‹‹   Головна





Ігнат ЖИТЕЦЬКИЙ

Заходи коло організації історичного товариства в Київі 1).



В Київі, починаючи з 20-х років, час від часу виникали думки про потребу об’єднання громадських і наукових робітників в товариства, які б полегчували спільну працю і побільшували сили самотніх окремих людей.

Такі товариства фахівців того чи иншого напрямку були вже по инших містах, а в Київі заклалися і зорганізувалися вони за 70-ті роки — Південно-Західній Відділ Географічного Товариства, Церковно-Археологічний Музей, Товариство Природників і так далі, а раніш над усіх Історичне Товариство літописця Нестора, за що ми зараз і нагадаємо.

Ініціятива історичного чи археологічного товариства у Київі належить Михайлу Олександровичу Максимовичу. Думка його в кінці 1870-го року склалася в проєкт, за який він листувався з славнозвісним археологом О. С. Уваровим і писав з Київа до Петербурга свойому приятелеві прот. Петру Гавриловичу Лебединцеву: «И Богъ велЂлъ бы, кажется, быть историческому обществу въ.КіевЂ. И почему бы, сдается мнЂ, не состояться ему хоть въ 1871-омъ году! Именно — «Кіевскому обществу исторіи и древностей Славянорусскихъ», какъ начертано было тридцать лЂтъ назадъ рукою Иннокентія» 2). І далі Максимович переказує як гадав би краще провести устав «Кіевскаго ученого общества» офіційним шляхом, щоб його затвердив уряд. Уваров радив заснувати «Археологическое общество», та що б воно не залежало від яких не було установ і мало свого виборного голову 3).

Максимович спершу покладав надії, що ця улюблена думка його здійсниться в першій половині 1871-го року під час святкування його п’ятидесятилітньої наукової праці «в завершеніе юбилея» 4); втомлений ювілеєм і иншими подіями і київськими святами, проте перебалакавши з де якими ученими, Мх. В. Юзефовичем, куратором шкільної округи Пл. А. Антоновичем, київським генерал-губернатором А. М. Дондуковим-Корсаковим, та не посунувши справи, виїхав 9-го жовтня до себе, на Михайлову гору.



1) Див. 1) Проф. Н. П. Дашкевича, 25 лЂтіе историческаго общества Нестора-лЂтописца, Київ, 1899 р. 2) «Голос», 1872 г., № 107. 3) «Кіевлянинъ», 1872, №№ 135, 138 та 149. 4) «Журналъ Мин. Народ. Просв.», 1873, № 3, «Современная лЂтопись», с. 32 — 36. 5) «Чтенія в общест†исторіи и древностей при московск. университетЂ», 1887 г., кн. I, отд. II, с. 179, 181. 6) «Русский Историч. Журнал», 1922 г., кн. 8, с. 327 — 329. 7) «Борьба классов» журнал, 1924 р., № 1 — 2, с. 380. 8) «Известія центрального бюро Краеведенія», Октябрь, № 4, с. 108 — 109.

2) Відомого Інокентія Борисова, архієпископа Харківського, потім Одеського; в Київі був ректором духовної академії, єпископом Чигиринським (1830 — 1841). Лист Максимовича від 31-го грудня 1870 р. в «Кіевск. Стар.» 1904 р. № 11, с. 294 — 5.

3) «Кіевс. Стар.», 1904 р., № 12, с. 455.

4) «Кіевлянинъ», 1872 р., № 149.



І там, на самотині, старий учений не забував свого проекту і мріяв про історичне товариство; 3-го грудня він писав тому ж Лебединцеву: «образованіе Археологическаго общества составляетъ ЗавЂтную мечту мою, но къ исполненію ея не было возможности присту-/24/пить въ минувшую осень, и потому оно отложено на предстоящую весну на апрЂль мЂсяцъ» 1).

Думки за необхідність вченого товариства в Київі найшли собі відгуки на 2-му археологічному з’їзді в Петербурзі в грудні 1871-го року в звязку з вирішенням вибрати містом 3-го з’їзду — Київ. Тоді подано було три заяви: київської духовної академії про заснування комісії для збірання і охорони церковної старовини, М. В. Юзефовича — про заснування археологічного відділу при київській археологічній комісії і Н. М. Сементовського 2) про заснування археологічного товариства в Київі. Всі ці проекти дальше заяви не пішли, але справа з ученим товариством склалася зовсім инакше.

В київському університеті з 1870-го року доцентом російської словесности був Іван Петрович Хрущов, інспектор жіночого інституту, костромський «столбовой дворянин» і камер-юнкер, persona grata серед урядовців та аристократії, людина метушлива «на всі руки», вчений другорядний, але службовець, улюблений владою, і пізніш куратор харківської шкільної округи, «Ваничка Хлищов», як його дражнили в Київі. Він прислухався до планів Максимовича і замислив викори-стати їх. Вже через тижнів три після виїзду з Київа хворого ювілянта Михайла Олександровича, в листопаді 1871-го р., Хрущов перебалакав з деякими професорами духовної академії і університету, які знали проєкти Максимовича, зацікавив київського генерал-губернатора, куратора шкільної округи і його помішника Тулова, та звернувся з листом де Петра Гавриловича Лебединцева з закликом приєднатися до його «общества, вновь возникающаго въ КіевЂ, на Институтской улицЂ», которое будетъ «разрабатывать русскую историческую науку и всЂ ея отрасли — археологію, литературу, право и даже этнографію». Хрущов повідомляв Лебединцева, що «сомнЂвался въ успЂхЂ, когда задумала зто дЂло, на успЂхъ превзошелъ его ожиданія» 3). Лебединцев не відмовлявся стати членом історичного товариства, тільки вбачав деяке непорозуміння і прохав Хрущова з’ясувати, чи — «учреждаемое общество Нестора будетъ осуществленіемъ предположенія, сдЂланнаго графомъ Уваровымъ черезъ меня Михаилу Александровичу или оно учреждается независимо отъ проэкта, предначертаннаго уже в перепискЂ Уварова съ Максимовичемъ».

І. П. Хрущов перевів справу виробки статуту вченого товариства і затвердження його, що й здійснилося 9-го грудня 1872-го р. А Максимович того ж часу все ще клопотався в справі свого плану вченого товариства при київському університеті. Проєкт його статуту подано було по урядових інстанціях і на передодні затвердження Хрущовського статуту зібралась нарада у куратора київської шкільної округи для розгляду і дискусії з приводу статуту Максимовича. За це засідання одписував Михайлу Олександровичу професор В. Б. Антонович 16-го грудня 1872-го р. так 4): «Многоуважаемый Михаилъ Александровичъ! Очень недавно, только въ прошлое воскресенье, попечитель созвалъ засЂданіе общества исторіи и древностей для обсужденія его устава. Зто была главная причина моего къ Вамъ молчанія. На засЂданіи проектъ читался весьма подробно; попечитель заявилъ, что имЂетъ отъ Васъ полномочіе видоизмЂнять проекть. Впрочемъ, перемЂны были сдЂланы незначительныя: большинство собравшихся членовъ опредЂлили рубрики почетныхъ и непремЂнныхъ членовъ свести въ одну. По совЂту Н. X. Бунге 5)



1) «Кіевск. Стар.», 1904 р., № 12, с. 480.

2) Автора книжки «Кіевъ и его достопримЂчательности» 1852 і 1864-го р.

3) Н. Дашкевич — «25 лЂтіе ист. об-ва Нестора», с. 21.

4) Перша половина ненадрукованого досі листа зберігається в Рукописн. Відділі ВБУ, III, № 5632.

5) Ректор університету на той час.



ви-/25/черкнули статью. о безплатной разсылкЂ, такъ какъ это обстоятельство могло бы затормозить разрЂшеніе, ибо потребовались бы справки и сношенія съ министерствомъ финансовъ, а между тЂмъ общество, состоя при университетЂ, можетъ отправлять свои пакеты за печатью правленія. Все остальное осталось по старому. И. П. Х(рущо)въ егозитъ, неизвЂстно по какой причинЂ, возбуждая, впрочемъ, большой смЂхъ у значительной доли публики»... Надії, проте, на заснування в Київі другого історичного товариства були невеликі. Максимовича дуже образила поведінка Хрущова, тай почасти тих, що підписалися основоположниками і під його проектом вченого товариства, і під пропозицією Хрущова. Непорозуміння, сплітки і усякі тлумачення ходили і ширилися по місту.

Таке ж непорозуміння прилюдно переказано було і в газеті «Кіевлянинъ» 11-го листопаду з приводу відомостів петербурзької газети «Голосъ» в справі історичного товариства Нестора-літописця 1) В київській газеті було надруковано. 2) «У насъ въ послЂднее время было проектировано два историческихъ общества — одно доцентомъ университета И. П. Хрутцовымъ, а другое извЂстнымъ всей просвЂщенной Россіи изслЂдователемъ русской исторіи вообще и мЂстной въ особенности Максимовичемъ, первымъ ректоромъ нашего университета. НеизвЂстно, о какомъ общест†говоритъ «Голосъ». — Хрущов тоді надрукував 18-го листопаду в тій же газеті своє «Объясненіе» 3). Посилаючись на часті приятельські бесіди свої з Максимовичем, Іван Петрович запевняв, що він ніколи не розмовляв зі старим ученим про наукове товариство, а справа ніби то виникла так: «въ небольшомъ кругу лицъ, занимающихся историческими науками, въ ноябрЂ месяцЂ, въ первыхъ его числахъ, возникла мысль объ учрежденіи историческаго общества, Мысль эта возникнувъ внезапно 4), вполнЂ отвЂчала потребности противопоставить слабости изолированного ученаго труда силу ученаго общенія. Будущіе члены общества уже дЂлились задуманными и начатыми трудами за вечерней бесЂдой, и мысль объ основаніи общества окрЂпла. Въ первый вечеръ, посвященный обсужденію устава, всЂ единогласно произнесли имя Максимовича и, вслЂдъ за тЂмъ, письменно просили его быть нашимъ руководителемъ... Въ теченіи почти цЂлого года не было слышно объ учрежденіи общества при университетЂ — и только полтора мЂсяца тому назадъ узнали мы о проэктЂ историческаго общества при университетЂ, которому Максимовичъ во время своего кратковременнаго пребыванія въ КіевЂ, успЂлъ дать ходъ. ЦЂль его общества та же, что и нашего; оно также называется историческимъ и, хотя не окрещено именемъ Нестора-лЂтописца, но за то посвящено тому же святому: днемъ общаго годичнаго собранія назначенъ день памяти этого преподобнаго. Изъ всего этого ясно, что будущее общество Нестора-лЂтописца не уклонялось отъ своей цЂли — единенія. Думаю, что оно не возникло бы ни одновременно, ни послЂ огласки проэкта Максимовича».



1) «Голосъ», 1872-го р., № 107.

2) «Кіевлянинъ», 1872 р., № 135.

3) Ibid., 1872 р., № 138.

4) В другий раз Хрущов навпрямки переказував: «Возникла (мысль объ обществЂ) мгновенно, в одинъ вечеръ, въ часы одушевленной бесЂды. Н. Дашкевичъ, 25 лЂтіе общества Нестора, с. 27.



Лукаве, нещире пояснення Хрущова ще більше образило Максимовича. 1-го грудня він написав з Михайлової гори: «НЂчто объ учрежденіи въ Кіе†историческаго общества», що з’явилося 14-го грудня в «КіевлянинЂ», де між иншим, спростовуючи деякі заяви Хрущова, писав так: «И. П. Хрущовъ въ ту пору (1871-й рік) былъ человЂкъ еще новый для Кіева, еще не оравшій и не сЂявшій на исторической поч†здЂшняго края. Но отъ чего же самъ онъ въ сентябрЂ прош-/26/лаго года не заводилъ со мною рЂчи объ историческомъ обществЂ, если онъ уже замышлялъ и задумывалъ его учрежденіе? Не внезапно же возникла мысль о томъ недЂли черезъ три по отъЂздЂ моемъ въ небольшомъ кругу лицъ, о которыхъ говорить Хрущевъ. Въ томъ его кругу было три или четыре лица, которые за полтора года еще согласились со мной на основаніе общества при университетЂ и не отстали отъ того соглашенія» 1). А з приводу друкованої заяви Хрущова, що всі члени одноголосно прохали Михайла Олександровича стати їх провідцею, він описував: «Глубочайшая благодарность моя всЂмъ имъ за это новое ко мнЂ вниманіе!.. Но то письменное, столь лестное для меня посланіе, вЂроятно, не было отдано на почту, ибо я не получалъ его; да и никто изъ Кіева во всю зиму не извЂстилъ меня, что тамъ, стараніемъ И. П. Хрущова, уже состоялось при немъ историческое общество. Я узналъ о томъ въ генварЂ нынЂшняго года изъ Петербурга по двумъ пріятельскимъ письмамъ и по 3-му нумеру «Гражданина». Въ отвЂтЂ моемъ на одно изъ тЂхъ писемъ я повторилъ слова «Илліады», сказанныя старымъ Несторомъ быстроногому Ахиллесу:


Прежде таковъ я бывалъ! Но теперъ молодымъ оставляю

Трудные подвиги славы: пора, пора уступить мнЂ

Старости скорбной 2).


Въ статьЂ Хрущова сказано еще, — «въ теченіе цЂлаго года не было слышано объ учрежденіи общества при университетЂ». Не сказать же мнЂ на это словами Игоревой пЂсни: «по вся утра уши закладаше!». Весною и лЂтомъ нынЂшняго года слышали отъ меня о томъ многіе ученые въ КіевЂ, в МосквЂ, и въ ПетербургЂ; а и самому Хрущову въ пріятное свиданіе съ нимъ въ Кіе†на свЂтлой седмицЂ (1872-го року) я сказалъ: «желаю успЂха Вашему обществу; но я не оставилъ своего прежняго намЂренія объ основаніи историческаго общества при университетЂ и о томъ позабочусь». Въ сентябрЂ, будучи въ КіевЂ, я написалъ проэктъ устава и предварительную записку, которая скрЂплена собственноручными подписями всЂхъ десяти членовъ-основателей. Вручивъ, кому слЂдовало, эти бумаги я уЂхалъ изъ Кіева 24-го сентября опять на всю зиму и доселЂ не знаю ровно ничего, какой данъ ходъ этому дЂлу, и какъ оно совершится?».

На цьому кінчається відповідь Максимовича Хрущову. Редакція газети від себе додавала таке повідомлення: «Почитаемъ долгомъ увЂдомить многоуважаемого Михайла Александровича, что начертанный имъ проэктъ 3-го декабря разсмотрЂнъ въ собраніи членовъ-основателей, у попечителя кіевскаго учебнаго округа П. А. Антоновича и, сколько намъ извЂстно, переданъ попечителемъ въ совЂтъ университета св. Владимира 3).

Воно так і було. Університетська рада, за постановою 15-го грудня 1872-го р. клопоталася перед міністром народньої освіти про затвердження Максимовичівського історичного товариства при київському університеті, але міністерство визнало, що «въ другомъ подобномъ общест†въ Кіе†не можетъ предстоять необходимости» і відхилила клопотання. Пізніше ще більше вразила Максимовича стаття Хрущова в «ЖурналЂ Мин. Нар. Прос.» 4),



1) «Кіевлянинъ», 1872 р., № 149.

2) Див. лист П. Лебединцева від 31 грудня 1871 р. та лист Максимовича до Лебединцева від 17-го січня 1872 р. «Кіевск. Стар.», 1904, № 12, с. 476 — 480.

3) «Кіевлянинъ», 1872 р., № 149.

4) «Ж. М. Н. П.», 1873, № 3, «Соврем. ЛЂтоп.», с. 32 — 36.



де він уже одверто оповіщав, що «первыми начинателями общества Нестора» були п’ять професорів духовної академії, два — університету, помішник куратора округи Тулов та службовець при генерал-губернаторі Воронин, і стверджував більш рішуче, що /27/ переказував раніш в «КіевлянинЂ». Максимович повідомляв за свої відповіді в листах і скаржився Бодянському 1), а Петру Лебединцеву писав раздратований всією уразливою для нього справою 12 березня 1873-го року: «(Хрущовъ) оказался совсЂмъ не тЂмъ, чЂмъ сначала мнЂ показался. Но что бы развязаться съ помыслами о подобныхъ людяхъ, напишу Вамъ 8-стишіе, набЂжавшее въ концЂ 1872 года:


Щелкоперы, марадеры

Все впередъ идутъ, идутъ,

И науки въ свои руки

На барышъ себЂ берутъ;

Горе, горе, что актеры

Заглушають тихій трудъ!

Но и прежде было тоже...

Будь же милостивъ къ намъ, Боже! 2).


Треба підкреслити, що була деяка ріжниця в статутах Максимовичівського товариства і товариства Нестора. Товариство «исторіи, древностей и литературы» переважно ставило собі завданням «изслЂдованіе всего, что можетъ служить къ подробному и полному разъясненію исторіи южнорусскаго края». Це завдання накладало обов’язки: «заботиться объ открытіи, собираніи и храненіи историческихъ памятниковъ всякаго рода, какъ вещественныхъ, такъ и словесныхъ, подвергать научному изслЂдованію всЂ памятники здЂшняго края и всЂ свидЂтельства о немъ, своенародныя и иноземныя, выводя изъ того положительныя и точныя свЂдЂнія для русской исторіи и всЂхъ ея отраслей и назначать публичныя лекціи... производить разысканія свои на земляхъ казенныхъ и частныхъ, а также во всЂхъ архивахъ и библіотекахъ Кіева и всего Южно-русскаго края, выдавать медали и почетные отзывы за удовлетворительное рЂшеніе предлагаемыхъ отъ общества задачъ и за труды и заслуги по предметамъ его занятій» 8).

Товариство Нестора, за словами Хрущова, брало за зразок Цюрихське «Общество древностей» для бесід, зачитування і дискусій з приводу докладів своїх членів. Завданням його було «содЂйствовать развитію русской исторической наукЂ во всей ея широтЂ: исторіи политической и церковной, исторіи литературы и права, нумизматики и др... В кругъ занятій общества должна была входить также разработка исторіи и литературы всеобщей, насколько это находится въ связи съ умственной жизнью русскаго народа». Товариство Нестора також звертало свою увагу і на те, що «Юго-западный край заключаетъ въ себЂ богатыя данные для археологіи, и что Кіевъ и его окрестности представляють богатое поле для изслЂдованій и разъясненій топографическихъ, этнографическихъ, для изысканій древностей» 4) і т. ин.



1) «Чтенія московск. об-ва ист. и древн.», 1887, кн. I-а, отд. II, с. 179, 181.

2) «Кіевск. Старина» 1904 р. № 12, с. 497 — 498.

3) Н. Дашкевичъ, 25 лЂтіе общества Нестара, с. 24.

4) Н. Дашкевичъ, 25 лЂтіе истор. об-ва Нестора, с. 48 — 49.



Після відмовлення влади в дозволі на історичне товариство з ініціятиви Максимовича порушено було питання про об’єднання і затвердженого і не затвердженого товариств і включення об’єднаного товариства Нестора в склад установ при київському університеті, на що надійшла згода уряду 26 квітня 1874-го року. Максимович, обібраний ще з кінця 1872-го року почесним членом товариства Нестора, дякував «за единодушное избраніе» та вже не дожив того часу, упокоївшись на Михайловій горі за пів року до об’єднання обох історичних товариств — 10-го листопада 1873-го р.

Членами-фундаторами товариства Нестора, що підписали проєкт його статуту, були: І. П. Хрущов, П. О. Терновський, М. О. Тулов, В. С. Іконников, І. І. Малишевський, В. X. Пєвницький, Н. І. Петров, /28/ П. О. Лашкарев, А. X. Воронин, В. Б. Антонович, та Хрущов листовно додав до фундаторів прот. Петра Лебединцева. Перше приватне закрите засідання товариства відбулося 27-го грудня 1872-го р. і обібрало президію, а 14-го січня 1873-го р. в залі 1-шої гімназії одбулося і прилюдне перше засідання; тоді перечитано було Хрущовим статут, переказано історію заснування товариства, та потім той же Хрущов сказав «промову за Нестора, яко автора «ПовЂсти временныхъ лЂтъ».

Три з половиною роки приватні вчені зібрання одбувалися в помешканнях окремих членів, а загальні — в першій гімназії, а з 24-го вересня 1876-го р. ті і инші — в університеті. За ці роки, коли головою товариства був номінально Тулов, а фактично Ів. Ігн. Малишевський при секретарі Хрущові і членами переважно були особи, близькі до духовної академії, помітно деякий ухил докладів на засіданнях чи до церковної історії, чи до історії загально-російської, дещо з дослідів торкалося археології та історичної топографії Київа та Київщини; Хрущов зачитав тоді про будови на палях в Швейцарії; учитель Н. І. Задерацький про слов’янське святкування Морани, зими чи смерти тощо. Коли-ж товариство Нестора приєднано до університету, надто з того часу, як і засідання його, уже за головуванням Іконникова, одбувалися в одній з аудиторій університету, теми докладів, рефератів і звідомлень стали ріжноманітнішими і наблизилися до інтересів української археології, історії і літератури. Тоді і кількість членів побільшала (приблизно їх було пересічно од півтораста до двух сотень); поширилося і коло одвідувачів «відкритих» прилюдних засідань. Розцвіт же товариства особливо виявився за десятиріччя 1877 — 1887 років, часи головування відомих учених-громадян Ол. Ол. Котляревського (до 1881 року) і В. Б. Антоновича.

Котляревський надавав кожному засіданню, коли головував, жвавого інтересу своїми дотепними одповідями і увагами, звідомленнями, гумором і веселим тоном, яскравим словом своїх коротких промов. За ті ж роки, коли Антонович був головою товариства Нестора, «Київську Старину» видавав Феофан Гаврилович Лебединцев. Антонович ставився до журналу, як першорядний і найбільш ретельний її співробітник. Тоді «Чтеній» товариства вийшла лише одна книжка (1879 р.), і Антонович бажав, щоб в «Кіевск. СтаринЂ» мали місце деякі реферати і звіти засіданнів товариства Нестора. Він підказував редактору думку, що «Кіевск. Старина» з’являється ніби то органом ученого зібрання, і Лебединцев не відмовлявся так себе рекламувати та використовувати прихільність голови і членів товариства для успіху журналу. Він старанно одвідував засідання, особливо тоді, як стояли на черзі цікаві і цінні доклади і усякими засобами піклувався діставати для «Кіевск. Старины» зачитані реферати та звідомлення. «Вотъ уже рыболовъ пришелъ выуживать статьи», жартували лекторі, перефразуючи Гоголя, коли бачили, як Лебединцев з лукавою усмішкою проходить до свого місця за столом засідання вчених дослідників.

Згадуються деякі засідання товариства з тих часів... Так, в споминах наших яскраво залишилися два моменти з діяльности вченого зібрання. Один припав на 1-ше березня 1881-го року. То була неділя як звичайно, коли ввечері, о 7-ій годині, чималий натовп народу добивався найти собі місця в великій VI-ій авдиторії університету. Пройшла чутка, що перше в Київі з давніх часів буде вшановано пам’ять Т. Г. Шевченка не таємними церковними панахидами «по рабЂ Божіи Тарасіи», а прилюдно в явнім, відвертім засіданні наукової установи. І справді було так: зпершу голова Ол. Ол. Котляревський сказав чітким, зворушливим тоном своє вступне слово пам’яти поета, і промовив піднесеним голосом: «да получитъ же общее признаніе и уваженіе политическая дЂятельность родного намъ края на языкЂ ему родномъ, да утвердится за нею полное /29/ право безбоязненнаго, ничЂмъ не стЂсняемаго существованія и развитія»... І хвиля гучних, радісних оплесків, незвичайних для такого місця і засідання, покрила останні сміливі на той час слова улюбленого і поважаного професора. Коли численні слухачі заспокоїлися, тихим, але виразним голосом В. Б. Антонович оповідав за відродження історичного минулого в поезії Шевченка, зауваживши його фактичні помилки і підкресливши певний факт загально побутового життя, історичної перспективи, прозріння в творах поета з’ясованих пізніше історичних фактів і розуміння національних, та соціяльних відносин трьох станів людности на Україні і його палке побажання дружнього життя всіх людей в благодатній південній країні. Задоволені слухачі неохоче розходилися помалу після доповіді, і голова мусів зробити перерву, щоб потім перейти до дальшого докладу про нову археологічну знахідку на Чигиринщині.

Инші засідання, що набули ще більшого громадського значіння для Українців, сталися на прикінці 1883-го року. Професор російської словесности Олексій Іванович Соболевський 20-го листопаду перечитав свій дослід про те, як говорили Кияни в XIV — XV століттях. Соболевський, поновляв стару теорію Погодина і підтвержував її документальними даними рукописних текстів Київської псалтирі 1397 та ще трьох пам’ятників першої половини XV-го віку. Висновок його міркуваннів був той, що «въ Кіе†въ XIV — XV вЂкахъ, а слЂдовательно и раньше, было великорусское нарЂчіе, и что нынЂшнее малорусское населеніе мЂстъ ближайшихъ къ Кіеву какъ и всей страны къ востоку отъ ДнЂпра, — населеніе пришлое, пришедшее приблизительно въ XV в. сюда съ запада, изъ Подоліи, Волыни и Галиціи ассимилировавшее собою остатки старого кіевскаго населенія». На другім засіданні товариства Нестора 18-го грудня своє твердження Соболевський підтримав посилками ще й на Печерський помянник кінця XV-го віку. На першому засіданні коротко, а на другому докладно йому одповідали і спростували його гипотезу численні опоненти. Згадується, що на першому засіданні було не так то багато слухачів, бо за реферат Соболевського не чули широкі кола громадянства. А тема була гостра, торкалася сучасних інтересів українства, — під філологічними довідками крила одіозне питання про відносини українства до великорущини і набувала ухилу політичного.

На друге засідання в грудні перед великою шостою авдиторіею університету вже заздалегідь до 7 годин вечора було не проступитися. Тьма тьмуща молоди — жвава, збентежена, з піднесеним нервовим настроєм та велике число всякого громадянства не вмістилося в великій залі і навстоячки, відчинивши внутрішні вікна з авдиторії в коритар, прислухалась до суперечок і дискусії. — Спершу Пав. Гн. Житецький докладав на ту ж тему, що і Соболевський, і заперечував, що на самісеньких лише фонетичних відмінках, не беручи на увагу морфологію і синтаксу, а також обминаючи живу народню мову, не припустимо будувати таку широку і всебічну теорію. Він зауважив, що ствержуючи гипотезу ніби то в Київі XIV та XV-го віку говорили по великоросійському, треба припустити, що Київ стояв на території великоросійського говору. Не можна ж думати, щоб лише в одному місті Київі вимовляли по великоросійському, а по всій Київській землі инакше. Це була б гипотеза не тільки ненаукова, але просто фантастична нісенітниця. Повинно, як не як, докладно ж довести межі території Київського великоросійського наріччя, а це завдання безнадійне. Навсправжки в кінці XIV-го і в початку XV-го в., як і пізніше і по околицях Київа, і по лівобережжю Дніпра на північ і схід від Київа мова була українська. Та як би й допустимо було визнати теорію Соболевського наступної колонізації Київської землі, то все ж не стане зрозумілим, як це, коли колонізація йшла з Волині та /30/ Галичини, в самому Київі опісля з’являється не Волинська і Галицька мова, а Українська, од них посутнє одокремлена.

Проф. Н. П. Дашкевич, посилаючися на літописні свідоцтва доводив, що історичні дані не ствержують домислів за етнографічні значні зміни складу населення київської країни до XVI-го віку. Змістовно одповідав Соболевському В. Б. Антонович, зауваживши поперед, що теорія наступної західньої колонізації Київщини зовсім уникає фактичних указівок на час і місце колонізаційного руху і поширення залюднення краю; а як би справді були подібні пересування народніх мас, то зовсім неймовірно, щоб такі події не залишили ніяких історичних споминів і фактичних указівок, ніби такий великий рух відбувся в доісторичні часи, не в XIV — XV віках. Спростовуючи тверження Соболевського, Антонович переглянув питання за оселення Київської Землі в XVI столітті на підставі документів перепису повітових замків Київщини, а ці документи дали висновок, що нема ніяких даних гадати за значний наплив людности в Київську Землю з заходу за XV-й вік, і що аборигенами її були Українці, а захожими людьми — переважно Білорусини.

З великою уважністю заслухала численна авдиторія доклади і змагання в напруженій тиші. Самі доповідачі нервувалися, як ніколи не було на статочних засіданнях товариства старого Нестора-літописця. Вже після 11 годин вечора, в незвичайний до того час, розійшлись одвідувачі, жваво обмірковуючи гострі питання, що ставилися, вирішувалися і наближалися до сучасних інтересів Українців, і людей ворожих до всякого українства.

Ще раз наукове товариство підійшло до громадянства в його сучасних життьових потребах, коли в 1896 — 97 роках, за пропозицією на той час голови товариства Ол. М. Лазаревського улаштувало серію прилюдних публічних лекцій, починаючи з геології та стародавньої історії Київа, Ціла низка лекцій з філософії, психології, французької літератури, економічної історії Европи — на протязі року 9 лекторів перечитало по за 70 лекцій — задовольняла вимоги широкого кола гормадянства. Так, за часи найбільшої реакції, товариство Нестора часами все таки виконувало, в міру можливости, за тодішніми умовами російського життя, свої наукові і громадські обов’язки, не вважаючи на те, що половина його членів були не тільки поміркованими особами, а навіть вороже ставилися до всього, що виходило за межи офіціяльної науки.







[Ігнат Житецький. Заходи коло організації історичного товариства в Києві // Україна: науковий журнал українознавства. — К., 1929. — Кн. 32. — № 1-2 (січень-лютий). — С. 23-30.]







‹‹   Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.