[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 258-260; 696-698.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ЮРОДИВИЙ



Во дні фельдфебеля-царя

Капрал Гаврилович Безрукий

Та унтер п’яний Долгорукий

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Оці сатрапи-ундіра.

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим,

Та жвавим, на лихо лихим,

До того люд домуштровали,

Що сам фельдфебель дивувались

І маршировкою, і всім...

І «благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм».

А ми дивились та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби!

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п’яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї,

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу! Розпинать,

А не любить ви вчились брата!

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись.


Не сотні вас, а міліони

Полян, дулебів і древлян /260/

Гаврилич гнув во время оно.

А вас, моїх святих киян,

І ваших чепурних киянок

Оддав своїм профосам п’яним

У наймички сатрап-капрал.

Вам і байдуже. А меж вами

Найшовсь-таки якийсь проява,

Якийсь дурний оригінал,

Що в морду затопив капрала,

Та ще й у церкві, і пропало,

Як на собаці.

Так-то, так!

Найшовсь-таки один козак

Із міліона свинопасів,

Що царство все оголосив —

Сатрапа в морду затопив.

А ви — юродиві — тим часом,

Поки нездужає капрал,

Ви огласили юродивим

Святого лицаря. А бивий

Фельдфебель ваш, Сарданапал,

Послав на каторгу святого,

А до побитого старого

Сатрапа «навсегда оставсь

Преблагосклонним».


Більш нічого

Не викроїлось, і драму

Глухими, темними задами

На смітник винесли, а я...

О зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі,

Якраз на смітничок Миколи,

І світиш, і гориш над ним

Огнем невидимим, святим,

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла...

Безбожний царю! Творче зла!

Правди гонителю жестокий!

Чого накоїв на землі?


А ти, Всевидящеє око!

Чи Ти дивилося звисока, /260/

Як сотнями в кайданах гнали

В Сибір невольників святих,

Як мордовали, розпинали

І вішали?.. А Ти не знало?

І Ти дивилося на них

І не осліпло! Око, око!

Не дуже бачиш Ти глибоко!

Ти спиш в кіоті, а царі...

Та цур їм, тим царям поганим!

Нехай верзуться їм кайдани,

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темнії і в нори,

Без дна глибокії, і вас —

Споборники святої волі —

Із тьми, із смрада, із неволі

Царям і людям напоказ

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах...











ЮРОДИВИЙ


Джерело тексту:

рукописна копія О. Я. Кониського з автографа (ІЛ, ф. 77, № 3). Подається за цією копією. Датується орієнтовно: грудень 1857 р., Нижній Новгород.

Твір не закінчено. Він становить, ймовірно, вступ до поеми, про задум якої Шевченко зробив запис у щоденнику 19 липня 1857 р.: поет бачив уві /697/ сні «какой-то восточный город, утыканный, как иглами, високими минаретами». «В тесной улице этого восточного города встречаю я будто бы ренегата Николая Эварестовича Писарева в зеленой чалме и с длинною бородою. А безрукий Бибиков и рядом с ним Софья Гавриловна Писарева сидят на балконе и тоже в турецком костюме. Они что-то говорили о Киевском пашалыке. [...] У меня все вертелся перед глазами ренегат Писарев с своим всемогущим покровителем и с своєю бездушной красавицей супругой. Где он? И что теперь с этим гениальным взяточником и с его целомудренной помощницей? Я слышал здесь уже, что он из Києва переведен был в Вологду гражданским губернатором и что в Вологде какой-то подчиненный ему чиновник публично в церкви во время обедни дал ему пощечину. И после этой истинно торжественной сцены неизвестно куда скрылся так громогласно уличенный взяточник.

В ожидании утра я на этом полновесном фундаменте построил каркас поэмы вроде «Анджело» Пушкина, перенеся место действия на Восток. И назвал ее «Сатрап и Дервиш». При лучших обстоятельствах я непременно исполню этот удачно проектированный план. Жаль, что я плохо владею русским стихом, а эту оригинальную поэму нужно непременно написать по-русски». Виникнення задуму поеми може бути датоване за записом у щоденнику Шевченка 19 липня 1857 р.

13 грудня 1857 р. в Нижньому Новгороді, по дорозі з заслання, Шевченко записав у щоденнику: «Сегодня же принимаюсь за „Сатрапа и Дервиша“, и если Бог поможет окончить с успехом, то посвящу его честным и благородним землякам моим (маються на увазі М. М. Лазаревський та Л. М. Жемчужников. — Ред.). Мне хочется написать «Сатрапа» в форме эпопеи». Незавершений уривок написано, ймовірно, незабаром після цього запису, наприкінці грудня 1857 р. Автограф не відомий. Після смерті Шевченка він належав Л. М. Жемчужникову, а після його смерті — О. Я. Кониському. За описом Кониського, «вірші писані власною рукою Шевченка на чвертці паперу, складеній у восьмушку» (ІЛ, ф. 77, № 3). Для публікації твору в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» Кониський з першої копії виконав нову копію, дещо змінивши пунктуацію і докладніше описавши автограф (ІЛ, ф. 61, № 359).

Вперше надруковано у виданні: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 3 — 6, за згаданою новою копією з копії (№ 359); у публікації помилково прочитано рядок 63: «рядами» замість «задами»; «не викроїлось» у рядку 62 виправлено редактором на «не викроїлося» заради збереження ритму.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1902. — С. 268 — 270, ймовірно, за публікацією О. Я. Кониського.

Во дні фельдфебеля-царя... — Мається на увазі Микола I.

Капрал Гаврилович Безрукий — Д. Г. Бібіков (1792 — 1870) — київський військовий, волинський і подільський генерал-губернатор (1837 — 1852), втратив руку під час війни 1812 р.

Та унтер п’яний Долгорукий... — М. А. Долгоруков (1792 — 1847) — харківський, чернігівський і полтавський генерал-губернатор (1839 — 1847) (див.: Жур П. В. Дума про Огонь: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1985. — С. 192 — 194). /698/

З своїм єфрейтором малим... — Поет має на увазі правителя бібіковської канцелярії М. Е. Писарєва. Поширеність чуток про розпусту генерал-губернатора Д. Г. Бібікова й сервілізм та хабарництво правителя його канцелярії засвідчують і спогади А. Я. Солтановського, у 40-х роках студента Київського університету (Україна. — 1924. — № 3. — С. 81, 95).

Вашингтон Джордж (1732 — 1799) — державний діяч, головнокомандувач американської армії у війні за незалежність, перший президент США, Голова Конвенту по розробці Конституції США (1787).

...Полян, дулебів і древлян... — Ці слов’янські племена Давньої Русі жили: поляни — на території сучасної Київщини, дулеби — на Волині, древляни — на Прип’яті й Тетереві.

Профос — у царській армії кат, наглядач на гауптвахті, прибиральник.

Найшовсь-таки якийсь проява, Якийсь дурний оригінал, Що в морду затопив капрала... — Аналогічного змісту запис є в щоденнику поета від 19 липня 1857 р.: йшлося про публічний ляпас М. Писарєву від чиновника М. Матвєєва, покараного за це каторгою (Мещерський М. О. До джерел поезії Шевченка «Юродивий» // Радянське літературознавство. — 1962. — № 6. — С. 129 — 130). В поемі цей епізод прив’язано до Бібікова.

Ведеш мене з тюрми, з неволі Якраз на смітничок Миколи... — Йдеться про столицю самодержця — адміністративний Петербург.

...і вас Споборники святої волі... На світ вас виведу надалі Рядами довгими в кайданах... — Поет говорить про політичних засланців у Російській імперії.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.