[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 285; 711.]
Попередня
Головна
Наступна
N. N.
Така, як ти, колись лілея
На Іордані процвіла,
І воплотила, пронесла
Святеє слово над землею.
Якби то й ти, дністровий цвіте...
Ні, ні! Крий Боже! Розіпнуть.
В Сибір в кайданах поведуть.
І ти, мій цвіте неукритий...
Не вимовлю...
Веселий рай
Пошли їй, Господи, подай!
Подай їй долю на сім світі
І більш нічого не давай.
Та не бери її весною
В свій рай небесний, не бери,
А дай твоєю красотою
Надивуватись на землі.
N. N. («Така, як ти, колись лілея...»)
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 237).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в «Більшій книжці»: «19 апреля 1859».
Датується: 19 квітня 1859 р., С.-Петербург.
Первісний автограф не відомий. Найраніший текст — чистовий автограф у «Більшій книжці», переписаний туди 19 квітня 1859 р. Цей текст — остаточний.
В журналі «Наше минуле» (1919. — № 1/2, — С. 22) опубліковано копію, виконану Г. М. Честахівським, пізніше втрачену. Вона містить дрібні відміни від основного тексту (рядки 11 — 12: «Подай їй, Господи, подай, Пошли їй долю на сім світі...»). Якщо це не випадкова перестановка початку рядків, то не виключено, що Г. Честахівський мав інший автограф, нині втрачений.
Вперше надруковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 212, за «Більшою книжкою». За цим виданням зроблено рукописні копії: у збірнику невідомою рукою без назви, Полтава, 1889 (ІЛ, ф. 1, № 84, с 102 — 103); у збірці кінця XIX ст. «З Шевченкового Кобзаря» рукою Б. Д. Грінченка та інших (ІР НБУВ, I, № 31559, с. 90); у збірнику без назви й дати (НДМТІП, А-548, с 40 — 41).
Як свідчить у приписці до згаданої копії Г. Честахівський, вірш присвячено дівчині, дочці священика Крупицького, яку Шевченко зустрів на вечорі в Медико-хірургічній академії у квітні 1859 р.
Така, як ти, колись лілея На Іордані процвіла... — Поет має на увазі молоду Марію, майбутню матір Христа; очевидно, він уже тоді, навесні 1959 р., повернувся до задуму поеми «Марія» (про це свідчать і відповідні фрагменти поеми «Неофіти»), яку він написав у жовтні — листопаді цього ж року.
Якби то й ти, дністровий цвіте... Ні, ні! Крий Боже! Розіпнуть. В Сибір в кайданах поведуть. — Аналогія між подвигом матері Христа, Марії, і героїзмом сучасної поету молоді, що провадила агітацію і займалась просвітництвом народу, не відступивши перед загрозою царської розправи, тягне за собою передбачення такої ж долі й для героїні вірша — в разі, якщо й вона вступить на цей саможертовний шлях. /712/
