[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 263-264; С. 699.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ДІВИЧІЇ НОЧІ



Висушили карі очі

Дівичії ночі.

«Черниця Мар’яна»


Розплелася густа коса

Аж до пояса,

Розкрилися перси-гори —

Хвилі серед моря,

Засіяли карі очі —

Зорі серед ночі,

Білі руки простяглися —

Так би й обвилися

Кругом стану, і в подушку

Холодну впилися,

Та й заклякли, та й замерли,

З плачем рознялися.


«Нащо мені коса-краса,

Очі голубині,

Стан мій гнучий... коли нема

Вірної дружини?

Немає з ким полюбитись,

Серцем поділитись...

Серце моє! Серце моє!

Тяжко тобі битись

Одинокому. З ким жити,

З ким, світе лукавий,

Скажи мені... Нащо мені

Тая слава... слава?

Я любить, я жити хочу

Серцем, не красою!

А мені ще й завидують,

Гордою і злою

Злії люди нарікають,

А того й не знають,

Що я в серці заховала... /264/

Нехай нарікають,

Гріх їм буде... Боже милий,

Чому Ти не хочеш

Укоротить свої темні,

Тяжкі мені ночі!..

Бо я вдень не одинока —

З полем розмовляю,

Розмовляю і недолю

В полі забуваю,

А вночі...» Та й оніміла,

Сльози полилися...

Білі руки простяглися,

В подушку впилися.












ДІВИЧІЇ НОЧІ


Джерело тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 21 — 21 звор.).

Подається за автографом.

Дата в автографі: «18 мая 1844, СПБ».

Датується за автографом: 18 травня 1844 р., С.-Петербург.

До збірки «Три літа», укладеної, найімовірніше, у квітні — червні 1846 р. у Києві, вірш введено дещо пізніше за інші твори. Шевченко вписав його між поемами «Сова» та «Наймичка» темнішим чорнилом на аркуші, що раніше становив шмуцтитул до поеми «Наймичка», попередньо витерши на ньому назву поеми (лишилися лише сліди від двох рисок олівцем, між якими було написано назву).

Вперше надруковано за копією з автографа рукописної збірки «Три літа» в журналі «Нова громада» (1906. — № 10. — С. 67 — 68; публікація П. Є. Щоголева). Передруковано в журналах «Літературно-науковий вісник» (1906. — № 12. — С. 340 — 341); «Світ» (1906. — № 19. — С. 291); «Киевская старина» (1906. — № 10. — С. 204, у статті В. М. Доманицького «Критичний розслід над текстом „Кобзаря“ Шевченка»; див. також відбиток з журналу «Киевская старина»: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». — С. 68).

До збірки творів поета вперше введено у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. — СПб., 1907. — С. 164 — 165.

Вірш належить до так званої «жіночої лірики» Шевченка, для якої характерні мотиви дівочої самотності, неподіленого почуття, розлуки тощо, і становить своєрідну варіацію раніше написаної «Думки» («Нащо мені чорні брови...»).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.