[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 149; 644.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
— Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Що не даєш мені й досі
Ні з ким полюбитись.
Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають,
І що тойді їм діється,
Я й досі не знаю.
І не знатиму. Ой, мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.
«НЕ ТОПОЛЮ ВИСОКУЮ...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 349).
Подається за цим автографом.
Автограф не датовано.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.
Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 48 у восьмому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. При цьому він зробив виправлення в рядку 7.
Вперше надруковано за «Малою книжкою» з незначним відхиленням від авторського тексту в рядку 11 («тоді» замість «тойді») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 543 і за цим виданням з помилкою у рядку 2 («вигинає» замість «нагинає») у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 250.
