При голосуванні за чистою мажоритарною схемою переможець в окремому окрузі стає представником не тільки тих виборців, які віддали за нього свої голоси, а й тих, хто голосував за інших кандидатів. А пропорційна система за партійними списками робить депутата заручником партійної дисципліни. Система єдиного перехідного голосу була створена з метою зменшення змарнованих голосів виборців, щоб прибрати між виборцем і депутатом посередників у вигляді партій, а також, для точнішого відтворення різноманітних інтересів населення в представницьких органах влади.
Суть її полягає в тому, що виборець обирає не одного кандидата, а визначає свої преференції в багатомандатному окрузі. Маючи один голос і єдиний бюлетень, виборець позначає цифрами, починаючи з одиниці, свої уподобання. Під час визначення переможців відбувається передавання голосів. Якщо для того, щоб отримати мандат, прохідному кандидату вистачає перших голосів, зайві бюлетені з другими і т. д. цифрами переходять до інших кандидатів, які не добрали квоту, в порядку, визначеному самим виборцем. Перехід голосів відбувається до тих пір, поки не будуть розподілені всі мандати в окрузі.
Цей особливий вид виборчої системи називається квотно-преференційним голосуванням. Виборець може визначати свій власний набір уподобань, незалежний від партійного розподілу. Остаточні результати дозволяють досягти високого рівня пропорційності разом із збереженням безпосереднього зв’язку між депутатом і виборцем.
Система єдиного перехідного голосу (single transferable vote) була запропонована в середині XIX ст. незалежно один від одного англійцем Томасом Геєром (Thomas Hare) і датським математиком Карлом Андре (Carl Andrae). У 1896 році вона була використана на Тасманії місцевим генеральним прокурором Ендрю Кларком, тому в Австралії її називають також виборчою системою Геєра-Кларка (Hare-Clark proportional system). Схема Геєра здобуває все більше поширення в сучасних демократіях. Її практикують на виборах в Ірландії, на Мальті, на місцевих виборах в Австралії, Новій Зеландії, Великобританії, на муніципальних виборах в США і Канаді тощо.
Основним недоліком процедури голосування за системою єдиного перехідного голосу є її складність.
1. В одному окрузі обирається не один, а кілька кандидатів.
2. Виборець має один бюлетень, де відмічає цифрами порядок свого вибору у відповідності до своїх уподобань.
3. Після голосування підбивається квота, мінімальний поріг голосів для отримання одного мандату. (Для підрахунку голосів використовуються різні способи, практична реалізація деяких можлива тільки із застосуванням обчислювальної техніки.)
4. Якщо залишаються неотримані мандати, невикористані за квотою голоси під номерами 2, 3 і т. д., якщо потрібно, з бюлетенів за переможців переходять до тих, хто не добрав голосів. Процедура повторюється, поки не будуть розподілені всі мандати.
Переваги очевидні: це пропорційна система, де партійний диктат зведений до мінімуму, виборець уповноважує окремого депутата, з яким зберігається зв’язок, голоси практично не втрачаються, виборець має більшу свободу вибору, ніж в будь-яких мажоритарних системах, а незалежні непартійні кандидати і меншини мають більші можливості, порівняно з будь-якими пропорційними виборами. До того ж, вибір складніше фальсифікувати підкупом виборців.
Серед недоліків: система одна з найскладніших у підрахунку, вона не сприяє консолідації партій, практичне застосування вимагає грамотного виборця, який має відповідну політичну культуру, фальсифікації полегшуються на рівні підрахунку.
Популярний анімований виклад принципів голосування
STV action — сайт британських прихильників системи єдиного перехідного голосу
Система єдиного перехідного голосу на виборах в Новій Зеландії
Математичне забезпечення виборчої системи єдиного перехідного голосу
Джон Стюарт Мілль. Про справжню та вдавану демократію. (Про переваги виборчої системи Геєра)