[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 351; 744-745.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
ЛИКЕРІ
На пам’ять 5 августа 1860 г.
Моя ти любо! мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа.
Раби, невольники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби Його — ми люде!
Моя ти любо! усміхнись
І вольную святую душу
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І Він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.
ЛИКЕРІ
Джерело тексту:
список І. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 304 — 305).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в списку: «5 августа, Стрельна» (виправлено Шевченком з «6 августа, Стрельна»).
Датується за списком та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 5 серпня 1860 р., Стрєльна.
Автограф, з якого вірш переписано І. М. Лазаревським до «Більшої книжки», не відомий. Дату в списку «6 августа, Стрельна» Шевченко виправив на «5 августа, Стрельна» (можливо, експромтом накиданий напередодні текст було доопрацьовано Шевченком 6 серпня 1860 р., на що й вказувала дата, перенесена Лазаревським у список, але потім Шевченко виправив її відповідно до дати в присвяті).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 1 — 2) за «Більшою книжкою», без згадки імені Ликери — під назвою «На память 5 августа 1860 г.». З цензурних міркувань рядки 5 — 8 та 10 у першодруці вилучено, рядки 9 — 11 перероблено: «Збрешуть люде — Одурять, Не одурить Бог».
За першодруком зроблено список у рукописній збірці «Кобзарь» 1865, переписаній Дмитром Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 132 — 133). У списку невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 617 — 618), джерело якого лишається не з’ясованим, вірш помилково об’єднано в один твір з віршем «Світе ясний! Світе тихий!» і переписано за повним текстом, а також відзначено купюри й переробку, припущені в першодруці. Зберігся також список у рукописному «Кобзарі», що належав Г. В. Богданенкові, а згодом В. С. Степаненкові (ІР НБУВ, І. 1869). /745/
До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 650, де подано за першодруком, без назви, з присвятою: «На память 5 августа 1860 г.», з купюрами в рядках 5 — 8 та 10 і переробкою рядків 9 — 11.
Повністю вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 242 — 243) за «Більшою книжкою», під назвою «Ликері» й з присвятою «на пам’ять 5 августа 1860».
Ликера — Полусмакова Ликера Іванівна (1840 — 1917), наречена Шевченка. Народилася в селі Липів Ріг Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині — Ніжинського району Чернігівської області), була кріпачкою поміщиків Макарових, залишилася сиротою. Привезена до Петербурга
1859 р. й відпущена на волю, слугувала в домі В. Я. Карташевської — сестри Шевченкового знайомого М. Я. Макарова, де Шевченко познайомився з нею на початку 1860 року. Влітку 1860 р., коли Ликера (після від’їзду своїх панів за кордон) жила в родині Н. М. Забіли на дачі в Стрєльні під Петербургом, Шевченко часто зустрічався з нею, привозив дарунки, справив весільний одяг і мав намір одружитися.
На нам’ять 5 августа 1860 г. — Обставини створення вірша відомі зі спогадів Н. М. Симонової (Кибальчич), написаних зі слів її матері Н. М. Забіли, де йдеться про інцидент, що стався у Стрєльні 5 серпня
1860 р.: «Однажды он написал матери, прося ее отпустить с ним Лукерью в город за покупками... Мать отказала, естественно опасаясь ответственности, взятой на себя относительно молодой девушки. Тогда Шевченко приехал сам и лично стал просить мать об этом. Она и тут ему категорически отказала. Он рассердился и иронически спросил:
— А якби ми повінчані були, то пустили б?
— Конечно, — возразила мать, — какое бы я тогда имела право удерживать ее...
Страшно раздраженный Шевченко присел тут же к столу и сразу, сгоряча, экспромтом набросал известное стихотворение:
Моя ти любо, мій ти друже.
Не ймуть нам віри без хреста... —
направленное против моей матери» (Кибальчич Н. М. Воспоминания о Т. Г. Шевченко: Из рассказов моей матери // Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 178).
Саваоф — Одне з біблійних найменувань Бога. Шевченко називає його «візантійським» (оскільки християнство прийшло на Русь із Візантії).
