[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — С. 540-551.]

Попередня     Головна     Наступна





Коментарі


НЕСЧАСТНЫЙ


Джерело тексту:

чорновий автограф (ІЛ, ф. 1, № 96).

Рукопис на нумерованих автором 15 подвійних та одному одинарному аркушах in 4°; остання сторінка чиста. Автограф має багато авторських поправок. Текст твору остаточно не викінчений: є пропуски необхідних за змістом слів, трапляються повтори одного і того ж слова, недописані слова, пропущені букви й склади, не уніфіковано фіктивне ім’я одного з персонажів повісті — дочки Хлюпіна.

Подається за автографом. Імена персонажів уніфікуються, скорочені власні імена подаються повністю, пропуски заповнюються редакторськими кон’єктурами в квадратових дужках, неузгодженості виправляються:


Автограф

Основний текст

С. 240

Крепость О.


Крепость Орскую 1

С. 242

я насчитал штук более 200 сот.


я насчитал штук более 200.

С. 244

с причтом нянек и мамок, и отправился в Питер.


с причтом нянек и мамок, отправился в Питер.

С. 245

Он попросился в перевод в какой-нибудь линейные баталионы.


Он попросился в перевод в какой-нибудь линейный баталион.

С. 258-259

Лиза, вместо Смольного монастыря, отдавалася в виде крепостной девки Алены


Лиза, вместо Смольного монастыря, отдавалася в виде крепостной девки Акулины 2


1 Тут і далі, позначена першою літерою «О» («крепость О.») географічна назва — місце, де відбувається дія повісті, подається повністю — «крепость Орская».

2 Тут і далі уніфікується за дальшим текстом повісті. /541/


С. 263

Однажды священник, проэкзаменовав Колю первую кафизму, и заставил его


Однажды священник, проэкзаменовав Колю первую кафизму, заставил его

С. 264

После повечерия, когда священник прочитав отпуск и Коля вместе с дьячком и священником тихо и уныло пел: «Все упование мое на Тя возлагаю, Матерь Божия», редкий из прихожан, выходя из церкви, не заплакав.


После повечерия, когда священник прочитал отпуск и Коля вместе с дьячком и священником тихо и уныло пел: «Все упование мое на Тя возлагаю, Матерь Божия», — редкий из прихожан, выходя из церкви, не заплакал.

С. 266

выведала Марья Федоровна от Коли


выведала Марья Федоровна от Ипполитеньки

С. 268

Когда Юлия Карловна пришла в себя от внезапного потрясения и усадивши свою дорогую гостью


Когда Юлия Карловна пришла в себя от внезапного потрясения и усадила свою дорогую гостью

С. 269

Видят, что дело-то плохо, давай из Кронштадта убираться. Теперь вот в Петербурге и проживается без места.


Видят, что дело-то плохо, давай из Кронштадта убираться. Теперь вот в Петербурге и проживаются без места.

С. 276

чтобы она не проговорилася ей, что видела Лизу.


чтобы она не проговорилася, что видела Лизу.

С. 280

Ви[ди]те ты, за писаря, говорит, не хочу, подавай ей чиновника.


Вишь ты, за писаря, говорит, не хочу, подавай ей чиновника.

С. 284

Придя в себя, Марья Федоровна она оглянулася вокруг себя


Придя в себя, Марья Федоровна оглянулася вокруг себя

С. 289

Это были его самое задушевное и единственное занятие.


Это было его самое задушевное и единственное занятие.



Автограф датований: на арк. 1, поряд із заголовком повісті, Шевченко, очевидно, позначив початок роботи — «24 генваря», на останньому арк. — «1855, 20 февраля» — її закінчення.

Датується за автографом: 24 січня — 20 лютого 1855 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір в «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке» (Основа. — 1862. — № 3. — С. 142). У повідомленні йдеться про автограф, який нині зберігається в ІЛ. /542/

Вперше надруковано за цим автографом у журналі «Исторический вестник» (1881. — №. 1. — С. 1-45), з вступною заміткою М. І. Костомарова. Публікація має значні відміни від автографа (виправлення, пропуски, невірні прочитання). Наприклад, після речення «...тихонько вошла Марья Федоровна и остолбенела от ужаса» (арк. 13) дописано речення, якого нема в автографі: «Началась страшная баталия, прерванная, как мы видели, возвращением Аксиньи» (Исторический вестник. — 1881. — № 1 — С. 35). Пропущено рядки: «Вскоре раздался звук замка, и Юлия Карловна улыбнулась. Через несколько минут вышла Марья Федоровна с пачкою ассигнаций в руках» (арк. 14).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 690 — 744. Текст подано за автографом, в деяких місцях — комбіновано за автографом та першодруком. Наприклад, речення «Крепость О. как нельзя более в гармонии с окружающей ее местностью» подано: «Крепость О. как нельзя более гармонирует с окружающею ее местностию» (Там само. — С. 690), що близько до виправлення, зробленого у першодруці: «Крепость О. как нельзя более гармонировала с окружающею ее местностию» (Исторический вестник. — 1881. — № 1. — С. 1). Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. — К., 1939. — Т. 3. — С. 241 — 306, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

Повість «Несчастный», на думку більшості дослідників прози Шевченка, належить до найбільш вдалих з художнього погляду його творів повістевого жанру. Чи не першим досить високу оцінку цій повісті дав М. Костомаров, висловивши переконання, що вона зайняла б «почетное место между лучшими произведениями наших беллетристов, если б она была напечатана» (Письмо Н. И. Костомарова к изд.-редактору «Русской старины» М. И. Семевскому // Русская старина. — 1880. — № 3. — С. 609).

Задум повісті, її ідейно-художня, морально-дидактична спрямованість (що переважно пов’язана з типом так званих «несчастных», зображених в образі головного героя твору — Іполита Хлюпіна, дворянина, записаного в рядові з волі рідної матері) значною мірою з’ясовані самим Шевченком у його щоденникових записах від 21 — 25 червня 1857 р. В них ідеться про одного з «растленных сыновей безличных эгоистов родителей», сина статського радника Порцієнка, що служив в одній роті з Шевченком. Вражений його моральним падінням, Шевченко занотував 25 червня 1857 р.: «Где и когда успел он так глубоко заразиться всеми гнусными нравственными болезнями? [...] И это сын статского советника, следовательно, нельзя предполагать, чтобы не было средств дать ему не какое-нибудь, а порядочное воспитание. И что же? Никакого. Хорош должен быть и статский советник». Записи ці, зроблені хоч і більш як через два роки після написання повісті, свідчать, що явище, зображене у ній, було типове для тодішнього російського суспільства, зокрема, й російської армії, казарма якої була своєрідною в’язницею для різного роду моральних виродків та справжніх злочинців. «До прибытия моего в Орскую крепость я и не воображал о существовании этих гнусных исчадий нашего православного общества. [...] Слово „несчастный“ имело для меня всегда трогательное значение, пока я его не услышал в Орской крепости. Там оно для ме/543/ня опошлело, и я до сих пор не могу возвратить ему прежнего значения. Потому что я до сих пор вижу только мерзавцев под фирмою несчастных». Моральна деградація цих «несчастных» така вражаюча, що Шевченко, порівнюючи їх з «колодниками и даже с клейменными каторжниками», вважає, що для цих останніх «слово „несчастный“ более к лицу, нежели этим растленным сыновьям безличных эгоистов родителей» (Там само).

Теми виховання, визначального впливу середовища на формування особистості присутні в багатьох творах Шевченка. Вони виразно проявилися в повісті «Музыкант», особливо ж були розвинені у написаній того ж 1855 р., що і «Несчастный», повісті «Близнецы». Згубний вплив суспільних обставин на долю людини — одна з центральних тем серії малюнків «Притча про блудного сина» (виконані в Новопетровському укріпленні у 1856 — 1857 рр.). У повісті «Несчастный» Шевченко художньо переконливо показує глибинний зв’язок між моральним падінням Іполита та аморальністю й духовною спустошеністю його батьків — жалюгідного «собачника» відставного ротмістра Хлюпіна й жорстокої, підступної, егоїстичної Марії Федорівни. Критичне зображення побуту цієї поміщицької родини — одна з тематичних ліній повісті, де яскраво розкрилися великі можливості таланту Шевченка-сатирика, певними своїми гранями близького до сатиричної манери Гоголя.

Торкаючись історико-літературних аспектів повісті «Несчастный», слід звернути увагу й на іншу важливу тематичну лінію цього твору, а саме — тему великого міста, що сильно прозвучала у петербурзьких повістях Гоголя і вже пізніше у творчості Ф. Достоєвського. Повість «Несчастный», як вважає П. Зайцев, — «одна з найстаріших т. зв. міщанських повістей, де змальовано середовище, в якому немає вже нічого людського — справжня моральна трясовина на соціяльному болоті» (Зайцев П. Повість «Нещасний» // Шевченко Т. Повне вид. творів. — Варшава; Львів, 1936. — Т. 8. — С. 319).

У цьому аспекті можна говорити і про певний зв’язок Шевченкової повісті з поширеним у російській і західноєвропейських літературах 30 — 40-х років жанром фізіологічного нарису.

Певні ідейно-тематичні перегуки з «Невским проспектом» Гоголя (що теж близький до жанру фізіологічного нарису) помітні саме в плані зображення міського дна — тема морального падіння жінки, втягнутої у притони розпусти, породжені «мишурною образованностию и страшным многолюдством столицы» (Гоголь Н. В. Собрание художественных произведений: В 5 т. — М.: Изд-во АН СССР, 1952. — Т. 3. — С. 22 — 23). Художню ідею образу молодої красуні повії, що ніби магічною силою зачаровує героя гоголівської повісті Піскарьова, щоб потім так боляче розчарувати його цинізмом, прагматичним егоїзмом і «наглостью мужчины», не менш яскраво й оригінально Шевченко розвинув у образі Марії Федорівни.

Тепле співчутливе зображення позбавлених батьківської ласки й турботи, покривджених дітей-сиріт Колі й Лізи, перемога добра у фіналі повісті дають підстави вбачати певні типологічні перегуки і з творами Ч. Діккенса.

Крепость Орскую... — Орська фортеця, заснована 1735 р. як військове укріплення (спочатку іменувалось Оренбургом, який 1743 р. було перенесено на нове місце) недалеко від впадіння річки Орі в річку Урал. Тепер /544/ м. Орськ Оренбурзької області Російської Федерації. Тут Шевченко відбував заслання як рядовий 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу з 22 червня 1847 р. до 11 травня 1848 р. Через Орську фортецю він проїжджав у кінці жовтня 1849 р. у складі Аральської описової експедиції, що поверталася до Оренбурга. З кінця травня до кінця вересня 1850 р. поет перебував у Орській фортеці під арештом.

Орську фортецю Шевченко описує також у повісті «Близнецы», а свої переживання, пов’язані з перебуванням у фортеці в перші місяці заслання, виражає в поезії «А О. Козачковському», в листах до А. І. Лизогуба від 22 жовтня 1847 р., до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р., 25 — 29 лютого 1848 р., до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. і до Ф. М. Лазаревського від 22 квітня 1848 р. Згадки про Орську фортецю є в щоденнику.

...местные киргизы... — див. коментар до повісті «Варнак».

Яман-Кала (казах.) — погане місто, точніше — погана фортеця. Така ж назва зафіксована у спогадах Ф. М. Лазаревського: «Орская крепость — Яман-Кала (дрянь-город, как называют ее киргизы)...» (Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченке // Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 152 — 164).

Только и отделяется немного от общего колорита крепости это небольшая каменная церковь на горе... — Про те, що ця кам’яна церква на горі помітно виділялася на загальному тлі фортеці і привертала до себе увагу, свідчить опис її в книзі «Путешествие по разным провинциям Российской империи» академіка П. С. Палласа, який відвідав її в 1769 р.: «Орская крепость находится в киргизской степи недалеко от Яика, около двух верст от устья Ори, но к сей речке гораздо ближе, нежели к оной, и построена на горе. На середине сей горы стоит изрядная каменная церковь, которую со всех сторон издалека видеть можно» (цит. за кн.: Ведмицкий А. Т. Шевченко в оренбургской ссылке. — Оренбург, 1960. — С. 14). У повісті «Близнецы», описуючи Орську фортецю, Шевченко знову звертає увагу на цю церкву: «Подвигаясь ближе и ближе по широкому едва зеленью подернутому лугу, я ясно уже мог различать крепость: белое пятнышко — это была небольшая каменная церковь на горе».

...на яшмовой горе... — Місцевість поблизу Орська багата покладами яшми.

А с другой стороны, кроме таких же грязных домиков, инженерный двор... — Очевидно, йдеться про двір, де розміщалося інженерне управління фортеці («крепостное инженерное управление») з належними до нього приміщеннями. Інженерні управління були складовими частинами службового штату кожної фортеці. На них покладалася технічна розробка планів і побудова всіх фортечних споруд, ремонт і нагляд за станом цих споруд, підготовка планів оборони фортець та інше.

...с казематами для каторжников... — Описуючи Орську фортецю у повісті «Близнецы», Шевченко звернув увагу на «толпу клейменных колодников, исправляющих дорогу». Практика засилання певних категорій злочинців на каторжні роботи «в крепостные арестантские роты» набула великого поширення в 40-х роках. У Сенатському указі від 31 січня 1840 р. «О распределении доставляемых в крепости арестантов» говорилося «о встречающемся затруднении в распределении доставляемых в крепости арестантов, в числе, превосходящем надобность в них и возможность поселения» (Полное собрание законов Российской империи. — Собр. 2-е. — /545/ СПб., 1841. — Т. 15. — № 13134). Перенаселення військових укріплень рекрутами із злочинців набрало таких масштабів, що в одному з «іменних» указів імператора від 9 січня 1845 р. «О порядке отправления рекрут из бродяг и преступников на испытание в исправительные отделения и крепостные арестантские роты» відзначалося, що «крепости чрезмерно обременяются преступниками» (Полное собрание законов Российской империи. — Собр. 2-е. — СПб., 1845. — Т. 20. — № 18605).

...к деревянному сараю, называемому экзерцисгауз... — Екзерцисгауз (екзерциргауз, нім. Exerzierhaus) — манеж для проведення військових вправ взимку чи в погану погоду.

...по направлению к меновому двору... — місце за межами фортеці, обнесене кам’яною стіною, де були торгові ряди, склади та інші служби, призначені переважно для мінової торгівлі. Мінові двори являли собою тип східних базарів. Цей самий міновий двір згадує Шевченко у листі до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р.: «Я иногда выхожу за крепость, к караван-сараю или меновому двору, где обыкновенно бухарцы разбивают свои разноцветные шатры».

Конфірмація (лат. confirmatio — затвердження) — тут: затверджений вищою владою судовий вирок.

«Что это вы почитываете? спрашивает он. — „Мертвые души“? а, это сочинение Эжена Сю». — Ежен Сю (1804 — 1857) — французький письменник, твори якого набули великої популярності в Росії, про що свідчили видання перекладів його романів: «Плік і Плок», 1832; «Паризькі таємниці», 1844; «Агасфер, або Вічний Жид», 1844 — 1845; «Тереза Дюнойє», 1847; «Матильда», 1846. Своє бачення творчої манери Е Сю Шевченко висловив у листі до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 р., де протиставляв французького письменника «нашому Гоголю»: «Сю, по-моему, похож на живописца, который, не изучив порядочно анатомии, принялся рисовать человеческое тело, и чтобы прикрыть свое невежество, он его полуосвещает. Правда, подобное полуосвещение эффектно, но впечатление его мгновенно! — так и произведения Сю, пока читаешь — нравится и помнишь, а прочитал — и забыл. Эффект и больше ничего! Не таков наш Гоголь — истинный ведатель сердца человеческого! Самый мудрый философ! и самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем!» Згадка про романи Е. Сю є і в щоденнику — запис від 25 червня 1857 р. «Мертвые души» Гоголя (вийшли друком 1842 р.) Шевченко читав ще до заслання, про що свідчить згаданий лист до В. М. Рєпніної. Перебуваючи на засланні, він неодноразово просив друзів прислати йому цю книжку. У повісті «Близнецы» Шевченко показав атмосферу палких читацьких суперечок навколо «Мертвых душ» у колі київської студентської молоді.

... с закоптелыми волоковыми окнами... — засувне вікно в курній хаті, «проем четверти в полторы, с волоком, задвижным изнутри ставнем, для опросу приходящих, для подачи милостыни, для выпуска дыма» (Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — М., 1955. — Т. 2. — С. 663).

...англинский парк со всеми причудами. — Англійськими називали парки і сади, влаштовані в стилі Пюклера, тобто в англо-німецькому, або так званому природному. Князь Г.-Л.-Г. Пюклер-Мускау (1785 — 1871), творець цього стилю в садівництві, дивився на сад як на картину, вміло вписуючи його в місцевий краєвид. Англійський сад прикрашав і маєток Рєпніних у Яготині, де не раз бував Шевченко. /546/

...во вкусе Ван-Остада... — Йдеться про Адріана ван Остаде (1610 — 1685) — голландського художника. У своїх картинах зображав сцени з життя селян і міського простолюду. Шевченко мав можливість познайомитися з його картинами в Ермітажі (в сучасній колекції їх налічується 16). У колекції Ермітажу були також картини його брата Ісаака ван Остаде (1621 — 1649) «Зимовий вид», «Замерзле озеро», «Придорожній готель» та дві картини, виконані ним в стилі Адріана ван Остаде, — «Веселе товариство», «Сцена із селянського побуту».

...наших подающих надежды tableaugenr’истов. — Тобто художників-жанристів (з франц. tableau de genre — жанрова картина).

...что-нибудь, вроде Клеопатриной иглы... — Йдеться про великий гостроверхий кам’яний стовп чотирикутної форми, який поставила в пам’ять про себе єгипетська цариця Клеопатра (69 — 30 рр. до н. е.). Цю пам’ятку зрисував, описуючи Александрію, український мандрівник, учений-орієнталіст і письменник Василь Григорович-Барський (1701 — 1747) у книзі, виданій 1778 р. при Імператорській Академії наук в Санкт-Петербурзі під назвою «Пешеходца Василия Григоровича-Барского-ПлакиАлбова, уроженца Киевскаго, монаха Антиохийскаго, Путешествие к святым местам, в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723 и оконченное в 1747 году, им самим писанное». Цей твір — імовірне джерело Шевченкового образу. Видання книжки В. Григоровича-Барського 1778 р. було в особистій бібліотеці Шевченка, що залишилася після його смерті.

Ливреи же за нею не видно, помешать некому. — Ліврея (франц.) — одяг спеціального покрою для швейцарів, лакеїв, візників. Тут: прислуга (лакей), що мав супроводжувати свого господаря.

...к Таврическому саду... — Пейзажний сад у Петербурзі, спланований і закладений у 1783 — 1784 рр. садовим майстром В. Гульдом. Цей сад оточував Таврійський палац (1783, архітектор І. Старов), подарований Катериною II «герою Тавриди» князю Григорію Потьомкіну. Частина цього розкішного саду відкривалася для публіки і була місцем розваг та відпочинку.

...после многократных и бесплодных хождений на Пески..., — Ця частина Петербурга була «населена людьми середнього достатку і бідняками різних станів і звань: торгівцями, чиновниками, ремісниками, візниками та ін.» (Михневич Вл. Петербург весь на ладони. — СПб., 1874. — С. 60). У 40-х роках XIX ст. тут гніздилися будинки розпусти. Див. також коментар до повісті «Музыкант».

Войска в то время начали стягиваться к Вознесенску. — Вознесенськ — див. коментар до повісті «Музыкант».

...попросился... в какой-нибудь линейный баталион. — Лінійними батальйонами називалися війська, розташовані на прикордонній лінії. Лінійні батальйони, засновані в Росії 1804 р., призначалися для охорони кордонів та укріплених оборонних ліній. В Оренбурзькому краї їх було десять, два з них — другий і третій — стояли в самому Оренбурзі.

...в 23 пехотную дивизию, расположенную, как известно, в Оренбургском крае. — Йдеться про ту саму 23-тю піхотну дивізію Окремого Оренбурзького корпусу, куди Шевченко прибув «9-го июня и зачислен в Оренбургский линейный № 5 батальон, с учреждением строжайшего за ним надзора» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 146). /547/

...она прослыла в укреплении кантонистом в юпке. — Кантоністами називали синів солдат, яких від народження приписували до військового відомства й готували до військової служби в нижчих військових школах — школах кантоністів, звідки вони виходили унтер-офіцерами.

...гражданский чиновник, да чуть ли не из пограничной комиссии... — До штату прикордонної комісії, підпорядкованої Міністерству закордонних справ, входили як військові, так і цивільні чиновники. Головою Оренбурзької прикордонної комісії був генерал-майор М. В. Ладиженський, серед цивільних службовців — друзі Шевченка брати Ф. М. і М. М. Лазаревські, а також М. С. Александрійський, М. Ф. Костромитінов, П.-Ф. (П.-Є.) Майдель та ін.

...выдержала свою роль лучше всякого синего чулка. — Йдеться про черству, позбавлену привабливості жінку.

Анахорет (грецьк.) — самітник, відлюдник.

...в этой комнате, кроме стула и цели, ничего не было, даже трубок и книжки, развернутой на 14 странице. — Ремінісценція з поеми М. В. Гоголя «Мертвые души»: «В его кабинете всегда лежала какая-то книжка, заложенная закладкою на четырнадцатой странице, которую он постоянно читал уже два года» (Гоголь Н. Похождения Чичикова, или Мертвые души. — М., 1848. — С. 42).

...каких-нибудь квазимодов в сарафанах. — Квазімодо — персонаж роману французького письменника В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» (1831), іноді це ім’я вживали на означення людини з дуже некрасивою, потворною зовнішністю.

...начали снимать свои зипуны. — Зипун (сіряк) — верхній селянський одяг із саморобного сукна.

... и складывал руки на груди à la Napoléon и даже позицию принимал Наполеона. — Наполеон I Бонапарт (1769 — 1821) — французький полководець, політичний і державний діяч, імператор Франції (1804 — 1814 і 1815 рр.); à la Napoléon — подібно до Наполеона.

Юпітер — у римській міфології верховний бог, ототожнюваний з грецьким Зевсом.

«Bonjour, papa» (франц.) — добрий день, татку.

...насвистывал из «Фрейшица» песню: «Ах, чтоб б было без вина!» — Йдеться про оперу німецького композитора К.-М. фон Вебера (1786 — 1826) «Der Freischütz» («Вільний стрілець»), створену в 1817 — 1820 рр., поставлену 1821 р. в Берліні. Опера відразу набула великого поширення, обійшла найбільші сцени світу; окремі хори з опери стали популярними піснями. В Росії перша постановка цієї опери під назвою «Чарівний стрілець» («Волшебный стрелок») відбулася 12 травня 1824 р. в Петербурзі. Відомий театральний і музикальний критик О. М. Серов відносив її до ряду опер, які «с двадцатых годов и по настоящую минуту составляют пленительное украшение каждого репертуара» (Театральный и музыкальный вестник. — 1857. — № 86).

Почути оперу К.-М. Вебера «Вільний стрілець», на думку А. Непокупного, Шевченко міг ще 1832 р. Ця опера «ішла на сцені Великого театру, зокрема 17 лютого, 30 червня, 28 липня. Оголошення про спектакль 14 липня було надруковане німецькою мовою: „Der Freyschütz“. Саме таку назву опери двічі згадує Шевченко... І хто знає, чи не сприяла появі теми Вебера у творчості Кобзаря та обставина, що з Енгельгардтами ще з часів /548/ Вільна приятелював... Ф. К. Атце, котрий був особисто знайомий з основоположником німецької романтичної опери?» (Непокупний А. Балтійські зорі Тараса // У Вільні, городі преславнім. — К., 1989. — С. 250). Шевченко згадував цю оперу в щоденнику 5 лютого 1858 р.

...послал [он] свою гусарскую душу на лоно Авраамле... — тобто помер. Лоно Авраамове — місце, де, за християнськими уявленнями, після смерті перебувають у вічному блаженстві душі праведників. Вираз «на лоно Авраамове» походить із євангельської притчі про багатого й Лазаря (Луки. Гл. 16. В. 19 — 31).

...повела их на могилу своего незабвенного ротмистра и повелела (подобно Ольге над Игорем) сыпать курган. — Натяк на епізод із «Повісті временних літ»: «Пришедши же Олга со своими на гробъ мужа своего, и плакася по немъ, и повелЂ могилу велику усыпати надъ гробом его» (Полное собрание Русскихъ лЂтописей, изданное по высочайшему повелЂнію Археографическою комиссіею. Том второй. III. Ипатіевская лЂтопись. — СПб., 1843. — С. 243). Шевченко міг ознайомитися з «Повістю временних літ» також за Лаврентіївським літописом (Полное собрание русских летописей. — СПб., 1846. — Т. 1).

...везет барышню в Смольный монастырь... — Йдеться про Воскресенський Смольний жіночий монастир у Петербурзі.

Ремонтер (від франц. remonte — ремонт) — у Росії так називали офіцера, який займався закупкою коней для ремонту, тобто для поповнення війська (переважно кавалерії) належною кількістю коней.

....определить Лизу в Смольный, а коли удастся, то и в Екатерининский институт. — Йдеться про Смольний інститут благородних дівчат, перший у Росії закритий жіночий заклад для дітей дворян, заснований 1764 р. як «Воспитательное общество благородных девиц» при Воскресенському Смольному жіночому монастирі. «Екатерининского» інституту в Петербурзі не було. Можливо, інститутом тут помилково названо «Училище ордена св. Екатерины», яке входило до того ж відомства, що й інститути благородних дівчат.

...у задушевной своей приятельницы Юльи Карловны Шошер, «ведки из Випорх». — Тут Шевченко, відтворюючи шведську вимову, пише назву м. Виборга як «Випорх». Виборг з XIII ст. по 1721 р. належав до Швеції. Після перемоги російських військ у Північній війні 1700 — 1721 рр. відійшов до Росії. У 1918 — 1940 рр. — у складі Фінляндії. Тепер районний центр Ленінградської області Російської Федерації.

...вдова 14 класса... — тобто вдова чиновника 14-го класу. За «Табелем о рангах», законом про ієрархію чинів у армії, флоті і цивільному державному апараті, що був виданий Петром I 24 січня 1722 р., всі цивільні й військові чини поділялися на 14 класів (рангів). 14-му класу відповідав найнижчий цивільний чин — колезький реєстратор (див.: Полное собрание законов Российской империи. — Собр. 1-е. — СПб., 1830. — Т. 6. — № 3890).

Чухонка — чухонцями у Петербурзі називали фінів, корінних жителів передмістя.

Аонгінов Микола Михайлович (1775 — 1853) — статс-секретар, сенатор, член Державної ради; завідував благодійними та навчальними закладами так званого «відомства імператриці Марії Федорівни», дружини /549/ Олександра І. До цього відомства належав і згадуваний у повісті Смольний інститут.

...все воскресные Евангелия... — частини Євангелій, які читаються в церкві під час богослужіння в недільні дні.

...и почти все послания апостола Павла. — Апостол Павло — один із проповідників християнства серед язичників у І ст. До Нового Завіту входить 14 послань, авторство яких належить цьому апостолові.

Священна історія. — Тут ідеться про навчальну книжку для початкових народних училищ, в якій стисло викладено зміст Біблії. «Священна історія» разом із коротким катехізисом вивчалася на уроках закону Божого.

Перша кафізма — перший з двадцяти розділів, на які поділений Псалтир для читання за обрядом православного богослужіння.

В воскресенье прочитал заутреню и «Первый час», а за обедней «Часы»... — «Первый час» — ранкова служба, що починається після утрені. «Часы» — див. коментар до повісті «Наймичка».

Пономарь, приняв благословение от священника на благовест к вечерне, идет, отпирает церковь, а его посылает на колокольню благовестить. — Паламар (рос. пономарь) — один із нижчих церковнослужителів у православній церкві, головним обов’язком якого було дзвонити, брати участь у кліровому співі і взагалі прислуговувати під час богослужіння. Он и благовестит себе, пока трижды пятидесятый псалом не прочитает. — Йдеться про псалом «Помилуй мя, Боже».

...прочитает «Трисвятое», «Прийдите» и начнет с «Блажен муж», даже до «Мал бех»... — «Трисвятое», «Прийдите» — молитви. «Блажен муж» — початок першого псалма. «Мал бех» — початок останнього псалма, що входить до слов’янського Псалтиря.

«С нами Бог, разумейте, языцы, и покоряйтеся, яко с нами Бог». — Слова з архієрейської божественної літургії Іоана Златоуста. Вживаються під час великого повечір’я, що правиться протягом Великого посту, а також на великі свята: Різдво, Богоявления, Трійцю.

«Все упование мое на Тя возлагаю, Матерь Божия»... — уривок з кондака Пресвятій Богородиці.

«Не ревнуй лукавнующим, ниже завидуй творящим беззаконие»... — із тексту псалма 36.

...столбовой дворянин... — давнього роду, дворянство якого пройшло через кілька поколінь.

...и отдать на скотный двор до Кузьмы и Демьяна. — Тобто до дня святих Кузьми і Дем’яна, що припадає на 1 листопада за ст. ст., коли вже перестають пасти худобу.

...в Ямской слободе... — Ямськими слободами в царській Росії називали приміські слободи, де жили візники (рос. ямщики). Більшість таких слобід згодом злилася з містами, і їх колишня назва збереглася лише у назві вулиць.

...не переходя Лиговки, пошла к Знаменью. У Знаменья остановилась, посмотрела вдоль туманного Невского проспекта... — Ліговка — річка в Петербурзі, що в 70-х роках XIX ст. була засипана, а на її місці прокладена вулиця під такою ж назвою. Знамення — назва церкви, що стояла на розі Ліговки і Невського проспекту. /550/

Кронштадт — портове місто на острові Котлін у східній частині Фінської затоки. Засноване як фортеця 1703 р. З 20-х років XVIII ст. — головна база Балтійського флоту Росії. Тепер — місто у Ленінградській області. ...при каких-то магазеях. — Тобто при якихось складах чи магазинах.

...да и перевелся в Астрахань... — Астрахань — портове місто на Волзі, адміністративний центр тодішньої Астраханської губернії (тепер обласний центр Російської Федерації). У повісті «Близнецы», що написана, як і «Несчастный», у Новопетровському укріпленні, відбилися реалії цього міста, назви його районів. Шевченкові «могли оповідати про Астрахань Зигмунтовські, моряки з пароплава „Астрабад“, який регулярно відвідував укріплення, дехто з офіцерів гарнізону, місцеві купці, учасники експедицій К. Бера, особливо К. Вейдеман, учитель словесності в астраханській гімназії» (Т. Г. Шевченко. Біографія. — К., 1984. — С. 328). У 1857 р. з 5 по 22 серпня Шевченко перебував у Астрахані, повертаючись із заслання в Петербург. Враження від міста зафіксовані у щоденнику. Запис у ньому від 9 та 12 серпня 1857 р. свідчить, що, знаючи про існування книжки «Записки об Астрахани / Собрал директор Астраханских училищ М. Рыбушкин», М., 1841 (Шевченко неточно називає цю книжку «Описание города Астрахани»), поет намагався придбати її та розшукати в місцевій бібліотеці.

В Астрахані зберігся будинок, в якому жив поет.

Ластовий (від нім. Last — вантаж) — моряк, що служить на вантажних кораблях торговельного флоту.

Кухмістер — власник невеликого ресторану, кухмістерської. У довідковому виданні про Петербург часів Шевченка про кухмістерів говориться як про «особый род ремесленников». «Кухмистерские столы нечто вроде маленьких рестораций, куда стекается каждый день множество молодежи [...] пообедать [...] Таких кухмистерских столов находится в Петербурге до 60, и каждый содержатель имеет по 15 человек своих обычных посетителей» (Пушкарев И. Описание Санкт-Петербурга и уездных городов С-Петербургской губернии. — СПб., 1841. — Ч. 3. — С. 39 — 40).

...с приходским училищем. — Парафіяльні училища — один із типів початкової школи в Російській імперії. Назву «парафіяльні училища» дістали за Статутом 1804 р. З 1884 р. називалися церковно-парафіяльними. Такі училища мали бути при кожній церковній парафії (або одне училище на дві парафії, якщо кількість прихожан була невеликою).

«Во лузях, лузях, лузях, В монастырских лузях». — Російська народна танцювальна пісня, в якій молода дівчина просить батька не видавати її заміж за старого, а видати за «ровнюшку». О. І. Соболевський наводить сім варіантів цієї пісні (див.: Великорусские народные песни / Изданы А. И. Соболевским. — СПб., 1896. — Т. 2. — С. 245 — 252), але в жодному з них немає рядка «В монастырских лузях», — можливо, цей рядок виник як пародія або є невідомим нам варіантом цієї пісні.

...мне нужен стряпчий... — тут: чиновник відомства прокурора, що стежить за правильним ходом судової справи.

Protégé (франц.) — протеже, особа, яка користується чиєюсь протекцією, підтримкою, покровительством.

Салоп — верхній жіночий одяг у вигляді широкої довгої накидки з пелериною і прорізами для рук.

...три листика... — рід азартної гри в карти. /551/

Пробовал было поставить на кон Греча грамматику... — Греч Микола Іванович (1787 — 1867) — російський письменник, журналіст і філолог. Автор кількох граматик, серед яких найбільш відомі: «Практическая русская грамматика» (СПб., 1827; 2-ге вид. — 1834), «Пространная русская грамматика» (СПб., 1827; 2-ге вид. — 1830), «Начальные правила русской грамматики» (СПб., 1826; перевидавалася ще десять разів). Шевченко згадує М. I. Греча і в повісті «Близнецы».

Кон — термін картярської гри, місце, куди кладеться ставка.

Орлянка — народна гра в гроші; назва походить від зображуваного на російських монетах орла. Суть гри полягає в тому, що кидають монету, і той, хто вгадає, якою стороною вона впаде, виграє її.

A l'enfant (франц.) — по-дитячому.

Сирени — у давньогрецькій міфології морські німфи, що нібито своїм співом зачаровували моряків, заводячи їх у небезпечні місця, де вони гинули.

Аудитор — тут: чиновник військового судочинства.

Обер-поліцмейстер — начальник поліції.

Камаринський — танок, що виконується під камаринську — російську народну танцювальну пісню.

Консисторія — урядова установа при єпархіальному архієреї з церковно-адміністративними і церковно-судовими функціями.

Макінтош — плащ чи пальто з непромокальної тканини, винайденої Чарльзом Макінтошем у 1843 р.

...этого квартального... — квартальний наглядач, що виконував поліцейські функції.

...пришел ей дать знать о блудном сыне... — Образ блудного сина походить із євангельської притчі (Луки. Гл. 15. В. 11 — 32). Шевченко звертався до цього мотиву також у своїй малярській творчості. У Новопетровському укріпленні він створив серію малюнків під назвою «Притча про блудного сина» (між 8 листопада 1856 р. — 10 травня 1857 р.).

...из Литовского замка с партиею арестантов на Московскую дорогу. — Див. коментар до повісті «Музыкант».

...по предписанию управы, благочиния. — Управа благочинія — загальноміська поліцейська установа. Існувала в усіх містах Росії. Створена в 1782, закрита в 1877 р. у Петербурзі (в інших містах — у кінці XIX ст.). Виконувала розпорядження місцевої адміністрації і рішення судів.

...как выразился автор «Путешествия Гулливера». — Англійський письменник-сатирик Джонатан Свіфт (1667 — 1745). Найвидатніший твір Свіфта — роман «Мандри Гуллівера» (1726) не раз видавався в російському перекладі. Шевченко міг прочитати цей роман у перекладі Є. Коржавіна (СПб., 1772 — 1773).

...не простым писарем, а коллежским регистратором. — Колезький реєстратор за «Табелем про ранги» — найнижчий цивільний службовий чин (14-го класу).











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.