[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 148; 643-644.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





У неділеньку та ранесенько,

Ще сонечко не зіходило,

А я, молоденька,

На шлях, на дорогу

Невеселая виходила.

Я виходила за гай на долину,

Щоб не бачила мати,

Мого молодого

Чумака з дороги

Зострічати.

Ой зострілась я

За тими лозами

Та з чумацькими возами.

Ідуть його воли,

Воли половії,

Ідуть, ремиґають,

А чумаченька мого молодого

Коло воликів немає.

Ой копали йому в степу при дорозі

Та притиками яму,

Завернули його у тую рогожу

Та й спустили Івана

У ту яму глибокую

На високій могилі.

Ой Боже милий! милий, милосердий,

А я так його любила.











«У НЕДІЛЕНЬКУ ТА РАНЕСЕНЬКО...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 347 — 348).

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 47 у восьмому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. При перенесенні твору він зробив ряд суттєвих виправлень: замінив кілька рядків та окремі слова в рядках, виправив описки в рядках 13, 26. До «Більшої книжки» вірш не переписано. /644/

Вперше надруковано за «Малою книжкою» з неточностями в рядках 22 («Йвана» замість «Івана») та 25 («Ой Боже милий, милосердий» замість «Ой Боже милий! милий, милосердий») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 524 і за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — С. 249 — 250.

Як і поезія «Ой не п’ються пива-меди...» (див. примітку до цього твору), вірш походить від чумацьких пісень («Молодий чумаченько воли запрягає... », «Ой злетів пугач на ялиноньку, да як пугу да пугу...», «Сидить чумак між возами, та й на віз похилився...» та ін.). Його перші рядки — варіація одного з поширених мотивів, що зустрічаються на початку деяких народних пісень цієї тематичної групи («У неділю вранці, рано-пораненьку...», «Ой в неділеньку, рано-пораненьку, як стало світати...» тощо).

Притика — дерев’яний кілок або залізний прут, яким прикріпляли ярмо до дишла.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.