‹‹   Попередня     Головна     Наступна





Юрій МИЦИК

НЕВІДОМА РЕДАКЦІЯ «КОРОТКОГО ОПИСУ МАЛОРОСІЇ»


[Історіографічні дослідження в Україні. Науковий збірник. — К., 1999. — Вип. 7. — С. 133-154.]


«Короткий опис Малоросії» (далі — КОМ) є найпопулярнішим українським літописом XVI-XVIII ст., про що свідчать його численні списки (за підрахунками О. М. Апанович їх відомо вже понад 50), а також його вплив на ряд пізніших пам’яток української та зарубіжної історіографії. Французький історик Жан Бенуа Шерер не тільки використав КОМ при написанні своїх «Анналів Малої Росії», але й видав цю пам’ятку у додатках (Париж, 1786), що забезпечило ознайомлення з нею широких кіл європейської освіченої громадськості.

Важливою причиною популярності КОМ було й те, що в його основі лежить знаменитий літопис Григорія Граб’янки (оригінальним у КОМ є лише завершення, де висвітлюються події першої третини XVIII ст.), і те, що невідомий автор зумів у граничне стислому вигляді дати читачеві уявлення про історичне минуле України козацької доби (з 1506 р.). В період агонії Гетьманщини, нищеної російським колоніалізмом, нагадування українському народу про його славну минувши-/134/ну, про часи не тільки широкої політичної автономії Гетьманщини, але повної державної самостійності (в часи гетьманатів Богдана Хмельницького та Івана Виговського), пробуджувало патріотизм, надію на краще майбуття. Враховуючи вищезгадане, варто було б чекати оперативних академічних видань КОМ українськими істориками подальшого часу. Певною мірою, ці сподівання справдилися. Спочатку Й.Бодянський, а потім О.Левицький видали текст КОМ, 1 але пізніше цим ніхто не займався і про саму пам’ятку згадували тільки зрідка.2 Тільки у відносно недавній час О. М. Апанович ретельно вивчила українські рукописні збірки XVIII ст. історичного змісту і зробила щодо КОМ ряд цінних зауваг.3

Прагнучи принаймні частково ліквідувати цю «біду пляму» і зробити хоча б мінімальний крок на шляху до повноцінного академічного видання пам’ятки, пропонуємо нижче публікацію невідомого раніше його списку, який зберігся лише частково (охоплює 1701-1730 рр.).4

Збережений фраґмент написаний не дуже розбірливим українським скорописом середини XVIII ст. на чотирьох аркушах. Ці аркуші зшито неуважно, через що подано спочатку зворотну сторінку першого аркуша, а потім вже початкову. На жаль, рукопис погано зберігся, має численні механічні ушкодження, дірки, через що відсутні невеликі фрагменти тексту; крім того, через затухаючий текст інколи неможливо прочитати якесь слово а то й 1-2 рядки, особливо на початку та наприкінці сторінок.

Порівняння тексту даної пам’ятки з публікацією КОМ, здійсненою у 1878 р. О. І. Левицьким, засвідчує, що ми маємо тут скорочену редакцію «Короткого опису Малоросії» (умовно назвемо її Архівною). Скорочення здійснювалися насамперед механічним шляхом задля лаконізму, невідомий редактор залишає нерідко тільки саму канву історичних подій і без того куцу в КОМ. Ось типовий зразок скорочення, проробленого невідомим редактором: /135/


КОМ

«Тогож 1719 года князь Меншиков заехал межею до Почепа, маетности своей, прежде того от гетмана Скоропадского ему наданной, дві сотні: мглинскую и бокланскую и часть стародубовской, и за тое великую ссору и тяжбу гетман с князем иміл, а особливо за владіние почепских козаков в подданство.

1728. Гетман Скоропадский, с нікоторыми старшиною генералною и с бунчуковим товариством, многолюдно проезжался из Глухова до Ніжина к зятю своєму Петру Петровичу Толстому, полковнику 7 ніжинскому, також в Прилуку и в другие міста по маетностям своим, 1720 року в літі»


Редакція «КОМ»

«Того ж 1719 году князь Меншиков заехал межею до Почепа, Мглинскую и Басанскую сотні и часть полковой; за что, також за завладінее козаков почепских, гетман иміл с ним великую ссору.



1720 году гетман Скоропадский многолюдно проезжался з Глухова до Ніжина к зятю Петру Толстому, полковнику ніжинскому»5


При скороченні часто допускалися помилки, недоладності, які ми прагнули відзначити у стислому коментарі, що подається після тексту Архівної редакції КОМ. Інколи ж у тексті Архівної редакції трапляються звістки, котрих нема у виданому тексті КОМ, але вони знаходять аналогії з Чернігівським літописом, хоч там ці звістки подані у широкому вигляді; наприклад: дві звістки 1706 і 1719 рр. /136/


Архівна редакція КОМ


«...Полковник же переясловский Иван Мирович со всім полком своім взят шведами в неволю»

КОМ


«...а полковника с полком взяли в Ляховичах»

Чернігівський літопис


«Того ж року місяця маия дня 1 Иоан Мирович, полковник переяславский, в Ляховичах... здался потым шведом з своїми козаками, которых было 1735. И тот полковник в земли шведской и померл...» 6

«Того ж году вистатчено з Малой Россиї 3000 четвертей муки всякой и отвезено в Смоленск в слідующем году»

«Того ж году (1720) по указу веліно выстатчит з Украины до Смоленкска муки житной 30000 четвертей»7



Подібність із звістками Чернігівського літопису виявляють повідомлення Архівної редакції КОМ під 1711 р. (про напад хана на Слобожанщину), 1713 р. (про будування валу у Києві), 1714 р. (про повернення з еміграції декого з мазепинців), 1715 р. (про визволення Гамалії та Кандиби), 1719 р. (про поставлення ніжинським полковником П.Толстого).8

Є у Архівній редакції КОМ окремі оригінальні звістки, котрих немає у виданому О.Левицьким тексті пам’ятки. До них належить наприклад звістка під 1728 р. про збір «індукти». Інші оригінальні звістки, точніше деталі, датовані наприклад 1709, 1723, 1725 рр. вказані нами у коментарі, їх взагалі дуже небагато і важко запідозрити невідомого творця Архівної редакції у тому, що він користався якимось іншим джерелом, крім повного тексту КОМ, можливо і Чернігівського літопису.

Про самого творця Архівної редакції чи про його погляди важко сказати щось конкретне. Навіть в його редакторській роботі складно знайти щось, крім бажання представити /137/ історію України козацької доби у максимально лаконічному вигляді. Лише дві звістки (під 1701 та 1709 рр.) начебто свідчать про більш промосковські, між у творця КОМ, погляди невідомого редактора. У першому випадку він у співчутливіших тонах описує поразку російських військ під Нарвою («но допущением Б/о/жиїм россиян несчастие на болшую им ползу случилося»); а у другому — фактично виправдовує тотальне знищення Батурина з його жителями карателями Меншикова, називаючи Батурин «змінничим» містом Мазепи.

При публікації тексту Архівної редакції КОМ застосовувалися спрощені правила транслітерації, розроблені Я.І.Дзирою і використані ним при публікації літопису Самовидці». Нагадаємо наприклад, що літери передаються сучасними, а літера «ять» передана літерою «і», твердий знак опускається, титла розкриваються і беруться в дужки. Втрачені через дефекти рукопису фрагменти або їх відновлення нами беруться у квадратні дужки.




* * *


[...]* Ругудев. где Искра, полтавский полковник, наказним гетманом, а болше Обидовский и пленник Мазепин, над войском малороссийским были, но допущением Б/о/жиїм россиян, несчастие на болшую им ползу случилося. Тот ибо король шведский розгордівся по побіді от такого щастя, сию войну з россиянами пренебрегли и в Полшу отишол, а царское величество потом вьвесь берег Балтицкого моря с провинциями и кріпкими портовыми городами в Короні российской завоевал.

Того ж году полк Гадяцкий ввес с полковником Бороховичем и запорожцев нісколко тисячей ходили до Пскова для отпору шведов.

Того ж году и Мазепа со всіми войсками и с арматою пошол был к Пскову и мости по тракту указному веліл мостити. Потом по указу царского величества выправив туда в тисячах двадцати полковника миргородского Данила Апостола, сам с арматами возвратился в дом з-под Могилева; с Репнином под Ригу да тогда ж полковник миргородский за прибы-/138/тием своїм з козацким войском до Пскова ходил [з] сином Шемеретовым **, Михайлом Борисовичем под Юрьев Ливонский и там шведское войско разбили. На которой войні забит полковник малороссийской компаныі Иосиф Пашковский. арк. 1.

А в року 170[2] посилал Мазепа наказним гетманом над малороссийскими полками стародубовского полковника Миславского под Быхов. Которий тамо совокупився з полским войском [с] рейментаром Хелицким, многа приступал к городу [...]*, а стороною /?/ шкодою, однако ж город здался. З которого [...]* партизант шведский с своїми людми к войску [козацкому] вийшол, а на его місто Халецкий з полским войском [...]*. Білцыкиевича козаки взяли и к гетману проводили, потом и вдругое по про [...] посилал Мазепа под Быхов // Радича з охотником козацким войсковим ради наступленя рот шведских.

Року 1703. Посилал Мазепа з лубенским судиею Комаровским козаков за Волгу к Шеремету ради збунтовавшихся башкирцов.

1704 году гетман Мазепа с войсками малороссийскими первіе на Перепятце, потом под Любаром до самой осени стоял, понеже швед, вступивши в Полщу, короля Августа Второго з королевства згонил и в Полщі великие грабителства костелам и шляхті ділал. Тогда ж оний швед в городі Лвові и в Сокалском кляшторі скарби костелния и шляхецкие побарл.

Послі того 1705-м году ходил Мазепа с войскамы малороссийскими в Полщу и бил в Замостю, потом расположивши войска по Полщи на квартерах, зимою послал черніговского полковника с его полком из Гадяцким и с Танского командою на границу цесарскую в Спиское княжение, где полковника, спиского князя, убили и полк его разбили. И в тот час Мазепа з Бродов пошол зимою к Минску.



* Відсутній фрагмент тексту через дефект рукопису.

** «Явна помилка. Має бути: «Шереметовым». /139/



А в 1706-ом року полковник стародубовский Миклашевский от шведов забит. Полковник же переясловский Иван. Мирович со всім полком своїм взят шведами в неволю.

Року 1707 Киево-Печерскую кріпость сам государь цар Петр Алексіевич заложил и руками своїми по процесиї дерну на фундаменті покладал. арк. 2

Року 1708 Мазепа, гетман, змінив к шведу, а Иван [Скоропадский] указом царского величества по давнему обикновению [...]* от козаков на гетманство избран, которого сам цар Пет[р Алексіевич], будучи на тот час монаршею своею особою [...]* в Глухові, на гетманстві утвердил [...]* помиловал [...]*.

Тогда ж Батурин, город его змінничий, разбитием оного взят князем Мечниковым и разрушен [...]**

Того ж 1708 году король шведский зимовал сперва в Ромні, а потом в Гадячу на 1709 год.

Тогда ж перед Рождеством донци и великороссияне Ромен без вини самоволно зграбовали.

Того ж году малороссияне везді на квартерах шведов тайно и явно били, а иних живых к г/о/с/у/д/а/ру отводили.

Тогда ж полковник миргородский Апостол, Мазепою заведенний, отцуравшийся его, тайно уйшол в сторону г/о/с/у/д/а/реву и милость получил.

Тогда ж оставлена аренды, а покуховний збор уставили. 1709 году июня 27 под Полтавою была его царского величества з шведом баталия, и над ним преславная віктория зділалася.

Тогда ж король шведский и Мазепа з пляцу утекл за Дніпр до Бендер. Генерали же его и войско иншое здалося под Переволочною, а инное в Дніпрі потопилося.

Того ж 1709 году наперед Палій з Сибіру вишол и на баталиї полтавской побіждал войско неприятелю зкатаному /?/ не давал ободрится.

Того ж году по баталиї и викториї царское величество был в Киеві и торжествовал.



* Відсутній фрагмент тексту через дефект рукопису.

** Одне слово написано нерозбірливо. /140/



В Гадячом на місто Трощинскаго поставлен полковник Иван Чарниш.

Вскорі Мазепа пропал. Послі которого Филип Орлик гетманом. Которий великие розрухи за Днепром чинил в народі, подбивая лестию и силою городы под себе, а послі же в Шведский край за королем двинул.

1710 году моровая язва первие в Києві, а послі в прот[чи]х містах била.

[То]го ж году саранча густая летіла в Малой Россиї. арк.2

[То]го ж 1710 году Ригу, Дерпт и Пернови фортецу Ревель [...]* взято. [Его] царское величество с войсками бил под П[рутом] [...]* зв. турков, где бился и примирился [...]*.

Того ж году и времени гетман Скоро[падский] [...]** до Самари чили до Каменного Затону ходил и оние городы по указу разорил.

В том же году наперед Прута хан Девлет-Герей с ордою и запорожцами под Немировом и в слободах били, Водолагу и Морахву разорили.

1712 году армия великороссийская в Малой Россиї кватерами зимоват и сустентации на себе и коней получать стала.

1713 году в Киеве от верхнего города поуз Либед вал з фашинами роблен. Антоний Стаховский, архиеп/и/с/ко/п, в Чернігові поставлен.

1714 году Дмитрий Горленко, прилуцкий, с зятем и писарем орликовским Максимовичем и з Ломиковским и Антоновичем пришли волею з Бендер в Малую Россию и ведено им жить свободно в Москві.

Посли государеви Шафіров, Толстой, Шеремет, которий на пути умер, и Бестужев с Цариграда прибили.

1715 году Гамалія и Кандиба з Москви отпущени. Протопоп гядяцкий Федор Лисовский сотником в Новгородку пожалован.

Того ж 1715 году октоврия 30-го родился его царскому величе[ству] из царевича внук Петр Алексіевич. /141/

1716 году царское величество публічно в своей персоні ходил в Немецкие краї для визитациї оних.

Сулима, хоружий енеральний в 5000 войска казацкого посилан под Царицин робить линії.

1717 с Парижа, гді у французског[о] короля гостил его царское величество, возвратился в Петербурх и был в Пскові.

1718 гетман Скоропадский з старшиною нікоторое [время] был в Москві и вслід за г/о/с/у/д/а/рем в Петербург в[озвратился] [...]**

Того ж 1718 году г/о/с/у/д/а/р царевич Алексій Петрович [...]* наслідия престола всероссийского малолітно/му/ [...] своему Петру Петровичу и представ[ился]. арк. 3

Того ж одного 1718 году и оне опубліковани [...]* [...]* царевич [...]* Петр [...]*.

Тогда ж митрополит киевский Иоасаф Кро[ковский][...]* в Петербурх умер в Твері.

Тогдаж гетман Скоропадский с Толстим посват[ался].

Того ж году Петр, Толстого син, на дочері гетманской оженился в Глухові [...]** по которой церемонні и учинился полковником ніжинським.

Того ж 1718 году г/о/с/у/д/а/р цар Петр Алексіевич при иних государственних коллегиях и святийший Правительствующий Синод учредил.

Того ж году духовни знатнійшие сьездилис в Москві для подписаня духовного регламента.

1719 году князь Александр Меншиков был на Україні, которого гетман Скоропадский з старшиною стрічал в Шептаках. Опосле князь Меншиков гостил в Гадячом, куда ездил гетман з старшиною, а посля в Глухові у гетмана был. Того ж году вистатчено з Малой Россиї 3000 четвертей муки всякой и отвезено в Смоленск в слідуючщем году.



* Відсутній фрагмент тексту через дефект рукопису.

** Одне слово написане нерозбірливо.



Того ж 1719 году князь Меншиков заехал межею до Почепа, Мглинскую и Басанскую сотні и часть полковой; за что, /142/ також за завладінее козаков почепских, гетман иміл с ним великую ссору.

1720 году гетман Скоропадский многолюдно проежжался з Глухова до Ніжина к зятю Петру Толстому, полковнику ніжинскому.

1721 в Нештаті состоялся мир з шведами многополезний Россиї. Того ж 1721 году цар Петр Алексіевич [...]* данную себі от всего государства титлу Петра Великого, отца отечествия, императора всероссийскаго, принял и торжествовал [...]* бил в Москві. арк. 3 зв.

В том же году зараніе Полуботок, черниговский, да Андрей [Марк]ович, лубенский, полковники, да Сулима, хоружий енералний [...]* войска ходили до Лагоди робить канали. Тамо в пути Сулима, а Полуботок и Маркович били и в Петер[бурхе] [...]* был г/о/с/у/д/а/ра [...]*.

[Того ж] году гетман с подкомандними в Москві присягу чинил, [...]* содержание устава, о правді, волі монарші з определінием [...]*, о чем и в Малой Россиї присяга была. Там же, в Москві, состоялся его императорского величества Петра Великого указ быть в Глухові коллегиї Малороссийской, о чем бы в манифести в Малую Россию прислали для верховной апелляциї и зборов.

Тогда ж по жалобі гетманской на князя Меншикова принужден был Меншиков лишней землі от Почепа уступити и козаков. Того ж году на каналскую роботу ходил полковник полтавский Черняк с 7000 козаков. Того ж 1722 году его императорское величество был в Астрахані и ходил весною за море к Терку и к Дербену. Тогдаж за море и козаков 10000 с полковником миргородским Данилом Апостолом ходили при г/о/с/у/д/а/рі, где при Сулаці кріпость заложена и опослі устроена.

Того ж году гетман Иван Скоропадский, повернувшися з Москвы, умер мая 3 в Глухові і погребен в Гамаліеви, в монастырі дівичом, от гетманши устроенном.



* Відсутній фрагмент тексту через дефект рукопису. /143/



Того ж, июля 20 пребєжавши в Глухов, брегадир Стефан Веляминов устроил колегию и учреждени зборщики, которие збирали доходи от всего и зо всіх необходно по указу.

Того ж 1722 году на місто митрополита прислан в Киев архиеп/и/с/ко/п Варлаам Ванатович, а в Чернігов — Иродион Жураковский.

1723 году полковник черніговский Полуботок, которий з старшиною енералною вмісто гетмана правил, позван самтреть в Петербурх, где опослі за дерзостние запросы взят под арест и пожитки их описани на г/о/с/у/д/а/ра чрез брегадира Александра Румянцева, которий тогда во всіх полках малороссийских проежжался по указу.

Тогда ж полковник великороссийскиї в Стародубі, Кокошин, а в Чернігові — Богданов опреділени.

В том же 1725 году 10000 козаков с командиром Андре[ем] Марковичем, полковником лубенским, на Сулак по[слани]. арк. 4

Тогда ж под осінь 12000 козаков и старшина и [...]* при фертмаршалі князі Михайлі Голици[нї] [...]* [...]* взятя Полуботка, Чарниша и Са[вича] [...]* 1724 году по взятю [...] Жураковского, асауал[а], [Лизо]губа, бунчужний енералний, в Москву от Румянцева учрежденн [...]* в имені Левенец, бивший полковник полтавский, Мануйлович Иван, сотник глуховский, и Федор Потребин Гречаний. В том же году позван в Москву миргородский полковник Апостол, которий опослі туда под арест взят бил в Петербурх.

Того ж 1724 году Полуботок в Петербурхской кріпости умер, и Кирпич, наказний переясловский, и и Володковский, реент.

Того ж одного року еще 10000 войска на Судак ходили з Михаилом Милорадовичем, гадяцким полковником.

1725 году Петр Первий, император всероссийский, преставился генваря 28. Тогда же г/о/с/у/д/а/риня императрица Екатерина Алексіевна, державу восприняла, а коронована в прошлом 1724 году мая 7.



* Відсутній фрагмент тексту через дефект рукопису. /144/



В том же 1725 году Семен Савич, писар, Иван Чарниш, судия, Василь Жураковский, асаул, и Яков Лизогуб, бунчучий енералний, с-под аресту зволнен, а Данило Апостол отпущен в полк свой, зараз всім їм полки тиї возвращени, окром денег.

Того ж году бунчуковие товариство в Гилян и в Дербен командировани и с ними 2000 козаков з Огроновичем, обозним прилуцким, и медлили в том поході бунчуковие до трох год, а инние же — до пяти. Того ж году Савич в Петербурхи на волі же, а Чарниш опослі в Москві, на волі же, скончалися.

1726 году вмісто похода по указу с полков малороссийских денег дано в казну от 2000 козаков опреділених собрати [...]**, зо всякого по три рублі.

172[7] году г/о/с/у/д/а/риня императрица Екатерина Алексеевна преставилась.

Тогда ж великий княз г/о/с/у/д/а/р Петр Алексіевич, младе[нец] на престол Российской империї вступил. арк. 4 зв.

[Того] ж году по взяті старог[о] Толстог[о] велело и силу его зъехать [...]* Великую Россию, а на місто Толстог[о] бившой полковник при[слан] Иван Семенович.

1727 году по указу зъехавшии старшина и чернь в Глухові, волними голосами обрали гетмана Данила Апостола, полковника миргородского, в присутствии министра г/о/с/у/д/а/рева Наумова и дали ему там же войсковие клейноти.

Тогда ж син гетманский, Павел Апостол, учинен миргородским полковником. Да тогда ж передом Андрей Маркович, от полку своего отлучен. Того ж времени Василия Кочубея устроено полковником полтавским. В то ж время князь Меншиков, високопочтенний генерал Иссимус по обручении дочери своея императорскому величеству взят под караул и послан в ссилку, о которог[о] указов неслушаниї тогда ж пред елекциею гетманскою прислани укази императорские.



* Відсутній фрагмент тексту через дефект рукопису.

** Одне слово написане нерозбірливо. /145/



1728 году Петр Вторий, император, коронован в Москві, куда для того зимою ездил и гетман новий Даниїл Апостол, где дани ему решителние статі или пункта и грамота гетманская.

Тогда ж индукту по тім пунктам велено на г/о/с/у/д/а/ря збират.

1729 году прислани подскарбий один малороссийский Андрей Маркович, а другий — великороссиянин Иван Мякинин для зборов указаних, которие гораздо уменшени против коллежских зборов.

Того ж году определенни к гетману и старшина енералная из кандидатов малороссийских по указу обираних и дани им опослі деревні, пожитки их да по пунктам же ведемо як старшину енералную, так и полковников и протчих старшин избират волними голосами.

В том же 1729 году по пунктам решителним определени з духовних и мирских персоны для переводу и своду прав малороссийских.

1730 году Петр Вторий, император, прежде [веселя] своего, которое иміло быт с обрученною его величества дочерью князя Алексія Долгорукого, из оспи умер, в Москві, где был и гетман Апостол з старшиною.

Тогда ж г/о/с/у/д/а/риня царевна и великая княгиня [Анна] Иоанновна, герцогиня курляндская, на престо[л] царский всероссийский взяти изволила, и кор[онована]* априля 28 д[ня].


(Центральний державний історичний архів України у Києві, ф.221. Оп. 1. № 237).



* Відсутній фрагмент тексту через дефект рукопису.









Стислий коментар.


1701 р.

Тут і далі (по 1721 р.) значна увага приділяється Північній війні, насамперед участі в ній українських військ. Згадуються Іван Іскра, що був полтавським полковником у 1696-1701 рр., Михайло Борохович, що був гадяцьким полковником у 1687-1701 рр., Данило Апостол, що був миргородським /146/ полковником у 1683-1727 рр., Іван Обидовський, що був ніжинським полковником у 1695-1701 рр., племінник (а не «пленник») гетьмана І. Мазепи. Згадується і Карл XII, шведський король у 1697-1718 рр.

У даному фрагменті пропущена вказівка КОМ на те, що І. Обидовський був наказним гетьманом. Варто вказати, що тут мова йшла про поразку російських військ під Нарвою (Ругодивом) 20.XI.1700 р., після чого Карл XII переніс війну на територію Речі Посполитої проти її короля Августа II Сильного, що панував там у 1696-1733 рр. Петро I змусив Мазепу вивести з України частину українських військ, щоб вести кампанію за межами України, на берегах Балтики, Це було виконано і 12 тис. корпус під командуванням І. Обидовського рушив під Нарву, але під Псковом прийшла звістка, що Карл XII виграв битву під Нарвою. Однак від голоду й пошесті згинуло кілька тисяч козаків. На зміну Петро I викликав новий корпус з України, котрим командував М. Борохович (7 тис. козаків), потім — ще один корпус під командуванням Д. Апостола, який брав участь у перемозі над силами шведського генерала Шліпенбаха під Ерестфером (Юр’єв, «Юрнарвадев», як подає КОМ, Дерпт, суч. Тарту). У звістці про загибель Й. Пашковського КОМ подає не «малороссийской компаниі». а «охочекомонний» (с.298), Сам Мазепа дійсно виступив тоді на Білорусь заради допомоги Августу II — союзнику Петра I.




1702 р.

«Миславского». Тут явна помилка. Мова йде про М. Миклашевського, стародубського полковника у 1689-1702, 1705-1706 рр.

«Хелицким». Йдеться про Халецького представника відомого польсько-білоруського шляхетського роду, який керував союзними польськими військами під час облоги Бихова. Фрагмент від слів; «многа ... по «город здался» є або ампліфікацією, або ж уточненням на основі точнішого списку КОМ.

Взагалі текст звісток 1702-1704, частково й 1701 рр. ґрунтується на відповідних звістках КОМ (с. 298). Втрачений фрагмент слів «з которого» реконструюється на підставі ви-/147/даного Левицьким тексту КОМ («города Білцикиевич»), а втрачений фрагмент після слів «вдругое по про...» відповідно: «... шению литовских панов».




1703 р.

«Комаровским». Помилка, У виданому тексті КОМ правильно: «Кичкаровским». Мова йде про Леонтія Кичкаровського, що був лубенським полковим суддею у 1690 та 1712 рр., отже в момент походу він був уже колишнім полковим суддею.




1704 р.

«Перепятце». У виданому тексті КОМ точніше: «Перепятисі». Закінчення звістки 1704 р. у виданому тексті КОМ точніше: «...шляхту, людей и костели грабил, особливо в Лвові и в Сокалю». У Архівній редакції явна ампліфікація — поширення тексту.




1705 р.

Зміст звісток під цим, а також деякими подальшими роками (1706-1708) ґрунтується на КОМ (с.299). Тут мова йде про похід українських військ на чолі з гетьманом Мазепою на Правобережну і Західну Україну під Замостя. Поняття «Польща» має тут державний зміст, оскільки землі Правобережної та Західної України перебували тоді під владою Речі Посполитої. Згадується й похід українських військ на південь Польщі, «на Спиское княжение». Чернігівським полковником був тоді Юхим Лизогуб (полковникував у 1698-1704 рр.). Згадується також і Антін Панський, який був полковником білоцерківським у 1709-1712 рр. і київським у 1712-1742 рр. Порівняно з виданим текстом КОМ Архівна редакція має тут незначні розходження: «командою» замість «компаниею», «княжение» замість «воєводство», «спиского князя» — замість «спіского воєводу». /148/




1706 р.

Йдеться про І. Мировича, що був переяславським полковником у 1692-1706 рр.




1707 р.

Фрагмент «и руками ... покладал» не знаходить точної аналогії у виданому тексті КОМ. Очевидно, маємо тут ампліфікацію на основі тексту КОМ: «...кріпость сам государ цар Петр Алексіевич заложил руками своими» (Летопись .... С. 299).




1708 р.

Відсутній фрагмент очевидно можна реконструювати за виданим текстом КОМ: «волними голосами» (Летопись... с. 299). Закінчення звістки за 1708 р. і перша частина звістки за 1709 р. {до Полтавської битви) ґрунтуються на КОМ (Летопись... с. 300).




1703 р.

Друга частина цієї звістки і подальші (за 1710-1712 рр.) ґрунтуються на КОМ (Летопись... с. 301-302). Повідомлення про відміну оренди, встановлення «покуховного збору» є оригінальним, воно відсутнє в виданому тексті КОМ та інших літописах.

Тут згадується Семен Палій — керівник антипольського повстання на Правобережній Україні у 1702-1703 рр., котрого з наказу Петра I арештував Мазепа. Палій був засланий на Сибір і звільнений після початку антиколоніального повстання І. Мазепи,

Згадуються також полковники гадяцькі Степан Трощинський (полковник у 1704-1708 рр.) та Іван Чарниш (1708-1715 рр.), а також гетьман України в екзилі (1710-1742 рр.) Пилип Орлик. В тексті Архівної редакції дрібні розходження з виданим текстом КОМ: «без вини» замість «без указу», «городи под себе» замість «полки под себе». /149/



1710 р.

У звістці про сарану є дрібне розходження: в Архівній редакції читаємо: «густая» замість «великая», У звістці про взяття Петром I прибалтійських міст пропуск у тексті Архівної редакції можна реконструювати на підставі виданого тексту КОМ «у шведов войною». Туг під 1710 р. помилково вміщено звістку про Прутський похід Петра I, яка у виданому тексті КОМ правильно датована 1711 р.

Звістка про похід гетьмана І. Скоропадського до р.Самари подана у виданому тексті КОМ правильніше, тобто під 1711 р. До того ж редактор Архівної редакції не дуже зграбно поєднав тут повідомлення про цей похід і про подальше знищення фортець Стара Самара (але правильніше говорити у даному випадку про Новобогородицьку фортецю у сучасному Дніпропетровську що стояла. при впадінні р.Самари до Дніпра) та Кам’яний Затон, що стояла на березі Дніпра в тому ж реґіоні, це знищення вимагалося за умовами Прутського миру 1711 р.

Звістка про дії хана перед Прутським походом є у Архівній редакції повнішою, ніж у виданому тексті КОМ, яку О. І. Левицький прочитав не дуже точно (без коми): «хан ... под Немеровым в слободах были». У Архівній редакції правильно вказується, що хан вчинив похід на Слобідську Україну, взявши там Мерефу і Водолаги, про що до речі пише і Чернігівський літопис.




1712 р.

Варто зазначити, що у виданому тексті КОМ звістка про практику щорічного розташування російських військ в Україні викладена повніше і точніше, вказується й ім’я командуючого — фельдмаршала Б.П.Шереметєва.




1713 р.

Дана звістка, як і подальші (1714-1717 рр.) ґрунтуються на тексті КОМ (Летопись, с.302-303), за винятком тих звіс-/150/ток, котрі збігаються з повідомленнями Чернігівського літопису, про що вже говорилося.




1714 р.

Мова йде про Дмитра Горленка, що був прилуцьким полковником у 1692-1710 рр. (фактично до 1709 р.). Згаданий тут Бутович був його зятем, йдеться також про Івана Ломиковського, що був генеральним обозним у 1707-1709 рр., Івана Максимовича, генерального бунчужного у 1703-1709 рр., киселівського сотника Василя Антоновича (був сотником у 1688, 1709 рр.).




1715 р.

Йдеться про Федора Лісовського, новгород-сіверською сотника у 1715-1722 рр., що дійсно був перед тим священником. Оскільки виявилося, що він був двоєженцем, то його розстригли і скинули з сотництва. Одна з темних постатей в історії України, котрі з волі Петра I ставилися на важливі уряди в Гетьманщині після 1708 р.

Вказівки на дату народження внука Петра I розходяться: у Архівній редакції КОМ (30 жовтня), а у виданому тексті КОМ (12 жовтня).




1716-1717 рр.

Йдеться про Івана Сулиму, що був генеральним хорунжим у 1708-1721 рр. Згідно з історичними дослідженнями з ним у похід для копання Волгодонського каналу пішло не 5 тис, а 10 тис. козаків. Ці ж козаки мали робити укріплення проти ногайської орди, що кочувала на Кубані.

Звістка про дії Петра I (поїздка на Захід) подана у виданому тексті КОМ у одному абзаці. Автор Архівної редакції розбив її по окремим рокам. При цьому, а також при скороченні, були допущені певні розходження. За даними виданого тексту КОМ Петро I повернувся з Парижу до Москви, за даними Архівної редакції — до Пскова і Петербурга. /151/




1718 р.

Звістки за 1718-1721 рр. ґрунтуються на тексті КОМ (Летопись..., с. 304-306), за винятком деяких, котрі збігаються з повідомленнями Чернігівського літопису, про що вже говорилося.

«Петру Петровичу», йдеться про смерть малолітнього сина Петра I, брата царевича Олексій, який теж помер того ж року.

У звістці про смерть київського митрополита Йоасафа Кроковського, відсутній фраґмент можна відновити на підставі виданого тексту КОМ — «позванний». Кількість чвертей борошна точніше вказано у виданому тексті: 30 тис.




1720 р.

Йдеться про Петра Толстого, що був ніжинським полковником у 1719-1727 рр., сина одного з наближених до Петра I осіб, зятя гетьмана І. Скоропадського, одруженого з дочкою останнього — Уляною.




1721 р.

Йдеться про Павла Полуботка, що був чернігівським полковником у 1705-1723 рр., наказним гетьманом у 1722-1723 рр., та Андрія Маркевича, що був лубенським полковником у 1714-1727 рр. Пропущена через дефект рукопису вказівка на кількість війська, що ходило на Ладогу з Полуботком для роблення каналів, можна відновити за виданим текстом КОМ: 12000.




1722 р.

Звістки за 1722-1723 рр. ґрунтуються на тексті КОМ (Летопись .... с.307-309). Малоросійська колегія на чолі з бригадиром Степаном Вельяміновим була заснована на підставі указу Петра I від 29.IV.1722 р. Після безуспішних спроб відновити гетьманат І. Скоропадський помер 3/14/ ли- /152/пня 1722 р., а не 3 травня, як вказує КОМ. На «канальські роботи» у 1722 р. було вислано 12 тис. козаків під командою Івана Черняка, полтавського полковника у 1709-1722 рр. За підрахунками науковців з козаків, задіяних на «канальських роботах» у 1721-1725 рр. загинула третина, Під Дербент ходило 10 тис. козаків під керівництвом миргородського полковника Д. Апостола (1721 р.).




1723 р.

Звістка про арешт у Петербурзі П. Полуботка з кількома, старшинами є скороченням відповідної інформації КОМ. В той же час у ній відсутня згадка про опис його майна бригадиром О.Рум’янцевим. У Чернігівському літописі згадується про місію на Україну лейб-гвардії майора Преображенського полку О.І.Рум’янцева, посланого для розгляду чолобитних, але про опис ним майна Полуботка теж не говориться. Згадуються тут великоросійські полковники, поставлені Петром I у Стародубі та Чернігові, відповідно Леонтій Кокошкін (1723-1724) та Михайло Богданов (1723-1735).

Відзначимо, що у 1723 р. дійсно було послано на Сулак (Північний Кавказ) 10 тис. козаків під проводом лубенського полковника Андрія Марковича. Наступна звістка збереглася у фрагментарному вигляді. У виданому тексті КОМ вона читається наступним чином: «Тогож 1723 года под осінь ходили 12000 войска российскаго з старшиною и бунчуковим товариством на Коломак, при князі Михайлі Михайловичі Голицині тамже бышов, а командиром козацким был полковник миргородский Апостол» (Летопись..., с.308). Єдина різниця, наскільки можна судити, полягає у тому, що Архівна редакція називає князя Голіцина фельдмаршалом.




1724 р.

Звістки за 1724-1730 рр. ґрунтуються на тексті КОМ (Летопись... с. 309-314). Перша звістка збереглася лише у фрагментарному вигляді. Тут мова без сумніву йшла про арешт у Петербурзі наприкінці 1723 р. наказного гетьмана П.Полу-/153/ботка, генерального писаря Семена Савича та генерального суддю Івана Чарниша, а пізніше (вже у 1724 р.) про арешт в Україні однодумців П.Полуботка — генерального осавула Василя Журахівського, генерального бунчужного Якова Лизогуба, пізніше — і миргородського полковника Д.Апостола і поставлені на їх (Журахівського та Лизогуба) місця О.Рум’янцевим тріумвірату правителів Генеральною Військовою Канцелярією Івана Мануйловича, що у 1714-1725 рр. був глухівським сотником, та Степана Гречаного Потребича. На відміну від виданого тексту КОМ тут правильно подається прізвище І.Мануйловича, але зберігається помилка в іменуванні Гречаного-Потребича: його названо Федором, а не Степаном. Далі згадується про Івана Кирпича, наказного переясловського полковника у 1723 р., М.Милорадовича, що був гадяцьким полковником у 1715-1726 рр.




1725 р.

Є в Архівній редакції і незначне оригінальне уточнення. При згадці про звільнення українських арештантів по смерті Петра I, повернення їм полків, відзначається, що їм це повернули, «окром денег», тобто за винятком конфіскованих при арешті грошей. У подальшому повідомленні згадується про Михайла Огроновича, що був прилуцьким полковим суддею у 1709-1716 рр.




1726 р.

Тут є невелике розходження з виданим текстом КОМ: від кожного козака брали замість участі в поході по 4, а не по 3 рублі. Крім того, у Архівній редакції говориться, що ці гроші були зібрані від 2000 козаків, чого нема у виданому тексті.




1727 р.

Відсутній фрагмент (після слова «зехат») Б Архівній редакції можна реконструювати на основі виданого тексту КОМ: «з Малой России на житло в». Під Іваном Семенови-/154/чем слід розуміти І. С. Хрущова, який був ніжинським полковником у 1727-1742 рр. Нижче йдеться про сина гетьмана Данила Апостола — Павла, який був миргородським полковником у 1727-1736 рр., а також про Василя Кочубея, що був полтавським полковником у 1729-1743 рр. Автор КОМ при визначені дати обрання полтавським полковником В.Кочубея дещо помиляється.




1728 р.

Тут йдеться про відповідь на петицію гетьмана Д.Апостола, подану ним у Москві на коронації Петра II. Ця відповідь у 28 пунктах («Рішительні пункта») залишалася до самого кінця Гетьманщини «її основною конституцією» (Дорошенко Д. Нарис історії України.: У 2 т. К., 1991. Т. 2, С. 181).




1729 р.

Йдеться про Андрія Марковича, що був генеральним підскарбієм у 1729-1740 рр.










1 Див.: Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. К., 1878.

2 Мицик Ю.А. «Короткий опис Малоросії» // Укр. радянська енциклопедія: У 12 т. К., 1960. Т. 5. С. 424.

3 Апанович Е. М. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. Исторические сборники. К., 1983. С. 187-211.

4 Центральний державний історичний архів України у Києві. Ф. 1407. Ол. 1. № 237.

5 Там само. Арк. 3; Летопись Самовидца ... С. 305.

6 ЦДІА України у Києві. Ф. 1407. Оп. 1. № 237. Арк. 1 /фактично: Арк. 1 зв./; Летопись ... С. 299; Чернігівський літопис // Сіверянський літопис. 1996. № 4. С. 113.

7 ЦДІА України у Києві. Ф. 1407. Оп. і. № 237. Арк. 3; Чернігівський літопис... С. 118.

8 ЦДІА України у Києві Ф. 1407. Оп. 1. № 237. Арк. 1 (фактично: Арк. 1 зв.); Чернігівський літопис ... С. 113, 117-118.

9 Літопис Самовидця. К., 1971. С. 39-42.











Див. також:

Краткое описание Малороссии // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам / Под ред. О. И. Левицкого. — К., 1878. — с. 211-319.
















© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
15.VI.2006






‹‹   Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.