Попередня     Головна     Наступна




КОМЕНТАРІ



1648


 1* Думка літописця, що посполиті перед 1648 р. нібито «жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках», суперечить історичній правді. Твердження літописця заперечують опубліковані й архівні історичні джерела, актові матеріали. Навіть сучасники-іноземці, що були на Україні в той час, такі, скажімо, як Г. Боплан, Н. Ганновер, С. Грондський, В. Коховський, В. Московський, у своїх працях пишуть, що становище українського селянства у 30 — 40-х роках XVII ст. було важке, панщизняні повинності зростали рік у рік.

 2 * Оповідання про викрадення листів Хмельницьким у Ілляша Караїмовича або у Барабаша, поширене в українській історіографії кінця XVII — початку XVIII ст., слід вважати літературною конструкцією, створеною уявою пізніших істориків, літописців, або ж воно є, як у народній думі, витвором народної фантазії. В його основу, очевидно, лягли події 1646 р., коли польський король Владислав IV надав у Варшаві представникам козацької старшини (серед якої були Б. Хмельницький, Іван Барабаш та Ілляш) привілеї і гроші на виготовлення човнів, готуючись до війни з Туреччиною, або ж і ті привілеї короля, якими він затвердив за Хмельницьким хутір Суботів (Я. І. Дзира, Українська історіографія другої половини XVII ст. та перекази про Богдана Хмельницького. — Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. l, К., 1968, стор. 178 — 186).

 3 * Головний штаб польсько-шляхетської армії на початку війни розташувався у Корсуні, а не в Черкасах, як твердить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, К., 1954, стор. 129).

 4 * Помилковим є твердження Самовидця про те, що реєстрові козаки, які виступили проти своєї старшини на Кам’яному Затоні, також «и піхоту німецькую, в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр». Як твердять дослідники, німецької піхоти в польсько-козацькому війську, що вирушило Дніпром проти Б. Хмельницького, не було. Очевидно, Самовидець має на увазі чужинців, що були на службі в королівській армії і козацьких реєстрових загонах (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 125 — 129; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 192).

 5 * За свідченням окремих польських сучасників, С. Потоцький помер ще у козацькому таборі (Жерела до історії України-Руси, т. VI, Львів, 1913, стор. 111).

 6 * Битва під Корсунем відбулася 16(26) травня 1648 р., свято «Тройці» було 21 травня. Таким чином, автор допускає помилку, заявляючи, що згадана битва була «на том тижню по святой Тройци» (Н. Горбачевский, Археографический календарь на две тысячи лет, Вильна, 1869, стор. 7, 34).

 7 * Релігійного гніту зазнавали передусім православні українці Правобережної та Західної України, а також населення Білорусії. Православна Київська митрополія, яка була відновлена зусиллям гетьмана П. Сагайдачного, в 20 — 40-х роках XVII ст. вела досить активну і незалежну політику. \169\

Щодо становища церкви у Чернігові, де, мовляв, уніатські «архим’андритове один по другом зоставали», то це твердження літописця не відповідає дійсності. У XVII ст. зафіксовано тільки один випадок, коли в Чернігові К. Ставровецький (1628 — 1648) був уніатським архімандритом, до того ж формальним, другий архімандрит М. Оранський лише встиг отримати від короля Владислава цю посаду. Його наступник І. Мещеринов знову був православним архімандритом (А. Верзилов, Униатские архимандриты в Чернигове. — Труды Черн. губ. арх. ком., вып. 5, Чернигов, 1903).

 8 * Після перемоги під Корсунем Хмельницький прибув спочатку до Білої Церкви, а потім до Чигирина, де зупинився на короткий час, а не до Пилявців, як свідчить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 130).

 9 * Польсько-шляхетську армію у битві під Пилявцями очолювали Домінік Заславський-Острозький, М. Остророг і О. Конецпольський (Документы об освободительной войне украинского народа 1648 — 1654, К., 1965, стор. 114).

 10 * У битві під Пилявцями на боці Хмельницького брав участь лише невеликий татарський загін. Головні татарські орди прибули під Пилявці після перемоги Хмельницького (Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов, т. l, K., 1898, № 66, стор. 321).

 11 * Повертаючись з-під Замостя, Хмельницький наприкінці грудня 1648 р. прибув до Києва, а потім до Чигирина (Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657), К., 1961, стор. 87 — 90).

 12 * Гетьман Б. Хмельницький одружився з Г. Чаплинською перед тим, як він повернувся з-під Замостя, хоча чутки про це друге одруження гетьмана поширювались навіть до пилявецької битви (Микола Петровський, Нариси історії України,.., стор. 196, 197).




1649


 13 * 1649 р. магнат Адам Кисіль залишався брацлавським воєводою, і лише весною 1649 р. його було призначено київським воєводою (Документи Богдана Хмельницького, стор. 103, 105, 114).

 14 * у Переяславській раді під час переговорів з Польщею не брали участі деякі полковники і сотники. Король передав Хмельницькому через своїх комісарів булаву і прапор. Самовидець помилково вважає, що гетьман одержав також бунчук, бубни і привілеї на вольності. Завдання польських комісарів було досить тяжким, оскільки Хмельницький у цей час вів незалежну політику (Воссоединение Украины с Россией, Документы и материалы в трех томах, т. II, 1648 — 1651, М., 1954, стор. 105 — 113).

 15 * Справжньою причиною збройного виступу широких народних мас, їх влиття до козацького війська був нестерпний соціальний і національний гніт, важкі повинності, різноманітні утиски і знущання з боку польської шляхти, орендарів, єзуїтів, а не мета наживи, грабежів, збагачення, як пише літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 13 — 334; Ф. П. Шевченко, Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVII ст., К., 1959, стор. 15 — 39; Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657); Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 203).

 16 * У зборівському поході військо Хмельницького нараховувало 360 тис. чоловік (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 161).

 17 * Насправді під Зборовом Хмельницького змусив укласти угоду з польським королем кримський хан (Акты ЮЗР, III, №33, стор. 395, 413).

 18 * У заклад на Хмельницького, коли гетьман відвідував польського короля, з польського боку дано Любомирського. Гетьман у цей же день повернувся до свого табору (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 205 — 206).

 19 * Київський полк під керівництвом М. Кричевського литовські війська розгромили 21.VII 1649 р. під Лоєвом, а не Загаллям, як пише літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 162). \170\

 20 * До козацьких частин M. Кричевського входили також Овруцький, Чорнобильський і частина Чернігівського полку і полк голоти (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 206).

 21 * Польських коронних гетьманів М. Потоцького і М. Калиновського було викуплено 1650 р. (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 320 — 325).



1650


 22 * Очолював татарські орди, які 1650 р. разом з козацькими загонами нападали на молдавські землі, не хан, як пише літописець, а калга. Цей напад був вчинений без дозволу султана (Жерела до історії України-Руси, т. XII, Львів, 1911, № 127, 128).



1651


 23 * Листи Хмельницького до різних осіб, які гетьман писав у Чигирині протягом січня, свідчать, що він виїхав звідси не раніше другої половини лютого (Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657), стор. 208 — 211).

 24 Тому що битва відбулася 28 — 30.VI (18 — 20.VI за ст. ст.), а «петрівка» у 1651 р. розпочалась 26 травня, облога козацьких загонів під Берестечком не могла тривати протягом усієї «петрівки». Король вирушив з військом під Берестечко 15 червня і прибув туди 19 червня (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 480 — 512; Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 107 — 124).

 26 Причини поразки козацьких військ у Білорусії були інші, а характеристика полковника Небаби літописцем суперечить дійсності. Козацькі війська, очолювані М. Небабою, наступали на Гомель, Рославль, укріплювались у гирлі Сожа. Чернігівського полковника М. Небабу вважають одним із кращих військових ватажків у період визвольної війни. Він виділявся серед інших військовим талантом і мужністю (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 211 — 212; І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 185).

 26 Керівники литовського війська, захопивши Київ, не виявляли неприхильного ставлення до митрополита С. Косова й архімандрита Й. Тризни (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 579 — 580).

 27 Польські і литовські війська з’єдналися під Германівкою, поблизу Василькова, а не під Білою Церквою, як пише літописець (Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 130 і 144).

 28 Виклад змісту Білоцерківського трактату літописець подає поверхово, поклавши в основу Зборівську угоду. Білоцерківський договір був укладений Хмельницьким на невигідних для України умовах, значно урізуючи права українського народу (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 617 — 644).

 39 У пограбуванні маєтків магната Адама Киселя та комісарів О. Гонсевського і Ю. Глібовича взяли участь і козацькі загони (Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 142; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 214).

 30 Насправді Білоцерківська угода підписана 18(28) вересня (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 620).

 31 Після смерті коронного гетьмана М. Потоцького (1651) M. Калиновський і далі залишався польним гетьманом (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 627 і 634).

 32 Польське військо розквартирувалось на Лівобережжі на початку 1652 р. (Документи Богдана Хмельницького, стор. 250).

 33 Масове переселення українців з Правобережжя на Слобожанщину припадає на 1652 р. (Д. Багалий, Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства, Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1886, ч. IV, стор. 416 та ін.). \171\

 34 Події в «Липовому» відбулися весною 1652 р. Полковник М. Гладкий був страчений 18 травня 1652 р. у Миргороді (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 644).

1652

 35 Керував татарськими ордами Нурадин, а не хан, як пише літописець. Після перемоги під Батогом було страчено лише частину польських бранців (Н. Костомаров, Богдан Хмельницкий, Собр. соч., кн. IV, СПб., 1904, стор. 491; Микола Петровський, Псевдо-діяріуш С. Зорки. — Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. XVII, 1928, стор. 176).

1653

 36 Повідомлення літописця про те, що Б. Хмельницький зосередив козацькі війська під Кам’янцем-Подільським, де було підписано польсько-татарську угоду без його відома, не відповідає дійсності. Насправді вона відбулася під Жванцем (П. Клeпaцький, Літопис Самійла Величка. — Записки Полтавського ІНО, Полтава, 1925 — 1926, стор. 57).

 37 Згадане Самовидцем козацьке посольство на чолі з Г. Гуляницьким до Москви документами не засвідчено. Про всі попередні посольства, які насправді мали місце, літописець, напевно, не мав відомостей (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 219 — 221).

1654

 38 Серед членів царського посольства, яке 9 жовтня 1653 р. виїхало з Москви на Україну, один лише В. В. Бутурлін був боярином, чин дворецького він одержав після повернення до Москви за успішну місію (Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 417; Полное собрание законов Российской империи, т. I, М., 1830, № 125, стор. 326 — 328; Акты ЮЗР, X., ч. 4, стор. 286 та ін.).

 39 Насправді 1654 р. смоленським воеводою був Пилип Обухович, а Ю. Глібович був ним у 1643 — 1653 рр. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 225).

 40 І. Золотаренко їздив до Олексія Михайловича в Смоленськ у кінці вересня 1654 р. з-під Старого Бихова (Акты ЮЗР, XIV, № 5, стор. 147; № 7, стор. 165 та ін.).

 41 Литовські війська на чолі з Я. Радзівіллом спочатку оточили Новий Бихів, а потім Могилів у 1655 р. (Акты ЮЗР, XIV, № 13, стор. 493; № 14, стор. 513, 521; № 21, стор. 573, 587 та ін.).

 42 Монетний двір випустив мідні копійки 1656 р. Відтоді царську печатку почали ставити й на талярах. Мідні копійки спочатку мали вартість срібних, згодом хній курс упав. До речі, мідні гроші, випущені 1656 р., мали штамп 1654 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 227 — 228).

 43 Повідомлення літописця, що 1654 р. Швеція напала на Польщу і захопила польські міста, є помилковим, тому що воєнні дії шведських військ почалися влітку 1655 р. (Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису. — Записки Ніжинського ІНО, кн. VI, 1926, стор. 29).

1655

 44 Під Дрижиполем українське і російське війська не були вщент розгромлені, хоч польсько-татарська армія одержала воєнну перевагу. Татарські загони спустошили Брацлавщину (L. Kubаla , Wojna moskiewska r. 1654 — 1655, Warszawa, 1910, стор. 198 — 202).

 45 Козацькі загони і російське військо з-під Дрижиполя вирушило до Білої Церкви (А. Барсуков, Род Шереметьевых, кн. IV, СПб., 1884, стор. 155). \172\

 46 1655 p. цар Олексій Михайлович вирушив з військом із Москви, а не з В’язьми, як пише літописець. До Москви він і повернувся (Акты Московского Государства, т. II, СПб., 1894, № 641, 754; Дворцовые разряды, т. III, СПб., 1852, стор. 460 — 461).

 47 1656 р. козацькі війська відступили з Білорусії на Україну згідно з наказом ніжинського полковника Василя Золотаренка (Акты ЮЗР, III, № 351, стор. 519; № 352, стор. 526; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 40 — 41).



1656


 48 Повідомлення літописця, що під час війни Росії з Швецією 1656 р. напередодні виступу російського війська шведи відступили за море, є помилковим. 1656 р. шведські війська були в Польщі, 28 — 30 липня відбувся бій під Варшавою (Дополнения к Піт. Дворцовых разрядов, СПб., 1854, стор. 50; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31).

 49 Кількість царського війська під Ригою була 118 тис., а не 700 тис., як пише літописець. Облога Риги тривала з 21 серпня до 5 жовтня (Ф. Ласковский, Материалы для истории инженерного искусства в России, ч. I, СПб., 1858, стор. 299; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31 — 32).

 50 У Вільні на комісії як представники чужоземних держав були австрійці. Тут було досягнуто певної угоди про припинення російсько-польської війни (М и кола Петровський, Нариси історії України..., стор. 232).

 51 Насправді молдавський похід козацького війська на чолі з Тимошем Хмельницьким і його смерть мали місце 1653 р. (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 712, 714).



1657


 52 1657 р. польський король перебував удома. До Польщі на допомогу королеві прийшов кримський хан з ордами (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 234 — 235).

 53 Причиною відступу шведів з Польщі було не прибуття кримського хана і зосередження польських військ навколо короля, а війна Швеції з Данією (L. Kubala, Wojna brandenburska i najazd Rakoczego w roku 1656 i 1657, Lwów, стор. 159, 164).

 64 Кримська орда прибула до Польщі вже після того, як були закінчені переговори з Ракоцим, угорський король разом з рештками свого війська був відпущений до Угорщини (L. Kubаlа , Wojna brandenburska, стор. 178 — 179; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 33 — 34).

 55 Гетьман Б. Хмельницький помер 27 липня (6 серпня н. ст.| 1657 р. у Чигирині (Акты ЮЗР, т. IV, стор. 3, 5, 11, 14; т. XI, стор. 759; Архив ЮЗР, ч. III, т. VI, стор. 319).

 56 Зображуючи події козацької ради 1657 р. у Чигирині, літописець подає ряд повідомлень, що суперечать історичним джерелам. За свідченням інших очевидців, козацька рада нетривала аж три дні, майбутній гетьман Іван Виговський та козацька старшина не відмовлялись від чинів, Юрася Хмельниченка не було обрано гетьманом, І. Виговському не було дано право підписуватись гетьман «на тот час», тобто під час походів. Козацька рада у Чигирині обрала Виговського гетьманом з усіма атрибутами влади за один день (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 236 — 241).

 57 Лесницький був миргородським полковником, а не військовим суддею, як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 238).

 58 Поразка козацьких військ І. Виговського під Полтавою і згадані літописцем події відбулися 1658 р. (Акты ЮЗР, XV, № 2, стор. 3; VII, № 78, стор. 224; IV, № 55, стор. 91). \173\



1658


 59 Лубенський полк підтримував гетьмана І. Виговського (Акты ЮЗР, VII, № 89, стор. 260 — 261).

 60 До козацьких загонів Г. Гуляницького, що були обложені у Варві, крім Чернігівського і Прилуцького, входив ще й Ніжинський полк (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 247 — 248).

 61 Г. Ромодановський відступив від Варви, домовившись із старшиною гетьмана Виговського (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 248 — 249).

 62 Козацькі війська гетьмана І. Виговського облягли Лохвицю і Зіньків у 1659 р. Російські загони, що були у Лохвиці, очолював Ф. Куракін, а не Г. Ромодановський, як пише літописець. Боярські привілеї Ромодановський одержав 1665 р., а в 1659 р. він був у чині окольничого (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 249 — 250).



1659


 63 Гадяцька угода з Польщею була підписана гетьманом І. Виговським 7(17) вересня 1658 р., а затверджена сеймом 1659 р. (П. Клeпaцький, Літопис Самійла Величка, стор. 57).

 64 Бар та інші міста стали власністю Виговського в роки його гетьманування 1657 — 1658 рр. (Архив ЮЗР, ч. VIII, т. II, №48, стор. 94; № 51, стор. 97).

 65 Литовське військо було розгромлене 1658 р. Тоді ж був захоплений і гетьман Гонсевський (L. Kubаla , Wojny duńskie i pokój Oliwski 1657 — 1660, Lwów, 1922, стор. 147).



1660


 66 Війська С. Чарнецького облягли у серпні — жовтні 1661 р. Могилів і захопили російського воєводу кн. Мишецького (А. Трубницкий, Хроника белорусского города Могилева, М., 1887, стор. 24; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, Warszawa, 1963, стор. 427 — 428).

 67 На основі угоди, досягнутої на Кодачку, проти Польщі повинні були вирушити козацькі полки на чолі з Т. Цицюрою: Переяславський, Київський, Лубенський, Миргородський і Прилуцький (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 257).



1661


 68 Твердження літописця, що напередодні виборів Я- Сомка гетьманом все Лівобережжя було вірне і слухняне російському цареві, неточне. Адже Олексію Михайловичу в цей час не корилися Полтавський полк Жученка, а також міста Опішня, Кобеляки, Котельва, Санджари (Акты ЮЗР, V, №31, стор. 56; № 34, 65 — 66).



1662


 69 Поблизу Городищ Г. Ромодановський 16.VII завдав поразки військам Ю. Хмельницького і татарській орді. Отже, не відповідає дійсності повідомлення літописця, що перед цим татари покинули Україну (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 262).

 70 На допомогу гетьманові Ю. Хмельницькому кримський хан вислав татарські загони під керівництвом солтанів Селім-Гирея і Махмет-Гирея (Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, ч. 3, стор. 190).

 71 Гетьман Юрій Хмельниченко зрікся булави на початку 1663 р. Правда, гадка зректися гетьманства і йти в монастир була в нього 1662 р., про що він зізнається у листі до свого дядька Я. Сомка (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 264; Додатки, №8, стор. 398 — 399). \174\



1663


 72 Чорна рада 1663 p. скликана з ініціативи російського царя, про що було відомо як прибічникам Я. Сомка, В. Золотаренка, так і І. Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, № 121, стор. 345 та ін.; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 267).

 73 1663 р. Д. Великогагін ще не мав дворянських привілеїв, а був окольничим (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 267 — 268).

 74 І. Брюховецький одержав булаву і бунчук, а також соболі 5.VII 1663 р., які йому від імені царя вручив стольник М. Гагарін (Дополнения к III т. Дворцовых разрядов, стор. 386 — 387).

 75 Київський полковник В. Дворецький, який був присутній під час виконання вироку в м. Борзні, в листі до чернігівського єпископа Лазаря Барановича від 21 вересня 1663 р. перелічує імена страчених: «в місті Борзні постинано їх дня 18 вересня: Якима Сомка — наказного гетьмана, Євстафія Васюту (тобто В. Золотаренка. — Я.Д.)полковника ніжинського, Йоаникія Силича — полковника чернігівського, Стефана Шамрицького — полковника лубенського, Афанасія Шуровського — полковника переяславського, Павла Килдія — осавула ніжинського, Кирила Ширая — секретаря Сомкового» (Книги разрядныя, по официальным оных спискам, т. II, СПб., 1885, стор. 940; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 269).



1664


 76 Похід Яна Казіміра на Лівобережжя, захоплення Остра, Ніжина, Салтикової Дівиці, Мени відбулися в грудні 1663 р., а не на початку 1664 р., як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 272; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 501 — 502).

 77 Російську армію, яка переслідувала польські війська на Лівобережжі, очолювали: князь Я- Куденекович-Черкаський, П. Шереметев і князь Г. Ромодановський (Акты, собранные Археографической экспедицией, т. IV, СПб , 1836 № 149, стор. 197).

 78 Гетьмана Івана Виговського розстріляно за наказом С. Маховського. Останній розгромив також козацькі війська на Лівобережжі (М. Петровський, Нариси історії України..., стор. 274).

 79 Київський митрополит Діонисій Балабан помер 10.Y 1663 р. На його місце митрополитом було обрано Иосифа Тукальського (Черниговские губернские ведомости, 1858, № 27, стор. 195; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, К., 1859, стор. 382).

 80 Гетьман Павло Тетеря втік з України 1665 р. (Акты ЮЗР, V, № 122, стор. 267, 272 — 273, 277).

 81 Козацьке військо, яке 1665 р. захопило Черкаси, очолював осавул П. Нужний, а не лубенський полковник Г. Гамалієнко, як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 276).

 82 Облога Чигирина тривала близько двох тижнів (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 276 — 277).

 83 Козацькі війська гетьмана І. Брюховецького з’єдналися із запорожцями кошового І. Сірка 18 червня у Каневі (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 277).

 84 За свідченням документів, калмицькі загони бували на Україні і до 1664 р., вони не раз виступали разом із запорожцями проти Криму (Акты ЮЗР, V, № 43, стор. 96; №63, стор. 140, 148 — 149; № 67, стор. 169 — 170 та ін.; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, IV, 3; № 68, стор. 308; № 69, стор. 315 та ін.).

 85 Ставища спустошили війська С. Чарнецького. Польський полководець помер 1665 р. (Акты ЮЗР, V, № 110, стор. 249; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 514 — 515). \175\



1665


 86 Друга битва козацьких військ з польсько-шляхетськими відбулася під Білою Церквою близько 13 червня за ст. ст. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 279).

 87 Генерального писаря 3. Шийкевича заслано до Сибіру за доносом І. Брюховецького і козацької старшини. Повернувся Шийкевич із заслання до Батурина після 1681 р. У різних документах 80 — 90-х років зустрічається його ім’я (Акты ЮЗР, VI, № 1, стор. 13 — 14; VIII, № 15, стор. 54).

 88 Децик був овруцьким полковником, а не «гультяєм», як пише літописець. Схоплено його і заслано до Сибіру за активну діяльність, скеровану проти І. Брюховецького (Акты ЮЗР, V, № 121, стор. 265; № 122, стор. 276; № 127, стор. 283; VI, № 2, стор. 25, 27 та ін.).



1666


 89 Згідно з угодою, укладеною гетьманом Брюховецьким 1665 р., у Москві, російські воєводи мали право перебувати, крім згаданих літописцем міст, ще й в Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, 1925, стор. 1.61).

 90 За царським переписом, проведеним 1666 р. на Україні, козаки звільнялись від оподаткування (М. Костомаров, Собр. соч., кн. VI, СПб., 1905, стор. 73).

 91 Козаки Переяславського полку повстали в липні 1666 р., проте бої точилися аж до осені (Акты ЮЗР, VI, № 45, стор. 127, 129).



1667


 92 Російський військовий загін А. Косагова залишив Запоріжжя 1666 р. без відома царя (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 10, стор. 400 — 401).

 93 Запорожці перебили лише більшу частину татар, не всі запорожці — учасники цієї змови — були спіймані (Акты ЮЗР, VI, №62, стор. 179, 184, 187).

 94 Коронним гетьманом Я- Собеський став 1668 р. після підписання Підгаєцьких статей, а до того часу він був польним гетьманом (Acta historica res gestas Poloniae illustrantia, t. I, Kraków, 1880 — 1881,№ 129, стор. 337 — 338; T. Kórz o n, Dola i niedola Jana Sobieskiego 1629 — 1674, т. II, Kraków, 1898, стор.59, 67).

 95 Митрополита Й. Тукальського було випущено на волю 1666 р., а на Україну він приїхав 1667 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 288).

 96 Андрусівська угода між Росією і Польщею була підписана 1667 р. у білоруському селі Андрусові недалеко від Смоленська. У тексті цієї угоди немає слів, наведених літописцем: «котора би сторона (Правобережна чи Лівобережна Україна. — Я. Д.) спротивилася, то зобополне оную зносити», хоча зобов’язання такі є у статтях 14 та 23 (Полное собрание законов Российской империи, т. I, СПб., 1830, ч. 398, стор. 631 — 642; Wojcik Zbigniew, Traktat andruszowski 1667 roku i jego geneza, Warszawa, 1959).

 97 Літописець помилково пише про прохання Брюховецького провести слідство на Україні проти царських воєвод. Насправді російський цар дав вказівку своєму представникові В. Кикіну вивчити ці скарги. У зв’язку з цим Кикін вів слідство у Полтаві (Акты ЮЗР, VI, № 62, стор. 190 — 191).

 98 Московського патріарха Никона судили в Москві 1666 р. З цією метою до Москви приїхали патріархи антіохійський Макарій і олександрійський Паїсій. Правда, собор закінчився 1667 р. Тоді ж повернувся на Україну Мефтодій Филимонович (Микола Петровський, Нариси історії’ України..., стор. 289).



1668


 99 Стародубський полковник П. Рославець не прибув на раду до гетьмана Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, 8, стор. 18, 22).

 100 Сосницького воєводу В. Лихачова взяли в полон Акты ЮЗР, VII, №20, стор. 48; № 34, стор. 88; №38, стор. 107).

 101 Серед посланців гетьмана І. Брюховецького до турецького султана, крім Григорія Гамалії і Лаврентія Кашпуровича, був також обозний Микита Безпалий (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292). \176\

 102 Гетьман І. Брюховецький був страчений 8.VI за ст. ст. 1668 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292 — 293).

 103 Насправді П. Дорошенко повернув на південь, довідавшись про наступ на Правобережжя польських військ (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 293 — 294).



1669


 104 Д. Многогрішний був обраний гетьманом на раді, що відбулася в грудні 1668 р. До того ж обрала його гетьманом лише частина козацьких полків Лівобережжя (Письма преосвященного Лазаря Барановича, Чернигов, 1865, № 48, стор. 59; Акты ЮЗР, VIII, №9, стор. 23).

 105 За Глухівськими статтями, московські воєводи залишалися також і в м. Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, стор. 161; Акты ЮЗР, VIII, № 20, стор. 108).

 106 М. Портянка був посланий П. Дорошенком до Константинополя після Корсунської ради, яка закінчилася 14 березня (Акты ЮЗР, VIII, № 30, стор. 130; №40, стор. 145).

 107 Олександрійський патріарх Паїсій помер 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 302).



1670


 108 У 20-х роках XVII ст. у Києві одночасно були митрополитами П. Могила і І. Копинський (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. I, К., 1883, стор. 552 — 553; т. II, К., 1898, стор. 4 та ін.).

 109 Константинопольський патріарх Мефодій своєю грамотою від 6.III 1666 р. затвердив Й. Тукальського київським митрополитом, надавши йому при цьому сакру. Р. Ракушка-Романовський був посланцем до Царгорода в справі суперечки між двома претендентами на львівське єпіскопство Й. Шумлянським і Є. Свистельницьким водночас від імені Тукальського і Дорошенка. Про це твердить сам патріарх Мефодій (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303).

 110 Гетьман Д. Многогрішний, довідавшись про прокляття його константинопольським патріархом Мефодієм, докладав усіх зусиль, щоб патріархова анафема була знята. У кінці жовтня 1670 р. він одержав благословенну грамоту від патріарха (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303).

 111 Ще й весною 1670 р. полкові міста Миргород і Полтава не визнавали владу гетьмана Многогрішного. 1670 р. був татарський напад на Лівобережжя (Акты ЮЗР, IX, № 50, стор. 212, 214).



1671


 112 Й. Шумлянського гетьман Дорошенко зустрів щиро і гостинно, висловив митрополитові свої співчуття з приводу його ув’язнення. Випроваджаючи Шумлялського з Чигирина, Дорошенко просив його якомога скоріше виїжджати, бо незабаром має з’явитися татарська орда (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 305).

 113 Битва під Брацлавом відбулася 26.VIII за ст. ст. (T. Korzon, Dola i niedola Jana. Sobieskiego, t. III, Kr., 1898, стор. 31).



1672


 114 Татари напали на Тростянець в кінці грудня 1671 p. (A. Grabowski, Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski, t. II, Kr., 1845, стор. 156, 159).

 115 Бунт польського війська на Україні був придушений Я. Собеським. Каштелян Лужицький, який відзначився під час розправи над польськими жовнірами, очолив польське військо на Україні, замінивши Я. Вижицького (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 309). \177\

 116 Гетьмана Многогрішного взято під варту Неєловим і разом з П. Рославцем відправлено до Москви (Акты ЮЗР, IX, № 147, стор. 694; № 148, стор. 814; № 149, стор. 817).

 117 Порох вибухнув у Кам’янці в день переговорів з турками, а не під час облоги, коли в лютеранській каплиці вибухнули 160 гранат, і це, очевидно, літописець переплутав (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 310, 313).

 118 Під час виборів гетьмана І. Самойловича був присутній князь Г. Ромодановський та думний дворянин І. Ржевський (Акты ЮЗР, IX, № 178, стор. 916; Источники малороссийской истории, т. I, М., 1858, стор. 234 — 238).



1673


 119 Молдавський (волоський) господар разом з військом перейшов на сторону Польщі в кінці жовтня н. ст., мултянський (валаський) — 10.XI ст. ст., напередодні перемоги над турками (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 314).

 120 Польське військо було вигнано з Молдавії молдавськими військами і турецькими загонами 1674 р. Польські залоги залишились, крім Сучави, Хотина, ще й у Німці (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 314).



1674


 121 Гетьман І. Самойлович і Г. Ромодановський відправили під Чигирин загін військ під командуванням переяславського полковника Райчі і П. Скуратова (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 315 — 316).

 122 Насправді битва була під Лисянкою (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 316 — 317).

 123 Разом з ордою прийшли два султани. Ця татарська орда і козаки А. Дорошенка були розгромлені козацьким і російським військами, які захопили при цьому 21 татарина Акты ЮЗР, XI, № 151, стор. 502, 503, 506; № 158,стор. 527).

 124 Д. Вишневецький став коронним гетьманом 1676 р. після коронації Я. Собеського. Тоді ж і С. Яблоновський став польним гетьманом. Привілей, даний Яблоновському, має дату 8.IV 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 320).



1675


 125 Польські війська захопили Паволоч у кінці травня 1675 р.; війська Я. Собеського вирушили у квітні з Брацлава до Золочева, Ярослава, а звідти до Львова. В зв’язку з тим, що почалася війна з турками і татарами, Я. Собеський був коронований на початку 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 322).

 126 Після присяги російському цареві 10.Х і відправлення санджаків до Москви Дорошенко позбавлявся права вести переговори з Кримом і Туреччиною. Серед санджаків, які прибули до Москви 12.I 1676 р., був і тесть гетьмана П. Яненко, а також С. Тихий (Акты ЮЗР, XII, № 94, стор. 274; № 134, стор. 430, 440).

 127 Мошенці перейшли на Лівобережжя влітку 1675 р. ще до того, як з’явились війська Самойловича і Ромодановського (Акты ЮЗР, XII, № 73, стор. 219 — 220; №84, стор. 244 — 245).



1676


 128 Царський наказ гетьманові І. Самойловичу виступити проти Дорошенка був даний Г. Ромодановському в Москві 19.VII 1676 р. Дорошенко здався 19.IX 1676 (Акты ЮЗР, XII, стор. 682; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 325).

 129 Очолював турецьке військо Ібрагім Шайтан-паша. Польське військо турки обложили під Журавном. За угодою, що була укладена між Польщею і Туреччиною, за Річчю Посполитою залишилась Біла Церква і Паволоч (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 327).

 130 Соловецький монастир було здобуто 22.1 1676 р. Цар Олексій Михайлович помер 30.I 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 328). \178\

 131 Початок сектантської діяльності Капітона припадає на 1639 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 328).

 132 П. Рославця і С. Адамовича судили в січні 1677 р. Крім козацької старшини на цьому суді були присутні і представники вищого духовенства Л. Баранович та Й. Галятовський (АктыЮЗР, XII, №224, стор. 848 — 874; XIII, № 6, стор. 22 — 23).



1677


 133 Переяславський полковник Думитрашко Райча утік до О. Гоголя на Правобережну Україну (Акты ЮЗР, XIII, № 19, стор. 91).

 134 Лише П. Рославець і С. Адамович були відправлені до Москви, інші перебували у Батуринській в’язниці (Акты ЮЗР XIII, №60, стор. 233).

 135 Війська гетьмана Самойловича досягли Дніпра 24 серпня, а російські війська Ромодановського 25 серпня (Акты ЮЗР, XIII, №79, стор. 290 — 291; № 88, стор. 364).

 136 Гетьман Самойлович надіслав під Чигирин загін козаків кількістю 1000 чол. 1677 р. велись тільки підготовчі роботи для ремонту чигиринських мурів (Акты ЮЗР, XIII, №79, стор. 295; №82, стор. 314).



1678


 137 Військо калмиків і черкесів очолював Каспулат (Акты ЮЗР, XIII, № 145, стор. 628, 633 — 634, 644 — 645, 650, 672).



1679


 138 Переяславський полковник І. Лисенко розгромив під Воронковим один татарський загін Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 337).

 139 Насправді татари досягли Лубен на схід від Лукомля і Яблунева (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 337).

 140 Царський уряд доручив І. Бутурліну та І. Чаадаеву завершити угоду з Польщею, підписану в Андрусові, і заплатити полякам 100 тис. крб. (Е. Замысловский, Сношения России с Польшей. — Журн. Министерства народного просвещения, 1888, № 2, стор. 465 — 466).

 141 У розповіді про козацьке і російське війська, що перебували недалеко від Києва, літописець допустив ряд помилок, перелічуючи військову старшину, називаючи їх чини, імена, по-батькові. Брата П. В. Шереметева не було, а був його син Б. П. Шереметев. Не було й князя Хованського. Б. П. Шереметев був призначений товаришем М. А. Черкаського замість Хованського. І. А. Хованський із своїм військом 3 липня за наказом царя виїхав на захист Білгородської лінії. Під Києвом Хованських не було. Полки М. А. Черкаського, М. Ю. Долгорукова, П. В. Шереметева та І. Б. Милославського налічували 69 321 солдата (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 338 — 339).

 143 Влітку 1679 р. осавул Охтирського полку Микита Уманець разом з товаришами був у розвідці поблизу Бугу та Дрижиполя. Переяславський полк стежив за ворогом за Дніпром на річкових переправах (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 339).

 143 Кошовий І. Сірко влітку кілька разів спустошував турецькі поселення. Довідавшись про підготовку великого турецького нападу на Січ, Сірко відступив (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 340).

 144 З-під Києва козацькі і російські загони відступили 8 вересня (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 341).

 145 Поблизу Києва гетьман Самойлович залишив полк І. Новицького, а також піхотні полки Герасима і Андрія Ребриковського. Під Києвом був розгромлений невеликий татарський загін (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 18, стор. 410).



1681


 146 В угоді, що її склав В. Тяпкін з кримським ханом, є пункт про «упоминки», що їх вимагав російський цар від хана. Про це ж йдеться і в шерстній грамоті хана, і в повідомленні Тяпкіна (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 343). \179\



1683


 147 Австрійський цісар Леопольд 1, почувши про наступ турецьких військ, залишив Відень, який обложили турки. Отже, битви між військами, очолюваними цісарем, і турецькими насправді не було (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 346).

 148 Війська Яна Собеського у битві під Парканами 7 жовтня були розгромлені, і сам польський король ледве врятувався (Микола Петровський, Нариси історі України..., стор. 347).



1684


 149 Козацькі війська під керівництвом Куницького виступили проти Туреччини в кінці грудня 1683 р. (Акты ЗР, V, № 144, стор. 174 — 175).



1685


 160 1685 р. польські війська, якими командував Яблоновський, зробили невдалий похід в Молдавію і Буковину, а не в Угорщину, як пише літописець. Будучи хворим, Я. Собеський у цьому поході участі не брав (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 350). \180\

 161 Частина згаданих сіл була приєднана до Чернігівського полку Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 351).



1686


 162 Підписуючи угоду з Росією, польський король Ян Собеський присягав у Львові (Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными, т. VI, СПб., 1862, стор. 1493; т. VII, СПб., 1864, стор. 97).



1687


 153 Змієв був окольничим, а не боярином. Крім перелічених літописцем керівників війська, що вирушили в кінці 1686 р. проти Криму, був ще й К. Щербатов (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 352).

 154 Справжні назви річок Янчул — Янчакран, Кичета — Кільчені (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 352).

 155 Від гетьмана Самойловича відібрали булаву 23.VII, а на раді 25.VII гетьманом був обраний Іван Мазепа (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 355).

 156 Половину майна і коштовностей Самойловича було взято до царської казни (Источники малороссийской истории, ч. I, М., 1858, стор. 318, 324 — 326).



1688


 157 Гетьман Мазепа доповідав цареві, що здобуто два посади (Русский архивкн. II, 1913, стор. 394).



1689


 158 Зберігся список осіб, складений І. Мазепою, що приїхали з гетьманом до Москви: обозний В. Борковський, суддя С. Прокопів, писар В. Кочубей, осавул А. Гамалія, бунчужний Я. Лизогуб, полковники: чернігівський Я. Лизогуб, полтавський Ф. Жученко, ніжинський С. Забіла, миргородський Д. Апостол, лубенський Л. Свічка та ін. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 360).

 159 Окольничого Шкловського страчено, Л. Неплюєва вислано на Колу, де він 4.VI 1698 р. помер. Голіцин помер 24. IV 1714 р. на засланні у Волокопінецькій волості (Микола Петровський, Нариси історії України... стор. 360).



1691


 160 Людвіг Баденський командував австрійським військом, яке розгромило турків. Під час бою був убитий турецький візир. Ця битва відбулася в серпні

1691 p. поблизу Саланкгмена. Білгородта навколишні міста і села турки захопили після облоги і штурму 8.Х 1690 р. Сучаву захопили польські війська 1691 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 361).



1692


 161 Під час цього походу козацькі загони не взяли Очакова (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 362 — 363).

 162 Петрик утік на Запоріжжя з генеральної канцелярії 1691 р. (Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских казаков, т. I, Владимир, 1903, стор. 307).



1693


 163 Командував татарськими загонами Нурадин (Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских казаков, т. I, стор. 454, 471, 477, 478).



1694


 164 Очакова 1694 р. козацькі загони під керівництвом С. Палія не взяли. Серед козацького війська не було Переяславського полку, під час цієї битви було захоплено близько 100 татар (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 366 — 367).



1695


 165 Під Фастовом відбулася сутичка загонів С. Палія з татарською ордою (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 371).

 166 Тільки в Таванському городку була залишена залога з козацьких і російських військ, решту міст було спустошено і спалено (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 370 — 371).



1696


 167 Орди білгородських татар, що вторглися на Україну, переслідували козацькі загони лубенського полковника Свічки та київського полковника Новицького (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 20, стор. 415 — 418).

 168 У другому поході на Азов брало участь 15 тис. козаків (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 372 — 373).

 169 Турецькі кораблі вивезли залогу Азова до Туреччини (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 373).



1697


 170 Для захисту від татаро-турецьких нападів на лівому березі Дніпра були залишені також козаки охотницького полковника І. Новицького, гадяцького полковника М. Бороховича і лубенського полковника Л. Свічки (Акты ЗР, V, 273, стор. 283 — 284; Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских Козаков, т. I, стор. 691 — 692).

 171 Французький король не перешкоджав Петрові I в його подорожі до «цесаря і папи», бо цар не мав наміру туди їхати з Кенігзберга. З Амстердама Петро I на початку 1698 р. їздив до Англі (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 377).

 172 Сукно і гроші одержали 1000 козаків, що перебували в Тавані. Однак 1697 р. козаки одержували платню ще кілька разів, правда, за іншим наказом (Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских Козаков, т. I, стор. 730, 731).

 173 Сапіги визнавали королем Августа (Sapiegowie, materiały historycznogenealogiczne i majątkowe, t. II, Petersburg, 1891, стор. 188 — 189). \181\



1700


 174 Серед імен бранців, яких захопили шведи, немає ні Луки, ні Івана Долгоруких (П. Долгоруков, Сказание о роде князей Долгоруковых, СПб., 1840, стор. 8, 81).



1701


 175 Петро I зустрівся з Августом II у Биржах (Письма и бумаги императора Петра Великого, т. I, СПб., 1887, стор. 439).

 176 Залога Діамунта здалася шведам. Вона складалася з російських і саксонських загонів (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 383).

 177 Гадяцького полку не було в складі війська, що воювало під Нарвою (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 384).

 178 Юр’єва царське військо тоді не здобуло. Це місто було взяте 1704 р. (М и кола Петровський, Нариси історії України..., стор. 383).

 179 Козацькі війська на чолі з Данилом Апостолом відпущено на Україну на початку січня 1702 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 383 — 384).



1702


 180 Із Т. Радичом виступало 1500 козаків (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, №21, стор. 419).








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.