[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 127; 626-627.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Породила мене мати

У високих у палатах,

Шовком повила.


У золоті, в аксамиті,

Мов та квіточка укрита,

Росла я, росла.


І виросла я на диво

Кароока, чорнобрива,

Білолицая.


Убогого полюбила,

Мати заміж не пустила,

Осталася я


У високих у палатах

Увесь вік свій дівувати,

Недоля моя.


Як билина при долині,

В одинокій самотині

Старіюся я.


На світ Божий не дивлюся,

Ні до кого не горнуся...

А матір стару...


Прости мене, моя мати!

Буду тебе проклинати,

Поки не умру.











«ПОРОДИЛА МЕНЕ МАТИ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 317 — 318);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 148).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 29 у шостому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Пізніше, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, Шевченко виправив описку у рядку 12 У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, він переніс вірш, замінивши по одному слову в рядках 7 і 16, з «Малої книжки» до «Більшої книжки».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 2 — 3). Публікація мала неточності: відсутній поділ на строфи, у рядку 9 замість «Білолицая» надруковано «Білолиця я», у рядку 14 «дівувати» замінено на «дівовати».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 478, того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 246. В обох публікаціях текст вірша подано за «Основою».

Відомі нам списки вірша походять від публікації в «Основі» (1862. — № 1. — С. 2 — 3): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 625 — 626), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 56 звор.), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 14 — 14 звор.) та ін.

Як і поезія «І багата я...», вірш є розповіддю-монологом багатої дівчини, якій через соціальну нерівність батьки не дозволяють поєднатися з коханим. Близькою за змістом до цих творів Шевченка є народна пісня: «Ой мати, мати, серце не вважає...»:


Ой мати, мати, серце не вважає;

Кого раз любить, з тим помирає.

Лучче ж умерти, ніж з немилим жити, /627/

Сохнути з печалі, щодня сльози лити.

Бідність, багатство єсть то Божа воля,

А з немилим жити — нещасная доля.

О, хіба ж я, мати, не твоя дитина,

Коли моя мука тобі буде мила?

(Народные южнорусские песни / Издание Амвросия Метлинского. — К., 1854. — С. 71).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.