[Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 120-187.]

Попередня     Головна     Наступна






1890



226. Б. Д. Грінченко до Т. А. Зіньківського


Так отака справа з ілюстрованим «Кобзарем»! Трохи нагадує справу з Квітчиними творами, котрі не виходили кілька років тим, що не було коректора. Чи не можу я пособити в цьому? Якщо можу, то напиши і скажи, що саме робити.


5 січня [18]90 p., Чернігів


III, 40792








227. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського *


Прошу прислать письма Шевченко 2. Я сделаю, что смогу, и возвращу вовремя. У Чалого не оказалось письма к Никите 1840 г. Не то ли это письмо, о котор[ом] сообщал в «К[иевской] ст[арине]» доктор Талько-Гринцевич, котор[ый] сам, впрочем, его не видел? Как попало оно к Терещенку? Не откажите сообщить об обоих письмах все, что Вам известно.



1 Йдеться про вірш «И драгуны, и пихота на Дунай идуть», приписуваний Т. Г. Шевченкові і надрукований в журн. «Киевская старина», 1889, № 4, с 241 — 242.

2 Йдеться про лист Т. Г. Шевченка до брата Микити від 2 березня 1840 р. та про лист до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 p., опубліковані в «Киевской старине», 1891, № 2, с. 209 — 214. В публікації адресатом цього листа помилково названо В. М. Лазаревського.



Боюсь, что моих пособий /121/ будет недостаточно. Может быть, первое письмо и было где-нибудь в журнале. В «Древн[ей] и Нов[ой] России», напр[имер], были воспоминания о Ш[евченко] какого-то Ганенка и Варфоломея Ш[евченко]. Ничего этого у меня нет. Под рукою у меня только Чалый, «Основа» да «Киевск[ая] стар[ина]».


22 января 1890 г., с. Ярошовка


I, 67978







228. Ф. С. Красицький до В. С. Гнилосирова


Літом думав і мав велику хіть поїхати до Вас в Канів, але хотілось цю мандрівку зробити разом з Комаровим, котрий стільки раз обіцяв завітати до мене, щоб разом поїхати на могилу батька Тараса.


[26 січня 1890] р.


III, 4472






229. Т. А. Зіньківський * до Б. Д. Грінченка *


Про видання Шев[ченка] (Беренштамовське) 1 мені не хочеться тобі нічого писати — тут з виданням Шевченка взагалі, іменно правом видання, коїлась дуже паскудна річ — хай розкажу побачившись, — чув через людей, котрі чули від Марка Вовчка та опріч того я й сам простеріг багацько непевного, що малює Б[еренштам] декого ще (коли то правда) дуже погано. Мені і не хочеться тепер до його йти.


7 лютого .1890 р.


III, 38187







230. К. Ф. Паньківський до Б. Д. Грінченка


При спосібності прошу подати мені добру адресу до рідніШевченка, у мене в «Ділі» є яких 60 з[олотих] р[инських] 2, а не знаю, де ж вислати, на яку адресу


21 лютого 1890 р.


III, 39082



1 Йдеться про ілюстроване видання «Кобзаря», яке готував В. Беренштам, але цей «Кобзар» не побачив світу.

2 Один ринський дорівнює двом австрійським кронам вартістю близько карбованця. /122/









231. В. Л. Беренштам до П. Г. Житецького *


Фотографическую карточку я получил 1; Репин от нее в полнейшем восторге; также ценят ее и другие лица, хорошо помнящие Тараса: Лебединцев, Пыпин, Ченстаховский 2. По минованию надобности, при первой же оказии вышлю ее.


26 февраля 1890 г.


I, 47269







232. Д. Морець до редакції «Киевской старины»


Сегодня я получил февральскую книжку «Старины», которую и проглотил с особым интересом от первой страницы до последней. С особым интересом я прочел воспоминания Кибальчич о Т. Г. Шевченко.

В этом воспоминании встречаются некоторые погрешности относительно невесты поэта Лукерьи Полусмаковой, бывшей крепостной живущего ныне и занимающего должность помощника Управляющего Государственного банка помещика Полтавской губернии Николая Яковлевича Макарова, которому поэт посвятил стихотворение «Барвінок цвів...»

У сына Щиколая] Я[ковлевича] 3, живущего теперь в Тифлисе, имеется в подлиннике письмо Т[араса] Г[ригорьевича] к владельцу Лукерьи на малорусском языке, длинное письмо А. М. Кулиш и Н. М. Белозерской, а также самого В. М. Белозерского, касающиеся исключительно сватовства Тараса. Все эти письма являются драгоценным материалом для биографии нашего бессмертного Тараса. Как мне передавал молодой Макаров, он обращался якобы в редакцию «К[иевской] с[тарины]» по поводу этих писем, но не получил ответа. Затем он выразил также желание получить гонорар, против чего я сильно вооружился.

Так или иначе, я снял точные копии с этих писем, но без разрешения собственника подлинников не могу поместить их. Если редакция пожелает, я могу ей выслать для сведения эти копии, советуя при этом написать ответ Николаю Николаевичу] Макарову, хотя бы уже через мое посредство, на его запрос. В письмах А. М. Кулиш и В. М. Белозерского изложена подробная характеристика Лукерьи.

Письма Т[араса] Пригорьевича], скорее записочки, к Н[иколаю] Я[ковлевичу] М[акаро]ву помечены: 7 февраля, 30 июля, 6 сентября, 31 октября, 5 ноября и 9 ноября.



1 Це так званий деньєрівський фотопортрет Т. Г. Шевченка, який І. Ю. Рєпін відтворив у картині «Не ждали».

2 Г. М. Честахівський.

3 M. M. Макарова. /123/



Посланы они были за границу, где Мак[аров] лечился. Имеется также письмо Лукерьи к Тарасу, писанное А. М. Кулиш на имя Макарова.


4 марта [18]90 г., Тифлис


X. 30356








233. С. I. Гомолинський до Б. Д. Грінченка


Вот возьмите пример. Я издал Шевченко «Невольник», мне он обошелся 3 3/4 коп. экз., а для пробы назначил номинальную цену 5 коп. Вы поверите, что «Невольника» продано за 4 года около 1000 экз.


7 марта 1890 г., Киев


III. 40407







234. Н. М. Кибальчич до Є. С. Ківлицького


Получила от Вас 15 р. за «Воспоминания о Шевченке» и благодарю Вас! 1

Мои родные вспомнили еще один эпизод, касающийся отношений нашего поэта к его невесте: однажды, приехав к нам на дачу и проходя парком Орлова, он нарвал разной зелени и составил прелестный, изящный, чисто художественный букет для своей «Ликери».


10 марта 1890 г., с. Зарог


III, 9473


1 За гонорар, який Надія Матвіївна Кибальчич одержала за статтю «Воспоминания о Т. Г. Шевченко (из рассказов моей матери)», надруковану в журн. «Киевская старина», 1890, № 2, стор. 175 — 184.






235. Б. Д. Грінченко * до Т. А. Зіньківського


«Дзвінка» одержав ще 2 числа. Ось їх зміст... Число 5: 1) Уривки з віршів Т. Шевченка («Учітеся, брати мої» та інш.) з гарним портретом Ш[евченка]. 2) П. К. Сагайдачний (кінець). 3) Т. Шевченко, біографія, (погана) Шумила з гарними малюнками Шевченкової хати та могили. 4) «Іван Підкова» Т. Шевченка.

Ти не написав мені про видання Шевченкових творів і про історію, що трапилась з цією справою. Тим часом у «Одес[ском] вестн[ике]» прочитав я про судовий процес Уточкіна з якимсь /124/ Гамалією 1 про право на видання творів Ш[евченка]. Це мене дуже здивувало. Чи не виясниш ти мені, що це значить?

Дуже жалкую, що мені не доведеться прочитати (в «Зорі») твого реферату про Ш[евченка].


20 марта 1890 г.


III, 40788







236. П. О. Куліш до Товариства дерптських студентів


Так как вы, милостивые государи, обратитесь к д-ру Огоновскому от лица всего вашего общества, то и не следует писать к нему по-старорусски, тем более, что он, как и я сам, уважает язык новорусский, без литературы которого, в особенности же без Жуковского и Пушкина, едва ли был бы возможен и Шевченко в том совершенстве старорусской речи, до которого он достигнул.


28 марта 1890 г., Ганина Пустинь


I, 29249







237. Т. А. Зіньківський * до Б. Д. і M. M. Грінченків *


Моя ст[аття] «Шевч[енко] в світлі євр[опейської] критики» 2 друкуватиметься в VII в[ипуску] «Пр[авди]» (місяця квітня), як сповіщає в VI в[ипуску] редакція.

Ну, ще про що б тобі написати? А, про видання Шевч[енка], про справи Гамалії з Уточкіним? Властителем видання є Беренштам і К°, але п. Б[еренштам] сам за себе не виступав, а підставляє за себе іншу яку личину — се його тайна. (Коли я якось, ще не знавши нічого, простосердечно спитав у Б[еренштейма], хто видає Шев[ченка], хто властитель права? Він: «Се тайна». Я більше не допитувався тоді і трошки дивувався, а тепер уже не дивуюсь) .


29 березня [18]90 р.,

[С.-Петербург]


III, 38184



1 Право на видання творів Шевченка К. M. Гамалія одержав від Є. К. Трегубова 14.ХІ 1888 p., a 20.I 1892 р. Гамалія передав ці права В. П. Науменкові.

2 Стаття була опублікована за підписом Трохим Звіздочот в журн. «Правда», 1890 р., т. 3 (№ 7 — 10) ; 1891 р., т. 1 (№ 1).







238. С В. Лазаревський до О. М. Лазаревського


Отец завещал движимое и недвижимое имущество моей матери, но само собою разумеется, что мать передаст мне все его бумаги и книги. Книги, т. е. библиотеку его, я намерен сохра-/125/нить, и хлопот с ней не будет, так как она находится на месте в Новой Кирке 1, к разбору же бумаг я приступлю на днях. Мать оставляет только у себя вещи и картины Шевченко, но намерена отнестись к ним с таким же уважением, как относился и покойный отец.


9 мая 1890 г., [С.-Петербург]


I, 67432







239. М. А. Кретчмер до В. С. Гнилосирова *


Зная, что Вас интересует судьба родичей Тараса Григорьевича, сообщаю все то, что я успел сделать в Киеве в последнюю свою поездку.

1. Дочь Ирины 2 — Пелагею, 23 лет, страдающую постоянно воспалением и положительно неспособную к тяжелому труду, пристроил навсегда в глазную больницу Поповых в г. Киеве.

2. Леонтия же Шевченко, двоюродного брата Тараса Григорьевича, 78 лет, одинокого, калеку, генерал-губернатор Игнатьев, на мою просьбу, обещал пристроить в богоугодное заведение.


19 мая 1890 г.


III, 4454








240. Е. А. Дюран-Гревіль до X. Д. Алчевської


Je vous envoie dans le même pli récommandé 2 nu. de la Revue des 2 monds 3 qui contient mon unique article sur Chevtchenko 4. Depuis lors, mille autres préoccupations m’ont empêché de revenir à ce sujet que j’aime, mais j’espère toujours pouvoir publier un volume qui contiendra à la fois une étude sur le poète et la traduction de la meilleure partie de la poésie **.


17 août 1890


III, 45285



1 Це село в той час належало до Виборгської губернії, тепер — Ленінградської області, Рощинського району, під назвою Каменка.

2 Ірина (Ярина) Микитівна Ковтунова, племінниця Тараса Григоровича Шевченка.

2 «Revue des deux mondes», 1876, № 5.

4 Під назвою «Національний поет Малоросії Шевченко».

** В цьому ж рекомендованому листі я Вам посилаю № «R. de deux M.», в якому опубліковано мою єдину статтю про Шевченка. З того часу тисячі інших справ заважали мені повернутися до того питання, яке мене так цікавить, але я все ж сподіваюсь, що матиму змогу надрукувати том, в якому буде вміщено і етюд про поета, і переклад кращих віршів. /126/








241. С. I. Гомолинський до Б. Д. Грінченка


«Назар Стодоля», «Москалева крыныця», «Княжна» и «Байки» Цупкого будут вам высланы через месяц, эти издания в продажу еще не поступали.


26 августа 1890, Киев


III, 40405







242. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Посылаю 8 экземпляров «Кобзаря» 1 для даров и дешевой раздачи; только и осталось в моем распоряжении такое количество.


29 вересня [1890] р.


III. 4426






243. X. Д. Алчевська до Б. Д. Грінченка


Комнатка эта 2 оказалась пустою, без мебели и убранства, а потому Христе предоставлено было право убрать ее по своему вкусу и усмотрению.

...затем поставить в угол шкафчик с книгами, в простенке — письменный стол, над письменным столом — огромную карту Европы, на шкафик с книгами — бюст Шевченка, на письменном столе — портрет Тургенева, на иконе повесила малороссийское полотенце, а на маленький столик просила заказать в деревне салфетки с надписями на одной:


...Не цурайтесь того слова,

Що мати співала,

Як малого сповивала,

З малим розмовляла...


А на другой:


І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуюся, чому не йде

Апостол правди і науки?


2 октября 1890 г., [Харьков]


III, 35381



1 «Кобзар» Т. Г. Шевченка, видання редакції «Киевской старины».

2 Йдеться про кімнату X. О. Алчевської. /127/








244. М. В. Вовк-Карачевська * до П. О. Куліша*


Святу правду кажете Ви, шановний добродію, що наше слово — ось те поле, де треба робити, невтомно працювати; нас давлять, хочуть викоренити нашу мову, є в нас Шевченко, є Шекспір, частина Байрона на нашій мові, та скоро ще й народяться нові сили.


2 жовтня 1890 р.


І, 29603









245. В. Г. Шевченко до В. С Гнилосирова*


Щодо покупки теї землі 1, то Ви уже знаєте, як сказав мені жид гласний, що на це єсть 60 т. рубл., то як же їм не погріть при них руки, се ж річ дуже лакома, особенно для таких людей; значить, такі сплетні уже ходять поміж миром хрещеним і нехрещеним. Діло це одним Каневом не кончиться, а коли сю сплетню шановний Константин Іванович 2 успів пустить по Каневу, то вона попередить діло й дальше; вийде те, що потрачу останню копійку на могоричі да на роз’їзди, а діло може взять такий оборот, що послі й сам себе не пізнаєш. Да й справді, хіба до такої халепи далеко при наших порядках? Коли можна було поховать замість Тарасового тіла — свячені ножі, й то начальство наполовину повірило; воно не могло догадатися, для кого такі сплетні були потрібні, а що про сі 60 т. руб., то так-таки і одразу повірить; а тоді хоч хрести гризи — нічого не поможе.

Отже я, порадившись з добрими людьми, дав тому всему чистий покій, нехай зостанеться так, як воно є тим часом, а там дальше побачиш, що треба буде робить, бо хіба люди добрі не можуть опутать сплетнями чоловіка богу душею виноватого?


16 жовтня 1890 p., Дубово


III, 4635







246. В. П. Горленко до О. С. Лашкевича *


Приготовляет ли он 3 второе, переработанное издание свое Тараса Шевченка? Со времени выхода книги появилась такая масса фактов о Шевченко, что книга его теперь может быть бесконечно полнее.


24 октября 1890 г., с. Ярошовка


III, 9503



1 Де знаходиться могила Т. Г. Шевченка.

2 К. I. Кибальчич.

3 М. К. Чалий (збирався видати другим виданням свою книгу «Жизнь и произведения Тараса Шевченко»). /128/









247. А. Скопець до В. С. Гнилосирова


Більше ж тут хохлів осталось від бродячих гайдамаків, котрі колись занімались по Дунаю розбоєм. Всі вони знають Тараса і його родину і дещо про його писану річ, но це касається більше з заграниц] слухи, чим від нас...

Пісні проміж них все наші, бо хіба ж є що лучше, як те, що скомпонував Лисенко, а сказав, вічне царство, батько Тарас.


29 жовтня [18]90 р., г. Рени


III, 4549







248. П. О. Куліш до M. T. Симонова


Бувайте здоровеньки. Воспоминания о Шевченко 1 хорошо написаны, нам нравится.


[1890] р.


I, 29256






249. Б. Д. Грінченко до М. Ф. Комарова


Дуже гарна річ оці дрібненькі Шевченкові книжечки. Тільки чому самі ці і насамперед ці? «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Сотник», збірнички дрібних віршів, а може, навіть (поміж іншими) й «Гамалія» та «Тарасова ніч» — чому вони лежать?

«Назар Стодоля» для нар[одного] чит[ання] видається. В нар[одній] книжці усе повинно бути по-укр[аїнськи]. Не бачу, через віщо б примітки для акторів не перекласти по-українськи 2. Це ж не академічне видання для істориків літератури. Коли Шевч[енко] через недогляд зоставив це спочатку по-рос[ійськи], потім він і сам пише це по-укр[аїнськи] в останніх сценах, то, здається мені, він тільки подякував би за таку виправку. Се не буде виправка в мові — се просто переписка «начисто» з «чернетки».


1890 р.


III, 40922



1 Спогади М. Т. Симонова про Шевченка не були опубліковані.

2 Усі ремарки до п’єси «Назар Стодоля» написано автором російською мовою. /129/











1891



250. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського


Посылаю письма Шевченко 1 и несколько строк предисловия к ним, под которыми прошу не ставить никакой подписи. Кивлицкий, посылая мне списки, не написал ни слова. Я так и не знаю, какое отношение и который Терещенко имеет к 1-му письму, а также к которому из Ваших братьев письмо второе. Прошу Вас все это вставить, где нужно. Я ж написал, что знаю — и ничего более. Может быть, и не годится это?

P. S. В том месте заметки, где пропуск, потрудитесь вставить о «сообщивших» письма Шевч[енко], а в конце — о Чернышове и Дзюбине, о кот[орых] я ничего не знаю, или об отношениях к Вашему брату, или о том, имело ли результат письмо, или что-нибудь, чтобы закруглить введение, оставшееся как бы недоговоренным. Потрудитесь и озаглавить.


3 января 1891 г., с. Ярошовка


I, 67979








251. В. П. Горленко до О. С. Лашкевича


Письма наши, вероятно, разминулись, и теперь посланное мною примечание к письмам Шевченко уже у Вас. Больше я ничего не могу прибавить, там кое-что надо, и я писал об этом Алекс[андру] Матвеевичу 2, прося его сделать это, для чего и послал письмо на его имя.


13 января 1891 г., с. Ярошовка


III, 9721



1 Див. примітку до листа № 227.

2 О. М. Лазаревському.








252. В. О. Шухевич до Б. Д. Грінченка


Життєписи, прислані мені я мушу трохи вздержати, а то тому що в 3 або 4-му числі мушу подати життєпис Глібова, а 5-е Шевченкові посвятити. Тому Котля[ревський] та Квітка підуть аж з 7-м числом, щоб не забагато одної по другій давати. У мене до Вас просьба: чи не зладили б Ви мені до V-го числа дещо про Шевченка, знать, життєпись коротку, в котрій піднести б треба його вік дитинячий, а відтак його відносини до дітей («Дзвінок», 1890). У мене є його подобизна, хата, де родився, могила його та внутрі хати почекальної на тій могилі. Ті чотири клі-/130/ші, а може що і 5-й — «Шевченкова подобизна в домовині», помістив би я в передруку осібною книжечкою, до чого додав би, може, «Невольника» та ще дрібніші думи, для дітей погожі.

Коли Вам та праця до вподоби, так відписуйте зараз, щоб я мав ще часу ту забратись, на коли бисьте не встигли.


1 лютого 1891 р.


III, 40117







253. О. О. Русов до А. Л. Костомарової


Переехавши из Херсона в этот университетский город, я не мог не заметить, как испаряются из. обращения идеи, которым служил неуклонно с Шевченко покойный Ваш супруг. В этом городе я первый раз в жизни услышал то, что читал в первой автобиографии Николая Ивановича 1, именно что интеллигентные малороссы, считая себя русскими, называют своих меньших братьев только «хохлами» и произносят эту кличку не иначе как презрительно. Эта мелочь, резавшая мне ухо и оскорблявшая меня, все время, пока я тут живу, постоянно напоминала мне то место из его автобиографии, где он говорит о таком же постоянном оскорблении своего национального чувства в Харькове. Повторяю, что я видел при этом рядом, как и имена Шевченко и Костомарова и их идеи забываются.


18 февраля 1891 г., Харьков


XXII, 404







254. Г. П. Житецький до В. С. Житецької


25-го был у нас вечер Шевченко в зале одной большой гостиницы — 5 руб. за вход. Было человек 250. Концерт очень удался — пел прекрасный хор человек в 35, были хорошие солисты. Очень хорошо пела малая Цыбущенко, а к концу вечера приехала артистка Слоницкая, ее пение вызвало бурю восторгов: она пела и с хором, и сама народные песни, — и поет хорошо, и женщина умная. Но чем дальше, тем вечер хуже. Закусили, сели за дрянной ужин, пошли неудачные речи, т. е. безобразно неудачные (я почти ничего не говорил, среди гама ничего нельзя было говорить), фантазировал Мордовцев, Вильям 2 пил за Глибова, которому отправлена телеграмма.


5 марта 1891 г., С.-Петербург


I, 47667



1 М. I. Костомарова.

2 В. Л. Беренштам. /131/







255. О. П. Радакова до Б. Д. Грінченка


Из этого 1 следует многое: 1) «Кобзарь» разрешен в библ[иотеках]-[читальнях] народных училищ, так как он на стр. 113 «Каталога книг для беспл[атных] нар[одных] читален», изд[анного] по распор[яжению] Мин[истерства] просв[ещения] 1896 года, разрешен в читальни.


9 апреля [18911 г., [Луганск]


III, 39228








256. Б. Д. Грінченко до М. Ф. Комарова


Переписую «Просвіті» життєпис Квітчин, маю вже Гребінчин, восени лагодюсь писати Шевченків. Усі в белетристичній формі — так народ дуже любить.


25 травня 1891 р.


III, 40920






257. В. М. Білозерський до П. О. Куліша


Сегодня удалось заняться «черною рукописью»2. Сколько в ней поучительного, драгоценного! «Оце ж тепер уже, поважні німці, знайте, що джерело нове живить наш руський дух!» Тарас тем велик, что это предчувствовал и понимал. Помните, в «Ченце», Вам посвященном 3, он сказал:


Не вернеться сподіване!

Не вернеться... А я, брате,

Таки буду сподіватись,

Таки буду виглядати,

Жалю серцю завдавати.


В «Подражании [11] псалму» он говорит с глубоким убеждением:


...Я на сторожі коло їх (рабів похилих),

Поставлю слово... І пониче.

Неначе стоптана трава,

I думка ваша, і слова.


27 мая 1891 г., Москва


I, 29570


1 З розпорядження міністерства народної освіти 1896 г.

2 Перекладом Куліша «Дон-Жуана» на українську мову.

3 В «Малій книжці» «Чернець» має присвяту Кулішеві, а у «Більшій книжці» Шевченко цю присвяту зняв. /132/









258. П. О. Куліш до В. В. Тарновського


Як з горем змішані радощі, так з прозою поезія. Зібрали Ви її пахощі, шановний добродію Василю Васильовичу, та й нам дали понюхати, приславши в Ганину Пустинь препишний офортовий альбом 1. Шевченко був троїстий поет: поет слова, пензля й співу. В двох перших часом хибив через недосвід, а в третьому суддею над ним було саме серце: тим і зісталась така споминка про його співання (хоч би й по-нашому весільні), ніби ми нічого кращого й не чували. Блажен, хто в цих троїстих розкошах благородно кохається. Дякуйте милосердному богові, що поставив душу Вашу на таку гарну стезю, а ми дякуємо Вам, що Ви й про нас не забули.


29 травня 1891 р.


І. 29266







259. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


По странной случайности в первом номере «Туркестанских ведомостей», который мне попался в руки в Ташкенте, помещена небольшая заметка 2 о пребывании Т. Г. Шевченко в Туркестанском краю и плавании его вместе с Бутаковым по Аральскому морю в 48 — 49 годах.

Если удастся достать здесь «Туркестанские ведомости» прежних годов, поищу, — быть может, найду что-нибудь новенькое о жизни Т[араса] Г[ригорьевича] здесь. Хорошо бы мне было иметь существующую ныне самую обстоятельную биографию его. Если найдете, вышлите наложенным платежом.


5 июня 1891 г., Маргелан


I, 48651








260. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


В июньской книжке «Киевской старины» напечатана заметка о вышедшем в Киеве «Альбоме офортов Шевченко» 3. К сожалению, там сказано, что издание не поступает в продажу. Быть может, Вам, Павел Игнатьевич, удастся достать (купить) один экземпляр для меня.



1 Йдеться про альбом Шевченкових офортів, виданих В. В. Тарновським (сином).

2 А. Романович, Туркестанская старина. Заметка о начале судоходства на Аральском бассейне. — «Туркестанские ведомости», 1890, 11.IX (№37); 1891,9.IV (№ 15).

3 Альбом офортів Т. Г. Шевченка, виданий у Києві на гроші В. В. Тарновського (сина). /133/



Если бы это удалось, я был бы Вам очень благодарен, так как с живописью Шевченко, с его работами не поэтическими я совершенно не знаком. Если достанете — вышлите мне, что будет стоить — все возвращу немедленно.

Читаю я очень мало. Кроме текущей журналистики, да и то ограниченно, не приходится ничего читать. Конечно, не пропустил прекрасной статьи Соловьева в «В[естнике] Е[вропы]» — «Идолы и идеалы», читал заметки о пребывании Шевченко в Закаспийской области, помещенные в «Русской старине» 1.


24 июня 1891 г., Маргелан


I, 48652







261. В. Лукич до Б. Д. Грінченка


Не маю найменшої надії на те, щоб товариство імені Шевченка дало наклад на писання Зіньківського. Воно тепер (за місяць вже) зачне друкувати твори Шевченка в 4-х томах 2, а на се треба чимало гроша. Але я думаю, що преці у Вас, де на національні справи не видається майже нічого, найдуться люде, що дадуть наклад.


25 серпня 1891 р.


III, 38335



1 За 1891 р., т. 70, № 5, с 432 — 446 (А. И. Родзевич, Тарас Шевченко в Закаспийском крае. К тридцатилетней годовщине смерти поэта, 1861 — 1891).

2 Т. Г. Шевченко, Кобзар, Видання Товариства ім. Шевченка. Під редакцією Ом. Огоновського, Львів, 1893 р.









262. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


І знов про родину Шевченкову. Був я в Києві і там упевнився, що багато брехень розпустили, і шкода велика, що земляки так довіряють тим брехням. Родичів надто багато — до 100 чоловік, нема що й казати, що всім допомогти не сила. Та й не слід, бо рідко хто так чи сяк підходе до Тарасових ідей. Але допомагали і Ковтуновій — з видання «Кобзаря» видано їй до 300 р. Дбали й іншим способом, і, дякуючи тим клопотам, ціла сім’я теж обезпечена. За хлопця з другої сім’ї виплачують в рисовальну школу до 300 р. в рік. Окрім того і на могилу Тарасову щороку виходе до 100 р. Плата сторожеві і на ремонт. Та й дохід з «Кобзаря» не такий вже великий, як здається. З кожного видання зостається хіба кілька сотень. Я сам знаю, що на деяких виданнях були навіть убитки. Так і в Одесі видано дві поеми і «Назар Стодоля» і недобрано по копійці на примірник /134/ проти коштів на видання. Книжки дуже йдуть, але діло не впорядковано, і користуються не видавці, а книгарі. Коли вдумаєтесь в се діло, тоді, певне, і Ви будете жалкувати на ті нарікання, які чули від Тр[охима] Абр[амовича] 1, а він, в свою чергу, почерпнув їх, як мені стало відомо, зовсім з непевного джерела. Найгірше те, що про се не можна писати задля причин, котрі Ви розумієте. Знову кажу про се, щоб Ви мали на увазі при виданню творів Тр[охима] Абр[амовича], бо його замітка про сю справу цілком несправедлива, і було б ще більшою неправдою повторити її.


Серпень 1891 p., Одеса


III, 37502



1 Т. А. Зіньківського.








263. Б. Д. Грінченко до В. Л. Беренштама


Живучи завсігди на селі, я мало знаю про те, що робиться далеко од мене. Тим я й не знаю, чи Вам саме належить юридичне право на Шевченкові твори. Але думаючи, що Ви коли й не власник тим творам, то все ж знаєте власників і зможете довести до їх мого листа (за це був би вам без міри вдячний). Я насмілюся вдатися до Вас таки ж з цими своїми кількома словами.

Справа з творами Шевченковими не єсть приватна справа, але ціловкраїнська. Тим я дозволяю собі балакати, не криючись ні з чим, певний, що так буде краще.

Серед української інтелігенції існують тільки якісь непевні чутки про цю справу. Невідомо докладно, як вона стоїть, і ця невідомість викликала навіть питання в українській пресі.

Кажуть, що власники на Шевченкові твори мають прибуток з виданнів (кажуть, напр., про 5000 руб. за останнє видання) і склали таким побитом деякий капітал. Але навіщо вживається той капітал, що мусить бути вкраїнською громадською власністю, про те нічого невідомо. Відомо тільки, що дещо тратиться на Шевченкову могилу та дещо на одного хлопця — родича Тарасового, але сі трати через лад малі, якщо порівняти до тих прибутків од видання.

З другого боку, бачимо й той сумний факт, що твори нашого найбільшого поета зостаються досі народові невідомими.

Не вважаючи на те, що твори ці мусять бути власністю не приватної людини, а усього вкраїнського народу, справа з їми стоїть так, як тільки може вона стояти з тими творами, що потрапляють до рук книгарям-спекулянтам. Видання цілого «Кобзаря» дуже дорогі. Пушкіна твори видаються всі за l 1/2 руб. /135/ (110 — 120 арк.); рахуючи по такій саме ціні твори Шевченкові, мусимо мати їх (30 — 35 арк.) не більш як за 50 к., а тим часом перше видання коштує 1 р. 25 к., друге — 75 к., а третє знов дорожче — 1 р. Видима річ, що така ціна народові неможлива. і доки ми видаватимем «Кобзаря» по рублю, доти народ читатиме Гауків чи Бов 1, а то й — хоч нічого і не тямлючи в їх — Пушкіна та Лермонтова, а не «Кобзаря». Коли вже не можна було дати дешевого «Кобзаря», то, здається, не було перешкод видати метеликами хоч найголовніші його твори, такі, що цензура їх пустила б.



1 Персонажі народних казок.



Опріч традиційного видання «Катерини» з «Перебендею» (часом за неможливу ціну — 20 к.) та двох пізніших (я кажу про 70 — 80 pp.) виданнів «Наймички» (за 10 коп.!!!), видали власними тільки чотири його твори: «Невольника», «М[оскалеву] криницю», «Княжну» та «Н[азара] Стодолю». А «Тополя», «Причинна», «Черниця Мар’яна», «Утоплена», «Варнак», «Марина». «Сотник», «Титарівна», «Петрусь», «Неофіти», «Відьма»? А збірнички дрібних його віршів? Не кажеться про історичні його поеми, хоча можна думати, що коли цензура дозволила «Невольника», то може й з їх що пустила б. Невже все це так і не треба народові читати? І хто має право спиняти розповсюджування цих творів серед народу? Хто має право перегороджувати цій течії світовій шлях до темної народної маси?

Помічається ще одна річ: Шевченкові твори видаються з чималою недбалістю, бо становляться на їх московські заголовки, як на ілюстрованих «Гайдамаках» (це не дурничка — московський заголовок на укр[аїнському] творові, — це злочинство проти їх автора), повторюються з дивною необачністю в кожному новому виданню старі друкарські помилки: див., напр., в першому виданню в «Неофітах», «Привітай же благодушные», те ж і в другому, і тільки в третьому справлено, або у всіх трьох виданнях «Не журюся я, а не спиться», не вважаючи на те, що те «я» метр ламає, і що у Чужбинського, звідкіля ті вірші взято, виразно надруковано «не журюсь».

Насмілююся думати, що так робити — не значить шанувати пам’ять поетову!

Так ось що ми бачимо. Замість того, щоб з прибутків од виданнів Шевченкових творів мати вже цілий капітал великий і вживати його на видання усяких народних книжок, справджуючи Шевченків заповіт про «апостола правди і науки» та продовжуючи його спинену через смерть на «Букварі» народно-просвітну діяльність, — ми навіть і самих Шевченкових творів не маємо в народних виданнях, і які видаємо — видаємо недбало і, нарешті, примушуємо себе, як висловився автор замітки у «Зорі», «згоріти з сорому в справі Ярини Ковтунової». /136/

Все це вкупі примусило мене насмілитися — во ім’я Шевченкової пам’яті, во ім’я тих народно-просвітних ідеалів, що їм він служив, і, нарешті, во ім’я убогих Шевченкових родичів — запитатися власників на Шевченкові твори: чи краще було б, якби вони заспокоїли турботу серед укр[аїнської] інтелігенції, так чи інакше з’ясувавши те, як стоїть справа?

Чи не думають вони, що мусять виявити щирішу діяльність, ніж досі, а якщо це їм через віщо-небудь неможливо, то чи не повинні вони зректися свого юридичного права на Шевченкові твори і зробити їх таким побитом цілогромадською власністю, щоб хоч книгарі, задля своєї спекулятивної мети розповсюдили в народі Тарасові твори, як то вони роблять тепер з творами Лермонтовими та Пушкіновими. Насмілююсь думати, що становити питання інакше їм не можна: або самим дати змогу Україні скористуватися з Шевченкового скарбу, віддати се діло до громадських рук.

Коли ж хто змагався б знайти якусь середину проміждо цими двома способами, то се була б тільки казуїстика, коли не гірше що... Сподіваюся, що в моїх словах не бачитиме ніхто нічого, опріч одного: щирої прихильності до рідної справи, во ім’я котрої я й зважився дати собі право сказати те, що сказав.


16 вересня 1891 р.


III, 41225, арк. 12, 13







264. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова *


Бачу я з листа Вашого, що знов щось перекручено у цьому бідолашному ділі з могилою Тарасовою. Варфоломій крутить та вертить, а через це час біжить без усякої користі для діла. Мабуть, прошеніє Варфоломія тільки і говорить про те, щоб продали 72 десятини, а як продали і що буде далі — про це нічичирк. Бо я певний, що як городу сказать, що зараз же він.по дарственій записі знов получить цю землю, та ще до неї тисячі дві карбованців нерухомого капіталу під умовами, щоб на відсотки з цього капіталу «здержувалась могила, то чого б таки городу брикатися? Побалакайте з гласними на цю тему та спросіть Ботвиновського, чи не позволить він, щоб Варфоломій на його ім’я дав довіреність все це діло устроїть, та й напишіть мені якомога швидше. Мабуть, около 1 октября я буду у Вас у Каневі та побалакаємо просторіше на цю тему. Треба поспішатися з цим ділом, бо з 1 января буде вже нове городове уложеніє, і тоді годі городу самому продавать свої землі. От через це і треба поспішатись.


22 вересня 1891 р., Київ


III, 4427


/137/








265. В. С. Гнилосиров до В. П. Науменка


Якраз в день получки Вашого листа був тута Варф[оломій] Гр[игорович] і 25-го числа подав нове прошеніє в думу, в котрій заявив об тім, що хоче купить ту 1/4 десят[ини] землі, де могила Тарасова, з тим, щоб зараз й передать городу з таким капіталом, %-ми з котрого мог би содержаться сторож й порядок того міста з огорожею; в тім-таки прошенії Варф[оломій] Гр[игорович] добивається, щоб була одведена дорога горою до могили в 3 саж. завширшки. На день розсмотра прошенія в засіданні думи сам В[арфоломій] Гр[игорович] приїде. Тепер голова не брикається, і, мабуть, діло буде у гаразді, як не нашкодить губернатор.


29 вересня 1891 p., Канів


III. 64084








266. В. С Гнилосиров до В. П. Науменка


Погана справа вийшла з заседанія думи 20 числа. Хоч був і сам Варфол[омій] Гр[игорович], але як не жували діла, нічого путнього не вийшло: насилу добились того, що цей вопрос одложили до слід[уючого] засідання...

Перш усього, як зайшла річ в засіданні про одчужденіє того клаптя землі, на якій опочиває Кобзар, піднявся жид і закричав: «Отказать». За ним і ціла купа його засідателів теж загула (бо то жид-шинкар)...

На вопрос В[арфоломія] Гр[игоровича]: які є сьому причини? Ні пари з уст...

Були голоса й за те, що продавати не можна, а слідує скинути чинш і подарувати землю покойникові, а гроші, що обіцяє В[арфоломій] Г[ригорович], забрати...

Зо всього видно, що прийдеться могоричити декого, і що народ (як маса) і досі вірує, що там не захований Тарас, а що він і живий, і вештається по світу, і либонь в Пекарях цього літа якійсь бабі дав пару книжок, щоб вона берегла їх... і що він ще колись навідається.

Окрім цього, з’явився якийсь приятель, що налякав тим, що Ш[евчен]ко 1 добивається, щоб канівчани дали йому до могили дорогу аж через увесь канівський ліс... Що цей же Ш[евчен]ко [Варфоломій] Гр[игорович] уже назбирав багато грошей для цього діла і замотав їх, — що з його обіцянки нічого не вийде...

І цей приятель завіря народ, що він [ні]бито начитав в газетах про все, що базіка! І. звичайно, як чоловік близький до дядюшок, то й спантеличує їх.



1 В. Г. Шевченко. /138/



Оце-то те, що, як кажуть: «піп своє, а чорт своє», і завжди, мабуть, верх на стороні чортовій. Будемо якось умом вертіть, щоб на друге засідання обробити діло.


22 жовтня 1891 p., Канів


III. 64085






287. І. Я. Франко до А. Ю. Кримського


У мене на видане нема ніякого фонду, крім тих грошей, які я можу заробити своєю працею в польській газеті і відняти від рота собі й дітям. А що заробляю я не що богато (90 гульд. місячно), то зрозумієте й самі, що видане йде у мене не швидко.

Хотілось би к роковинам Шевченка видати щось для пошановання його пам’яті.


4 листопада 1891 р.


І, 24337, додаток, арк. 6






268. Б. Д. Грінченко до О. П. Радакової


Ви бажаєте знати, які пісні у нас співають. Ось вони:

1. Шевченка «Ой чого ти почорніло, зеленее поле!»

2. Шевченка «Реве та стогне Дніпр...»


10(22) листопада [18]91 р.


III, 41225, арк. 41







269. Б. Д. Грінченко до В. Лукича (В. Л. Левицького)


Я думаю, що ми, українці з Росії, багато дечого повинні узяти од Вас, українців з Австрії, і дечим також поступитися Вам, але основа мусить бути та, що дали нам Шевченко, Куліш, М. Вовчок, — я кажу: основа, а не нарізні слова, бо може бути по кілька слів у кожного автора таких, що їх краще не вживати. Кому, наприклад, невідомо, що, вернувшися з заслання, Шевченко мав думку навіть таку поему написати, щоб зрозуміла була і українцям, і москалям (і почав писати), та що взагалі він в останній період думав самою біблійною (церковно-слов’янською) мовою доточити вкраїнську літературну мову?

Хіба це не мусило одбитися на його мові, і хіба ми справді не бачимо того, що в останніх Шевченкових творах, може, через лад багато церковнослов’янізмів?


14(26) листопада 1891 р.


III, 41225, арк. 49


/139/







270. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова *


Спасибі превелике, що поклопоталися за діло упорядкування Тарасового опочивання на далекі часи. Усе, що можно тут зробити, уже зроблено, аби тільки у Вас у думі не було дано помилки, себто:

1) чи було на засіданні менш половини гласних? 2) чи подано 2/3 присутніх гласних за? Якщо це було виповнено, то діло вигорить — так сподіваємось. Гірше стоїть діло з Варфоломієм. До його написано, щоб спитати, як його здоров’я, разом з тим чи не дасть він довіреності, щоб повести діло до кінця.

До Вас ще тепер пишу, питаючи ось про що: 1) чи не можна таку довіреність видати на Ваше ім’я? 2) Якщо не можна на Ваше, то порадьте когось певного з Ваших канівців, чи не взявся б за це Ботвиновський (якщо він ще у Вас), або Ал. Вербицький 1? Напишіть мені про це якомога швидше, бо треба поспішатись з цим ділом.


3 грудня 1891 p., Київ


III, 4428





271. В. С. Гнилосиров до В. П. Науменка


Я справлявся у секретаря думи по ділу за землю, що купує В[арфоломій] Гр[игорович], а діло стоїть так:

В засіданні 17 ноября участвовало 39 гласних (а всіх гласних 54). В статті прописане цілком прошеніє Варфо[ломія], навіть і з тою прибавкою, що як город продасть йому той клапоть землі, то він (Варфоломій Григорович), наміряється подарувати її тому ж городові з додатком такого капіталу, з якого %-ми мав би держатися той порядок, що і тепер, і мусив би сидіти там сторож. Постановлено большинством 2/3 наличных голосов продати землю за сто карб., а од грушок одвести дорогу в 2 саж[ні] шириною.

Потребували плана. Я заказав зробити його в 2-х экз. город[скому] землеміру за 10 крб. і доставив в управу.

15 декабря буде засіданіє думи, коли підпишуть протокол од 17 ноября і пошлють його на утвержденіє губернатора.


9 грудня 1891 о., Канів


III. 64083



1 О. Ф. Вержбицький. /140/







272. Б. Д. Грінченко до M. Ф. Комарова


Чи знаєте Ви, що я вдавався з чималим листом до п. Б[ілоусова] в справі Шевч[енкових] творів. Він мені навіть не одмовив.


12(24) грудня 1891 р.


III. 41225, арк. 61












1892



273. М. Д. Дикарєв до Б. Д. Грінченка


З свого особистого досвіду я переконавсь, що ніж давати читачеві українські книжки, треба його поперед зацікавити. Найкращим же засобом до цього може правити виразне читання творів батька Тараса та Котляревського.


7 січня 1892 p., Вороніж


III, 36872






274. І. Я. Череватенко до Б. Д. Грінченка


Перше усього питатиму у Вас, де б дістати «Кобзаря» галицького видання 1. Я маю старе видання «Кобзаря», наше руське, але кажуть, що воно дуже скорочене проти галицького, а про се інші лякають, що воно вже не існує у продажі. Чи се ж правдиво?


14 січня 1892 р.


III, 39817








275. В. Лукич до Б. Д. Грінченка


Ч[исло] 5 2 хочу присвятити пам’яті Ш[евчен]ка. До цього одначе потребую матеріалів. Може Ви, добродію, найшли часу та зладили також дешицю до н[оме]ра шевченківського? Може б яку патріотичну поему, бо досі ані одної не маю. По московських журналах містять всілякі статті і замітки, дотикаючі Шевченка. І деякі з них варто б подати перекладом, або у витязі,



1 «Кобзар» Шевченка, виданий у 1892 р., за редакцією О. Огоновського.

2 Мається на увазі журн. «Зоря». /141/



але я не маю оригіналів. На [коли] б забракло мені матеріалів, то не остає мені нічого іншого, як видати н[ом]ер, посвячений не виключно Ш[евчен]кові.

P. S. Матеріали до н[оме]ру шевченківського прошу ласкаво прислати найдальше до 20 нов[ого] ст[илю] лютого (февраля) с. p.


19 січня 1892 p.


III, 38332







276. Б. Д. Грінченко до І. Я. Череватенка


Російські видання «Кобзаря» в pp. 1883 — 1885 (СПб.) та 1889 (Київ) найповніші в Росії (хоча в старих виданнях були ще «псалми»); закордонні видання, звісно, повніші, але в Росії не дозволені. Досі, здається, найповніше видання в Празі (1876), в двох томах — перший том дозволено в Росії, а другий — ні, бо в другому речі, що в російських] виданнях не друкуються. Це видання мабуть уже випродалося 1.


19(31) січня [18]92 р.


III. 41225, арк. 97 — 99



1 Це відповідь на лист І. Череватенка від 14 січня 1892 р. (III, 39817).







277. О. М. Огоновський до П. Г. Житецького*


Як Вам може звісно, товариство імені Шевченка заходиться около видання Шевченкового «Кобзаря». Редакцією сего нового видання займаюсь я на засновку видання празького: відтак ми не зробимо конкуренції тому критичному й повному виданню, яке споруджує Київська громада. В нашому виданню надрукуються деякі найпотрібніші замітки, а позаяк деякі місця і слова в «Кобзарі» нам в Галичині пояснити трудно, то ж звертаюся до Вас з просьбою, щоб Ви зволили мені відповісти на оці питання:

1. Чи звісно що історичного про Гамалію?

2. Про якого «Черця» згадує Шевченко в «Гамалії» (1, 18, празьке видання)?

3. Що це є «Кравчина» в «Тарасовій ночі» (II, 6)? Наливайка звали Кравченком.

4. Що це є «Матрьоша», «Параша — радость наша», «Султан, паркет, шпори» — в «Гайдамаках» (1, 59)?

5. Про якого Головатого згадує старшина в «Гайдамаках» (I, 82)?

6. Що це Мотринин монастир? Де він був або й є? /142/

7. Хто це був Чечель? («Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила») в «Великім льоху» (II, 38)?

8. Хто був «фон Корф»? («Великий льох» (II, 43).

9. Про якого «Мучителя» 1 і про яку «Петруху»2 згадує Шевченко в «Вел[икім] льоху» (II, 45)?

10. Як у вас кажуть «Гонта» чи «Гонта» (Qонта)?

11. Де був «Іржавець»?

12. Про який бенкет в Парижі згадує автор в «Вел[икім] льоху» (II, 43) порівн. II, 41.

13. Де й коли видавано «Пчелу»?

14. Про якого Ярчука згадує Ш[евченко] в «Вел[икім] льоху»?

15. Що це «чурек і сакля» в «Кавказі» (II, 57)?

16. Що це «Кайзак»? (в думці «у бога за дверьми лежала сокира»? (I, 240). — В тій самій думці читаємо «Тингиз», — що це?

17. Що це «варнак»?

18. Хто був Аскоченський? (в стиху: «Умре муж велій в власяниці»? (II, 241).

19. Що це значить: «Явленими піч топити»? — в думці «Світе ясний» (II, 242).

20. Про котрих Галаганів згадує Ш[евченко] в думці: «Бували войни й військовії свари» (II, 259).

21. Що це «стихарний» дяк?

На ці питання зможете або Ви самі відповісти, або запитавшись проф. Антоновича.


2 лютого 1892 p., Львів


III. 63771



1 Іван IV Грозний.

2 Петро I.







278. Б. Д. Грінченко до І. Л. Липи


Все виховання 3 наскрізь московське, навіть вороже до всього українського та мужичого (незважаючи на вбожество, панські тенденції задержано). Але ще з часів давніх, дуже давніх, у батька збереглися переписані Гребінчині байки, і якимсь способом (випадком) до його потрапив «Кобзар» Семеренкового видання. «Кобзаря» батько ніколи не читав, але «Басни Гребенки» одного разу прочитав, себто власне не їх, але «Бороду та чуприну» Думитрашкову, що туди ж доточена була. Читаючи, сміявся з «москалів» (знов зауважую: він був ворожий цілком укр[аїнській] національній] ідеї). Це зосталося в мене в голові. Потім я стрів (у першому класі реальної школи бувши) «Енеїду» і читав її, трохи сміявся, але скоро забув.



3 Грінченко пише про своє виховання.



Я дуже любив книжки, /142/ і 12 років схотів до своєї хлоп’ячої бібліотеки купити «Т[араса] Бульбу». Я приручив се товаришеві, і він випадком купив мені його в укр[аїнському] перекладі. Це було мені горем, бо я зовсім такого не бажав, а бажав по-рос[ійськи] — я продав книгу. Але другої зими я, живучи на квартирі у московській (панській, звісно) сім’ї і чувши, як вона вихвалялася своєю Москвою та Калугою, випадком почув і друге: як одна панія, що жила в цій же господі, обороняла Україну, українську мову. Вона згадувала, хвалючи, про Шевченка. Поїхавши додому влітку, я прочитав батькового «Кобзаря» і 13 років зробився тим, чим я єсть. Я якось відразу і без ваганнів порвав з усіма московсько-патріотичними тенденціями шовіністичного кольору (а саме до цього я прихильний був), і Тарас зробивсь мені і до цього дня зостається пророком. Я не шуткуючи кажу, що й досі я не можу думати про нього як про людину, — він і досі стоїть перед мене на такому високому п’єдесталі, що торкається головою до неба. Може, це наївна дитяча віра зробила, але я смію думати, що історія всесвітня не дає нам другого такого прикладу, як Шевченко: з мертвого він зробив живе — «Трупи встали і очі розкрили».


9 лютого 1892 р.


III. 41016







279. Є. К. Трегубов до В. С. Гнилосирова


Засилаю Вам 150 р. і дуже радію, що діло починає ходити; одно тілько — що зробити з старим 1, котрого ще у Києві не було? Може, він ще у Ржищеві, й того ради чи не слід би було Вам написати йому, щоб заслав Вам таку довіреність, котрою Ви би могли купити, ввестись во владение, а потім і подарувати городові цей клапоть гори, согласно тем условиям, какие означені в думском постановлении. Що ж до 3 т[исяч], то вони будуть — коли Ви звістите — послані Вам, бо всі ми люди смертні, а Варф[оломій] Гр[игорович] 2 між нами з найбільшим шансом 3.

«21-го писав В[арфоломію] Гр[игоровичу]4, а 22-го февр. Єл[исею] Кіпр[іяновичу] 5, що гроші в управу 100 крб. вніс, получив виписку з протоколу і 1 екз. плану, був у нотаріуса й що купча буде готова к 1 або в перших числах марта. Що далі робити — прошу поради, і куди вислати кріпость В[арфоломія] Гр[игоровича], як получу? бо по сій довіреності більш не маю чого робити».


17 февраля 1892 p.


III, 4448



1 В. Г. Шевченком.

2 В. Г. Шевченко.

3 Далі й є дописка, напевно, рукою Гнилосирова.

4 В. Г. Шевченко.

5 Є. К. Трегубову. /144/








280. Б. Д. Грінченко до M. Ф. Комарова


Сьогодні роковини Тарасові, і Ви, дорогий земляче, і все земляцтво, яке коло Вас є, почуєте і ушима, і серцем багато гарного сьогодні. Поздоровляю Вас з цим святим днем і... заздрю Вам.


25 лютого 1892 р.


III, 41225, арк. 198








281. П. Г. Житецький до В. С. Гнилосирова


Просив я генерал-губернатора, щоб дозволив панахиду по Шевченку. 25 февраля служили панахиду там же в Єгор’євській церкві: чимало оуло народу, хоть об’явленій в газетах і не було: се було поставлено умовою панахиди. А вчора в литературном обществе одбувались роковини. Кажуть, тіснота була велика.


10 березня 1892 p., [Петербург]


III, 4404






282. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Об’явився у Києві унук Тараса, син Прокопа Микитовича, хлопець 14 год, котрий втік з дому і прийшов у Київ; тут найшли його свої люди і намірились дать йому продовження науки, за которою б то він і прибіг до Києва. Має він якесь «свидетельство» на льготу по воєнній службі, себто якусь науку перейшов вже, а разом з цим, виходить, мав він право поступити у 2-х класне училище. Ми порішили воспитать його на складчину і обернутись до Вас, щоб Ви узялись його пристроїти у Каневі не в панській сім’ї, щоб він не одбивався од своїх. Звичайно, треба буде за нього платити щось, чи помісячно, чи порочно, то це вже устроїть можете тільки Ви, бо ми тільки можемо зібрати на це діло гроші, а поруководить доведеться Вам, як давньому канівському чоловікові. Хлопець тепер у Києві й вештається без діла. Чи не можна зараз же прислать його у Канів, щоб там пристроїть його на життя, а з того року і до школи? Бачите, діло таке, треба помістити його у Каневі через те, раз, що Ви там запоможете своїм совітом і доглядом, а вдруге, через те, що хлопець тепер вже пише стихи і поминає в їх Тараса, то нехай же він буде під боком коло могили дідової, щоб набирався хисту, талану і того поетицького почування, котре дається не наукою, а правдивою музикою.


22 березня 1892 p., [Київ]


III. 4422


/145/







283. В. Л. Беренштам до В. С Житецької


Вы меня очень обрадовали крайне ценным для меня подарком: офорты Шевченка я давно желал иметь, а Вы, в качестве старого и доброго друга, догадались о моем желании; радость вышла двоякая — от самого подарка и от проявления многолетней дружбы. Сердечно благодарен Вам как за подарок, так всего более за дружбу; надеюсь, что последняя навсегда сохранится. Попрошу Вас еще сердечно поблагодарить В. В. Тарновского как за то, что напечатал офорты, так и за то, что не отказался дать для меня экземпляр. Я, впрочем, как-то подарил ему письмо-автограф Шевченко, а потому и считаю себя с ним квиты.

Игнат 1, вероятно, написал уже Вам про роковини і про вечір в пам’ять Ш[евчен]ка 20 марта.


22 марта 1892 г., С.-Петербург


I, 47245








284. М. О. Дикарєв до Б. Д. Грінченка


Тутечки треба Вам завважити, що я й «Кобзаря» й «Енеїду» читаю досить виразно, а це читання збільшує вплив... В Полтавщині одному освіченому українцеві траплялось бачити таку сцену увечері на 1-й день різдва. Поки збирається на стіл страва, молодий хазяїн-коваль читає гостям «Кобзаря». Гості, слухаючи, усміхаються. Сестра цього коваля, неграмотна дівчина, могла продекламувати усього «Кобзаря», котрого вона багато де й не розуміла, але уподобала за музикальність мови.


11 квітня 1892 p., Вороніж


III, 36871







285. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


Кониський готує (почав) по-українському широкий життєпис Шевченків. Цензура заборонила Лисенкові голоси до Шевченкових творів 2.


3 травня 1892 р.


III, 41128


1 Г. П. Житецький.

2 Очевидно, йдеться про цензурний дозвіл 1891 р. друкувати «Текст к сборнику украинских песен» М. В. Лисенка при умові виключення п’ятії віршів Т. Г. Шевченка: «Гомоніла Україна», «Ой гляну я, подивлюся», «Ой я свого чоловіка в дорогу послала», «Орися ж ти, моя ниво», «Понад полем іде» (I, 11340). /146/








286. В. П. Степаненко до В. С. Гнилосирова


П. Баськевич по іспиту має велику хіть пожити в Канівськім повіті, щоб там, бачите, зібрать деякий матеріал по етнографії повіту і чи не найдеться дещо занотувати з споминок про д[обродія] Тараса.


6 травня 1892 p., Харків


III, 4553








287. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Маю також гроші, щоб звести рахунок за могилу 1, та вже, мабуть, це зроблю пізніше, бо треба для цього побачиться з Вами.


[Червень-липень 1892] р.


III, 4434







288. Д. О. Ткаченко до Б. Д. Грінченка


Розпочали збір на п[ам’ятник] Т[араса] Г[ригоровича] Ш[евченка] 2. Послали запитання про жіночі роботи для лотереї, а саме: чи не братимуть за їх мито на кордоні і чи не краще тоді дарувати з України грішми?


11 липня 1892 р.


III, 39668



1 Мається на увазі могила Т. Г. Шевченка у Каневі.

2 Йдеться про пам’ятник Т. Г. Шевченкові у Львові.









289. В. С Гнилосиров* до Н. В. Молчановського *


Сегодня получил верное известие, что действительно В[арфоломей] Григ[орьевич] Шевченко умер 11 июня и похоронен в деревне] Буряковке, Радомышльского у[езда], где в замужестве дочь его Анна Варфоломеевна.

Теперь дело «Святої могили!» находится в таком положении. По купчей крепости, утвержденной стар[шим] нотариусом] Киев[ского] окр[ужного] суда 17 марта 1892 г., участок земли, на котором находится эта могила, поступил во влад[ение] В[арфоломея] Гр[игорьевича]. Последний, бывши проездом в Каневе, подал чрез бывшего каневского нотариуса просьбу в окр[ужной] суд о выдаче исполн[ительного] листа на ввод во владение. Исполн[ительный] лист от 25 апр[еля] 1892 г. едва получен б[ыл] мною только 1 июля; 3 июля я подал пр[ошение] мир[овому] судье с /147/ прилож[ением] подлинника исполн[ительного] листа суда, купчей крепости и доверенности на мое имя от 17 апр[еля], данной мне В[арфоломеем] Ш[евчен]ко. Это дело до сих пор без движения.

Между тем в ожидании получения исполнительного листа 26 июня мною б[ыло] подано в гор[одскую] управу прошение с изложением условий дара городу того участка земли. 5 июля в засед[ании] думы приняты б[ыли] условия дара за исключ[ением] расходов по совершении дарственного акта; на след[ующем] заседании, имеющем б[ыть] 26 июля, эт[от] прот[окол] будет подписан и к 1 авг[уста] сдан на почту на утверждение губернатора.

Есть слухи, что В[арфоломей] Гр[игорьевич] оставил духовное завещание, но где оно и говорится ли в нем хоть что-нибудь о могиле Тар[аса] Гр[игорьевича] — положительно неизвестно, что делать.

Будет ли иметь силу постановление думы? Подать ли мир[овому] судье заявление о приостановлении дела о вводе и возвращении мне документов (т. е. купчей крепости, исполн[ительного] листа и доверенности). Не списаться ли з сыном покойника — Андр[еем] Варф[оломеевичем] — и в каком смысле?


[Липень, 1892 р.]


III. 4571







290. Н. В. Молчановський до В. С. Гнилосирова *


То обстоятельство, что покойный 1 не был введен во владение землею, не имеет никакого юридического значения: верно, что были выданы на руки крепостные документы. Ввестись могут и наследники, можно и вовсе не вводиться: ввод установлен только на случай утраты документов и стирания границ, чего здесь быть не может. Конечно, Вам нельзя ввестись по Вашей доверенности, нельзя вообще хлопотать дольше, но очень легко покончить это дело, если у покойного остались дети взрослые — помнится, кроме сына, еще о ком-то говорилось. Необходимо, чтобы наследники выдали Вам доверенность на ведение дела о могиле, и тогда Вы можете все сделать без затруднений. Если они будут опасаться потери какой-нибудь, — можно, в крайнем случае, уплатить им суму, уже уплаченную городу. Этим все счеты покроются.



1 В. Г. Шевченко.



Мне кажется, такой выход удобнее всего, и гораздо лучше покончить дело так, нежели начинать снова. Впрочем, если же, паче чаяния, оказалось, что с наследниками нельзя иметь дела, придется от имени кого-нибудь другого начинать дело, но наследников Вар[фоломея] и тогда не миновать; они уже законные /148/ владельцы земли, раз документы выданы на руки их отцу или поверенному. Теперь вопрос, как быть з наследниками и достаточно ли списаться с ними? Мне кажется, лучше бы повидаться с ними лично и устроить все, — иначе они вообразят бог знает что и, пожалуй, наделают хлопот своим упорством по неведению. Если могу быть чем полезен, пишите. В начале сентября буду в Киеве. Со стороны местной администрации при самом положении дела препятствий, надеюсь, не будет, потому что ей нет оснований и интереса вмешиваться.


7 августа 1892 г.


III. 4572






291. Б. Д. Грінченко до К. Ф. Паньківського


Я, чотирнадцятого року, бувши школярем з третьої гімназіальної класи, прочитав Шевченка і з того часу почав писати по-вкраїнському (досі писав тільки по-московському). Ані «Енеїда», ані «Гребінчині байки» на мене не зробили впливу — я їх вважав за кумедійні жарти. Шевченко зробив з мене зараз українського націонала (хоч і чудно се казати про хлопця 13 — 14 років), — його поезія була вже мені не жартом, а його «Кобзар» зробився моєю євангелією.


17 серпня 1892 р.


III. 44850







292. А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка

Ви дуже шануєте Шевченка, і через те я обмежуся їм самим... Од себе ж додам ще, що галицькі палкі прихильники національності української вже давно лякалися Шевченка. Колись вони його видали додатками до «Зорі», — Ви ж либонь бачили, що то за видання! Торік задля дітей був виданий «Малий Кобзар», в йому видавці вхитрилися зробити з «Кобзаря» молитвослов; зараз не можу пригадати всього напам’ять, але все-таки вдержались у моїй голові два-три отакі заголовки «Роздумовання о божім величю», «Молитва до пресвятої богородиці» та ін. На роковинах Тараса, дякуючи самодержавію митрополита Сільвестра, не посміли прочитати «Івана Гуса», а співак замість «Я не знаю бога» (в «Заповіті») одспівав «Я вже знаю бога». Повне видання «Кобзаря» довго не хтіли друкувати, потім були рішили видати його урізане; тільки через гвалтування Франка новоеристи 1 засоромились та прирішили видати Шевченка повного.


18 серпня 1892 р.


III, 37875




1 Народовці — учасники політичного руху української ліберально-буржуазної націоналістичної інтелігенції Галичини проавстрійської орієнтації, що /149/виник у 60-х роках XIX ст. На початку своєї діяльності проводили культурницьку роботу ліберально-буржуазного напрямку. В кінці 70-х років народовці стають національно-клерикальною партією, ворожою передовим суспільним ідеям та революційно-визвольному рухові, виступають проти всього російського. В листопаді 1890 р. провідні народовські діячі О. Барвінський, А. Вахнянин та ін. уклали угоду з австрійським намісником у Галичині — графом Бадені, за якою народовці за урядові подачки обіцяли повну підтримку політиці австрійського уряду і польських пануючих кіл.

Ці відносини з польською шляхтою і австрійським урядом народовці назвали «новою ерою», звідки й назва «новоеристи».








293. Б. Д. Грінченко * до Д. О. Ткаченка


Скоро напишу Трохимів 1 життєпис, писатиму, коли матиму змогу, життєпис Шевченків, а тоді, мабуть, про Магомета та про інших реформаторів релігійних.

Читали в «Буковині» про Тарасову могилу 2? Отак-о наші! А ще хваляться, що вони щось багато щороку витрачають на неї з тих грошей, що за видання його творів ідуть. Держать Шевченкові твори, для народу не видають (бо ціна 1 р. — 1 р. 25 к. народові дуже дорога) і нікому приступитися до їх не дають. Покійний Трохим забалакав про це торік у «Зорі», а я навіть до само[го] «власника» з докладним листом з цього поводу вдався, дак хіба ж їх дошкулиш? Кониський купує (ще не купив) Тарасів двір і хату (чи певно вона Тарасова — не знаю) і каже, що хоче обшити хату цегляним «футляром». Але це діло ще не доведено до краю.


25 серпня (5 вересня) 1892 р.


III. 41139







294. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Допис І. Степовика 3 читав, але, мені здається, він надто вже додав чорної фарби. Діло в тім, що могила Тарасова доволі далеко від Канева, то кожний, хто має одвідати, повинен брати з собою харчі, бо там, окрім самовара, нічого не знайдеш. Торік, як я приїздив туди, та ж сама компанія прибула на могилу (був слідователь, смотритель училища, ще хтось), і ми собі гарненько побалакали, посумували, а нарешті взялись і до харчів і напитків, що вони і я попривозили. Нічого поганого я тут не вбачаю, а навіть цілком згідно з слов’янським звичаєм — трапезувати на могилі, та інакше і не можна, бо часу чимало проходе, я наприклад], приїхав на могилу зранку, а виїхав тільки увечері.



1 Т. А. Зіньківського.

2 І. Степовик. З Тарасової могили. [Нарис]. — Газ. «Буковина», 1892, 7 (19). VIII (№ 32).

3 Те ж.



То ж мені здається, коли часом яка компанія переборщила, то се не /150/ давало рації нападати огулом на те, що люди п’ють і їдять на могилі, бо ні місце, ні повага до небіжчика не вимагають того, щоб люди голодували. Торік могила держалася зовсім порядно, і не думаю, щоб так перемінилося, а тим більше, що за могилою доглядає смотритель Канев[ського] училища Гнилосиров, чоловік щирий, котрий чимало клопоту приймав на себе, і йому найбільше ми повинні дякувати, що могила упорядкована. У всякім разі я напишу до його і пошлю той № «Буковини».


Вересень 1892 p., Одеса


III, 37496








295. В. Лукич до Б. Д. Грінченка *


Чутка, що Ш[евчен]ка хотіли (певне, маєте на думці «Просвіту» або тов[ариство] ім. Шевченка) видати обкраєного чи неповного — неправдива. Про це набрехав головний робітник «Народу» 1. Заповіт співано після Ш[евченко]вого тексту без зміни, а звісне баритонове соло співав радикал, — отже, про переміну нема що й говорити. Як голова «Просвіти» говорив потихо з комісаром — не знаю, бо я сидів в остатних рядах.

Щодо тов[ариства] ім. Ш[евченка], то Ви, добродію, мене не порозуміли. Я не говорив, що товариство мусить мати уніатський напрям, а про те, що всі члени товариства імені Шевченка — уніати. Це преці різниця. Товариство не ставило себе ніколи яко уніатське, але яко українське.


Вересень 1892 р.


III, 38327







296. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


Ця справа (видання народних книжок) тепер там 2 розпочалася — перша йде Шевч[енка] «Наймичка» — 50.000 пр.


2 жовтня 1892 р.


III, 41123







297. В. Чайченко (Б. Д. Грінченко) до К. Ф. Паньківського


Одначе йому 3 сподобалось українське читання, і він залюбки попрочитував Кулішеву «Чорну раду», твори Квітчині та Шевченків «Кобзар», як ті книжки потрапили йому до рук.



1 Про те, що галичани хотіли видати «урізаного» Шевченка, писав А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка, але проти цього різко виступив І. Я. Франко.

2 У Харкові.

3 Т. А. Зіньківському. /151/



«Не помилюсь, — каже один український письменник в своєму листі, — коли скажу, що тут у «московській Пальмирі» покійник був апостолом молодої України: він і на роковинах батька Тараса над усіма голос подавав і палким словом ворушив заснулі серця українців». Він направляв свого гуртка на добрий шлях, показував добру українську стежку, і його роботи, такі як «Національне питання в Росії», «Шевченко в світлі європейської критики», «Фіхте старший», «Молода Україна», — були рефератами, що читалися в тому товаристві.

1(13) листопада 1892 р.


III, 44848







298. І. Вишик до В. С. Гнилосирова*


Варфоломій Григор[ович] 1 вмер почти скоропостижно, так що не оставив після себе ніякого завіщанія. Покійник Варфоломій дуже мало говорив Андрієві 2 за могилу, так що цей почти не знав, в якім положенії находилось це діло по настояще время. Тепер же, взявши дрібніше, він, Андрій, душевно бажає довести волю батька до кінця на тих же условіях, і якби його була спромога, то, каже, що поміг би і грошима (хотя я йому за це не закидав нічого; він живе не вельми заможно. Хата і десятин 20 землі).

Мали б понадобиться переміна довіреності Вам, то він готов перемінить зараз — раніш сроку (якщо матиме вона вес) утвержденія его в правах наслідства над имуществом батька. По цьому ділу пішла публікація для визова наслідників. Конечно, прийдеться діло мати з одним, бо прочі наслідники не обізвуться...

В додаток просив передать Вам, щоб не беспокоїлись, бо він не протягне руки на шматок землі, де покоїться прах батька Тараса. Кажеться, діло горнеться на нашу руч.


9 листопада 1892 р., с. Коленці


III. 4499







299. І. Л. Липа* до Б. Д. Грінченка


Комітет общ[ества] грам[отности], здається, нарешті, хоче друкувати українські книжки, бо сьогодня мене запрохувала д. Юхимиха 3, щоб я заскочив до неї на цім тижні побалакати про колись складеного нами «Кобзаря», що рік пролежав у них.


9 грудня [1892] p.


III, 38462



1 В. Г. Шевченко.

2 Синові В. Г. Шевченка — А. В. Шевченкові.

3 Мабуть, О. Я. Єфименко. /152/









300. В. Лукич до Б. Д. Грінченка *


В справі IV і V тома поки що не можу Вам нічого сказати, бо товариство кінчить тепер друкувати Ш[евчен]ка і почало другий том «Записок».


24 грудня 1892 р.


III, 38325







301. О. М. Огоновський до В. Б. Антоновича


При сій нагоді позволяю собі оповістити Вас, що друковане тексту Шевченкового «Кобзаря» невдовзі скінчиться. Відтак надрукую життєпись Тараса і в кінці подам найважніші примітки. Ви ж, в[ельми] п[оважний] пане професоре, зводили подати мені вже двічі деякі пояснення таких слів, що їх значіння я не знав. Та от і тепер осмілююсь непокоїти Вас ось якими питаннями:

1. Про вірш «До сестри» (що його надруковано в «Київ[ській] старині», т. XI, 1885, стор. 522) писала кн. Варвара Рєпніна в якомусь журналі, що то не вона була тою сестрою, котрій Шевченко присвятив той вірш. В котрім журналі (де друковано), котрого року і на котрій стороні надруковано теє її заявленіє? Рєпніна мала заявити, що той вірш дотикався іншої особи, — котрої?

2. Чи й коли жив Гамалія?

3. Чи похід Івана Підкови на Царьгород був подією історичною?

4. Коли й де вмер Залізняк?

5. Хто се «Нечос»: «Цариця по Києву з Нечосом 1 ходила» («Невольник», I, 174, празьке вид.)?


1 Г. О. Потьомкін.


6. Чи «Слободзея, де Головатий збирає останки», є Слободською Україною? (I, 175).

7. Що значить «Ватага»: «З Ватаги письма принесли» І, 231. (Думка: «Добро, у кого є господа»)?

8. Що значить «Кирик п’яний»: «Пан іде в світлицю до Марини, як Кирик п’яний» (I, 260).

9. Хто се був Левченко, що з Швачкою в Бихові гуляв? Котрого се було року? (I, 239).

10. Які се були борці на Україні, про котрих читаємо в «Титарівні» (I, 317)?

11. Що значить «Кобила»: «Я пропив не в шинку, а на кобилі» («Моск[алева] криниця», I, 330).

12. Що значить оце місце в стихотворі «Слава», «У Версалі набор розпустили» (I, 342). /153/

13. Де монастир Мотринов? («Холодний Яр»).

14. Чому Титарівна зоветься Немирівною. (I, 365)?


29 грудня 1892 p., Львів


III, 47083








302. Тонкошкур 1 до Б. Д. Грінченка *


Погано в нас діється: писали, складали, переробляли, скомпоновували — і все пішло за водою, усе пожерла ненажерлива цензура. Шкода і заходу й праці. Mo’ буде рукописи 3 — 4, коли ще буде, а зараз маємо один — «Наймичку» Шевченка.


1892 р.



III, 38470



1 І. Л. Липа.








303. Тонкошкур до Б. Д. Грінченка

«Наймичка» друкується, і за місяць, певне, буде кінець друкуванню.


1892 р.


III, 38464








304. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


Наші буковинські та галицькі брати і досі часом великі семінаристи, бурсаки — їх лякає лібералізм навіть невеликий.

Чи знаєте, що вони, напр[иклад], бояться друкувати всього Шевченка, і ледве тепер досягнено, щоб нове видання не вийшло обскублене!!!


1892 р.


III, 41125














1893



305. А. Л. Шиманов до В. С. Гнилосирова


Оце недавно у Харкові видано «Наймичку» Шевченка в 50.000 екземплярів; кожна книжечка коштує менш копійки.


12 січня 1893 р.


III, 4517


/154/







306. Б. Д. Грінченко до І. Л. Липи


Даремне, діду, сердитеся на нас, що сіємо ми в народі Ш[евченко]ві «Гайд[амаки]». Хоч би й була ця поема така погана, як Ви кажете, то все ж не такий то вже народ дурний, щоб небезпечно було йому давати до рук ту річ. Чого боятися? Чи не національного ворогування до ляхів, такого, що довело б до різанини? Дак же революції не викликаються книжками, коли не мають підстав у житті. Коли підстав цих тепер нема, то нема чого й боятися, а коли підстави ці є, то й без «Г[айдамаків]» зробиться те, що мусить зробитися. Чи, може, тим не треба пускати в народ цю книжку, що вона проти історії грішить?


21 січня 1893 р.


III, 40998







307. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


Не откажите прислать мне (тоже наложенным платежом) все рисунки Шевченко, которые были помещены в «Киевской старине» до 1891 года.


1 февраля 1893 г., Маргелан


I, 48654







308. О. О. Тулуб до Б. Д. Грінченка


Наша літературна громадка (молода) поручила мені запросити у Вас: чи не пристали б Ви до нашого заміру? Річ ось про що: цього року задумали ми видати (в Галичині) літературно-науковий або тільки літературний збірник (це по змозі) «на користь будовання пам’ятника Т. Шевченку» 1. Сподіваємось скласти цей збірник з праць молодих літературних сил на Україні.


7 лютого 1893 p., Київ


III, 39774



1 Йдеться про пам’ятник Т. Г. Шевченку у Львові.







309. М. М. Яценко до В. Чайченка [Б. Д. Грінченка]


Збираючись обходити наше тюремне свято — роковини безсмертного велетня нашого Т. Шевченка, котрі відбудуться у нас — харківської, україно-руської молодіжі купно з старими, — /155/ 26 лютого, і вельми шануючи Вашу повсякчасну працю на користь рідній батьківщині Україні-Русі, ми щиро прохаєм Вас зробити нам велику честь — завітати до нас на ці роковини.


15 лютого 1893 р.


III, 40265







310. Д. О. Ткаченко до Б. Д. Грінченка


Поздоровляю з іменинами нашого славного батька, що їх ось святкуватимем. Хай йому земля пером.


22 лютого 1893 р.


III, 39661







311. А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка


Та до речі: Ви знаєте, що в Києві молоді українці хтять видати збірку на користь пам’ятника Шевченкові? 1 Якщо вас іще досі не запросили, то хіба тим, що адреса Вашого не знають. В збірку входитимуть і переклади.


23 лютого 1893 р.


III, 37865






312. В. Лукич до Б. Д. Грінченка


Оповістку про «Ш[евчен]кові ідеали»2 з відомих Вам причин 3 звертаю.


1 березня 1893 p., Станіслав


III, 38324



1 Йдеться про пам’ятник Т. Г. Шевченку у Львові.

2 Мова йде про рецензію Б. Д. Грінченка на книжку П. Тучапського «Шевченкові ідеали і українська дійсність», 1892, Львів, надіслану до «Зорі».

3 Через цензурні утиски







313. І. Л. Липа * до Б. Д. Грінченка


Напишу дещо Вам про роковини. У нас як тільки починається Новий рік, так уже й починаються балачки про те, як і де будемо святкувати роковини, хто й які має читати реферати. Так балакаємо й по купках несподівано й навмисно для сих балачок збираємося як окремо, так іноді й з старими. Конечно, старі тільки декого запрошують з молодіжі на свою раду. Перед /156/ двома тижнями вже усі почували ми, що ось незабаром буде й велике свято. Майже всі лагодилися до сього свята: той у хорі співає, той реферата пише, той гроші збирає, бігає, той гостей запрошує, той купує їживо, словом, нічого не роблять хіба вже усім відомі, запеклі ледарі.

26-го справляли укупі з старими. Було чоловіка з 90 — 100.

Нас вітали гості поляки двома рефератами, далі вітали гості вірмени рефератом, а по сьому були прочитані листи від тих письменників, що хоч листом, спасибі їм, обізвалися на наші запросини до них побувати у нас на роковинах.

Читали теплі й дуже симпатичні листи від Кониського, Левицького, Чайченка, Паньківського, Комара, читали телеграми щирого привітання від т-ва «Баян», від Барвінського, від Романчука. Словом, духовно тут єдналося сливе усе, що єсть найкращого у нас на Вкраїні-Русі. Як на мене, то се був найкращий час через усі роковини. Дуже, дуже мені подобалось отаке щире вітання земляків наших.

По сьому були співи, реферати... Шкода, що не маю у себе програму. Згадаю найвидніше. З співів було: марш на смерть Шевченка Миколи Лис[енка]. Дуже гарна й вельми сумна річ. Хоч я й не тямлю нічого в музиці, але слухав його й сумував і смакував. Далі — «Заповіт». Се всім відома музика. А крім сього було ще багато, багато таких співів, що зараз і не пригадаю. Читано з поезій Тараса: «Чигирин», «Думи» (Марко Лукич 1), «Мені здається, я не знаю, а люде справді не вмирають» (Марко Лукич) і ще, і ще.

Реферати: 1) Про Шевченка як про гуманіста. Гарний реферат, прочитаний був з душею. (II). 2) «Слово від української молодіжі». Молодіжі сподобався старий Юх[им] 2, сказав — «спасибі за науку старим і за пинхву».

Рус[и]ха 3 дякувала, хоч, покладаю, й не все зрозуміла, а решта проковтнула пилюлю та й край. Реферат був написаний у такому тоні, що нікого не образив, хоч виразно провів думки молодіжі і відніс навіть найкраще укр[аїно]фільство до старих, до минулості (І). 3) «Бібліотека на селі». Дуже гарний реферат, де автор доводив прикладами, як можна добре закладати не тільки бібліотеки по селах, але й вчити хлопців по-вкраїнському. Написаний був у дуже гарному тоні й дуже докладно і усім сподобався вельми (І). 4) «Слово» чи може й зовсім без заголовку, бо заголовка не читано. Референт добре вилаяв молодіж, сказав, що немає там ні спільності, ні єдності, ні діла ніякого, ні навіть користі хоч найменшої.



1 М. Л. Кропивницький.

2 Очевидно, Єфименко Петро Савич — етнограф.

3 С. Ф. Русова.



Що зроблено за останні 4 — 5 років?! Де ті діячі, що мають бути? Поодинокі ще так-/157/сяк собі, хоч дещо роблять, але гурт що зробив? Нікчемний гурт та й годі! Далі зачепив автор і старих, що немає у них віри, що немає бажання допомагати молодіжі і, нарешті, виголосив, щоби йшли й старі й молоді «до згоди»! Старі нічого на се не сказали, але молодіж, більшість її, була ображена. Власне я скажу, що багато в словах референта було правди, але чимало й гіперболи, а ще менш тактовності. Цілком не тактовно зробив чоловік той, що може й хотів зробити щось добре.

Другого дня він вийшов з нашого гурту. Хай про се напишу тоді, як їхатиму з Харкова. Коли маєте бути улітку тут, то я залишу тоді вашій сестрі листа до Вас. Чи можна?

Далі було слово на тему, що треба нам придбати лояльне «Общество любителей малорусской литературы» і зараз дбають про се й розвідують як, що й де? Писатимуть до С.-Петербурга до «батька» Морд[овця] т.а Береншт[ама]. От і усе найвидатніше. Вечеря... Другого дня був концерт... Третього дня (28. II) святкувала роковини сама молодь. Треба зауважити, що чимало поприїздило учительок з сел. Тут було так гарно й просто, що всі цілком пішли звідсіля задоволені. Простенько, по-студентськи... З напитків — самий чай, з наїдків — на 5 крб. закуски, як-то ковбаси, сир, м’ясо. Читано реферата про Галичину (І)...


16 березня 1893 p., [Харків]


III, 38457







314. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


У Києві на користь Шев[ченкового] пам’ятника лаштується до Львова альманах. Я послав, між іншим, Трохимову 1 «Молоду Україну» (дуже важлива річ) та свого «В[ільгельма] Теля». Там буде багато цікавого.


21 березня 1893 р.


III, 41120



1 Т. А. Зіньківського.









315. О. М. Огоновський до П. Г. Житецького


Поки що якось мені маркітно, що не можу Вам ні одної своєї книжки послати, — а хоч і вислав би я дещо, так ваша цензура не пропустить моєї книжки.

Саме тепер скінчив я друкувати «Кобзаря» Тараса Шевченка в двох частинах (виданнє товариства імені Шевченка). Попереду надруковано життєпись Шевченкову і дещо про літературну діяльність нашого Кобзаря, а в кінці обох частин напечатано деякі примітки. /158/

Рад би я небавом побачити київське наукове критичне видання «Кобзаря», там надрукується чимало дечого цікавого, — ввійдуть в се видання також деякі досіль незвісні стихотвори...

Моє видання є доволі консервативне, бо годі було у нас роздобути дечого нового.


1 квітня 1893 p., Львів


І. 48690







316. Б. Д. Грінченко до В. Г. Кравченка


У Києві лаштується великий альманах, що має друкуватися у Львові. Гроші, що дасть він, підуть на пам’ятник Шевченкові, що має будуватися теж у Львові, як то й Вам відомо. Ви живете серед інтелігенції — чи не зібрали б Ви кілька грошенят поміж добрими людьми та чи не послали б їх до Львова на се діло? Добре було б.


18 квітня 1893 р.


III. 40950







317. М. Ф. Красицький до В. С. Гнилосирова


1888 року 9 мая, як був я на могилі 1 й у Вас, то і досі ні я, ні Ви один другому не написали ані одного слова, а тепер я насилу зібрався написать Вам і пожелать от душі і щирого серця доброго здоров’я і всьому Вашому сімейству, щиро дякую Вам за Вашу працю і догляд Тарасової могили.

Недавно я чув, буцім Варфоломій Григорович 2 подарував кілька тисяч рублів в Канівську думу, щоб із проценту тих грошей дума давала на упорядкування могили і платила б сторожеві річне жалування; не знаю, чи то правда. І ще чув, що буцім хтось уже другий доглядачем коло могили, а не Ви. Прошу Вас найпокірніше, не откажіте в моїй просьбі — увідоміть мене обо всім, як і що там робиться, бо не знаю, чи прилучиться коли вже бути у Каневі, чи й ні, бо мене обгорнули такі злидні, що, єй-богу, не маю ані шеляга при душі.

І ще прошу Вас покірно, чи немає у Вас із посліднього виду фотографії із могили, дуже і щиро буду дякувати, як надішлете, бо у мене єсть карточка, але ще із першого виду, як був дерев’яний хрест і як не було ні хати для сторожа, ні огорожі.


21 травня 1893 р.


III, 4465



1 Т. Г. Шевченка.

2 В. Г. Шевченко /159/







318. В. П. Горленко до О. І. Левицького


Известная издательская фирма «Посредник» (капиталы Черткова и вдохновение Льва Толстого) возымела мысль издать серию малороссийских книжек, которые будет распространять в таком же громадном количестве, как распространяют русские. Из старых авторов желали бы выпустить Шевченкову «Наймичку» (ведет переговоры с Киевом), «Марусю» Квитки.


[18]93 г., СПб.


III. 53470












1894



319. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова*


В останньому листі Вашому було показано, що до 1 янв[аря] сього року я Вам винен за хлопчиська та за хату і могилу 44 р. 53 к., з яких грошей Ви казали внести Ізмаїлу Орест[овичу] 1 12 р. 53 к., 10 карб. за «Старину» на 1894 р. і 22 карб. внести Вам...

Як тільки од Вас бумаги прибудуть, зараз же піде продажа землі Гамалієві, котрий вже буде мати право передать землю з могилою й грішми Каневу. Хотілось би це все зробить до літа, щоб з цим ділом заспокоїтись.

Крім «Старини», веду я тепер видання «Кобзаря» 2, котрий повинен вийти до 25 лютого; в продажі він буде не дорожче 40 коп., а певніш — 35 коп.

 Хотілось би мені зробити справку в февральській книжці про всі видання«Кобзаря», про які Ви пишете, але боюсь, що тепер не встигну з цим ділом, у всякому разі ця справка буде дана, хоч і пізніше, як будемо говорить про нове видання «Кобзаря».


17 січня 1894 р.


III, 4439



1 I. О. Новицькому.

2 «Кобзар», видання К. M. Гамалії, К., 1894.








320. І. С. Дементьев до П. О. Куліша


Не откажите сообщить мне, что случилось с Костомаровым после доноса Петрова и пострадал ли Костомаров с Вами и /160/ Шевченко? Каким образом Шевченко, будучи солдатом, оказался в числе редакторов «Основы»? 1


29 января 1894 г.


I, 29635







321. В. О. Шухевич до Б. Д. Грінченка


З часу появлення ся творів Шевченка намагались усі ми, хоч [у] нас чимало діалектичних різниць в мові, писати мовою (діалектом) Шевченка; впровадили ми її у наші письма, а передусего у школу та її підручники. Словом, стала мова Шевченкова для нас тим, чим стоїть переклад Лютера у німців. Розуміє ся само собою, що нові слова мусять і у нас, як і всюда з зростом літератури, науки і пр., зростати, але форми позостануть і дальше.



12 лютого 1894 р.


III, 40108






322. Г. П. Житецький до В. С Житецької

Приближаются дни Шевченко. Конечно, будет панихида, а 6-го марта большой вечер с ужином, устраиваемый художником Микешиным. Тот же Микешин хлопочет об утверждении правительством Шевченковского общества в Петербурге под покровительством принцессы Ольденбургской.


19 февраля 1894 р.


I. 47712








323. К. О. Білиловський до Б. Д. Грінченка

Щодо «Общества имени Шевченко», то це ще маховими вилами по воді писано. Не йму я віри, щоб дозволили таке нам товариство.

А як Тарасові роковини святкували, то прочитайте в «Новостях» за 8 марта или в «Новом времени» за то же число. І в «Зорі» прочитайте.


11 березня [18]94, Петербург


III. 35612



1 Ці питання автор листа ставить в зв’язку з статтею про П. Куліша, яку він хотів написати. /161/








324. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


В газетах, мабуть, читали про «Общество имени Шевченка» в Петербурзі. Чудне щось! Там і Коні, і Менделєєв, і Пипін, і т. п. Запитаю у петербурзьких земляків і тоді напишу Вам про се.


Березень 1894 p., Одеса


III, 37489







325. Ф. К. Вовк до Б. Д. Грінченка *


За утиски — чув... Що ж маємо робити? Воно, бачите, як кому... Шевченко, колись подивившись через річку, тричі плюнув і «знову думать заходивсь про те ж таки, що й перше думав...» І у нас тепер хто зробив і хоче робити, той плюне і ще горячіш заходиться працювати, а хто нічого не робив, то й не робитиме.


22 травня 1894 р.


III, 35951







326. К. М. Гамалія до В. С. Гнилосирова


Не имея возможности наблюдать лично за приобретенным мною недавно около Канева земельным участком, где погребены останки поэта Т. Г. Шевченко, я покорнейше попрошу Вас не отказать принять на себя труд — нанять сторожа к могиле и иметь надзор за исправным ее содержанием, чем премного меня обяжете. Деньги для уплаты жалованья сторожу, а ровно и для необходимых по содержанию ее расходов будут мною высылаемы Вам своевременно.


4 июля 1894 г.


III. 4243







327. В. П. Горленко до М. Ф. Біляшівського


Был в Киеве в мае и июле, был в музее, но, к сожалению, не видел Вас. Вы были, сказали мне, за границей. А хотел побеседовать с Вами немало о делах музейных.

На бумаге это долго и неудобно. Скажу пока два слова по поводу пересылаемых при сем (с «оказией») в собственность Киевск[ого] музея мелочей.

К[иевскому] музею пора и обязательно начать Шевченковское собрание. Не беда, что много вещей в Чернигове. Там все /162/ же далеко не все, и многое еще есть в частн[ых] руках и может быть найдено.

Офорты, напр., при желании и старании, конечно, можно найти все. Для начала посылаю «Вирсавию» (с Брюллова), если этот этюд в муз[ее] станет прочно на ноги, то передам еще «Шинок» (у меня отличн[ый] оттиск). Теперь же, к Шевченк[овскому] собр[анию] посылаю:

1) Шевченко в гробу. Редкая литография с натуры Дмитриева-Оренбургского.

2) Гравюры с рисунков Шевч[енко] из «Пчелы» Микешина, «Невеста» его, Лукерья и «Мальчик».

3) Несколько портретов Ш[евченко] разных эпох. Сидячий, в рост — с подлинной фотогр[афии] киевск[ого] фотогр[афа] Гудовского. Пишите мне, будете ли собирать Шевченк[овские] коллекции? Тогда я всегда буду иметь с этой целью в памяти Киевский музей.


1 августа 1894 г., с. Ярошовка


XXXI, 1








328. Л. В. Падалка до Б. Д. Грінченка


Та напишіть мені, будь ласка, чи не можна тепер достать у Києві «Тополю», там видану, і в кого саме?


6 вересня 1894 p.


III, 38967







329. П. О. Куліш до Є. К. Тимченка


Перепускав я колись крізь моє решето все, що друкувалось у «Основі», редагував і Тарасові і Вовчкові твори; 1 та се робилось не ради них самих: будівництво мови того вимагало.


21 жовтня 1894 p., x. Ганина Пустинь


І, 29279



1 В листах П. О. Куліша останнього періоду його життя, як вміщених тут, так і.в тих, що зберігаються в інших архівах, помітна тенденція принизити значення і саму творчість Т. Г. Шевченка. Шевченко був невдоволений правкою і переробкою його творів Кулішем. Відомо також застереження Шевченка М. Вовчок, щоб вона не давала Кулішеві редагувати свої твори, бо він їх опрозить. З цього приводу Куліш через багато років у листі до Ом. Огоновського від 20 липня 1889 р. писав: «Мужик був Шевченко, по-мужицьки мені й дякував за все» (I, 29442).







330. А. М. Вольф до П. О. Куліша


По получении Вашего письма от 21 с. м. я, прежде всего, счел своим долгом просмотреть все имеющиеся у нас рисунки, /163/ но между ними рисунков Шевченко не нашлось 1. По памятным же записям, художественным материалам, доставленным в свое время в редакцию «Живописной России», значится, что все рисунки, касающиеся Малороссии, возвращены по принадлежности, что подтверждают также те служащие при редакции, на которых, еще при жизни моего покойного отца, было возложено заведывание художественными материалами.


26 октября 1894 г.


I, 29613








331. М. О. Дикарєв до Б. Д. Грінченка


Бажання дати що-небудь Галичині до роковин Батькових заставило мене дати хоч що-небудь до речінця: почав я працювати коло різдвяних святок в ст. Павлівці, Єйського одділу, та й тут не вистиг. Але чи так чи сяк остання стаття виготовлена і скоро зашлеться, куди треба.

Святкували ми роковини Т. Г. Шевченка в «військовому собранію», зібралось чоловік з 200. Як це вперше тут таке діло, то воно було б і гаразд, та один військовий старшина К[акунь]ко «щирий чорноморець» почав читати власні оповідання a la Раєвський і tutti guanti. І це чоловік, що перейшов науку в академії генерального штабу. Після первого ж оповідання я втік... Засилаю Вам копію з власноручного портрета Т[араса] Г[ригоровича], подарованого їм в Сімбірську 3. III 1858 р. управляющему акцизними зборами Оресту Федоровичу Білозариченкові. Копії, що знято вперше, можна діставати від фотографа з наложеною платнею.


1894 р., Катеринодар


III, 36865







332. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Як Вам подобався 8 № 2, присвячений Шевченкові? З цензурою багато було мороки, викинуто 15 стовпців, а проте, здається, № вийшов нічогенький собі, хоч і в ньому багато дечого покалічено цензурою. Лихо та й годі з цими церберами. Але що маємо робити? Нехай хоч трошки, коли всього або багато не можна.



1 Йдеться про повернення малюнків-оригіналів Т. Г. Шевченка, які П. О. Куліш надіслав на прохання А. М. Вольфа для вміщення їх в журналі «Новь», видавцем і редактором якого був А. М. Вольф.

2 Журналу «По морю и суше» за 1894 р. /164/



Посилаю Вам програму Тарасового вечора, що спорудили ми сьогодні. Біографію сказано по Гербелю, а справді се чималий і дуже цікавий реферат про Шевченка. В аудиторії було повно, і се були справді прилюдні роковини Тарасові.


[1894] р.


III, 37483 а












1895



333. В. П. Степаненко до Б. Д. Грінченка


Убожество велике, а заробітку, та й робітників у сім’ї аж ні одного немає — мати стара, брат без служби і без грошей сидить дома, другий брат у москалях; сестра, дівка, хоч і здужала б заробити, але ж у нас тут тільки й є заробітки, що улітку. Позичити нігде, бо й навкруги нас голяки самі, — та й чим віддавати? Одним словом — хоч круть верть, хоч верть круть. Що ж, то се розкривається Вам малюнок життя (здебільшого) в однім дворі, а гляньте лиш у другі двори — там ще гірше побачите. Не даремне наш татусь Тарас сказав: «Якби Ви знали, паничі, де люде плачуть живучи».

0.x село, село — налогів густо, за душею (а в душі) пусто!..

Двічі вже був у Каневі, був на могилі батька Тараса — порядки там не геть-то гарні становляться — неохайність усюди, Гнилосиров спить, капосний пентюх. Ну, що — коли б Ви та прибули на Батькову гору, а звідтіль і до мене!?


31 січня 1895 p., Полтава


III, 39517








334. В. В. Тарновський до М. Ф. Біляшівського


Описываемой подписи под рисунком Шевченко я никогда не видел. Он всегда подписывал просто «Т. Шевченко».

Описываемый же портрет Шевченко у меня есть, но только фотографии с рисунка и офорта Залесского нет, и я б очень рад был бы достать. Офорт ли это или рисунок? Ежели рисунок Залесского, это тоже очень интересно. Абы не фотография.

Прилагаю Вам список сочинений о Шевченко на польском языке, которых тут нет. Я думаю, что в польской столице можно найти. Будьте так добры, побывайте в магазинах. Что есть, велите отложить и известить меня. Можно даже магазину поручить выписать, чего не найдете в Варшаве.


14 февраля 1895 г., Киев


XXXI, 7


/165/







335. В. П. Степаненко до Б. Д. Грінченка


Певне, у Вас таки не без добрих людей — єсть щира українська громадка, і Ви будете святкувати роковини (25 лютого) нашому незабутньому батькові Тарасові. Подайте ж і від мене цьому товариству щире привітання й здоровліннє з цим великим святом — хай дух батька Тараса над всіма щирими українцями витає й вселяє їм ті святі думки, з якими батько завжди жив! Чи повірите, серце моє тремтить, як згадаю про се свято (а я ж то один!), — духом і я з Вами, й укупі з Вами співаю.


22 лютого [18]95, с. Полетвино


III, 39521а








336. Г. П. Житецький до В. С Житецької


26-го февраля была в Казанском соборе Шевченковская панихида. Народу было довольно много — среднего, молодежи и «величезних» стариков сравнительно мало.


2 марта 1895 г., С.-Петербург


I, 47728








337. А. Скопець до В. С. Гнилосирова


Ваші дорогі безцінні слова, долетівши на далеку від Дніпра Кубань, дали тутечки гарний і рясний урожай. Часті споминки про Вас, а уже купно і про того, земля благословенної Вкраїни котрого приязно хранить кості, привели кубанців на мисль в день Тараса пом’януть і почтить того, хто вічно сохраняється в пам’яті йому рідних. Судили, рядили, но як почать таке небувале на Кубані діло — ніхто не знав. Думали зразу зробить це по-сімейному, но як і де — знову трудно рішать. Наконець уже 23 числа один із людей, мировий суддя Бігдай, поїхав до наказного і об’явив йому про желания публіки. Милость його к делу відізвалась благосклонно, і 25-го числа в вечер в войськовім клубі був назначен вечер роківщин батька Вкраїни, Тараса. Публіки зібралось чимало, мабуть, душ з 200, но було б і більше, да не гурт то хто про це й знав, бо случилось це скоро і нежданно.

Всієї тієї радості, котра сіяла на людських і на моїм лиці, я Вам, сивий голубе, не зможу передать, но скажу тілько, що було тут якось тепло і гарно: і плакали й радувались. Споминали стародавнє, а чули це все зараз і зараз же його переживали. Обстановка вечера на перший раз була хоть не зовсім пишна, но тепла. Зал клубу був до половини зайнят людьми й жінками, перед котрими посередині з поникшою головою, опущеними усами, з почтенною лисою головою і зігнувшеюся спиною возви-/166/шався сам виновник з своїми тяжкими думами. Він чутно й внятно прислухався до всякого слова, до всякого звуку — здаля казалось, що як наш піп співав «гей, гетьманы», що сам Тарас трохи вже випрямився і готов би топнуть, а слова: «От-так, діти» чуть-чуть що не виливались з його німих уст. Самий вечір почався так: Бігдай сказав спершу, чого й зачим оце ми сюди зібрались, а потім Серьожа (Васильович) 1 прочитав гарненькі виборки із того, що звісно про жизнь і діла Тараса, перемішуя з словом самого батька. В кінці заключив, що ще й досі ніхто не найшовся вволити його послідню волю, окрім одної, щоб поховать на Вкраїні, спом’янув і про те, що кості цього чоловіка тепер всячески оберігаються заботливою рукою нашого доброго Василя Степановича 2; було висказано общее желаніє тут же на Кубані видать скілько книжечок із творів покійного і розпространить проміж кубанських людей, но на це посліднє ще нічого не зроблено. Багацько уже зробили тим, що пом’янули того, кого забуть гріх. Дальше пішли співи, читання, то знов співи порізнь і вмісті. Между прочими, вийшов читать осаул Какунько, жалко тілько, що вчора поїхав на нове місце за Кавказ. Як тілько ще він узяв книжку і пройшов мимо Тараса, то так і казалось, що той обніме його і кріпко поцілує, так, бач, рук у бідного не було!

А як сів за стіл да розкрив «Неофіти», то всі оніміли: дуже вчувався 3 в рідні слова й Тарас. Кончилось слово, і мертва тишина обернулась в страшний гул від рукоплескань. Після цього ще Какунько прочитав «Чернець», а опісля уже читав і розказував те, що знав і що в нього є написано. Вечір закінчився общею вечерею, піснями і розговорами... К цьому ж таки дню Серьожа заказав фотографу знять Тарасові карточки з того портрета, котрий був нарисований самим Тарасом і подарен своєму приятелю, а Сергію він достався по случаю. Цю карточку ми пришлем скоро і Вам, бо я хотів би хоть і зараз, так не бачу оце скілько днів Сергія.

На цьому вечорі я познайомився і з Нордегою, да він якийсь дуже слабий, так що я від нього нічого не міг і узнать, а більше він ніде не буває.


5 березня 1895 р., Катеринодар


III, 4487




1 С. В. Ваганов.

2 В. С. Гнилосирова.

3 Вслухався.







338. Д. О. Ткаченко до Б. Д. Грінченка


Потроху роблю. Зробив переклад Гаршиного опов[дання] «Ніч» та написав дещо про Шевченка... /167/

От і останнє число («Зорі»). Лукич жалівся, що хотів би 5-те число, як то повелося за його редагування, присвятити Ш[евченко]ві, та, на великий жаль, немає нічого, окрім однієї Ш[евченков]ої повісті.


10 березня 1895 р.


III, 39641







339. В. Лукич до Б. Д. Грінченка *


Чи не відомо Вам, які то нові поезії Тарасові має книгар Романович? Вельми цікаво було б знати.


19 березня 1895 р.


III, 10319






340. О. Я. Кониський до M. K. Вороного


Прийшла звістка, що приїде сюди он наш земляк з Оренбурга і привезе мені документи і споминки про Тараса під час його перебування в Оренбурзі. А у мене тепер саме на черзі та глава з Тарасового життєпису, де річ іде про перебування його в Оренбурзі і в Орському. По тих біографіях та споминах, що досі надруковано, така плутанина, що просто не можна розібраться. Тим-то побачитись з людиною певною і добути від неї певні факти, а не вигадки — дуже важно. Через се я й відложив оцю главу життєпису аж на VIII кн. «Записок» (себто на першу 1896) і задержався у Києві.


5 травня 1895 р.


III, 10292







341. Ю. С. Грибинюк до канівського міського голови


Покорнейше прошу Вас, милостивый государь, уведомить меня, можно ли подарить в дом на могиле Т. Г. Шевченко портрет сего поэта. Портрет величиною до квадратного аршина, на холсте масляными красками, в золоченной рамке, рисованный крестьянином — сельским маляром Андреем Дыдынюком (Подольск[ая] губ[ерния], Шаргород, м. Лучинец). Работа, по заявлению петербургского художника Бегрова, вполне удовлетворительная. Шевченко изображен в тулупе и бараньей шапке.


23 мая 1895 г., м. Шумск, Кременецкого уезда


III, 4478


/168/






342. І. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Мне хотелось бы издать все мои переводы из Т. Шевченко и из Ваших стихотворений] вместе под общим названием «Украинские мотивы» 1, да не найду издателя.


12 июля 1895 г.


III, 35573







343. I. Я. Франко до А. Ю. Кримського


Звісно, статтю про хронологію творів Шевч[енка] 2 я радо згоджуюсь надрукувати, про се навіть нема що запитувати.


8 серпня [18]95 p., Цигани


І, 24367



1 Книга І. О. Бєлоусова «Из «Кобзаря» Т. Г. Шевченка и украинские мотивы» була видана в Києві 1887 р. В цьому листі, очевидно, йдеться про нове видання.

2 Йдеться про роботу О. Я. Кониського «Проба улаштування хронології до творів Тараса Шевченка», надруковану в «Записках наукового товариства ім. Шевченка», 1895, № 4, с 1 — 20.







344. M. M. Трегубое до Б. Д. Грінченка


Книжный склад наш как будто налаживается. Я уже и «Кобзарей» продаю: расхватывают.

«Кобзарей», Квітки, Глібова байки и др. я сейчас выписую от Иогансона из Киева; но все это быстро разойдется, и придется снова выписывать.


15 августа 1895 г., Александрия


III, 39716







345. I. Л. Липа до М. М. Грінченко*


Мені дуже сподобалася «Добра душа». На мій погляд, ця книжечка припаде до смаку народові. Хто її написав чи переробив? Вона гарна і мовою своєю і ще тим, що тема виходе з буденного народного життя. З буденного народного життя треба писати тільки таким геніям, як Шевченко, тоді тільки книжка цінуватиметься народом.


2 вересня 1895 р.


III, 43241


/169/







346. В. П. Степаненко до Б. Д. Грінченка


Тепер он ще про що Вам скажу. Оце недавнечко був я на могилі батька Тараса (!) Сторож відноситься до свого діла якось недбайливо, а тим і непорядки ведуться. «Кобзарі» — і великий і малий — порозтрьопувані, позаписувані вздовж і впоперек всякими записами. Деякі з записів я посписував і держу у себе, щоб написати з поводу цього хоч до «Зорі», чи що. Людей там буває багато й щодня.

Траплялись такі випадки, що гості бажали дати свої офіри для поправок могили, але не знали кому, де і як їх приткнути. Деякі, з тих же далеких гостей, допитувались, через віщо скасовано школу імені Шевченка, що була на могилі. Ускрізь лунає чутка, що єсть школа на могилі Тарасовій його імені. Багацько легенд усяких ходить по Каневу про те, через віщо так часто і так багацько людей буває на могилі. Треба б якось краще упорядкувати там діла.

Вмер Варфоломій — і не стало путнього догляду. Так званий дозорчий могили, старий Гнилосиров, смотритель канівської школи, недбало відноситься до свого обов’язку...


8 вересня 1895 р.


III, 39510








347. Б. Д. Грінченко * до Н. Г. Кулябко-Корецького


Вы говорите, що у[краинская] к[нига] лежит на полках книжных магазинов или распространяется в более или менее ограниченном количестве экземпляров среди любителей малороссийской литературы из интеллигенции.

Я не буду обращаться далеко назад и позволю себе привести несколько фактов только за последние 2 — 3 года.

В прошлом году издан в Киеве дешевый «Кобзарь» 1 Шевченко в количестве 20 000 экз[емпляров]. Он расходится так быстро, что уже поговаривают о втором таком же издании, и это после изданий того же «Кобзаря» в 1883, 1884 и 1889 гг., не говоря о прежде бывших. «Катерина» Шевченко издавалась много раз и по 10 и по 20 тысяч, и в настоящем году появилось два ее издания: одно где-то в Одессе, а другое мое. Я сам был свидетелем того, как, напр., харьковские лубочники, ведущие торговлю исключительно с народом, покупают ее тысячами.


1 Видання К. М. Гамалії.


Потребность в этой книжке такова, что появились даже самовольные издания, и собственникам произведений Ш[евченко] приходится, как то видно из газет, вести из-за этого судебные /170/ дела. Несколько изданий «Наймички» Ш[евченко] не помешали ей появиться в издании харьковском в количестве 50 000 экз[емпляров], из кот[орых] тысяч 20 уже распродано, несмотря на то, что дело продажи ее поставлено до крайности плохо.


15 сентября 1895 г., Чернигов


III. 41180













1896



348. О. Перебендя (О. Я. Кониський) до Г. Л. Берло


До того ж саме припало написати нарис про Шевченка, як був він в дорозі з заслання! Шкрябав його потрошку більш тижня і тільки в неділю оце довів до краю, — одіслав 1.


18(30) січня 1896 p., Ялта


І, 34243



1 О. Кониський, Т. Шевченко в дорозі заслання. (2 серпня 1857 р. до 28 березня 1858 p.). Критично-біографічний нарис. — «Зоря», 1896 p., №5 — 13.







349. А. Скопець до В. С. Гнилосирова


Сьогодні день смерті незабутнього нашого батька Тараса, вчора були його іменини. Як вірні діти, ми вчора ж й пом’янули його дорогу душу, спом’янули словами і піснями й розійшлись з надією, що, може, бог приведе ще колись зустрінуться. Про цей день я писав Вам рік тому назад, пишу і зараз з тим, щоб і Ви хоч думкою пережили те, що ми вчора, щоб хоть на хвилинку обрадувався дух Ваш і передав цю радість хоть тій среді, де почивають кості батька Тараса. Тепер скільки слів про те, що було. Довго ми думали, як то в цьому году провести й встрітить цей день. Думали-гадали й зостановились на тім, щоб спом’януть свого батька в піснях, бо вона всю жизнь його не покидала, нехай же не покидає і після смерті. Любительський кр[ужок] музики поміщається в жіночій гімназії, а так як нам удалось уладить діло з нашими бабами, то ми і устроїли важнецький концерт. Програму його при цьому письмі прикладую.

А ось роз’яснення її состава. 1-й номер читав Серьожа Ваганов, 2 — артистка малоросійської трупи (жінка Косиненко), 3 — любитель-музика, 4 — артист, 5 — артистка, 6 — хор, любитель-/171/ська музика. II отделеніє: 1 — хор, музика нашого предсідателя, мировий суддя, 2 — одна з дівчат, учительниця, 3 — жінка вчителя гімназії, 4 — землемір, 5 — з чавунки служащий.

Народу була повна зала. № кубанських відомостей од 25 числа весь був заповнений словами про Тараса (редактор цього журналу наш хороший приятель і хохол).

В залі перед естрадою на виднім місці красувалась почтенна лисина Тараса, чудесно декорирована зеленню і обквітчана саморучними рушниками наших дівчаток-хохлушок. П’єдестал, убраний всякого рода плахтами, увішаний рушниками й вінками з барвінку, якось молодив голову Тараса і давав їй ще більшу силу. Картина була восхітительна, а особенно в те время, коли старого окружала куча дівчат і хлопців. Я не міг нею любоватись, бо сам співав, а мені говорили, що з зали це дуже красиво.

В особий восторг я прийшов тоді, як по просьбі публіки артисти вийшли співать у 4-х, і всі в нашій одежі.

Тарас, стоя вперед них, казалось, сам давав їм руку команди і вселяв в них душу, як і де треба було співать.

З половини 11 часа почався другий концерт ще щиріший і з більшою щирістю, бо це було уже за вечерею. На цей раз вечеря була в гостиниці, бо клуби були заняті. Вечеря готовилась на 75 персон, а набралось щирих людей 86 душ (купно з жінками й дівчатьми). Тут, конечно, словам і пісням не було кінця. Я сам, грішний, аж на ослони дрався, а все вичитував, що тільки знав, в славу нашого слова.


26 лютого 1896 р., Катеринодар


III. 4488







350. Я. Гужовський до Б. Д. Грінченка


При Неж[инском] институте есть филологическое общество, члены которого нередко читают публичные рефераты по разным вопросам истории и словесности. Вчера был у меня один знакомый студент, бывший мой ученик (из Фастовецкого земского уч[илища], Борзен[ского] у[езда]), и говорил, что в субботу он с некоторыми товарищами думают прочесть о Шевченко, что для этого им нужно возможно полное издание его стихотворений, — так не могу ли я дать или достать таковое? Я показал ему Санкт-Петербургское издание 1884 г., но он сказал, что ему нужны стих[отворения], не пропущенные цензурою; что лучше всего, если бы можно было добыть пражское издание; но если этого нельзя, то хоть бы добыть в рукописи полное «До мертвих і живих... посланіє», «Кавказ» и др., какие можно. Не можете ли помочь? Если бы Вы в четверг вечером послали, то было бы не поздно — в пятницу утром я бы получил. /172/

Пришлите, что имеете. За целость я ручаюсь. Студент из черниговских семинаристов (окончил 4 г. тому назад), человек оч[ень] хороший и щирый украинец.


27 февраля 1896 г., Нежин


III, 36814







351. О. Перебендя (О. Я. Кониський) до Г. Л. Берло


Чи були у Києві Тарасові роковини? У Севастополі моя замітка 1 (візьміть її у Мусія) 2 збудила людей: відправили панахиду, справили її прилюдно, голосно, з оповісткою, торжественно. Потім і роковини справили, і до мене прислали телеграму по-українськи, дякуючи за статтю. Все оце вельми мене порадувало. І по інших місцях в день роковин Тарасових згадали і про мене; принаймні опріч Севастополя прийшло до мене ще чотири телеграми з подяками за працю. А в Ялті увечері 25 зібралася до мене дуже «велика» громада — аж три чоловіка, і ото ми в чотирьох пом’янули батька Тараса.


1 березня 1896 p., Ялта


І. 34245







352. П. Г. Житецький до В. С. Гнилосирова *


Як ніхто тобі не писав, то я звіщу, що у нас була панахида по Шевченку з разрешения властей. Се перша за 35 літ дозволена панахида.


11 березня 1896 р.


III. 4414







353. О. Перебендя (О. Я. Кониський) до Г. Л. Берло


З 5 числа «Зорі» почався новий мій нарис про Шевченка — поворот його з заслання. Позавчора послав до Грушевського в «Записки» нарис про перше заслання Шевченка; займе, мабуть, 4 аркуші. Тепер лишилося тільки п’ять нарисів; займуть не більш вони, як 20 аркушів. Чи доведу я їх до краю? Діло можливе, що й ні.


15 березня [1896] p., Ялта


І, 34246



1 [О. Кониський], Памяти Тараса Григорьевича Шевченко. — «Крымский вестник», 1896, 25-11, № 45.

2 M. С. Кононенка. /173/







354. В. П. Степаненко до Б. Д. Грінченка


Національне наше свято я одсвяткував у себе дома на славу. Сестра назбирала селянських дівчат-подруг до себе на вечір, я їм дещо розповідав про батька, а далі прочитав «Тополю», «Наймичку», «Катерину». Речі сі зробили на їх вражіння таке, що декотрі навіть плакали. Після читання вони співали багацько пісень, і все гарних.


16 березня 1896 р.


III. 39504







355. В. П. Степаненко до Б. Д. Грінченка


А що ми будем робити, що Ви не засилаєте портретів Т[араса] Григоровича та Котляревського? Вже який час, як заслані до Вас, чи то пак до Коваленка, гроші, а він і досі не шле — підженіть його хоч трохи; злотових портретів Шевченка хай шле цілу сотнягу, Котляревського теж. Коли зготуються дешеві патрети того й другого, то прямо-таки без загаду шліть по сотні.


31 березня [1896] р.


III, 39495







356. Ю. С Грибинюк до Б. Д. Грінченка


В 1880 році я був на Тарасовій могилі; багато було там панів і людей; сіраки меж собою толкували, що Тарас являється людям тричі на день: рано — хлопцем, вдень — чоловіком, а ввечері — дідом. Напишіть за це.


31 березня 1896 р.


III, 36200







357. О. І. Лотоцький до Б. Д. Грінченка *


Мені цензура за останній рік заборонила більш 10 рукописів. Сими днями подано два рукописи: «Гайдамаки» Шев[ченка] та його «Поеми» («Утоплена», «Причинна» та ін.).


2 травня 1896 р.


III, 38285







358. К. Ф. Паньківський * до Б. Д. Грінченка


Рівночасно вислав «Монограми з вишивок», видані своїм накладом на спробу, чи цензура пустить їх до Росії. Якби їх цензура пустила, то прошу їм зробити рекламу, хоч би платну, а я /174/ охотно видатки покрию, і вказати дорогу, котрою маю іти, щоб наклад, що мені коштує 800 зл[отих], звернувся, і на пам’ятник Шевченка у Львові дещо прийшло.


17 червня 1896 р.


III, 39042







359. С В. Лазаревський до О. М. Лазаревського


Анатоль мне передавал, что Вы очень интересовались судьбою портрета бабушки 1. Этот портрет был выслан еще в 1890 году Федору Матвеевичу на том же основании, по которому Вам был выслан дневник Шевченко, а именно — в найденной после смерти отца записке (писана, кажется, карандашом) портрет бабушки был предназначен дяде Федору Матвеевичу. Я думаю, что Вам не составит труда получить портрет от Маланьи Ильинишны 2, так как, наверное, она дорожит им меньше, чем Вы.

Я привез с собою рисунки Шевченко (в том числе и «Блудного сына») и повесть его «Старая погудка на новый лад». Хотелось бы посоветоваться з Вами об этих вещах да и вообще о всех бумагах отцовского архива.


1 июля 1896 г.. Киев


I, 68381



1 А. О. Лазаревської.

2 М. І. Лазаревської.








360. О. Я. Кониський до В. С. Гнилосирова *


Вдаюся до Вас з великою просьбою — характеру громадського і певен, що Ви і можете і не відмовите мені в сій справі Вашою запомогою.

Може, до Вас дійшла чутка, що я працюю коло життєписа дорогого нам поета і генія нашого слова. Надрукував я її вже до того часу, як Тарас повернувся з заслання до Щетер]бурга.

А оце саме беруся писати про останні Р/г роки його віку. Сюди входить дуже важний епізод про придбання задля нього землі під хутір. Ся справа де в чому не зовсім мені ясна, і треба б мені з’ясувати її певними фактами. От в сьому разі я й прошу Вашої запомоги.

Будьте ласкаві, візьміть з архіву канівського муніципалітету справки, які там є сліди: /175/

a) коли саме (починаючи з іюля 1860 р.) Варфоломій Шевченко подавав які-будь просьби, щоб дума продала чи дала в посесію землю йому або Тарасу?

Задля кого він прохав?

Скільки прохав землі тієї й де саме?

b) які й коли саме були по його просьбам постанови думи?

c) чи були ті постанови справлені?

д) чи було з думи і коли саме писано до землеміра про ту землю?

e) чи робив землемір їй план?

f) чи дума питала губернатора або генерал-губ[ернатора], чи має Шевченко право купувати землю?

g) чому ся справа не була закінчена до 26 лютого 1861?

h) коли саме Варфоломій договорився з думою (заключив контракт), щоб взяти в оренду землю під Тарасову могилу?

Скільки тієї землі? На який срок, за які гроші й на яких умовах?

Коли трапляться інші які подробиці, то всі їх перекажіть мені.

Благаю Вас, не відмовте мені в цій справі й чим швидше, тим ліпше, бо в серпні я повинен вже одіслати задля друкування отой нарис про останні роки Тарасового віку.


17 липня 1896 p.. Київ


III. 4245







361. П. О. Куліш до В. В. Тарновського


Посел Ваш хапається вертатись так, що я не встиг і досі подякувати Вам за Вашого мальованого «Кобзаря» з «Гайдамаками». От що, нехай лежить на столі в вельможного панства, — не чужоземні книжки! Нехай і дітвора набирається староруського духу та й спогадує, «откуда пошла есть Русская земля».

Дякували ми вчора й за пишний альбом Шевченків. Зробили Ви ним собі монумент, ушанувавши його, великого...


12 листопада 1896 р.


І. 29266






362. П. О. Куліш до В. В. Тарновського


Не знаю, про якого Черненка пишете, що в його гравірування Шевченкове. Коли це людина знакома, зараз напишу до неї.


5 грудня 1896 р.


І. 29266


/176/






363. Б. Д. Грінченко до M. О. Дикарєва-Крамаренка*


Тепер друкую Шевченкову «Катерину», оповідання А. Т. 1 «Добра душа» і не народне видання — свої вірші. «Катерина» коштуватиме, мабуть, 3 коп., «Добра душа» — 5 коп., мої «Пісні та думи» (чимала книжка) — 50 к.


[1896 p., Чернігів]


III, 40740



1 Грінченко Марія Миколаївна.












1897



364. Г. О. Милорадович до О. М. Лазаревського *


Есть ли у Вас изд[ание] 1890 (Женева) творений Шевченка, забороненных в России. Это перепечатка, запрещ[енная] в Рос[сии] из издания Прага, 1876, 2-го тома. Там есть поэма «Мария», которую я никогда не читал. Если у Вас ее нет, напишите мне, я вам ее привезу.


4(16) января 1897 г.


I. 68148







365. О. Борковський до Б. Д. Грінченка *


Одно ще зазначу окремо: 5-е число «Зорі» рад би я, як досі водилось, присвятити пам’яті Т. Шевченка. Досі не маю ще нічогісінько для такої потреби. Коли б ласка Ваша запомогти нас якою дещицею на те свято, то я дуже дякував би Вам. Придались би також для пристроєння такого пам’ятного числа одвітні ілюстрації, а я й в гадці не маю, які би вибрати та відки їх роздобути. Може б Ви запримітили дещо гарного та прислали чи то вирізку (пр[иміром] з якої ілюстрованої часописі), чи фотографію, щоб заздалегідь можна дати поробити кліше. А й рада всяка буде мені вельми бажана.


13(26) січня 1897 p., Львів


III, 35747







366. К. Ф. Паньківський до Б. Д. Грінченка*

Жадані числа «Дзвінка» вислав. Цікава річ, чи цензура їх пустить знову. Вкладку за рік 1897 до Шевченка заплатили. На фонд академічний зібрано дотепер коло 2000 з[олотих] р[инських] /177/ ав[стрійських]. Скільки на театр, сам не знаю добре; буде се докладно в справозданню тов[ариства] «Просвіта» за сей рік. На пам’ятник Шевченка зібрано у мене 450 з[олотих] р[инських], а в Клубі русинок коло 600 з[олотих] р[инських] — разом коло 1000 з. р.


3 лютого 1897 p., Львів


III, 39039







367. В. М. Білозерський до Ганни Барвінок *


Кланяется тебе товариство, которое 26 февраля будет отправлять в здешнем соборе панихиду по твоїй дружині. Потребовалось разрешение губернатора и получено. При этом губернатор назвал его достойным человеком. О панихиде публикуется в газете здешней, но когда просили разрешить разом отправление панихиды по Глебову, Шевченко и Костомарову, то он отказал, считая, что это было бы похоже на демонстрацию. Здесь он удивил меня вот чем: «По Кулише можете публиковать, так как Вы его родственник, но о Шевченко и Костомарове — нельзя. Никто, конечно, не может воспрепятствовать, если священник произнесет имена Николая, Тараса и т. д.».

Так прямо и сказал: Тараса, Николая; значит следит за литературой.


19 февраля 1897 г.


I, 33115







368. Г. П. Житецький до В. С. Житецької


26-го февраля в Казанском соборе была у нас панихида по Костомарове, Шевченко и Кулишу. Много, очень много собралось народу. Видел я впереди и голову Василия Василь[евича] 1 около Лебединцева, Мордовцева, Ковалевского, Костомаровой и др., а за Вас[илием]- Васильевичем] и его ухудшенная с лица копия — Марко что ли, но пробраться к Вас[илию] Васильевичу] не мог за толпой. Сейчас по окончании панихиды, которая затянулась, уехал, не ожидая медлительного с беседой и постаиванием расхода из церкви, так как без того для панихиды бросил 1 урок, уехал из корпуса и к следующему уже уроку опять должен был поспеть.


6 марта 1897 г., Петербург


I, 47767



1 В. В. Тарновського. /178/








369. Ю. С. Грибинюк * до Б. Д. Грінченка *


[В] № 9 «Жизнь юга» то ми поминали Тараса. А вчора пом’янули так, що потріскали стіни в театральній залі Павлової. Може, напишу в ту газетку. Співали і читали все таке тяжке, що не можна спокійно слухати; звичайно, все з Тараса — кайдани, неволя, окрадена, дай злої, спати на волі, гнилою колодою... співом чи читанням прямо б’є словом. Зате відгук на те слово такий, що трудно було встояти.


13 березня 1897 р.


III. 36204







370. А. Скопець до В. С. Гнилосирова


6 марта справляли роковини Тараса в клубі прикажчиків. Народу було чоловіків 70 — 80. Вечір пройшов з читанням, співами, музикою, а опісля уже братською вечерею закінчилось.

На цей случай попали до нас у город московські імператорські артисти-хахли: Орел з Полтавської губернії, а примадона — Цибущенко — урождена Катеринодарська. Ці людці дуже сочувственно прийняли наше приглашеніє й радісно з нами провели вечір, порадували й потішили нас своїм хорошим пєнієм пісень незабвенного нашого Тараса.


14 березня 1897 р., Катеринодар


III, 4489








371. М. І. Сухомлинов до О. М. Лазаревського *

Вчера мы прочитали в газетах о бедственном положении племянницы Шевченко и назначили ей из академично-литературного фонда 80 рублей. Ей послана об этом телеграмма.


20 марта 1897 г.


I. 68283







372. Ю. С. Грибинюк до Б. Д. Грінченка

Чи не хочете, добродію, достать патрет Шевченка фарбами на полотні, завбільшки з неповний квадратовий аршин, продається за 25 руб. Гроші посля, як получите. Патрет був на виставці в мага[зи]ні Багрова тут в Петербурзі, в залі, де справлявся бал Шевченка 12-го марця сего року, й так для кожного видно, що чоловік ніби живий дивиться. Прошу, як хочете, зараз написать.


23 березня 1897 p., Петербург


III, 36203


/179/







373. М. М. Грінченко до І. Л. Липи


В 64 ч[ислі] «С.-Петербургских вед[омостей]» надруковано було промову Лесевичеву 1 — ту, що він казав на Шевченкових роковинах. Добудьте й прочитайте: промова путяща.


18 квітня 1897 р.


III, 44112







374. П. А. Грабовський до Б. Д. Грінченка


Чи не могли б Ви купити для мене і вислати московські переклади Шевченкових творів, зроблені Чмирьовим та Мизко 2, мені вони потрібні для рецензії (одна замітка була надрукована, другу одіслав недавнечко). Коли не можна купити, то пришліть, вдійте ласку, на якийсь час, а я згодом верну.

Крім того, Ви могли б пораяти кому-небудь з московських поетів (може, у вас є знайомі) звернути увагу і на поезію українську та перекласти дещо. Такі майстри слова, як Бальмонт або Фофанов, не попсували б Шевченка, а досі його тільки псували.


19 квітня 1897 p., Якутськ


III, 36191



1 В. В. Лесевич, «Народный язык». Речь на обеде малороссов (5 марта). — «С.-Петербургские ведомости», 1897, № 64. Передруковано в «Киевской старине», 1897, № 4, с. 15 — 17.

2 Шевченко Т. Г. «Кобзарь» в переводе Н. А. Чмырева, М., 1874, 163 с. «Неофиты». Поэма Шевченко. Перевод с малороссийского Н. Мизко. — Газ. «Дон», 1869, 8.V, № 48.








375. 3. Г. Богданова * до Б. Д. Грінченка


Казали, у Києві дуже гарно справляли роковини Шев[ченка]. Приїздив Кропивницький, Саксаганський і Садовський, Старицький, Науменко та ін. читали, а Лисенко з студентами співали.


23 квітня 1897 р.


III, 35673







376. Ф. Є. Корш до А. Ю. Кримського


Сравните Шевченка с его последователями, с эпигонами — разумею: в отношении народности, а не дарования — он ли владел народным духом или народный дух им, — все, что он писал, /180/ хоть совсем не на малорусские темы, тем не менее носит несомненную печать народности, а у нынешних, несмотря на ограничение в выборе содержания народной сферой, слышится подражание, подделка.


7 июня 1897 г.


I, 23107







377. Ф. Краснюк до Б. Д. Грінченка


Якщо є, то пошліть «Кобзар» Т[араса] Шевч[енка]. Мені хотілось би добуть дешевого видання — по 35 коп. примірник, примірників по три моєму братові, котрий береться заправлять бібліотекою, яку я метикую спорудить у своїм селі (звичайно, крадькома).

Що люди хотять читать і навіть грошей на це не жалкували б, то про це свідчить ось який випадок. Торік я послав додому 10 примірників «Кобзаря» і просив роздать їх деяким сусідам од мене на спомин.

Гостюючи тепер дома, я згадав про це, і мені скортіло узнать, яка шана випала моїм дарункам.

У перве ж свято захожу до одного сусіда і питаю невеликого хлопця, бо хазяїна не було дома, де та книжка, що колись прислав я. — А ось вона! — Одказав хлопець і, зібравшись на лаву, він в одну мить дістав з сволока обгорнену хусточкою заяложену книжку, в котрій я насилу узнав «Кобзаря», так був він зачитаний. У другій хаті повторилось те ж саме. А в третій своїм питанням я увів хазяїна у великий сором. Після довгого перепрошування він нарешті признався, що книжки немає. Немало потратив я часу, поки допитався, що одному з читачів, котрих чимало збиралось у хату зимою, так уподобалась книжка, що він як смола причепився до хазяїна і доти просив, поки таки купив «Кобзаря». Два злоти (30 коп.), котрі давав він за книжку, показались хазяїнові такими великими грішми, що він не встояв проти іскушенія і продав мій дарунок.

Розказуючи це, він і не постерігав, що цим він не ображає мене, а, навпаки, радує. Великі, страшенно великі ми злидні, коли і такі нікчемні дрібниці радують нас.


27 серпня 1897 р., Унгени


III, 39990







378. І. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Тепер я обращаюсь к Вам с покорнейшей просьбой — не можете ли Вы указать мне, что и где появлялось в русском переводе из «Кобзаря» Т. Г. Шевченко — кроме того, что издано /181/ Н. В. Гербелем в его «Кобзаре» в переводе русских поэтов. Если Вы сами не можете указать, то сообщите мне адрес г-на М. Комарова, он, наверное, будет полезен мне в этом случае.


15 сентября 1897 г.


III, 35580






379. О. Борковський до Б. Д. Грінченка


Дальше доведе Барвінський своею рабською політикою до того, що Товариство ім. Шевч[енка] не буде сміло обходити навіть пам’яті Шевченка, бо се також — нехай хто говорить, що хоче — маніфестація політична 1.


27 вересня 1897 р., Львів


III, 35752







380. І. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Спасибо Вам за тот список переводов из Шевченко, который я получил в Вашем письме. В нем есть многое уже мне известное по списку, приложенному к 3-му изданию «Кобзаря» в переводе на русский язык, изданном Н. В. Гербелем, но есть вещи, про которые я не знал.

Может быть, вспомните, что есть переведенного из Шевченка в последнее время, — известите меня.


28 сентября 1897 г., Москва


III, 35581







381. Л. М. Жемчужников до В. I. Шенрока


Дорогой мы 2 много говорили и соболезновали о сосланном Шевченке, кот[орого] он лично знал и в одно время с ним пострадал, а я знал только его произведения, которыми упивался.

В Полтавс[кой] губ[ернии] я познакомил Кулиша с семейством графа де Бальмена, горячо любившего Малороссию, и с семейством Г. П. Галагана, где в первый раз свел его с моим приятелем бандуристом Остапом 3.



1 В цьому листі Борковський пише про те, як Ол. Барвінський примусив відкликати представників Наукового товариства ім. Шевченка з Комітету по влаштуванню свята з нагоди 50-х роковин ліквідації панщини в Галичині, вважаючи це політичною демонстрацією. Барвінський, з 1893 по 1897 р. голова Наукового товариства ім. Шевченка, гаряче захищав політику австрійського уряду.

2 Л. М. Жемчужников і П. О. Куліш.

3 О. Вересаєм. /182/



В 1858 г. 1 я уехал за границу и занимался в Париже, где навестил меня П. А.2, при чем привез мне дорогой для меня подарок от Шевченки — его собств[енный] портрет в благодарность за мое некоторое участие в облегчении его судьбы 3. Он же привез мне и другие портреты фо[тог]рафические: Шевченко в шапке и шубе, Костомарова и свой. Цель доставки этих портретов мне состояла в том, чтобы я заказал с них литографии, что я и сделал. Они были исполнены лучшим литографом A. Mouilleron.


11 октября 1897 г.


I, 31045







382. I. О. Белоусов до Б. Д. Грінченка


Спасибо Вам за сообщения о переводах из Шевченко, хотя сообщения Ваши очень кратки...

...Спрашивал у Гайдебурова-сына позволения взять перевод «Гайдамаков» Гайдебурова-отца и тоже ответа не получаю. Пока что моя мысль об издании сравнительно полного «Кобзаря» в русском переводе далека от осуществления. А как бы хотелось сделать это дело!


11 октября 1897 г., Москва


III, 35582







383. О. Л. Гавриш до Б. Д. Грінченка*


Я, по раді О. Я. Кониського і під його доглядом, думаю розпочати видання «Альбома Шевченка» 4, який буде містити 50 фотографій кабінетового формату з портретів Шевченка, деяких його картин, портретів його приятелів, а також види могили, хати... Усі 50 фотографій коштуватимуть 10 руб., якщо найдеться не менш 25 передплатників. Може, у Вас найдуться охотники на той альбом? Фотографії будуть виконані дуже добре і не пізніше як у квітні будучого року. Хто хоче мати такий альбом, повинен вислати мені зараз від 3 до 5 руб. задатку, а решта — по скінченню альбома.


8 листопада [18]97 p., Київ


III, 36017



1 Л. М. Жемчужников у книзі «Мои воспоминания из прошлого», М., 1927 р. свій від’їзд за кордон відносить до 1857 р.

2 П. О. Куліш.

3 Збирання грошей для виїзду Т. Г. Шевченка з Новопетрівського укріплення.

4 «Альбом Шевченка», про який пише Гавриш, виданий не був. /183/






384. О. Л. Гавриш до Б. Д. Грінченка


Списка фотографій зараз не можу Вам прислати, бо й сам ще гаразд не знаю, які фотографії міститиме той альбом (фотографії вибирає і порядкує О. Я. Кониський), але взагалі можу сказати, що там будуть знімки з усіх портретів Шевченка (яких набереться до 10), вид його хати, могили в тому виді, яка вона була раніш і яка зараз, знімки з малюнків і картин Шевченка, портрети його друзів (Костомарова, Пильчикова і других). Усього, по нашому ліку, повинно бути до 50 фотографій.


28 листопада [18]97 p., Київ


III, 36016







385. К. М. Гамалія до міністра внутрішніх справ


Со времени приобретения мною права на издание всех произведений умершаго в 1861 году малороссийского поэта Тараса Шевченко я, с разрешения цензуры, трижды издал сборник его стихотворений «Кобзарь» в том самом виде, в каком сборник тот был разрешен к печати в 1883 году. Последнее мое издание было выпущено в 1894 году в представляемых при этом двух видах: дешевое — по 35 к. и более дорогое — по 1 р. 50 к. за экземпляр.

Так как оба эти издания разошлись, то в октябре месяце 1895 года я подал в Сенат и Петербургский цензурный комитет просьбу разрешить мне новое издание «Кобзаря» без всяких изменений сравнительно с упомянутым изданием 1894 года.

В мае месяце 1896 года я получил от названного Комитета разрешение печатать «Кобзарь», но с такими значительными выбросками, при которых печатание этого сборника являлось бы бесцельным и даже невозможным.

Как Ваше высокопревосходительство изволите смотреть из представляемого печатного экземпляра «Кобзаря» издания 1894 года, малого формата, снабженного цензурными помарками и разрешением от 10 мая 1896 года, многочисленные выброски в тексте, сделанные названным Комитетом, совершенно лишают большинства инкриминированных ныне цензурою произведений покойного поэта не только логической сродности, но и всякого смысла, превращая их в набор каких-то жалких, бессвязных отрывков.

Принимая во внимание: 1) что «Кобзарь» Шевченка, в той форме, в какой он неоднократно был разрешаем цензурою к печати, получил определенную не только литературную, но и рыночную ценность; 2) что на покупку права издания произведений Шевченка мною сделаны значительные затраты и даже заказан стереотип для дешевого издания «Кобзаря», как неодно-/184/кратно разрешеннаго ранее; 3) что сделанные 10 мая 1896 года Санкт-Петербургским цензурным комитетом многочисленные выброски в «Кобзаре» наносят мне огромный материальный ущерб, — я 7 декабря 1896 года обратился в Главное управление по делам печати с прошением об отмене постановления названного Цензурного комитета касательно сделанных выбросок из «Кобзаря».

От 23 декабря того же года за № 8643 Главное управление по делам печати объявило мне, что просьба эта принята не подлежащею удовлетворению.

При таких обстоятельствах я нахожусь вынужденным обратиться к Вашему высокопревосходительству с почтительнейшею просьбою о пересмотре настоящего дела и о разрешении мне издать «Кобзарь» Шевченка в том самом виде, в каком он выпущен последний раз в 1894 году с дозволения цензуры.

Независимо от мотивов, изложенных в поданной мною 7 декабря 1896 года жалобе Главному управлению по делам печати, мотивов, касающихся материальной стороны вопроса, почитаю себя обязанным обратить просвещенное внимание Вашего высокопревосходительства и на существо настоящего дела. Без сомнения, произведения поэтические могут быть оцениваемые с различных точек зрения в литературном смысле, но с точки зрения цензурной, казалось бы, подлежит рассмотрению лишь вопрос о вреде или безвредности их по ст. 4 Цензурного устава. С этой последней точки зрения «Кобзарь» Шевченко издания 1894 года выдержал неоднократно испытание пред цензурным ведомством. В полученных мною от С.-Петербургского Комитета и Главного управления по делам печати отказах на мои ходатайства вовсе не указано, по каким основаниям и соображениям признано ныне предосудительным то, что ранее признавалось дозволенным.

Таким образом, я фактически лишаюсь возможности подробно доказывать законность моего ходатайства путем опровержения оснований, послуживших Цензурному комитету поводом к изменению «Кобзаря» прежних изданий. К этому необходимо добавить, что «Кобзарь» Шевченко всегда печатался в империи в далеко неполном виде, во внимание к строгим цензурным требованиям прежнего времени, как в этом легко убедиться при сличении с любым заграничным изданием этого сборника, а также из многочисленных, отмеченных многоточиями пропусков в отечественных изданиях. Оставленное издавна цензурою, очевидно, не нарушает цензурных требований, ибо, в противном случае, невозможно было бы облегчить разрешение «Кобзаря» к печатанию, несмотря на известную всем строгость и подозрительность прежней цензуры. Распространение в читающей публике «Кобзаря» в том виде, как он прежде издавался мною, не привело ни к каким вредным для государства или об-/185/щественных нравов последствиям. Наоборот, оно служило до известной степени препятствием к проникновению в наше отечество «Кобзаря» заграничных изданий, удовлетворяя эстетическим запросам читателей в соответствии с отечественными законами, к сему предмету относящимися.

Таким образом, сделанные Санкт-Петербургским цензурным комитетом многочисленные выброски из разрешенного ранее издания «Кобзаря» могут обусловливаться лишь случайностью в зависимости от субъективных воззрений цензировавшего лица, не находящих опоры ни в требованиях положительного закона, ни в условиях нашей общественной жизни. Боюсь утруждать внимание Вашего высокопревосходительства подробным изложением перечеркнутых цензурою мест из «Кобзаря» издания 1894 года, но в подтверждение случайного происхождения этих цензурных помарок не могу не указать на некоторые поистине поразительные примеры.

На стр. 101, в стихотворении «Свято в Чыгырыни», перечеркнуто 20 строк, которые в русском переводе буквально означают следующее: «Гетманы, гетманы! Если бы вы встали да посмотрели на тот Чигирин, что вы строили, где вы властвовали! Вы бы тяжко зарыдали, потому что не узнали бы убогих развалин казацкой славы. Базары, где войско, как красное море, перед бунчуками, бывало, горит, а гетман на вороном коне блеснет булавою — море закипит... Закипит, и разлилося степями, долинами; горе трепещет перед ними... А за казаками... Да что и говорить? Отошло в прошедшее; а то, что исчезло, не вспоминайте, товарищи... Да и зачем вспоминать? Вспомнишь — заплачешь Ну, вот посмотри на Чигирин, когда-то казацкий?»

В стихотворении «Червоный банкет» на стр. 119 выброшены пять строк такого содержания: «Погуляй, сынок! Ну-те, детки! И дети двинулись по чердакам, по кладовым, по погребам — всюду, всех уложили, все забрали».

Здесь Шевченко рассказывает о событии, т. наз. Колиивщине. Если даже допустить, что в рассказе есть уклонения от истинного исторического колорита, то установить это — задача ученой критики, но не цензуры. Инкриминированное место составляет прямое продолжение предыдущей речи ватажка; с исключением приведенных пяти строк весь эпизод теряет всякий смысл, между тем замена выпущенного места многоточиями не допускается цензурным комитетом.

В стихотворении «Гуиаливщина» на стр. 125 выброшены 12 строк такого содержания: «Везде по селам виселицы, навешано трупов только старших людей, а простая шляхта куча на куче. На улицах, на перекрестках собаки, вороны едят шляхту, выкалывают глаза; никто не воспрещает, да и некому: остались дети и собаки; даже женщины с ухватами пошли в гайдамаки».

На стр. 138 и 139 перечеркнуты в трех местах шесть строчек /186/многоточий (явившихся вследствие цензурных помарок прежнего времени), отчего контекст должен быть лишенным всякого смысла.

Стихотворение «До мертвых и живых» (стр. 191 — 198) состоит из 224 строк. Из них цензурою выброшено ныне 71 строку. Остались отрывки, лишенные вследствие этого всякого смысла. Стихотворение это написано в 1845 году и представляет собою поэтический протест против крепостного права и связанных с ним нравов высшего местного общества. Так как крепостного права ныне не существует, то цензурные выброски в этом стихотворении представляют прекрасный образец придирчивой критики покойного поэта, осуществленной цензурными памятками 10 мая 1896 года.

Из «Думы» 1845 г. (стр. 219) выброшена 21 строка, где поэт чужими словами рассказывает, между прочим, о падении Сечи и закрепощении народа на Украине в прошлом столетии. Так как факт падения Сечи и закрепощения не подлежит сомнению, то едва ли в задачи цензурного ведомства входит исключение этих воспоминаний из поэтических произведений 1845 года.

Из стихотворения «Иржавец» (стр. 304 — 306) исключено в семи местах 31 строку многоточий, и в силу этого должен получиться, между прочим, такой контекст: «И издалека запорожцы слышали, как звонили в Глухове из далекого Крыма».

На стр. 410 выброшено 22 строки, где поэт вспоминает об ужасах крепостного права, как будто последнее ограждено законами от недоброго слова со стороны поэтов.

Не подлежит сомнению, что если применить такую цензурную мерку к величайшим русским поэтам, то добрая половина их произведений подлежала бы запрещению.

Но так как требования положительного закона неизменны, то я осмеливаюсь утверждать, что отношение С.-Петербургского цензурного комитета к «Кобзарю» Шевченка не оправдывается ни духом, ни буквою отечественного законодательства о печати.

К Вашему высокопревосходительству, как лицу, стоящему выше всяких случайных соображений минуты и имеющему полную возможность оценить стоящую вне всяких сомнений не только безвредность, но и моральную ценность для читающей публики «Кобзаря» прежних до 1894 года изданий, я считаю своею нравственною обязанностью обратиться с покорнейшею просьбою о восстановлении моих законных издательских прав, нарушенных изложенными выше распоряжениями С.-Петербургского цензурного комитета и Главного управления по делам печати, и о решении Вашего превосходительства по настоящей моей жалобе имею честь покорнейше просить объявить мне по месту жительства.


Ноябрь 1897 г., Киев


II, 4237


/187/







386. О. П. Радакова до Б. Д. Грінченка


С особенным удовольствием могу сообщить Вам точную справку относительно того, что «Кобзарь» может считаться получившим права гражданства в ученич[еских] школьных библиотеках. Что это так, доказательство тому то, что инспектору нашего уезда без малейших колебаний разрешили в школьные библиотеки каталоги, составленные Харьк[овским] комитетом сельск[ой] библиотеки, и мы уже составили списки для выписки школьных книг на этом основании.

Я не могу Вам выслать того № «Русск[их] ведом[остей]», ко[торым] мы пользуемся, так как он у нас в одном экз[емпляре], но прилагаю копию с этого известия. Весной тоже было в «Русск[их] вед[омостях]» это известие, но оно осталось незамеч[енным]. Вот что значит не читать московские газеты!


8 декабря [1897] г., Луганск


III. 39225







387. В. М. Леонтович до Б. Д. Грінченка


Треба б змалювати різницю поглядів українців тих і наших часів, то ж російська громада не знає історії розвитку української ідеї — знов цікаво, з ким більш згоджувались земляки 60 років, чи з Шевченком і його поглядами на першого і другу 1, чи з Кулішем і його хвалою їм.


1897 р.


III, 38419







388. Група студентів-українців Томського університету до Б. Д. Грінченка


Якщо буде у Вас годівщина Тараса Григоровича Шевченка, то замовте і за нас там слово та побалакайте за з’їзд 2.


[1897] р.


III, 38926



1 Автор має на увазі Петра I та Катерину II.

2 З’їзд депутатів студентів українських земляцтв усіх університетів. /188/













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.