[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — С. 443-449.]

Попередня     Головна     Наступна





КОМЕНТАРІ



До третього й четвертого томів цього видання входять драматичні твори та повісті Шевченка. Це не вся драматургічна та повістева спадщина поета, частина її до нас не дійшла. Із спогадів сучасників і свідчень самого Шевченка відомо, що існувала п’єса «Невеста», драматичний твір без назви і кінця. В листі до П. О. Куліша від 26 січня 1858 р. поет писав, що російських повістей у нього «десятків коло двох набереться». Навіть якщо в цих словах є певне перебільшення, повістей Шевченко справді написав більше, ніж збереглося, зокрема, це засвідчують уривчасті дані про деякі з них («Повесть о безродном Петрусе», «Лунатика»). З автографів драматичних творів нині відомий тільки автограф «Песни караульного у тюрьмы из драмы „Невеста“». Переважна більшість повістей остаточно не завершена. Перша частина повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» дійшла до нас в авторизованому списку. За життя автора опубліковано лише уривок третьої дії з п’єси «Никита Гайдай».

Не з’ясованим залишається таке повідомлення 1843 р. з Ростова-наДону: «Еще забавою здешних жителей служат смешные пьесы на малороссийском наречии соч. Котляревского, Квитки, Шевченко и Шаховского» (Фон-Бок Христофор. Таганрогские актеры в Ростове-на-Дону // Репертуар и Пантеон. — 1843. — Т. 3. — Кн. 7. — С. 124).

Усі драматичні твори й повісті Шевченко написав російською мовою. П’єса «Назар Стодоля» дійшла до нас у перекладі українською мовою. За свідченням П. О. Куліша, тільки фінал п’єси перекладений Шевченком, переважну ж її частину перекладав не він; текст містив виправлення ще іншої особи. Оскільки Шевченко брав участь у перекладі, його можна вважати авторизованим. Але при підготовці публікації в «Основі» цей текст міг зазнати втручання публікаторів.

Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 142 — 143) таке повідомлення про них:

«Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке.

По смерти украинского поэта, Т. Гр. Шевченка, осталось одиннадцать рукописей, в которых заключаются литературные (довольно слабые) сочинения поэта, писанные на великорусском языке, прозою.

Из этих рукописей девять переписаны рукою Шевченка вполне, — одна — наполовину, а другая ее половина и еще одна рукопись только /446/ исправлены автором. Все они переписаны на серой плохой бумаге и большей частью не сшиты в тетради, а только сложены в четверть и поллиста.

Сочинения эти как редкость продаются все вместе и каждое отдельно (но без права издания, которое остается за наследниками) по следующей цене:

1) Наймичка, написанная 25 февраля 1844 года, в Переяслове, на 15 1/2 листах, сложенных в 1/4 листа . . . . . 50 р.

2) Варнак, 1845 г. в Киеве, 13 1/2 листов — 1/4 л. . . . . . 40 ”

3) Княгиня, 1853 г. Подписано Дармограй (псевдоним Шевченка); без конца, 3 листа — 1/4 л . . . . . 10 ”

4) Музыкант, 28 ноября (начата), 15 января 1854 г. (окончена), 10 лист. — 1/4 л. . . . . 30 ”

5) Несчастный, 24 января и 20 февраля 1855 г., 7 3/4 л. — 1/4 л. . . . . . 25 ”

6) Капитанша, 15 марта, 4 1/4 — 1/4 л. . . . . . 15 ”

7) Близнецы, 10 июня и 21 июля, 13 1/3 л. — 1/4 л. . . . . . 40 ”

8) Художник, 25 янв[аря] и 4 октяб[ря] 1856, 10 л. — 1/4 л. . . . . . . 30 ”

9) Драматическое произведение, без названия и конца, неизвестно какого времени, 3 л. — 1/2 л. . . . . . . 10 ”

10) Прогулка с удовольствием, и не без морали, в двух частях. Первая часть на 22 1/2 листах, переписана не Шевченком, а только им исправлена (30 ноября 1856 года); вторая же часть, на 23 листах, переписана самим Шевченком. Под обеими подпись Дармограй — 1/2 л. . . . . . 100 ”

11) Повесть о безродном Петрусе, неизвестно какого времени, переписанная не Шевченком, а им только исправленная, 23 1/2 л. — 1/2 л. . . . . . . 25 ”

Желающие приобресть эти рукописи могут адресоваться к доверенному от наследников Шевченка, Михаилу Матвеевичу Лазаревскому, в Москву, на Сивцовом Вражке в доме Дымковой, с приложением денег, для доставления их наследникам покойного поэта.

Мы были бы весьма благодарны за перепечатку этого извещения и в других изданиях.

М. Лазаревский».

Рукописи опинилися у М. I. Костомарова і пролежали у нього без руху майже двадцять років. Протягом 80-х років XIX ст. драматичні та прозові твори Шевченка друкувалися окремо в різних виданнях (див. коментар до кожного твору), а незабаром з’явилися окремим виданням: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. Деякі з них, що вперше побачили світ на сторінках журналу «Киевская старина», подані тут за набором першодруку.

Публікація окремих творів і видання збірки супроводжувалися преамбулами, з яких довідуємося, що редакція «Киевской старины» мала в своєму розпорядженні автографи. Проте в усіх публікаціях припущено багато відступів од Шевченкового тексту. Наукова публікація повістей за автографами почалася у середині XX ст.: Шевченко Т. Повна збірка творів у п’яти томах (К., 1939); Шевченко Т. Повне зібрання творів у десяти томах (К., 1939 — 1957); Шевченко Т. Повне зібрання творів у шести томах (К., 1963 — 1964). /447/

Після видання російськомовних творів Шевченка «Киевской стариной» деякі повісті публікувалися у перекладі українською мовою: Княгиня: Повість присвячена Б. Залеському / Переклад Перебенді (псевдонім О. Кониського. — Ред.) // Правда. — 1889. — № 2. — С. 312 — 337; Варнак Оповідання / На мову українсько-руську переложив Перебендя // Зоря. — 1893. — Ч. 5. — С. 81 — 90; Художник: Автобіографічна повість / На мову українську переложив О. Я. Кониський. — Львів, 1894, та ін.

До третього тому цього видання вводиться розділ «Творчі заготовки. Плани», де подається план повісті «Из ничего почти барин». Окремий розділ четвертого тому — «Усні оповідання, записані іншими особами». З них тільки оповідання «Запорожці приїдуть, було, з Січі в Київ...» уже друкувалося у зібранні творів поета, але серед записів народної творчості (Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 259 — 260). Інші у Шевченковому зібранні творів подаються вперше.

Твори в томах розташовуються за хронологічним принципом. У тих випадках, коли авторські дати відсутні, вони встановлюються за листуванням і щоденником Шевченка, за спогадами сучасників. Поділ на томи диктувався обсягом кожного тому: до третього тому ввійшли повісті 1852 — 1855 рр., до четвертого — 1855 — 1858 рр.

До текстів подаються текстологічні, історико-літературні й реальні коментарі. В текстологічних примітках простежується історія тексту, наводяться відомості про наявні джерела його в порядку їх виникнення, характеризуються текстологічні особливості кожного джерела, обґрунтовується вибір основного тексту, а також подаються відомості про внесені до нього кон’єктури, зазначаються перші публікації та перше введення творів до збірки чи зібрання творів поета.

В історико-літературних коментарях розкриваються суспільні, культурні, історичні, фольклорні, автобіографічні джерела твору, стисло характеризується місце твору в літературному процесі й творчості Шевченка.

Конкретні реалії твору, що коментуються, наводяться в контексті й пояснюються у зв’язку з цим контекстом (за винятком тих випадків, коли та чи інша реалія не потребує контексту для коментування).

Невикінченість переважної більшості повістей часто спонукала упорядників додавати у квадратових дужках слова чи букви, уніфікувати імена героїв. Якщо не закінчене автором слово не має однозначного прочитання, введене упорядниками доповнення супроводжується поставленим у квадратових дужках знаком питання. Так само знак питання ставиться у квадратових дужках, коли виникає сумнів у правильності прочитання того чи іншого закресленого (затертого, невиразно написаного) слова. Авторські скорочення імен дійових осіб, географічних назв, книжок, форм «ваше благородие», «ваше высокоблагородие», «господин», «госпожа» тощо доповнюються (якщо вони хоч раз дані попереду повністю) без дужок. Очевидні описки виправляються беззастережно.

Російська мова повістей Шевченка дуже своєрідна і вимагає специфічного відтворення в друці. Нерідко вона несподівано переходить в українську (іноді навіть у тому самому реченні), російські слова і звороти вкраплюються в українську мову персонажів, подекуди і в російській мові трапляються українізми. Певної правописної системи автор не дотримувався, різним є орфографічне оформлення тексту. /448/

Щоб якомога повніше зберегти особливості мови російських повістей Шевченка і в той же час у межах можливого дотриматися сучасних правил орфографії і пунктуації, упорядники керувалися такими настановами.

Мішана російсько-українська мова зберігається повністю, але українські слова передаються російською транскрипцією. У випадках, коли одне і те саме слово можна прочитати і по-російськи, і по-українськи, його написання узгоджується з контекстом: у російському контексті — по-російськи, в українському — по-українськи. Після шиплячих і глухих в українському контексті зберігається и. Змішування букв ыи, е и, еы зберігається тоді, коли це виправдується контекстом, зокрема мовою персонажів.

Відтворюється своєрідність Шевченкового написання власних імен і назв (Бетговен, Веласкец, Вельегорский, Тагеран, «Фрейшиц» та ін.). Здебільшого зберігаються особливості написання іншомовних слів (арабезки, дипломация, сертук, суроп, камер-юнфер, капуцын, цыкорий, цыник, цынизм, цыркуль та ін.) і найхарактерніші для Шевченкового письма паралельні форми (заутреня — заутредня, крыжовник — кружовник, серебряный — серебреный, серьезный — сурьезный, теперешний — теперишний, целовать — цаловать, целковый — цалковый, аккомпанимент — аккомпаниман, аудиенция — аудиенсия, аплодисменты — аплодисманы, зал — зала — зало, яблоня — яблуня, ярманка — ярмарка — ярмонка — ярморок та ін.). Відтворено також й інші найважливіші написання, які демонструють відмінну від сучасної вимову слів (дискать, преслоутый, противуположный та ін.). Особливості відмінкових форм іменників та прикметників, а також форма двоїни при числівниках подаються за автографом.

Уніфікуються за сучасним правописом слова з суфіксом -иньк, -еньк (Ипполитинька — Ипполитенька, рябинькая — рябенькая), а також слова: впрочем, прочий, срам, срамной та ін. За сучасним правописом подаються слова: счастье, тщедушный, безделушка, истина, если, идти та ін., а також написання часток не і ни, прийменників та префіксів.

Редакторські наголоси ставляться тільки при неясності змісту, авторські зберігаються.

Пунктуація подається за сучасним правописом, але при максимальному збереженні авторських розділових знаків, особливо у вживанні крапки, знаків оклику й питання. Авторська конфігурація тексту (зокрема абзаци) відтворюється.

Виділяються графічно (курсивом) у Шевченковому тексті лише ті слова, які виділені автором (підкреслені або написані більшими літерами).

Підготовку текстів та коментування третього тому здійснили: С. Д. Попель («Никита Гайдай»), В. Є. Шубравський та С. Д. Попель («Песня караульного у тюрьмы из драмы „Невеста“», «Назар Стодоля»), Н. П. Чамата («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант»), В. П. Мовчанюк («Несчастный», «Капитанша»), В. Є. Шубравський («Из ничего почти барин», розділ «Незнайдені твори»).

Підготовку текстів та коментування четвертого тому здійснили: К. М. Сєкарєва («Близнецы», «Художник» — текст, текстологічний коментар, «Прогулка с удовольствием и не без морали», розділ «Усні /449/оповідання, записані іншими особами»), В. О. Судак («Художник» — реальний коментар).

Вступні зауваження до розділу «Варіанти» написав В. С. Бородін, до розділу «Коментарі» — В. Є. Шубравський та Н. П. Чамата.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.