[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 198; 674.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Буває, іноді старий
Не знає сам, чого зрадіє,
Неначе стане молодий,
І заспіває... як уміє.
І стане ясно перед ним
Надія ангелом святим,
І зоря, молодость його,
Витає весело над ним.
Що ж се зробилося з старим,
Чого зрадів оце? Того,
Що, бачите, старий подумав
Добро якесь комусь зробить.
А що ж, як зробить? Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася любить!
Не раз такому любо стане,
Не раз барвінком зацвіте.
Отак, буває, в темну яму
Святеє сонечко загляне,
І в темній ямі, як на те,
Зелена травка поросте.
«БУВАЄ, ІНОДІ СТАРИЙ...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 207).
Подається за «Малою книжкою».
Автограф не датований.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. (під № 13 у четвертому зшитку за 1849 рік) та часом перебування Шевченка в Раїмі у січні — квітні 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.
Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої твір переписано з невідомого автографа в Оренбурзі, не раніше 1 листопада 1849 р., після повернення Шевченка з Аральської описової експедиції, і не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту поета. Незабаром після занесення вірша до «Малої книжки» поет вніс виправлення у рядки 4, 8, 16 — 17, 21. До «Більшої книжки» твір не переписано.
Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 440, де подано за «Малою книжкою».
