиссея промовив: 145
„А ну лишень, гостю паноче, і ти (з нами) сили попробуй,
Коли часом в чому ти мистець; та мабуть ти знаєш се діло,
Бо мужу, аж поки він жив, немає білшої слави
Над то, що він вдіє ногами й руками своїми.
Так нубо спробуй, розбий свої сердешниї туги:
Довго одправи ждати небудеш, вже бо для тебе 150
стягнено і корабель і готове уже товариство.“
Ему у одвіт Одиссей многоумний став промовляти:
„Ляодаманте, чи се не на глум мені велите вы? 2)
Злидні мої у мене на душі, а не змагання:
То бо я був натерпівся немало, й намучивсь немало! 155
Тепер на майдані вашім сижу та жадаю 3) одправи,
В господаря и в народу всёго благаючи ласки.“
Став тут Эвріял 4) ему одвічати та в вічи налаяв:
„Значить, не до того молодця тебе, гостю, рівняю,
1) Пішов по середині, став
2) Чи се велите вы мені на наругу (на сміх)?
3) Жегну
4) Одповідати йому став /569/
Що вмілий на всякі змагання, яких між людьми єсть чимало, 160
А до того, що, вештаючись з кораблем многовеслим,
Над такими, що і гребці і купці, ватагує,
Кладь держить на умі, та (й) вимінять де визирає
Та вхопить баришів. На бійця, бачу я, ти непохожий.“
Скоса на его зирнувши, прорік 1) Одиссей многоумний: 165
„Негарно ти, гостю сказав 2), немов чоловік необашний.
Так то не всім мужам боги усе гарне дарують
Вкупі і зріст и розум добрий и красную мову: 3)
Инший муж на вроду буде собі неприглядний,
Та бог словам его постать дає и людим на ёго 170
Мило дивитись, як він без упину до їх промовляє
Тихо та чесно, над усіма беручи у громаді;
І коли він городом йде на ёго глядять, як на бога;
Инший упьять 4) буде на вроду подобен богам несмертельним,
Так річей-бо ёму на вкруги́ краса неквітчає; 175
От як і в тебе прекрасная врода, що й бог її инше
Та краще нездужа зробить, а на розум єси ледащо.
В грудях моїх ти мені усю змутив єси душу
Словом своїм незвичайним 5): ненеук бо я у змаганнях,
Як от ти кажеш. Дуска така, що бувавъ я у перших, 180
Поки на вік молодий свій вповав та на свої руки.
Тепер мене лихо й журба узяли 6), бо терпів я багато,
Через битви 7) з людьми и хвилі важкі пробивався;
Ну та дарма, хоть терпів я сто лих, а попробую сили,
Бо в серце въїлася річ, мене въязвив 8) єси єю.“ 185
Так. Та як був у плащі, исхопившись узяв він у руку
1) Сказав
2) Сказав єси, гостю, негарно.
3) Тиху вимову
4) Пак
5) Негожим. Ном. 318, 378.
6) Скрутили
7) Побоі Гол. IV, 48
8) Серцеїдная річ; уразив. /570/
Круг і білший и товщий, немалим чим дебелійший
Од тих, якими кидались попроміж себе Феаки,
Та размахавши ёго, пустив міцною рукою.
Камінь загув; ік самій землі аж поприпадали 190
Довговеселиї Феаки, мужі корабельщики славні,
Під каменя лётом, а він перелетів всі признáки,
Швидко пустившись з руки. Положила признаку Атена,
Станом вподобившись мужу, слово рекла і сказала:
„Й сліпий тобі, гостю, міг би твою роспизнати прикмету 195
Пóмацки, з іншими бо вона незмішавшись у купу,
Геть тобі далше лежить. Так ти за сей раз небійся:
Сюди з Феаків ніхто недокине, ані перекине“.
Так сказала, зрадів Одиссей многотерпець
Тим, що друга собі прихильного вбачив на грищі 200
Й з легшим серцем уже озвавсь до Феаків:
„Поки що докидайте молодші, 1), а я зараз і другий
Каминь пущу у слід туди ж, або може ще далше.
З инших же всіх Феаків, кому серце велить та охота,
(Той) Виходь сюди спробуйсь зо мною (бо мене ви розсердили дуже) 205
На кулаки, чи борбою, та хоч би і бігти: нідчого
Неодрікаюсь ні з кім, аби не з Лаодамантом,
Бо я ёго гість; а з тим, хто частує, хто ж буде битись?
Муж такий либонь 2) нерозумний був та нікчемний,
Щоб хазяїна став визивати на спір та битву 210
Въ чужій стороні. Такий сам же своеє все теряє.
З инших усіх никому не ’дмовляю, ніким не гордую.
Рад я кожному глянути в вічи, помірятись з кожним,
Бо я незгірший у всіх, які межи людьми єсть змагання.
Добре вмію я лука гладкого узяти у руки, 215
Перший з усіх в свою попаду я стрілою у купі
Мужів ворогів, хоч би б товариства і дуже багато
1) Докиньте, хлопці.
2) Хибаб /571/
Поруч зо мною 1) стояло й стріли метало 2) в ту купу.
Тільки один Филоктет мене подужував луком
В трояньскій землі, як почнем було з лука стріляти, Ахейці; 220
Од инших усіх, я кажу, я буду далеко зручнійший,
Які тепер на землі живуть та хліб жують 3) люде.
Из стародавними ж я мужами тягатись нехочу,
Ані з Гераклом, а ні з Эвритом из Ойхалії.
Ті нераз і з богами безсмертними луком змагались; 225
Там то и скоро погиб великий Эврит, недійшовши
До старостей у палатах; на ёго розгнівавсь Аполлон
Та вбив за вину 4), що той визивав ёго з лука стріляти.
Сулицю мечу я 5) туди, куди инший стріли недокине;
Тільки за ноги боюсь, що мене якій из Феаків 230
Пережене, бо страх як дуже 6) мене вгамовали
Хвилі многі, як не все ж було можна у волю живитись 7)
На кораблі. От то сустави мені розвъязало“.
Так він сказав, а ті усі притихли й мовчали,
Тільки Алкиной один у одвіт ёму став промовляти: 235
„Гостю, не на досаду ж ти нам сі речи говориш,
А хочешь виявить вдачу 8) свою, що ходить у парі з тобою 9).
З жалю, що муж той 10) на грищі приставши тебе ізневажив,
Коли вдачи твоєї либонь и жоден смертний незгудить,
В когó розуму стане що б до ладу що сказати 11), 240
Тепер і од мене вислухай слово, щоб ще кому міг ти
Переказати з героїв, коли у своїх ти палатах
1) Побіля мене.
2) Пускало.
3) Їдять.
4) За те.
5) Копье я пускаю туди.
6) Бо дуже аж сором.
7) Як не все було шановатися можно (роскошувати).
8) Доблесть.
9) Слідом за тобою.
10) Пристав на тічку.
11) Що має розум та до ладу вміє слово сказати. /572/
Его частуватимеш вкупі з жоною і з дітьми своїми
Й про доблесть нашу спомъянеш про те, на які діла й нашим 1)
Вдачу 2) Зевс приспоря 3) ще од батьків зпредовіку. 245
Бо хоть кулашники ми не найлуччі, а ні борці ми,
Так ногами бігти прудкі ми, кораблями — ми перші,
Пир нам милий по всяк день, китара та корогоди,
Та перемінниї шати, та теплі купелі й постелі.
Так нуте ви, плясуни Феацькі, якиї найперші, 250
Пляшіте, нехай наш гість свому милому роду роскаже,
До дому вернувшись, як над всіма верха беремо ми
І мореходствомъ і бігомъ прудким, і плясом і співом,
Та нехай кто мерщій шатнеться, та кобзу дзвінку Демодоку
Хай принесе, вона лежить либонь въ нашихъ палатах.“ 255
Такъ сказав Алкиной до бога подобний. Окличник
Зхопивсь 4), щоб кобзу гладку принести із царьского дому.
Девъять усіх судців 5) повстало громадьских вибранців,
Що добре всякої справи вони доглядали на грищахъ.
Розрівняли тічок, простор ізробили на грищі. 260
Окличник тут надійшов та кобзу дзвінку Демодоку
Приніс. Сей на середину вийшов, его оточила
Молодь, що саме сієцця ус, та вдала 6) до танця
Й притупуючи чудовий танок повела, Одиссей же
Дивитися став на ніг миготню та в душі дивоватись. 265
Той же грати на кобзі почав та гарно співати,
Як покохались Арей й Афродита у краснім віночку 7),
Як у перш понялись тайком у Гефайста в палатах:
Надавав їй багацько Арей, ложе й постіль обещестив
Гéфайста пана, та незабаром сёму приніс звістку 270
1) И нам до діля якого.
2) Вдачу.
3) Ном. 236; дарує.
4) Встав.
5) Судей
6) Скусна.
7) Про кохання Арея и у краснім вінку Афродіти. /573/
Гелій, що постеріг, як вони милувались обнявшись.
А Гефайст, скоро иж жалем сердешним зачув сеє слово,
В кузню пішов, на дні душі коверзуючи злейе 1),
Надів на колоду 2) ковадло велике й став пута 3) кувати,
Що не зламати ні розвъязати: так тамъ і застрянуть 4). 275
Колиж змудрував тую пастку, лютуючи все на Арея,
У спальню свою побрався, де в ёго ліжко стояло,
Та од ніжок навкруги відусіль розіпъяв тиї сіти.
Чимало 5) іх ізвисало й од сволока понад кроваттю,
Як паутина тонких, що ніхто б їх незауважив 280
Навіть з блаженних богів: так були зроблені хитро.
Коли ж свої хитрощі всі він розіпъяв круг кроваті,
Прикинувсь, що в Лемнос иде, у гарно збудований город.
Бо тая земля ёму з усіх земель наймилійша;
Несліпу ж сторожу держав и арей, віжки золотиї: 285
Вздрівши, що Гéфайст роботою славний з двора вирушає,
Зараз пустився 6) іти до преславного Гéфайста дому.
Любощів бо забожалось ёму Китереї в віночку.
Недавно од батька могучого 7) Кроновича повернувши,
Тілько що сіла вона, як той увійшов у палати, 290
За руку стиснув її й назвавши слово промовив:
„Мила, сюди, до ліжка, ляжмо зажиймо утіхи,
Гефайста дома немає, десь вже потяг він
До Лемна, до Синтіїв, люду дикої мови“.
Так він сказав, і їй показалося мило лягти з ним 295
В парці до ліжка; пішли і поснули, а штучниї пута
Гéфайста премудрого тут відусіль облягли 8) їх.
1) Лихо.
2) Дуба.
3) Сіти.
4) Ахей и Афродіна.
5) Багато.
6) Зібрався.
7) Потужного.
8) Обняли. /574/
Ані рукою-ногою рухнути, ані устати.
Стямилися тоді, як було вже шкода 1) утікати.
Зблизивсь до них преславний Гéфайст сильний обіруч, 300
Що повернувся назад, до Лемна землі недійшовши,
Бо Гелій ёму сторожу держав, та сказав, въ чому сила.
Попростував до палат, в серці смутний невеселий,
Став у дверях, и дикий гнів почав ёго брати,
Й крик страшний він підняв, аж чутко стало богам всім: 305
„Дию батьку и всі ви боги счастливі та вічні,
Йдіть подивіться сюди на смішне й незноснеє діло,
Як хромого мене Дия дочка Афродита
Вік в зневазі держить и Арея губителя любить, 2)
Тим що гладший 3) кріпкий на ногах, а я недолугий 310
Вродився. Адже ж сёму нїхто мені инший невинен,
Як батько та мати. Було їм мене неспложати!
Гляньте лишень, у чому любенько собі спочивають,
На ліжко моє забравшись! а я дивлюсь та нужуся 4)
Тілько; ачей вони невлежалиб так і часину, 315
Хоть як собі любляться дуже; минулася б зараз охота
Спати у двох, та коварство моє і пута продержать,
Аж поки батько мені всёго віна до цяти 5) неверне,
Що я вручив ёму за дівку безстидную суку.
Бо в ёго гарна дочка, та тілько душі в їй немає.“ 320
Так він казав. Зібралися 6) боги к мідяному порогу
Дому; прийшов Посейдон земледержець, прийшов і добродій
Гермей, прийшов і пан стріловержець Аполлон,
Лиш 7) богині — жінки з соромá зосталися дома.
Стали у дверіх боги, подателі всякого вжитку, 8) 325
1) Дарма.
2) И коха душогуба Арея
3) Хороший
4) Журюся
5) До щерти
6) Ізійшлися
7) А
8) Блага /575/
Й сміх невгавущий боги підняли проміж себе блаженні,
Глядучи на премудрого Гéфайста ви́гадки хитрі.
І не один з них оттут на сусіду зглянув та мовив:
Не на користь 1) лихі вчинки; і тихий настигне прудкого,
Як от і тепера Гефайст нескорий та злапав Арея, 330
Хоть найскорійшого з всіх богів, що живуть на Олимпі,
Хромий та штучний 2) підходом. Той мусить дать одчіпного.
Як оттакеє вони один із одним говорили,
До Гермея промовив пан син Диїв Аполлон:
„Диїв сину, посланче богів, подателю блага! 335
Чи несхотів би й ти, може, у тенета 3) такиї попавшись,
Спати оттак на ложі при золотій Афродиті?“
Тут ёму ув одвіт став скорий посел промовляти:
„Як би б сеє сталося, пане Аполлоне далековлучний,
Нехай би тричі твої безконечні нас пута держали, 340
Нехай би дивилися всі ви боги та ще й всі богині,
Я все таки рад би лежати при золотій Афродиті.“
Так він сказав. Між богами безсмертними регіт піднявся,
Лиш Посейдаона сміх небрав, він виробом слáвного
Гефайста пильно 4) просив розвъязати Арея 345
Й, до его озвавшися, став крилаты слова промовляти:
„Пусти ёго! а за ёгó обіщаюсь, що, як сам прикажеш,
Він по правді заплатить усе, як закон 5) між богами!“
Ему пак обіруч сильний мистець пресловутий 6) промовив
„Ти, Посейдáоне земледержче, мені неросказуй 350
Такого, бо за ледачих ледачі й поруки бувають.
Як я тебé між богами безсмертними маю въязати,
Як часом Арей повіється, збавившись довгу і пута?“
1) Добро
2) Хитрий
3) Пута
4) Щиро
5) Слід
6) Славетний /576/
Тут промовив упъять Посейдаон землі потрясатель:
„Гéфайсте! хоть би часом Арей, от довгу утікши, 355
Повіявсь куди, так од мене самóго візмеш заплату“.
Ёму пак обіруч сильний мистець пресловутий промовив:
„Неможна мені і неслід 1) твоєму перечити слову“.
Так сказавши, пута зняла Гефайстова сила.
Тіж двойко, скоро 2) од уз кріпких вслобонились, 360
Скочивши зараз, він у Траку побрався,
Вона на Кипр, у Паф одійшла смішлива Афродита,
Бо там єї гай і алтарь, де запáшниї куряться жертви.
Хáрити там обмили її, вмастили олійком
Божествéнним, який на богах блестить присносущих, 365
І в шати її одягли повабні навдивовижу.
Так оттаке-то співак преславний співав, Одиссей же
Слухаючи, у серці втішався, также і инші
Файаки довговеселні, мужі кораблями преславні.
Далі Алкиной звелів Галію й Лаодаманту, 370
Щоб поскакали удвох 3), бо з ними ніхто й нерівнявся.
От узяли вони в руки гарний мъяч пурпуровий,
Що Пóлиб розумний для них ізробив нарочито,
Та один ёго став підкидати 4) аж попід темниї хмари,
Загнувшись назад, а другий ’д землі підскочивши в гору, 375
Легко ловив усяк раз, ще на землю неставши ногами.
Коли ж пак мъяча вже доволі напідкидалися в гору,
Стали затим плясати вже по землі многоплодній,
Перебігаючи 5) часто; инші 6) влад у долоні плескали,
Стоячи вкруг на тічку, и ляск тут великий ізнявся. 380
Тоді до Алкиноя так ясний Одиссей обізвався:
1) Негоже.
2) Як тілько.
3) Самі.
4) Кидати.
5) Переміняючи.
6) Инші. /577/
Алки́ною пане, з людей всіх найзнакомитший,
Як єси похвалився, що плясуни в вас найкращі,
Так тому й правда. Дивлюся, та аж страх розбірає.“ 1)
Так сказав. Израділа Алкиноєва сила велика 385
Й зараз він (тут) до Файаків веслолюбивих промовив:
„ Послухайте лишень сюди, Феацькі привідці та радці,
„Гість сей, здається мені, людина дуже розумна,
Так нумо даймо ёму гостинця, як припадає. 2)
Дванадцятеро пресвітлих князів у насъ старшинують 390
Державних 3) в народі, я сам тринадцятий буду;
Так кожен гарно випраний плащ та сорочку
Й золота дорогоціннаго гривню ёму принесіте,
Та зараз міттю усе ізнесімо до купи, щоб гість наш,
Вже мавши в руках, вечеряти йшов із серцем веселим; 395
Еври́ял ёго самого лиш нехай перепросить словами
Й даром, бо притьмом не до діла 4) слово сказав він.“
Так він сказав, а ті ухвалили усі и звеліли,
Й окличників, кожен свого, послали дари поприносить.
А Еври́ял одповідати став та озвався: 400
„Алки́ною пане, з людей всіх найзнакомитший,
Так я́, як повеліваєш, буду гостя єднати.
Дам ёму меч сей увесь мідяний, а держалко срібне.
Піхви ж ему новопиляною слоновою костию
Обложені скрізь; велику в ёго він матиме ціну.“ 5) 405
По мові сій, сріблом цвяхований меч оддав ёму в руки
Й озвавшися став ёму крилаті слова промовляти:
„Здоров бувай 6), гостю панотче! Колиж яке грізнеє слово
Сплескалось, нехай ёго зараз вихрі занесуть ісхопивши!
Тобі ж боги хай дадуть до подружжя й в отчизну вернутись,
1) Торопію.
2) Пристало.
3) Чуб. IV, 211.
4) Через лад, через міру.
5) Йому він стоітиме дорого.
6) Радуйся. /578/
Давно бо вже терпиш ти горе од милого роду далеко“.
Ёму ж ув одвіт Одисей розсудливий 1) став промовляти:
„Друже, здоров був і ти! Бодай і тобі усе добре,
Та бодай би тобі ніколи нетреба було жалкувати
Меча, що ось єси дав, мене поєднавши словами“. 415
Сказав так, та перечепив собі меч цвяхований сріблом.
Сонце зайшло, то славниї дáри були вже готові.
В палати Алки́ноя їх однесли окличники пишні.
Тут Алки́ноя мужа без вади сини́, поприймавши,
Побиля матері чесної гарні дари поскладали. 420
Иншим же перед вела Алкиноева сила велика.
Ввійшли у палату й посіли усі на креслахъ високих,
И до Арети тоді промовила так Алкиноева сила:
„А ну бо, жоно, неси сюди гарний сундук, який кращий,
Чисто випраний плащ туди положи та сорочку і 425
Казан мідяний на в’гонь поставте й укропу 2) зогрійте,
Щоб як помиється гість та побачить зложені гарно
Дари, що Файаки ёму безпорочниї понадавали,
Втішно було пирувати ёму та слухати співу.
Я ж отсю чару свою золоту та оздобну 3) дам у придаток: 430
Нехай мене згадує він по всяк день в своїх у палатах,
Зливаючи Дию у честь і иншим богам несмертелним“.
Так-то рече. Арета ж служкам сказала поставити
Великий треногий казан на огонь, як мога скорійше,
А ті на жаркому огні купальний треніг 4) встановили,
Води в ёго налили, дрів під ёго підложили,
Вогонь ёго черево став обіймати й вода розогрілась.
Тим часом Арета для гістя сундук прехороший з кімнати
Внесла: красні дари у ёму поскладала до діла:
Шати й золото те, що Файаки ёму дарували.
1) Многорадний.
2) Воду.
3) Прекрасну.
4) Казан. /579/
Гарний плащ од сéбе туди положила й сорочку
Й озвавшися стала к ёму крилаті слова промовляти:
„Сам огляди теперь віно й узлом завъяжи ёго цупко,
Щоб тобі кто ненашкодив в дорозі, як впъять часом будеш
Сном спочивати солодким на чорному їдучи човні“. 445
Скоро ясний сеє зачув Одисей многотерпець,
Зараз прилагодив віно й узлом завъязав ёго цупко
Мудрим, тим що колись ёго пані Кирка навчила.
Потім клюшниця зараз купатись ёму ізвеліла
Ійти у купальню, й ему було у жадобу 1) в душі ізгадати 450
Теплую купіль, бо недоводилось роскошувати
З часу того, як покинув оселю косатоі нимфи.
Там, же ёго доглядали 2) та пилнували, як бога.
Помили ёло служки, вмастили оливою тіло,
Гарний на ёго накинули плащ, одягши в сорочку. 455
Вийшов він із палати й пішовъ до мужів винопийців,
А Навзикая, ’д богів красу свою 3) маючи й вроду,
стала в одвірка кріпко збудованної палати
Й чудилася на Одиссея, таким його 4) вздрівши очима.
Далі озвавшись стала 5) крилаті слова промовляти; 460
„Здоров бувай, гостю! Колись, як в отчизній землі будеш,
Згадай і мене: бо першій мені ти викуп життя свого винен.“
Ій ув одвіт Одиссей многоумний став промовляти:
„Дочко Алки́ноя великодушного Навсикає!
Так судив нині Зевс, пан Герин, сильно гремучий, 465
Щоб я до дому вернувся та день вороття свій побачив!
Тоді я там молитися буду тобі, яко богу,
По вік, по всяк день, бо ти вернула життя мені, панно!“
Сказав та на кресла сів біля Алки́ноя князя,
1) Мило.
2) Годили.
3) Собі.
4) Такого.
5) Взяла. Kolb P. II, 84. /580/
А ті поділили вже мъясо на части й вино вже мішали. 470
Окличник тут підійшов, ведучи співака любъязного,
Демóдока чесного людям; ёго посадив він
Серед гостей, к гінкому стовпу прислонивши плечима.
Тоді до окличника так Одиссей многоумний промовив,
Од хребтини одрізавши (ще і зосталось чимало) 475
Яснозубого вепря, а жир був навколо лискучий:
„На ось, подай сеє мьясо Демóдоку, хай поживає!
Нехай же і я к ёму пригорнуся, 1) хоч мені гірько;
Бо співаки у всіх, які на землі живуть люде,
Мають шанобу 2) й повагу за те, що їх муса 480
Співати пісень навчила, спивацький їх рід ізлюбивши.“
Так він сказав, а окличник поніс і оддав (часть) у руки
Демóдоку вілному мужу; той взяв ізрадівши душею.
Всі до готовї страви руки попростягали;
Як же до питва й їстива собі одігнали охоту, 485
Тоді до Демодока так Одиссей многоумний промовив:
„Демодоку, я тебе й так над смертних усіх вихваляю, 3)
Чи тебе ж муса, Дия дочка, научила, а чи пан Аполон?
Бо ти по ряду притьмом про недолю Ахеян співаєш,
Що учинили й терпіли и як їм бувало сутужно, 490
Сам ти неначе бував там, або чував од бувальців.
Ось нубо далше піди й про коня деревъяного правду
Ти заспівай, що Эней ізробив із атеною вкупі,
А що ясний Одиссей на зраду увів ёго в замок,
Мужів у ёго посажавши, що Іліон розруйновали. 495
Вже коли і про се ти мені до діла розкажеш,
Зараз хоть би й усім я людям рад объявити,
Що бог, до тебе ласкавий, дав тобі божеську пісню.“
Рік, а той погнан од бога завів та виявив пісню.
Відтіль почав, як Аргеї на добропалубні судна 500
1) Прихилюся
2) Честь собі
3) Величаю /581/
Сіли та одплили, курені свої підпаливши,
Инші ж із ватажком Одиссеем преславним сиділи
В Трої уже серед ради, въ коні тому поховавшись.
Бо трояньці сами зволокли коня того въ замок.
Так він там і стояв, а ті, навкруги посідавши, 505
Радили хто що хотя, і була у їх на троє думка:
Або порожнеє древо пробити нещадною мідью,
Або на кручу ёго ’дволокти та звалити із скелі,
Або зоставити так на прочудо, богам на благання.
Так як раз опісля воно статися мало, 510
Бо доля була їм погинути, скоро їх город укриє
Коня із деревані великого, де усі луччі сиділи
З Аргеїв, троянцям смерть несучи й кроваву загладу.
Співав, як сини Ахейські город розбурили Трою,
Повисипавшись з коня та опорожнивши засаду. 515
Инші ж пішли хто куди пустошити город високий,
А Одиссей, він співав, потяг ік Деіфоба дому,
Неначе Арей, з Менелаєм в купі, богу подобним.
Там, мовляв, Одиссей на страшенную битву одваживсь,
Аж подолів таки через Атену, великую серцем. 520
Так оттаке-то співав преславний співак, Одиссей же
Таяв од жалю, слёзою з під вік вмочаючи щоки,
Як плаче припавши жона, обнявши милого мужа,
Що перед містом і людом своїм положив головою,
Оселі боронячи й діти свої од страшного часу. 525
Бачить вона, як конає й снагою здригається всею,
Та обхопивши ёго у голос голосить, а ззаду
Ратищами вороги бьючи її в спину і плечі
Гонять в неволю на працю тяжку та горе терпіти.
Й од найжалчійшого жалю лице у неї марніє. 530
Жалко так Одиссей із під брів точив слёзи він ронить,
Тілько Алки́ной один завважив та догадався,
Сидячи близько та чувши ёго важкеє зітхання. /582/
Зараз він тут до Феаків веслолюбців промовив: 535
„Слухайте лишень сюди, Феацькі привідці та радці!
Кобзу свою голосну нехай зупинив би Демодок.
Бо либонь не усім до сподоби, що він співає.
Як сіли вечеряти 1) ми та почав співак божий співати,
З часу того сей гість невгаваючи плаче гіркими. 540
Десь великая дуже журба обняла ёго серце!
Так нехай бо співак перестав, щоб усім за одно веселитись
Нам, хазяйству и гостеви; так буде краще далеко.
Все бо тсе для-ради чесного діється гостя:
Одправа й любі дари, що даруємо ’д щирого серця. 545
Гість і той що притулку благає — за рідного брата
Всякому мужу, в кого трохи є чулеє серце.
Тим то тепер непотай із своєкористної думки,
Чого я у тебе спитаю; бо краще буде сказати.
Ймёння скажи, як звали тебе там мати та батько 550
Й инші свої городяне і ті, що живуть наоколо.
Вже ж без мення притьмом ніхто з людей небуває,
Прóстий чи родовитий, скоро на світ народився:
А всякому ймення дають, як сплодили батько та мати.
Скажи мені землю свою і народ свій і город, тебе щоб 555
Могли кораблі завезти, туди наміряючи думку.
Бо у Феаків немає тих, що деменом правлять
Нема в них і деменів тіх що в прочих суден бувають;
Судна сами розуміють думки та гадки людскиї,
Знають вони города всіх людей і тучниї ниви 560
Й швидко перебувають безодню солоного моря,
Туманом та хмарою вкриті. Нема їм ні жодного страху:
Шкоди собі ніякої ні згуби вони небояться,
Тілки ось що чував я, колись-то розказував батько
Мій Навзитой, що „Посейдон, мовляв, позавидів 565
[Нам за те, що усіх перевозимо ми невредимо,
1) Відколи вечеряем ми. Kolb II, 109. /583/
І казав, що колись він розібъє Феацкихъ мужів корабель
Зроблений добре, як буде вертатись назад після провід,
В морі туманному, город же скелью важкою замкне“.
Старий так казав 2). Чи буде все од Бога ізроблено, 570
Чи без поконання перейде, — як серцю ёго буде мило!
А ти ж пак мені розкажи и незхибно повідай:
Звідкіля ти приплив и в земляж ти яких пробував?
Про людей: про самих і про їх городи, — чи добре живуть там?
Може які неприязні і дикі, й закону немають? 575
Може гостей привітають, маючи бога у серці?
Розкажи, чом ти нудиш і плачеш сам собі в мислі,
Як почуєш про гибель Іліона та про Арїгев, Данаїв?
Боги бач так ото спорудили, що людям назначили
Гибель, щоб пісня про їх була для нащадків во віки! 580
А може у тебе якого з рідні під Іліоном вбито,
Що був тобі зятем чи тестем любъязним: бо тиї найближчі
І найдорожчі бувають опісля кревного роду:
Або товариш який, чи добродій до тебе прихильний:
Бо часом буває незгірше иншого рідного брата 585
Той товариш, що вміє добру пораду нам дати.“
1) Переводъ этой п’сни оконченъ съ 566 с. по нЂкоторымъ наброскамъ А. А. Ред.
2) Так батько казав.
[Русов А. Отрывки из перевода Одиссеи // Потебня А. А.
Из записок по теории словесности. — Харьков, 1905. — Приложения. — С. 538-583.]
© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua/)
5.III.2009
