[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 128; 627.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Ой я свого чоловіка
В дорогу послала,
А од шинку та до шинку
Стежечку топтала.
Та до куми заходила
Пшона позичати,
Отих дітей годувати
В нетопленій хаті.
І нагодувала,
І спати поклала,
Сама пішла до дяка
Добувати п’ятака
Та й заночувала.
А із Криму чоловік
Ледве ноги доволік.
Воли поздихали,
Вози поламались,
З батіжками чумаченьки
Додому вертались.
Увійшов у хату,
Ударивсь об поли:
Лазять діти у запічку
Голодні і голі.
— А де ваша, діти, мати? —
Сердешний питає.
— Тату! тату! наша мати
У шинку гуляє.
«ОЙ Я СВОГО ЧОЛОВІКА...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 319 — 320).
Подається за цим автографом.
Автограф не датовано.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.
Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 30 у сьомому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). При цьому він зробив виправлення в рядку 21. Згодом, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, Шевченко чорнилом додав розділові знаки в рядках 16 і 17. До «Більшої книжки» вірш не перенесено.
Першодрук у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 532 — 533. Публікацію зроблено за «Малою книжкою» з відступами у графічній подачі тексту вірша. Того ж року твір з «Кобзаря» 1867 р. передруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 244 — 245.
Два центральні моменти в змісті вірша — мотиви моральної нестатечності (Вал. Шевчук) жінки, чоловік якої від’їздить, та повернення чоловіка з Дону і розмова його з дітьми мають аналог у народних піснях «Як поїхав мій миленький далеко у степ...» та «Як приїхав мій миленький та з Дону додому...» (див.: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 198 — 199). Варіант мотиву розмови чоловіка з дітьми зафіксовано в Шевченковому записі пісні-контамінації «Ой піду я не берегом-лугом... » в альбомі 1846 — 1850 рр. (див. т. 5 цього видання).