[Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 188-225.]

Попередня     Головна     Наступна






1898



389. M. A. Янчук до В. П. Науменка


В часы досуга я как-то вздумал составить либретто на малорусском языке для большой малорусской оперы. Остановился на «Гайдамаках» Шевченко и начал их, так сказать, разлагать на действия, оставляя большинство стихов, кое-что выбрасывая, кое-что вставляя; так, напр., вновь написана целая сцена конфедератов с жидом, но для большей этнографической верности — на польском языке, ввиду того, что в этой картине действуют одни поляки и жиды, и желательно ввести польскую музыку, патриотические гимны и т. п. Написано уже три акта в 5-ти картинах. Два первые акта находятся в Киеве у Н. В. Лысенко на рассмотрении с точки зрения музыкальных удобств.

Я бы желал, чтобы Вы взяли их у Лысенко и взглянули, не окажется ли возможным напечатать этот опыт в «Киевской ст[арине]» для всеобщего сведения композиторов. Может быть, явились бы дельные замечания, и если опыт неудачен, то, может быть, кто-нибудь другой лучше разработал бы этот богатый сюжет. Если бы Вы приняли мое предложение, то я бы выслал Вам и готовый третий акт. Будет еще и 4-й.


12 января 1898 г., Москва


I, 740, 1-й додаток








390. Б. Д. Грінченко до К. Ф. Паньківського


«Катерини» не посилаю, бо вся розійшлася — тепер друкую друге видання.


21 січня 1898 р.


III, 44840







391. Г. П. Житецький до В. С Житецької


Между прочим, Шевченковский вечер в марте предполагается совсем необыкновенным для Петербурга, больше в типе киевского, но в грандиозном масштабе.


2 февраля 1898 г., Петербург


I, 47781


/189/







392. В. П. Горленко до Б. Д. Грінченка *


Вчера здесь служили панихиду по Шевченко, Кулише и Костомарове в Казанском соборе, было очень много народа.


27 февраля [18]98 г.


III, 36132







393. Д. Л. Мордовець до Г. А. Коваленка-Коломацького


А «Устав» Шевченків ще й досі задержується у Департаменті государственної поліції. Кажуть, що вискочить, як Іона з китового черева, а коли вискочить — святий його знає.

Вибачайте, голубчику. Зараз приходили до мене з градоначальства — чогось кличуть — се б з-за «вечорниць» Тарасових. Позавчора подав градоначальнику заяву на 11-те, щоб дозволив, а сьогодні якогось там гаспида їм мене стало потрібно, бо й питати не маю часу.


6 березня 1898 р. [Петербург]


X. 30355







394. І. Л. Липа до M. M. Грінченко


Був недавно в Одесі. Там в народній аудиторії святкували пам’ять Тараса. Мені сподобалося; прилюдно казалось про український народ, який «сознательно держат в невежестве», про українську мову, про те Чорне море, на якому стоїть Одеса, і про те, скільки в ньому козацької крові.., а про Шевченка — найбільше. Перший раз я бачу таке свято і покладаю, що воно і повинно бути таким. Треба визнати в принципі не те, що ми тепер визнаємо іменно в день роковин зібратися всім і пом’янути батька Тараса «не злим тихим словом». Ні, се дурниці! Нам, яким обридло вже товкти одне і те ж, треба визнати другий принцип, а саме: зібратися хоч раз на рік усім для того, щоб зробити щось добре гуртом, щоб дати широкій публіці хоч крішечку свідомості, а ми збираємось для себе.

Перед цим днем, тобто святкуванням в Одесі, я святкував Тараса в Ананьїві і от порівняв — і прийшов до тої думки, яку висловлюю тут. В Ананьїві було якось мляво, усім усе відомо, навіть вечеря не задовольнила людей. В Одесі кожний лектор мав коло 2000 слухачів... Ні, Одеса таки європейське місто! і українське...

Як скінчилося святкування в народній аудиторії, пішли земляки вечеряти. От тут уже мені не сподобалось, хоч знову було /190/ по-європейськи. Прийшли, понюхали, поїли — та й розійшлися раптом. Тільки Комар 1 два слова сказав та Дід 2 розказав дещо з своєї подорожі до Галичини та до Відня.


6 березня 1898 р., с. Липецьке


III, 43211








395. Г. П. Житецький до В. С Житецької


Пишу тебе, мама, на другой день после малорусского вечера 3 в память Шевченко. Устроителями было нас человек 12. Удался вечер чрезвычайно, главным образом, большой и прекрасный концерт с 9 — 12 1/2. Лучшими № № были артистов: Морского, Гордеева («Думи мої»), (что это за роскошь! спроси о них Лысенко), Шаляпина («Без тебе, Олесю») и г-жи Селюк («Лугом іду», «Ой, мамо, мамо» и др.). Пели еще много № № народных и лысенковских песен соло; трио «Ой, пущу я кониченька», 7 — 8 хоровых песен (хор в 60 челов[ек] организовали), были поставлены 2 живых картины (из «Гайдамак» и «Невольника» Шевченко). Читал стихи некий Марченко, Мордовцев со сцены говорил об украинском университете. После того был ужин на 250 чел[овек] с пением и тостами; говорил на нем и я, грешный, и довольно удачно, вопреки обыкновению; пение и веселье продолжалось до 4 ч[асов] ночи. За все 8 лет, как я здесь, такого удачного вечера не было; говорят, что такого уже не было лет 15. Народу было тьма-тьмущая, не менее 700, если не больше — до 800 человек; билеты были все распроданы за 2 дня до вечера; битком была набита громадная зала, друг на друге сидели, как селедки в бочке; многие так и не попали на вечер за недостатком места. Кого не было! И Андриевский (Ал. Ал.), и Кулябка, и Пыпин, и изобретатель Охрименко — все, конечно, земляки-петербуржцы. Были и Вас[илий] Вас[ильевич] Тарновский с дочкой, насилу они попали. У Игн.4 на уроке в среду я видел Соф[ью] В[асильевну] Т[арнов]скую; она была у ученицы. Говорила, что 26-го у вас была панихида и обед у Вас[илия] Вас[ильевича] 5, потому, что на обеде был тато, очень бодрый и веселый. Я порадовался тому очень. Говорила она же, что предполагался где-то и большой вечер, но что тато туда, конечно, не отправился.


12 марта 1898 г., Петербург


I, 47783




1 М. Ф. Комаров.

2 Д. Л. Мордовцев.

3 Д-р Г., Поминки по Шевченку в Петербурге — «Киевская старина». 1898, № 4, с. 7 — 9. (Документы, известия и заметки); № 7 — 8, с. 28 — 29 (під назвою «Письмо в редакцию»).

4 В. В. Ігнатовича.

5 В. В. Тарновського. /191/







396. М. Ф. Красицький до В. С. Гнилосирова *


Будьте милостиві — увідоміть мене і порадьте, як рідний, чи не можна б мені як-небудь уміститься сторожем на могилі, бо я уже дожився до послідньої години, бідую, як гірше ніхто не бідує, і не можу достати служби, хоч і не дуже старий...

Та оце і надумав за могилу, якщо можна як-небудь умістить, то будьте ласкаві — потрудіться і поклопочіть за мене перед ким там треба, бо я не знаю, і увідоміть до великого дня мене, бо я думаю святками прибуть до Вас і на могилу хоч і пішки, бо остається тільки одна надія на Вас та на могилу.

А як і це не мусе зробиться, щоб поступить сторожем могили рідного дядька, то остається тільки наложить на себе руки...


20 березня 1898 р.


III, 4246







397. В. П. Науменко до В. С Гнилосирова


Серденько моє, Василю Степановичу, винуватий я дуже перед Вами, що так давно не листувався, але ж цей рік у такі лихі години довелось мені жити через ту каторжну роботу, яка випала на мою долю, що не мав ні хвилиночки часу задля листування. Зовсім вже було налагодився писати Вам про спогади Ваші за могилу, думаючи дещо переказати з поводу їх, але потім порішив — нехай ще хто з нашої редакційної братії перечитає та й оддав Оресту Левицькому. Поки ж од його вернувся рукопис, аж Лазаревський каже мені, що ви писали до Павла Ігнатов[ича] 2, щоб підождать з дрюком її! Так воно і одклалось надалі. Тепер я приїхав сюди на 3 дні, щоб посадить деревця тощо та завтра рушаю знов до Києва. Приїду знов сюди на святках (мабуть, у четвер) і непремінно буду у Вас у суботу: тоді про все перебалакаємо. От тільки горе моє, що кудись загубився Ваш лист 1895 p., де був рахунок. Ну, та вже якось розберемось!

Листа Вашого до Гамалія я перечитав і думаю, що про цього Красицького треба добре подумати, бо хто його знає, яка він людина. Ви ж про його тільки те і знаєте, що він був колись заможним чоловіком, а як і через що він збіднів, це Вам невідома річ. Щодо Івана Ядловського, то нема чого і казать, він для нас тепер негодящий, але треба добре поміркувати, ким і як його замінити. От що, здається, треба зараз же зробити: дать приказ Іванові 3,



1 В. В. Тарновського.

2 П. Г. Житецького.

3 І. О. Ядловському.



щоб він не мав права здавать другу хату Тарасову у /192/ найми, як це він зробив торік, бо хата ця потрібна і для приїжджающих на гору — це раз, а друге — кому вона може буть оддана? Це ще добре, що торік жила там путяща людина, але ж він може впустити таке паскудство, що всю гору запоганить. Ну, та про все це перебалакаємо на святках.


1 квітня 1898 p., Прохорівка


III, 4247








398. 3. Г. Богданова * до Б. Д. Грінченка *


У неділю справляли роковини Шевч[енка] в артистичному 1; мені не сподобалось, наче дуже офіціально було, а може, мені так тільки здавалося, бо я була в дуже поганому настрої. Гарно читали Садовський, Старицький, співали теж порядно, але реферати Кониського та Черняхівського — неможливі. Народу було зовсім мало, кажуть, що не знали, бо у «Киевлянине» не хотіли надрукувати. Федя 2 на роковини не був: він занедужав трохи, і покинула його хворим ще.


23 квітня 1898 р.


III, 35688







399. Н. М. Кибальчич до Б. Д. Грінченка


Повертаюсь знов до Вас з уклінною просьбою. Будьте ласкаві, порадьте, що мені робить у такому випадку: кілька років тому назад, я пообіщалась пожертвувати у Львівський музей три листи Шевченка 3 до моєї матері, що були надруковані у «Киевской ст[арине]» (1889 р.) і що вона мені їх подарувала. Але боячись, щоб вони як не згубились на почті, я усе їх не посилала. Але цього року і рішилась-таки послати їх.

Професор Вол[одимир] Шухевич і Олександр Борковський (що був редактором «Зорі») радили відіслать листи професору М. Грушевському. Я повернулась до Грушевського з питанням — яким способом краще відіслать сказані листи? Він одповів, що можна і рекомендованим письмом, але безпечніше грошовим. Я так і зробила: послала листи Шевченка (і пишу за їх) з карбованцем грошей, прохаючи, щоб прислали мені книгу «Вістник» і звістили, як достануть посилку.



1 Артистичний клуб у Чернігові.

2 Ф. Зіньківський.

3 Ці листи Т. Г. Шевченка до H. M. Забіли (Білозерської) вперше були опубліковані в статті H. M. Кибальчич «Воспоминания о Шевченко» («Киевская старина», 1890, № 2, с. 175 — 184). Дата «1889» подана в листі помилково. Автографи згаданих листів до нас не дійшли. (Див. Повне зібрання творів Т. Г. Шевченка в 10-ти томах, т. 6, с 492 — 493).



Письмо те, щоб не було на ме-/193/не якого нарікання, я передала на почту через нотаріуса, відомого тут за людину високочесну. Через якийсь час і дістала книгу «Вістника», але звістки за листи Шевченка від Грушевського — ніякої... Я пишу Борковському, прохаючи його повернуться до Грушевського з просьбою, звістить мене за листи Шевченка, що достав їх і у який музей він їх помістив, а також прошу звістить мене і за ті речі, що я одіслала Грушевському позаторік для поміщення в музей... Але від Борковського, що завсігди акуратний кореспондент був, не дістаю ніякої звістки. Я пишу вже самому Грушевському — але такий же результат...

Тепер я не знаю вже, що мені й робить?.. Чи мені помістить письмо у якому виданні за цей чудний випадок, чи дожидать мені ще — може, удостоять-таки відповіддю, чи що інше казать?... (Листи Шевченка були відіслані 6-го марця). Може, Ви, високошановний добродію, маєте спосіб, як розпитати за ті листи?..

Я у великій тривозі, да й не знаю навіть, що й думати!..

Вибачайте, що турбуєм усе Вас...


26 квітня 1898 р., м. Лудні


III, 37379







400. М. М. Грінченко до І. Л. Липи


Що визначають сі слова: «ви святкуєте (шануєте) Шевченка, яко поета?» Що значить шанувати яко поета? За те, що він умів добирати рими? Ні, я Шевченка не за се шаную, а певне за те ж, за що й ви його шануєте, коли шануєте. І я не знаю, чи я погано зрозуміла ваші слова, чи ви справді думаєте, що літератори і вчені ніякої користі людям не зробили і не варті доброго слова.


27 травня 1898 р.


III, 44097








401. Л. В. Падалка до О. М. Лазаревського*


Спешу изъявить глубокую благодарность полтавцев за Ваши заботы и хлопоты по заказу и пересылке портретов Котляревского и Шевченко. Чудные портреты, особенно Шевченко! В полтавскую обшественную библиотеку ими будет внесен дух, которому следует остаться здесь навсегда. Рамы, по всеобщему мнению, как нельзя более подходят к портретам.


28 мая 1898 г., Полтава


I. 68240


/194/







402. І. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Из объявлений на Вашей книге я вычитал, что в Чернигове у Г. А. Коваленко продаются портреты Т. Г. Шевченко; это один из моих любимых поэтов, а потому хотелось бы иметь его изображение.

У меня есть его портрет, писанный масляными красками с рисунка Микешина.

Я с Вами как-нибудь бы рассчитался, если бы Вы были добры выслать мне этот портрет.

В последнее время я переводил из Шевченко. Перевел «Думы», «Хустыну» и много друг[их]. Кое-какие были напечатаны в «Жиз[нь] и искусство» и «Журнал для всех».


9 июня 1898 г.. Москва


III, 35590







403. О. I. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Вы обещали выслать мне портрет Шевченко, пожалуйста, исполните мою просьбу.

Как только установится погода, думаю о компании съездить под Канев и посетить могилу Шевченко.


20 июля 1898 г.. Киев


III, 35585







404. М. I. Стороженко до А. Л. Костомарової


Приписав стихотворение Н[иколая] И[вановича] 1 Шевченко 2, я руководствовался протоколом обыска, произведенного в Киеве у Н[иколая] И[вановича] и им подписанного. Весьма естественно, что, находясь в страшно подавленном душевном состоянии, Н[иколай] И[ванович] подписал протокол, не читая его. Если б я знал, что сам Н[иколай] И[ванович] подал его в «Основу», то, конечно, не стал бы приписывать его Шевченко. (Збірника творів Галки 3 у меня нет).



1 М. I. Костомарова.

2 Професор Московського університету M. I. Стороженко опублікував у «Киевской старине» вірш M. І. Костомарова «Слов’янам», видавши його за неопублікований вірш Т. Г. Шевченка («Киевская старина», 1897, № 10, с 1 — 5).

3 Псевдонім М. І. Костомарова.



Сколько помнится, стихотворение «Сло-/195/в’янам» писано рукой, похожей на руку Н[иколая] И[вановича], и не только надписано, но даже не окончено, — оно оканчивается словами: «Слава тобі, Україно!» Когда буду в Петербурге, я наведу справку в архиве бывшего III отделения и о результатах сообщу Вам.

Покончив с Шевченко, я перейду к Кирилло-Мефодиевскому обществу и его основателям Гулаку и Н[иколаю] И[вановичу].


28 июля 1898 г., с. Мармизовка


XXII, 411







405. Д. Я. Лукіянович до Б. Д. Грінченка *


Дуже вдячний Вам за Вашого листа, та довго він дожидався мене в Миколаєві, бо я гуляв ще у Києві, їздив до батька Тараса у Канів.


17(29) вересня [18]98 р.


III. 38643













1899



406. М. А. Янчук до П. Г. Житецького *


Если увидитесь с Н. В. Лысенко, то передайте ему, во-первых, мой поклон и благодарность еще за новогоднее поздравление в виде карточки, а затем, если ему не нужна моя рукопись (опыт либретто для оперы «Гайдамаки» по Шевченко), то не пришлет ли он ее мне. Может быть, «Киев[ская] старина» согласилась бы эту переделку напечатать в шевченковской (февральской) книжке, да теперь уж поздно, а при том удобно ли посвящать Шевченку его же собственное произведение, растерзанное по частицам, хотя там есть одна картина, написанная мною заново, но на польском языке, ввиду того, что на сцене только конфедераты да жиды. Лысенко против этого, но тут во мне сказался этнограф: для полноты иллюзии я бы допустил, чтобы представители каждой народности говорили на сцене на своих языках, тем более — кто ж из малороссов не знает польского языка? Четвертое действие этого либретто еще не написано.


7 февраля 1899 г.


I, 49096


/196/






407. M. В. Шугуров до О. М. Лазаревського *


Сравнивши напечатанные Чалым воспоминания 1 Федора Матвеевича с полученною от Вас рукописью 2, нахожу, что в ней есть кое-что такое, чего нет в напечатанных воспоминаниях, почему думаю, что не мешает и ее опубликовать. Скажите, хотите ли Вы сделать это теперь же или отложите до февральской книжки будущего года?


16 февраля [1899] г., Глухов


I. 68336







408. M. M. Грінченко до І. Л. Липи


Я тільки сьогодні, зараз тільки зрозуміла зовсім, побачила навіть, що то таке геній, що таке Шекспір, Шевченко, чим їхній дух великий відрізняється від духу отих поетів, що копаються у своїй сіренькій купці чогось.


21 лютого [18]99 р.


III, 44081






409. М. Л. Кропивницький до Б. Д. Грінченка


Вистановили ми нову оперу H. H. Аркаса: «Катерину». Написана вона по Шевченку, у 3-х діях — цілком опера. Ви чували коли про цього Аркаса чи ні? У Києві Лисенко програвав на фортепіано цю оперу і найшов, що вона дуже дилетантська і грішить багато проти теорії. Правда, що в ній не без італьянщини, але багато є наївного і непосредственного і падаючого прямо на душу. Вона у нас тут пройшла вже тричі з великим поспіхом; ще йде двічі: 25 і 28-го. Будемо вистановляти її і в Києві.


22 лютого 1899 p., Москва


III, 37908




1 «Из воспоминаний Ф. M. Лазаревского о Шевченко». — «Киевская старина», 1899, № 2, с. 151 — 167; там же, 1899, № 4, с. 1 — 7 (продовження статті «Еще из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченко» з вступним словом M. Шугурова).

2 «Из воспоминаний М. М. Лазаревского о Т. Г. Шевченко» — «Киевская старина», 1899, № 6, с. 433 — 439.

Про підготовку цієї статті до друку М. Шугуров розповідає в своєму другому листі до О. М. Лазаревського (див. I, 68334). /197/






410. Г. П. Житецький до О. М. Лазаревського


Симпатичное общество земляков в П[етербур]ге имени Т. Г. Шевченко (знаете ли Вы о нем?) устраивает 25-го панихиду; в марте большой вечер. Начинаются Шевченк[овские] дни.


24 февраля 1899 г., Петербург


I, 68056







411. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


Посылаю Вам маленькую заметку, — может быть, пригодится для «Киевской старины». Посылаю также номер «Закаспийского обозрения» и «Ашхабада» и афишу о представлении «Назара Стодоли». Думаю, что все это представит интерес как характеристика того, что сделано было в Ашхабаде, чтобы день 26 февраля прошел не бесследно. Заметка об «Обществе имени Т. Г. Шевченко» послана к 26 февраля и в Ташкент; если там в газетах поместят, то я пришлю вам эти газеты.

Сбор в церкви дал 17 р. 80 к., причем двое записались членами общества. Деньги я пересылаю на имя А. Н. Марковича в Петербург.

В дополнение к тому, что сказано мною в заметке, могу прибавить, что на панихиде было народу не очень много — человек 25 — 30, но пришли они без всякого предварительного соглашения, а просто по объявлению. Среди старых закаспийцев слышны были заявления: «Как же это было, и 25-летие и 35-летие мы не праздновали, по чьему же почину теперь 38-ю годовщину вспомнили? Доброе дело!» Священник, великоросс, сам попросил у меня биографию Шевченко, чтобы сказать слово, и я дал ему Конисского. Для того, чтобы служить панихиду, нужно было и здесь просить разрешение полиции — так как священник не решался служить, но когда разрешили, он, как видите, сказал слово. Я просил его дать свою речь, чтобы прислать Вам, но он постеснялся, так как, говорит, составил ее второпях.


27 февраля 1899 г., Ашхабад


I, 48661







412. М. В. Шугуров до О. М. Лазаревського


Оказывается, что у него 1 имеются два интересных альбома с рисунками Шевченка, Штернберга, Льва Жемчужникова и пр., которые и показывались вечером. Один из этих альбомов принадлежал прежде Галагану, а другой — Бутакову. Ужасно досадно, что не посмотрел их.


3 марта [1899] г.


I, 68335



1 Кочубея. /198/







413. M. О. Дикарєв-Крамаренко до О. М. Лазаревського *


Лист, при котрому Т. Г. Шевченко заслав свій власноручний портрет Я. Г. Кухаренкові, кінчається так: «Умисне пишу тобі на одному листочку, щоб було де поличіє положить і щоб конверт не дуже важив. 22 апреля 1859 1. Ново-Петровское укрепление».

До речі, скажу Вам, що листи, писані Т. Г. Ш[евченко]м до Я. Г. К[ухарен]ка, свого часу були мною переписані і заслані до О. Я. Кониського. Тепер редактор нашої часописі хоче друкувати їх тут. До того син небіжчика полковник Олександр Якович Кухаренко поступивсь дати редакторові до друку листи його батька від дд. Костомарова, Срезневського і Бодянського.

26 лютого і ми святкували роковини Т. Г. Шевченка. З двох виголошених рефератів цікавішим був того ж таки Мельникова під заголовком: «Шевченко як горожанин», а власне ж автор розібрав політичні переконання поета, указавши на те, що за ідеали, поставлені Шевченком, ще й досі борються найкращі і російські і українські інтелігентні сили. Реферат, надзвичайно цікавий і багатий змістом, автор має надрукувати на той рік під час «Шевченкового сезону» і, мабуть, в «Киевск[ой] стар[ине]».


11 березня 1899 р.


I, 68038



1 Дата помилкова. Насправді лист датовано 22 квітня 1857 p.








414. І. Л. Липа до M. M. Грінченко *


Був у Полтаві вечір Шевченка в губ[ернській] зем[ській] управі. Досить добре. Принаймні ще такого вечора Полтава не бачила.


16 березня 1899 р., с. Мачухи


III, 43182







415. Г. П. Житецький до В. С. Житецької


20-го марта у нас грандиозный Шевченковский вечер, человек было около 1300, собрано около 1650 р. Так что после расходов Шевченков[ское]общество получит свыше 800 р. в пользу учащихся в высш[их] учеб[ных] заведен[иях] Петербурга; был и я /199/ распорядителем, с неделю провел в хлопотах... 26-го февраля была и панихида по Шевченко с многочисленной публикой, особенно молодой, да и на вечере много было молодежи.


1 апреля 1899 г., Петербург


I, 47794








416. М. О. Дикарєв-Крамаренко до О. М. Лазаревського


Щодо листів Шевченка 1, то я уже писав Вам, раніше їх передав О. Я. Кониському, котрий має надрукувати їх в т. IV галицького «Кобзаря», так що вони розповсюджені в широких верствах. До того п’ять з сих листів уже були друковані в «Основі», хоч і з деякими скороченнями, залежачими і від цензурних обставин, і від того, що деякі, розібрані мною, тоді були загадкою.

В «Куб[анських] вед[омостях]» надруковано вже дві третини листів. Коли скінчаться, зашлю Вам їх усі.

Мельникова я єднав або подати до «К[иевской] стар[ины]» книжку свого реферата 2, або ж самий реферат. На книжку він не погодився тим, що після того було б зовсім зайвим друкування самого реферата, а реферат не можна дати зараз, тому що немає часу його переписати і при переписці повставляти цитати з «Кобзаря».

Сьогодні засилаю до Львова гроші на «Вісник» і на «Кобзаря» (три томи), подавши Вашу адресу. Другий примірник «Кобзаря» прошу д. Гр[ушевського] заслати іншим шляхом, який він знайде можливим.


16 квітня 1899 р.


І, 68039








417. М. В. Шугуров до О. М. Лазаревського


Кажется, я немножко переступил намеченные Вами пределы статейки. Сделал я это потому, что придаю большое значение голосу Михаила Матвеевича 3. В особенности же важною считаю ту часть его воспоминаний, которая относится к жизни Ш[евчен]ко в Орской крепости, а потому прошу не сокращать ее.



1 Йдеться про листи Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка.

2 Реферат «Шевченко як горожанин» виголошений був у Катеринодарі. Л. Мельников опублікував його під назвою «Гражданские мотивы поэзии Шевченко» в «Кубанских областных ведомостях» за 1901 р.

3 M. M. Лазаревського.



Она, /200/ как я указал, выясняет путаницу противоречий в отзывах об орской жизни Ш[евчен]ка и, между прочим, нужна для сделанного мною выяснения того, отчего могло произойти противоречие между двумя братьями Лазаревскими в отзывах их о жизни Ш[евчен]ка в Орской.


(Травень — червень 1899 p.)


I, 68334








418. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Ось тобі зразок ладу: Шевченків одділ у трьох шаховках, але там же лежать якісь ікони, якісь зовсім туди не причетні книжки... Зате деякі Шевченкові речі не тільки серед Кулішевих паперів, а і серед плащаниць та антиминсів, а кілька палітурок з його малюнками — серед усякого мотлоху й дрантя у якійсь комірчині — там, де сторожі мітли ставляють і ганчірки складають. У музеї вогко, все цвіте 1. Пишу до Уманця, щоб казав, що робити с такими речами, що можуть попсуватися. Через се, може, доведеться ввесь Шевченків одділ перевезти до Чернігова.


14 вересня 1899 р.


III, 42146



1 Йдеться про Шевченкові речі, які зберігалися в Київському музеї.








419. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Спершу музей не зробив на мене вражіння, але дедалі я роблю, то все більше впевняюсь, яку велику ціну для нас має ся колекція:

Оживають давні предки З давніми ділами...

Одчинив уперше шаховку з Шевченковими речами, узяв у руки його сорочку і почув, що мене обнімає сум, плач... Я не знаю, чого робить таке вражіння ся шаховка.


17 вересня 1899 р.


III, 42145







420. Ф. М. Уманець до Б. Д. Грінченка *


Опись нужна, и земство дает Вам время ее составить. Желательно, чтобы Б. И. Ханенко взял на сохранение к себе все то, что в здании Киевского музея может быть испорчено сыростью. /201/ Если же «отдел Шевченка» не может быть принят им на сохра нение, привозите или присылайте в Чернигов, предварительно проверив вещи по каталогу, и в чем окажется нужным, дополнив каталог.


18 сентября 1899 г., Глухов


I, 32511







421. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Привезу я, моя дорога, до Чернігова увесь Шевченків одділ (хіба деяких бюстів не візьму), привезу чимало рукописів. Та будемо дбати, щоб таки заложити сю інстанцію великої культурної ваги і тим «Наш рідний дух з занепаду підняти!»

Багато вже я поганого набачився й наслухався в Києві, але ж якось воно мало навіть мене дратує — так закриває від мене все теє оце гарне діло, що я тепер роблю.


20 вересня 1899 p., Київ


III, 42143







422. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


Уже после того, как я отправил Уманцу листы, писанные Шевченком, я прочитал воззвание в «Киевской старине», приглашавшее все предметы, связанные с памятью Шевченка, присылать в редакцию, но было уже поздно. Впрочем, я не знаю, где им будет уместнее быть, там ли, где уже много есть предметов, связанных с его именем, или же где нет ничего. По поводу воззвания «К[иевской] ст[арины]» могу сообщить, что в Радищевском музее в Саратове имеется маска, снятая с Шевченка. Зачем ей лежать в Саратове? Пожалуй, в Киеве или Чернигове было бы более уместно.


20 сентября 1899 г., Вознесенск


I, 48662







423. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Найраніше можу виїхати 24-го. Везтиму з собою Шевченкові речі, хочу, щоб хоч найголовніші з їх були перед моїм оком увесь час і через те везтиму їх у кошиках при собі, а як у вагон не дозволять узяти кошиків стільки (2 Шевченкових та свій один), то мушу їхати пароходом. Добре ж, коли ніде не сяде парохід!


22 вересня 1899 р.


III, 42118


/202/






424. M. I. Гаврилюк-Вдовиченко до Б. Д. Грінченка *


P. S. Не можу довше ховати думу про «Незабутнього Тараса», чуту мною кілька років назад од одного діда-кобзаря з-під Звенигородки, як я був ще малим хлоп’ям і служив поводирем у лірника-діда. Я забув, в якому селі був тоді празник — дід зо мною пошкандибав празникувати. Після святої служби нас попрохав старий заможний чоловік. Ми прийшли і застали там, досі пам’ятаю, старого дуже кобзаря, но крепкого на гляд. Після обід, підпивши добре, мої діди стали вихвалятися знанням пісень та дум — но після довгих їх співів мені не забути довіку невелику думу про «Незабутнього Тараса». Став я допитуватися про Тараса — і під п’яну руку получив апача, а тільки прочув, забившись в куток, велетний спів думи, котру і передаю Вам з тим, що може, вона і досі не ознаймована світові і літературі про того Тараса Шевченка, котрий так високо підняв стяг української мови і як він вічно і нерозлучно живе в народі. Після того я вже більше не водив діда і не встрівався з кобзарем, хоч мене і довго мулив «Незабутній Тарас».


Дума


Уродився Шевченко та вдався,

Тільки в нього дурний розум,

Що в солдати записався —

Гей! Записався, завдався!


Не сам же він записався,

Записала його доля —

Ой далеко на чужині

Та гірка неволя.


Ой повезли та Шевченка

Крутими ярами-горами,

Залилася Україна

Гіркими сльозами...


Нема, нема соловейка,

Калина віття опустила.

Ой немає та Шевченка,

Скаргіла лихая година...



5 октября 1899 г., Киев


III. 36001


/203/







425. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Та я ще й Шевченкового відділу не викінчив — завтра знову до його беруся. А там з Києва перейде шаховка з мамонтами (переважно з гравюрами) — буде що робити... не знаю вже чи мені, чи «заведывающему музеєм».


14 жовтня 1899 р.


III, 42123







426. О. М. Куліш до Б. Д. Грінченка *


P. S. Шевченкові офорти присоєдініть до моїх речей, що я дала у музей 1.


14 жовтня 1899 р.


III, 38118






427. І. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Шевченко под моей редакцией уже начат печатанием.


19 октября 1899 г., Москва


III, 35587







428. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Уже переїхав сьогодні Уманець і каже, що портрети можуть вистояти рік у музеї без шкоди і нема на що їх звідти брати. Я впорядкував Шевченків одділ (тобто: склав офіціальний скорочений список, а не каталог — той ще доведеться складати). Тепер узявся знову за бібліотеку.


25 жовтня 1899 р.


III, 42117







429. Чернігівська земська управа * до О. М. Куліш *


Ч[ерниговская] з[емская] управа, получив от Б[ориса] Д[митриевича] пожертвованные Вами музею В. В. Тарновского вещи покойного Вашего мужа П. А. Кулиша и три офорта Т. Г. Шевченко с его автографами, имеет честь принести Вам свою благодарность за этот ценный дар музею.


30 октября 1899 г., Чернигов


I, 32411



1 Речі і архів П. О. Куліша О. M. Куліш через Б. Д. Грінченка передала музею В. В. Тарновського в Чернігові. Офорти Т. Г. Шевченка, які були в неї, вона також передала музею. /204/














1900



430. П. А. Грабовський до Б. Д. Грінченка


Хочу я збити декого з тутешніх людців, щоб у лютому посвяткувати в «народній аудиторії» пам’ять Шевченка; маю надію, що се мені вдасться. Попереду напишу в місцевій часописі про значіння Шевченка в письменстві та житті громадському, а потім уже й дальш. Програма така: автобіографія Шевченка по-московському (щоб дозволено і щоб більше зрозуміли), читання творів Шевченкових по-нашому, співання взагалі українських пісень. Чи не прислали б Ви мені для сього, коли Ваша ласка, збірника пісень Федоровича, бо хоч у мене було їх два, та добрі люди в мене їх випрохали.


2 січня 1900 р., Тобольск


III, 36177







431. Б. Д. Грінченко до Ф. М. Уманця *


Находящаяся в Чернигове часть музея В. В. Тарновского состоит из отдела Шевченко, рукописей и рисунков.

Старый печатный каталог отдела Шевченко почти разошелся; кроме того, он заключает в себе лишь маленькую половину того, что в настоящее время имеется в отделе.


10 января 1900 г.


I, 32412







432. О. Перебендя (О. Я. Кониський) до Г. Л. Берло


Варіанти до Шевченка потроху йдуть; частину їх надруковано в XXXIII т. «Записок» (і «Записок» з XXVIII кн. мені вже не висилають!!), а другу частину недавно послав. Кумедна історія винирнула з листом Шевченка!.. Більш кумедна і гидка, ніж з 2 т. біографії, та про се нехай розкажу, як побачимось, а то писать багацько. До слова: послав я той лист в «Русск[ую] старину» (бо в нашій богорівній літер[атурі] він притулку не знайшов).

Будьте ласкаві — зазирніть в кн[игу] за лютий і напишіть до мене: чи буде він там? Се буде швидше, ніж я справлюся в /205/ Ялті в книгарні, де й досі не можу добути І кн[иги] «Вестн[ика] Европы».

Учора скомпонував (правду сказати — не я, а Г[анна] Пл[атонівна] 1 — її там праці більше, ніж моєї) і одішлю в «Днепр[овскую] молву» замітку «Об изучении личности Шевченко»2. Не знаю запевне: чи не проковтне її цензура; трошки вона задирлива. Коли буде надрукована, нехай Лот[оцький] візьме у складі і дасть Вам прочитати її, мабуть, вона буде у 7 — 10 №№. А Ви — бодай би Ви здорові да веселі були! — перечитавши, напишіть до мене свою щиру думку: що погано там, що не до ладу, а що пустяче?


31 січня 1900 p., Ялта


І, 34250







433. О. М. Куліш до Б. Д. Грінченка*


Писали ж про Шевч[енка], що він мав звичай у кишені пшоно носить й їсти. Він же од нашого весілля й до смерті з нами був нерозлучен і цього не було 3.


2 березня 1900 p., x. Кулішівка


III. 38093







434. Г. П. Житецький до В. С Житецької


Ну-с, 4-го марта состоялся обычный Шевченковский вечер. За сутки до 4-го все билеты были проданы (до 900), так что пришлось в оркестр ставить приставные стулья. Было, если считать молодежь, куда больше 1000 чел. Сперва был концерт, продолжавшийся 2 1/4 часа, где особенно отличался бандурист, студент-технолог Ходкевич, выписанный специально распорядителями из Харькова на общий счет. Что за поразительный и оригинальный виртуоз. Думу «Про бурю на Черном море» с аккомпанементом бандуры старинной и еще 3 юморист[ические] вещи он исполнил так, что я до сих пор забыть не могу... Затем следовали 2 живые картины, сопровождаемые пением на тему «Садок вишневый...». «Мати» изображала тетя Саня — Индычка 4,



1 Ганна Платонівна — дружина О. Я. Кониського.

2 А. Конисский, Об изучении личности Т. Г. Шевченко. — «Днепровская молва», 1900, 13, 20, 27 февраля, №№ 7, 8, 9.

3 Заперечення О. М. Куліш, що Т. Г. Шевченко носив зерно в кишенях, не відповідає дійсності. Про це існує в літературі ряд свідчень. Наприклад, скульптор M. И. Мікешин пише: «[Шевченко] в кармане носил ячменные зерна и ими закусывал после чарки, «щоб продирало». (Чалий, Жизнь и произведения Тараса Шевченко. К., 1882, с. 133).

4 Дружина В. В. Ігнатовича, прозваного в студентському колі «Індиком». /206/



 «дочку» — дочь M. И. Красовской и т. п. Закончился вечер этнографически-вокально-музыкальными сценами «Вечерницы» Нищинского. Вообще исполнение было безукоризненное. С 12 1/2 ч. н[очи] начались танцы, и веселье было безграничное. В 3 — 4 местах устраивались «самодеятельные» хоры любителями. «Метелиця» и «Казачок» в разных местах залы почти не прекращались. Кого-кого только не было! В 1-м ряду сидел и Н. Д. Новицкий, который кланяется Вам. Там же на вечере я увидел неожиданно молодых Гарнич-Гарницких и Нат[алью] Алекс[андровну] Тризну (бывшую «Бобу»).


5 марта 1900 г., Петербург


I. 47805







435. О. Перебендя (О. Я. Кониський) до Г. Л. Берло


Що б Ви собі думали з «нашим» генеральним штабом! Страх як розлютував «Олімп» 1 на мене за статтю про Шевченка! Не кажу вже про те, що в 2 к[низі] «К[иевской] стар[ины]» дорікають мені за ті звістки, що я брав з «Киев[ской] ст[арины]», навіть не ймуть віри самому Шевченку... Та се нічого ще! Звісно: кому ж і відати «правду», як не тим меркуріям, що редагують «К[иевскую] старину»...

Мені з моїм третім томом, мабуть, чи не вийде так, як тому діду, що сподівався на обід та й так ліг спати. Сподівався я, що надрукують його к великодню, а тут як [вмішалась] «пробная мобилизация» да вихопила з друкарні трьох робітників, дак ледве і в маю чи скінчать. Таки том сей буде великий, більш, ніж перших два вкупі.


7 березня 1900 p., Ялта


І, 34252







436. О. І. Крамаренко до Б. Д. Грінченка


P. S. Був у нас, може, чували, вечір Шевченка, був на ньому Карпенко-Карий, співав Проценко. Карпенко-Карий читав «Думи мої, думи», «Чернець», «Минають дні» та ще інш. Людей було чимало.


8 березня 1900 p., Єлісаветград


III, 37662



1 Маються на увазі редактори «Киевской старины». /207/








437. О. M. Куліш до Б. Д. Грінченка


Потом пропали две большие гравюры работы Шевч[енко], подаренные мне с надписью: «Моїй княгині Олекс[андрі] Мих[айлівні] Куліш, старший боярин. Замість крашанки...»

Портреты дружина моя замечательно удачно рисовала. Вот и Шевч[енко] замечательное имеет сходство.


13 марта 1900 г.


III. 38091







438. П. А. Грабовський до Б. Д. Грінченка


Шевченкових роковин так і не довелось зробити, хоч я й написав замітку про життя та значіння його, сю замітку Ви мусили дістати. Найперше на загальноруську вагу Ш[евченка] в житті громадському та письменстві, а також на генерала Федоровського, замітку вдалося провести непокаліченою поміж Сціллою та Харібдою невмолимої тутешньої цензури. Тут декому з людців вона сподобалася. Роковин не святкували тому, що як дійшло до діла, то всі злякались, що громада затюкає, бо ніхто не вміє ні вимовляти як треба, ні співати, а часу на попередні заходи вже цілком бракувало. Так і розійшлись ні на чому.


17 березня 1900 р., Тобольск


III. 36176








439. І. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


«Кобзарь» Шевченко идет к концу. Думаю, до праздника выйдет в свет. Басни Глебова Вы мне не высылали: просил выслать два экземп[ляра] — стоимость их я вышлю Вам марками.

Теперь у меня много работы... С «Кобзарем» еще не кончены дела. Напишите мне свой адрес. Мне говорили, что в № 1 «Киевской старины» за текущий год была какая-то заметка о моих переводах из Шевченко 1, — не читали ли Вы? Если читали, не сообщите, что именно было писано?


17 марта 1900 г. [Москва]


III. 35588



1 «Киевская старина», 1900 р., кн. 1, розд. II, с. 43 — 44. /208/








440. С. В. Глінка до О. I. Левицького


Как грустно мне стало и вместе с тем хорошо, когДа я прочла о том, что панихида о Шевченке была объявлена в газетах. Как добивался батько этого и как надеялся именно на Драгомирова.


21 марта 1900 г.


III, 53450







441. Л. 1. Михалевич до редакції «Киевской старины»


Несколько лет тому назад мне случилось увидеть у Николая Ивановича Мокрицкого фотографический портрет, экземпляр «Кобзаря» Т. Г. Шевченко, подписанный им самим (изд. Платона Семеренко, Спб., в друкарні П. А. Куліша, 1860 г., так: «Марии Львовне Мокрицкой. На память Т. Шевченко 4 февраля 1860 года») и собственноручное письмо Тараса Григорьевича к Ивану Николаевичу Мокрицкому (отец упомянутого Николая Ивановича), помеченное 24 февраля 1861 года.

Кроме того, у него же хранится «Меню. 1882. Двадцять перші Тарасові роковини» и 2-ое приглашение на его же поминки 28 января 1884 г. Я предложил владетелю этих редких вещей, касающихся нашего незабвенного батька Тараса, послать их на время в редакцию «Киевской старины», на что он ответил отказом ввиду того, что упомянутые предметы могут пропасть при пересылке. Наконец, недавно мне пришла мысль переснять карточку Шевченка и снять копию с письма с помощью фотографии у местного фотографа К. Ф. Ляпина. Оба снимка вышли удачными. К этому могу прибавить, что, в случае нужды, полное сходство копий я могу засвидетельствовать у нотариуса, т. к. у меня хранится еще несколько экземпляров этих копий. Про фамилию Мокрицких могу сказать, что они уроженцы Полтавской губ., Пирятинского уезда, хутора Мокрицких — в трех верстах от тракта, идущего от Пирятина до Прилук. Марья Львовна Мокрицкая (жена И[вана] Н[иколаевича] Мокрицкого, урожденная Свичка) познакомилась с Тарасом Григорьевичем в Петербурге, и о ней в дневнике Шевченко имеется такой отзыв: «6 апреля. При этом удобном случае познакомился с женой Правит[еля] канцелярий об[ъединенной] пал[аты] И. Н. Мокрицкого. Она врожденная Свичка и настоящая моя землячка. Мы с нею встретились как старые знакомые. Расставшись с милейшей землячкою, прошел я в Академию художеств на выставку». Если редакция «Киевской старины» найдет возможным воспользоваться сообщенным мною материалом, то я ничего не имею /209/ против того, чтобы это было сделано в издаваемом ею журнале в какой угодно форме 1.

P. S. Николай Иванович Мокрицкий — мировой судья в г. Кагуле, Бессарабской губернии, Измаильского уезда.


26 марта 1900 г.. Измаил


III, 7423







442. П. Г. Житецький до В. С. Гнилосирова *


Прости мене, мій друже старий, Василь Степанович, що пізно отвіт подаю. Перша причина та, що піджидав тебе на великодень свята, щоб побалакати з тобою, як мовляли в старину, «не літерально, а персонально». А друга та, що піджидав все товариської ухвали про могилу Тарасову. Так і не дождався ухвали сії, бо діла у нашого товариства не хутко ідуть, так, як в старих повітових судах...

Бачив усіх на панахиді Тарасовій, навіть пішов з усіма на снідання у «Древнюю Русь». Тільки ж не той смак тепер, як було колись. І люди якісь не ті: перекручені й зморщені — не почувають вони поезії в страві й в інших дарах божих.


22 квітня 1900 p., Київ


III, 4252








443. Б. Д. Грінченко до О. М. Куліш


Посилаю Вам погану фотографію (кращої не спромоглись зробити) з Шевченкового малюнка, і сказати мені: хто се? Чи не Пантелеймон Олександрович 2 замолоду? Мені се дуже треба знати.


5 травня 1900 р.


III, 40967







444. Ф. М. Уманець до Б. Д. Грінченка


Статский советник Василий Васильевич Тарновский 25 октября 1897 г. завещал Черниговскому губернскому земству свою «коллекцию малороссийских древностей», состоящую из оригинальных портретов и копий, древних картин, оружия, старопечатных книг, архива, библиотеки, книг, относящихся к Малороссии, и прочих старинных вещей, а также собрание вещей, бумаг, книг и всего, касающегося памяти поэта Шевченко.


7 мая 1900 г.. Чернигов


I, 32513



1 Надруковано не було.

2 П. О. Куліш. /210/







445. О. І. Лотоцький до П. Я. Стебницького


Друкуються і, мабуть, будуть надруковані в сьому місяцю «Малий Кобзар» Шевченка 1 (ліричні твори, 72 стор., ц. 5 к., з портретом).


7 червня 1900 p., Тетерів


III, 52498







446. М. Ф. Біляшівський до Б. Д. Грінченка


Фототипій з малюнків Шевченка окремих в редакції нема, та і редакція не збирається тепер.

...Труш від рана до вечора малює. Були на Шевч[енковій] могилі — дуже йому подобалось місце.


11 червня 1900 р.


III. 35627







447. М. Ф. Біляшівський до Б. Д. Грінченка


Ви, мабуть, забули про моє прохання: закажіть якому-неб[удь] фотографу зробить 2 — 3 знімки з малюнків Шевченка на Каспію — краєвиди — дуже буду дякувати.


18 вересня 1900 р.


III, 35629






448. О. М. Куліш до Б. Д. Грінченка


А до Кирила-Мефодія він 2 не черкавсь і Шевч[енко]. Се об[щест]во само сказало їм, що сі будуть і так своє діло робити — не треба їх мішати. А дружина моя дуже їх застерігала і наказала, щоб і кольця чугунні 3 покинули. А вони потім і завіряли мою дружину, що в Дніпр покидали сю дурницю.


10 грудня 1900 р.


III, 38081



1 «Малий Кобзар» вийшов з друку 1900 р. в Черкасах у виданні «Вік» («Сільська бібліотека», № 15).

2 П. О. Куліш.

3 Йдеться про чавунні кільця з написом: «Св. Кирил і Мефодій», які носили братчики.









449. М. Ф. Чернявський до Б. Д. Грінченка


Я зібрався було зараз же відписати до Вас, написав і листа (більше про відносини Шевченка і Куліша), та, ходячи до суду, /211/ так як я під той час був присяжним засідателем, і загуоив десь того листа. Потім збирався кілька разів писати, усе думаючи про Шевченка та Куліша і роблячи замітки, і дійшов до тієї думки, що краще над усе написати статтю і дати її до друку 1. Тоді прочитають всі, хто цікавиться названими поетами і їх відносинами. Тему я розширюю, так що «темні п’ятна» будуть тільки епізодом. Вам зарані скажу, що і мене форма вислову Кулішевої критики Шевченка ображала і ображає до глибини душі.


17 грудня 1900 р., Бахмут


III, 39945



1 Стаття не була надрукована.







450. О. І. Лотоцький до Б. Д. Грінченка


Здається, писав я Вам, що дозволено цензурою твори Руданського, Свидницького та повісті Шевченка... З доручення киян говорив я з Марксом про видання ілюстрированого «Кобзаря», і він принципіально згоден.


[1900 p.]


III. 38610








451. В. С. Гнилосиров до попечителя Київської учбової округи


Завтра в Киеве панихида за упокой поэта Шевченка, убедительнейше прошу В[аше] п[ревосходительство] разрешить детям и учебному персоналу участвовать в панихиде по великом земляке, здесь погребенном, имеющей б[ыть] в Каневе.


[Не пізніш 1900 р.]


II, 2157














1901



452. З. В. Ткаченко до Б. Д. Грінченка


Наше рідне слово навчився я любить і поважать з сімнадцяти літ, прочитавши незабутнього Шевченка.

В Новочеркаському, окроме «Кобзаря» та «Енеїди», трудно знайти що-небудь з нашого.

Купивши та прочитавши невеликі, але дорогі для мене збір-/212/нички («Пісні і думи» Грінченка), кажу — дорогі затим, що вони перші після «Кобзаря» навчили мене прислухатись до невмовно красивих згуків української поезії.


7 січня 1901 р.


III. 39691







453. В. П. Горленко до Б. Д. Грінченка*


На днях вышла в художеств[енном] журнале Собко очень слабая якобы монография некоего Кузьмина о Шевченко как художнике 1. Насколько она неполна, можете судить по тому, что автор не читал ни моей статьи об этом предмете, ни Русова в «К[иевской] ст[арине]», которые как ни поверхностны и кратки, все же единственное] собр[ание] фактическ[их] справок по предмету. Но к статье приложено очень много хороших снимков с работ Шевч[енко], как тех, что в музее Тарнов[ского], так и находящихся в других руках (напр., лучшие листы «Блудного сына», теперь принадлежащие Боткину). Несколько слов об этой статье Кузьмина будет мною сказано в 3-м № «Ежемесячных сочинений» Ясинского.

25 февр[аля] здесь 2 предполагается Шевченковск[ий] вечер. Говорят, что приедут лучшие актеры — Кропивницкий, Заньковецкая, Садовский и Саксаганский. Хотят ставить «Назара Стодолю» ввиду юбилейного вечера. Напишу Вам, что будет.


14 февраля 1901 г.


III, 36122







454. П. Д. Демуцький до М. В. Лисенка


Не находимо слов, щоб достойно подякувать Вам, що не поцуралися нами — сіряками — і скрасили нашу пісню своею чудовою грою, якої ми ще й не чули й не думали-гадали, щоб було так у світі. Серед холодного електричного світла, в блискучій салі, на очах всякого панства ми почували себе під Вашим рідним і родинним захистом, смілішали і, як могли, прославили свою пісню, про котру прочитали у нашого великого учителя Тараса:


Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

Отце, люде, наша слава.

Слава України!


17 лютого 1901 p., Охмагово


І, 42108



1 Е. М. Кузьмин, «Т. Г. Шевченко как живописец и гравер». — «Искусство и художественная промышленность», 1900, № 3, с. 61 — 75.

2 В Петербурзі. /213/







455. В. П. Горленко до Б. Д. Грінченка*


26 здесь объявлена панихида по Шевченко, чествование же будет в марте. Я писал статью о нем для «Нов[ого] вр[емени]». Задача трудная, которую, кажется, я неудачно выполнил 1.


23 февраля 1901 г., Петербург


III. 36121








456. М. I. Янжул до О. М. Лазаревського*


Посылаю Вам один из последних №№ «Р[усского] инвалида» с заметкой о Т. Г. Шевченко 2, в которой упоминается Ваше имя. Любопытно, что официальная военная газета касается теперь (при новом редакторе Поливанове) такой темы, которая еще недавно была чуть ли не запретной для частных изданий.


26 февраля 1901 г., Харьков


I, 68342







457. П. Я. Стебницький до О. М. Куліш *


Далее, от наследников литературной собственности Конисского мы получили составленную последним биографию Шевченко для народа, которую должны печатать не откладывая, пока еше близки дни сорокалетней годовщины со дня смерти Шевченко.


15 марта 1901 г.


I. 49787







458. В. П. Горленко до Б. Д. Грінченка*


Посылаю Вам теперь свою статейку к Шевченковск[ому] юбилею, номер художеств[енного] журнала с статьей какого-то Кузьмина 3 о Шевченко и, если уместится в посылке, новый портрет Шевченко с акварели некоего Розвадовского.



1 Стаття не була надрукована.

2 Мається на увазі стаття В. Апушкіна «Памяти Т. Г. Шевченко» («Русский инвалид», 1901, 23.II, № 42).

3 Див. примітку до № 453.



Книжки, журналы, по использовании статей для Вашей будущей работы, благоволите приобщить к Шевченковск[ой] коллекции музея Тарновск[ого] не потому, что статья чего-нибудь бы стоила, но потому, /214/ что при ней находятся снимки с серии рисунков, известной под именем «Истории блудного сына» 1, оригиналы которых (принадлежавшие прежде Вас. Мих. 2 Лазаревскому), проданы сыном его докт[ору] Боткину (сыну знаменитого) и едва ли когда-нибудь выйдут из рук этого страстного коллекционера. Если величина портрета Шевч[енко] Розвадовского не позволит мне его Вам выслать теперь, то считайте все же его своим, т. к. он передан будет Вам летом во время ожидаемого мною посещения Вами моей хаты.

11 марта был здесь Шевченковский вечер. Народу было много, но артистическая часть была слаба. Выручил только Кропивницкий, нарочно приехавший из Москвы, и тенор Влодек. Опять у народа с художественным чувством не находится, когда надо, художников, и подобная экспозиция своего искусства выходит бедна, слаба и не такова, как могла бы и должна быть.

На вечере Шевченко читал свои стихи некто Шабленко — стихи, поистине ужасные.


21 марта 1901 г., С.-Петербург


III, 36120








459. Р. Заклинський до М. К. Чалого


Чому Шевченко присвятив вірш Марку Вовчку під датою 24 генваря? 3.


2 квітня 1901 р., Станіслав


I, 68082







460. В. П. Горленко до Б. Д. Грінченка *


Только сегодня послал Вам газету (с своей маленькой заметкой «Киевщина»), 1-й номер же «Художеств[енного] журнала» со снимком рисунков Шевч[енко] и его отдельный портрет еще остались по затруднительности для меня достать посылку (а иначе нельзя выслать). Вышлю их Вам или на днях отсюда, или из Дмитровки.


7 апреля 1901 г.


III, 36119



1 Мається на увазі серія малюнків Т. Г. Шевченка під назвою «Притча про блудного сина», з яких малюнки під №№ II. VII, VIII потрапили до колекції С. С. Боткіна.

2 Слід читати Василь Матвійович Лазаревський.

3 Т. Г. Шевченко познайомився з Марком Вовчком в Петербурзі 24 січня 1859 р. /215/








461. Р. Заклинський до M. K. Чалого


Листи Опанаса 1 з р. 1899 в «Киевской старине» читав я і маю їх переписаних. З них видно, що їх автор був дуже розстроєний. Порівняйте, добродію, перший лист Марковички, писаний з Дрез[де]на до Шевченка, з оповіданнями Марка Вовчка, і прошу мені написати Вашу гадку тоді.


19 квітня 1901 p., Станіслав


І, 68083







462. М. Ф. Сумцов до Б. Д. Грінченка


Малорусский язык — язык моих предков, отчасти язык моего детства. Люблю его звуки, как родные. Пробовал некогда даже писать на нем; но первый опыт (биография Шевченко) не был разрешен к печати цензурой, и я с годами разучился.


1 мая 1901 г.


III, 39572







463. В. П. Горленко до Б. Д. Грінченка*


Выпуск журналов с снимками с Шевченко и его портрет вышлю с следующей же почтой. Книгу эту, пожалуйста, не откажите взять себе, в музей же я потом вышлю другой экз[емпляр]. Статья Кузьмина 2 плоха, но снимки есть интересные с Шевченковскими рисунками, не входящими в собр[ание] Тарновского.


4 мая 1901 г., с. Ярошовка


III, 36118







464. Р. Заклинський до Б. Д. Грінченка *


Також одержав я відповідь на деякі питання, дуже важні, приміром знаю вже, чому другий лист Маші 3, писаний до Шевченка, так дуже різниться від першого листа.


8 травня 1901 р.


III. 38154



1 О. В. Марковича.

2 Див. примітку до листа № 453

3 Марко Вовчок. /216/







465. О. І. Лотоцький до Б. Д. Грінченка


а) Щодо малюнків, то я дуже радий, що наші думки зійшлися, бо і я про се думав. Добре було б дати такі малюнки, як в біографії Шевченка. Крім пропонованих Вами малюнків (портрета, хати, могили), добре було б іще дати малюнок пам’ятника...1 Оповід[ання] Т. Шевченка, як перших два томи «Бібліотеки», друкуються.


3 серпня 1901 р. СПб.


III, 38607







466. П. А. Грабовський до Б. Д. Грінченка *


От я і міркую: жити мені, може, недовго, то якби зробити по такому, щоб прожити з найбільшою користю для себе і людей? Не можна мені рівнятись до Шевченка, бо то людина великої вдачі та геніального талану, а я людина слаба з усіх боків, та й Шевченків талан, дарма що такий надзвичайний, неволя понівечила: в творах його, писаних на засланні, на мою думку, більш римованої прози, ніж колишньої поезії; вони далеко слабші від попередніх зразків його геніальної творчості.


8 вересня 1901 p., Тобольськ


III, 36171







467. М. В. Шугуров до О. М. Лазаревського *


Когда я был с Вами в Липовом Роге, Вы так заторопили меня с возвращением, что я не успел расспросить кой о чем Ольгу Платоновну Макарову 2. Побывавши там еще раз, я осведомился, что у этой Ольги Платоновны имеется большая масса писем к Ник[олаю] Як[овлевичу] Макарову от Кулиша, Вас[илия] Белозерского, а в меньшем количестве имеются письма Шевченка, Тургенева и разных других лиц. При этом она сообщила, что к ней обращался письменно какой-то совершенно неизвестный ей Шенрок с просьбою о присылке ему писем, но она не только не послала их, а даже не ответила («с какой стати стану я писать незнакомому человеку», — объяснила она).



1 Пам’ятника І. П. Котляревському.

2 О. П. Макарова — дружина М. Я. Макарова.



Я советовал ей сообщить письма «Киев[ской] старине» для напечатания, на что она высказала опасение, что в письмах мо-/217/жет быть есть вещи, неудобные для публикования, а их могут пропечатать, как это сделали с письмами Тургенева.

Я выразил готовность это сделать 1, и она обещала, по возвращении в Петербург, прислать мне письма.


8 сентября 1901 г.


I. 68331







468. А. Г. Вязлов до Б. Д. Грінченка


Читали ли Вы объявленный конкурс на памятник Шевченко? Пришлите Ваши замечания.


27 сентября [1901] г.


III, 35872






469. М. М. Грінченко * до Б. Д. Грінченка *


Для окончательного приведения в порядок предметов музея Тарновского, записанных во второй части печатного каталога, остается еще наклеить рисунки Шевченко на картон и вставить их в витрину и наклеить билетики з номерами на вещи, принадлежавшие Шевченко.


5 ноября 1901 г.


III, 43282






470. М. Ф. Комаров до Є. X. Чикаленка *


Про малюнки до «Кобзаря», заказані Вами Ждасі, нічого до ладу не можу Вам сказати. Місяця два перед цим він взяв у мене Ваші гроші, сто п’ятдесят руб. (із 650 одіслано 500 в СПб. «Просвіту», а решта Ждасі), то з цього видно, що він вже розпочав роботу, потім я був у його власне для того, щоб подивитись, але він сказав, що чимало вже зроблено, та все те він лишив у банкові, де найбільше він і працює, але ж думаю, що він зробив досі небагато.


12 декабря [1901] р.


X, 30361



1 Перечитати всі листи, вибрати те, що найцікавіше для друку. /218/














1902



471. Б. Д. Грінченко до В. П. Познякова


Посилаю тобі «Кобзаря» — читай його і знай, що се написав великий чоловік розумом і такий, що за простих людей, за їх добре оступався.


7 січня 1902 р.


III. 41032






472. В. П. Горленко до Б. Д. Грінченка *


В Петербурге был недавно Уманец и виделся со мною. Перед самым отъездом встретил одного из петерб[ургских] матросов, кот[орый] сказал мне, что вдова адм[ирала] Бутакова хочет передать известный альбом Шевченко в как[ое]-нибудь собрание, кажется, в несчастное Черниговское.


17 мая 1902 г., с. Ярошовка


III, 36103







473. М. В. Лисенко до П. Я. Стебницького


Діло в тому, що я цим літом наваживсь, як і раніш — два роки назад, зробити хорову артистичну подорож по Полудневій Україні... Для цього потрібні дозволи на тексти пісень народних і тексти з «Кобзаря» до хорів.


27 травня 1902 р.


III. 52475






474. М. М. Грінченко до І. Л. Липи


Одбула врешті всіх гостей, і навіть Бориса з дому виправила. Поїхав у Седнев подивитися на ті місця, де бував Шевченко, і на пишну седневську природу.


[Червень 1902] р.


III. 44139







475. Т. М. Романченко до Б. Д. Грінченка


Спершу я читав які попало книжки, не знаючи про вкраїнські, що вони й є, а потім якось довелось мені купити «Кобзаря» Т. Г. Шевченка; прочитавши вірші Тар[аса] Гр[игоровича], я так /219/ покохав тоді вкраїнську мову і «Кобзаря», що перечитував його без ліку разів. З тих пор я почав читати вкраїнські книжки, доставаючи їх де тілько можна було.

Читаючи змалку книжки, мені так дуже подобалися вірші, а як прочитав я ще «Кобзаря» Т. Г. Шевченка, так тоді зовсім, і чиї мені тілько не траплялось читати вкраїнські вірші після «Кобзаря», я їх з великою радістю читав і заучував напам’ять.


9 липня 1902 p., Катеринослав


III. 39263







476. M. M. Загірня (M. M. Грінченко) до Б. Д. Грінченка


Не можу згодитися ніяк, що Кулішеві вірші в «Досвітках» — то «гембльовані поліна». Вони «гембльовані», то правда, а надто, як рівняти до Шевченкових. Та до Шевченкових віршів нема чого рівняти, то річ зовсім особлива. І сам же Франко зве Шевченка генієм. І. потім, стиль Шевченка і стиль Кулішів — це ж зовсім, зовсім неоднакові речі. А поезія в «Досвітках» все ж єсть. (Я кажу про менші п’єси). І нащо ж думати, що Куліш писав із заздрощів до Шевченка, що він додавав до своїх віршів ноти та вчені екскурси, щоб «присоромити Шевченкове неуцтво» 1.


14 серпня 1902 р.


III, 45359







477. О. М. Куліш до Б. Д. Грінченка


А Шевченка портрет 2, як він ще був дуже молодим без вусів, без бороди, хіба чумазний? Як Ви кажете, дуже неприємне враження робить, а як знавши, хто се, то і серцем прихиляється.


19 грудня 1902 р.


III, 37987



1 Про «неосвіченість» Шевченка до революції говорили і писали майже всі, хто торкався теми «Т. Г. Шевченко». Слід відзначити, що питання про «образованность» Шевченка поставлено і вирішено радянською наукою. Поет і художник Т. Г. Шевченко був мислителем світового значення.

2 Йдеться про портрет Т. Г. Шевченка роботи П. О. Куліша.







478. М. М. Грінченко до І. Л. Липи


Я розумію, через віщо ви віддали б життя за Шевченка молодого і не віддали б його за того ж Шевченка, побитого жит-/220/тям. Але ж це не те, про що я казала, — за кохану людину можна віддати життя без ніяких обмірковуваннів.


1902 р.


III. 44140







479. Ю. Романчук до В. Б. Антоновича


Враз з моїм першим листом до Вас я 22 (9) лютого вислав Вам моє видане поезій Шевченка, та близько в три місяці потім, бо 14 (1) мая почта звернула мені книжку з дописками «запрещенная цензурою» і «обратно за границу, как запрещенную к привозу» (підписи невиразні). Се здивувало мене тим більше, що того самого дня, як до Вас, післав я ту саму книжку професору духовної академії Петрову в Київ, а пізніше проф. Сумцову в Харків, і оба її дістали.


[1902] г.


ПІ, 47124













1903



480. Н. В. Молчановський до В. П. Науменка


По приказанию ген[ерал]-губ[ернатора] имею честь сообщить Вам, милостивый государь, что его высокопревосходит[ельство] признал возможным удовлетворить Ваше ходатайство о разрешении отслужить панихиду по Т. Г. Шевченко в Софийском соборе 2 марта сего года, в воскресенье, и сделать об этом публикацию в общепринятой форме в местных газетах.


22 февраля 1903 г. [Киев]


III, 64145







481. I. Л. Липа до М. М. Грінченко*


Щодо ілюстр[ованого] «Кобзаря» 1, так з цією справою, ох, як багато клопоту! Треба сполучити ще докупи Ждаху і Сластіона та політикувати без краю, бо може враз обірватися. За це діло взявся я і не знаю, що з того буде. Та й грошей треба тисяч десять на видання. Не знаю, я закрутив колесо, а там побачимо.


24 лютого 1903 р.


III, 43114



1 Йдеться про нездійснене видання. /221/







482. Б. О. Лазаревський до В. П. Науменка


2-го марта у нас состоялся вечер памяти Т. Г. Шевченко...


Чому ти, Тарасе, тоді не піднявся,

Чому, як христос, за батіг не узявся...


Началось с того, что жінка Галайди м-м Хоткевич занедужала и ее номер был снят с очереди. Вышла некая М-ме Барановская и на ужаснейшем языке продекламувала

Реве та стогне и т. д.

Что-то невероятное... Вышла ее дочка, рыжая, пидстаркувата, з носом завбільшки, наче добрый гірок, — щось коротеньке проспівала українське, а далі на bis ни к селу ни к городу сантиментальные, салонные романсы. Гнат Галайда 1, встревоженный болезнью жены (выкидыш), співав сжатым голосом, видимо, без малейшого вдохновения. Хор ниже всякой критики, костюмы тоже. Якобы козаки надели полицейские шашки. Я, страшно взбешенный тем, что нельзя мне было читать моего «Святого города», прочитал «Наймычку» и, вероятно, очень скверно, ибо сейчас после антракта г[оспо]да публика гремела стульями, и перекричать этот шум было трудно.

Мацкевич читал из Пыпина про Т. Г. Шевченко, но так, что 1/2 присутствовавших вряд ли поняла, в чем дело. Виноват Мацкевич. Он выражает свое «щире українофільство» тем, что ходит в публике в широченных синих штанах, но не позаботился сделать ни одной репетиции. Я злился ужасно. На окраинах, как Севастополь, такие вечера нужно устраивать хорошо, иначе получается оперетка, и публика о малорусском искусстве получает бог знает какое представление. В заключение среди зала состоялся безжизненный балетный гопак, который танцевали любители и любительницы. Бог им судья, не ведали, что танцевали. Если будет вечер на тот год, то я потребую 2-х репетиций, если буду участвовать. Муркен утешала тем, что сбор был хороший, но чорта ли в сборе, коли срам был еще больший.


8 марта 1903 г., Севастополь


III, 7644





483. О. Г. Барвінський * до Г. Л. Берло


Я тепер щойно покінчив роботу з трьома книжками, що вже вийшли, а також і з II томом життя Тарасового.


25 квітня 1903 p., Відень


І, 34315



1 Г. М. Хоткевич. /222/







484. О. Кривцов до Н. Б. Грінченко*


Шевченковский вечер таки состоялся у нас 1, я не буду описувать, Ви, може, чули.


28 травня 1903 p.


III. 44579






485. А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка


«Энциклопедический словарь» Брокгауза и Ефрона прохає мене написати статтю «Шевченко» (речинець — 20 — 25 авг[уста]), тільки ж я не маю на те часу. Чи не схотіли б ви взяти на себе цю статтю? (Вам заплатять по 3 1/2 крб. за стовпець). Коли згода, то одпишіть мені якнайшвидше, а я замість себе порекомендую «Энц[иклопедичному] словареві» Вас 2.


22 липня 1903 р., Звенигородка


III, 37796







486. В. Д. Мешковський до В. П. Науменка


Проводя летнее время в этом году в Пирятинском уезде, Полтавской губ[ернии], близ имения Закревского, в котором, как известно, жил некоторое время Шевченко, я поинтересовался узнать, не осталось ли у соседних помещиков каких-либо бумаг или рукописей относительно его пребывания, и мой дядя сообщил мне, что у него было стихотворение Т[араса] Г[ригорьевича] в рукописи, еще, кажется, нигде не напечатанное, но рукопись эта, к сожалению, сгорела во время бывшего пожара. Тем не менее он знал его и напамять.

Вот оно: 3


Чи довго я нещасливий

Буду так журиться?

Пора б уже перестати

Плакать та нудиться.


Пливе човник без веселець.

К берегу звертає,

Ніхто човником не править —

Хвилей прибиває.


І я, бідний, як той човник,

Де пристать — не знаю.



1 У Чернігові.

2 Цю статтю написав M. Ф. Сумцов.

3 Цей вірш не належить Т. Г. Шевченкові. /223/



Де хотілось — там не можна,

Бо долі не маю.


Тому човнику байдуже:

Чи хвиля, чи тихо.

Він дерево, він не знає,

Що є в світі лихо.


А я чую, і все бачу,

І світом нужуся.

А як піду світ за очі,

Більше не вернуся.


Не будуть мене ховати,

Де лежить мій батько,

Де лежать мій брат і сестри,

Де лежить мій дядько.


Може, прийдеться де в лісі

Або серед поля

Заснуть вічно сиротині,

Коли така доля!


І волосся вітер буйний

Рознесе по полю.

Хіба душа й на тім світі

Піде у неволю?


Не буде йти за труною

Старесенька мати,

Не знатиме, де син умер,

Не буде плакати.


Считая, что можно положиться на уверения моего дядюшки, что это стихотворение принадлежит перу Тараса Григорьевича (которого он знал лично), я счел своим долгом предоставить его в Ваше распоряжение. Если понадобятся еще какие-либо справки по этому поводу, то вот мой адрес: г. Харьков, Усовская ул., дом 12, Влад. Денис. Мешковскому.


16 августа 1903 г., Харьков


III, 7673







487. А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка


Шкода, що Ви не взялися написати для «Энциклопедического словаря» статтю «Шевченко». Напише їі тепер Сумцов — тож напевне деякі точки зостануться в нього не освітлені, напр., яку вагу русько-українську має Шевченко. Ну та що сталося, «те сталось».


23 серпня 1903 p., Звенигородка


III. 37795


/224/





488. 0. M. Куліш до Г. А. Коваленка-Коломацького


Шевченко як тільки було зайде до нас, то пристає, щоб дружина моя читала думу про Ганджу Андибера. Ся найбільше йому подобалась. І лице Ш[евченка], мов сонце, сяло і весело усміхалося, як Настя Кабашна випирала товстого неуклюжого Ганджу з кабака, а той розоп’явшись на грубу, упирався.


25 вересня 1903 p., Кулішівка


XXVII, 1411







489. О. М. Куліш до M. M. Грінченко *


Як мені тяжко, що знають мало мою дружину. Оце недавно один, а можно сказати, молодий передовик, пише, що тільки Шевченкові посилав гроші один Лазаревський.., да ще і не називає який. Я ж усіх знаю лично, і самий кращий і прихильний з них був Мих[айло] Лазар[евський] — друг Шевченка і нашого дому близький приятель і друг.

Він, дружина моя і Артемовський, він же і актор, участвував в італьянській опері і добре «Москаля-чарівника» грав. Се іще іноді і брат Василь 1 приставав, і посилали разом на Урал, і кой-що Ви узнаєте і із мого листа до добродія Гулака-Артемовського. Да Вам ще відомо, що моя дружина і на свій кошт Шевченка везла за границю 2, да тільки їх всіх поарештували.


7 листопада 1903 р.


III, 37968



1 В. М. Білозерський.

2 На початку 1847 р. Шевченко дійсно збирався разом з Кулішем і В. M. Білозерським їхати за кордон. Очевидно, частину грошей давали Куліші, а більша частина — прибуток від другого видання «Кобзаря».








490. М. Ф. Лободовський до Б. Д. Грінченка


Прочитайте в истории новейшей литературы соч. Скабичевского о Шевченко, к[ак] он отзывается о новейших писателях украинских. Они выдумывают язык, а Шевченко понятен всякому.


1903 р.


III, 385356








491. О. В. Романович-Славатинський до М. В. Лисенка


В мои молодые годы я заслушивался мелодией родной полтавской песни, возведенной Вами в «перл создания». Ваша музыка на стихи Шевченко, представляя редкое гармоническое /225/ сочетание звуков со словами, выясняла дивную прелесть поэзии нашего великого родного поэта. «Садок вышневый коло хаты, хрущи над вышнями гудуть», исполняемая моей женой — кровной малоросской под Ваш чудный аккомпанемент, слышится мне и теперь в мои старые годы, когда я, удрученный недугами и физическими страданиями, припоминаю светлые юные дни.

Вспоминается мне и пройденный Вами жизненный путь...1 Вы вписали свое имя на те страницы в истории родной культуры, на которых красуются имена: Котляревского, Основяненка, Шевченка.


[1903 р.]


I, 42175













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.