‹‹     Головна





Ерік ШНАКЕНБУРГ

ШЛЯХИ ІНФОРМАЦІЇ: РУХ НОВИН З ЄВРОПЕЙСЬКИХ ОКРАЇН ДО ФРАНЦУЗЬКОГО УРЯДУ НА ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ.



У рамках праці про Середземноморський світ Фернан Бродель присвятив частину своїх роздумів питанню поширення новин. Він дослідив шляхи, якими рухалась інформація зі Східного Середземномор’я до Венеції, і показав, як новини розходились звідти рештою Європи. Зосереджуючись на обмеженнях, яким протистояли люди минулого при подоланні великих відстаней, його робота нагадує історикам, які працюють з великими масштабами, що необхідно враховувати «щільність простору». Особлива увага приділялась швидкості поширення новин, яка не зазнала відчутних змін між XVI і XVIII ст., з причини незначної еволюції транспортних засобів 1. Час обігу інформації був великим, проходило більше двох тижнів поки новина з Венеції доходила до Парижа. Однак міжнародна торгівля була не єдиним видом діяльності, який потребував достовіних новин з далеких країв. Для розробки міжнародної політики уряди також зіткнулись з необхідністю отримувати інформацію з закордону.

Процес прийняття рішень у цій галузі базувався на двох стовпах: на дипломатичному працівнику, який відправляв звіти з місця подій, і на центральному уряді, який збирав інформацію та координував усі зовнішньополітичні дії. Отримання і передача інформації були основою роботи агентів короля Франції за кордоном. Посол вважався «почесним шпигуном», і його «одним з основних зайнять є викриття секретів двору, при якому він знаходиться...», — писав дипломат Кайєр (Callières) на початку XVIII ст. 2 Французька мережа збору інформації в Західній Європі і особливості її роботи в кінці правління Людовіка XIV вже добре відомі 3. У сусідніх країнах, таких як Нідерланди або Священна Римська Імперія, традиційна активність французької дипломатії дозволяла утримувати, навіть у періоди війни, ефективну мережу збору розвідувальної інформації і перевірені шляхи її доставки до Версаля. Проте, коли йшлось про такі регіони як Прибалтика або Росія, збір і передача новин наштовхувались на протидію великих відстаней і, значить, на інерцію простору. У мирний час великі затримки і неминучі прогалини в новинах з окраїн Європи не були важливими для французького уряду, оскільки він не мав безпосередніх інтересів у цих регіонах. Але на початку XVIII ст., загальне політичне становище в Європі почало вимагати швидкої і точної інформації про ситуацію на Півночі і Сході континенту.

Хоча перебіг війни за Іспанську спадщину (1702 — 1713/1714) був основним пріоритетом Людовіка XIV і його міністрів, вони не легковажили подіями на північних та східних окраїнах Європи. Зокрема, у 1700 р. розпочалась велика Північна війна в якій Швеція зіткнулась з іншими Балтійськими країнами. Конфлікт, що тривав до 1721 р., відзначався постійною зміною театрів бойових дій, переважно на краю Європи, в тисячах кілометрів від Франції. Перед урядом Людовіка XIV виникла проблема своєчасного отримання інформації про події з віддалених місцевостей. Звідси перед дослідником постає два питання: по-перше, якою була затримка новин про події в Північній та Східній Європі? По-друге, якими були напрямки і умови поширення інформіції з цих регіонів? Щоб відповісти на поставлені питання ми вирішили зосередитись на найбільш визначних подіях Північної війни, які отримали значний розголос, дати яких добре відомі, добре зафіксовані в архівах і тому дозволяють дослідити час обігу та шляхи передачі новин.

В перші роки Північної війни основні фази конфлікту визначались пересуванням шведської армії на чолі з королем Карлом XII. Після перемоги над Данією в 1700 р., армія перейшла в Прибалтійські провінції, які належали шведам, а в 1701 р. перемістилась на польську територію. Одночасно з повільною агонією Карла II Іспанського наближалась війна між Францією та Великим Союзом, а тому позиція шведського короля набувала надзвичайного значення. Серед його ворогів був польський король Август II, який також був курфюрстом Саксонії та союзником імператора. Людовік XIV сподівався, що Карл XII переслідуючи ворога в його саксонських землях, перенесе війну в Німеччину і, відповідно, зробить диверсію на східному фланзі Імперії.

У кінці серпня 1706 р. шведська армія вступила в Саксонію і розташувалась біля містечка Альтранштадт, під Лейпцигом. Карл XII мав 35 000 непереможних солдат і став, за відомим висловом, «арбітром Європи». Маркіз де Боннак (marquis de Bonnac), діючий посол при королі Швеції, повідомляв Людовіку XIV з Варшави, яка була місцем його постійного перебування: «Я не насмілююсь собі лестити, ніби буду в стані, як того мені б не хотілось, подавати Вашій Величності відомості про події [в Альтранштадті]. Коли я отримаю листи, вони будуть в дорозі щонайменше від восьми до десяти днів, тобто Ваша Величність отримає через Голландію новини одночасно зі мною.» 4 Проте Альтранштадт приблизно на 220 км. ближчий до Вашави, ніж до Версалю, а це означає, що швидкість руху новин не була однаковою в західному і східному напрямку європейського континенту. Між іншим, зауваження де Боннака проливає світло на певну обмеженість дипломатичних мереж. Оскільки на протязі XVII ст. двори монархів були осідлими, дипломати створювали мережі збору та передачі інформації орієнтовані на отримання відомостей з нерухомих центрів прийняття рішень, якими були іноземні уряди. Але під час Північної війни об’єкт уваги виявився рухомим і справи зі збором інформації стали набагато складнішими. Постійні переміщення шведської армії вимагали створення доволі гнучкої мережі, здатної швидко отримувати відомості про пересуваня військ Карла XII та про наміри молодого монарха. З цією метою Боннаку вдалось інтегрувати своїх людей до шведської армії. Філіпп Гроффей (Philippe Groffey) офіційно сужив у шведів добровольцем з 1702 р., і тому він виявився першим французьким агентом, який прибув до Альтранштадту. В наступні місяці туди прибув також інший агент, на ім’я де Марон (de Maron) який, вірогідно, знаходився серед оточення польських союзників короля Швеції. Схоже, він намагався триматись у затінку, на відміну від Августина Бореллі (Augustin Borelly), секретаря маркіза де Боннака, який мешкав в Альтранштадті відкрито 5. Три агенти повинні були передавати відомості необхідні для підготовки місії надзвичайного посланника, барона Жана-Віктора Безенваля (Jean-Victor Besenval), якого було офіційно призначено вести переговори зі шведами 6. За три місяці Боннак спромігся організувати мережу збору інформації, яка дозволяла слідкувати за діями і намірами шведів. З нашої точки зору, епізод в Альтранштадті ілюструє поточну практику дипломатів, яка полягала в створенні каналів для отримавання новин. Вони зосереджувались навколо особи посла, який користувався особистими зв’язками. Саме йому передавалась інформація перед відправкою до Версаля. У даному випадку шлях проходив через Варшаву, що призводило до багатоденного запізнення; адже мережа голландських газет дозволяла швидше отримати новини через Амстердам або Гаагу, і випереджати дипломатичну кореспонденцію.

З осені 1707 р., коли шведська армія залишила Альтранштадт і направилась на схід, збір інформації значно ускладнився. Шведський король розпочав наступ у напрямку Росії, бажаючи перемогти свого останнього ворога Петра I. У зв’язку з відсутністю французького посла в Москві, перенесення бойових дій з Імперії на європейські окраїни стало випробуванням здатності французького уряду до збору новини в регіонах, де не існувало дипломатичної мережі. Виникла необхідність використовувати нові способи отримання інформації. Оскільки Карл XII не дозволив іноземним послам супроводжувати себе, Людовік XIV попрохав офіційного посланника при королі Швеції барона де Безенваля, скласти з себе дипломатичний статус та записатись добровольцем до шведської армії 7. Безенваль, явно був не в захваті від перспективи прийняти участь у російській кампанії, і вжив усіх зусиль, щоби дістати згоду на заміну себе Гроффеєм. Цей останній працював секретарем графа Сапєги, великого підскарбія Литовського та союзника Карла XII, та міг залишити Саксонію та перетнути Польщу в лавах військ шведського короля. Однак Сапєга зупинився в Литві і відмовився супроводжувати шведів у Росію. Більше того, в червні 1708 р. Гроффею, відірваному від свого покровителя, було заборонено супроводжувати армію. Дуже ймовірно, що він був звільнений з лав шведського війська після того, як був викритий ворогами Франції 8.

Таким чином, не виявилось жодного агента Людовіка XIV, який би брав участь у російській кампанії. Від шведських контактів новини також не поступали. В оточенні Карла XII їх просто не було, оскільки Улоф Гермелін (Olof Hermelin), один з двох шедських Державних секретарів, який в Альтранштадті за гроші погодився співробітничати з французами, був перекуплений англійцями 9. Позбавлений прямих контактів у шведській штаб-квартирі, Безенваль повернувся до Данцига і визнав власне безсилля: «Мені важко судити про справжні почуття цього монарха [Карла XII] у зв’язку з його віддаленістю та припиненням комерції з його міністрами стосовно справ.» 10 Тому французький дипломат намагається закріпити зв’язки з ключовими фігурами на шляху передачі новин від шведської армії до Стокгольма. Він підтримує добрі стосунки з Еґідіусом Маріендорфом (Aegidius Mariendorf), начальником шведської пошти, вже підкупленим в Альтранштадті 11. Великі зусилля витрачає на Куперкрону (Cupercrona), шведського резидента в Данцигу, одного з небагатьох «здатного, в теперішніх умовах, надавати надійні новини зі шведської армії» 12. Для порівняння, англійський уряд мав значно кращий доступ до інформації. У першу чергу, треба згадати Чарльза Вітворта (Charles Whitworth), посла в Москві з 1704 по 1711 рр., який передавав новини з Росії, а також капітана Джеймса Джеффериса (James Jefferyes), який служив у шведській армії. Він широко використував приятельські зв’язки, оскільки його батько і старший брат раніше служили у шведів. Він регулярно відправляв повідомлення до Лондона про хід шведського наступу на Росію 13.

У зв’язку з цим розглянемо один приклад, що ілюструє якість англійської розвідувальної мережі в північно-східній Європі. В другій половині XVII ст. англійці активно розвивали свої комерційні і політичні відносини з країнами балтійського регіону 14. Лондон користувався в цьому регіоні розвиненою мережею дипломатів, консулів і купців, які також виконували функції інформаторів 15. Торговельна активність була основною базою для передачі новин. Структура розвідувальних мереж відбивала, як високий рівень комерційної активності, так і поле політичних інтересів держави. Між тим, пріоритетом Людовіка XIV в балтійському регіоні було забезпечення, за потреби, шведської диверсії в Німеччині, а його піддані були слабо втягнуті в північну торгівлю, тому він не мав у регіоні справжньої розвідувальної мережі. За браком резидентів на Сході, він звертався до французьких дипломатів у Польщі, до Боннака у Варшаві і Безенваля в Данцигу, які передавали новини про кампанію Карла XII в Росії. Але, з подальшим просуванням шведів, ставало все складніше отримувати інформацію про хід їх наступу. Епіцентр Північної війни віддалявся від району покриття французької інформаційної мережі. Перетнувши Польщу, а потім і Литву, на початку вересня 1708 р. Карл XII зі своєю армією підійшов до російського кордону. Позбавлений постачання і змушений протистояти все більш і більш відчайдушному опору царських солдат, Карл XII зупиняє рух на Москву і вирішує повернути в південному напрямку 16. Він попрямував на Україну, де козацький гетьман Іван Мазепа, піднявши повстання проти царя, запевняв його, що там він знайде запаси продовольства для армії. Новини з України, які досягали Польщі, доставлялись мандрівниками, які перевозили листи або ділились власними свідченнями. Так, наприкінці лютого 1709 р. Безенваль писав, що один шляхтич «відомий своєю чесністю», який прибув з кордону України, стверджує, що король Швеції здобув перемогу над військом царя 17. Французький уряд отримав цю новину 12 березня, але утримався від висновків за браком підтверджень з Голландії або Швеції 18. Проте, інформація відповідала дійсності, оскільки в перших числах січня 1709 р. ціною кровопролитного штурму шведська армія захопила місто Веприк 19.

На протязі наступних місяців новини від короля Швеції ставали все більш рідкісними та непевними. Цар взявся перерізати лінії комунікацій між шведською армією та Польщею, з якої Карл XII міг отримати підкріплення 20. Крім того, епідемія чуми, що лютувала в центральній Росії на протязі 1709 року, змушувала приймати профілактичні заходи, найпершим з яких було обмеження обміну, зокрема і торговельного, з регіонами ураженими хворобою. Навесні 1709 р., коли Безенваль запевняв що не має найменшої новини з України, саме маркіз де Торсі, міністр іноземних справ, писав йому з Версалю, що отримує «все більше і більше вістей з різних місць, які повідомляють про близьке примирення між королем Швеції та Московитами» 21. Цей лист дійшов до Безенваля в той самий момент, коли розпочався останній акт російської кампанії. Шведська армія розпочала облогу міста Полтави, сподіваючись примусити ворога до генеральної битви та намагаючись захопити царські склади провіанту та амуніції. Битва відбулась 8 липня 1709 р. і завершилась знищенням шведської армії. Перемога росіян була безсумнівною. Ця подія змінила хід Північної війни, і мала загальноєвропейське значення, оскільки стала кінецем шведської могутності і, відповідно, початком зростання могутності Росії. Поширення цієї великої новини надає добру можливість дослідити способи обігу інформації з віддаленої східної периферії Європи до західних дворів.



Схема поширення Європою новини про битву під Полтавою влітку 1709 року.



—— Ізохронні лінії позначають щотижневе поширення Європою новини з-під Полтави

....... Шлях, яким надійшла новина з Полтави до Версаля і Лондона.



Перш за все, ми вивчили листи, призначені Людовіку XIV та Торсі, відправлені влітку 1709 французькими агентами в Польщі, які першими отримували новини про шведський наступ, — зокрема листи від Безенваля 22. Загалом, затримка новин складала від одного до півтора місяця. Наприклад, шведи розташувались під Полтавою в кінці квітня 1709 р. і розпочали облогу 1 травня 23, в той час як депеша Безенваля з повідомленням про прибуття Карла XII під це українське місто, відправлена з Данцига 1 червня 1709 , була отримана у Версалі 18 червня 24. Однак Безенваль, усвідомлюючи наскільки непевною була його інформація, уточнював 12 липня, майже через півтора місяця, що облога Полтави йому видається «вірогідною» і що він, за браком достовірних данних, не може надати більше деталей про стан шведської армії 25.

Новина від 8 липня про перемогу російської армії поширилась Європою за певною хронологією, яку ми спробуємо реконструювати. Першою столицею, яка дізналась про перемогу, звичайно, була Москва, оскільки успіх царя вперше згадується у двох листах Вітворта датованих 17 липня 26. Того самого дня французький агент Марон, який знаходився в Леопольді (теперішній Львів, Україна), доповідав про лист з повідомленням, що «під Полтавою відбулась генеральна баталія між арміями короля Швеції та царя, і останній отримав велику перевагу» 27. Безенваль з Данцигу говорить про російську перемогу лише в листі від 2 серпня, а Гроффей, який був у дорозі до цього порту на Віслі, згадує про битву на чотири дні пізніше 28. Приблизно в той самий момент новина була отримана в Німеччині, зокрема 3 серпня в Дрездені 29, 5-го у Відні 30 і 6-го у Стокгольмі 31, причому La Gazette d’Amsterdam не говорить про подію 9 серпня, але вже згадує про неї в номері від 13 серпня, що дозволяє припустити, враховуючи необхідний для друку час, що нею новина була отримана 11-го, можливо 12-го числа, вірогідно на 2 дні раніше ніж в Лондоні і Версалі.

Локалізація події в регіоні, який знаходився поза зоною покриття інформаційних мереж західних урядів, велика відстань і сабкий загальний обсяг вістей з України збільшували коефіціент невизначеності щодо результату битви під Полтавою, що пояснює сумніви французького уряду. В трьох листах від 15 серпня Торсі просить агентів у Гамбурзі, Стокгольмі та Данцигу надати більш детальну інформацію стосовно «печальної новини, яка поширюється останніми днями про нібито поразку [підкреслено автором статті] короля Швеції» 32. Коли дійшли перші відголоски про шведську поразку, спочатку запанувала розгубленість. Хоча наступного тижня Людовік XIV, його міністр Торсі 33, а також іноземці: великий пенсіонарій Об’єднаних Провінцій Антуан Гейнзіус (Anthoine Heinsius), та герцог Мальборо в Лондоні 34, схоже, були переконані у шведській поразці. Не зважаючи на це, продовжували ходити чутки швдського походження за якими Полтава була успіхом Карла XII 35!

Поширення звістки про російську перемогу під Полтавою дозволяє розглянути швидкість обігу інформації в Європі початку XVIII ст. У звичайний час потрібно було від семи тижнів до трьох місяців, щоб інформація з півдня Росії і України дійшла до Франції. Шлях інформації до Людовіка XIV поділявся на два етапи: спочатку, вона надходила до Данцига, де знаходився Безенваль, який потім передавав її до Версаля. Перший етап був найдовший і завжди перевищував місяць, оскільки під час російської кампанії рух Карла XII в південному напрямку постійно віддаляв цей порт на Віслі від епіцентру військових дій. На другому етапі відомості передавались з Данцига до Версаля. Найбільш швидкі депеші Безенваля доходили до Людовіка XIV за 14 днів, а найповільніші за 28 днів, тобто середній час пересилки влітку 1709 року становив 20 днів. Що стосується новини про успіх під Полтавою, то її середній час був менше, оскільки пройшло лише 5 тижнів між подією і її поширенням у Версалі. Уважний розгляд ритму поширення цієїі нформації за ізохронними лініями дозволяє констатувати значні коливання. У перші сім днів новина поширювалась дуже швидко. Марон з Леопольда, більше ніж в 850 км від Полтави, був здивований можливістю довідатись про успіх Петра Великого з листа «який був в дорозі лише вісім днів» 36. Треба вбачати в цій швидкості наслідок старань царя, який намагався якнайшвидше повідомити про свій нещодавній успіх. Але протягом другого і третього тижнів після битви пиширення новини вже не є настільки швидкою. Вже немає такої терміновості і новина поширюється звичайними місцевими каналами, купцями, мандрівниками і поштовими шляхами. Як тільки інформація досягла центральних районів Польщі, її швидкість знову збільшується, щоб досягти Версаля і Лондона за якихось 15 днів, у той час як за пташиним польотом ще залишалось подолати близько двох третин відстані. Тобто щільність протидії простору була не однаковою на окраїнах європейського континенту і в його західній частині.

Починаючи з Польщі, інформація прямувала усталенеми каналами. Данциг, велике комерційне місто, був важливим поштовим центром із регулярним сполученням, яке два рази на тиждень зв’язувало його з Гамбургом, а через нього з поштовими мережами Німеччини, і Об’єднаних Провінцій, чиї торгівці з кінця XVI ст. регулярно відвідували данцигський порт 37. Спочатку, саме через Голландію, а не з дипломатичних депеш, французький уряд довідався про успіх росіян. Перші повідомлення від Безенваля, датоване 2 серпня, і від Кампредона (Campredon) зі Стокгольма, датоване 7 серпня, прибули у Версаль відповідно 21 і 24 серпня, тобто через десять днів як новина почала поширюватись. Подібний розрив у часі був властивий не лише французькій дипломатичній мережі, оскільки в повідомленні від 17 липня, яке сповіщало англійський уряд про перемогу царя під Полтавою, Вітворт визнавав, «що новии потраплять до ваших рук раніше за цього листа» 38.

Розрив між швидкістю поширення новин з Росії за допомогою газет та дипломатичними каналами впливав на сприйняття та оцінку урядами віддалених реалій. Коли справи торкались периферійних регіонів дипломатична мережа по збору інформації ставала недостатньо ефективною. Що стосується Полтави, то наприкінці серпня, коли новини з Голландії вже підтверджували поразку Карла XII, повідомлення від послів з північно-східної Європи, датовані початком місяця, починали тільки надходити до своїх урядів. Вони або не говорили про поразку, або згадували про неї як про чутку, гідну сумнівів. Саме тому французький уряд деякий час продовжував сумніватись, оскільки лист Боннака від 20 липня не згадував про битву 39. У момент його написання дипломат у Варшаві ще не мав інформації про цю подію. 7 вересня до Версаля прибула зі Стокгольма депеша від Кампредона, яка наводила дві реляції про битву під Полтавою. Перша написана Александром Гордоном (Alexandre Gordon), шотландським полковником, який служив у російській армії, підтверджувала перемогу царя; інша, перекладена з польської, належала капітану драгунів російської армії, ім’я якого не вказувалось. Вона навпаки, надавала детальну оповідь із зазначенням кількості загиблих і різними фазами бою, який подавався як успіх Карла XII 40. Не можна виключати, що довгий час прибуття новини випадково перетворив її з чутки на правду. Англійський уряд отримав 19 серпня повідомлення від Вітворта, який сповіщав, «що надходять чутки про вирішальну битву і дехто каже, що вона була успішною для московитів. Але кур’єр прибув два дні тому і ніхто поки що нічого особливого не знає, і не схоже щоб це був успіх» 41. Лист був написаний 3 липня, тобто за 5 днів перед битвою під Полтавою. Вітворт повідомляв про віддалену чутку, якій він надавав мало довіри, але його лист був отриманий, коли новина про російську перемогу вже була відомою. Сумніви посла щодо події, яка ще не відбулась, не могли додавати впевненості його уряду щодо події яка дійсно мала місце.

Вивчення поширення інформації зі Східної Європи до західних урядів дозволяє чітко встановити роль голландських газет. Вони були одними з основних засобів передачі міжнародних новин. Велика частина повідомлень англійських видань стосовно міжнародних подій перекладалась з голландських газет, оскільки вони користувались загальноєвропейською репутацію щодо своєї інформованості та високої якості інформації. 42 Мішель Моріно (Michel Morineau) продемонстрував їх більшу достовірність порівняно з відповідними газетами інших країн 43. Торговельна активність Об’єднаних Провінцій протягом XVII століття дозволила організувати мережу збору інформації, яка напряму зв’язувала Амстердам з великими торговельними містами всієї Європи. Газети мали власних кореспондентів, які були одночасно купцями і дипломатами та знаходились у місцях перетину інформаційних потоків, в яких природньо накопичувались новини 44. Голландські періодичні видання швидко передавали інформацію, в той час як їх французькі відповідники відставали на 4-11 днів 45. Швидкість, з якою новини прибували до Голландії і публікувались у газетах, надавала європейським урядам можливість вибору інформації і демонструвала недосконалість дипломатичної корреспонденції. Уряд Людовіка ХIV, політика якого гостро критикувалась у голландських періодичних виданнях, використовував їх для доповнення своїх знань у європейських справах 46. Одним з обов’язків Вільяма Гаррісона (William Harrison), секретаря англійського посольства в Гаазі, було читання основних місцевих газет та виписування звідти головних новин, які потім відправлялась у різні англійські посольства в Європі 47. Якість голландських газет полягала не лише у швидкості передачі інформації, але і в їх достовірності. В кінці серпня 1709 р., коли французький уряд отримував перші повідомлення від своїх дипломатів із підтвердженнями перемоги Петра Великого під Полтавою, La Gazette d’Amsterdam, в номері від 23 серпня, опублікувала текст капітуляції шведської армії, що відбулась вже після битви, і наводила точний перелік шведських полонених.

Між тим, можна припустити, що листи від певного дипломата, купця, або будь-якого іншого корреспондента, повинні були поширюватись з однаковою швидкістю. В дійсності розрив у прибутті листів був не настільки зв’язаний зі швидкістю їх поширення, а більше зі швидкістю, з якою одержувач інформації передавав її за призначенням. Кореспондент газети отримував новину і одразу передавав її, — ось чому новини друкувались у формі «сухих» повідомлень, або супроводжувались обмеженими коментарями. Виконуючи аналогічну задачу, дипломат мав справу з іншими вимогами, зв’язаними з його посадовими функціями, а також з певними обмеженнями структури збору данних, яка тримала його в курсі справ. Порівняно з газетами, інформаційні мережі дипломатів були не такими розгалуженими. Виконуючи своє завдання, кожен представник короля повинен був зав’язувати стосунки та знайомства, які «оплачувались» обміном інформацією. Для кожного з його інформаторів отримувачем був не французький уряд, а сам дипломат. Новини не йшли напряму до Версаля, а в більшості випадків, призначались самому послу, який ставав першим одержувачем інформації. Перед тим як відправити уряду він її перевіряв, аналізував, доповнював і коментував. Подібна обробка інформації дипломатичними працівниками викликала своєрідний «розрив відповідальності», вимагала певного часу і неминуче відбивалась на швидкості доставки.

Дипломатична кореспонденція мала ще одну специфічну проблему — шпіонаж. Ця дуже поширена практика також викликала тимчасову затримку інформації і, звісно, призводила до запізнення повідомлень. Північна Німеччина була перехрестям поштових потоків, де пересікались вхідна і вихідна кореспонденція з усього Північного Сходу Європи, зі Швеції, з Польщі і далі з Росії. Відповідно, тут знаходились великі центри поштового шпіонажу, зокрема Целле (Celle) в герцогстві Барунсвік-Люнебург 48. Архіви демонструють велику кількість скарг французьких представників у Польщі щодо листів, які не доходили, або прибували відкритими. Особливо це стосувалось пошти, яка проходила через Гамбург. Французький резидент, в тому місті Жан-Батист Пуссен (Jean-Baptiste Poussin), був переконаний що листи, які він отримував, відкривались в самому Гамбурзі 49. Щоб уберегти повідомлення від нескромних поглядів, одним із способів було використання обхідних шляхів. Наприклад, існувало три альтернативних шляхи сполучення між Швецією і Францією, які дозволяли оминути датський шпіонаж: перший через Гетеборг і Голландію; другий через Ястад (Ystad) і Любек; і зрештою третій, який на шляху до Гамбурга проходив через Данциг або Кенигсберг. У результаті збільшувались час і вартість доставки, що негативно сприймалось самими дипломатами, які часто страждали на безгрошів’я.

Коли результати битви під Полтавою стали очевидними, постало питання про долю короля Швеції, стосовно якого ходили надзвичайно суперечливі чутки. Кампредон сповіщав, що в Стокгольмі «деякі реляції повідомляють про його смерть, інші що він знаходиться на Волині разом з двома сотнями вершників, а треті кажуть, що він знаходиться в Трансильванії...» 50. Лише в кінці першого тижня вересня 1709 р., тобто через два місяці після битви, французький уряд переконався, що Карл XII врятувався і втік до Османської імперії 51. Він знаходився в Бендерах (теперішня Тигиня, Молдавія, — так в тексті), на одному із шляхів що вів до Польщі, в більше ніж 800 км від Стамбула, де знаходилось французьке посольство. Таким чином, новини про Карла XII почали надходити до Версаля двома основними шляхами: по-перше через повідомлення дипломатів, які транспортувались французькими судами зі Східного Середземномор’я; по-друге, за допомогою так званої «грецької мережі» що проходила через Венецію і поширювала різноманітні чутки і здогадки, які передавались купцями вздовж торговельних шляхів з Левантом 52. Часто неточна інформація поширювалась дуже повільно, в той час як певні події вимагали щоби Версаль був проінформований вчасно і точно. Подібним став випадок під назвою Калабалик, що відбувся 31 січня — 1 лютого 1713 р. Оттоманські власті бажали позбутись шведського короля і шукали способу захопити його силою та посадити на корабель, який би доставив його на батьківщину. Карл XII разом з півсотнею своїх людей, зайняв оборону в укріпленому будинку і чинив опір більш ніж 10 000 турецьких солдат. Новина про інцидент дійшла до Франції в середині травня через Венецію і повідомляла, що шведський король загинув в бою. За словами шведського посланника у Версалі Еріка Спарре (Erik Sparre), від цієї інформації в Парижі «не на одній голові заворушилось волосся» 53. Французькому уряду було необхідно якнайшвидше позбавитись непевності щодо життя шведського короля. Через три з половиною місяці після події повідомлення від посла при Карлі XII Дезайера (Des Аlleurs) все ще нічого не підтверджували. Людовік XIV вимагав від нього подвоїти увагу: «Ви можете легко уявити наскільки важливо в теперішній ситуації, щоб я був точно, і наскільки можливо швидко, інформований стосовно цього монарха, адже чутки завжди були непевними і суперечливими з причини різноманітних інтересів авторів повідомлень, і не дозволяють прийняти остаточне рішення в такій важливій справі. Ви повинні подвоїти старання, щоб ваші листи передавались різними шляхами і таким чином, щоб я міг їх отримувати з якнайменшою затримкою, чого не відбувається вже певний час, адже я не можу сумніватись що ви мені писали про все що відбулось останнім часом, щоби повідомити мене про таку важливу подію та її наслідки.» 54 Нетерпіння короля Франції лише демонструє непевність пересування людей та інформації в басейні Середземного моря. Фернан Бродель писав, що треба було від двох до трьох місяців аби переплисти Середземне море зі сходу на захід, але тривалість мандрівки могла коливатись від «одного до двох, трьох, чотирьох, навіть п’яти або десяти» місяців, а рівень непевності збільшувався залежно від дистанції, яку необхідно було подолати. Морські шляхи, якщо вони могли бути швидкими, грішили своєю нерегулярністю, порівняно з поштами, які набули поширення у XVII столітті. Несприятливі погодні умови настільки зменшували середню швидкість пересування по морю, що сухопутним шляхам сполучення віддавалась загальна перевага 55.

Французька політика на європейських окраїнах повинна була рахуватись із значними термінами надходження інформації, на які накладались часові обмеження. Однак усі згадані вище регіони не треба змішувати. Протягом вивчення дипломатичних повідомлень за 1708 — 1710 роки ми намагались розрізняти регіони заторкнуті Північною війною, звертаючи увагу на стосунки між географічною відстанню і часом поширення інформації. Терміни визначались для повідомлень, отриманих у Версалі, датою їх надходження, позначеною на кожному з листів. Регіони на окраїнах Європи класифікувались за двома категоріями: з одного боку периферія, яку можна визначити як близьку, складалась із місць, що знаходились приблизно в одному місяці від Парижа: Стокгольм (середня відстань 18,5 днів), Данциг (середня відстань 20 днів), зрештою, внутрішня Польща (середня відстань 32,7 днів); з іншого боку віддалена периферія, для якої треба рахувати не менше двох місяців, це стосується новин з України, і від трьох до чотирьох місяців для повідомлень з Москви.

Час сполучення був нерівномірним і пропорційно збільшувався із відстанню, у порівнянні з дистанціями, які треба було подолати по морю. Непредбачені обставини, що затримували листи, лише зрідка згадуються в архівах, вони могли бути будь-якого походження: це були зустрічні вітри, людські помилки, або навмисне бокування кур’єрів. Зі Стокгольму найбільш швидке повідомлення, яке ми знайшли, прибуло до Версаля за чотирнадцять днів 56, між тим, листу барона Спарре, який повідомляв про смерть Людовіка XIV треба було вісім тижнів, щоби дістатись шведської столиці 57. Головним чином, швидкість передачі інформації залежала від розташування місця відправки стосовно головних транспорних шляхів. Це можна проілюструвати поширенням новини про смерть Карла XII. Король Швеції був убитий в ніч з 11-го на 12-те грудня 1718 р. під час облоги норвезської фортеці Фредериксгальд (Fredrikshald) яка охороняла фьорд Кристіанії (теперішнє Осло). Новина про фатальний інцидент стала відомою в Копенгагені 31 грудня 58, а в Парижі та Лондоні — 5 січня 1719 р., без сумніву через новини з Голландії 59, за чотири дні до повідомлення від французького посла герцога Ламарка (La Marck), який знаходився найближче до місця події в Стромстаді (Strömstad) і дізнався про загибель короля на наступний день, 13 грудня 60. Його кур’єр прибув 9 січня в той самий день, що і повідомлення Пуссена про загибель Карла XII, яке було відправлене з Гамбурга 30 грудня, тобто на два тижні пізніше 61. Цей розрив у часі пояснюється розташуванням Ламарка відносно шляхів поштового сполучення. Гамбург був добре інтегрований у велику європейську поштову мережу, в той час як Стромстад, на шведсько-норвезькому кордоні, був віддалений від неї. Аналогічні спостереження можна зробити стосвно Варшави, оскільки новина про смерть Карла XII прибула туди 8 січня 62, на три дні пізніше від Парижа і Лондона, тоді як за пташиним польотом відстань до польської столиці в два рази менша. Це спостереження збігається з попереднім, стосовно поширення новини про Полтавську битву. Переваги мережі доставки новин у західному напрямку, порівняно зі східним, стають очевидними.

В західних регіонах, з їх більшою щільністю населення та значним рівнем урбанізації, обмін був більшим за обсягом, краще організованим і, відпоівдно, більш швидким. У другій половині XVII століття в Німеччині, Нідерландах, Італії, Франції мережа комунікацій складалась з доріг, водяних шляхів та каналів, ефективність якої збільшилась, з появою відлагодженої поштової структури. Поштові кур’єри відправлялись у фіксований час і забезgечували більшу регулярнвсть досnавки листів 63. Зазвичай, голландським газетам було потрібно від трьох до чотирьох тижнів, щоб доставити новину з Севільї або Кадіса до Амстердама, на відстань 2 250 км 64. У той же час, наприклад, було потрібно від трьох до чотирьох місяців, щоб доставити лист за 2 500 км, які розділяли місце перебування Карла XII в Османській імперії, Бендери та Демотіка (Demotica) (теперішня Дедімотеко (Dedymoteicho) у грецькій Фракії) до Версаля 65; і стільки ж часу на 2 800 км між Москвою і Парижем 66. На східних окраїнах Європи мав місце більш суворий клімат, відносно менша щільність населення, менша урбанізація і загалом менша інтенсивінсть обміну, а також велике значення річкових шляхів сполучення, робили транспортний рух більш випадковим, особливо весною з настанням льодоходу і распутицею (raspoutitsa) 67. Тривалість передачі новин залежала не лише від дистанції в кілометрах, але також від організації і частоти пересування кур’єрів. У Східній Європі мережа шляхів була менш щільною, а погано організованим поштам на вистачало регулярності сполучень. Простір був менш контрольований, ніж на заході, обмін був менш інтенсивний і більше залежний від випадковостей і, відповідно, середня швидкість передачі новин зменшувалась із просуванням на схід. В північно-східній Європі важливим фактором, який впливав на швидкість передачі повідомлень, була відносна близкість до поштової лінії Рига-Данциг-Гамбург, яка обслуговувалась із частотою два кур’єри на тиждень. Чим далі віддалятись від цієї осі, тим більше зменшувалась середня кількість кілометрів, подоланих на день. Так, якщо відстань між Версалем і Львовом більша лише на 20,5% від дистанції, яка відділяє Версаль від Данцига, середній час передачі дипломатичних відомостей у першому випадку був 30 днів, на відміну від 20-ти днів у другому, тобто на 50% більший. Середня щоденна швидкість від Львова складала 64 км на день, проти 79 км з Данцига. Наведені цифри демонструють, що протидія простору не була постійною, а залежала, в першу чергу, від організації транспорту.

«Будь яка людська активність упирається в протидію простору, визначається її вимогами і правилами», пише Фернан Бродель сотсовно економіки Середземномор’я в XVI столітті 68. Це спостереження загалом можна використовувати і для міжнародної політики, яка базується на обміні між полюсом прийняття рішень, центральним урядом, і більш-менш віддаленим театром подій. Дослідження міжнародної політики стосовно віддалених регіонів повинно враховувати вимоги простору. Значний розрив між моментом, коли відбувалась подія і моментом, коли вона ставала відомою уряду, впливав на адекватність політичного вибору, тим більше, що треба було враховувати час на прийняття рішень, а потім на його передачу дипломатам. Накопичення відставання могло призвести до застарівання наказів. Розрив, який існував між отриманням інформації і дипломатичною реальністю, ставав особливо шкідливим, коли треба було провадити переговори, що стосувалось навіть Швеції, яка вважалась так званою близькою периферією. В 1718 році Філіпп Орлеанський, регент Франції, шкодував, що «новини, які надходять [зі Швеції] листами, йдуть настільки довго, що речі можуть змінитись» 69. Саме тому в 1721 році, коли посланник Жак де Кампредон відправився до Санкт-Петербургу, щоби здійснювати посередництво Франції в мирних переговорах між Швецією та Росією, він був наділений широкими повноваженнями, які він міг використовувати на свій розсуд, виходячи із власних оцінок ситуації: «Щоб не віддаватись на випадок занадто довгих термінів (...) Його Королівська Високість наказав мені наділити вас повноваженнями, під прикриттям секрету, які вам дозволять діяти і приймати рішення від імені Короля, як щодо того, що стосується посередництва між королем Швеції та Царем, так і щодо того, що стосується обіцянки гарантій Його Величності умовам, які будуть укладені між двома тими державами.» 70 Проблема полягала у ритмі іноземної політики відносно віддаленої реальності. Дійсно, як може бути особа посередника ефективною, якщо його здатність до реакції уповільнює переговори?

 Отже, коли ми говоримо про європейську політику, варто замислитись над тим, що існував горизонт ефективності дипломатичних дій, який дозволяв урядам зберігати ефективні засоби зовнішньої діяльності, із враховуванням часу на поширення інформації. Межа залежала від рівня розвитку транспортної техніки, яка обумовлювала інтенсивінсть і швидкість обміну. Коли треба було отримати точну інформацію для прийняття рішень, простір становив серйозну протидію і створював певну фізичну межу. Щільність простору і терміни поширення новин між сходом і заходом континенту ставлять питання щодо змін Європи як інформаційного простору. Його кордони можуть бути визначені як межі певного простору, в якому новина була ефективною (відповідно часу її доставки та її достовірності), дозволяла зберігати інформаційну точність і давала конкретним діячам можливість приймати адекватні рішення. Швидка передача інформації є однією з необхідних умов пізнання і розуміння віддалених реальностей, обмін інформацією передував розвитку будь-якого обміну разом з політичною, економічною і культурницькою активністю. Усе наведене вище нам дозволило порозмірковувати над подоланням ізоляції у межах європейського простору, задатись питанням стосовно його ідентичності як території, як конкретного соціального продукту, що має свої межі і складається з різного типу людських відносин, та замислитись над джерелами, з яких отримується інформація.









ПРИМІТКИ


1. Fernand Braudel, La Méditerranée et le monde méditerranéen à l’époque de Philippe II, vol. 1, Paris, Armand Colin, 2e éd., 166, p. 331-337.

2. François de Callières, De la manière de négocier avec les souverains, Genève, Droz, 2002, p. 82.

3. Lucien Bély, Espions et ambassadeurs au temps de Louis XIV, Paris, Fayard, 1990, p. 51-286, et Camille-Georges Picavet, La diplomatie française au temps de Louis XIV (1661-1715), Paris Félix Alcan, 1930, p.181-209.

4. «Je n’ose me flatter d’être, comme je le souhaiterais, en état de donner des novelles à Votre Majesté de ce qui s’y passera [à Altranstädt]. Quand il m’en viendra des lettres elles serons au moins depuis huit à dix jours en chemin, en sorte que Votre Majesté saura par la voie d’Hollande aussitôt que moi une partie des choses qu’on m’écrira.» (Archives des Affaires étrangères, Paris [AAE], Correspondance politique [CP], Suède, vol. 106, fol. 286, Bonnac à Louis XIV, 22 septembre 1706).

5. Боннак попередив шведського міністра Піпера, що Бореллі мав завдання «надавати більш чесну інформацію про стан справ короля, мого пана, ніж ту яку ви можете отримати від Союзників» — «...donner des informations plus sincéres que celles que vous pourrez avoir par les Alliés sur l’état des affaires du roi mon maître» (Riksarkivet, Stockholm, Diplomatica, Gallica, vol. 528, Bonnac à Piper, 18 octobre 1706).

6. Інструкції для нього опубліковані в Auguste Geffroy, Recueil des instructions aux ambassadeurs, Suède, Paris, Félix Alcan, 1885, p. 218-246.

7. «Ви мені послужите з більшою користю прямуючи слідом за ним у якості волонтера, ніж зберігаючи статус мого співробітника при ньому [Карлі XII]» — «Vous me servirez plus utilement en le suivant en qualité de volontaire qu’en conservant celle de mon employé auprès de lui [Charles XII] » (AAE, CP, Pologne, vol. 119, fol. 34, Louis XIV à Besenval, 14 avril 1707).

8. Пенсіонарій Об’єднаних Провінцій Гейнзіус згадує «людину на ім’я Гроффрей, що в якості секретаря Сапєги перебуває при шведській армії та веде справи Франції» (Heinsius to Marlborough, 7 February 1708, in Bert Van’T Hoff (éd.), The Correspondance of John Churchill and Anthoine Heinsius (1701-1711), Utrecht, Kemink & Zoon, 1951, p. 368).

9. Sven Olsson, Olof Hermelin. En karolinsk kulturpersonlidhet och statsman, Lund, Geerupska Universitet Bokhandeln, 1953, p. 464.

10. «Il m’est difficile de rendre un compte bien exact des sentiments de ce prince [Charles XII] vu son éloignement et l’interruption du commerce avec ses ministres par rapport aux affaires» (AAE, CP, Suède, vol. 117, fol. 52, Besenval à Louis XIV, 11août 1708).

11. AAE, CP, Pologne, vol. 118, fol. 53, Bonnac à Besenval, 26 mars 1707.

12. AAE, CP, Suède, vol. 117, fol. 56-57, Besenval à Torcy, 11 août 1708, et CP, Pologne, vol. 119, fol. 203, Louis XIV à Besenval, 30 août 1708.

13. Корреспонденція Джеффериса стосовно російської кампанії була надрукована видавництвом Ragnhild Hatton, Captain James Jefferyes from the Swedish Army, 1707-1709, Historiska Handlingar, 35, 1, Stockholm, 1954.

14. Sven-Erik Ǻström, The English navigation laws and the Baltic trade, 1660-1700, Scandinavian Economic History Review, n°1, 1960, p. 3-18, et Stewart Oakley, Trade, peace and the balance of power. Britain and the Baltic, 1603-1802, in Göran Rystad, Klaus Böhme et Wilhelm Carlgren (ed), In Quest of Trade and Security : The Baltic in Power Politics, 1500-1990, Lund, Lund University Press, 1994, p. 228-235.

15. Peter Fraser, The Intelligence of the Secretaries of State & their Monopoly of licensed News, 1660-1688, Cambridge, Cambridge University Press, 1955, p. 64.

16. Bengt Liljegren, Karl XII. En biografi, Lund, Historiska Media, 2000, p. 159-160.

17. AAE, CP, Suède, vol. 121, fol. 79, Besenval à Torcy, 23 février 1709.

18. AAE, CP, Suède, vol. 121, fol. 82, Louis XIV à Besenval, 14 mars 1709.

19. Атака коштувала смерті та каліцтва більш ніж 3000 осіб, згідно зі щоденником одного солдата шведської армії ; див.: Peter Englund (éd.) Minnet av Poltava. Ögonvittnesskildringar från Karl XII:s ryska fälttåg, Stockholm, Atlantis, 1998, p. 228-229.

20. «Ми не маємо жодного слова новин від шведської армії в Україні; (...) майже неможливо встановити, що там відбувається завдяки зусиллям московитів перекриті всі проходи, якими можна туди дістатись» — «Nous n’avons pas un mot de nouvelle de l’armée suédoise en Ukraine ; (...) il est presque impossible de savoir ce qu’il se passe par le soin que prennent les Moscovites de fermer tous les passages par où il pouvait en arriver» (AAE, CP, Suède, vol. 121, fol. 178, Besenval à Torcy, 18 mai 1709).

21. «...de plus en plus d’avis de différents endroits qui rapportent un prochain accommodement entre le roi de Suède et les Moscovites» (AAE, CP, Suède, vol. 121, fol. 225, Torcy à Besenval, 18 juillet 1709).

22. Ці депеші зберігаються в AAE, CP, Suède, vol. 120 та 121.

23. Peter Englund, Poltava, Paris, Esprit ouvert, 1999. p. 56.

24. AAE, CP, Suède, vol. 121, fol. 198, Besenval à Torcy, 1er juin 1709.

25. AAE, CP, Suède, vol. 121, fol. 236, Besenval à Torcy, 12 juin 1709.

26. Public Record Office [London], State Papers, 91/6, 17 July 1709, Whitworth to Tilson, fol. 168-171, and Whitworth to Boyle, fol. 172-175.

27. «...il y a eu sous Poltava une action générale entre l’armée du roi de Suède et celle du tsar au grand avantage de celle-ci» ( AAE, CP, Suède, vol. 120, fol. 152, Maron à Torcy, 17 juillet 1709, et CP, Pologne, vol. 121, fol. 270, Maron à Besenval, même date).

28. AAE, CP, Suède, vol. 121, fol. 260, Besenval à Louis XIV, 2 août 1709, et BN, Manuscrits français, vol. 10677, Groffey à Bonnac, 6 août 1709.

29. Stig Bonnesen, Studier över August II:s Utrikespolitik, 1712-1715, I, Lund, 1918. Автор наводить дату 23 липня за юліанським календарем, що відповідає 3 серпня за календарем григоріанським.

30. Лист з Відня, датований 17 липня, надрукований в La Gazette d’Amsterdam у вівторок 20 липня, засвідчує, що царський посол, барон Урбіх (Urbich), отримав реляцію про Полтавську битву за два дні до того.

31. AAE, CP, Suède, vol. 115, fol. 275-276, Campredon à Torcy, 7 août 1709.

32. AAE, CP, Danemark, vol. 73, fol. 151, Torcy à Poussin ; CP, Suède, vol. 115, fol. 266, Torcy à Campredon ; CP, Pologne, vol. 119, fol. 287, Torcy à Besenval.

33. AAE, CP, Suède , vol. 120, fol. 165, Louis XIV à Bonnac, 22 août 1709, et CP, Danemark, vol. 73, fol. 152, Torcy à Poussin, 22 août 1709.

34. Heinsius à Marlborough, 24 août 1709, p. 459, et Marlborough à Heinsius 26 août 1709, p. 459, in Bert Van’T Hoff (ed.), The Correspondance of John Churchill..., op. cit., p. 459.

35. AAE, CP, Suède, vol. 115, fol. 279, Torcy à Campredon, 29 août 1709, et fol. 281, Campredon à Torcy, 10 août 1709.

36. AAE, CP, Suède, vol. 120, fol. 152, Maron à Torcy, 17 juillet 1709, et CP, Pologne, vol, 121, fol. 270, Maron à Besenval, 17 juillet 1709.

37. John Israel, Dutch Primacy in the World Trade, 1585-1740, Oxford, Clarendon Press, 1989, p. 48-52.

38. «...the news will certainly come to your hands before this letter.» (Public Record Office, State Papers, 91/6, fol. 168, Whitworth à Boyle, 17 juillet 1709).

39. AAE, CP, Suède, vol. 120, fol. 165, Louis XIV à Bonnac, 22 août 1709.

40. AAE, CP, Suède, vol. 115, fol. 296-297,відправлено разом з листом Кампредона до Торсі від 24 серпня 1709.

41. «There are murmurs of a sharp batle wich some say has been to the advantge of the Moscovites. But the courrier being come two days ago and no particulars yet know it has not the air of success». (Public Record Office, State Papers, 91/6, fol. 152, Whitworth to Boyle, 3 juillet 1709).

42. Esmond de Beer, The English Newspapers from 1695 to 1702, Ragnhild Hatton etJhon Bromley, William III and Louis XIV. Essays, 1680-1720, Liverpool, Liverpool University Press, 1968, p. 124 et 128.

43. Michel Morineau, Incroyables gazettes et fabuleux métaux. Les retours des trésors américains d’après les gazettes hollandaises (XVIe-XVIIIe siècle), Cambridge, Cambridge University Press, 1985, p. 48-49.

44. Hans Bots, Les Provinces-Unies centre de l’information européenne au XVIIe siècle, L’informazione in Francia nel Seicento, Jean Adhemar, Bari-Paris, Adriata-Nizet, 1983, p. 284-285.

45. François Souchet, Gazettes et journaux face à l’actualité, in Henri Duranton (dir.), Les gazettes européennes de langue française, Saint-Etienne, Publications de l’Université de Saint-Etienne, 1992, p. 207. Див. також Stéphane Haffemayer, Gazette, Nouveau Journal universel et relations véritables :les réseaux de l’information périodique de France, Pays-Bas et Provinces-Unies en 1689, Pierre-Yves Beaurepaire (éd.), La Plume et la Toile. Pouvoirs et réseaux de correspondance dans l’Europe des Lumières, Artois Presses Université, 2002, p. 193-208.

46. Hans Bots, Les Provinces-Unies centre de l’information..., op. cit., p. 292.

47. Lucien Bély, Espions et ambassadeurs, op. cit., p. 239 et 342.

48. Sewart Oakley, The Intercepttion of Posts in Celle (1694-1700), in Ragnhild Hatton et Jhon S. Bromley, William III and Louis XIV, op. cit., p. 95-116.

49. AAE, CP, Hambourg, vol. 32, fol. 78, Poussin à Torcy, 28 février 1713.

50. «quelques relations le disent mort, d’autres qu’il est en Volhynie avec deux cents chevaux, et les troisièmes en Transylvanie...» (AAE, CP, Suède, vol. 302, fol. 302, Campredon à Torcy, 31 août 1709).

51. «видається безсумінвним, що він перейшов до турків...», «il paraît certain qu’il est passé chez les Turcs...» (AAE, CP, Suède, vol. 115, fol. 298, Torcy à Campredon, 11 septembre 1709).

52. Lucien Bély, Espions et ambassadeurs, op. cit., p. 253-254.

53. Riksarkivet, Diplomatica, Gallica, vol. 220, Sparre à Charles XII, 13 juin 1713.

54. «Vous jugerez aisément combien il importe dans cette conjoncture que je sois exactement instruit et aussi promptement qu’il est possible de ce qui se passe à l’égard de ce prince, les bruits publics étant toujours incertains par la diversité des intérêts de ceux qui écrivent et ne permettant pas de prendre une résolution solide sur une matière aussi importante. Vous devez redoubler vos soins pour faire passer vos lettres par différentes voies en sorte que je puisse les recevoir avec moins de retardement que je ne l’ai fait depuis quelque temps, puisque je ne puis douter que vous m’avez écrit sur ce qui s’est passé en dernier lieu pour me rendre compte d’un événement aussi considérable et des suites qu’il aura eues.» (AAE, CP, Turquie, vol. 52, fol. 34, Louis XIV à Des Alleurs, 18 vai 1713).

55. Fernand Braudel, La Méditerranée..., op. cit., p. 300, 331-332.

56. AAE, CP, Suède, vol. 115, fol. 287, Campredon à Torcy, le 17 août 1709, отримано 31-го.

57. Riksarkivet, Diplomatica, Gallica, vol. 222, Sparreà Charles XII, 2 septembre 1715, отримано 25 octobre.

58. AAE, CP, Danemark, vol. 77, fol. 253, Rochefort, en charge de la correspondance consulaire à Copenhague, à Dubois, 31 décembre 1718.

59. Згідно з маркізом Даньіо (Dangeau), Journal, t. 17, Paris, 1859, p. 454, 5 janvier 1719. Дивись також депешу Шаммореля (Chammorel), секретаря французького посольства в Лондоні, для Дюбуа (Dubois) від 5 січня 1719 р. AAE, CP, Angleterre, vol. 322, fol. 25.

60. AAE, CP, Suède, vol. 141, fol. 373, La Marck à Dubois, 13 décembre 1718.

61. AAE, CP, Hambourg, vol. 46, fol. 234, Poussin à Dubois, 30 décembre 1718.

62. Georges Livet, Histoire des routes et des transports en Europe, Strasbourg Presses Universitaires de Strasbourg, 2003, p. 180, 261 et 262.

63. В Гамбурзі, наприклад, франузська пошта обслуговувалась кур’єрами, які відправлялись два рази на тиждень, AAE, CP, Hambourg, vol. 51, fol. 160, Poussin à Dubois, 16 avrile 1723.

64. Michel Morineau, Incroyables gazettes..., op. cit., p. 50.

65. Спарре, який знаходився в Парижі, повідомляв, що отримав листа з Демотики за чотири місяці; Riksarkivet, Diplomatica, Gallica, vol. 220, Sparre à Müllern, 26 septembre 1713.

66. Оцінки зроблені на основі повідомлень Жана-Казиміра Балюза, відправленого до Москви в 1703-1704 та в 1711 роках, AAЕ, CP, Russie, vol. 4 et 5.

67. Georges Livet, Histoire des routes et des transports en Europe, Strasbourg, Presses Universitaires de Strasbourg, 2003, p. 180, 261 et 262.

68. Fernand Braudel, La Méditerranée..., op. cit., p.344.

69. «les nouvelles qui viennent [de Suède] par les lettres arrivent si longtemps après que les choses peuvent changées» (AAE, CP, Suède, vol. 141, fol. 146, Louis XV à La Marck, 19 août 1718).

70. «Pour ne pas remettre au hasard des délais trop longs (...) Son Altesse Royale m’ordonne de vous envoyer un pouvoir sous le scel secret qui vous permet d’agir et de statuer au nom du Roi, tant sur ce qui a rapport à la médiation entre le roi de Suède et le Czar que sur ce qui regarde la promesse de la garantie de Sa Majesté des conditions qui seront statuées entre les deux puissances.» (AAE, CP, Suède, vol.147, fol. 417, Dubois à Campredon, 6 janvier 1721).







РЕЗЮМЕ


Международная политика находится под воздействием пространственных ограничений, особенно заметных когда речь заходит о событиях происходивших за несколько тысяч километров. В начале XVIII века французское правительство внимательно следило за кампанией шведского короля Карла XII в Росии, но столкнулось с трудностями по сбору точной информации. Из-за отсутствия французской дипломатической сети в регионе, новости поступали редко и были неопределёнными. Потребовалось около двух месяцев, чтобы Версаль убедился в поражении шведов под Полтавой (8 июля 1709 г.) и узнал о судьбе короля Швеции. Скорость обращения новостей в европейском пространстве была различной и звисела от организации почтовых сетей, которые были лучше организованы в западной части континента. Дипломатическая корреспонденция лишь изредка первой информировала французское правительство, поскольку сталкивалась с объективными ограничениями, задерживавшими передачу новостей. Главным образом Людовик XIV и его министры поучали первую информацию из голландских газет, известных своей способностью быстро передавать информацию и высоким качеством её содержания. Изучая условия обращения новостей, статья рассматривает эффективность французской дипломатии на европейских окраинах.


Ключевые слова: XVIII век, северная и восточная Европа, дипломатия, корреспонденция, война, газеты.



ABSTRACT


Foreign policy is bound by spatial constraints, specially in acquainted with events which take place at several thousands kilometers. At the beginning of the XVIIIth century, the French government closely follows the king of Sweden Charles XII’s campaign in Russia, but found difficult to be informed of what exactly happens. Since there are no French diplomatic networks in this area, there are few and doubtful news. It takes almost two months for Versailles to be sure of the Swedish defeat at Poltava (8 July 1709) and of the king of Sweden’s fate. The speed of news circulation is very elastic inside the European space, it depends on the postal networks organisation which is better in the western part of the continent. The diplomatic correspondence is seldom the first to inform the French government, because it bears particular constraints which delay the transmission of news. Generally, Louis XIV and his ministers are first informed by Dutch gazettes which are well known for their ability to convey information rapidly and for the quality of their contents. By studying the conditions of news circulation, this article refers to the efficiency of French diplomatic action in European periphery.


Key Words: XVIIIth century, Northern and Eastern Europe, Diplomacy, Correspondence, War, Gazettes








Ерік Шнакенбург (Eric Schnakenbourg), професор історії, захистив докторську дисертацію в Університеті Париж VII під назвою: «Pars Septentrionalis: la place du Nord dans la politique étrangère de la France au début du XVIII siècle (1700-1721).» («Північні краї: місце Півночі в іноземній політиці Франції на початку XVIII століття»). Він вивчає історію Європи XVII та XVIII сторіч. Зокрема займається дослідженням міжнародних відносин зв’язаних з політичними, економічними і культурними стосунками між Францією та країнами північно-східної Європи. Цікавиться історією Балтійського простору через дослідження еволюції його політичної рівноваги і відносин скандинавських королівств, головним чином Швеції, з рештою континенту.






[Schnakenbourg Eric, Les chemins de l’information : la circulation des nouvelles depuis la périphérie européenne jusqu’au gouvernement française au début du XVIII siècle, Revue historique 2006/2, n° 638, p. 291-311. Текст статті в форматі pdf можна завантажити українською і французькою.  Текст оригіналу в мережі: http://www.cairn.info/revue-historique-2006-2-page-291.htm]







© Переклад з французької В. Р.: terrykoo
29.IV.2011








  ‹‹     Головна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.