[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 231; 687.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Чи то недоля та неволя,

Чи то літа ті, летячи,

Розбили душу? Чи ніколи

Й не жив я з нею, живучи

З людьми в паскуді, опаскудив

І душу чистую?.. А люде!

(Звичайне, люде, сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь... Вороги!!

І люті! люті! ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так опоганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь,

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе — і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху... і розбили

О йо́го... Бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого... а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь,

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви...

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі! /232/











«ЧИ ТО НЕДОЛЯ ТА НЕВОЛЯ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 200 — 201).

Подається за «Малою книжкою».

Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 10 у третьому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку — навесні 1850 р., орієнтовно: січень — квітень 1850 р.

Єдиний відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня — дня арешту поета.

Згодом Шевченко перекреслив увесь текст олівцем і не переписав його до «Більшої книжки».

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 578 — 579, за «Малою книжкою».

Ви тяжкий камень положили Посеред шляху... і розбили О його... Бога боячись! Моє малеє та убоге Та серце, праведне колись! — Тут наявне поєднання біблійних образів «каменю тяжкого» (Захарія. Гл. 12. В. 3) та каменю, об який будуть розбиті діти проклятої іудеями «вавилонської дочки» (Пс. 137); пор. у Шевченковому переспіві 136-го псалма: «І розіб’є дітей твоїх О холодний камень».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.