[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 4: Повісті. — С. 477-516.]

Попередня     Головна     Наступна





КОМЕНТАРІ



ПОВІСТІ



У томі вміщено твори: «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали», а також три усні оповідання, записані іншими особами. Підготовку текстів та варіантів здійснила К. М. Сєкарєва. Коментарі написали: К. М. Сєкарєва («Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали», три усні оповідання, записані іншими особами), В. О. Судак («Художник»).






БЛИЗНЕЦЫ


Джерело тексту:

Чорновий автограф (ІЛ, ф. 1, № 90).

Рукопис in 4° чорнилом на 54 аркушах, за авторською нумерацією — на 27 подвійних аркушах сірувато-жовтого паперу. На арк. 131 та 232-3, які спочатку були використані Шевченком для малювання, збереглися ескізи олівцем. Неоднакові відтінки чорнила, різних гатунків папір, непослідовна нумерація окремих аркушів, недописані сторінки свідчать про те, що робота над твором ішла з перервами. В автографі велика кількість виправлень та доповнень, зроблених в основному в процесі написання повісті. Текст твору остаточно не викінчений. Імена й прізвища персонажів та історичних осіб, географічні назви, назви журналів і літературних творів та ін. позначено здебільшого лише початковими літерами, імена персонажів не уніфіковано, часто не вистачає потрібних за змістом слів, іноді слово повторюється двічі, трапляються випадки логічної та граматичної неузгодженості, в окремих словах є пропуски складів, літер, деякі слова не дописано.

Подається за цим автографом. Імена і прізвища персонажів та географічні назви, позначені в автографі початковими літерами, доповнюються беззастережно. Слова, необхідні для розуміння змісту, імена та прізвища історичних осіб, назви журналів і літературних творів, позначені в автографі початковими літерами, доповнюються у квадратових дужках. Імена персонажів уніфікуються, неузгодженості та описки виправляються шляхом введення редакторських кон’єктур за контекстом. /480/



Автограф

Основний текст

С. 12

пани Парасковия Тарасовна

пан сотник Никифор Феодорович


пани Прасковья Тарасовна пан сотник Никифор Федорович 1

С. 17

Сам же город П[ереяслав], как и вообще города, издали кажутся в тумане

Это Успенская церковь, прославленная в 1645 году


Сам же город Переяслав, как и вообще города, издали кажется в тумане

Это Успенская церковь, прославленная в 1654 году

С. 19

сын его первородный, Никанор


сын его первородный, Никифор 1

С. 20

отец Григорий — продиктовал мальчику молитву перед началом учения и развернув перед ним букварь.


отец Григорий ~ продиктовал мальчику молитву перед началом учения и развернул перед ним букварь.

С. 24

он отстранил от себя всякое корыстное и необходимое соприкосновение с людьми, а с тем вместе и всю пошлое и низкое.


он отстранил от себя всякое корыстное и необходимое соприкосновение с людьми, а с тем вместе и все пошлое и низкое.

С. 30

между прочими игрушками и святыми вещами, как-то: шапочкой Ивана многострадального

~ и многое множество разной величины кипарисных образков


между прочими игрушками и святыми вещами, как-то: шапочкой Ивана многострадального

~ и многим множеством разной величины кипарисных образков

С. 34

это детский праздник во всех христианских народов


это детский праздник у всех христианских народов

С. 36

но довольно внятно читал для Н[икифора] Ф[едоровича] в пасике, под липою лежа, читал Тита Ливия.


но довольно внятно для Никифора Федоровича в пасике, под липою лежа, читал Тита Ливия.

С. 38

Переночевав в странноприимной и тут выслушал ~ легенду


Переночевал в странноприимной и тут выслушал ~ легенду

С. 40

он отправился в гимназию — и узнавши от швейцара, где жительствует их главный начальник.


он отправился в гимназию ~и узнал от швейцара, где жительствует их главный начальник.


1 Тут і далі уніфікується. /481/@3

С. 45

он постепенно дошел до трагической сцены под вербою и благополучному концу ее.


он постепенно дошел до трагической сцены под вербою и благополучного конца ее.

С. 47

Войдя тихонько в кухню и остолбенел


Войдя тихонько в кухню, он остолбенел

С. 48

то уже перед вечером собравшися все четверо на ганку, и началося повествование


то уже перед вечером собралися все четверо на ганку, и началося повествование

С. 52

вынесла подарок ~ И, подавая их С[тепану] М[артыновичу], говорила


вынесла подарок ~ И, подавая его Степану Мартыновичу, говорила

С. 58

После праздника, распорядившись хорошенько домом ~ и наказал, чтобы в часы досуга рыли ров


После праздника, распорядившись хорошенько домом — и наказав, чтобы в часы досуга рыли ров

С. 59

Поблагодарив их прилично, т. е. купил им по паре юхтовых сапог


Поблагодарив их прилично, т. е. купив им по паре юхтовых сапог

С. 65

Прочитавши письмо, Никифор Федорович он бросил его на пол


Прочитавши письмо, Никифор Федорович бросил его на пол

С. 71

и, расправивши обеими руками свою густую, широкую серебреную бороду ~ и как некий Оссиан, ударил по струнам


и, расправивши обеими руками свою густую, широкую серебреную бороду ~ как некий Оссиан, ударил по струнам

С. 73

Долго смотрел ~ на каменную башенку, бог знает для чего поставленной против заветного домика


Долго смотрел ~ на каменную башенку, бог знает для чего поставленную против заветного домика

С. 77

И, повязавши хорошую хустку на голову, а в другую завязала десяток бубличков, отправилась за Альту.


И, повязавши хорошую хустку на голову, а в другую завязавши десяток бубличков, отправилась за Альту.

С. 80

Никифор Федорович затаив дыхание, а Прасковья Тарасовна превратилась вся в слух


Никифор Федорович затаил дыхание, а Прасковья Тарасовна превратилась вся в слух

С. 81

это был еще розового цвета огромное здание


это было еще розового цвета огромное здание

С. 90

Я просил его, что значит слово «несчастный»


Я спросил его, что значит слово «несчастный»

С. 100

где напечатано, что Зосим Сокирин из унтер-офицеров в прапорщики производится за отличие

А чтобы бренные остатки его


где напечатано, что Савватий Сокирин из унтер-офицеров в прапорщики производится за отличие

А чтобы бренные останки его

С. 101

Семену Мартыновичу


Степану 1 Мартыновичу

С. 103

Низший чин духовный, как-то: дьячки, пономари и клир, вышло из светлицы


Низший чин духовный, как-то: дьячки, пономари и клир, вышли из светлицы

С. 104

о предметах, касающихся философии и богословии


о предметах, касающихся философии и богословия

С. 106

когда я уже совершив молитвы ~ и читал


когда я уже совершил молитвы ~и читал

С. 107

прочитал снова акафист ~и осенил крестным знамением двери, окна и комин, прочитав трижды «Да воскреснет Бог» и отошел ко сну.

Савватий Федорович


прочитал снова акафист ~и осенил крестным знамением двери, окна и комин, прочитал трижды «Да воскреснет Бог» и отошел ко сну.

Савватий Никифорович 1

С. 111

они мне велели самому велели принести рисунок


они мне велели самому принести рисунок




1 Тут і далі уніфікується.



Автограф датований: на арк. 12 над текстом зазначено початок роботи над твором — «10 июня», на останньому арк. 27, під текстом, так само без зазначення року, — її закінчення: «20 июля».


Повість «Близнецы» Шевченко розпочав, очевидно, 1855 р. Саме в цей час поета особливо цікавили питання виховання, проблеми морального виродження представників заможного стану, зокрема під впливом військового середовища. В цьому плані «Близнецы» ніби логічно продовжують тему повістей «Несчастный» та «Капитанша», створених у першій половині 1855 р. Аргументом на користь віднесення повісті до 1855 р. може бути також використання у «Близнецах» ремінісценцій зі «Слова о /483/ полку Ігоревім» та «Истории русов» («Літопису Кониського»), які в цей час читав Шевченко (див. листи до А. О. Козачковського від 14 квітня та до О. М. Бодянського від 1 травня і 3 листопада 1854 р.). Завершена повість, найімовірніше, також 1855 р., тобто через місяць і 10 днів після початку роботи над нею. Цей здогад підтверджує передусім текст автографа, який має всі ознаки скоропису: неуніфіковані імена персонажів, позначені лише початковими літерами власні імена та назви, недописані слова, пропуски, плутану нумерацію окремих аркушів, текстові повтори, випадки синтаксичної неузгодженості, невиваженість пунктуації та ін. Крім того, якщо припустити, що повість була закінчена 20 липня наступного, 1856 р., тоді виходило б, що протягом першої половини 1856 р. Шевченко одночасно працював над трьома повістями: «Близнецы», «Художник» (25 січня — 4 жовтня 1856 р.), «Прогулка с удовольствием и не без морали» (рання редакція написана орієнтовно в кінці 1855 — на початку 1856 р.). Таке припущення не узгоджується з особливостями творчого процесу Шевченка. Як свідчить творча біографія поета, він жодного разу не працював одночасно над кількома творами. Разом з тим інтенсивний, напружений характер роботи над здійсненням творчого задуму був притаманний Шевченкові. Відомо, зокрема, що такі його великі за обсягом і складні за ідейним змістом та художньою формою твори, як поеми «Сон», «Єретик», «Неофіти» та ін., написані протягом кількох днів.

Виходячи з цих міркувань, повість орієнтовно датується: 10 червня — 20 липня 1855 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Близнецы, 10 июня и 21 июля, 13 1/3 л. — 1/4 л.» (Основа. — 1862. — № 3. — С. 142) з опискою в даті завершення роботи над повістю: «21 июля» замість «20 июля». У повідомленні мова йде про автограф, що нині зберігається в ІЛ.

Вперше надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина» (1886. — № 10. — С. 199 — 251; № 11. — С. 409 — 444; № 12. — С. 589 — 626). Текст першодруку має значну кількість відхилень від автографа. Частина з них виникла внаслідок неправильного прочитання оригіналу. Наприклад, в автографі: «разной величины кипарисных образков» (арк. 63), в «Киевской старине»: «разной всячины кипарисных образков» (№ 10. — С. 221); «шагал наш педагог» (арк. 72) — «шагал наш педант» (№ 10. — С. 224); «И в Степе пошевельнулася страстишка» (арк. 74) — «И в Степе шевельнулися страстишки» (№ 10. — С. 226); «После борщу» (арк. 92) — «Поев борщу» (№ 10. — С. 233) тощо.

Значна кількість відмін від автографа — скорочення і дописування речень, перестановка і заміна слів та інші стилістичні виправлення — з’явилася внаслідок довільного редагування тексту. Так, наприклад, в автографі: «Зерно упало на добрую землю» (арк. 41), в «Киевской старине»: «Зерно упало на добрую почву» (№ 10. — С. 209); «независимо от дружней диссертации» (арк. 42) — «независимо от диссертации друга» (№ 10. — С. 210); «он не забывал и физических своих потребностей, или, лучше сказать, они сами за себя напоминали» (арк. 51) — «он не забывал и хозяйства» (№ 10. — С. 214); «в Свичкино Городище» (арк. 91) — «в Свечкино урочище» (№ 10. — С. 231); «После борщу и продолжительной /484/ тишины Степан Мартынович проговорил» (арк. 92) — «Степан Мартынович принялся снова за борщ и после долгого молчания проговорил» (№ 10. — С. 233); «в скором времени» (арк. 172) — «скоро» (№ 11. — С. 429) та ін.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 134 — 259.

Повість «Близнецы» — багатоплановий твір. У ній Шевченко порушує тему нового героя — інтелігента-різночинця, започатковану у повістях «Варнак» та «Музыкант», продовжує розробляти тему згубного впливу військового середовища на формування людської особистості, знову торкається однієї з головних тем своєї творчості — теми покритки. Головна проблема твору — проблема виховання — була актуальною в українській та російській літературі 30 — 40-х років XIX ст. Питання формування особистості молодої людини, зокрема питання виховання, розглядалися також у публіцистиці (журналах «Современник», «Отечественные записки», «Морской сборник»), в статтях М. О. Добролюбова, М. І. Пирогова та інших авторів (див.: Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. — К., 1972. — С. 82 — 85). На утвердженні суспільного та естетичного ідеалу в повісті певною мірою позначилась сентиментально-романтична традиція Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша. Водночас у «Близнецах» Шевченко вперше звертається до педагогічних ідей Г. С. Сковороди. Український філософ-просвітитель не тільки одна з дійових осіб твору. Його думки про необхідність для щастя людини обрання праці за покликанням, високої моральності, гармонійного розвитку особистості сповідують герої повісті Никифор Федорович та Саватій Сокири. Чесна праця, демократичний, здоровий побут героїв, а також реальні прикмети їхнього життя — дозвілля на пасіці за читанням в оригіналі Горація, Гомера, «Псалмів Давидових», гра на скрипці — все це вводить читача у світ етичних ідей Сковороди (див.: Попов П. М. Григорій Сковорода. — К., 1969. — С. 149 — 150).

За своїми жанрово-стилістичними особливостями (багатолінійний сюжет, ліризація розповіді, звертання до читача та дійових осіб, введення до повісті елементів епістолярного та мемуарного жанрів) твір стоїть близько до української та російської прози 30 — 40-х років (М. В. Гоголь, Є. П. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, М. П. Погодін, О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов).

Ряд епізодів «Близнецов» має автобіографічну основу. В них передано враження Шевченка від подорожі до Полтавської губернії, зокрема до Переяславщини, про перебування у Києві тощо. Подробиці з життя Шевченка на засланні використано в змалюванні епізодів перебування Саватія Сокири в Оренбурзі та його подорожі до Орської фортеці.

У повісті відбито літературні зацікавлення Шевченка. Поет у різних формах висловлює своє ставлення до творів Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, О. О. Шаховського, М. В. Гоголя, до української народної творчості, а також до літературної полеміки, яка точилася на сторінках таких періодичних видань, як «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», зокрема з приводу появи поеми Гоголя «Мертвые души». /485/

«Письмовник» знаменитого Курганова. — Йдеться про книжку «Российская универсальная грамматика, или Всеобщее письмословие, предлагающее легчайший способ основательного учения русскому языку, с седмью присовокуплениями разных учебных и полезнозабавных вещей», вперше видану 1769 р. у Петербурзі російським просвітителем, професором астрономії, математики та навігації Морської академії Миколою Гавриловичем Кургановим (1725 або 1726 — 1796). Протягом 1777 — 1837 рр. збірник витримав одинадцять видань, був однією з найпопулярніших книг XVIII — початку XIX ст. Крім граматики, містив також поетичні твори, казки, приказки, анекдоти, окремі енциклопедичні відомості тощо. Пізніші видання, одне з яких, очевидно, було відоме Шевченкові, виходили під назвою «Письмовник, содержащий в себе науку российского языка со многим присовокуплением разного учебного и полезнозабавного вещесловия».

...халдейские маги... — Халдеї — семітські племена, які наприкінці першої половини першого тисячоліття до н. е. заселяли узбережжя Перської затоки на південь від Вавилонії. Халдейськими магами у давнину називали жерців та ворожбитів вавилонського походження.

...последователи учения Зороастрова... — Зороастр — грецька видозміна імені Заратуштри (між X і першою половиною VI ст. до н. е.), пророка та реформатора давньоіранської релігії, що набула назви зороастризму. Йому належить створення найдавнішої частини збірки священних текстів зороастризму «Авести».

...загнет лишний угол... — термін, що вживається під час гри в карти. «Угол» — одна четверта ставки. Оголошуючи її, картяр загинав ріжок

карти.

... «Ключ к таинствам природы» Эккартсгаузена с прекрасными рисунками знаменитого нашего Егорова. — Еккартсгаузен Карл (1752 — 1803) — німецький письменник-містик. Точна назва згаданого твору «Ключ к таинствам натуры». У перекладі російською мовою виданий 1804 р. Егоров Олексій Єгорович (1776 — 1851) — російський художник і гравер. Був професором Петербурзької Академії мистецтв, коли до неї вступив Шевченко.

...из уездного города П. и губернии тоже П... — Мова йде про Переяслав — повітове місто Полтавської губернії (тепер Переяслав-Хмельницький, районний центр Київської області), розташоване на берегах річок Трубежу й Альти. В описі Переяслава та його околиць відбилися враження поета, який вперше побував у цих місцях у серпні 1845 р., подорожуючи Україною за завданням Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. Поет оглянув згадані у повісті історичні та архітектурні пам’ятки, описав їх в археологічних нотатках, а також змалював (малюнки «Михайлівська церква в Переяславі», «Вознесенський собор у Переяславі», «Церква Покрови в Переяславі», «Кам’яний хрест св. Бориса»). Під час перебування у Переяславі з кінця жовтня 1845 і до початку січня 1846 р. (з перервами) Шевченко написав поеми «Наймичка», «Кавказ», посвяту Шафарикові до поеми «Єретик», «Заповіт». Спогадами про відвідання Переяслава навіяна поезія «Сон» («Гори мої високії...»), написана на засланні. Згадується він у поемі «Великий льох» (1845). Шевченко побував у Переяславі також у серпні 1859 р. /486/

...шел затяжной дождь, или, как назвал его покойный Гребенка, ехидный... — Мається на увазі вислів одного з персонажів повісті Є. П. Гребінки (1812 — 1848) «Кулик»: «...дождик идет, такой, знаєте, ехидный, так всего и измочит, кажется и не большой, а пронзительный» (Утренняя заря, альманах на 1841 год, изданный В. Владиславлевым. — СПб., 1841. — С. 305). За часів Шевченка повість «Кулик» була надрукована також у виданні: Романы, повести и рассказы Евгения Гребинки. — СПб., 1847. — Т. 4. — С. 51 — 122.

...до местечка Борисполя... — Бориспіль — містечко Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко кілька разів бував у Борисполі (1843 — 1847), згадував його у поемі «Сотник» (1849).

...до переправы на Днепре. — Йдеться про пором, що ходив між правим і лівим берегами Дніпра в районі Києва до середини XIX ст. (до спорудження у 1858 р. Ланцюгового моста) і був єдиним засобом сполучення з містом. На дніпровській переправі 5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано як учасника Кирило-Мефодіївського братства.

...против Требратних могил... — Йдеться про три високі могили на околиці Переяслава. Шевченко оглядав їх влітку 1845 р., під час другої подорожі по Україні, описав в археологічних нотатках.

...вышел, что называется, неглиже. — Негліже (франц.) — напіводягнений.

...в широких китайчатых красных шароварах. — Китайка — первісно густа шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім — бавовняна тканина, переважно червона, яку виробляли в Росії.

Святой великомучениче Иване Воине... — Іван Воїн — християнський святий. За легендою, був воїном імператора Юліана Відступника (III ст. до н. е.). За його велінням мав переслідувати християн, але став їх прихильником, за що зазнав гоніння від імператора. Вважається покровителем бідних і стражденних.

...как говорится в сказке о Еруслане Лазаревиче: «Смолоду на потеху, под старость на помогу, а по смерти на вспомин души». — Неточна цитата з видання: Сказка о славном и сильном витязе Еруслане Лазаревиче, о храбрости его и невообразимой красоте царевны Анастасии Вахрамеевны. — СПб., 1825. — С. 5.

...в местечко Березань... — Березань — містечко Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер селище міського типу Баришівського району Київської області). Шевченко був у Березані в жовтні 1843 р., написав тут вірш «Розрита могила».

И тех взял барышевский тытарь... — Баришівка — містечко Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко відвідав Баришівку до заслання. Згадка про цю поїздку є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Титар — церковний староста.

Акерман — давньоруське місто Білгород (IX ст.) на Дністровському лимані, пізніше належав генуезцям, Молдавському князівству, а з 1484 р. — турецька фортеця (тепер Білгород-Дністровський, районний центр Одеської області).

Дубоссари — місто на Дністрі (районний центр Молдови). Альта — притока річки Трубіж, на якій стоїть Переяслав. /487/

Дорпат (Дерпт) — німецька назва естонського міста Тарту, заснованого в XI ст. Ярославом Мудрим і названого ним Юр’єв.

Митава — тепер Єлгава, місто в Латвії.

...подождать до Клепальной субботы... — Клечальна субота — переддень Клечальної (Зеленої) неділі, якою починається релігійне свято на честь Трійці. Відзначається на п’ятдесятий день після Великодня. Згідно з святковим обрядом, житла і двори на Трійцю прикрашають клечанням — зеленим гіллям, травою тощо. За народним повір’ям, Клечальна субота — єдиний день, у який можна поминати самогубців.

«Каноник» — богослужбова книга православної церкви, що містить вибрані канони, акафісти та молитви. У деяких виданнях уміщувалися також «святці» — календар із зазначенням імен святих, пам’ять яких відзначалася в той або інший день.

Завтра святых соловецких чудотворцев Зосима и Савватия! — День перенесення мощей християнських святих Зосима і Саватія православна церква відзначає 8 серпня за ст. ст.

...верят, что они оригинальнее самого полубога А. Дюма... — Дюма Александр (Дюма-батько; 1802 — 1870) — французький письменник, автор популярних романів, п’єс. У щоденнику Шевченко згадав його роман «Учитель фехтування» (запис від 6 листопада 1857 р.). У повісті іронічний підтекст в оцінці А. Дюма пов’язаний з протиставленням псевдоромантичних, поверхово-наслідувальних творів, що набули поширення у Росії в кінці 40 — середині 50-х років XIX ст., глибинному психологізмові й спостережливому побутопису творів М. Гоголя, «истинного ведателя сердца человеческого» (з листа до В. Рєпніної від 7 березня 1850 р.).

...я же неверующий Фома... — В основі вислову — євангельська легенда про апостола Хому Близнюка, який не хотів вірити у воскресіння розп’ятого Ісуса Христа, поки не побачить на власні очі на його руках рани від цвяхів, не прикладе руки до його ребра (Іоан. Гл. XX. В. 24 — 29).

...начну старыми словесы... — цитата із «Слова о полку Ігоревім».

... где бешеный честолюбец, окаянный Святополк, зарезал родного праведного брата своего Глеба... — Святополк (близько 980 — 1019) — син князя Володимира Святославича, князь туровський (988 — 1015) і великий князь київський (1015 — 1019). У міжусобній боротьбі 1015 р. вбив своїх молодших братів Бориса і Гліба (за що дістав прізвисько Окаянного). У тексті повісті тут і далі описка: поблизу Переяслава на річці Альті вбито Бориса, а не Гліба, що загинув на Дніпрі поблизу Смоленська. Неточність допущена механічно. Описуючи в археологічних нотатках церкву на околиці Переяслава (тепер село Борисівка), Шевченко зазначає: «На месте, где по преданию убит князь Борис, построена недавно церковь...». Кам’яний стовп у формі хреста, що, як зазначено у повісті, «знаменовал место убиения невинного Глеба», 1845 р. був змальований Шевченком і підписаний: «Кам’яний хрест св. Бориса». Точно названо цю пам’ятку і в археологічних нотатках.

...по сказанию Конисского... — Йдеться про «Историю русов, или Малой России» — твір невідомого автора кінця XVIII або початку XIX ст., опублікований 1846 р. О. Бодянським як твір Георгія Кониського (1717 — 1795) — українського письменника, церковного і культурного діяча. Шевченко познайомився з «Историей русов» ще наприкінці 30-х років /488/ у списку. З неї поет неодноразово брав теми, сюжети й образи для своїх історичних творів («Тарасова ніч», «Іржавець», «Великий льох» та ін.).

...совершилась кровавая, или Тарасова, ночь в 1547 году. — Йдеться про розгром повсталими козаками й селянами на чолі з гетьманом нереєстрових козаків (з 1629 р.) Тарасом Федоровичем (Тарасом Трясилом) війська польського гетьмана Станіслава Конецпольського під Переяславом 15 травня 1630 р. Перемогу повстанців Шевченко оспівав у поемі «Тарасова ніч» (1838). Рік битви у повісті зазначено неточно.

...рюисдалевским пейзажем. — Рейсдал (Рюїсдаль) Якоб ван (1628 — 1682) — голландський художник, один з видатних пейзажистів XVII ст. З картинами Рюїсдаля Шевченко познайомився в Ермітажі. Згадка про них є в повісті «Художник».

Это соборный храм... — Йдеться про Вознесенський собор у Переяславі, змальований Шевченком 1845 р. й описаний в археологічних нотатках. Рік побудування собору в повісті зазначений неточно. Точна дата (1701) вказана в археологічних нотатках.

...знаменитым анафемой Иваном Мазепою... — Мазепа Іван Степанович (1644 — 1709) — гетьман Лівобережної України (1687 — 1708). Державний діяч, політик, меценат, сприяв будівництву храмів, шкіл, шпиталів. Провадив політику збереження прав України від тиску російського самодержавства, шукав шляхів виходу України із складу Російської імперії. На початку Північної війни (1700 — 1720) уклав таємну угоду із ставлеником шведського короля Карла XII польським королем Станіславом Лещинським. У жовтні 1708 р. з частиною козацького війська перейшов на бік шведів. Російські війська жорстоко розправлялися навіть з потенційними прибічниками Мазепи. Особливо страхітливим був напад командуючого російським військом на Україні князя О. Д. Меншикова на гетьманську столицю місто Батурин, під час якого було вирізано 6 тисяч жителів. Церковним покаранням Мазепи стало накладення на нього анафеми (церковного прокляття, відлучення від церкви). Проголошення анафеми відбулося у листопаді 1708 р. в Миколаївській церкві міста Глухова на Великому соборі в присутності Петра I (История русов. — М., 1846. — С. 211 — 212; Бантыш-Каменский Д. История Малой России. — М., 1842. — Ч. 3. — С. 101 — 102). Після перемоги російського війська під Полтавою Мазепа разом з Карлом XII знайшов притулок у Молдавії, що належала до турецьких володінь. Тут біля міста Бендери 21 вересня 1709 р. Мазепа помер.

Это Успенская церковь... — Розпочинаючи археологічні нотатки (розділ «Переяслов»), Шевченко так описує долю цієї історичної пам’ятки: «В цитадели древней крепости, или в вышнем городе, церковь Успения Пресвятыя Богородицы. Та самая, в которой присягал Богдан Хмельницкий на верность московскому царю, сгорела, и на этом месте в 1760 году построена новая по образцу древней, деревянная о девяти византийских куполах, с крещатыми окнами во фронтонах».

...прославленная в 1654 1 году принятием присяги на верность московскому царю Алексею Михайловичу гетманом Зиновием Богданом /489/ Хмельницким... — Механічний характер описки (1645 замість 1654) засвідчує ще одна згадка про цю історичну подію, що йде далі в тексті: «...он стал ездить к обедне в Успенскую церковь, в ту самую, в которой в 1654 [г.] генва[ря 8] дал присягу 3[иновий] Б[огдан] Х[мельницкий] со всякого чина народом на верность московскому царю Алексею Михайловичу».



1 В автографі описка (1645 замість 1654). В основному тексті помилку виправлено шляхом введення редакторської кон’єктури.



...голштинцем, возвратившимся из Петербурга... — Голштинцями називали українських козаків, завербованих у так звані голштинські полки, які формувалися в Україні під час війни 1761 — 1762 рр. з Данією, що її вів Петро III (1728 — 1762) в інтересах Голштинського герцогства, і які були скасовані після його смерті. Про повернення голштинців з Петербурга Шевченко міг прочитати в «Истории русов» (с. 251 — 252).

...полковника переяславского цыгана Иваненко... — Мова йде, очевидно, про Григорія Іваненка, бунчукового товариша, переяславського полковника, предки якого були вихідцями з Волощини. Про родовід Іваненків Шевченко міг дізнатися з розповідей Степана Никифоровича Самойлова, який був одружений з дочкою сина полковника Іваненка — Григорія Григоровича, багатого поміщика, що володів маєтками у Переяславському та Золотоніському повітах. З С. Н. Самойловим Шевченко спілкувався у грудні 1845 р. під час гостин у селі В’юнище (Жур П. Дума про Огонь: 3 хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1985. — С. 169 — 172). Шевченко був особисто знайомий і з прямими нащадками полковника Іваненка: Федором Григоровичем Іваненком, з яким зустрічався в маєтку Рєпніних у Яготині і якому передавав вітання з Орська (лист Шевченка до А. І. Лизогуба від 1 лютого 1848 р.), та Семеном Григоровичем Іваненком з села Ковалівка, де збиралися кирило-мефодіївці (див.: Радянське літературознавство. — 1976. — Т. 2. — С. 63).

...записался портупей-майором в себулдинцы... — Себулдинці (перекручено від подцабольдинці) — козаки, що належали до одного з голштинських полків — Подцабольдського.

...начали себулдинцев обращать в регулярные войска... — Тут неточність: на регулярне військо було перетворено не голштинські, а пікінерські полки, що потягло за собою повстання пікінерів у 1769 — 1770 рр.

...печать церковную и гражданскую... — Йдеться про давньослов’янський (кириличний) шрифт та спрощений, так званий гражданський, введений у Росії за наказом Петра I з 1708 р.

...в киевскую бурсу. — Тут мова йде про Київську академію — першу вищу школу в Україні, що була створена 1632 р. в результаті злиття Київської братської школи з лаврською.

На бурсацкой скамье или на Подольском базаре... — Йдеться про Житній базар у Києві (існує і нині), де з часів Київської Русі велася торгівля хлібом. Розташований на Подолі, недалеко від корпусу Київської академії, базар був місцем, де вихованці академії проводили своє дозвілля в надії будь-яким способом підхарчуватися (див. повісті «Тарас Бульба», «Вий» у виданні: Сочинения Николая Гоголя. — СПб., 1842. — Т. 2. — С. 82, 309).

...подружился он с знаменитыми впоследствии Иваном Аевандою, Григорием Гречкою и тогда уже философом Григорием Сковородою... — Леванда Іван (Іоан) Васильович (1734 — 1814) — церковний оратор, письменник. Навчався у Київській академії протягом 1748 — 1760 рр. У /490/ 1786 — 1814 рр. був протоієреєм Софійського собору. Григорій Гречка — можливо, Шевченко мав на увазі Стефана Гречину, товариша І. Леванди по навчанню в Київській академії, пізніше переяславського протоієрея (Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. — Киев, 1906. — Отд. 2, т. 3. — С. 493; Киево-Софийский протоиерей И. В. Леванда. — Киев, 1879. — Т. 1. — С. 6). Сковорода Григорій Савич (1722 — 1794) — український філософ, просвітитель, поет, композитор. У Київській академії вчився в 1738 — 1742 та 1744 — 1750 рр. Згадка про те, що батько героя повісті Никифора Федоровича виховувався в Київській академії одночасно з Іваном Левандою, Стефаном Гречиною та Григорієм Сковородою, — анахронізм. За сюжетом, Федір Сокира міг народитися близько 1763 р., отже, був набагато молодший від згаданих історичних осіб.

...приехавши славные запорожцы на подворье свое в Киев... — З середини XVII ст. козацька залога стояла на Куренівці — передмісті Києва поблизу Подола (тепер Подільський район міста Києва).

...провожать товарища своего Ярмолу Кичку в Межигорский монастырь... — Межигірський Спасо-Преображенський монастир заснований 988 р. біля села Вишгорода (тепер районного центру Київської області). З 60-х років XVII ст., після зруйнування польсько-шляхетським військом Трахтемирівського монастиря, він був шпиталем для поранених та притулком для старих запорожців. Шевченко відвідав Межигір’я у червні 1843 р., виконав тут етюд «Києво-Межигірський монастир», записав чотири народні пісні. Згадки про Межигірський монастир є в його поетичних творах «Чернець», «Заступила чорна хмара...», «Невольник», у щоденнику (ще див. запис усного оповідання Шевченка у цьому томі).

...с цеховой музыкою... — очевидно, у супроводі музикантів, що належали до музикантського цеху («Музицького братства»), одного з найстаріших у Києві (засновано 1672 р.).

...потчуя встречного и поперечного братскою горилкою из мыхайлыка... — Михайлик — маленький дерев яний ківш для пиття.

...прельстился такою прекрасною картиною уже не совсем юный Федор Сокира и, не долго думавши, спрыгнул с высокой стены Братского монастыря... и присоединился к запорожской братии. — Братський монастир, заснований у Києві 1616 р., містився на Подолі між теперішньою Контрактовою площею, Набережно-Микільською (тепер Г. Сковороди), Іллінською та Волоською вулицями. На території монастиря, обнесеній високим муром, був розташований двоповерховий корпус Київської академії. Мотив втечі вихованців Київської академії на Запорожжя проходить також в усному оповіданні Шевченка «Запорожці приїдуть, було, з Січі в Київ...».

...на Великом Запорожском Лугу... — У XVI — XVIII ст. так називалися дніпровські плавні нижче від порогів у пониззі Дніпра, що належали Запорозькій Січі.

...в числе запорожских депутатов, вместе с Головатым, он является Екатерине Великой. — У 1773 р. полковий запорозький писар Антон Андрійович Головатий (1744 — 1797) разом з іншими представниками запорозької верхівки подав урядові Катерини II план реорганізації Запорозької Січі та її управління. Про поїздку Головатого до Петербурга Шевченко читав у нарисі Г. Квітки-Основ’яненка «Головатый (Материал для исто/491/рии Малороссии)», що був опублікований в журналі «Отечественные записки» (1839. — № 10). Шевченкові належить ескіз олівцем «Антон Головатий біля Неви» (1843).

Потом является на нецеремонном обеде у генерала Текелия. — Текелій (Текелі) Петро Аврамович (1720 — 1793) — російський генерал, учасник Семилітньої війни (1756 — 1763) та російсько-турецьких воєн (1768 — 1774). У червні 1775 р. за наказом Катерини II захопив урядовими військами Запорозьку Січ. Про обід, влаштований Текелієм для козацьких старшин, згадується у праці А. О. Скальковського «История Новой Сечи или Последнего Коша Запорожского» (Одесса, 1846. — Ч. 3. — С. 189 — 193).

...по уничтожении низового запорожского войска... — Військо Запорозьке низове (назва збройних сил Запорозької Січі в XVI — XVIII ст.) було ліквідоване після зруйнування Запорозької Січі.

...заболтавшися с мистиком-философом... — Шевченко, очевидно, мав на увазі не тільки особливості філософської системи Сковороди, своєрідність його мислення (увага до біблійної проблематики й одночасно інтерес до античної філософської спадщини, що проявлялися у співіснуванні містичних алегорій і філософського пантеїзму). У Шевченка, як видно з цього та інших фрагментів повісті (див. також передмову до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р.), йшлося про важку, сповнену образів-символів, алегорій та складних асоціацій, мову Сковороди.

Если не можешь ты говорить о ближнем доброго, то о худом его не говори. Евангельское правило... — Очевидно, парафраз євангельської заповіді «Не осуджуйте...» (Лука. Гл. VI. В. 37).

...обвенчалась за границею, т. е. за Днепром, в Трахтемирове. — Трахтемирів (тепер село Переяслав-Хмельницького району Київської області), де був запорозький монастир, до другого поділу Польщі у 1793 р. лишався у складі Речі Посполитої.

...бегло читал Давида... — тобто Псалтир давньоєврейською мовою. Давид — цар Ізраїльсько-Іудейської держави (кінець XI ст. — близько 950 р. до н. е.). За біблійною легендою, був автором Псалтиря — циклу християнських релігійних пісень, що входять до складу Старого Завіту. Насправді Псалтир містить і твори інших сучасників Давида, а також твори пізнішого походження. Шевченко переспівав одинадцять псалмів із Псалтиря («Давидові псалми», «Подражаніє 11 псалму»).

Гомер — легендарний давньогрецький рапсод, що жив між XII і VII ст. до н. е. і якому в часи Шевченка приписувалося авторство славнозвісних епічних поем «Іліада» й «Одіссея». У тексті цих творів насправді присутні нашарування авторства багатьох поколінь. «Іліаду» Шевченко читав у російському перекладі М. Гнєдича. «Одіссею», очевидно, прочитав після заслання в російському перекладі В. Жуковського.

Горацій (Квінт Горацій Флакк; 65 — 8 рр. до н. е.) — римський поет. Автор філософських та сатиричних віршів, од і послань.

...прочитавши ему вирши, написанные в Киевской д[уховной] а[кадемии] в честь митрополита киевского Серапиона... — Серапіон (світське ім’я, по батькові та прізвище — Стефан Сергійович Александровський; 1747 — 1822) — церковний діяч, з 1803 до 1822 р. митрополит Київський і Галицький, у 1803 — 1817 рр. був ректором Київської духовної академії. /492/

«Зерно упало на добрую землю» — фрагмент євангельської притчі (Матвій. Гл. XIII. В. 8; Марко. Гл. IV. В. 8; Лука. Гл. VIII. В. 8).

...спели они, с аккомпаниманом на гуслях, сатирическую песню Сковороды, которая начинается так: Всякому городу нрав и права, Всяка имеет свой ум голова. — Йдеться про вірш Г. Сковороди зі збірки «Сад божественных песней». Поширювався як народна пісня. Введена I. П. Котляревським до п’єси «Наталка Полтавка».

По дороге зайдет на древнюю высокую могилу, называемую Выбла... — Вибла могила — залишок стародавнього кургану поблизу Переяслава (Шовкопляс Г. М., Шовкопляс I. Г. За покликом серця. — К., 1990. — С. 23). Ці місця Шевченко відвідав у серпні 1845 р. Про «Виблу могилу» він згадує в археологічних нотатках та в поезії «Сон» («Гори мої високії...»).

...спешил делиться сею благодатию с другом своим Якимом Лукашевичем в Березани. — Мова йде про батька українського фольклориста й етнографа Платона Якимовича Лукашевича (1806 — 1887). Відомостей про взаємини Г. Сковороди з Я. Лукашевичем не виявлено. Можливо, про них розповідав Шевченкові Платон Лукашевич, коли поет приїздив до нього в Березань у серпні та в жовтні 1843 р.

...читает импровизированную диссертацию о связи души человеческой с светилами небесными, а вития наш знаменитый, независимо от дружней диссертации, готовит... проповедь. — Можливо, Шевченко мав на увазі міркування, викладені у філософському творі «Наркісс» — першому друкованому творі Сковороди, що без зазначення авторства був опублікований у виданні: Бібліотека духовная, содержащая в себе дружескія бесЂды о познании самого себя. — СПб., 1798. У Пролозі до твору, торкаючись філософської проблеми «зовнішнього» і «внутрішнього», Сковорода писав: «О лицемЂры! Не по лицу судите, но по сердцу. Ей! Солнце есть источником. Како же не человЂк божій солнцем? Солнце не по лицу, но по источничей силЂ есть источником. Тако и человЂк божій, источающій животворящія струи и лучи божества испущающій, есть солнцем не по солнечному лицу, но по сердцу (Сковорода Григорій. Повн. зібр. творів: В 2 т. — К., 1973. — Т. 1. — С. 156).

Стайки — село Київського повіту Київської губернії (тепер Кагарлицького району Київської області).

Яготин — місто Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко приїжджав до Яготина у маєток Рєпніних. Він побував тут у липні 1843 р., а також жив з перервами з жовтня 1843 до січня 1844 р. У Яготині Шевченко написав поему «Тризна», зробив фольклорні записи, намалював кілька портретів та автопортрет. Побував Шевченко у Яготині також 1859 р. Згадки про місто є в археологічних нотатках та в листах поета.

Гречка намерен был уже писать к Бортнянскому (также своєму товарищу по бурсе)... — Бортнянський Дмитро Степанович (1751 — 1825) — український і російський композитор. Автор опер, хорових концертів, духовних композицій, камерно-вокальних та інструментальних творів. У Київській академії не вчився.

Как жертва всесожжения, вспыхнула святая белокаменная, и из конца в конец по всему царству раздался клич, чтобы выходили и стар и /493/ млад заливать вражескою кровью великий пожар московский. — Пор. опис пожежі Москви у повісті «1812 г. в провинции» Г. Квітки-Основ’яненка (Отечественные записки. — 1843. — № 3. — С. 74 — 184).

Зашевелилася она, моя родная маты: зашевелилося охочекомонное и охочепешее ополчение малороссийское. — Народні ополчення, що створювались в Росії згідно з маніфестом Олександра І від 6(18) червня 1812 р. — кінні козачі полки та піхотні, які набиралися з кріпаків і державних селян, — були одним з проявів патріотичного піднесення народу під час Вітчизняної війни 1812 р. В Україні кількість ополченців досягала 70 тисяч чоловік.

...разбил псалтырь и гусли. — Псалтир. — тут: давньоєврейський струнно-щипковий інструмент. Вирази «грати на псалтирі та гуслях», «взяти псалтир та гуслі» часто зустрічаються у псалмах (псалми: 56, в. 9; 80, в. 3; 150, в. 3).

...в городе Пирятине... — Пирятин — повітове місто Полтавської губернії (тепер районний центр Полтавської області). Шевченко бував у Пирятині кілька разів: у грудні 1843 р., очевидно, взимку 1845 — 1846 рр. та в червні 1859 р. Згадка про Пирятин є в археологічних записах Шевченка.

...записался в полк под начало пирятинского полковника Николая Свички. — Розповіді про формування Миколою Свічкою пирятинського полку Шевченко міг почути від його сина Левка Миколайовича Свічки (1800 — 1845), зятя Є. П. Гребінки, з яким Гребінка познайомив поета у червні 1843 р. під час перебування у селі Городищі Пирятинського повіту Полтавської губернії (Жур П. Літо перше: 3 хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1979. — С. 83 — 84).

...на супротивного галла и на двадесят язык. — Вислів, який на початку XIX ст. був традиційним для визначення армії Наполеона.

...и зубастого французского зверя заперли в англицкую конуру... — Після поразки під Ватерлоо у червні 1815 р. Наполеон І вдруге зрікся престолу. Того ж року його вислано на острів Святої Єлени (колишню колонію Великої Британії).

...французскую энциклопедию... — Мова йде про 35-томну «Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», видану протягом 1751 — 1780 рр. французькими філософами, письменниками і публіцистами. У підготовці цього видання брали участь Д. Дідро, Ж.-Л. Д’Аламбер, Вольтер, К. Гельвецій, П. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо та ін.

...рукописный экземпляр летописи Конисского... — тобто «Историю русов, или Малой России», що починаючи з другої половини 20-х років і до 1846 р. поширювалася у списках.

...вспомнил он святое изречение: «Не удобо человеку жити єдину» — біблійний вираз (Старий Завіт, Книга Буття. Гл. II. В. 18).

Сулимівка — село Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Яготинського району Київської області).

...после Р[ождества] Х[ристова]... — християнське свято народження Христа, що відзначається православною церквою 25 грудня за ст. ст.

Оглав — містечко Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер село Гоголів Броварського району Київської області). Шевченко побував у ньому до заслання. Згадки про це містечко є в повістях «Княгиня», «Прогулка с удовольствием и не без морали», а також у поемі «Сотник», дія якої відбувається в Оглаві. /494/

... «стонет голубок»... — неточно наведений рядок з пісні «Стонет сизый голубочек» (1792) на слова російського поета Івана Івановича Дмитрієва (1760 — 1837), що була популярна в міщанських колах у першій половині XIX ст.

...«дуб той при долине, как рекрут на часах»... — Наведено неточну цитату з пісні «Среди долины ровныя...» на слова російського поета й ученого Олексія Федоровича Мерзлякова (1778 — 1830). Цю пісню Шевченко згадує в листі до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.

... «пастушка купается в прозрачных струях»... — П. М. Попов висловив здогад, що тут Шевченко має на увазі сентиментально-жалісну пісню «Лишь только занялась заря» (Шевченко і російський фольклор // Пам’яті Т. Г. Шевченка: Збірник статей до 125-ліття з дня народження. — К., 1939. — С. 405).

«Не ходы, Грыцю, на ти вечорныци» — варіант однієї з улюблених Шевченком і популярних серед українських поетів-романтиків українських народних пісень — «Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці...», що приписується легендарній Марусі Чурай (1625 — 1650). Пісня згадується в інших творах — віршах «Перебендя», «До Основ’яненка», поемах «Катерина», «Гайдамаки», «Мар’яна-черниця», повісті «Княгиня» (див.: Собрание малороссийских народных песен: Для одного голоса с аккомпанементом фортеп’яно / Аранжировал Алоиз Едличка. — СПб., [1860]. — Ч. I. — № 44; Двісті українських пісень: Співи і слова / Зібрав Марко Вовчок, у ноти завів Едуард Мертке. — Лейпциг; Вінтертур, [1866]. — № 6; Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные д. чл. П. П. Чубинским. — СПб., 1874. — Т. 5. — С. 429).

...если бы я был банкиром, по крайней мере таким, как Ротшильд... — Про банкірський дім Ротшильдів, прізвище яких набуло прозивного значення як найбагатших людей світу, Шевченко міг прочитати в журналі «Русский вестник» (1856. — Т. 5. — № 1. — С. 186 — 190).

...выкашивал тучные луга толокою. — Толока — старовинна форма трудової взаємодопомоги, запрошення до виконання великої за обсягом роботи односельчан, сусідів, які працювали без оплати, а за частування; толокою — спільно, гуртом.

Стародуб — повітове місто Чернігівської губернії (тепер місто районного підпорядкування Брянської області Російської Федерації).

Прокопович Петро Іванович (1775 — 1850) — український бджоляр-експериментатор. Закінчив Київську академію, після чого 1794 р. пішов на військову службу. В 1798 р. вийшов у відставку, зайнявся бджільництвом, поставивши його на науковий ґрунт. У селі Пальчики Чернігівської губернії 1828 р. Прокопович створив першу в Росії школу бджільництва. У 1843 р. цю школу, ймовірно, відвідав Шевченко, створив тут картину «На пасіці» (Жур П. Літо перше. — С. 47). Згадуючи у повісті про те, що «тогда еще не было Прокоповича» (мова йде про 1815 р.), Шевченко припустився анахронізму.

Учрежденная им в липовой роще пасика, с помощью еленского старообрядца... — Очевидно, мова йде про Єліне — селище Стародубського повіту Чернігівської губернії (тепер село Щорського району Чернігівської області). /495/

...таким песком, какой вы найдете не у всякого губернатора и в канцелярии. — До винайдення промокального паперу писаний чорнилом текст просушували дрібно просіяним піском.

...из Киева, когда ездила туда к 16 августа. — 16 серпня за ст. ст. православна церква відзначає свято Нерукотворного (або Третього) Спаса. Це свято, за легендою, пов’язується з образом, що відбився на полотні, яким обгорнули тіло Ісуса, зняте з хреста (так звана Туринська плащаниця).

...были кстати тут Вергилиевы «Георгики»... — «Георгіки» — дидактична поема в чотирьох книгах римського поета Марона Публія Вергілія (70 — 19 рр. до н. е.), в якій оспівується мирне сільське життя, праця на землі.

...не видал даже бердичевского календаря в доме. — Очевидно, йдеться про календарі, що до 1840 р. видавалися у місті Бердичеві в друкарні монастиря «Кармелітів босих».

...Биронового брата, который у стародубских матерей отнимал детей грудных и давал им щенят кормить грудью для своей псарни... — Йдеться про генерал-аншефа Карла Бірона, брата Ернста-Йоганна Бірона, фаворита імператриці Анни Іоанівни (1693 — 1740). Про насильства й утиски К. Бірона в Стародубі Шевченко розповідає за «Историей русов» (див.: История русов. — С. 243).

...но как дойдет до голштинского полковника Крыжановского, плюнет, и закроет книгу... — Мається на увазі епізод з «Истории русов» про зловживання гадяцького полковника Крижановського А. під час формування голштинських полків, зокрема Подцабольдського полку (див.: История русов. — С. 251). За сюжетом, у цьому полку служив дід героя повісті Никифора Федоровича.

...с книжкою «Украинского вестника», в которой были напечатаны Гулаком-Артемовским две оды Горация... — «Украинский вестник» — журнал, що виходив у Харкові протягом 1816 — 1819 рр. У ньому в 1818 — 1819 рр. було надруковано низку оригінальних і перекладних творів П. П. Гулака-Артемовського (1790 — 1865). Вільний переспів «Две оды Горация (До Пархома. І — II)» був уперше надрукований не в «Украинском вестнике», а в журналі «Вестник Европы» (1827. — № 22. — С. 134 — 135). Шевченко міг прочитати його також в альманасі «Утренняя звезда» (Харків. — 1834. — Кн. 2. — С. 78 — 79).

Это был Диоген наших дней... — Порівняння Діогена — давньогрецького філософа-кініка (близько 404 — 323 рр. до н. е.) — з українським філософом Сковородою в першій половині XIX ст. було досить поширеним. Див., наприклад, передмову до твору Сковороди «Начальная дверь ко христианскому добронравию» (Сионский вестник. — 1806. — Т. 3. — С. 180); спогади про Сковороду Г. Гесс де Кальве та I. Вернета (Украинский вестник на 1817 год, — Харьков, 1817. — № 6. — С. 124, 133 — 144); статтю І. Снєгірьова «Украинский философ Сковорода» (Отечественные записки. — 1823. — Ч. 16. — № 43. — С. 252, 260); статтю І. Срезневського «Отрывки из записок о старце Григории Сковороде» (Утренняя звезда. — М., 1834. — Кн. 4. — С. 69, 70, 74); статтю «Григорий Варсава Сковорода, историко-критический очерк» (приписується А. Хіждеу; Телескоп. — 1835. — Ч. 26. — № 5. — С. 3 — 42; № 6. — С. 151 — 178) та ін. Порівняння філософів, що жили в різні епохи і ввійшли до історії світової /496/ філософської думки як представники різних шкіл, грунтувалося не тільки на демократичному спрямуванні їх вчення, а й, більшою мірою, на спільності окремих етичних ідей (відмова від багатства, розкоші, повернення до «природного стану»), способу життя тощо. Характерним з цього погляду є сюжет картини Шевченка «Діоген» (1856).

...и если б не сочинял он своих винегретных песен, то было бы лучше. А то, видите ли, нашлись и подражатели. Хоть бы и князь Шаховской или Котляревский. В своей оде в честь к[нязя] К[уракина] сколок Сковороды. — Зіставлення Шевченком поетичних творів Сковороди, написаних староукраїнською книжною мовою, в якій давньоруські, церковнослов’янські та латинські елементи поєднувалися з елементами народної мови, з «Піснею на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» І. Котляревського (1804), також написаною «вінегретно», хоча й з іншими складниками — переважно народнорозмовною мовою в бурлескному стилі із простомовною лексикою, а також із включенням окремих польських форм та кальок з- російської мови, — засвідчує високі вимоги Шевченка до художньо-мовної стилістики нової української літератури. Щодо російського письменника і театрального діяча Олександра Олександровича Шаховського (1777 — 1846), то наслідувачем Сковороди він не був. Спотворена мова, якою розмовляють дійові особи його водевілів «Козак-стихотворец» та «Малороссийская Сафо», йшла від незнання життя українського народу та його мови.

Любимейшим его чтением был Новый Завет. — Новий Завіт — одна з двох частин Біблії, що, на відміну від Старого Завіту, визнається тільки християнською релігією. Написаний християнськими проповідниками до середини II ст. і пізніше — в IV ст. Новий Завіт складають так звані «Чотириєвангеліє» (Матвія, Луки, Марка та Іоана), «Откровения Іоана Богослова» (Апокаліпсис), «Діяння апостолів» та ін.

...в соборный храм Благовещения. — Мова йде про Вознесенський собор у Переяславі. Правильну назву цієї пам’ятки Шевченко подає в археологічних нотатках.

Церковь... воздвигнутая в знамение взятия Азова П[етром] П[ервым] полковником переяславским Мировичем... — Мирович Іван — переяславський полковник. У 1693 — 1694 рр. разом зі своїм полком брав участь в Азовських походах Петра I. Пізніше, під час Північної війни потрапив у шведський полон. Помер 1706 р. у Стокгольмі в тюрмі. Про історію побудування Мировичем у Переяславі церкви на честь взяття Азова, а також детальний опис картини, згаданої Шевченком, див.: Стороженко А. В. Очерки Переяславской старины: Исследования, документы и заметки. — Киев, 1900. — С. 60 — 64.

...картина кисти, можно думать, Матвеева... — Матвеев Андрій Матвійович (1701 — 1739) — російський живописець. Автор портретів, декоративних розписів і станкових композицій.

...про Даниловича и разрушенный им Батурин... — Йдеться про сподвижника Петра I князя Олександра Даниловича Меншикова (1673 — 1729). Про зруйнування Батурина Шевченко міг читати в «Истории русов» (с 205 — 207) та в «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського (Т. 3. — С. 98 — 99).

«O mein lieber Augustin» — рядок популярного в Росії у XIX ст. німецького романсу в ритмі вальсу. /497/

«Одна гора высокая. А другая блызька» — рядки з української пісні «Одна гора високая, а другая низька» (Варіанти у виданні: Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. — М., 1827. — С. 117; Маркевич М. Южноруські пісні з голосами. — Київ, 1857. — С. 11).

Gute Nacht (нім.) — на добраніч.

...сели в свою беду... — Біда — двоколісний однокінний візок на одну або дві особи.

...после Покрова... — Покров Богородиці — одне з найбільших православних церковних свят, відзначається 1 жовтня за ст. ст.

Варвара-великомучениця — одна з популярних християнських святих. За житійною легендою, постраждала під час гоніння на християн за імператора Максиміліана (близько 306 р.).

...я уже читал наизусть кой-что из Шиллера. — Шевченко був обізнаний з творами німецького поета і драматурга Й.-Ф. Шиллера (1759 — 1805) (драми «Розбійники», «Вільгельм Телль»), читав їх у російських перекладах, бачив на сцені. Російське видання Шиллера у восьми томах (1857 — 1860) Шевченко мав у своїй бібліотеці.

Коцебу Август (1761 — 1819) — німецький поет і драматург. Щоденниковий запис від 6 жовтня 1857 р. засвідчує, що Шевченко дивився у Нижньому Новгороді драму Коцебу «Син кохання».

...до Филипповки... — Пилипівка — різдвяний піст, що починається 15 листопада за ст. ст. — в день апостола Пилипа і продовжується до Різдва.

«Жизнь коротка, а наука вечна» — перефразування староримського афоризму «Ars longa, vita brevis», наведеного німецьким поетом і мислителем Й.-В. Гете (1749 — 1832) у першій сцені першої частини драматичної поеми «Фауст»: «Ach, Gott! die Kunst ist lang! Und kurz ist unser Leben». У російському перекладі Е. І. Губера (1814 — 1847), який був відомий Шевченкові: «Искусство времени не знает, А наша жизнь так коротка».

Вот мы их и засадим за тму, мну... — Тму, мну — складові комбінації, що їх завчали напам’ять школярі, вивчаючи літери, при пануванні в школах складового, а не звукового методу навчання.

...возвратясь из Киева... шапочкой Ивана многострадального, колечками Варвары-великомученицы... — За церковною легендою, Іван (Іоан) багатостраждальний — християнський святий (XII ст.), близько 30 років прожив у печері, закопаний до плечей у землю. Похований у Києво-Печерському монастирі. За однією з церковних легенд, мощі Варвари-великомучениці 1108 р. були перенесені з Константинополя до Києва й покладені в Михайлівському Золотоверхому монастирі.

...короткой фризовой шинели... — Фриз — товста ворсиста вовняна тканина.

...из Глымязова или из Ирклиева, только помню, что Золотоношского повета. — Глимязів (Гельмязів) — село Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Золотоніського району Черкаської області), Іркліїв (Іракліїв) — село Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Чорнобаївського району Черкаської області).

Андруші — село Переяславського повіту Полтавської губернії (під час спорудження Канівської ГЕС Андруші було затоплено). Шевченко побував у Андрушах у серпні — жовтні 1845 р., змалював тут два краєвиди. Далі у повісті відбито враження поета від цієї подорожі. Спогади про перебування в Андрушах є також у листах до А. Козачковського. «Помните /498/ли нашу с вами прогулку в Андруши и за Днепр в Монастырище на гору... Чудный вечер!» — писав Шевченко 16 липня 1852 р. Згадує поет Андруші також у листі до А. Козачковського від 14 травня 1854 р.

...где провожал и Великую Четыредесятницу. — Тобто Великий піст.

Ворочок — полотняний мішечок із гострокутним дном для відціджування сиру.

...своего protégé... — Протеже (франц.) — особа, що користується чиєюсь прихильністю або рекомендацією.

...большой праздник, а в нашем приходе еще и храмовой. — Храмове свято, храм — день відзначення пам’яті святого, на честь якого збудовано храм.

...два гарнца пшена... — Гарнець, гарець — міра сипких тіл, що дорівнює 3,28 літра.

«Иже хощет спастися» — молитва церковного діяча і письменника Афанасія, архієпископа александрійського (298 — 373), яка містить пояснення догматів православної віри. У богослужбових книгах вміщувалась на початку книги, в інших виданнях (наприклад, букварях) — наприкінці.

...скрылся за Богдановой могилой. — Йдеться про високу могилу на околиці Переяслава. Шевченко оглядав її влітку 1845 р. під час другої подорожі по Україні, згадав про неї в археологічних нотатках.

Пришел, наконец, и Свят-вечер. — Святвечір — вечір перед Різдвом.

...демикотоновый сертук... — Демикотон — груба бавовняна тканина.

Заутреня — вранішня церковна відправа у православних християн.

...с завязанными вроде пуговиц в рубашку шагами. — Шаг — дрібна розмінна монета вартістю півкопійки; гріш.

Я помню трогательный один Святый вечер в моей жизни. — Автобіографічний епізод, що може бути віднесений на кінець грудня 1823 р. (рік смерті матері поета).

И в Степе пошевельнулася страстишка! — Страстишка — вислів, що його неодноразово вживає М. Гоголь для характеристики Ноздрьова (Гоголь Н. Мертвые души. — Т. 1, розділ IV).

Лівій Тіт (59 р. до н. е. — 17 р. н. е.) — римський історик. Автор багатотомної «Римської історії від заснування міста», в якій подано відомості також про Північне Причорномор’я.

...преосвященный Гедеон... — Можливо, мається на увазі князь Григорій (у ченцях Гедеон) Святополк-Четвертинський, митрополит Київський до 1713 р. (Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. — Киев, 1906. — Отд. 4. — Т. 3. — С. 175).

...выдал ему стихарь дьячка... — Стихар — довгий, прямий, з широкими рукавами одяг дияконів і дяків, який надягають під час богослужіння. Одне з так званих священних убрань, що мають символічне значення.

...везти Зосю в Полтаву в кадетский корпус... — Кадетські корпуси — закриті середні привілейовані військово-навчальні заклади, головним чином для дітей офіцерів і дворян, що готували вихованців до офіцерської служби та вступу до військових училищ. Перший кадетський корпус відкрито 1732 р. в Петербурзі, Полтавський (Петровський Полтавський кадетський корпус) — 1840 р.

...рюмку водки с гофманскими каплями. — Гофманські краплі — ліки для стимулювання серцевої діяльності, названі ім’ям німецького лікаря /499/ Фрідріха Гофмана (1660 — 1742), який перший запровадив їх у медичну практику.

...слушал всенощное бдение в Лубенском монастыре, перед ракою святого Афанасия, патриарха александрийского. — Мова йде про Мгарський Лубенський Преображенський чоловічий монастир. Заснований 1619 р., монастир був одним із осередків антиуніатської боротьби на Лівобережній Україні у 20 — 40-х роках XVII ст. У Мгарському монастирі 1653 р. був похований Афанасій Пантеларій, поет і філософ, патріарх константинопольський (а не александрійський, як у повісті). У червні 1845 р. за дорученням Археографічної комісії Шевченко оглядав Мгарський монастир, зробив запис про нього в археологічних нотатках. Згадка про цю поїздку та оглядини Мгарського монастиря є також у повісті «Музыкант».

...дочери лютого Еремии Вишневецкого-Корибута снился сон, что... если она своим коштом выстроит храм Божий в добрах своих близ города Лубен, то поселится уже на веки вечные в Раю. — Вишневецький Ярема (Ієремія; 1612 — 1651) — один з магнатів Лівобережної України, походив з князівського роду. В 1631 р. відступився від православ’я і прийняв католицтво, яке насильницькими методами насаджував у своїх володіннях. На боці Польщі брав участь у російсько-польській війні 1632 — 1634 рр., у придушенні селянсько-козацьких повстань на Україні в 30-х роках XVII ст. Під час народно-визвольної війни 1648 — 1654 рр. жорстоко розправлявся з українським населенням. Православний Мгарський монастир збудований матір’ю Ієремії Вишневецького Раїною, а не його дочкою у селі Мгар під Лубнами.

Лубни — повітове місто Полтавської губернії (тепер місто обласного підпорядкування, районний центр Полтавської області). Шевченко був у Лубнах восени 1843 і восени 1845 р. та взимку 1845 — 1846 рр., коли описував історичні та архітектурні пам’ятки за завданням Археографічної комісії. Згадки про Лубни є в повісті «Музыкант» та в щоденнику.

Багачка — містечко Миргородського повіту Полтавської губернії (тепер селище міського типу Велика Багачка, районний центр Полтавської області). Шевченко побував у цьому містечку влітку та в жовтні 1845 р., коли за завданням Археографічної комісії описував архітектурні та історичні пам’ятки Полтавщини.

Ромодановський шлях (Ромодан — з тюрк. «юрмище»,<< натовп») — старовинний торговельний шлях. Проходив Лівобережною Україною поблизу міст Ромни — Лохвиця — Лубни — Кременчук. Був частиною великої транспортної дороги з Росії до Криму. До побудови залізниць у 60 — 80-х роках XIX ст. був одним з найважливіших шляхів, яким чумаки Лівобережжя ходили в Крим по сіль. Д. Бантиш-Каменський назву Ромодановського шляху пов’язує з особою князя Г. Г. Ромодановського (див.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России. — Ч. 2. — С. 192).

...у переправы через Псел, что в местечке Белоцерковке. — Білоцерківка — село Хорольського повіту Полтавської губернії (тепер Великобагачанського району Полтавської області). У ньому був маєток багатої поміщиці Анни Михайлівни Базилевської, сумнозвісної своєю скнарістю. Далі у повісті Шевченко ще раз згадує про патологічну скупість цієї поміщиці. Поет побував у Білоцерківці влітку 1845 р., подорожуючи по Україні за завданням Археографічної комісії, кілька разів переправлявся поромом через Псел. /500/

Решетилівка — містечко Хорольського повіту Полтавської губернії (тепер районний центр Полтавської області). Шевченко відвідав Решетилівку влітку 1845 р., змалював тут два краєвиди.

...поехал Гетманским шляхом через Ковалевку, в Свичкино Городище... — тобто в містечко Городище, у маєток Левка Миколайовича Свічки, знайомого Шевченка, поручика у відставці, чоловіка сестри Є. Гребінки Ганни Павлівни. Ковалівна — село Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Драбівського району Черкаської області), недалеко від Яготина, що належало учасникові руху декабристів, сину В. В. Капніста О. Капністові (1796 — 1869). Шевченко бував у цьому селі восени 1843 р.

Об этих знаменитых контрактах я слышал от самого Льва Николаевича вот что... — Наведений тут епізод Шевченко згадав також у щоденнику (запис від 20 липня 1857 р.).

...начали таять, аки воск от лица огня. — Псалом 67, в. 3. Миргород — повітове місто Полтавської губернії (тепер районний центр Полтавської області). Шевченко відвідав це місто навесні, влітку та восени 1845 р. Згадка про Миргород є у повістях «Наймичка» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Трощинський Дмитро Прокопович (1754 — 1829) — український поміщик. У 1812 — 1814 рр. — полтавський губернський предводитель дворянства, у 1814 — 1817 рр. — міністр фінансів. Вийшовши у відставку, організував у своєму маєтку в селі Кибинцях театр, де, зокрема, виставлялися п’єси батька М. В. Гоголя драматурга В. П. Гоголя (1777 — 1825) та І. П. Котляревського.

...показал ему маленький домик на горе против собора. — Перебуваючи в Полтаві влітку 1845 р., Шевченко виконав малюнок «Будинок Котляревського в Полтаві». Праворуч на малюнку — Успенський собор (нині збереглася лише дзвіниця).

...живет наш попечитель... — І. Котляревський займав посаду наглядача Полтавського дому для виховання бідних дворян та попечителя «богоугодных заведений».

...автору «Перелицованной Энеиды». — Подаючи далі характеристику І. Котляревського як людини, описуючи його звички, побут, Шевченко, очевидно, спирався на свідчення сучасників (див., наприклад: Стеблин-Каменский С. Биография поэта Котляревского // Северная пчела. — 1839. — № 146; Сементовский Н. Биографические заметки о Котляревском // Северная пчела. — 1846. — № 82 — 84).

...читал между тем церковными буквами вырезанную на сволоке надпись... — Сволок із написом: «Создася дом сей во имя Отца и Сына и Святого Духа. Аминь. Року 1705, месяца августа І» зберігся. Тепер він знаходиться у реставрованому будинку І. П. Котляревського (Філіал Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського). У повісті напис наведено по пам’яті.

Иван Петрович велел своей Леде (старой и единственной прислужнице) подавать обед. — Леда — в грецькій міфології дружина спартанського царя Тіндарея. Від зачарованого її красою Зевса, що відвідував ЇЇ в образі лебедя, народила двоє яєць, з яких з’явилися на світ Кастор і Полідевк (Діоскури) та Єлена і Клітемнестра. І. Я. Айзеншток висловив слушний здогад, що в тексті повісті, очевидно, описка: можливо, замість «велел своей Леде» мало бути «велел своей Гебе» (див.: Шевченко Т. /501/ Собр. соч.: В 5 т. — М., 1965. — Т. 4. — С. 408). Дійсно, ім’я грецької богині Геби, дочки Зевса і Гери, яка, за міфом, частувала на Олімпі богів нектаром та амброзією, Шевченко неодноразово використовував для іронічної характеристики прислужниці, куховарки (пор. у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «После щуки спросил я у запачканной Гебы, нет ли еще чего-нибудь закусить перец и гвоздику»; «В одну минуту белолицая Геба-Параска уготовала для нас пир с самомалейшими подробностями»).

Просите, и дастся вам... — євангельський вислів (Матвій. Гл. VII. В. 7; Лука. Гл. XI. В. 9).

...пошел через площадь к дому Лукьяновича... — Згаданий Шевченком будинок у Полтаві дійсно належав українському поміщикові Андрію Федоровичу Лук’яновичу, який був у дружніх стосунках з І. П. Котляревським (див.: Жур П. Дума про Огонь. — С. 86, 89). Шевченко добре знав А. Ф. Лук’яновича і його синів Миколу Андрійовича та Олександра Андрійовича, 1845 р. змалював портрет останнього.

...чтобы оттуда лучше посмотреть на монастырь... — Йдеться про Воздвиженський монастир у Полтаві, який Шевченко змалював 1845 р.

Та яром, яром За товаром, Манивцямы За вивцямы. — Тут і далі — рядки з української народної бурлацької пісні «Та нема в світі гірш нікому...», однієї з улюблених пісень Шевченка, яку він часто співав (див. запис у щоденнику від 28 липня 1857 р.; Афанасьев-Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке. — СПб., 1861. — С. 11; лист Шевченка до А. О. Козачковського від 16 липня 1852 р.). Варіанти: Народные южнорусские песни / Изд. А. Метлинского. — Киев, 1854. — С. 463, 464; Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные д. чл. П. П. Чубинским. — СПб., 1874. — Т. 5. — С. 1014, 1015.

...говоривший был похож на древнего Горыню: молодой, огромного роста... — Гориня — богатир-велетень, що разом з Усинею і Дубинею діє в кількох російських казках. Його український казковий відповідник — Вернигора. Звертаючись до образу Горині, щоб увиразнити зображення колишнього семінариста-однокашника Степана Мартиновича, баса-п’яниці, Шевченко підкреслює тотожність цього персонажа з Вернигорою в одній із реплік баса: «... купиш кварту горілки — гору переверну...». Далі у повісті з Горинею порівнюється Київ як прадавній сакральний центр Руси-України.

...не хоче рукоположиться во диякона. — Рукопокладання — висвячення в духовний чин, під час якого особа вищого духовного сану кладе руки на голову висвячуваного.

Ой ишов чумак з Дону... — Тут і далі — рядки з української народної чумацької пісні «Ой ішов чумак з Дону...». Уривок цієї пісні Шевченко наводить також у листі до С. С. Гулака-Артемовського від 15 липня 1853 р. Варіанти: Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. — С. 140; Маркевич М. Южноруські пісні з голосами. — С. 71.

У недилю рано-вранци... — українська народна пісня. Один з варіантів цієї пісні використано І. Котляревським у п’єсі «Наталка Полтавка».

«Аа воскреснет Бог!» — молитва на сон грядущий.

...что у него ни полпенязя в кишени. — Пенязь (шеляг) — поширена в Україні назва середньовічної дрібної монети соліда, який у XVI — XVII ст. дорівнював 1/3 гроша. /502/

«Изми мя от уст Львовых и избави мя от руки грешничи». — Псалом 21, в. 22; псалом 139, в. 5.

...глаголя: «Стопы моя направи по словеси Твоему, и да не обладает мною всякое беззаконие». — Псалом 118, в. 133.

...уже читал... первую кафизму... — Кафізма — назва кожного з двадцяти розділів, на які поділено Псалтир для читання під час православного церковного богослужіння.

«Работайте Господеви со страхом и радуйтеся Ему с трепетом». — Псалом 2, в. 11.

«О всепетая маты, а все пивныки в хати» — шаржований початок церковної пісні на честь Богородиці.

За тры шагы пивныка продала... — українська народна жартівлива пісня. Фрагмент цієї пісні Шевченко використав у поезії «Утоптала стежечку...». Див. про це лист П. О. Куліша до Шевченка від 20 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 103) та лист Шевченка до П. О. Куліша від 26 січня 1858 р.

Ой мий чоловик На Волощину втик... — українська народна жартівлива пісня. Варіант у виданні: Труды этнографическо- статистической экспедиции... собранные д. чл. П. П. Чубинским. — Т. 5. — С. 669.

Волощина — назва Волоського князівства (у пониззі Дунаю) в староукраїнських писемних пам’ятках, у поетичній творчості та мовній практиці українців у минулому.

Упылася я, Не за ваши я... — українська народна танцювальна пісня (Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные д. чл. П. П. Чубинским. — Т. 5. — С. 1135). Шевченко вводить цю пісню також до повістей «Наймичка», «Музыкант» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Только смотрю, на базаре стоит какой-то круглый будынок и столбы кругом, кругом. — Шевченко тут згадує церкву в яготинській садибі князів Рєпніних, збудовану за часів гетьмана Кирила Розумовського (Жур П. Літо перше. — С. 105).

Вот церковь, так церковь. Хоть с нашим Благовещением рядом поставить. Только не ставь рядом нашего нового иконостаса, перебил ее Никифор Федорович. — Негативне ставлення до невдалої реставрації внутрішнього інтер’єру Вознесенського (а не Благовіщенського — тут описка) собору в Переяславі Шевченко висловив в археологічних нотатках: «...Соборная церковь во имя Вознесения Господня... великолепная снаружи и до невозможности искажена внутри возобновлениями».

...проснулась уже в Вишняках за Хоролом. — Хорол — повітове місто Полтавської губернії (тепер районний центр Полтавської області). Шевченко побував у Хоролі в жовтні 1845 р. Згадка про це місто є в повісті «Наймичка», в щоденнику та в археологічних нотатках. Вишняки — село Хорольського повіту Полтавської губернії (тепер Хорольського району Полтавської області). Вважають, що у цьому селі Шевченко був 1845 р.

Говорят, какая-то генеральша Пламенчиха вымуровала над гробом своего мужа. — На початку XIX ст. зубожілий маєток поміщиків Оболонських у селі Вишняках належав Надії Дем’янівні Пламенець, уродженій Оболонській. Після смерті Надії Дем’янівни власником маєтку став її брат Олександр Дем’янович (Повне зібрання творів Тараса Шевченка. — Варшава; Львів, 1936. — Т. 9. — С. 330). Шевченко добре знав одного з йо/503/го синів — Олександра Оболонського, редактора і видавця журналу «Народное чтение», де друкувалися твори поета.

...княгиня Репнина... — Рєпніна Варвара Олексіївна (1778 — 1864) — дружина князя М. Г. Рєпніна, мати близького «друга-сестри» Шевченка В. М. Рєпніної. До 1834 р. разом з чоловіком жила в Полтаві, була знайома з І. П. Котляревським.

...а я недостойный отрешить ремень сапога его... — євангельський вислів (Марко. Гл. І. В. 7; Лука. Гл. III. В. 16).

«Что ти принесу или что ти воздам?» — молитва на сон грядущий. (Молитва християнського письменника, одного з отців церкви Макарія Великого, або Єгипетського; 301 — 391).

Я в радости постелю мою слезами моими омочу. — Євангельський вислів (псалом 6, в. 7).

Вскоре после Николы... — Очевидно, мова йде про Миколу Зимнього — одне з двох церковних свят на честь християнського святого Миколи, що відзначається 6 грудня за ст. ст.

...приехали к Успению в Лубны... — Йдеться про християнське свято Успіння Богородиці, що відзначається 15 серпня за ст. ст.

...ввечеру ходили в театр и видели там, как представляли «Козака-стихотворца». — Оперу-водевіль О. О. Шаховського «Козакстихотворец» (1812) Шевченко міг бачити в постановці Харківського театру в серпні 1843 р. в Лубнах під час щорічного Спасівського ярмарку (Жур П. Літо перше. — С. 128 — 130).

...я вам прочитаю, как ходили наши козаки на Ладожский канал да на Орель. Линию высыпать. — Про примусову участь українських козаків і селян у будівництві Ладозького (1720) та інших каналів й укріплень, що здійснювалося за наказом Петра I, Шевченко міг прочитати в «Истории русов» (с. 224) та «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського (Т. 3. — С. 137). Лінія на Орелі — так звана Українська лінія — 285-кілометрова система укріплень, збудована в 1731 — 1734 рр. за наказом імператриці Анни Іоанівни для оборони від турецько-татарської агресії. Проходила лівою притокою Дніпра — річкою Оріль (Орель). Про величезні людські жертви, яких коштувало будівництво лінії, Шевченко згадував у містерії «Великий льох», поемі «Іржавець», повісті «Наймичка» та інших творах. Прочитати про це поет міг також в «Истории русов» (с. 236) та «Истории Малой России» (Т. 3. — С. 164).

...великий грамматик наш Н. И. Греч... — Греч Микола Іванович (1787 — 1867) — російський журналіст і письменник, автор праць «Опыт краткой истории русской литературы» (1822) та «Практическая русская грамматика» (1827).

Климовський (Климов) Семен — український поет кінця XVII — першої половини XVIII ст. Автор пісні «їхав козак за Дунай» та двох віршів, адресованих Петрові І: «О правосудію» і «О смиренії височайших». Шаржований образ Климовського виведений у згаданій Шевченком опері-водевілі О. Шаховського «Козак-стихотворец».

...колбасу забыла оставить в вагани. — Вагани — довгасті дерев’яні ночви для продуктів.

Моя «Муха»... — Мається на увазі рукописна газета «Полтавська муха», в якій, за спогадами сучасників, брав участь І. П. Котляревський. Жоден примірник цієї газети не зберігся. /504/

Ecce homo (лат.) — це людина. Євангельський вислів (Іоан. Гл. XIX. В. 5). Шевченко використав цей вираз також у поемі «Тризна».

...к Великому посту. — Піст перед Великоднем, що триває сорок днів.

Великдень — одне з головних християнських свят, що пов’язується з легендою про смерть і воскресіння Ісуса Христа. Святкується, за церковними канонами, через тиждень після весняного рівнодення.

...не раньше Вознесения Христова. — Вознесіння, Вшестя — одне з головних християнських свят, що відзначається православною церквою на 40-й день після Великодня. Пов’язане з легендою про вознесіння Ісуса Христа.

...старшим братьям, двум богословам, а третьему философу... — тобто учням вищих, випускних класів духовної семінарії. Вертоград — сад.

Меня посылают в дворянский полк в Петербург. — Йдеться про військово-учбовий заклад, заснований 1807 р. в Петербурзі для осіб дворянського походження. З 1832 р. до нього могли вступати також представники інших станів.

...какой именно избрать мне университет: харьковский или ближайший киевский? Я желал бы последний, потому что там профессора хорошие, особенно по медицинскому факультету. — Київський університет — один з найстаріших і найбільших вищих учбових закладів України. Заснований 1834 р. Спочатку мав один філософський факультет з двома відділеннями — історико-філологічним і фізико-математичним. У 1835 р. відкрито юридичний факультет. У 1841 р. в зв’язку з закриттям Віденської медико-хірургічної академії (заснованої 1832 р.), у Київському університеті було відкрито медичний факультет. Організатором і першим деканом факультету був український та російський хірург й офтальмолог професор Володимир Опанасович Караваєв (1811 — 1892). З перших років існування медичного факультету викладацька діяльність на ньому поєднувалася з інтенсивною науковою роботою вчених-медиків. На початку 40-х років тут провадились експериментальні дослідження в різних галузях природознавства і медицини, зокрема в галузі анатомії та фізіології. Розвиткові експериментальної фізіології сприяло відкриття при Київському університеті анатомічного театру. З 1842 р. одну з десяти кафедр медичного факультету — кафедру фізіологічної анатомії — очолив вітчизняний учений, професор патологічної фізіології та патологічної анатомії Микола Іларіонович Козлов (1814 — 1889). У 1843 р. з Дерптського до Київського університету перейшов учень М. І. Пирогова Олександр Петрович Вальтер (1818 — 1889) — спочатку на посаду ад’юнкта, а з 1846 р. — професора кафедри фізіологічної анатомії. В різні роки першої половини XIX ст. на медичному факультеті працювали вітчизняні вчені Сергій Петрович Алфер’єв (1816 — 1884), Едуард Ернестович Мірам (1811 — ?) та ін. (Докладно про викладацьку та наукову діяльність цих та інших професорів медичного факультету див.: История Императорского университета св. Владимира / По поручению Совета университета св. Владимира составил ордин. проф. М. Ф. Владимирский-Буданов. — Киев, 1884. — Т. 1. — С. 414 — 426, 451 — 455 та ін.).

Т. Г. Шевченко, життя якого було тісно пов’язане з Київським університетом, добре знав багатьох його викладачів. Серед знайомих Шевченка були перший ректор університету Михайло Олександрович Максимович /505/ (1804 — 1873), М. І. Костомаров. Особливо зблизився Шевченко з вченими університету під час роботи в Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, до якої входили переважно професори Київського університету — Микола Дмитрович Іванишев (1811 — 1874), Олександр Іванович Селін (1816 — 1877) та ін. Відомостей про особисте знайомство Шевченка з професорами медичного факультету сьогодні немає, хоч не знати про їх діяльність Шевченко, звичайно, не міг. Згадка про французького фізіолога-експериментатора Франсуа Мажанді (1783 — 1855) в тексті повісті («делали... лягушку по методе Мажанди») засвідчує, що Шевченко був обізнаний з методикою фізіологічних дослідів, які провадились на медичному факультеті Київського університету.

...прогуливаяся в Шулявщине... — Шулявщина — мальовнича місцевість на околиці Києва, розташована в гаю на березі ставка та річки Либеді.

Тогда начали уже показываться статьи в журналах Прокоповича о пчеловодстве. — Перша стаття П. І. Прокоповича про бджільництво з’явилась 1827 р. в «Земледельческом журнале». Починаючи з 1828 р. статті-звіти про діяльність школи бджільництва, заснованої Прокоповичем того ж року, друкувалися в періодиці майже щорічно.

Стала хмара наступаты, Став дощик иты. — Наведено рядки з української народної пісні. Варіант: Народные южнорусские песни / Изд. А. Метлинского. — С. 499.

...литографированный эстамп с картины «Последний день Помпеи». — «Останній день Помпеї» (1833) — картина К. П. Брюллова. За часів Шевченка поширювалися численні естампи з цієї картини.

Куншт — малюнок, картина, ілюстрація до книги.

...с шумом явилися на свет «Мертвые души». — Високу оцінку творові М. В. Гоголя Шевченко дав у листі до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 р. Повість «Близнецы» свідчить, що Шевченко був обізнаний з тією гострою полемікою, яка розгорнулася після опублікування «Мертвых душ» (1842).

...разругали книгу и автора, называя книгу грязною и безнравственною, а автора просто сеятелем плевел на почве воспитания благорожденного юношества. — Очевидно, мова йде про рецензію О. І. Сенковського «Похождения Чичикова, или Мертвые души. Поэма Н. Гоголя. Москва... 1842...» (Библиотека для чтения. — 1842. — № 53. — Отд. 6. — С. 24 — 54).

Инспектор с неудовольствием и даже страхом заметил... — Існує здогад, що Шевченко тут має на увазі реальну особу — полковника у відставці М. К. Сигучова, який був інспектором студентів Київського університету в 1842 р. (див.: Рудько М. П. Тарас Шевченко і Київський університет. — К., 1959. — С. 6).

...лишь бы не пьянствовали да на Кресты окон бить не ходили. — Хрести — місцевість у Києві на Печерську між теперішніми вулицями Суворова та Московською. Місце розваг киян, що мало сумнівну репутацію. М. С. Лесков, який протягом 1849 — 1857 рр. жив у Києві, залишив такі спогади про цю місцевість та її мешканців: «Мне жаль, например, лишенного жизни Печерска и облегавших его урочищ, которые были застроены как попало, но очень живописно. Из них некоторые имели также замечательное своеобразное и характерное население, жившее неодобрительною и даже буйною жизнью в стародавнем запорожском духе. Таковы, /506/ например, удалые Кресты и Ямки, где „мешкали безсоромные дивчата“, составлявшие любопытное соединение городской культурной проституции с казаческим простоплетством и хлебосольством. К этим дамам, носившим малороссийские уборы, или так называемое „простое платье“, люди хаживали в гости с своею „горилкою, с ковбасами, с салом и рыбицею“, и „крестовские девчатки“ из всей этой приносимой провизии искусно готовили смачные снеди и проводили с своими посетителями часы удовольствий „по-фамильному“. Были из них даже по-своему благочестивые: эти открывали свои радушные хаты для пиров только до „Благодатной“, то есть до второго утреннего звона в лавре. А как только раздавался этот звон, казачка крестилась, громко произносила „радуйся, Благодатная, Господь с тобой“ и сейчас же всех гостей выгоняла, а огни гасила. Это называлось „досидеть до Благодатной“. И гости — трезвые и пьяные — этому подчинялися» (Лесков Н. С. Печерские антики: Отрывки из юношеских воспоминаний // Собр. соч.: В 11 т. — М., 1958. — Т. 7. — С. 134).

...отправился он в контору застрахования жизни, она же и книжный магазин. — Книгарня П. П. Должикова, про яку йде мова, містилася на Подолі разом з конторою Київського товариства страхування капіталів (Жур П. Дума про Огонь. — С. 233).

Хотел было сходить к Глюзбергу, да вспомнил, что там не продают русских книг... — Глюзберг (Глюксберг) — власник книжкової крамниці у Києві на Подолі, в якій продавалися лише іноземні видання.

...прочитал: «Никлас Медвежья Лапа». — Твір Рафаїла Михайловича Зотова (1795 — 1871) «Никлас — Медвежья Лапа, атаман контрабандистов, или Некоторые черты из жизни Фридриха II» (СПб., 1838) — один з багатьох історичних романів цього письменника, що користувався успіхом у міщанських колах.

Целовальник — корчмар.

«Мертвые души» запрещены. И цензор, и автор сидят в крепости. — Безпідставні чутки про заборону «Мертвых душ» та репресії проти М. В. Гоголя поширювались у зв’язку з різкими критичними виступами проти твору.

«Повесть о капитане Копейкине» — вставне оповідання в першому томі (розділ десятий) «Мертвых душ».

«Сен-Жорж» — ресторан у Петербурзі. Згадується також у повісті «Художник».

...вся компания отправилась смотреть Тальони... — Балерина Марія Тальйоні (1804 — 1884) у 1837 — 1842 рр. з успіхом гастролювала в Росії. Про ці гастролі Шевченко згадує також у повісті «Художник».

Однажды у Марцинкевича в танцклассе... — Танцклас, що належав власнику ресторану «Штучних мінеральних вод» у Петербурзі К. Марцинкевичу, знаходився на вул. Гороховій, № 58 (див.: Цылов Н. Атлас тринадцати частей С.-Петербурга. — СПб., 1849. — Арк. 36). Про цей танцклас Шевченко згадує також у щоденнику (запис від 14 грудня 1857 р.).

Сабур — гіркий на смак препарат із випаруваного соку лікарської рослини алое.

Ніжин — повітове місто Чернігівської губернії (тепер районний центр Чернігівської області). Шевченко побував у Ніжині в лютому 1846 р. разом з О. Афанасьєвим-Чужбинським. Згадки про це місто є в повістях /507/ «Княгиня», «Музыкант», «Капитанша», в передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р. та в листі до В. Г. Шевченка від 22, 25 серпня 1860 р.

...начиная с «Эды» Баратынского и кончая «Катериной» Ш[евченка] и «Сердечной Оксаной» Основьяненка. — «Эда» — поема російського поета Євгена Абрамовича Баратинського (1800 — 1844), написана 1826 р. «Сердешна Оксана» — повість українського письменника Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка (1778 — 1843), написана 1841 р. Зіставлення творів російського та українських авторів ґрунтується на деяких спільних тематичних і сюжетних рисах.

...зашел в так называемую кондитерскую Неминая... — Йдеться про кондитерську «Не минай» в Ніжині. Знаходилась поблизу готелю «Не минай», в якому зупинявся Шевченко.

...кончал курс в университете с[в]. Владимира. — Тобто у Київському університеті.

...как казеннокоштный воспитанник, назначается в оренбургский третьеклассный госпиталь. — Студенти університету, що звільнялися від плати за навчання, після його закінчення повинні були відпрацювати кілька років у віддалених губерніях.

...проводить его по крайней мере до Рязанова... — Йдеться про трактир М. Рязанова, що знаходився на Микільській Слобідці (тепер частина Дарницького та Дніпровського районів Києва). Згадка про трактир Рязанова є також у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Бровари — містечко Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер районний центр Київської області). Шевченко бував у Броварах у 1843 і 1845 — 1847 рр. Згадка про це містечко є в багатьох поетичних і прозових творах Шевченка.

...заиграл — сначала мелодию, а потом вариации Лепинского на известную червонорусскую песню: Чи я така уродылась, Чи без доли охрестылась? — Рядки з української народної пісні «Шумить, шумить дібровонька...», записаної Шевченком в альбомі 1846 — 1850 рр. Варіанти: Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. — С. 156; Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego... Zebrał i wydał Wacław s Oleska. — We Lwowie, 1833. — С. 314. — № 143. О. А. Правдюк висловив здогад, що скрипкові варіації польського композитора Карла Ліпінського (1790 — 1861) на теми українських народних пісень Шевченко міг слухати в Петербурзі у М. Маркевича, де часто збиралися не тільки відомі столичні артисти, а й приїжджі з-за кордону (Правдюк О. Т. Г. Шевченко і музичний фольклор України. — К., 1996. — С. 50).

Скавиця — Щекавиця — історична місцевість у Подільському районі Києва, одна з трьох гір, на яких, за літописом, оселилися легендарні засновники міста — брати Кий, Щек і Хорив. Названа ім’ям Щека. У повісті мова йде про Щекавицьке (Подільське кладовище).

...как некий Оссиан, ударил по струнам. — Оссіан — легендарний кельтський співець, герой кельтського народного епосу. За переказами, жив у III ст. в Ірландії, оспівував подвиги свого батька Фінна (Фінгала) і його дружинників. У 1765 р. шотландський поет-романтик і фольклорист Джеймс Макферсон (1736 — 1796) об’єднав свої, написані за мотивами кельтських балад, твори, що раніше друкувалися без підпису автора, і видав їх у двох томах під назвою «Твори Оссіана, сина Фінгала...» як нібито /508/ знайдені й перекладені ним твори Оссіана. Книжка набула широкої популярності, видавалася в перекладах у Західній Європі і в Росії. За часів Шевченка найбільш поширеним був російський переклад Є. І. Кострова (1792 та 1818). Поеми Оссіана Шевченко згадав також у листі до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р.

И вещие зарокотали — парафраз рядків зі «Слова о полку Ігоревім»: «...своя вещіа пръсты на живая струны въскладаше, они же сами княземъ славу рокотаху».

У степу могыла З витром говорыла... — варіант української народної пісні «Ой у полі могила з вітром говорила», записаної Шевченком орієнтовно 1843 — 1847 рр. й опублікованої у виданні: Маркевич М. Южноруські пісні. — С. 69 — 70. Інший варіант у збірці: Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем. — М., 1834. — 4.1. — С. 168.

Летыть орел через море: Ой дай, море, пыты!.. — українська народна пісня. Варіанти: Народные южнорусские песни / Изд. А. Метлинского. — С. 64, 65.

...прочитал акафист пресвятой Богородице... — Акафіст — у християнській богослужбовій літературі особливий вид молитовно-хвалебних пісень на честь Христа, Богородиці й святих.

...читал «Апостола». — Апостол — богослужбова книга православної церкви, що містить Діяння апостолів, їхні Послання та Апокаліпсис.

...пропето хором было «Многолетие»... — тобто молитовно-хвалебне піснопіння, яким закінчуються церковні відправи, пов’язані з урочистими подіями.

Книш — вид білого хліба з загорнутими всередину краями і намащеного салом або олією.

...поклониться домику покойного Ивана Петровича. — І. П. Котляревський помер 29 жовтня 1838 р.

Пушкар Мартин (? — 1658) — полтавський полковник. Брав участь у народно-визвольній війні 1648 — 1654 рр. Після смерті Богдана Хмельницького очолив повстання проти гетьмана І. Виговського. Загинув у бою під Полтавою.

...на плечах мраморной Пенелопы. — У поемі «Одіссея» Пенелопа — дружина Одіссея, ідеал жіночого благородства та подружньої вірності.

Зийшла зоря извечора, Не назорилася... — рядки з української народної пісні, записаної в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. рукою П. Чуйкевича. Запис являє собою народну контамінацію з двох пісень. Варіанти: Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные д. чл. П. П. Чубинским. — Т. 5. — С. 534, 535.

...в грязном переулке на Свистуне. — Свистун — передмістя Астрахані.

...неистово гнул на пе. — Картярський термін, що означає підвищення ставки вдвічі.

Чихир — ігристе червоне донське вино.

...не замедлил приобрести себе не одного матаха... — Матаха (вірм.) — молодий, красивий. Тут: молодий друг.

...после бесчисленных якшиолов... — Якші — ол (киргиз.) — вигук, що означає «хай живе».

...что он хотел купить для нее туркменского аргамака, привезенного из Новоп[етровского] ук[репления]... — Аргамак — старовинна назва по/509/родистих верхових коней у країнах Близького та Середнього Сходу. Новопетровське укріплення — фортеця в Оренбурзькій губернії на півострові Мангишлак. У 1857 — 1939 рр. — Форт Олександровський, з 1939 р. — місто Форт Шевченка (тепер Мангишлацької області Казахстану). На початку 50-х років XIX ст. становило фортецю з гарнізоном понад 700 чоловік. Шевченко перебував на засланні в Новопетровському укріпленні з 17 жовтня 1850 р. по 2 серпня 1857 р.

...обвенчаться на ней тайно в Черном Яру... — Чорний Яр — містечко на березі Волги недалеко від Астрахані. Чека (спотворене вірм.) — ні, нема.

...ходила в поденщицы облу чистить... — Обла — вобла, тараня. ...после Семена... — Очевидно, після 1 вересня за ст. ст., коли за церковним календарем відзначається день пам’яті християнського святого Симеона Стовпника.

«Со святыми упокой» — заупокійна молитва.

...я видел за Днепром около самых ворот Мошнинского монастыря. — Йдеться про Мошногорський Вознесенський чоловічий монастир, збудований у другій половині XVII ст. поблизу містечка Мошни Черкаського повіту Київської губернії (тепер село Черкаського району Черкаської області).

Єфрем Сирін (близько 306 — близько 373) — християнський письменник і богослов, один з отців церкви.

Юстин Філософ (? — 165) — ранньохристиянський мислитель і письменник, один з отців церкви.

Вовкулака — за українськими народними повір’ями, людина, що обертається у вовка.

Оренбург — центр Оренбурзької губернії (тепер обласний центр Російської Федерації). Під час заслання Шевченко кілька разів був в Оренбурзі. Вперше його привезли в Оренбург увечері 8 червня 1847 р. Тут він перебув кілька днів перед відправкою в Орську фортецю для проходження солдатської служби. Вдруге Шевченко прибув до Оренбурга 31 жовтня 1849 р. разом з іншими учасниками Аральської описової експедиції для завершення роботи над гідрографічними краєвидами Аральського моря і прожив тут майже сім місяців. Під час цього перебування в Оренбурзі Шевченко написав поему «Петрусь», поезії «Лічу в неволі дні і ночі», «Ми заспівали, розійшлись», «Не молилася за мене», «Мені здається, я не знаю», «Якби ви знали, паничі», «Буває, в неволі іноді згадаю», «Чи то недоля та неволя» та ін. У цей час він намалював кілька автопортретів, портрет Ф. та М. Лазаревських, портрети А. Племянникова, О. Бларамберг, М. Г. Ісаєва, М. Обручової, портрет К. І. Герна та його дружини. У квітні 1850 р. Шевченка заарештували за доносом брата М. Г. Ісаєва. Наприкінці травня його під посиленим конвоєм відправили етапом в Орську фортецю. Втретє Шевченко був в Оренбурзі у жовтні 1850 р., ймовірно, лише один день, коли його відправляли на нове місце заслання в Новопетровське укріплення. Згадки про Оренбург є в щоденнику поета, в листах.

На Пречисту буде сим недиль! — Пречиста — назва двох християнських свят на честь Богородиці: перше — 15 серпня за ст. ст. — день смерті Богородиці, друге — 8 вересня за ст. ст. — день народження Богородиці.

...нанял себе маленькую, о двух комнатах, квартиру, как раз против госпиталя, в Старой Слободке. — Після повернення з Аральської експе/510/диції Шевченко деякий час (на початку 1850 р.) мешкав у будинку в Старій, або Голубиній Слобідці (нині вулиця Козаковська) в Оренбурзі. Будинок належав квартирмейстеру Окремого Оренбурзького корпусу, картографу Карлу Івановичу Герну (1816 — ?), з яким Шевченко був у дружніх стосунках (див. лист К. І. Герна до М. М. Лазаревського. — Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 68).

Самара — центр Самарської губернії (тепер обласний центр Російської Федерації). Очевидно, через це місто Шевченка везли на заслання 1847 р. Як свідчить запис у щоденнику від 6 — 7 вересня 1857 р., Шевченко був у Самарі, повертаючись із заслання.

...по берегам речки Сакмары. — Сакмара — річка на Південному Уралі, права притока річки Уралу.

Бузулук — повітове місто Самарської губернії (тепер районний центр Оренбурзької області Російської Федерації). Шевченко був у цьому місті в червні 1847 р. по дорозі до місця заслання.

...плоские возвышенности Общего Сырта. — Общий Сирт — невисока гірська система на Південному Уралі, відроги якої простягаються майже до Каспійського моря.

...незаметно въехал в Татищеву крепость. — Фортеця в Оренбурзькій губернії (тепер село Татищеве Переволоцького району Оренбурзької області Російської Федерації), історія якої пов’язана з селянсько-козацьким повстанням 1773 — 1775 рр. під проводом Омеляна Пугачева. Шевченко був у ній в червні 1847 р., коли його везли на заслання, і в жовтні 1850 р. по дорозі з Орської фортеці на місце нового заслання — в Новопетровське укріплення.

Это здание называется здесь караван-сарай, недавно воздвигнутое по рисунку А. Брюллова. — Брюллов Олександр Павлович (1798 — 1877) — російський архітектор і художник-аквареліст, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1831 р.), брат К. П. Брюллова. Караван-сарай, збудований у 1837 — 1846 рр., існує і тепер. Охороняється державою як архітектурна пам’ятка.

...Сакмарские ворота... — головні ворота Оренбурга, біля яких був офіцерський пост.

Пістря — груба бавовняна тканина з різнокольорових ниток. ...он разумел волчий паспорт. — Особисте посвідчення («проходное свидетельство»), що видавалося неблагонадійним громадянам. Особам, які його отримали, не дозволялося постійно проживати в одному і тому ж місці.

Красниця — урочище і селище в Києві на спуску до Дніпра поблизу Аскольдової могили. Існувало з початку XVIII ст., знесене 1852 р. під час спорудження Ланцюгового моста. Було місцем прогулянок киян, зокрема військових, що служили у Печерській фортеці, розташованій поблизу.

Каргала — село Оренбурзького повіту Оренбурзької губернії (тепер селище міського типу, підпорядковане районній Раді Промислового району Оренбурга).

Неженка — село Оренбурзького повіту Оренбурзької губернії (тепер село Нєжинка Оренбурзького району Оренбурзької області Російської Федерації).

...что он командируется с транспортом на Раим. — Раїм — укріплення на річці Сирдар’ї, засноване 1847 і ліквідоване 1854 р. Шевченко /511/ тричі перебував у Раїмі: з 19 червня по 25 липня 1848 р. у складі Аральської експедиції; з січня до другої половини квітня та з кінця вересня до 10 жовтня 1849 р. Згадки про Раїм є у щоденнику Шевченка (запис від 16 липня 1857 р.) і в листах до А. Лизогуба від 1 лютого та 9 травня 1848 р. Варанта — викрадення худоби — одна з форм помсти у східних

народів.

...все, что было им прочитано от «П[етра] И[вановича] Выжигина» даже до «Четырех стран света», решительно все припомнил. — «Петр Иванович Выжигин» (СПб., 1831) — роман російського письменника Фадея Венедиктовича Булгаріна (1789 — 1859). Можливо, Шевченко мав на увазі інший роман Булгаріна — «Иван Выжигин» (СПб., 1829), герой якого потрапляє в полон до киргизів і в якому у спотвореному вигляді описано їх звичаї та побут. «Четыре страны света» — можливо, також описка. Очевидно, Шевченко мав на увазі роман М. Некрасова і М. Станицького (А Я. Панаєвої) «Три страны света» (Современник. — 1848, 1849; окр. вид. — СПб., 1851). В одному з розділів цього роману відтворено деякі риси життя і побуту киргизького народу.

Островна (Островне) — село (станиця) Оренбурзької губернії (тепер Сарахтаського району Оренбурзької області Російської Федерації). Одне з перших українських поселень в Оренбурзькій губернії на правому березі Уралу, засноване на початку XIX ст. Шевченко побував в Островному в червні 1847 р., в жовтні 1849 і в травні та вересні 1850 р.

Губерля — село Орського повіту Оренбурзької губернії (тепер Райського району Оренбурзької області Російської Федерації). Шевченко був у Губерлі в червні 1847 р., коли його везли з Оренбурга до Орської фортеці, в травні 1850 р., коли його під конвоєм перевозили з Оренбурга в Орську фортецю, і у вересні 1850 р. по дорозі з Орської фортеці до Новопетровського укріплення.

...я гулял в губерлинской роще и любовался окружающими ее горами... — Губерлинські гори — невисокий гірський масив у південно-східній частині Південного Уралу в басейні річки Губерлі.

А вот и Орская белеет... — Орська фортеця (Орськ) — військове укріплення в Оренбурзькій губернії (тепер Орськ, місто обласного підпорядкування Оренбурзької області Російської Федерації). Шевченко перебував в Орській фортеці на засланні як рядовий 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р., коли разом з іншими учасниками Аральської описової експедиції вирушив у похід до Аральського моря. Вдруге поет побував у Орській фортеці в жовтні 1849 р. по дорозі з Раїма в Оренбург, втретє — з кінця травня 1850 р., коли його під конвоєм привезли з Оренбурга, і до кінця вересня цього ж року до відправки в Новопетровське укріплення.

Яманкала (кирг.) — гниле місто.

...показался мне чем-то вроде жердели спелой... — Жерделя — місцева назва одного з видів абрикоса, вирощуваного в Україні.

...как титан Флаксмана... — «Титан» — одна з відомих скульптур англійського скульптора й графіка Джона Флаксмана (1755 — 1826).

Степь горит! — Картину пожежі, яку спостерігав Шевченко 12 травня 1848 р. під час переходу Аральської експедиції маршрутом Орськ — Раїм, він відтворив у малюнку «Пожежа в степу». Згадка про цю подію є також у поезії «У Бога за дверми лежала сокира». /512/

Джеломейка — казахський намет.

Павлов Капгтон Степанович (1792 — 1852) — український художник. Викладав малювання у Ніжинському ліцеї (1820 — 1839) та Київському університеті (1839 — 1846). Шевченко був особисто знайомий з Павловим. У 1847 р. після виходу Павлова у відставку мав зайняти його посаду вчителя малювання у Київському університеті (див.: Рудько М. П. Тарас Шевченко і Київський університет. — К., 1959. — С. 14 — 26).

Во сне повторилася та же огненная картина с прибавлением «Содома и Гоморры» Мартена. — Мартін Джон (1789 — 1854) — англійський художник і гравер. Автор картин на релігійні сюжети, пейзажів та ілюстрацій. Содом і Гоморра — за біблійним переказом, міста, що за гріхи їхніх мешканців були спалені небесним вогнем.

...башкирського тюря... — тобто людини знатного роду. «Мана аулья агач» (здесь святое дерево). — Легенда про «святе дерево» покладена в основу сюжету поезії Шевченка <<У Бога за дверми лежала сокира». Його змалював Шевченко на акварелі «Джангисагач».

Мы остановились на речке Карабутаке, вблизи воздвигавшегося в то время форта. — Карабутак — річка, що впадає в Іргіз — праву притоку Тургая. Форт Карабутак був збудований протягом травня — жовтня 1848 р. Шевченкові належить акварельний малюнок «Форт Карабутак».

...и здесь-то я познакомился с ним, с единственным человеком во всем безлюдном Оренбургском крае. — Шевченко має на увазі знайомство з К. I. Герном (див.: Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 225).

...чернеют, как маяки, киргизские, из камней или просто из камышу и глины сложенные, мазарки, как их называют уральские козаки. — Мазарки — в країнах Близького Сходу давні могили із зведеними над ними спорудами, забуті кладовища або місця, де вони були за переказами.

...вблизи могилы батыря Дустана. — Шевченкові належить акварельний малюнок «Дустанова могила». Батир — у деяких східних народів — герой, хоробрий воїн, богатир.

...на предшествовавший нам транспорт напала шайка хивинцев... — Шевченко має на увазі дійсний випадок — напад хівинців на транспорт знімального загону, яким командував прапорщик корпусу топографів Яків Петрович Яковлев (див.: Т. Г. Шевченко: Біографія. — С. 225 — 226). ...построено укрепление, называется Раим, от абы воздвигнутой здесь за сто лет над прахом батыря Раима... — Аба — пам’ятник. На малюнку Шевченка «Укріплення Раїм. Внутрішній вигляд» зображено зруйновану могилу батира Раїма.

Золотоноша — повітове місто Полтавської губернії (тепер районний центр Черкаської області). Ймовірно, Шевченко був у цьому місті 1845 р.

...сравнивая их с библейскими евреями, а аксакалов их с патриархом Авраамом. — Авраам — біблійний родоначальник єврейських племен. За біблійним переказом, мандрував землями Двуріччя, Палестини та Єгипту (Книга Буття. Гл. XI — XXV). Аксакал (казах.) — поважний старий чоловік, старійшина.

...описывает он... земляка своего, находившегося при описной экспедиции на Аральском море и возвратившегося в укрепление с широчайшей бородою, где уральские козаки... приняли его за своего расстригу-попа... — автобіографічний епізод, докладно описаний Шевченком у щоденнику (запис від 16 липня 1857 р.). /513/

...неистовым камедулом... — Камедули (камальдули) — чернечий орден, заснований на початку XI ст. бенедиктинцем Ромуальдом. Назва ордену походить від назви пустелі в Апеннінських горах. Чернечий устав камедулів відзначався граничним аскетизмом.

...почему он его шутя и называет кантонистом... — Кантоністами називали солдатських синів, що від народження приписувалися до імперського військового відомства, навчалися в спеціальних військових школах і відбували тривалу військову службу.

...такие сведения (в геологическом отношении), за сообщение которых сам Мурчисон сказал бы спасибо. — Мурчісон Родерік-Імпі (1792 — 1871) — англійський геолог. Член Петербурзької АН (з 1845 р.). У 1840 — 1841 рр. на запрошення російського уряду провадив геологічні дослідження в європейській частині Російської імперії, зокрема й в Україні.

...совершено было над ним елеосвящение... — Єлеосвячення — церковне таїнство над хворим — нанесення на лобі хворого образу хреста, освяченим за церковним обрядом єлеєм.

...он отослал свою честную душу на лоно Авраамле. — Тобто помер. Біблійний вислів (Лука. Гл. XVI. В. 22).

...как, например, поражают «Письма из-за границы» законодателя русского слова... — Мова йде про твір російського історика, письменника і публіциста Миколи Михайловича Карамзіна (1766 — 1826) «Письма русского путешественника» (1791).

...или задушевного друга и помощника его «Письма из Финляндии». — Очевидно, мається на увазі твір російського поета Костянтина Миколайовича Батюшкова (1787 — 1855) «Картина Финляндии (отрывок из писем русского офицера)» (1809).

Фролівський монастир — жіночий монастир у Києві (існує і нині), відомий з XV ст. У 1710 р. його об’єднано з Вознесенським монастирем, переведеним з Печерська у зв’язку із спорудженням Старої Печерської фортеці. Розташований на колишній Притисько-Микільській вулиці (тепер вулиця Г. Лівера).

...в Чигиринской богоспасаемой пустыни. — Мова йде про Троїцький дівочий монастир у Чигирині. Про нього поет згадує у поемі «Княжна». Шевченкові належить малюнок «Чигиринський дівочий монастир» (1845).

Геродот (близько 484 — 425 рр. до н. е.) — старогрецький історик. Тут, можливо, описка. За сюжетом повісті, Никифор Федорович щоденно читав і дбайливо зберігав книжку римського історика Тіта Лівія.

Спаси уповающих на Тя, Мати незаходимого солнца — молитва на честь Богородиці.

Зажурылась попадя Своєю бидою — жартівлива українська народна пісня. Варіант: Peśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego... — С. 462 — 464.

Жито, маты, жито, маты, Жито не полова — жартівлива українська народна пісня. Варіанти пісні зведено у вид.: Українська народна творчість. Жартівливі пісні. — К., 1967. — С. 168 — 171.

Заказать разве Сенчилову образ для его пасики? — Йдеться про Олексія Фроловича Сенчила-Стефановського (1808 — 1866) — українського художника, близького друга Шевченка. У 1840 — 1860 рр. був учителем малювання в Київській повітовій школі на Подолі, співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. Разом з Шевченком 1846 р. брав /514/ участь в археологічних розкопках могили Переп’ят (Перепет) — поблизу Фастова.

...ступай в лавру... — Йдеться про Києво-Печерську лавру — православний чоловічий монастир, заснований 1051 р. Антонієм Печерським у печерах (звідси назва) поблизу Києва. У XI ст. став центром поширення й утвердження християнства в Київській Русі. У XII ст. дістав назву лаври. Відіграв значну роль у розвитку освіти, науки, культури, в XVI — XVII ст. — центр антиуніатської боротьби. У 1632 р. внаслідок об’єднання школи Києво-Печерської лаври з Київською братською школою створено Києво-братську колегію (з 1701 р. — Київська академія). У Києво-Печерській лаврі у різні часи працювали Никон, Нестор, Сильвестр, Іларіон, П. Беринда, П. Могила, Л. Баранович та ін.

...спроси там отца типографа. — Друкарня Києво-Печерської лаври заснована 1615 р. українським церковним і культурним діячем Єлисеєм Плетенецьким (1550 — 1624), архімандритом Києво-Печерської лаври з 1599 р. Друкарня видавала книги релігійного змісту, історичні, полемічні, художні твори, шкільні підручники тощо. У повісті Шевченко не називає імені свого знайомого отця-друкаря, «проте, — як пише П. В. Жур, — відомо, що 1846 року це був шістдесятилітній ієромонах Веніамін, виходець з родини священика Київської губернії. З 1800 року він навчався у нижчих класах Київської духовної академії латини, поезії, риторики та філософії, а по трьох роках — богословських предметів, „притому, — як зазначено в його послужному спискові, — вищого латинського та російського красномовства, вищої чистої математики, історії, географії та сільської економії“. В ченці пострижений у Києво-Печерській лаврі 1818 року, а вже через чотири роки його призначено начальником друкарні, де перед тим „займався читанням проб друкованих у лаврській друкарні книг“, тобто виконував обов’язки коректора та редактора» (Жур П.. З київських зустрічей// Літературна Україна. — 1989. — № 10. — 9 березня). ...акафист Пресвятой Богородицы Одигитрии и «Киевский Патерик»... — Одігітрія (грецьк. провідниця) — так звана чудотворна ікона Богородиці. «Киевский Патерик» — збірка легенд про київських святих, так званий «Києво-Печерський Патерик», складений у першій половині XIII ст. Пізніше багато разів перероблявся і доповнювався.

...подражать святому прекрасному юному отроку праведного князя Бориса. — Мова йде про християнського святого Мойсея Угрина. За легендою, був дружинником князя Бориса і єдиний врятувався після вбивства Бориса та його прибічників князем Святополком.

Накануне Воздвижения честного и животворящего креста Господня... — Мова йде про свято Здвиження хреста Господнього (Здвиг) — одне з церковних свят, що відзначається 14 вересня за ст. ст. За однією з легенд, це свято пов’язане зі спорудженням в місті Єрусалимі церкви над печерою, де знаходився хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Під час освячення церкви, що відбулося 14 вересня 335 р., єпископ, щоб дати можливість віруючим побачити хрест, піднімав (здвигав) його високо над головою.

...читал уже третий кондак акафиста... — Кондак — назва кожної з тринадцяти церковних пісень, що складають акафіст.

...нет ли где заплесневелого кныша от прошлогодней хавтуры? — Хавтура — похорон з поминальним обідом. /515/

...начал читать, утешения ради, житие преподобного мученика Моисея Угрина, за целомудрие пострадавшего от некия блудныя болярини... — одна з легенд «Києво-Печерського Патерика».

Бодня — діжка з кришкою.

Підварки — передмістя Переяслава.

«Господи, не лиши мене небесных Твоих благ» — молитва на сон грядущий християнського письменника і проповідника, архієпископа Константинопольського Іоана Златоуста; близько 347 — 407).

...и вижу его, седовласого, маститого, кроткого старца с писаною большою книгою в руках... — Очевидно, йдеться про Андрія Первозванного, біблійного апостола, який, за церковною легендою, проповідуючи християнство, дійшов до берегів Дніпра і, освятивши землю на одній з круч на території сучасного Києва, передрікав появлення у цій місцевості великого і прекрасного міста.

...кровожадным и корыстолюбивым поклонникам Одина. — Одін — скандинавське божество, бог війни.

Кто, посещая Киево-Печерскую лавру, не отдыхал на типографском крыльце... — 3 ґанку друкарні Києво-Печерської лаври відкривалися чудові краєвиди на Київ та Задніпров’я. Один з них Шевченко відтворив на малюнку «Дальні печери Києво-Печерської лаври».

Однажды я, давно когда-то, отслушав раннюю обедню в лавре, вышел по обыкновению на типографское крыльцо. — Описаний далі епізод знайомства оповідача з молодою дівчиною має автобіографічний характер (див.: лист Шевченка до О. Бодянського від 3 січня 1850 р.; Афанасьев-Чужбинский А.С. Воспоминания о Т. Г. Шевченке. — С. 34).

Гайдн Франц-Йозеф (1732 — 1809) — австрійський композитор, представник віденської класичної школи. Високу оцінку творам Гайдна Шевченко дав у щоденнику (запис від 5 лютого 1858 р.) та в повісті «Музыкант».

...вышли в святые ворота Николы Святоши... — За церковною легендою, воротарем біля головних воріт Києво-Печерської лаври служив пострижений у ченці 1107 р. чернігівський князь Микола Давидович (у ченцях Микола Святоша).

Они пошли по направлению к «Зеленому трактиру»... — Йдеться про популярний у першій половині XIX ст. готель у Києві, розташований недалеко від Києво-Печерської лаври на Московській вулиці. Збудований у 1803 — 1805 рр.

А знаєте ли, Глафира у меня выиграла сегодня пари. — Можливо, асоціація з ім’ям близької знайомої Шевченка, української художниці Глафіри Іванівни Псьол (1823 — 1886).

...сапоги, правда, личные... — тобто шкіряні чоботи невисокої якості, пошиті міздрею усередину, боком, де була вовна, наверх (див.: Даль В. Толковый словарь. — М., 1955. — Т. 2. — С. 259).

...не можем найти Рейтарскую улицу... — вулиця у Києві, простягається від Золотоворітської вулиці до Львівської площі. Рейтарською почала називатися з кінця XVII ст.

...квартира наша здесь же, на Печерском, в доме мещанки Сиволапихи. — Міщанка Сиволапиха — особа не вигадана. У 80-ті роки минулого століття на Печерську, на вулиці Еспланадній, справді стояв будинок міщанки Сиволапової (див.: Жур П. Дума про Огонь. — С. 236). /516/

Мне был знаком отец Досифей, настоятель больничного монастыря, и я отправился к нему просить оказать нам великую услугу и просить кого следует, чтобы позволено было посетить нам пещеры... — Досифей (1780 — ?; світське ім’я і прізвище — Максим Якович Іващенко) — ієромонах Києво-Печерської лаври (з 1816 р.), певний час був наглядачем дальніх печер, з 1841 р. — ігумен лікарняного монастиря Києво-Печерської лаври. Автор книжки повчань «Христианские утешения в скорбях житейских», виданої 1847 р. в Петербурзі (див.: Жур П. З київських зустрічей // Літературна Україна. — 1989. — № 10. — 9 березня).

...с нами послали в провожатые маститого старца отца Иоакима. — Мова йде про ієродиякона Києво-Печерської лаври Іоакима Яроцького. У 1840-х роках він був служителем при лаврській лікарні, а також відправляв богослужіння в лаврських печерах (див.: Жур П. З київських зустрічей // Літературна Україна. — 1989. — № 10. — 9 березня).

...на горизонте показывается блестящая Аврора... — Аврора — в римській міфології богиня світанку.

...лежала книжка «О[течественных] з[аписок]», развернутая на Давиде Коперфильде. — «Отечественные записки» — російський літературний і громадсько-політичний щомісячний журнал, який видавав у 1839 — 1867 рр. в Петербурзі А. Краєвський. Роман «Давид Копперфільд» англійського письменника Чарлза Діккенса (1812 — 1870) друкувався в журналі 1851 р. (т. 74 — 78, № 1 — 10).

...у нее на голове вместо платка был кораблик... — Кораблик — старовинний головний убір заміжньої жінки на Україні.

«Современник» — російський літературний і громадсько-політичний журнал, заснований О. Пушкіним. Виходив у Петербурзі у 1836 — 1866 рр. З 1847 р. і до закриття цензурою мав демократичне спрямування.

Ах ты, бессережная! — Безсережна — бідна, незаможна.

Ой ты, козаче, ты зеленый барвиночку! Хто ж тоби постеле в поли билую постиленьку? — Рядки з української народної пісні «Ой зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя...», однієї з улюблених пісень Шевченка. Варіанти: Народные южнорусские песни. — С. 81, 82.

...пела, бывало, иногда какой-то «Черный цвет...» — Очевидно, йдеться про поширений у той час у міщанських колах сентиментальний романс «Черный цвет, мрачный цвет...». Цей романс співає героїня п’єси О. Островського «Картина семейного счастья» (Московский городской листок. — 1847. — № 60). Про популярність романсу «Черный цвет, мрачный цвет...» див. також: Газенпуд А. Достоевский и музыка. — Л., 1971. — С. 91. Як свідчить В. I. Аскоченський, Шевченко знав цей романс (Домашняя беседа. — 1861. — № 33. — С. 646).

...и даже выписать цветочных семян из Риги... — Перебуваючи у Вільні в 1829 — 1831 рр., Шевченко, на думку А. П. Непокупного, міг читати оголошення про продаж та пересилку насіння у «Реєстрі свіжого насіння зі складу пана Карла Генріха Вагнера у Ризі...» (див.: Непокупний А. П. Балтійські родичі слов’ян. — К., 1979. — С. 74 — 75).










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.