[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 56-57; 588-590.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
ХУСТИНА
Чи то на те Божа воля?
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак, як голуб, з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки.
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися... З Чигирина
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі гострили
Та збирались на веселля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.
У неділеньку та ранесенько
Сурми-труби вигравали.
В поход, у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випроважала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину.
Випроважала сестра свого брата.
А сірому сиротина
Випроважала: коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую — шаблю золотую
І рушницю-гаківницю.
Випроважала три поля, три милі,
Прощалася при долині. /57/
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.
Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити.
Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася.
Квітчалася, прибиралась,
Що день Божий сподівалась.
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.
Мина літо, мина й друге,
А на третє линуть
Преславнії компанійці
В свою Україну.
Іде військо, іде й друге,
А за третім стиха —
Не дивися, безталанна, —
Везуть тобі лихо.
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту.
А за нею з старшиною
Іде в чорній свиті
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січі.
За ним ідуть єсаули
Та плачуть, ідучи.
Несуть пани єсаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали...
А на зброї... козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на йому сіделечко,
Хустиною вкрите. /58/
ХУСТИНА
Джерела тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 121 — 125);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 42 — 44);
першодрук у журналі «Народное чтение» (1859. — № 3. — С. 156 — 158);
публікація в альманасі «Хата» (1860. — С. 86 — 89).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовані.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 по 11 травня /589/ 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.
Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту 23 квітня) Шевченко переписав твір до «Малої книжки» (під № 16 до восьмого зшитка за 1847 рік). У «Малій книжці» назви немає. Ймовірно, твір у перших редакціях не задовольняв поета і він багато працював над ним. Про це свідчить і автограф у «Малій книжці». Тут 15 рядків (17 — 31) перекреслено (два з них мали по дві редакції), у кількох рядках є суттєві виправлення. Дальша робота над поемою тривала під час переписування ЇЇ до «Більшої книжки» 8 березня 1858 р. у Нижньому Новгороді. Тут з’являється назва «Хустина», новий зачин, багато нових художніх тропів. Поет прагнув більшої лаконічності й точності У «Більшій книжці» поему переписано не після поезії «Ой стрічечка до стрічечки...», як у «Малій книжці», а після балади «Русалка» перед поемою «Іржавець». У кінці стоїть дата переписування до «Більшої книжки»: «Нижній Новгород. 1858. Марта 8».
З «Малої книжки», але ще до викреслення рядків 17 — 31, твір переписано до рукописної збірки невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належала Л. М. Жемчужникову і тепер не відома, (ЗНТНІ. — 1901. — Кн. 1. — С. 10 — 11). Деякі рядки списку, як видно з наведених О. Кониським варіантів (11, 13, 16, 17, 18, 19, 21 та ін.), збігаються з текстом не у «Малій книжці», а у «Більшій книжці». Звідки така контамінація — сказати важко.
У списку Г. Н. Мордовцевої (Кобзар. — 1908. — С. 629) рядок 53, як і в «Малій книжці»: «Везуть труну дубовую», а рядок 63 не збігається з текстом ні «Малої книжки», ні «Більшої книжки»: «Панцир битий, порубаний».
Першодрук у журналі «Народное чтение» здійснено за текстом «Більшої книжки». За тим же текстом поему надруковано і в альманасі «Хата».
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 361 — 363 і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 171 — 173 (в обох виданнях подано за «Більшою книжкою»).
Пречистої дожидають. — Пречиста — назва двох церковних свят (перше — 15 серпня, день смерті Богородиці; друге — 8 вересня, день народження Богородиці). Після Другої Пречистої та початком передріздвяного посту в Україні за традицією справляли весілля.
Преславнії компанійці — козаки вільнонайманого легкокінного війська. У 1667 — 1672 рр. гетьман Дем’ян Многогрішний вперше сформував найману частину війська, найменованого «компанійським» від назви відділу «компанія». Наймане військо підпорядковувалося лише гетьманові й часто виконувало поліційні функції (Якимович Б. Збройні Сили України: Нарис історії. — Львів, 1996. — С. 53).
Рушниця-гаківниця — довга і важка вогнепальна зброя з гаком на прикладі, яка була на озброєнні запорозьких козаків у XVI — XVII ст. /590/
Китайкою криту. — Китайка — багряного кольору шовкова тканина, котру завозили з Китаю; пізніше — бавовняна, яку виробляли в Росії.
Характерник з Січі... — чаклун, чарівник; тут, імовірно, йдеться про Івана Сірка. За народними переказами, його «куля не брала, шабля не сікла» (Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. — Т. 2. — Львів, 1991. — С. 199).
Панцир — частина старовинного, зазвичай металевого, бойового спорядження, яке захищало від ударів холодної зброї.
