[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — С. 449-454.]
Попередня
Головна
Наступна
Коментарі
НИКИТА ГАЙДАЙ
Джерела тексту:
першодрук уривка третьої дії в журналі «Маяк» (1842. — Т. 5. — Кн. 9. — С. 1-11);
публікація того самого уривка в журналі «Киевская старина» (1887. — № 10. — С. 277 — 288).
Подається за публікацією в журналі «Киевская старина». Пропущений (очевидно, випадково) рядок 4 (с. 19) «Какая радость, Боже мой!» відновлюється за текстом, надрукованим у журналі «Маяк». За «Маяком» зроблено кон’єктуру в рядку 33 (с. 19): «Родные песни старины» (замість «Родные песни удалой старины», що не вкладається в розмір рядка). Відповідно до ритмічної побудови вірша вжито форму слова «Украина» (замість «Украйна») в «Киевской старине» в рядках 19 і 40 (с. 14) та 22 (с. 18).
Датується на підставі згадки про п’єсу в листі Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 8 грудня 1841 р., орієнтовно: 1841 р., С-Петербург.
Автограф не відомий. Вперше про п’єсу згадано в листі до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 8 грудня 1841 р.: «Це, бачте, пісня з моєї драми „Невеста“, що я писав до вас, трагедія „Никита Гайдай“. Я перемайстрував її в драму». Попередній лист до Квітки-Основ’яненка, в якому йшлося про п’єсу «Никита Гайдай», не відомий. Відсутні відомості і про те, чи була вона завершена. У вміщеному М. М. Лазаревським у журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 142 — 143) «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке» є згадка про автограф «драматического произведения, без названия и конца, неизвестно какого времени, 3 л. — 1/2 л.»; проте, чи був це уривок з «Никиты Гайдая», невідомо. Про зв’язок трагедії «Никита Гайдай» і драми «Невеста» див. коментар до «Песни караульного у тюрьмы из драмы „Невеста“». Уривок із третьої дії п’єси за невідомим джерелом, найімовірніше, за автографом, уперше надруковано в журналі «Маяк» (1842. — Т. 5. — Кн. 9. — С. 1 — 11) під назвою «Отрывок из драмы „Никита Гайдай“» (цензурний дозвіл 1 вересня 1842 р.).
Друга публікація цього тексту під назвою «Отрывок из драмы Т. Г. Шевченка „Никита Гайдай“» в журналі «Киевская старина» (1887. — № 10. — С. 277 — 288) здійснена за автографом (це зазначається редакцією у передмові до видання «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке». — Киев, 1888. — С. III). Поряд з дрібними стилістичними розбіжностями, тексти «Маяка» та «Киевской старины» /450/мають серйозні відміни. Однак порівняльний аналіз обох публікацій дає підстави вважати, що їх зроблено за тим самим джерелом — очевидно, автографом, який згодом мала у своєму розпорядженні редакція «Киевской старины». Публікація «Киевской старины» відтворює Шевченків текст точніше, тоді як текст «Маяка» засвідчує очевидні редакторські втручання з огляду на цензуру та ортодоксальну дидактично-релігійну орієнтацію цього журналу.
Більша частина виправлень у «Маяку» була спрямована на приглушення національно-визвольного пафосу та українського акценту в монологах Микити Гайдая та Мар’яни, в зв’язку з чим знято рядки: «Они обманут, и тогда Беда Украине, беда! И вам, кровавые деспоты, Несдобровать!» («Маяк», с. 8); «Мы цепь неволи разорвем» («Маяк», с. 11); «И наши вольные законы В степях широких оживут!» («Маяк», с. 11); перероблено рядок «Славу Украйны люблю» («Киевская старина», с. 281) на «Славу родины люблю» («Маяк», с. 5); фрагмент «Я смело стану перед троном, Как важный сын родных полей: И сейму правдою моею Святость народного закона Я докажу» («Киевская старина», с. 284) на «Я смело стану перед троном, Как добрый сын родных полей: И право нашего закона Магнатам правдою моей Я докажу» («Маяк», с. 7). Кілька втручань у Шевченків текст у «Маяку» пов’язано з прагненням усунути зі світського контексту порівняння з Богом: замість «Ты Божий ангел-утешитель» («Киевская старина», с. 280) — «Ты добрый ангел-утешитель» («Маяк», с. 4); у рядку «Как Бог один — одна любовь» («Киевская старина», с. 280) вилучено слова «Как Бог один» («Маяк», с. 4). Останнє речення заключного монологу Микити в «Маяку» неправомірно розбито на два, питальна інтонація завдяки вилученню частки «ли» замінена на ствердну, внаслідок чого порушується логіка викладу: «Придет ли мудрый вождь из среды вашей погасить пламенник раздора и слить воедино любовию и братством могущественное племя?» («Киевская старина», с. 288) — «Придет мудрый вождь из среды вашей, погасить пламенник раздора и слить воедино любовию и братством. Могущественное племя!» («Маяк», с. 11). Слово «козак» та похідні від нього, що послідовно вживаються Шевченком у російськомовних текстах в українському написанні, у першодруці замінено російською формою «казак».
Інші відмінності у текстах публікацій уривка в «Киевской старине» та «Маяку», які могли походити від автора та редакторів, такі:
«Правду матушка сказала» («Киевская старина», с 277) — «Правду матушка говорила» («Маяк», с 1); «им все равно, смеемся мы или плачем» («Киевская старина», с. 277) — «им все равно, смеемся ли мы или плачем» («Маяк», с. 1); «А что же будет после?..» («Киевская старина», с. 277) — «что же будет после?..» («Маяк», с. 1); «верно, угощает его за то, что он оборонил его от смерти» («Киевская старина», с. 277) — «он верно его угощает за то, что он его оборонил от смерти» («Маяк», с. 1); «должно быть, злой» («Киевская старина», с. 277) — «должно быть, он злой» («Маяк», с. 1); «Оно бы было лучше» («Киевская старина», с. 278) — «Оно бы лучше было» («Маяк», с. 2); «Какие это грамоты, Никита?» («Киевская старина», с. 278) — «Какие это грамоты, Никито» («Маяк», с. 2); «я все знать хочу» («Киевская старина», с. 279) — «я все, все знать хочу» («Маяк», с. 3); «Холодный камень он: он врет» («Киевская старина», с. 280) — «Холодный камень он. Он лжет» /451/ («Маяк», с. 4); «а через минуту готова плакать» («Киевская старина», с. 283) — «и через минуту готова плакать» («Маяк», с. 6); «что я люблю тебя» («Киевская старина», с. 283) — «что я тебя люблю» («Маяк», с. 6); «Зачем ты едешь?» («Киевская старина», с. 284) — «зачем едешь?» («Маяк», с. 7); «Что ж в этих грамотах написано?» («Киевская старина», с. 284) — «Что же в этих грамотах написано» («Маяк», с. 7); «Владислав добрый король, друг благородного Хмельницкого» («Киевская старина», с. 284) — «Владислав добрый король. Друг, друг благородного Хмельницкого» («Маяк», с. 7); «как исполняются клятвы. Столетняя война — между кем?» («Киевская старина», с. 286) — «как исполняете вы клятвы. Столетняя война — и между кем?» («Маяк, с. 8 — 9); «окончить словами, чего миллионы не могли кончить саблями?..» («Киевская старина», с. 286) — «окончить то словами, чего миллионы не могли кончить саблями?» («Маяк», с. 9); «Ты, как дитя неразумное, веселишься, плачешь» («Киевская старина», с. 286) — «ты, как дитя неразумное, веселишься и плачешь» («Маяк», с. 9); «Невеста еще только, а уже не слушается» («Киевская старина», с. 286) — «Невеста еще только, а уже и не слушается» («Маяк», с. 9); «Немного погодя, останавливаясь, говорит» («Киевская старина», с 287) — «Немного погодя, остановясь, говорит» («Маяк», с. 9); «Родные песни удалой старины» («Киевская старина», с. 287) — «Родные песни старины» («Маяк», с. 10); «В степях так гордо поднялися» («Киевская старина», с. 287) — «В степях так гордо поднялись» («Маяк», с. 10); «Входят Катерина с шапкой и Марьяна» («Киевская старина», с. 288) — «Входит Катерина с шапкой и Марьяна» («Маяк», с. 11); «насилу-то угромоздили их» («Киевская старина», с. 288) — «насилу-то угромоздила их» («Маяк», с. 11).
Незважаючи на те, що в цитованому листі до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Шевченко називає «Никиту Гайдая» трагедією, в обох публікаціях твір визначається як драма.
Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 563 — 572, за публікацією в журналі «Киевская старина».
В уривку з історичної драми «Никита Гайдай» Шевченко з романтичною піднесеністю висловив почуття любові до України, до її героїчного минулого. Волелюбні монологи Микити Гайдая співзвучні з патріотичними висловлюваннями героїв творів К. Ф. Рилєєва, насамперед його поем «Войнаровский» і «Наливайко».
Как Сагайдачний с козаками Москву и Польшу воевал... — Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро (бл. 1577 — 1578 — 1622) — гетьман реєстрового козацького війська в 1614 — 1616 і 1620 — 1622 рр. Освіту здобув в Острозькій академії. В 1618 р. на чолі близько 20 тисяч козаків у складі польського війська брав участь у поході на Московію, визволив із «тушинського полону» польського королевича Владислава (в майбутньому король Владислав IV Ваза). Домагався у польського уряду розширення прав українського козацтва. В 1620 р. разом з усім Військом Запорозьким записався до Київського братства, протистояв польській політиці покатоличення українського народу. Сприяв відновленню Київської православної митрополії, ліквідованої внаслідок Берестейської унії 1596 р. Здійснював /452/ успішні походи проти турків і татар. Помер від рани, одержаної у битві під Хотином. Похований на території Братського Богоявленського монастиря в Києві. Як видатного полководця Шевченко згадував Сагайдачного у поемах «Гайдамаки» і «Гамалія».
Как Наливайко собирал Перед родными бунчуками Народ козацкий защищать Святую Церковь. — Наливайко Северин (Северій; ? — 1597) — козацький ватажок. За народними переказами, син кравця. У складі козацького війська брав участь у походах проти турків і татар. У 1594 р. організував на Брацлавщині загін нереєстрових козаків і, об’єднавшись із запорозькими козаками, розпочав воєнні дії проти коронного війська. Національно-визвольна боротьба проти Польщі велася під лозунгами захисту православної віри від католицизму та унії. В 1596 р. Наливайко провів кілька вдалих боїв проти війська польського коронного гетьмана С. Жолкевського. Під час облоги повстанського табору в урочищі Солониця поблизу Лубен частина старшини видала Наливайка полякам. У квітні 1597 р. після жорстоких катувань Наливайка було страчено у Варшаві. Про його подвиги складено багато пісень, зокрема «Ой у городі Могилеві...», «Славна стала та кравчина...», які Шевченко міг прочитати в «Запорожской старине» (1833. — Ч. 1. — С. 36 — 42), виданій І. І. Срезневським. Дума «Восстание Наливайко» надрукована 1834 р. М. Максимовичем у збірці «Украинские народные песни» (М., 1834. — Ч. 1). Як народного героя Шевченко згадував Наливайка в поемах «Тарасова ніч» і «Гайдамаки», в драмі «Назар Стодоля». У вірші «У неділеньку у святую...», слідом за «Запорожской стариной», змальовано обрання Наливайка гетьманом, однак цей факт не відповідає дійсності. Герою визвольної боротьби українського народу К. Ф. Рилєєв присвятив історичну поему «Наливайко» (1825, незакінчена, уривки друкувалися 1825 р. в альманаху «Полярная звезда»).
Бунчук (тюрк. — прапор) — символ влади гетьмана і кошового отамана Запорозької Січі. Має вигляд палиці заввишки 2 м, увінчаної вістрям або кулею з жовтого металу, з-під якої звисає фарбований кінський волос.
Хмельницький Богдан-Зіновій (1595 — 1657) — український державний і військовий діяч, гетьман України (з 1648 р.). Освіту отримав у Єзуїтському колегіумі у Львові. Брав участь у польсько-турецькій війні 1620 — 1621 рр., у козацько-польських війнах 30-х років XVII ст. У 1637 р. був писарем реєстрового війська, потім чигиринським сотником. Відзначався гострим розумом, дипломатичністю, мав великий авторитет серед козаків. У 1647 р. вів підготовку до антипольського повстання в Україні, що почалося 1648 р. і переросло у Національно-визвольну війну українського народу під його проводом. Того самого року обраний гетьманом України. Війська, очолювані Богданом Хмельницьким, завдали ряд поразок полякам — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом тощо. Підписав з Московською державою угоду — так звані Березневі статті 1654 року, що визначали автономний статус України в складі Московської держави. Протистояв намаганням Москви сфальсифікувати зміст цієї угоди. Провів низку реформ, спрямованих на розбудову української держави. Шевченко згадував Хмельницького, зокрема, в контексті його ролі в історії України, у багатьох творах, а саме: в поемах «Гайдамаки», «Сліпий», «Великий льох», «Сон» («Гори мої високії...»), «Заступила чорна хмара...», віршах «Розрита могила», «За що ми люби/453/мо Богдана?..», «Ой чого ти почорніло...», «Якби-то ти, Богдане п’яний...» та ін., у драмі «Назар Стодоля», повістях «Близнецы» та «Прогулка с удовольствием и не без морали», в щоденнику. З діяльністю гетьмана пов’язані твори Шевченка-художника «Смерть Богдана Хмельницького», «Дари в Чигрині 1649 року», «Богдан Хмельницький перед кримським ханом» тощо.
Владислав — добрый король... — Владислав IV Ваза (1595 — 1648) — польський король (1632 — 1648). Ішов на деякі поступки українській шляхті. В 1632 р., незважаючи на опір частини сейму, домігся рівноправності православної та уніатської церков. У 1633 р. сейм прийняв «Статті для заспокоєння руського народу», що мали гарантувати певні релігійні та соціальні права українців. За правління Владислава IV відбулося кілька селянсько-козацьких повстань — під проводом Павлюка (Павла Бута), Д. Гуні та Я. Острянина, які були жорстоко придушені. В 1646 р. вів таємні переговори з козаками про допомогу у майбутній війні проти Туреччини. Коли про це стало відомо, сейм зажадав розпустити сформоване 16-тисячне військо. Серед козацтва поширилася легенда, що король Владислав мав намір розширити його права і привілеї. Найімовірніше, колізії навколо цих таємних переговорів і мав на увазі Шевченко у драмі «Никита Гайдай». Наприкінці правління Владислава IV почалася Національно-визвольна війна українського народу 1648 — 1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького.
Где Остряницы кровь текла... — Острянин (Остряниця) Яків (? — 1641) — гетьман нереєстрових козаків. Після поразки козацького війська та повсталих селян на чолі з М. Павлюком у 1637 р. був обраний в 1638 р. на Запорозькій Січі гетьманом, очолив нове козацьке повстання проти польського гніту. В червні того ж самого року після тяжкого бою з поляками під Жовнином відступив на Слобожанщину. Був убитий на Чугуївському городищі (нині м. Чугуїв Харківської області) під час заворушення козацької маси. Подвиги Остряниці оспівані в народній пісні «Про Сулиму, Павлюка, ще й про Яцька Остряницю». Шевченко згадував про Остряницю в поемах «Гайдамаки», «Тарасова ніч», у драмі «Назар Стодоля».
Где реву медного вола В восторге злом рукоплескали... — За «Историею русов», що поширювалася до публікації її О. Бодянським (История русов или Малой России. — М., 1846) у списках, і фольклорними творами, Наливайка спекли живцем у мідному казані. Насправді його четвертували у Варшаві.
Мученическая смерть Богуна... — Богун Іван (? — 1664) — кальницький (вінницький) полковник, один із найближчих соратників Богдана Хмельницького у Національно-визвольній війні українського народу 1648 — 1657 рр. Відзначився у битві під Берестечком 1651 р., коли був обраний наказним гетьманом і зумів вивести з оточення частину козацького війська. Обстоював повну незалежність України, виступав проти угод України з Польщею та Московською державою. Саме через це брав участь у повстанні 1659 р. проти гетьмана І. Виговського, коли той за умовами Гадяцьких статей повернув Україну до складу Речі Посполитої. В 1662 р. польській владі пощастило захопити Богуна і кинути до в’язниці, звідки в 1663 р. його визволив польський король Ян II Казимир, розраховуючи на його участь у поході на Лівобережну Україну. Запідозрений у підготовці повстання проти поляків, Богун був заарештований у лютому /454/ 1664 р. і розстріляний біля Новгорода-Сіверського. Шевченко згадав Богуна у поемі «Гайдамаки» і в підтекстовці до офорта «Дари в Чигрині 1649 року». Подвиги Богуна оспівані в народній творчості — пісня «Ой з-за гори чорна хмара...», дума «У Вінниці на границі...» та ін. У драмі анахронізм: Богун загинув набагато пізніше подій, про які в ній ідеться. Як народного героя Шевченко згадував Богуна в поемах «Тарасова ніч» і «Гайдамаки», у драмі «Назар Стодоля», в археологічних нотатках.
Славяне, несчастные славяне! Так нещадно и так много пролито храброй вашей крови междоусобными ножами... Придет ли мудрый вождь... погасить пламенник раздора и слить воедино любовию и братством могущественное племя) — Ідея слов’янської єдності, яка в Російській імперії набула поширення у різних модифікаціях з кінця 30-х років XIX ст. і згодом вплинула на програмні документи Кирило-Мефодіївського братства, у Шевченка, попри її граничну узагальненість, має конкретну визначеність: йдеться про духовне єднання народів на засадах любові й братства, де не було б місця міжусобним чварам і війнам. Цю ідею започатковано ще в поемі «Гайдамаки», на перший план вона виходить у поемі «Єретик» і набуває національно-соціальної окресленості у творі «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» через утвердження національної самобутності.
