[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 78; 598.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Та не дай, Господи, нікому,
Як мені тепер, старому,
У неволі пропадати,
Марне літа коротати.
Ой піду я степом-лугом
Та розважу свою тугу.
Не йди, кажуть, з ції хати
Не пускають погуляти.
«ТА НЕ ДАЙ, ГОСПОДИ, НІКОМУ...»
Джерела тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 174);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 94).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовані.
Датується місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р. в Орському укріпленні, орієнтовно: січень — початок травня 1848 р., Орська фортеця.
Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше 23 квітня — дня арешту поета) Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 5 до першого зшитка за 1848 рік) між поезією «Ой гляну я, подивлюся...» і поемою «Царі». Під час перебування у Москві 19 — 25 травня 1858 р. Шевченко переписав вірш до «Більшої книжки» так само між поезією «Ой гляну я, подивлюся...» і поемою «Царі», але із зміненою строфікою (з чотирьох дворядкових строф зроблено дві чотирирядкові строфи) і з виправленням в останніх чотирьох рядках.
З «Малої книжки» твір переписано до рукописної збірки невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належала Л. М. Жемчужникову і тепер не відома (ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 8). З варіантами автографа у «Малій книжці» збігаються тільки рядки 5 і 6. Варіантів у рядках 7 і 8 О. Я. Кониський не подає. Очевидно, їх не було.
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 423 і Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 227.
