‹‹   Головна





Федір САВЧЕНКО

Українське науково-культурне самовизначення 1850 — 1876 р.р.



Українська науково-культурна робота в другій половині XIX століття мала своїм блискучим апогеєм організацію Київського Відділу Географічного Товариства протягом 1873 — 1876 р.

Маємо моральний обов’язок зупинитись на його діяльності ще й тому, що в число 50 членів Київського Наукового Товариства, утворенного 20 років тому — під головуванням акад. Михайла Сергієвича Грушевського увійшло 9 дійсних членів з цього «Південно-Західнього» (київського) Відділу Географічного Т-ва, що його назавсіди закрив височайший емський указ 1876 року. Нагадаємо тут їх імена. Це були — Антонович В. Б., Вовк Хв. К., Житецький П. Г., Левицький О. И., Лисенко М. В., Михальчук К. П., Науменко В. П., Русов Ол. Ол., Шульгин Я. М.

Офіційні документи з одного боку і спомини фундаторів київського Відділу «И. Р. Географ. О-ва» з другого — докладно вияснили нам потребу й мету, з якою його було відкрито.

Хв. К. Вовк, один із тих 30 людей підписи яких стоять під проєктом «Положення» про заснування у Київі Відділу, писав у своїх споминах 1914 р. про Чубинського, згадуючи про день відкриття Відділу: «Ми одержали лише те, на що мали за здоровим розумом повні права — збиратись і відверто займатись науковою діяльністю про Україну й для України» 1).

Оскільки пекуча потреба цієї праці про Україну відчувалась в ту епоху, про це дізнаємось із одного листа Драгоманова про випадок, що був мабуть досить широко відомий у київських професорських колах: «До Київа прибув у 1870 р. професор російської словесности Хрущов, писав Драгоманов до Стасюлевича, що вперше та ще й від самого Максимовича, якому він виявив (своєю візитою) пошану, почув, що на Україні існує епос, а коли йому назвали Думи, то він як вказалось гадав, що їх написав Куліш» 2).



1) «Укр. Жизнь», 1914, № 1, с. 47.

2) Лемке, Соч. Стасюлевича, т. V, с. 208.



Що ж до роботи Відділу для України то момент цей яскраво схарактеризував також один із фундаторів його (а пізніше разом з Вовком і член Київського Наукового Товариства) Павло Гнатович Житецький у своїй промові на Шевченківських роковинах: «13 лютого 1873 р. — писав він у 116 ч. «Записок Н. Т-ва ім. Шевченка», с. 182 — дякуючи невсипущій енергії Чубинського відкрито Геогр. Т-во. Се був справді великий здобуток для нашої справи, котра придбала собі твердий леґальний ґрунт, для свого розвою. Спираючись на сей ґрунт можна було повернути до праці над українським самовизначенням таких людей, котрі неохоче йдуть дорогою конспірації. Найголовніше ж те, що нове Т-во скупчило сили роскинуті по всему краю і надбало Київу значність центру українського руху. Давно вже ся історична роля Київа не виявлялася так виразно і яскраво як в ті часи»... /16/

Офіційні київські кола, пропонуючи Петербургу відкрити Південно-Західній Відділ, уявляли собі його ролю значно вужчою. Київський ген.-губ. Дондуков-Корсаков у своєму першому неопублікованому ще листі до президента И. Р. Г. О-ва (якого мені пощастило знайти цим літом разом з чотирьма десятками инших листів та документів в архіві рос. держ. Геогр. Т-ва у Ленінграді) окреслив його функції в формі «Головного Статистичного Комітету» для цілого краю, зазначаючи, що бажав би його відкрити «на основаниях принятых для Северо-Западного Отдела с тою только разницею, что в круг занятий Юго-Западного Отдела не будут входить ни археология, ни археография». Це й зрозуміло, бо відповідні наукові організації в Київі вже існували.

У першій частині цього ж таки листа Дондуков-Корсаков конкретніше визначив свої бажання: «Південно-західній край, писав він до Петербургу 20 квітня 1872 р., що його довірено моєму управлінню, ще й дотепер не досить добре вивчено. «Комісія для опису губерень київської учебної округи», яка знаходилась при генерал-губернаторі, не встигла підчас свого існування виконати свої завдання. А між тим, вивчення країни з етнографічного й статистичного боку окрім загального інтересу дуже важливе для місцевої адміністрації. Про потребу цього вивчення, додав він, заявило й И. Р. Г. О., відрядивши для обслідування Південно-зах. краю етнограф.-статист. експедицію».

В цих рядках коротко змальована історія вищезазначеної роботи протягом попередніх 20 років з деякими перервами.

Мало відома кому тепер, «Комісія для опису губ. Київ. уч. окр.», про яку згадав ген.-губ., існувала формально при Університеті з 1851 до 1864 р. і протягом останніх чотирьох років лише на папері. Неопрацьований ще архів цієї Комісії, з яким мені довелося ознайомитись частиною в Університ. відділі ВБУ, а частиною в Центр. Істор. Архіві ім. В. Б. Антоновича в Київі, виявляють, що з самого її заснування і до кінця 1857 р. головою її був «действительный советник», як помилково сказано в назві справи про його димісію, добре хоч і безславно відомий Українцям М. В. Юзефович. Після димісії його, яка мотивована невідомими ближче «особенными обстоятельствами» в заступники йому було обрано М. X. Бунге. У тому ж таки 1857 р. на редактора «Етнограф.-статистического отделения» обрали пізнішого голову київського Відділу Р. Г. О-ва Г. П. Галагана, а географічного — М. В. Юзефовича. В етнографічному відділі, заснованому в 1857 р. зустрічаємо серед чотирьох инших ще одно досить знайоме нам ім’я — В. Я. Шульгина, редактора «Кіевлянина». Цей збіг імен на тій самій ділянці роботи, що виринули згодом у 1873 р. на чолі списку фундаторів Відділу (окрім Г. П. Галагана, підпису якого нема серед тих, що стоять під заявою про відкриття К. Відділу Г. Т-ва) викликає до себе певної уваги і дає місце для можливих гіпотез.

Можливість деяких аспірацій Юзефовича на місце голови Відділу стверджує й недрукований лист д. ч. Кандиби з 1. XI. 1874 р. до Антоновича, з Конотопу, в якому він прохаючи передати свою згоду на обрання в дійсні члени, признається, що він гадав, ніби головою Відділу є Юзефович 1). Можемо думати й про якісь особисті амбіції Шульгина у Відділі. Стверджує це стаття «Київ. Тел.» з 1876 р. 30-го квітня про київський Відділ, де недвозначно говориться, що авторитети які втратили зуби бажають зберегти свій престиж, який придбали років пятнадцять назад, проголошуючи гасло: «Край этот русский, русский, русский»...



1) Лист переховується в комісії громад. рухів УАН.



Протягом 13 років існування Комісія надрукувала 4 томи своїх праць, переважно природничого й економічно-статист. характеру. Але /17/ тут же була надрукована й докладна етнографічна програма Метлинського й Дабіжа, праця Тарновського «О делимости семейств в Малороссии»; збірка укр. прислів’їв Куліша була передана на розгляд Г. П. Галаганові. В галузі статистики були надруковані комісією: «План статист. описанія губерн. к. уч. окр.» — Журавського, «О народонаселення Полтавской губ.» — Маркевича, «О кредитн. сделках в к. г. губ.» — Журавского, а також кілька праць з галузи промисловости й сільського господарства.

Зимою 1853 року виник було проєкт, за ініціятивою тодішньою заст. голови И. Р. Г. О. Муравйова, що приїздив до Київа, про злиття комісії з Геогр. Тов-ом з обіцянкою щорічної 2000-ої субсидії комісії, але міністерство народньої освіти на це не погодилося. Також не зреалізувався проєкт Бунге про перетворення її в 1860 р. в «Общество споспешествования сельському хозяйству и промышленности». Ця урядова комісія завмерла своєю природньою смертю, передавши свої кошти до комісії «для разбора древних актов». Із 166 членів комісії було обрано до Відділу в 1873 — 6 р.р. всього 7 осіб.

Ліквідація комісії припала саме на той час, коли серед громадянства виявились змагання, сили і здібності до більш-менш самостійної діяльности. На Україні це було відзначено особливо в збиранні етнографічних матеріялів, імпульсом до чого прислужилися гол. робом «Записки о Южной Руси» — Куліша, «Малор. Лит. Сборникъ» — Мордовцева, «Збірник» Метлинського, «СтаросвЂтскій бандуристъ» — Закревського, журнал «Основа», збірник прислів’їв Номиса. Цікаво, що майже всі ці видання виходили по-за її межами. Всі матеріяли, що у нас тут тоді збирались знаходили собі обмежене місце лише в «Кіевск. Губ. Від.» в формі кількох статейок етногр. змісту та у виданні невеличких збірок народніх пісень — окремою книжечкою Лавренка, і у тих же «Губ. Від.» — збіркою І. Новицького. Тільки через 6 — 7 років експедиція Геогр. Т-ва виявила, яка велика кількість таких матеріялів уже була зібрана і переховувалась у нікому невідомих дослідувачів народнього побуту.

Експедиція в Півд.-Зах. Край И. Р. Г. О. на чолі з П. П. Чубинським протягом приблизно 2-х років (1869 — 1871) зібрала матеріялів для сьоми томів великого формату розміром більше 300 друк. арк. Вийшли вони в світ за досить поверховою редакцією членів Петерб. Геогр. Т-ва Костомарова й Гільдебрандта й не зважаючи на це придбали сприятливі рецензії і срібну медаль в Парижі на геогр. виставці, а також й золоту від Р. И. Г. О. Чубинський переводив свою роботу в експедиції за допомогою п’яти співробітників, троє з яких стали дійсними членами Відділу (Чередниченко, Кравцов і Кордаш).

Фактичним ініціятором і організатором київського Відділу Г. Т-ва був той же Чубинський, що завдяки своїй роботі й особистим звязкам з петерб. Геогр. Т-вом ще за часів свого заслання до Архангельську і пізніше, а також завдяки знайомству і впливам на к. ген. губ. Дондукова-Корсакова, зумів організувати Відділ і перевести в життя те, чого не вдалося в той же час зробити у Варшаві.

Він знав, що петерб. Геогр. Т-во, яке існувало з 1845 р. окрім розсилання загальних для цілої тодішньої Росії програм і одержання у відповідь на них багатьох етнографічних і описово-топографічних матеріялів мало що зробило для України. Знав він про роботу з 1846 р. Надеждина М. І. під назвою «Русские вне России», що стосувались в дійсности до західньо-українських земель, пращо Срезнєвського у «Вєстнику Р. Г. О.» за 1852 р. «Русь Угорская», «Быт малор. крестьянина» — Афанасієва-Чужбинського у «Вєстнику» 1855 р. про «Ярилу» — Ефименка в «Зап.» 1869 р., Ефименкові й свої програми, досить часті бібліографічні огляди на сторінках видань Т-ва, що стосувались України, — /18/ але все це було випадковим, несистематичним. Також і роботу експедицій визнавав він недостатньою. Тому через ген.-губ. Дондукова-Корсакова поставив питання ще весною 1872 р. про відкриття Відділу у Київі.

На обговоренню цієї заяви в раді Товариства у Петербурзі виникла серйозна дискусія. Дехто з членів ради висловився проти того, щоб далі утворювати відділи в Европейській Росії, «бо коли вони і виявлять якусь життєвість, — зауважувалось на засіданні, — то лише на ґрунті етнографічних особливостів або навіть відокремлености місцевого населення, що може повести до багатьох незручностів» 1).



1) История деят. И. Р. Г. О. (1845 — 1895) П. П. Семенова, т. II, с. 487 — 8. СПБ. 1896.



Лише завдяки енергійному виступу заст. голови Т-ва гр. Ф. Н. Літке, що аргументував незручністю відмовляти коли ініціятиву бере на себе місцева влада й дійсні члени Т-ва, справа була залагоджена позитивно.

Півд.-Зах. Відділ офіційно для 5 губерній — Київщини, Волині, Поділля, Полтавщини й Чернигівщини, а фактично також і Наддністрянської України — відкритий 13 лютого 1873 р. і проіснував до літа 1876 р.

Вже на першому засіданні виявилась величезна українська більшість у Відділі. Із загального числа 17-ти було лише 3 члени, що стояли далеко від українських кол. Український характер Відділу й був найголовнішою рисою, що відріжняла його від инших відділів Т-ва, які всі по сути були російськими, не виключаючи навіть і Кавказького. У виданнях цього останнього, напр., протягом 1872 — 1885, що утворювали в загальному солідну бібліотеку коло 600 друк. арк. майже не знаходимо місцевих імен авторів. В більшості зустрічаються російсько-німецькі прізвища приїжджих і тих, що заїзжали в експедиції, вчених. Варшавського відділу, як зазначено, не було відкрито, так само як і Білоруського, про який підіймалися клопотання, за справою, що переховується в архіві Р. Г. О., лише в 1908 р.

Промова організатора Відділу Чубинського в день відкриття (13. II. 73) дала мало науково-методологічних вказівок щодо прийдучої діяльности; зазначено в ній вивчення трьох етнографічних типів — українського, польського і єврейського, а також економічної ролі і значіння кожного з цих елементів. В деяких пунктах своєї промови він торкнувся політичних моментів, як, напр., нагадування про завдання російські в Півд-Зах. Краї. Вовк у своїх споминах згадував, що члени «Старої Громади», до якої і Чубинський і він належали, і на таємних засіданнях якої вирішувались всі головніші справи Відділу, робили закиди Чубинському за те, що він вніс до своєї промови політику, не обмежившись суто науковими проблемами. Чубинський виправдувався «высшими соображениями».

Так само й коротенька вступна промова голови Відділу Г. П. Галагана на першому звичайному засіданні Відділу 6. III. 1873 не мала програмового характеру й зводилась до гасла: «доискиваться истины и исключительно истины». Зате докладне обговорення наукових проблем, що стоять перед Відділом, перевів він у невиданому ще листуванні з тодішнім заступником голови петерб. Т-ва П. П. Семеновим-Тяншанським, признаючись, що він не у всьому погоджується з думками своїх київських колег щодо етнографічної роботи.

Семенов, зупинившись у своїй довгій відповіді виключно на статистичних і етнографічних методах роботи, які стояли перш за все перед Відділом, радив Галаганові щодо етнографії скерувати роботу в напрямку матеріяльної культури, зазначаючи, що в останні часи, між иншим і Чубинський в своїй експедиції, занадто багато віддають уваги /19/ казкам і пісням. Треба звести, на його думку, до певної гармонії вивчання матеріяльного побуту й духовної культури 1).

Але Г. П. Галаган, старий приятель Шевченків і прихильник українства, а також приятель і Дондукова-Корсакова, чому певно і був обраний на голову, часто виїздив із Київа, не завсіди провадив засідання, де його заступав приятель Чубинського В. В. Борисов. Може ще й з инших причин, тільки Галагану не вдалося перевести в життя думки Семенова-Тяншанського. Члени Відділу в своїх рефератах найбільше уваги присвячували духовій українській культурі.

Загальна кількість дійсних членів складалась із 184 осіб, виключаючи Юзефовича й Шульгіна, та із 13 «соревнователів», що зробили одноразові внески по 300 крб. Дійсні члени платили по 5 крб. щорічно. Президія складалася з Галагана й заст. Борисова, кер. оправами Чубинського, Русова, й Антеповича до початку 1875 р., а потім до закриття — з Антоновича, Чубинського й Антеповича. В дійсні члени обирали за рекомендацією одного з членів і таємним голосуванням присутніх. Найбільший відсоток членів складала професура й учителі київських середніх шкіл. Протягом існування Відділу відбулося 28 засідань, на яких було прочитано 33 доповіді. Всі вони за виключенням одної, були надруковані в 2-х томах «Записок» Відділу, що вийшли в світ в 1874 — 5 р. У кожному з цих 2-х томів в додатках надруковано ще і матеріяли етнографічного змісту. Центральне місце в цих томах згідно з програмою займала етнографія — 0,5, економіка й статистика — 0,3, географія й природознавство — 0,1, та загального змісту — 0,1. Особливо відвідувалися річні збори, що відбувались у Актовій залі Університету. Не маючи змоги зупинитись на всіх доповідях, що надруковані в «Записках» згадаємо лише про дві з них. Вони найкраще характеризують ті наукові вимоги, що їх ставив Відділ до наукових розвідок своїх членів.

Першою, про яку скажемо кілька слів — це була доповідь Чубинського — «Понятия и представлення южнорусского народа о светилах, выраженные в пословицах и поговорках». Драгоманов, хоч і приятель Чубинського. одначе виступив з суворою критикою її методу, зазначаючи, що наведені прислів’я в своїй більшости не українські, що вони вимагають хронологічного, географічного й порівняльного опрацювання. Не зважаючи на те, що Антонович і Кістяківський заняли в своїх виступах позицію, яка наближалась до Чубинського, останній можливо за власною ініціятивою не подав до друку цієї статті.

Із цього прикладу ми бачимо, що розвідки, які були надруковані в 2-х томах «Записок», не являються просто «матеріялом», як писав про них у «КіевлянинЂ» Юзефович — «польза или вред которого зависит от способа употребления его в дело» 2), але що цей матеріял перед друком в достатній мірі обговорювали, перевіряли, аналізували на засіданнях членів Відділу.



1) Рук. Відд. ВБУ, III, 365 III.

2) М. Яворський, Емський Акт 1876 р. («Прапор Марксизму», 1928, № 1, (2), с. 108.



На перший том «Записок» і на окрему відбитку з нього про Остапа Вересая з’явились сприятливі рецензії в багатьох російських та закордонних журналах і газетах. Другий том вийшов у світ зредагований безумовно систематичніш, ніж перший. Третій том, що його також було розпочато друком, — не появився в книгарнях.

Щоб закінчити на цьому нашу на жаль дуже неповну характеристику прочитаних рефератів наведемо ще загальний зміст доповіді Ф. К. Вовка про українську орнаментику писанок, яку він прочитав на (останньому відомому нам засіданні Відділу з 30 квітня 1876 р. Вона являється доповненням до тієї важливої розвідки про український /20/ орнамент, що Ф. К. прочитав на 3-му археологічному конгресі; зміст розвідки надруковано в «Київ. Тел.» за 1876 р., — з огляду на неприступність цього видання я коротко перекажу її.

Доповідач повідомив, що його робота викликана колекцією малюнків писанок, що їх подарував до Відділу М. М. Левченко. Подавши коротко зміст реферату про вишивки, прочитаного на 3-му археологічному конгресі, він зазначив, що на його думку в писанках виявились в сильнішій формі ті самі риси українського орнаменту, які вивів він з допомогою вишивок, а саме: геометричні узори в українському орнаменті не грають такої важливої ролі, яку вони мають у російському, далі, — що і в писанках узори рослинного походження і виображення рослин утворюють найхарактернішу рису українського орнаменту і що по-третеє в узорах писанок також виявилась не менш характерна відсутність в українському орнаменті малюнків живописного характеру. Окрім того, він відзначив присутність в узорах писанок виображень побутових предметів, чого майже зовсім непомітно в инших узорах. Вказав також на цікаві малюнки на писанках релігійного характеру, напр., риб, які в романо-візантійському мистецтві символизували Христа.

Щодо географічного розповсюдження узорів писанок то Ф. К. Вовк прийшов до тих самих висновків, що і відносно вишивок — в північній полосі України панує рисунок геометричний і червоний з білим кольором; в середній — найбільшій полосі — орнаменти мають головним робом рослинний характер і комбінують червоний колір з блакитним. Наближаючись до півдня прибавляються кольори чорний і жовтий, так. що в південній полосі України, в Буковині й Галичині, узори мають дуже ріжноманітне офарблення, що так характерне для орнаменту південних Слов’ян.

Далі доповідач звернув увагу на надзвичайну, на його думку, вагу вивчення народньої орнаментики для вирішення багатьох етнологічних питань і між иншим сказав, що думка Стасова про персидське походження великоруських узорів має великий науковий інтерес в звязку з важливістю загального питання про розселення арійських племен. Але опрацювання думки Стасова щодо українського орнаменту може піти успішно лише тоді, коли буде зібрано значні колекції народніх орнаментів.

У цій доповіді ми маємо схему науково-дослідчої роботи, що зробила б честь автору 20-го століття. З неї ми бачимо також загальний підхід і широку провідну думку, яка існувала у Відділі для опрацювання народніх матеріялів побутового характеру. Тут по суті ми знаходимо досягненя тієї гармонії в опрацюванні духовної й матеріяльної культури, які рекомендував Відділу в своєму листі до Галагана Семенов-Тяншанський із Петербургу. Тільки у нього в плані зменшення інтересу до духовної культури мало ще й тенденційно-політичний присмак.

В додатках, серед матеріялів між иншим були надруковані думи і пісні записані у Остапа Вересая, а також пісні Буковинського народу, що їх зібрав Купчанко, а упорядкували члени Товариства. Опублікування цих пісень, а також видання творів Федьковича, як і обрання його на д. чл. Відділу є цінне свідоцтво інтересу і симпатій до Західньої України не лише з боку Драгоманова та Русова, але також і всього українського осередку Відділу. Ця доповідь була останньою цеглиною, що її зміг покласти Відділ для будівництва українського наукового життя у Київі.

Із инших праць цього часу, що їх було надруковано за тією чи иншою допомогою Відділу назвемо тут: Антоновича й Драгоманова, Ист. песни малор. народа Т. I; Рудченка, Чумацькі нар. пісні; Антоновича, Матер. /21/ для истор. топограф. Києва, надр. Археограф. Ком. В 1875 р. Відділ приступив також до друку повного зібрання творів Максимовича, яке було закінчено вже иншими після його закриття.

Відділ видав і розіслав по Україні певну кількість програм з ріжних галузів — географії, статистики й економії, сільсько-господарської статистики, етнографії.

У відповідь на них він дістав досить обмежену — виключаючи пісні — в порівнанню з тим, що було надіслано в 50-х роках до Петербургу, кількість етнографічних матеріалів, приблизно від 50 осіб. Невеличка частина їх зберігається й тепер в рук. відд. В. Б. У.

Вже весною 1873 р. була надрукована в часописях, а також розіслана окремою відбиткою об’ява Відділу про збирання предметів для етнограф. музею. Передбачалось також утворення мінералогічних, ботанічних, зоологічних колекцій. В 1875 р. музей мав коло 800 предметів. На жаль як музей так і бібліотека Відділу не мали за обмеженістю коштів окремого приміщення й мусіли тимчасово користатись гостинністю Г. П. Галагана.

Серед досягнень Відділу доводиться відзначити тут переведення одноденного перепису в Київі 2-го березня 1874 р. під керівництвом Чубинського, який брав уже участь в організації аналогічного перепису в Архангельську. Він пройшов остільки вдало, виявивши між иншим загальну кількість населення Київа вдвоє більшою, ніж то думали, що до Відділу звертались за порадами в подібних випадках із инших міст. З другого боку, після того, як Відділ виявив велику організованість і серйозну наукову підготовку — з цього часу почалася відверта атака проти нього «Кіевлянина». Цей напад ще збільшився після 3-го Археологічного З’їзду у Київі 1874 р., де члени Відділу зуміли заманіфестувати могутність своєї наукової організації, прочитавши низку високоцінних доповідів. Значіння місцевої роботи було прилюдно визначено головою З’їзду гр. О. С. Уваровим. Оскільки велика й міцна була ця організація Відділу показує те, що із 90 членів, що були зняті на фото, яке було прикладено до статті Антоновича про З’їзд в «Київ. Стар.» 1889 р. за серпень, третина складалась із членів Відділу.

Не зважаючи на те, що центральне Географ. Т-во відмовило в щорічній субсидії Відділу і коштів його вистарчало лише для друку 3-ї книжки «Записок», Відділ утворив звязок через Русова і Драгоманова з Галичиною і з закордонними вченими, перш за все слов’янських країн. Чого не зміг Відділ за браком коштів поширити в своїй роботі так це продовжити справу тих експедицій, яку так блискуче розпочав Чубинський ще за директивами центрального Географ. Т-ва. До самого кінця він не мав власного приміщення для музею й бібліотеки. Це було символично для української справи того часу.

В одному зі своїх листів до Бучинського, Драгоманов радіючи з приводу відкриття київського відділу Географічного Товариства, проголосив занадто оптимістичну як виявилось сентенцію: «Науку ніхто вдарить не посміє». Емським указом 1876 р. царський уряд на підставі доносів свого київського «тайного совєтника і явного шпіона», як казав той же Драгоманов, Михайла Володимировича Юзефовича й III Відділу припинив розвиток не лише наукової, а й взагалі культурної української роботи, заборонивши вільний друк українського слова. На протоколі тієї комісії з трьох міністрів та Юзефовича, що підготовляла цей акт вже з 1875 р. «Собственною Е. И. В. рукою начертано: «исполнить, но с тем, чтобы Отдел Географического Общества в Киеве в нынешнем его составе был закрыт и чтобы открытие его вновь не могло состояться иначе, как с моего разрешения по представлению министерства вн. дел». Драгоманова й Чубинського було наказано вислати з Київа.

Спроба київських наукових кол відновити Відділ через 20 років після /22/ цього указу, в 1899 р. не мала жадного успіху, бо згоди на це не було з Петербургу. Але з 1908 р. Київ мав, як знаємо, своє Українське Наукове Товариство.

Щеголів у своєму памфлеті на український рух тенденційно назвав київський відділ Географічного Товариства «Українським таємним політичним генеральним штабом».

Науковим генеральним штабом він дійсно був, — досить лише собі пригадати ті імена видатних членів Відділу, що їх було названо на початку і в самій доповіді, додавши до них ще імена Зібера та Сергія Подолинського 1).

Ми мусімо подбати, щоб жива пам’ять про них залишилася серед наступних поколінь України, так само як і пам’ять про фундаторів Українського Наукового Товариства в Київі 2).



1) Відділ мав велике значіння, зібравши наукові українські сили, організувавши їх в колективних роботах і намітивши низку питань для дальнішого обслідування і вивчання.

2) Доповідь ця є конспектом ширшої розвідки автора про діяльність «Південно-Західнього Відділу» Рос. Георг. Т-ва.







[Федір Савченко. Українське науково-культурне самовизначення 1850 — 1876 рр. // Україна: науковий журнал українознавства. — К., 1929. — Кн. 32. — № 1-2 (січень-лютий). — С. 15-22.]







‹‹   Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.