[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 332-333; 729-730.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ОСІЯ. ГЛАВА XIV

Подражаніє


Погибнеш, згинеш, Україно,

Не стане знаку на землі,

А ти пишалася колись

В добрі і розкоші! Вкраїно!

Мій любий краю неповинний!

За що тебе Господь кара,

Карає тяжко? За Богдана,

Та за скаженого Петра,

Та за панів отих поганих

До краю нищить... Покара,

Уб’є незримо і правдиво;

Бо довго Довготерпеливий

Дивився мовчки на твою,

Гріховную твою утробу

І рек во гніві: — Потреблю

Твою красу, твою оздобу,

Сама розіпнешся. Во злобі

Сини твої тебе уб’ють

Оперені, а злозачаті

Во чреві згинуть, пропадуть,

Мов недолежані курчата!..

І плача, матернього плача

Ісполню гради і поля,

Да зрить розтлєнная земля,

Що я Держитель і все бачу.

Воскресни, мамо! І вернися

В світлицю-хату; опочий,

Бо ти аж надто вже втомилась,

Гріхи синовні несучи.

Спочивши, скорбная, скажи,

Прорци своїм лукавим чадам,

Що пропадуть вони, лихі,

Що їх безчестіє, і зрада, /333/

І криводушіє огнем,

Кровавим, пламенним мечем

Нарізані на людських душах,

Що крикне кара невсипуща,

Що не спасе їх добрий цар,

Їх кроткий, п’яний господар,

Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,

Не дасть коня вам охляп сісти

Та утікать; не втечете

І не сховаєтеся; всюди

Вас найде правда-мста; а люде

Підстережуть вас на тоте ж,

Уловлять і судить не будуть,

В кайдани туго окують,

В село на зрище приведуть,

І на хресті отім без ката

І без царя вас, біснуватих,

Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,

І вашей кровію, собаки,

Собак напоять...

І додай,

Такеє слово їм додай

Без притчі. — Ви, — скажи, — зробили

Руками скверними створили

Свою надію; й речете,

Що цар наш Бог, і цар надія,

І нагодує і огріє

Вдову і сирот. — Ні, не те,

Скажи їм ось що: — Брешуть боги,

Ті ідоли в чужих чертогах,

Скажи, що правда оживе,

Натхне, накличе, нажене

Не ветхе[є], не древлє слово

Розтлєнноє, а слово нове

Меж людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе

Од ласки царської...











ОСІЯ. ГЛАВА XIV

Подражаніє


Джерела тексту:

чорновий автограф на окремому аркуші (РДАЛМ, ф. 2591, оп. 2, № 26, арк. 2 — 2 звор.);

список І. М. Лазаревського з виправленням Шевченка в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 283 — 286).

Подається за «Більшою книжкою». Помилки, яких припустився переписувач у рядках 51 та 56, виправляються за чорновим автографом.

Дата в чорновому автографі: «25 декабря 1859».

Дата у списку в «Більшій книжці»: «25 декабря 1859 г.».

Датується за чорновим автографом: 25 грудня 1859 р., С.-Петербург.

Чорновий автограф є первісним текстом. На початку XX ст. цей автограф належав М. І. Стороженкові, до якого потрапив з родини Рєпніних (див.: Шевченко Т. Кобзарь. — 2-ге вид. — СПб., 1908. — С. V). Тоді ж окремі варіанти з нього опублікував В. М. Доманицький (Там само. — /730/ С. 632). У 1984 р. його виявлено в РДАЛМ (див.: Трофимов И. Уникальная находка // Советская культура. — 1984, 2 февраля; Гальченко С. Четыре автографа// Литературная газета. — 1984. — 14 марта. — № 11). У зібранні творів Шевченка варіанти за текстом цього автографа подаються вперше.

За чорновим автографом, з кількома неточностями, під назвою «Осії глава XIV. Подражаніє» вірш переписав до «Більшої книжки» І. М. Лазаревський. В його списку рядок 51 подано в такому вигляді: «Розпнуть, розірвуть, розіпнуть» замість «Розтнуть, розірвуть, розіпнуть», рядок 52 пропущено, рядок 56 подано так: «Без притчі; вискажи зробили» замість «Без притчі. Ви, скажи, зробили». Шевченко власноручно виправив у назві «Осії» на «Осія», вписав пропущений переписувачем рядок 52; інші помилки й неточності лишилися в списку не виправленими.

Вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 236 — 237) за списком у «Більшій книжці», з припущеними там помилками. Крім того, неточно подано назву: «Осії глава XIV. Подражаніє», рядки 48: «В село на грище приведуть» та 52 — 53: «І вашей кровію собак... Собак напоять!»

Осія — біблійний пророк, жив у VIII ст. до н. е. в Ізраїльському царстві — єврейській державі, що утворилася в північній частині Палестини близько 935 р. до н. е. й проіснувала до 722 р. до н. е., коли вона була завойована ассирійським царем Саргоном II. Картаючи правлячу верхівку та її себелюбство й нехтування інтересами держави й народу, за прагнення збагачуватися шляхом нещадного визиску зубожілих землеробів, викриваючи повсюдний занепад віри, моральних засад і т. д., Осія передчував близький крах Ізраїльської держави під тиском внутрішніх суперечностей та зовнішніх ворогів і з пристрасною емоційністю передрікав сучасникам цей крах як невідворотну кару Божу за гріхи свого народу й насамперед його недостойних проводирів.

Саме цей внутрішній зміст, а не форма його втілення в біблійному тексті (якого в наслідуванні майже зовсім не дотримано), привернув Шевченкову увагу до цього розділу книги Осії. Порівняно з його попередніми переспівами Біблії цей вірш більшою мірою перейнятий роздумами над історичною долею України й адресовано насамперед її «лукавим чадам», чиї «гріхи синовні» — «безчестіє, і зрада, і криводушіє» ганебним тавром відклалися в історії й чия запопадливість перед милостями «доброго» й «кроткого» царя в період назрівання селянської революції в Росії початку 60-х років видавалася Шевченкові небезпечнішою від усіх різновидів одвертої апології кріпосництва.

За Богдана, Та за скаженого Петра... — Ідеться про гетьмана Б. Хмельницького та російського імператора Петра І.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.