[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 4: Повісті. — С. 516-551.]

Попередня     Головна     Наступна






КОМЕНТАРІ (продовження)



ХУДОЖНИК


Джерело тексту:

Чорновий автограф (ІЛ, ф. 1, № 102).

Рукопис in 4° чорнилом різних відтінків на 40 аркушах, за авторською /517/ нумерацією на 20 подвійних аркушах сірувато-жовтого паперу. Окремі аркуші частково списані Шевченком раніше: на арк. 111 написано дев’ять рядків тексту з десятого розділу першої частини повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»; на арк. 191 запис: «Горек хлеб подаяния и жестоки 1 пороги чужого крыльца Данте Алегиери»; на цьому ж аркуші записано: «Свидание» та «Bronisławu Zaleskiemu». Записи ранішого походження трапляються також на інших аркушах. На деяких аркушах є ледве помітні малюнки олівцем, а також сліди дитячого малювання та проби пензля сепією. Текст твору остаточно не викінчений: в окремих випадках не вистачає потрібних за змістом слів, іноді слово повторюється двічі, при написанні деяких слів пропущені склади, літери, трапляються випадки логічної та граматичної неузгодженості.

Подається за цим автографом. Пропущені слова, необхідні для розуміння змісту, заповнюються у квадратових дужках за контекстом. Неузгодженості та повтори окремих слів усуваються шляхом введення редакторських кон’єктур за контекстом:



Автограф

Основний текст

С. 140

Не шушера какая-нибудь — художники, да студенты, да двугривенные сенатские студенты, а люди, для которых нужна была бутылка медоку и какой-нибудь особенный бефстек.


Не шушера какая-нибудь — художники, да студенты, да двугривенные сенатские чиновники, а люди, для которых нужна была бутылка медоку и какойнибудь особенный бефстек.

С. 156

края, где растут эти все эти удивительные растения


края, где растут все эти удивительные растения

С. 163

И в самом деле, классы посещая по-прежнему исправно, но работаю вяло.


И в самом деле, классы посещаю по-прежнему исправно, но работаю вяло.

С. 173

Меня больше всего занимал тогда больше всего мой новый непромокаемый плащ.


Меня больше всего занимал тогда мой новый непромокаемый плащ.

С. 183

Смиренница Паша сидела за «Радклифским священником»


Смиренница Паша сидела за «Векфильдским священником»

С. 186

замечено, что и между цивилизованными нациями, что люди, выходящие из круга обыкновенных людей ~ были чтителями, а нередко и усердными поклонниками веселого бога Бахуса.


замечено, что и между цивилизованными нациями люди, выходящие из круга обыкновенных людей ~ были чтителями, а нередко и усердными поклонниками веселого бога Бахуса.



1 Так в автографі. Правильне написання цього слова — «жестки» — Шевченко подає у листі до Бр. Залеського (між 3 липня і 15 вересня 1856 р.). /518/


С. 194

Демский ~ улыбнулся и дав знак рукою, чтобы я наклонился к нему.


Демский ~ улыбнулся и дал знак рукою, чтобы я наклонился к нему.

С. 195

Но эти бедные тунеядцы, носом, как голодные собаки, носом чуют милостыню.


Но эти бедные тунеядцы, как голодные собаки, носом чуют милостыню.

С. 197

после высокого наслаждения этой обаятельной гармонии необходим душевный отдых.


после высокого наслаждения этой обаятельной гармонией необходим душевный отдых.

С. 199

такою, по крайней мере, она впоследствии она сама себя называла.


такою, по крайней мере, она впоследствии сама себя называла.



Автограф датований: на арк. 11 над текстом позначено початок роботи над твором — «25 генваря 1856», на останньому арк. 204 внизу — її закінчення — «4 октября 1856».

Датується за автографом: 25 січня — 4 жовтня 1856 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Художник, 25 янв. и 4 октяб. 1856, 10 л. — /4 л.» (Основа. — 1862. — № 3. — С. 143). У повідомленні мова йде про автограф, що нині зберігається в ІЛ.

Вперше надруковано за цим автографом з редакторським підзаголовком «(Автобиографическая повесть)» у журналі «Киевская старина» (1887. — № 1. — С. 1 — 35; № 2. — С. 193 — 236; № 3. — С. 386 — 411). Публікація містила багато відхилень від автографа. Окремі відхилення виникли внаслідок неправильного прочитання оригіналу або заміни маловідомих спеціальних термінів іншими словами, наприклад, в автографі: «в единственном, весьма не с иголки вицмундире» (арк. 51), в «Киевской старине»: «в единственном, весьма не щегольском вицмундире» (№ 1. — С. 24); «лекцию о всепожирающем быстролетящем времени» (арк. 17:) — «лекцию о всепожирающем быстролетном времени» (№ 3. — С. 392); «Расхвалил безмерно его припорохи» (арк. 22) — «Расхвалил безмерно его трафареты» (№ 1. — С. 9); «следок Микель-Анжело» (арк. 22) — «слепок Микель-Анджело» (№ 1. — С. 11); «После анатомии» (арк. 32) — «После Антиноя» (№ 1. — С. 15) та ін. Переважна більшість відхилень від автографа з’явилася в результаті довільного редагування, «доопрацювання» Шевченкового тексту. Так, наприклад, в автографі: «Нас, хоть бы на смех, не преследовала ни одна маска» (арк. 103), в «Киевской старине»: «Ни одна маска, хоть бы на смех, не преследовала нас» (№ 2. — С. 207); «сказал Штернберг, развертывая афишу» (арк. 103) — «сказал он, развертывая афишу» (№ 2. — С. 207); «Какой же я бессовестный эгоист!» (арк. 17г) — «Какой я, однако, бессовестный эгоист!» (№ 3. — С. 394) та ін. /519/

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С. портретом поэта // Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 260 — 396.

У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі кріпака-інтелігента, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музыкант». Проблема трагізму становища обдарованої людини з народу в різних варіантах широко розроблялася прогресивною тогочасною літературою.

Твір є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в період перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв. «Перед нами — не тільки велика кількість даних для зовнішньої біографії, але й ряд інших даних, що доповнюють наше уявлення про художні смаки і естетичні погляди Т. Г. Шевченка, про його наукові інтереси, про його соціальні інтереси, про його інтимне життя» (див.: Білецький О. Російська проза Т. Шевченка // Зібр. праць: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2. Українська література XIX — поч. XX ст. — С. 231).

За жанровими особливостями, принципами зображення, характером типізації повість має складну структуру. Мемуарні елементи органічно співіснують у ній з елементами епістолярного жанру та нарису. Перша частина — виразно автобіографічна й мемуарна; розповідь вкладено в уста художника, в образі якого синтезовано риси й учинки реального Івана Максимовича Сошенка і погляд зрілого Шевченка на події та оточення часів власної молодості. Образ героя — спершу обдарованого кріпака-малярчука, згодом — молодого художника, захопленого мистецтвом і життям мистецької богеми, — суто автобіографічний (з деякими елементами художнього домислу) у першій частині. У другій — риси автобіографізму властиві психологічній «біографії» героя, тоді як історія фатального одруження й трагічна розв’язка домислені на основі реальних фактів з життя декого з колег-художників; відбилася тут і романтична ідея всеохоплюючого служіння божественному мистецтву. Спогади Шевченка подаються у формі листів героя про навчання в Академії мистецтв, про мистецьке життя у тогочасному Петербурзі.

Повість цікава як документ епохи, у ній глибокі, яскраві характеристики видатних діячів культури того часу — благодійників автора: К. П. Брюллова, О. Г. Венеціанова, В. А. Жуковського, М. Ю. Вієльгорського; а також його сучасників та друзів — В. І. Штернберга, Г. К. Михайлова, П. Ф. Соколова, А. М. Мокрицького, К. І. Йоахіма та ін. Колоритні й образи персонажів, прототипами яких були реальні особи: Паші (Марія Яківна Європеус), мадам Юргенс (Кароліна Карлівна Юргенс) та ін.

У цьому відношенні характер повісті близький до твору Д. В. Григоровича «Неудавшаяся жизнь» (1850). Автор її одночасно з Шевченком навчався в Академії мистецтв, і його персонажами були здебільшого ті ж, що і в Шевченка, визначні особистості тогочасної академії, її талановиті учні — П. С. Петровський, І. К. Айвазовський, Г. Борисов та багато інших.

У розповіді про останні роки життя героя Шевченко використав відомості про трагічні обставини особистої долі відомих художників, своїх сучасників — О. В. Тиранова та П. А. Федотова, які закінчили своє життя в лікарні для душевнохворих. Тут особливо відчувається розмежованість /520/головного героя й оповідача, що допомагає Шевченкові ширше розкрити свої погляди на соціальні явища дійсності.

Великий Торвальдсен... — Торвальдсен Бертель (1768/1770 — 1844) — датський скульптор, представник класицизму в мистецтві.

...артистическое поприще начал растиранием охры и мумии... — Охра — мінеральна жовта або червона фарба. Мумія — складова частина для приготування фарб мінерального походження.

Остаде — брати Андріан (1610 — 1685) та Ісаак ван Остаде (1621 — 1649) — голландські художники-жанристи.

Бергем — Берхем Николас (1620 — 1683) — голландський художник, автор пасторальних пейзажів, картин на міфологічні та алегоричні теми, портретів.

Теньер — Тенірс Давид (Молодший; 1610 — 1690) — фламандський художник-жанрист і пейзажист. Шевченко високо цінував його картину «Вартівня» (1642), яку називав «Казармою», і мріяв виконати з неї естамп у техніці акватинти (зберігається в Ермітажі).

Рубенс Пітер-Пауль (1577 — 1640) — фламандський живописець. Автор картин на міфологічні, біблійні, алегоричні сюжети, портретів і т. п. Шевченко згадував його також у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

фан-Дейка... — Ван-Дейк Антоніс (1599 — 1641) — фламандський художник, автор майстерних портретів, писав також картини на біблійні та міфологічні сюжети. Його автопортрет Шевченко міг бачити в Ермітажі, який відвідував з А. М. Мокрицьким ще до викупу з кріпацтва (див.: Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — М., 1975. — С. 146), а також і пізніше під час навчання у Петербурзькій Академії мистецтв.

Разверните Базари... — Базарі Джорджо (1511 — 1574) — італійський художник, архітектор та історик мистецтва, автор праці «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» (Рим, 1550), французький переклад якої у 1839 — 1840 рр. мала Академія мистецтв.

...политика наместников святого Петра... — Намісниками святого Петра на землі називали себе папи римські, використовуючи переказ про апостола Петра, який нібито заснував єпископство в Римі.

...для ... затмения еретического учения Виклефа и Гус а... — «Єретичним вченням» (з точки зору католицької церкви) Шевченко тут називає вчення Джона Уїкліфа (1320 — 1384) — англійського реформатора церкви та Яна Гуса (1371 — 1415) — чеського мислителя-патріота, борця проти католицької реакції, ідеолога чеської Реформації.

...неустрашимого доминиканца Лютера... — Лютер Мартін (1483 — 1546) — діяч Реформації в Німеччині, засновник протестантизму (лютеранства). Був августинським ченцем. Тут помилково названий домініканцем.

...Лев X и Леон II... сыпали золото... — Папи римські початку XVI ст. Лев X (1513 — 1521) та Юлій II (1503 — 1513), які витрачали значні церковні кошти на будівництво та прикрашування палаців і храмів.

...умирали великие художники с голоду, как, например, Корреджио и Цампиери... — Корреджо (справжнє ім’я — Антоніо Аллегрі; близько 1489 — 1534) — італійський живописець епохи Високого Відродження. Цамп’єрі Доменіко (Доменікіно; 1581 — 1641) — італійський живописець, представник академізму XVII ст. /521/

...величественный портик Румянцовского музея... — Румянцевський музей (музей і публічна бібліотека), заснований М. П. Румянцевим (1754 — 1826) у Петербурзі, відкрито 1831 р., а 1861 р. перевезено до Москви. В палаці Румянцева, розташованому на колишній Англійській набережній містилося Товариство заохочування художників, куди у 1835 р. Шевченко представив свої рисунки, які отримали схвальну оцінку Комітету Товариства.

...красные занавеси в доме графини Лаваль. — Будинок Олександри Григорівни Лаваль (? — 1850), дружини гофмейстера двору Івана Степановича Лаваля (? — 1846), знаходився на колишній Англійській набережній. У ньому був один із найвідоміших у Петербурзі аристократичних літературних салонів, який відвідували І. Крилов, В. Жуковський, О. Пушкін, А. Міцкевич, О. Грибоедов. Тут свого часу збиралися також декабристи. Про дочку Лавалів — Катерину Іванівну, дружину декабриста князя С. П. Трубецького (1790 — 1860), яка з цього будинку виїхала в Сибір, йдеться у поемі М. О. Некрасова «Русские женщины». Тепер тут Російський державний історичний архів (РДІА).

...встречать восход солнца на Троицком мосту. — Тоді це був наплавний міст через Неву, що з’єднував центральну частину міста з Петербурзькою стороною. Постійний десятиарковий міст споруджено пізніше — 1897 — 1903 рр.

Я часто любовался пейзажами Щедрина, и в особенности пленяла меня его небольшая картина «Портичи перед закатом солнца». — Портічі — місто в Італії, збудоване на місці Геркуланума, зруйнованого при виверженні Везувію в 79 р. Щедрін Сильвестр Феодосійович (1791 — 1830) — живописець-пейзажист, один з основоположників російського реалістичного пейзажу.

...на меня эти статуи делали самое дурное впечатление, особенно уродливый Сатурн... — Сатурн — римський бог хліборобства, Золотого віку (грецький Кронос); Кронос правив світом, скинувши з неба батька Урана, за що йому віщували таку ж долю. Щоб запобігти цьому, Кронос ковтав своїх дітей (це символ усепоглинаючого часу). Більшість декоративних статуй Літнього саду виконана венеціанськими скульпторами-декораторами кінця XVII — початку XVIII ст.; вони відзначаються надмірною кількістю різноманітних атрибутів та прикрас і недостатньою увагою авторів до точності зображення анатомічної будови людських постатей, що характерне для стилю пізнього бароко і рококо. В автобіографії Шевченко відзначав їх негативні риси, згадуючи, як він «бегал в Летний сад рисовать с безобразных неуклюжих статуй». «Сатурн» — робота венеціанського скульптора Франческо Пенсо, прозваного Кабіанка (1665 — 1737).

...любовался прекрасною гранитною вазою и величественною архитектурою Михайловского замка. — Гранітна ваза — ваза біля ставка в Літньому саду, виконана у м. Ельфдалені (Швеція) з темно-рожевого порфіру за стародавніми зразками, знайденими у Помпеї. Встановлена 10 вересня 1839 р., тобто після подій, описаних у повісті. Михайлівський замок — замок у Петербурзі біля Літнього саду, збудований за наказом Павла І в 1797 — 1800 рр. архітектором В. Ф. Бренна за проектом В. І. Баженова. В день св. Михайла 8 листопада 1800 р. був освячений, звідси і його назва. У 1822 р. в зв’язку з передачею його до інженерного відомства пе/522/рейменований в Інженерний замок. В ньому містилося військово-інженерне училище.

...это, действительно, был мальчик лет четырнадцати или пятнадцати... — На час зустрічі Шевченка з художником Іваном Максимовичем Сошенком (1807 — 1876), згодом викладачем малювання в учбових закладах в Україні, від особи якого ведеться розповідь, Шевченкові було вже більше двадцяти років. Це підтверджують спогади І. М. Сошенка, записані М. К. Чалим, у яких він згадував, що познайомився з Шевченком, коли вчився в Академії мистецтв «в гипсовых „головах“ или нет, кажется, уже в „фигурах“ (1835 — 1836 гг.)» (Основа. — 1862. — № 5. — С. 54). За документами Академії, в класі «гіпсових голів» Сошенко вчився у 1834 — 1835 рр., в класі «гіпсових фігур» — у 1835 — 1836 рр. (див.: Матійко Г. П. На полюсах Шевченкової біографії. — К., 1973. — С. 9). З огляду на це можна думати, що їхня зустріч відбулася в проміжок часу від 1834 до 1836 р. П. В. Жур вважає, що вона відбулася 3 липня 1836 р. (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. — С. 41).

Про місце зустрічі існує дві версії. Сошенко у цих же спогадах стверджує, що вони вперше зустрілися в нього на квартирі (Основа. — 1862. — № 5. — С. 54). Шевченко версію про зустріч із Сошенком у Літньому саду переніс згодом з повісті до автобіографії. Найімовірніше, для цього епізоду в повісті Шевченко використав добре відому йому подію, що сталася не з ним, а з його близьким другом В. І. Штернбергом, якого за малюванням у Літньому саду побачив художник М. І. Лебедев. Він помітив талант тринадцятилітнього художника, підтримав його, заохочував, допомагав порадами і сприяв його вступові до Академії мистецтв (див.: Стасов В. В. Статьи и заметки, не вошедшие в собрание сочинений. — М., 1954. — Т. 2. — С. 300; Бородін В. С. та ін. Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 40).

...был назначен довольно верно контур Сатурна. — Шевченко, напевне, як і його герой, працюючи у Ширяева, не мав можливості малювати з гіпсових зліпків античних статуй в Академії мистецтв, що було передбачено учбовою програмою, за якою навчалися художники, а тому малював із декоративних статуй Літнього саду.

У комнатного живописца Ширяева. — Ширяев Василь Григорович (1795 — ?) походив з кріпаків, відпущений на волю і записаний до Петербурзького живописного ремісничого цеху в другій половині 1828 р. Вчився в Арзамаській художній школі академіка О. В. Ступіна та в рисувальному класі Товариства заохочування художників у Петербурзі. Був одним із відомих на той час петербурзьких майстрів декоративного живопису і разом із своєю артіллю оздоблював приватні й громадські приміщення.

У 1832 р., як пише Шевченко в автобіографії, поміщик «вняв неотступной моей просьбе, законтрактовал меня на четыре года разных живописных дел цеховому мастеру некоему Ширяеву, в С.-Петербурге». Контракт, укладений Ширяєвим з П. В. Енгельгардтом, не зберігся. Проте зберігся аналогічний контракт, укладений Ширяєвим того ж 1832 р. з міщанином повітового містечка Поріччя Смоленської губернії Никифором Паршиним на навчання його сина Івана. За цим контрактом Ширяев зобов’язувався навчити учня «рисовать, писать мифологические и исторические фигуры и фарцорнамент, цветы и разные украшения по стенам и потолку клеевыми и масляными красками» (Судак В. О. До біографії /523/ Т. Г. Шевченка раннього періоду // Радянське літературознавство. — 1983. — № 3. — С. 44). Документ дає уявлення і про досить скромні побутові умови, які Ширяев мав забезпечити учневі, а учень повинен був коритися майстрові та його домашнім, без дозволу нікуди не відлучатися. За непослух і недбайливе ставлення до навчання вчитель міг суворо «спитати», але «без тілесного покарання». Очевидно, такими ж, а можливо, ще й суворішими, були умови контракту Ширяева з П. Енгельгардтом на навчання Шевченка, оскільки він був кріпаком, а Паршин — вільною людиною, міщанином. Тяжке підневільне становище учня Ширяева — героя повісті — описано Шевченком у його творі.

...вспомнил Аполлона Бельведерского, т. е. пародию на Бельведерского бога... — Аполлон Бельведерський — мармурова копія римського часу з втраченого бронзового оригіналу, виконаного грецьким скульптором Леохаром, яка зберігається у Римі (Ватикан). Тут Шевченко говорить про невисокої якості копію цієї скульптури в Петербурзькому Літньому саду, яку, напевне, малював і він сам з учбовою метою.

У меня стояла на мольберте [копия] с старика Веласкеца, что в Строгановой галереє... — Веласкес (Родрігес де Сільва Веласкес) Дієго (1599 — 1660) — іспанський художник, один з найвизначніших представників реалізму в живопису. Згадана картина, яка тепер не вважається твором Веласкеса, знаходилась у картинній галереї, заснованій бароном генерал-лейтенантом Сергієм Григоровичем Строгановим (1707 — 1756) у палаці, побудованому Растреллі на Невському проспекті № 17. Сучасником Шевченка, якому належала тоді галерея, був граф Олександр Сергійович Строганов (1818 — 1864), єгермейстер двору, нумізмат, один із засновників Петербурзького археологічного товариства.

...до безобразного Фраклита и Гераклита. — Тут, напевне, Шевченко мав на увазі бюст «Дволикого Януса» роботи невідомого автора XIX ст., який він прийняв за поширене зображення давньогрецьких філософів Демокріта і Геракліта.

...дом архитектора Монферрана... — Монферран Август Августович (1786 — 1858) — російський архітектор, представник пізнього класицизму. За його проектами збудовані Ісаакіївський собор та Олександрівська колона у Петербурзі.

У мадам Юргенс... — їдальня Кароліни Карлівни Юргенс знаходилася на 6-й лінії Васильєвського острова (див.: Моренец Н. И. Шевченко в Петербурге. — Л., 1960. — С. 61). Ця їдальня детально описана також у повісті Д. В. Григоровича «Неудавшаяся жизнь», присвяченій нелегкій долі художників того часу.

...я думал было повести его в Академию и показать ему «Последний день Помпеи». — Картина К. П. Брюллова «Останній день Помпеї» (1833) привезена в Росію з Рима 1834 р. і виставлена в Академії мистецтв (тепер зберігається в Російському музеї (Санкт-Петербург)). У Петербурзі картина була захоплено зустрінута передовою громадськістю, викликала небувалий потік відвідувачів до Академії мистецтв.

На первой странице знаменитого романа Диккенса «Никлас Никльби»... — Роман Чарлза Діккенса друкувався російською мовою під назвою «Жизнь и приключения английского джентльмена Николая Никльби» в журналі «Библиотека для чтения» (1840. — Т. 38 — 39), тобто пізніше за події, описані в повісті. У т. 39 цього журналу вміщено також рецензію на «Кобзар» 1840 р. /524/

«Капернаум» сирень трактир «Берлин»... Так окрестил его, кажется, Пименов во время своего удалого студенчества. — За Біблією, Капернаум — місто в Галілеї, улюблене місце перебування й проповідництва Ісуса Христа. Тут — жартівлива назва трактиру, де збиралися художники. Пименов Микола Степанович (1812 — 1864) — російський скульптор, учився у Петербурзькій Академії мистецтв (1824 — 1833), пізніше був її викладачем.

Дорогой встретился нам старик Венецианов. — Венеціанов Олексій Гаврилович (1780 — 1847) — російський художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1811 р.). Серед його учнів було багато кріпаків: він неодноразово сприяв визволенню молодих художників з кріпацтва.

У меня случился один экземпляр, в то время только что напечатанный «Геркулес Фарнежский», выгравированный Служинским по рисунку Завьялова, и еще «Аполлино» Лосенка. — «Геркулес Фарнезький» — мармурова копія з втраченого бронзового оригіналу, виконаного грецьким скульптором Лісіппом, яка зберігається в Неаполітанському музеї. За гравюру «Геркулес Фарнезький» з рисунка Федора Семеновича Зав’ялова (1810 — 1856) Франц Йосипович Слюджинський (? — 1864) був нагороджений 1836 р. другою срібною медаллю. Його гравюра належала до так званих оригіналів — учбових зразків для копіювання учнями Академії мистецтв. Слюджинський, який мав гравірувальний заклад, у 1844 — 1845 рр. допомагав Шевченкові у друкуванні офортів «Живописной Украины». «Аполліно» («маленький Аполлон») — антична мармурова статуя Аполлона з Флорентійського музею. Гравюра Василя Петровича Осипова (1780 — ?) «Аполліно» з рисунка Антона Павловича Лосенка (1737 — 1773) входить до альбому, виданого у XVIII ст. — «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием Императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенко для пользы юношества, упражняющегося в рисовании, изданное».

...у них началася работа в Большом театре (в то время Кавос переделывал внутренность Большого театра)... — Роботи по оздобленню Великого театру з липня до листопада 1836 р. виконувались артіллю В. Г. Ширяева під керівництвом архітектора Альберта Катариновича Кавоса (1801 — 1863). Шевченко виконував за вказівками архітектора підготовчі рисунки для розписів, зокрема для орнаментів та арабесок на плафоні Великого театру. Плафон був розписаний за ескізами, поданими на конкурс В. Г. Ширяєвим. Розписи не збереглися. Уявлення про розписи в залі театру дає малюнок В. С. Садовникова (1800 — 1879) «Зал Великого театру» (1836, сепія, білило), який зберігається у музеї історії Санкт-Петербурга. У будинку Великого театру (перебудованому) тепер консерваторія.

Расхвалил безмерно его припорохи и потолочные чертежи собственной его композиции... — Припорох — візерунок з проколотими контурами для переведения його на папір, полотно і т. п. шляхом набивання через ці проколи порошку фарби.

...я у него увидел несколько гравюр на стенах Одрана и Вольпато... — Одран — прізвище кількох французьких граверів XVII — XVIII ст.: Шарль (1594 — 1675), Жерар (1640 — 1703), Бенуа (1661 — 1721) та Жан (1667 — 1756). Вони виконували гравюри з творів Тиціана, Л. Караччі, /525/ Ш. Лебрена, Н. Пуссена, Рафаеля та інших художників. Вольпато Джованні (1738 — 1803) — італійський гравер, автор багатьох гравюр з творів Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Корреджо, Пуссена, Клода Лоррена, Караваджо, Гверчино та ін.

«Путешествие Анахарсиса младшего» — роман прогресивного французького письменника і вченого, абата Жан-Жака Бартелемі (1716 — 1795) «Мандрівка молодого Анахарсіса Грецією» (1788) — опис подорожі молодого скіфа Грецією, що служив формою ознайомлення читача з культурою та політичним устроєм цієї стародавньої країни. У російському перекладі виданий у 1803 — 1819 рр.

Работы в Большом театре были окончены, театр открыт... — Першим спектаклем після ремонту Великого театру, поставленим 27 листопада 1836 р., була опера М. І. Глинки «Иван Сусанин», що мала тоді назву «Жизнь за царя».

...очаровательница Тальони начала свои волшебные операции. — Балерина Марія Тальйоні (1804 — 1884) вперше виступала в Петербурзі у Великому театрі 6 вересня 1837 р. в балеті «Сільфіда», музика Шнейцгофера (див.: Вольф А. Хроника петербургских театров. — 1877. — 4.1. — С. 17). Вона гастролювала тут з великим успіхом і пізніше, у 1839 — 1842 рр. Її згадує Шевченко й у повісті «Близнецы». Mauvais genre (франц.) — поганий тон.

...знаменитая артистка согласилась быть princesse Troubeckoy... — Марія Тальйоні 1832 р. вийшла заміж за графа Жілбера де Вуазена; за князем Трубецьким була її дочка (див.: Плещеев А. Наш балет. — СПб., 1899. — С. 115).

...Тальони протанцовала качучу (в балете «Хитана»). — Качуча — танець іспанських циган у балеті Йогана Шмідта (1779 — 1853) та Данієля Обера (1782 — 1871) «Гітана». Вперше балет поставлено в Петербурзі 23 листопада 1838 р. (див.: Плещеев А. Наш балет. — С. 108).

...по всей нашей Пальмире. — Пальміра — прекрасне стародавнє місто в Сирії, торговий центр на Сході, зруйноване римлянами. «Північною Пальмірою» називали Петербург.

Карл Великий — Брюллов Карл Павлович (1799 — 1852) — художник, професор Петербурзької Академії мистецтв (з 1836 р.). Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей та рисунків і багатьох портретів. Шевченко познайомився з Брюлловим ще кріпаком у 1837 р. Брюллов разом з В. А. Жуковським та О. Г. Венеціановим брав діяльну участь у викупі Шевченка з кріпацтва. Протягом 1838 — 1845 рр. Шевченко навчався у Брюллова, 1839 р. деякий час мешкав на його квартирі. Навчання у Брюллова мало велике значення для формування Шевченка як художника. Поєднуючи в своїй творчості кращі традиції класицизму з романтичною піднесеністю й елементами реалізму, Брюллов прагнув до оновлення мистецтва і виховував у своїх учнів увагу до назколишньої дійсності, правдивість у її відтворенні, вимагав від них вдумливої самостійної праці, підтримував інтерес до жанрового живопису. Виховуючи інтелект учнів, вів з ними бесіди з історії й теорії мистецтва, прищеплював любов до художньої літератури, відвідував з ними музеї, театри, концерти, літературні та музичні вечори. Шевченко гаряче сприймав прогресивні настанови Брюллова, які заперечували віджилі канони академічної системи навчання, прокладали шлях до вираження мистецької індивідуальності. З великою вдячністю пи/526/ше Шевченко про Брюллова, але у подальшому, переосмислюючи настанови вчителя, стає на шлях пошуків свого власного стилю, який відзначався глибокою психологічною проникливістю й тонким ліризмом.

Амфітріон — у грецькій міфології цар грецького міста Тирінфа, онук Персея. Його ім’я, використане Мольєром у комедії «Амфітріон», стало уособленням гостинного господаря.

...Губер (переводник «Фавста»)... — Губер Едуард Іванович (1814 — 1847) — російський поет і перекладач. Був інженером і служив у канцелярії міністра шляхів графа П. А. Клейнміхеля. Зустрічався з Шевченком у К. П. Брюллова, М. А. Маркевича, О. М. Струговщикова, Н. В. Кукольника та ін.

...Меркурий мой полетел. — Меркурій — в античній міфології посланець богів, зображувався з крильцями на сандаліях.

Я показал ему маску Лаокоона, рисунок оконченный, и следок Микель-Анжело, только проложенный. — Рисунки з деталі гіпсового зліпка античної статуї «Лаокоон» (Рим, Ватикан) роботи грецьких скульпторів Агесандра, Полідора та Афінодора (близько 50 р. до н. е.), що зображувала загибель від змій троянського жерця Лаокоона та двох його синів, і зліпка слідка, тобто стопи ноги, з якогось скульптурного твору Мікеланджело Буонарроті.

Портрет его... очень похож, что на «Последнем дне Помпеи»? — На картині «Останній день Помпеї» серед жителів міста К. П. Брюллов зобразив художника зі скринькою малярських приладів на голові, надавши його обличчю власних рис.

В мастерской Брюллова я застал В. А. Жуковского и М. Ю. графа Вельегорского. — Про своє знайомство з Василем Андрійовичем Жуковським (1783 — 1852) Шевченко розповідає в автобіографії. Вієльгорський Михайло Юрійович (1788 — 1856) — російський музичний діяч та композитор, тоді гофмейстер двору, брав участь у звільненні Шевченка з кріпацтва.

Они любовались еще неоконченной картиной «Распятие Христа», писанной для лютеранской церкви Петра и Павла. — Картина К. П. Брюллова «Розп’яття» (1838) знаходилася в лютеранській церкві Петра і Павла на Невському проспекті, збудованій у 1833 — 1838 рр. за проектом О. П. Брюллова. 3 1938 р. ця картина зберігається в Російському музеї (Санкт-Петербург).

Жуковский... просил его прочитать последнюю сцену из «Фауста», и Губер прочитал. — Переклад останньої сцени з «Фауста» Гете, зроблений Е. I. Губером, надрукований 1838 р. у виданні «Альманах на 1838 год, издаваемый В. Владиславлевым» (СПб., 1838. — С. 157 — 158).

...Губер... прочитал нам новорожденную «Терпсихору»... — Автор має на увазі, очевидно, вірш Губера «Циганка», надрукований в журналі «Библиотека для чтения» (1840. — Т. 28. — С. 15). Терпсіхора — в античній міфології сестра Аполлона, муза танцю.

...у Александра едим макароны и стофатто с лакрима-кристи. — Мається на увазі ресторан Олександра в Петербурзі на Мойці, біля колишнього Поліцейського мосту, в будинку Бахерахта, де готувались італійські страви. Стуфато — штуфат, яловичина, приготована на пару у закритій посудині; лакрима-кристі — «Христова сльоза» — італійське вино. /527/

Там будет Нестор, Миша и cetera, cetera... И в заключение Пьяненко... А после спектакля к Нестору на биржу... — Маються на увазі приятелі К. П. Брюллова — композитор Михайло Іванович Глинка (1804 — 1857), письменник Нестор Васильович Кукольник (1809 — 1868), художник-портретист Яків Федосійович Яненко (1800 — 1852). З ними Шевченко зустрічався на літературних та музичних вечорах у О. М. Струговщикова, М. А. Маркевича, Н. В. Кукольника та ін. Літературні вечори — «біржа» — відбувалися на квартирі Кукольника (Глухий, тепер Максиміліанівський, провулок, 8).

Et cetera (лат.) — і так далі, і таке інше.

...машинист Карташов, который присутствовал постоянно при работах... — Карташов Петро Іванович (1812 — 1875) — машиніст-театрмейстер Великого театру. Під час ремонту театру відав будівельними матеріалами (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 26 — 27).

Da capo (італ.) — від початку, наново.

Андрей Григорыч (смотритель галереи)... — Ухтомський Андрій Григорович (1770 — 1852) — російський гравер по міді, академік, з 1831 р. хранитель музею Академії мистецтв.

...обратился к живому Антиною, натурщику Тарасу... — Антіной (помер 130 р.) — юнак з Віфінії, улюбленець римського імператора Адріана, уславився красою. Серед пам’яток античної скульптури збереглося багато його зображень. Живим Антіноєм Шевченко називає відомого кільком поколінням російських художників 40 — 60-х років XIX ст. академічного натурника-кріпака Тараса Михайловича Малишева. Два великі учбові етюди з Тараса Малишева, зроблені Шевченком, були подаровані натурнику автором (див.: Сластьон О. Мартинович. — [Харків:] Рух, 1931. — С. 62 — 65). Він позував також для навчального етюду Шевченка «Натурник на червоній тканині» (1841, олія). Т. М. Малишева зобразив художник М. 3. Скотті на малюнку «Портрети натурників Тараса, Єфрема, Мартьяна і Микити» (1836, олівець, ДТГ), репродукованому в книжці: Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — М., 1975. — Іл. № 29.

...пускал моего ученика в гипсовый класс... потом перевел я его в фигурный класс... — В Академії мистецтв у той час було шість учбових класів: два оригінальні, або рисувальні, в яких учні робили копії з оригіналів, тобто з учбових зразків (спочатку голів, а потім постатей); два гіпсових, де малювали в одному — гіпсові голови, в другому — гіпсові постаті — фігури, звідси «фігурний клас», а також натурний та етюдний класи, де малювали з натурників, спочатку олівцем, а потім робили етюди олією.

...нарисовал он голову Аюция Вера, распутного наперсника Марка Аврелия... — Аврелій Марк Антоній (121 — 180) — римський імператор (161 — 180), призначив співправителем у 161 — 169 рр. свого родича Люція Вера (131 — 169), який мало цікавився державними справами, а був відомий своєю розбещеністю. Шевченко міг рисувати голову Люція Вера з гіпсової копії, яка знаходиться в Академії мистецтв; мармуровий оригінал бюста зберігається в Ермітажі.

...нарисовал он... голову «Гения», произведение Каковы. — Канова Антоніо (1757 — 1822) — італійський скульптор, представник класицизму, його творчість мала великий вплив на європейську академічну скульптуру. «Голова генія, який плаче» — деталь пам’ятника його роботи австрійській ерцгерцогині Марії-Христині, створеного у 1796 — 1805 рр. (Авгус/528/тинський монастир, Відень). «Голова „Генія смерті“» — авторське повторення фрагмента надгробка Папи Климента XIII в соборі св. Петра у Римі (1792, мармур, Ермітаж). Шевченко міг малювати якийсь один із цих творів з гіпсових зліпків.

...велел ему на первый раз нарисовать анатомию с четырех сторон. — Тобто анатомічну фігуру — навчальний муляж поверхневих м’язів людського тіла, зроблений з пап’є-маше й розфарбований під натуру. В той час в Академії мистецтв було кілька таких фігур: роботи Йоганна-Мартіна Фішера (1740 — 1820), професора Віденської Академії образотворчих мистецтв; Жана-Антуана Гудона (1741 — 1828), французького скульптора; Михайла Івановича Козловського (1753 — 1802), російського скульптора, та найдосконаліший Іллі Васильовича Буяльського (1789 — 1866), професора пластичної анатомії Петербурзької Академії мистецтв (див.: Художественная газета. — 1836. — № 4. — С. 60 — 61).

...поощрял неутомимого труженика фунтом ситника и куском колбасы. — Ситник — хліб з просіяного борошна.

...я полюбуюсь Бельведерским торсом... — Гіпсовий зліпок з відомої пам’ятки античної скульптури (I ст. до н. е.) так званого Бельведерського торса (Рим, Ватикан), роботи грецького скульптора Аполлонія, сина Нестора. Від цієї скульптури, що зображує Геркулеса, який відпочиває, зберігся лише торс, у якому прекрасно відтворено могутні м’язи тіла.

Недаром слепой Микель-Анжело... — Як свідчить сучасник і знайомий митця Джорджо Базарі, Мікеланджело при розписах у Ватикані «працював у дуже важких умовах, бо малював, закинувши голову назад; цим він так попсував собі зір, що не міг ні читати, ні розглядати картини інакше, як піднявши їх над головою. Це тривало кілька місяців» (Базарі Джорджо. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів. — К., 1970. — С. 330).

Некий господин Герсеванов... — Герсеванов Микола Борисович (1809 — 1871) — генерал-майор, учасник оборони Севастополя, публіцист. Син катеринославського маршалка, вчився в Одеському Рішельєвському ліцеї. У статті «Рим. Отрывок из путевых впечатлений туриста» так писав про згаданий Шевченком Бельведерський торс: «За большою галереєю, наполненною статуями, в четырехугольной небольшой зале стоит знаменитый торс, — по суждению художников, покоящийся Геркулес, изваянный Аполлонием. Этот торс, перед которым знатоки падают ниц, предмет чуть ни благоговения Микель-Анджело, приходившего, когда под конец жизни сделался слепым, в Ватикан осязать его божественные формы, — этот торс не потому ли так славен и превознесен, что у него недостает головы, рук, ног и части спины? Впрочем, к утешению профанов, художники говорят, что надо быть посвященным в таинства их, чтобы постигнуть красоту торса» (Отечественные записки. — 1846. — Т. 46. — № 5-6. — С. 18).

У «Шевченківському словнику» (К., 1978. — Т. 1. — С. 153), а за ним і в деяких інших виданнях останнього часу згадка Шевченка пов’язується з Борисом Герсевановим, автором книжки «Дорожные записки 1817 года» (М., 1819). Цей мандрівник, як видно з його книжки, навіть не доїхав до Рима. Його подорож по Європі закінчилася у Відні.

...сделал он рисунок Германика и танцующего фавна. — Рисунки з гіпсових зліпків античних статуй Германіка (Париж, Лувр), римського /529/ полководця і політичного діяча (15 р. до н. е. — 19 р. н. е.), та фавна, який танцює (галерея Уффіці, Флоренція).

...в торжевских туфлях! — Тобто в туфлях, виготовлених у місті Торжку Тверської губернії (тепер центр Торжокського району Тверської області Російської Федерації), що вславилось своїми кустарними виробами з сукна, сап’яну та оксамиту (взуття, головні убори тощо), оздобленими шитвом.

...сел кончать рисунок сепию «Спящая одалиска» для альбома, кажется, Владиславлева. — Владиславлєв Володимир Андрійович (1808 — 1856) — російський письменник, майор, пізніше підполковник штабу корпусу жандармів, колекціонер. У 1839 — 1843 рр. видавав альманах «Утренняя заря», в якому 1840 р. була вміщена гравюра К. Рольса з картини К. П. Брюллова «Турчанка» («Одаліска») (див. також: Художественная газета. — 1840. — № 2), а в 1841 — гравюри Джона-Генрі Робінсона (1796 — 1871), які він виконав з копій малюнків К. П. Брюллова «Перерване побачення» та «Сон бабусі й онуки», зроблених Шевченком (див.: Владич А. Шевченко і вітчизняна книжкова графіка 40-х років XIX століття // Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1968. — С. 201). Йому належали також малюнки Шевченка, виконані під час навчання в Академії мистецтв, «Марія. За поемою О. Пушкіна „Полтава“» (1840, акварель), «Циганка ворожить українській дівчині» (1841, акварель) та ін. (Судак В. О. Сторінки діяльності Т. Г. Шевченка-ілюстратора // Народна творчість та етнографія. — 1989. — № 1. — С. 4). Владиславлева Шевченко згадував також у повісті «Капитанша».

И мы зашли к Аели. — Кафе Деллі було на розі 7-ї лінії та Великого проспекту Васильєвського острова (див.: Цилов Н. Городской указатель или адресная книга. — СПб., 1849. — С. 173).

Венецианова я застал уже за работою. Он делал тушью рисунок собственной же картины «Мать учит дитя молиться Богу». Рисунок этот предназначался для альбома Владиславлева «Утренняя заря». — Гравюра Т. Райта з малюнка О. Г. Венеціанова «Мати навчає дітей своїх молитися» була вміщена у виданні «Альманах на 1838 год, издаваемый В. Владиславлевым» (СПб., 1838). В Державній Третьяковській галереї зберігається пастель О. Г. Венеціанова «Мати навчає дітей своїх молитися».

Я читал «Андрея Савояра»... — «Андрей Савояр» — роман французького письменника Шарля-Поля де Кока (1794 — 1871), твори якого у перекладі російською мовою видані у трьох томах 1831 р. У цій повісті Шевченко далі згадує його роман «Брат Яков».

Я недавно читал сочинения Озерова, и мне понравился «Эдип в Афинах». Так я пробовал компоновать. — У першій третині XIX ст. твори російського драматурга Владислава Олександровича Озерова (1769 — 1816) користувалися популярністю. Драма Озерова «Эдип в Афинах» у 30 — 40-х роках постійно входила до репертуару Александринського театру. Про читання вголос творів Озерова у Ширяева в присутності Шевченка згадував художник I. К. Зайцев (Русская старина. — 1887. — № 6. — С. 680).

...Эдип, Антигона и вдали Полиник. — Для композиції, мабуть, було використано сцену з драми «Эдип в Афинах», в якій Антігона благає батька простити Полініка і зняти з нього прокляття (див.: Озеров Вл. Сочинения. — СПб., 1828. — Т. 1. — С. 48 — 49). /530/

...посоветовал... срисовывать хорошие эстампы, как, например, с Рафаэля, Вольпато или с Пуссена, Одрана... — Джованні Вальпато уславився своїми гравюрами з творів Рафаеля. З творів французького живописця Нікола Пуссена (1594 — 1665) гравірували французькі гравери Одран: Жерар, Бенуа та Жан.

...снабдил его несколькими томами Гилиса ( «История Древней Греции»). — «Історія Стародавньої Греції» англійського історика Джона Гілліса (1747 — 1836) видана російською мовою у восьми томах у 1830 — 1831 рр.

А в случае неудачи я опять обращуся к Аглицкому клубу. — «Англійський клуб», до якого належали представники вищих кіл, іноді займався благодійністю.

Бельведерского... тащите... — «Бельведерський» — жартівливе прізвисько Аполлона Миколайовича Мокрицького (1810 — 1870), художника-портретиста, учня О. Г. Венеціанова і К. П. Брюллова. Після навчання в Академії мистецтв викладав у Московському училищі живопису, скульптури та зодчества; вів щоденник (оригінал зберігається в рукописному відділі ДТГ), в якому розповів, зокрема, про визволення Шевченка з кріпацтва і про свою участь у цьому (див.: Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — С. 113, 151).

Аипин... выглянул из кухни... — Липін Ілля Іванович — живописець, учень К. П. Брюллова. За допомогою Брюллова звільнений з кріпацтва. Деякий час Шевченко жив разом з ним в одній кімнаті у Брюллова (див.: Железнов М. И. Заметка о К. П. Брюллове // Живописное обозрение. — 1898. — № 32. — С. 642).

...мастерские... барона Клодта, Заурвейда и Васина. — Клодт фон Юргенсбург Петро Карлович (1805 — 1867) — російський скульптор, професор Академії мистецтв, автор монументальних декоративних скульптур та пам’ятників у дусі класицизму. У 1861 р. Шевченко виконав технікою офорта його портрет (з дагеротипа). А в день одержання звання академіка гравірування подарував йому офорт «Вірсавія» з написом «Петру Карловичу Барону Клоту искренне уважающій Т. Шевченко 1860 года сентября 4» (зберігається в НДМІН). Клодт зняв посмертну маску з обличчя Шевченка (див.: Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского. — Чернигов, 1903. — Т. 2. — С. 73). Зауервейд Олександр Іванович (1783 — 1844) — російський художник-баталіст, професор Академії мистецтв. Басін Петро Васильович (1793 — 1877) — російський художник, професор Академії мистецтв, автор картин на історичні, біблійні та міфологічні сюжети.

...проходя мимо лавки Аовициелли... — В магазині Довіцієллі на Великому проспекті Васильєвського острова продавалося малярське приладдя, картини та репродукції.

Между Большим и Средним проспектом... в доме Кастюрина, нанималась большая квартира Обществом поощрения художников для своих пяти пансионеров. — Шевченко був «стороннім учнем» Товариства заохочування художників й відвідував з навчальною метою учбові зали, що були при квартирі для пансіонерів на 7-й лінії Васильєвського острова № 6. Від Товариства заохочування художників, яке великою мірою сприяло розвитку і популяризації образотворчого мистецтва, а також матеріально підтримувало багатьох художників, Шевченко періодично одержував грошову допомогу починаючи з 1837 і до 1844 р. У 1839 — 1842 рр. /531/ був пенсіонером Товариства. Пенсіонерами Товариства тоді були також товариші Шевченка — С. О. Алексеев, М. М. Сажин, О. О. Агін та ін. У будинку Кастюріна (чи Кастюріної) на 5-й лінії Васильєвського острова Шевченко мешкав пізніше, з осені 1840 до травня 1843 р. та з лютого 1844 р. до осені того ж року (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 55 — 56, 96 — 98, 101, 104).

...учебные залы, украшенные... Венерой Медицийской, Аполлино, Германиком и группою гладиаторов. — Зліпками з відомих античних пам’яток: Венери Медіційської (зберігалась у палаці Медічі у Флоренції) та вже із згадуваних вище Аполліно, Германіка і групи гладіаторів.

...сделал я визит бывшему тогда секретарю Общества В. И. Григоровичу... — Григорович Василь Іванович (1786 — 1865) — історик мистецтва, професор, конференц-секретар Академії мистецтв (з 1829 до 1859 р.), секретар Товариства заохочування художників (з 1829 до 1854 р.). Брав участь у звільненні Шевченка з кріпацтва. Шевченко присвятив йому поему «Гайдамаки». У «Кобзарі» 1860 р. присвяту знято. Про В. І. Григоровича Шевченко згадує також у щоденнику (запис від 5 липня 1857 р.), автобіографії та листах до Г. С. Тарновського (21 січня 1843 р.), С. С. Гулака-Артемовського (6 жовтня 1853 р.), Ф. П. Толстого (12 квітня 1855 р.). Відомі також листи Шевченка до Григоровича від 28 грудня 1843 р. та близько 12 квітня 1855 р. Проте Шевченко критично ставився до лекцій Григоровича з теорії та історії мистецтва.

...записку к художнику Головне, живущему вместе с пансионерами в виде старшины. — Головня Тимофій Родіонович (1790 — 1837) — український та російський художник, був одним з перших вихованців Товариства заохочування художників. У 1829 р. одержав від Товариства другу золоту медаль за картину «Смерть Авеля», 1831 р. здобув звання вільного художника історичного живопису.

...к щедрому покровителю художников и тогдашнему президенту Общества поощрения художников Кикину... — Кикін Петро Андрійович (1772 — 1834) — статс-секретар Олександра I, під час Вітчизняної війни 1812 р. бригадний командир, один з організаторів та голова протягом багатьох років Товариства заохочування художників.

...статую повешенного Аполлоном Мидаса. — Очевидно, йдеться про персонажа давньогрецького міфу — Марсія, який, навчившися грати на флейті, винайденій Афіною, викликав на змагання Аполлона, але, за визнанням усіх присутніх, був переможений ним. Лише цар Мідас віддав перевагу Марсію. Аполлон покарав обох. Вуха царя перетворено на ослячі. За зухвальство з повішеного Марсія здерто шкіру. Шевченків герой міг малювати Марсія з гіпсового зліпка статуї (оригінал зберігається в Латеранському музеї в Римі). Сам Шевченко виконав навчальний етюд «Натурник у позі Марсія» (1840, олія) і подарував його співучневі по Академії мистецтв Федору Павловичу Пономарьову (1822 — 1884), в майстерні якого він лежав хворим у кінці 1839 — на початку 1840 р. Про це Пономарьов розповів у спогадах, помилково назвавши твір «Торс св. Себастіяна». Дослідниця Н. В. Садкова за позою натурника та атрибутами, притаманними силенові (тирс, сиринга, звірине хутро), встановила, що на етюді зображено натурника в позі Марсія (див.: Мемориальная мастерская Т. Г. Шевченко: Путеводитель. — Л., 1970. — С. 22, 53). Під такою назвою твір зареєстрований у виданні: Государственный Русский му/532/зей: Живопись XVIII — начало XX века / Каталог. — Л., 1980. — С. 348, № 6226, репродукція. — С. 347. До Російського музею твір надійшов від родичів Ф. П. Пономарьова.

...служанка ее Олимпиада, которая была моделью для Агари покойному Петровскому. — Петровський Петро Степанович (1813 — 1842) — учень К. П. Брюллова, товариш Шевченка; 1841 р. відряджений Академією мистецтв за кордон, де й помер. Над картиною «Агарь в пустелі», за яку він нагороджений золотою медаллю, працював у 1840 — 1841 рр. (зберігається в ДТГ). Шевченко підтримував дружні стосунки з родиною Петровських. Сестрі художника Парасковії він присвятив баладу «Тополя», надруковану у виданні «Кобзаря» 1840 р., подарував однойменний малюнок. У щоденнику Шевченко занотував 30 березня 1858 р., що він відвідав художника М. А. Лаврова, тоді вже одруженого з П. С. Петровською.

...полученную им от богатого бурша-кутилы... — Бурш — у Німеччині — прізвисько студента, який належить до однієї зі студентських корпорацій.

...за переписку лекций Фишера. — Адам Андрійович Фішер (1799 — 1861) викладав філософію в Петербурзькому університеті.

...ни у Дюме, ни у Сен-Жоржа. — Ресторан Дюме знаходився на вулиці Малій Морській (тепер вулиця Гоголя, 15), у будинку Смурова. Ресторан Сен-Жоржа був на березі річки Мойки, біля Пєвчеського мосту.

...к Фоксу за бутылкой джаксона... — Фохтс — власник винних погребів у Петербурзі, жив на 2-й лінії Васильєвського острова. Джаксон — назва англійського пива.

Я послал дворника [за] Жидовцовым, частным лекарем... — Частний лікар — лікар, що обслуговував певну «часть», поліцейсько-адміністративну частину міста. Олексій Сергійович Жидовцов мешкав на 2-й лінії Васильєвського острова в Петербурзі.

...в больницу св. Марии Магдалины, что у Тючкова мосту. — Лікарня на Васильєвському острові по 1-й лінії біля Тучкова мосту, тепер лікарня ім. Віри Слуцької.

...сверну в Петровский парк (в то время еще [только] и начинавшийся)... — Петровський парк — на низинних островах Петербурзької сторони, біля Тучкова мосту, насаджений у 30-ті роки XIX ст.

...выйду к дачам Соболевского... — Можливо, йдеться про Соболевського Сергія Олександровича (1803 — 1870) — російського бібліографа, бібліофіла, поета та публіциста, близького друга Пушкіна та Брюллова. Дача Соболевського знаходилася на Петровському острові, поблизу Петровського палацу (Черейский Л. А. Пушкин и его окружение. — Л., 1988 — С. 408).

...стоит себе у огромного сфинкса... — На березі Неви біля гранітної пристані проти Академії мистецтв стоять два сфінкси, привезені 1832 р. з Єгипту (з Фів); встановлені 1834 р.

...любовался еще не высохшим подмалевком портрета Василия Андреевича Жуковского. — Над портретом В. А. Жуковського К. П. Брюллов працював у 1837 — 1838 рр., повністю портрет закінчено 1841 р. (див.: Мацапура М. Портрет В. А. Жуковського пензля Т. Г. Шевченка // Вітчизна. — 1861. — № 5. — С. 175). У 1838 р. виконували дві копії з нього олійними фарбами художники А. М. Мокрицький та Микола Дмитрович Биков (1812 — 1884). Про це писали вони самі (див.: Дневник художника /532/ А. Н. Мокрицкого. — С. 152; Быков Н. Д. Заметка о портрете В. А. Жуковского // Русская старина. — 1877. — № 11. — С. 534). Як стверджує М. Д. Биков, копію йому замовив М. Ю. Вієльгорський за 1000 карбованців, і копія вийшла дуже вдалою: «...спустя год или больше после этого я слышу — разыгрывается портрет В. А. Жуковского в домашнем кружке; был ли это оригинал или моя копия, того не знаю». Відомо, що оригінал портрета Жуковського роботи К. П. Брюллова розіграно в 1838 р. Отже, пізніше, «спустя год или больше», могла бути розіграна лише копія портрета. В архіві В. Ф. Одоєвського збереглася записка до нього М. Ю. Вієльгорського такого змісту: «Не знаю, Вы или Краевский желали иметь билет на лотерее портрета Жуковского, который сегодня разыгрывается у Владимира. На всякий случай посылаю вам последний, который остался. Желательно, чтоб этот портрет остался в нашем круге» (Гаско М. В колі Шевченкових та Гоголевих друзів. — К., 1980. — С. 209). Записка Вієльгорського свідчить, що лотерея відбулася, як вірно зазначив публікатор, у графа Володимира Олександровича Сологуба (1813 — 1888), відомого тогочасного літератора, але не «жениха» дочки Вієльгорського, Софії Михайлівни, з якою він одружився в листопаді 1840 р., а вже його зятя, і розігрувався не оригінал портрета Жуковського роботи Брюллова, як це твердить публікатор, а найімовірніше, копія роботи Бикова. Вона, за бажанням М. Ю. Вієльгорського, повинна була залишитися в колі друзів Жуковського, діячів культури Петербурга, яких було запрошено до участі в лотереї.

Зайду к Гальбергу. Едва ли он, бедный, встанет... — Гальберг Самуїл Іванович (1787 — 1839) — російський скульптор, професор Академії мистецтв, друг К. П. Брюллова.

...сделал я визит В. А. Жуковскому, под предлогом полюбоваться сухими контурами Корнелиуса и Петра Гессе... — Корнеліус Петер (1783 — 1867) — німецький живописець, один з керівників угруповання «назарейців», прибічників відродження середньовічного християнського мистецтва. Гесс Петер (1792 — 1871) — німецький живописець-баталіст. Естампи з творів цих художників В. А. Жуковський привіз із-за кордону, очевидно, влітку 1839 р. (див.: Дневники В. А. Жуковского. — СПб., 1901. — С. 500, 510). Шевченко в щоденнику (запис від 10 липня 1857 р.) згадує, що він і Штернберг розглядали у Жуковського картини «Корнелиуса, Гессе и других светил мюнхенской школы живописи». Це могло бути взимку 1840 р., оскільки саме тоді В. I. Штернберг повернувся до Петербурга з Оренбурзького краю, куди виїхав у травні 1839 р. В. А. Жуковський жив тоді у приміщенні Ермітажу (у так званому Шепелівському палаці на третьому поверсі). Тут йому було відведено квартиру як вихователеві наслідника.

Кленц, Валгалла, Пинакотека и вообще Мюнхен занял все утро... — Кленце Лео (1784 — 1864) — німецький архітектор-класик, будував здебільшого в Мюнхені. В Росії за його проектом російськими архітекторами збудовано будинок Ермітажу (1839 — 1852). Валгалла (за старонімецьким епосом — «рай для героїв») — пам’ятник німецьким видатним діячам, збудований у 1830 — 1842 рр. за проектом Кленце у вигляді храму під Регенсбургом на березі Дунаю. Жуковський оглядав Валгаллу 9 вересня 1838 р. (див.: Дневники В. А Жуковского. — С. 413). Пінакотека — галерея живопису в Мюнхені, збудована Кленце (1826 — 1836). /534/

...даже о Дюссельдорфе не было помянуто ни одного слова... — Дюссельдорф — місто на Рейні, один з художніх центрів Німеччини, де була Академія мистецтв. У Дюссельдорфі незабаром оселився В. А. Жуковський.

...вспала мне на память «Перспектива» Альберта Дюрера... — Дюрер Альбрехт (1471 — 1528) — німецький живописець і гравер епохи Відродження. Його теоретичну працю про перспективу вивчали в Академії мистецтв.

...нашего профессора Воробьева. — Воробйов Максим Никифорович (1787 — 1855) — художник-пейзажист романтичного напряму, заслужений професор Академії мистецтв, викладав курс перспективи з 1815 р.

22 апреля 1838 года поутру рано получаю я собственноручную записку В. А. Жуковского... — 22 квітня 1838 р. датована «відпускна» Шевченка, її засвідчили В. А. Жуковський, К. П. Брюллов та М. Ю. Вієльгорський. На відпускній є записи про засвідчення її в цивільній палаті 20 травня 1838 р. та про місця мешкання Шевченка з червня 1838 р. на Васильєвському острові. Відпускна Шевченка зберігається в Санкт-Петербурзі у РДІА (ф. 1341, оп. 62, № 520, арк. 20).

Коли чого в руках не маєш, То не кажи, що вже твоє... — неточне цитування уривка з IV частини «Енеїди» І. П. Котляревського (1769 — 1838). Шевченко присвятив йому вірш «На вічну пам’ять Котляревському», написаний у листопаді — грудні 1838 р. (див. т. 1 цього видання). Надрукований в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841. — С. 301 — 312).

...по славе и Миллерову эстампу знаемая знаменитая картина Цампиери «Иоанн Богослов». — Картина Доменіко Цамп’єрі «Апостол Іоан Богослов» вважається однією з кращих робіт цього художника; знаходиться в Ермітажі. Гравюру «Євангеліст Іоан» з картини Доменіко Цамп’єрі виконав Йоганн-Фрідріх-Вільгельм Мюллер (1780 — 1816) — німецький гравер, професор гравірування в Дрезденській Академії мистецтв (див.: Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. — Киев, 1989. — С. 139).

Жуковский вынул из кармана форменно сложенную бумагу и, подавая мне, сказал: «Передайте это ученику вашему». — Про вручення самому Шевченкові відпускної А. М. Мокрицький 25 квітня 1838 р. зазначив у щоденнику, що це відбулося у майстерні К. П. Брюллова: «Скоро пришел Жуковский с графом Виельгорским. Пришел Шевченко, и Василий Андреевич вручил ему бумагу, заключающую в себе его свободу и обеспечение прав гражданства. Приятно было видеть эту сцену» (Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — С. 151).

...он прочитал стих Жуковского: «Дети, овсяный кисель на столе, читайте молитву». — Перший рядок перекладеного російською мовою В. А. Жуковським (1816) вірша німецького поета Йоганна-Петера Гебеля (1760 — 1826) «Вівсяний кисіль» («Das Habermuss»).

...Жуковский и граф Вельегорский этот самый портрет предложили августейшему семейству за 2500 руб. ассиг. ... — Портрет розіграно в лотерею. Царська родина придбала кілька квитків на лотерею. Виграла портрет цариця Олександра Федорівна (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 57 — 65; Т. Г. Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — К., 1982. — С. 13). Про місце, де був розіграний портрет Жуковського, думки дослідників не збігаються. М. І. Моренець твердить, що лоте/535/рея відбулася в будинку М. Ю. Вієльгорського, де цариця була на концерті 16 квітня 1838 р. (Шевченко в Петербурге. — С. 13), П. В. Жур доводить, що вона розігрувалася в кімнатах Анічкового палацу, де в цей час жила царська родина (Шевченківський Петербург. — С. 62). Єдина згадка про розігрування «лотереї речей» в царській родині, що відбулося в Царськосільському палаці 14 квітня 1838 р., є в камерфур’єрському журналі (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 13).

...желаемый уголок опростался в одном из провинциальных университетов... — І. М. Сошенко був призначений викладачем малювання в Ніжинське повітове училище і виїхав з Петербурга в липні 1839 р. (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 174).

...мечтал о стране чудес, о всемирной столице, увенчанной куполом Буонаротти... — тобто мріяв про Рим, про собор св. Петра, в будівництві якого брав участь Мікеланджело Буонарроті. Про намір самого поета поїхати до Італії див. лист Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 19 лютого 1841 р.

А зимой приедет к нему Штернберг, который был тогда в Малороссии... — В Украшу художник Василь Іванович Штернберг (1818 — 1845) їздив улітку 1836, 1837 та 1838 рр. (див.: Стасов В. В. Живописец В. И. Штернберг // Статьи и заметки. — М., 1954. — С. 302 — 303).

...лютеранскую Петропавловскую церковь. — Йдеться про лютеранську церкву св. Петра і Павла на Невському проспекті.

...у одного общего знакомого нашего в Прилуцком уезде... — Недалеко від Прилук, у селі Качанівці, був маєток Григорія Степановича Тарновського (1788 — 1853), українського поміщика, почесного вільного спільника Петербурзької Академії мистецтв. У 1839 р. В. І. Штернберг познайомив його з Шевченком у Петербурзі, де Тарновський проживав узимку. В його багатому маєтку Качанівці була зібрана велика бібліотека, створена картинна галерея, оркестр, у якому грали талановиті кріпаки-музиканти. В різний час тут побували М. В. Гоголь, М. І. Глинка, С. С. Гулак-Артемовський, Л. М. Жемчужников, М. О. Максимович, М. А. Маркевич та ін. Гостюючи 1843 р. у Качанівці, а 1845 р. в іншому маєтку Г. С. Тарновського в селі Потік, Шевченко спостерігав поміщицький побут, був свідком розбещеності й аморальності «малоросійського аристократа», змалював його під іменем поміщика Арновського у повісті «Музыкант».

...свернули мы на вал картину распятия Христова... — Картина К. Брюллова «Розп’яття» виконана олією 1838 р. Експонувалася в Академії мистецтв 1839 р., тепер — у Російському музеї (Санкт-Петербург).

...пошли мы с Михайловым и покрыли ее лаком. — Михайлов Григорій Карпович (1814 — 1867) — російський художник, учень О. Г. Венеціанова і К. П. Брюллова, автор картин, портретів, інтер’єрів, товариш Шевченка по Академії мистецтв, мешкав разом з Шевченком у будинку Арене на 7-й лінії Васильєвського острова в 1839 р. (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 80 — 83). У тому ж році за картину «Прометей» одержав золоту медаль 2-го ступеня. У 1855 р. Михайлов здобув звання академіка, 1861 — ад’юнкт-професора. Про зустрічі Шевченка з Михайловим є записи у Шевченковому щоденнику від 1, 4, 6 липня 1857 р., 12 квітня і 5 травня 1858 р. /536/

Николая Пуссена «Распятие» просто суздальщина. — Очевидно, йдеться про картину Пуссена «Зняття з хреста» (близько 1630 р.). Зберігається в Ермітажі. В Суздалі існували ремісничі артілі іконописців-богомазів. Суздальщиною Шевченко називав твори низької художньої якості.

Проходя мимо магазина Дациаро... — крамниця Даціаро на Невському проспекті (в будинку Греффа), де продавалися картини та мистецьке приладдя.

...любуется приторными красавицами Гревидона! — Греведон П’єр-Луї (1776 — 1860) — французький художник і літограф. У 1804 — 1812 рр. жив у Росії.

...я в сентябрьский третной экзамен переведен в натурный класс за «Бойца» № первым. — Сам Шевченко у вересні, жовтні та грудні 1838 р. був присутнім на екзаменах у класі «гіпсових фігур» («фігурному»). № 1, тобто найвищий бал за виконаний рисунок, він одержав 4 жовтня

1838 р. (див.: Т. Г. Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 16 — 17). Очевидно, це був рисунок з гіпсового зліпка античної статуї Агасія Ефеського «Боєць» (І ст. до н. е.), або «Боргезький боєць», як його називають за колишнім місцем зберігання в галереї Боргезе в Римі, тепер — у Луврі (Париж).

Я начал посещать анатомические лекции профессора Буяльского. — Шевченко почав слухати лекції з пластичної анатомії в Академії мистецтв професора Медико-хірургічної академії Іллі Васильовича Буяльського (1789 — 1866) з січня 1841 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 35). У класі, де навчався Шевченко, І. В. Буяльський прочитав курс короткої загальної анатомії та остеології протягом січня — червня 1841 р. Вивчення м’язів на препарованих трупах і малювання з них велося взимку 1842 р. (Шевченко Т. Повн. зібр. творів: У 10 т. — Т. 7. — С. 31, № 276). На лекціях Буяльського Шевченко виконав два малюнки: «На лекції з остеології» (1841, олівець, ІЛ, ф. 1, № 106) та «Анатомічний малюнок» (1841 — 1842, акварель, НМТШ).

Вот уже октябрь месяц в исходе, а Штернберга все нет как нет. — З останньої подорожі в Україну в 1838 р. В. І. Штернберг повернувся до Петербурга десь наприкінці вересня. 30 вересня 1838 р. на засіданні ради Академії мистецтв розглянуто картину Штернберга «Освячення пасок», за яку він одержав золоту медаль (див.: Петров П. Н. Сборник материалов для истории Академии художеств. — СПб., 1865. — Ч. 2. — С. 373).

Карл Павлович чрезвычайно прилежно работает над копиею с картины Доменикино «Иоанн Богослов». — Над копією з картини Доменіко Цамп’єрі «Апостол Іоан Богослов» К. П. Брюллов працював 1838 р., а

1839 р. ця копія експонувалася на осінній виставці в Академії мистецтв. Тепер вона зберігається в Краснодарському художньому музеї.

Карл Павлович обещался Смирдину сделать рисунок для его «Сто литераторов», и он служит ему всею своею библиотекою. — У виданні «Сто русских литераторов», яке здійснювалося заходом Олександра Пилиповича Смірдіна (1795 — 1857), видавця та власника книжкової крамниці (з бібліотекою) на Невському проспекті в Петербурзі, вміщені гравюри з рисунків К. П. Брюллова до творів О. І. Сенковського «Превращение голов в книги» (СПб., 1839. — Т. 1) та О. С. Шишкова «Воспоминание о моем приятеле» (СПб., 1841. — Т. 2). У другому томі видання вміщено і /537/ гравюру з рисунка Шевченка «Католицький чернець» до твору М. І. Надєждіна «Сила воли. Воспоминание путешественника». Над ілюстрацією Шевченко працював, напевне, на початку 1839 р. У передмові до першого тому збірника, датованій 12 лютого 1839 р., видавець книжки О. П. Смірдін писав: «Первый том теперь перед публикою; для второго — статьи получены, ожидаю гравюр из Лондона» (с. VI). Отже, в лютому 1839 р. вже гравірувались у Лондоні ілюстрації до другого тому збірника. Позитивну оцінку ілюстрації Шевченка вмістила «Художественная газета» (1841. — № 13. — С. 7 — 8). Місцезнаходження оригінального рисунка, з якого було виконано гравюру для книжки, не встановлено. Збереглися олівцеві начерки та ескіз ілюстрації (НМТШ).

Прочитал почти все романы Вальтер Скотта. — Скотт Вальтер (1771 — 1832) — англійський письменник, автор історичних романів, що принесли йому світову славу. Широко перекладалися вони в Росії, починаючи з 20-х років XIX ст. У повістях «Музыкант», «Несчастный», «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко також згадував його романи, наводив факти біографії, відзначав романтичний характер його пейзажів. У листі до художника М. Й. Осипова від 20 травня 1856 р. назвав В. Скотта «великим шотландцем».

...читаю «Историю крестовых походов» Мишо... — Тобто книжку французького історика Жозефа-Франсуа Мішо (1767 — 1839), перекладену з французького видання російською мовою Іваном Бутовським (СПб., 1822), перевидану в 1841 р. А. М. Мокрицький згадував, що цей твір К. П. Брюллов читав у березні 1838 р. Напевне, у той же час міг його читати і Шевченко (див.: Дневник А. Н. Мокрицкого. — С. 140).

Я начертил эскиз, как Петр Пустынник ведет толпу первых крестоносцев через один из германских городков... — Петро Пустельник — чернець з Ам’єна, який, за переказами, брав активну участь в організації першого хрестового походу (1095 — 1099). Серед творів Шевченка зберігся начерк згаданого змісту, який манерою виконання різниться від інших його малюнків. Рисунки подібного характеру є серед творів К. П. Брюллова.

...придерживаясь манеры и костюмов Реча. — Реч Моріц-Фрідріх-Август (1779 — 1857) — німецький художник і гравер, автор ілюстрацій до «Фауста» Гете, творів Шиллера, Шекспіра та ін. (див.: Retzsch, Moritz. Umrisse zu Goethes Faust. — Stuttgart u Ausburg. — 1836; Retzsch, Moritz. Gallerie zu Shakspeare's dramatischen Werken. — Leipzig u London. — 1828). Про нього Шевченко згадував і в «Щоденнику» (запис від 16 лютого 1858 р.).

...это «Шильонский узник» Жуковского. — Переклад поеми Байрона «Шильонський в’язень», здійснений В. А. Жуковським у 1812 — 1822 рр., вийшов окремою книжкою 1822 р. Про англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788 — 1824) та його твори Шевченко згадував у поемі «Тризна», повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» та «Щоденнику» (запис від 15 вересня 1857 р.).

...лучше Брянского и Каратыгина. — Йдеться про відомих тогочасних акторів — Якова Григоровича Брянського (справжнє прізвище — Григор’єв; 1790 — 1853) та Василя Андрійовича Каратигіна (1802 — 1853). Шевченко бачив гру цих акторів на сценах петербурзьких театрів.

Михайлівський театр — один з найстаріших російських театрів. Відкритий 1833 р. На його сцені ставилися драматичні та балетні спектаклі. /538/ Будинок театру споруджено 1832 — 1833 рр. на Михайлівській площі (звідси назва) за проектом О. П. Брюллова. У 1859 р. його було розширено і вдосконалено під керівництвом архітектора А. Кавоса. З 1918 р. в будинку Михайлівського театру діє Державний академічний малий оперний театр.

Давали «Тридцать лет, или Жизнь игрока»... — Тобто мелодраму французького драматурга Віктора Дюканжа (1783 — 1833), перекладену російською мовою Р. М. Зотовим (1796 — 1871), що протягом багатьох років входила до репертуару петербурзького театру. Роль жебрака — Жоржа де Жермані — виконував В. А. Каратигін.

...Штернберг наконец приехал... в шубе и в теплой шапке. — Розповідаючи про приїзд Штернберга, Шевченко, очевидно, мав на увазі його приїзд з Оренбурзького краю в січні 1840 р. (див.: Художественная газета. — 1840. — 15 марта. — № 6. — С. 27), оскільки з України він повернувся у вересні 1838 р. (див.: Петров П. Н. Сборник материалов для истории Академии художеств. — Ч. 2. — С. 373).

...эскиз «Иезекииль на поле, усеянном костями». — Ієзекіїль (IV ст. до н. е.) — біблійний пророк, жрець в Ієрусалимському храмі, автор однієї з книг Біблії. Ескіз Шевченка на цю тему не зберігся, у спогадах А. Козачковського є лише згадка про задум Шевченка написати картину на цей сюжет (див.: Козачковский А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко// Киевский телеграф. — 1875. — 26 февраля. — № 25; Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., 1988. — С. 89). У 1859 р. Шевченко написав вірш «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», згадував Ієзекіїля в поемі «Єретик».

Лев Александрович Элькан — так помилково назвав Шевченко Олександра Львовича Елькана (1802 — 1868), газетного репортера, перекладача, театрального критика. Згадував його також у листуванні та щоденнику. Зустрічався з Ельканом 1858 р. у Петербурзі.

Александринський театр — один з найстаріших російських драматичних театрів. Відкритий 1832 р., але формування трупи почалося з 1756 р., коли був створений перший російський постійний театр. У репертуарі Александринського театру були твори О. П. Сумарокова, Я. Б. Княжніна, В. В. Капніста, Д. І. Фонвізіна, П. Корнеля, Ж Расіна, Вольтера, Мольєра. З середини XIX ст. основу репертуару театру складали твори О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, М. В. Гоголя, О. М. Островського, О. В. Сухово-Кобиліна та ін. З української класики на сцені театру ставилися «Москаль-чарівник» І. П. Котляревського (1844), «Шельменко-денщик» (1847), «Бой-жінка» (1847) Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та ін. Протягом багатьох років, не маючи власного будинку, трупа давала вистави в різних приміщеннях. У 1832 р. їй було передано новозбудоване театральне приміщення, споруджене за проектом архітектора К. Россі на Невському проспекті поблизу Анічкова палацу. З цього ж року театр дістав назву Александринського (тепер Державний академічний театр драми ім. О. С. Пушкіна). У колективі театру розкрилася майстерність згадуваних у повісті драматичних акторів В. А. Каратигіна та Я. Г. Брянського. На сцені Александринського театру виступали друзі Шевченка М. С. Щепкін та О. Є. Мартинов.

...давали «Заколдованный дом». — Йдеться про п’єсу німецького драматурга і поета Йосифа Ауфенберга (1798 — 1857), що є переробкою повісті О. Бальзака «Метр Корнеліус», перекладеною російською мовою /539/ П. Г. Ободовським (1805 — 1864) під назвою «Заколдованный дом, или Смерть Людовика XI». Роль Людовіка XI виконував В. А. Каратигін.

...вспомнил я братьев Чернецовых; они недавно возвратились из путешествия по Волге... — Російські художники Григорій Григорович (1801 — 1865) та Никанор Григорович (1804 — 1879) Чернецови подорожували по Волзі влітку 1837 та 1838 р. На виставці в Академії мистецтв 1839 р. експонувалися змальовані ними краєвиди Волги.

...давали Шиллеровых «Разбойников». — У театральному сезоні 1838 — 1839 рр. п’єса Шиллера «Розбійники» входила до репертуару Александринського театру (див.: Вольф А. Хроника петербургских театров. — СПб., 1877. — Ч. 1. — С. 72).

...изредка появится или «Роберт», или «Фенелла». — Опери французьких композиторів Джакомо Мейєрбера (1791 — 1864) «Роберт-Диявол» (1831) і Даніеля Обера (1782 — 1871) «Фенелла» (1828) користувалися в 30-ті роки великим успіхом у петербурзьких слухачів.

Я уже делаю этюды масляными красками и в прошедший экзамен получил третий номер. — Шевченко в живописному класі за етюд з натури, виконаний олійними фарбами, 28 листопада 1841 р. одержав третій номер (див.: Гинзбург И. В. Шевченко в классах Академии художеств // Вопросы художественного образования. — 1975. — Вып. 13. — С. 96). Це найвищий бал, який він одержував у натурному етюдному класі. Напевно, це був «Натурник на червоній тканині» (1841, олія, НМТШ).

Недавно мы прочитали «Вудсток» Вальтера Скотта... Я начертил эскиз и показал Карлу Павловичу. — Малюнка Шевченка на цю тему не збереглося. У 1842 р. на виставці в Академії мистецтв експонувався твір товариша Шевченка, Карла Івановича Йоахіма (1805 — 1859), з такою назвою: «Сцена из романа Вальтер Скотта „Вудсток“»: «Карл II Стюарт делает нескромное предложение девице Алисе в доме отца ее, где он укрывался от преследований Кромвеля» (Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — СПб., 1842. — С. 17). На цій же виставці експонувалась акварель Шевченка «Група жебрачок, які сплять».

...велел изучать Павла Делароша. — Деларош Поль (1797 — 1856) — французький художник, автор картин на історичні теми та портретів. Шевченко згадував про нього в листах до Бр. Залеського від листопада — грудня 1855 р. та до М. Й. Осипова від 20 травня 1856 р.

Штернберг недавно познакомил меня с семейством Шмидта. — Шмідт Олександр Єгорович (1794 — 1862) — петербурзький чиновник, надвірний радник. Його дружина була сестрою О. І. Фіцтума (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 93 — 94).

...малороссийского аристократа, того самого, у которого вы с ним встретились прошедшее лето в Малороссии. — Йдеться про Григорія Степановича Тарновського.

Он влюбился в старшую племянницу Тарновского, а та хоть и отвечала ему тем же, но в деле брака предпочла ему какого-то лысого доктора Бурцева. — Мова йде про старшу небогу Г. С. Тарновського Емілію Василівну Тарновську (дочку В. В. Тарновського-старшого). Про життя Емілії Василівни в маєтку дядька, її взаємини з В. Штернбергом та шлюб з Ф. В. Бурцовим див.: Жур П. Літо перше. — С. 32 — 36. /540/

...в оранжереи Ботанического сада... — Петербурзький Ботанічний сад розбитий на Аптекарському острові в північній частині дельти Неви на місці так званого «аптекарського городу» (звідси назва острова), де за наказом Петра I вирощувались лікарські рослини. Тепер Ботанічний сад входить до складу Ботанічного інституту ім. В. Л. Комарова АН Росії.

Крестовський острів — острів, розташований в дельті Неви між Малою і Середньою Невками.

У Фицтума насладившись квинтетом Бетговена и сонатою Моцарта, где солировал знаменитый Бем... — Фіцтум фон Екштедт Олександр Іванович (1804 — 1873) — інспектор Петербурзького університету, знавець і аматор музики; з його допомогою 1842 р. організовано студентський симфонічний оркестр; у Фіцтума щотижня були музичні вечори. Бем Франц (1788 — 1846) — відомий петербурзький скрипаль-віртуоз.

Бетховен (Beethoven) Аюдвіг ван (1770 — 1827) — німецький композитор, піаніст, диригент. Автор 9 симфоній, 47 сонат, 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, скрипкового концерту, інструментальних ансамблів, опери «Фіделіо» та інших творів. Шевченко знав і любив творчість Бетховена, згадував про нього у повістях «Музыкант», «Капитанша», у щоденнику та листах, називав композитора «божественным», «величайшим музыкантом», а його твори «чудными созданиями».

Моцарт Вольфганг-Амадей (1756 — 1791) — австрійський композитор. Виступав як клавесиніст, скрипаль, співак, органіст і диригент. Автор 16 опер, близько 50 симфоній, концертів для різних інструментів з оркестром, фортепіанних (сонати, варіації, фантазії) та камерно-інструментальних творів, пісень, вокальних ансамблів та ін. Шевченко високо цінував творчість Моцарта. Згадка про композитора та його твори є в повістях «Варнак» і «Музыкант», а також у щоденнику, де поет називає Моцарта «великим представителем слышимой гармонии», а оперу «Дон Жуан» — чарівним творінням (записи 1 жовтня 1857 р., 24 березня 1858 р.).

...називали Кастором и Поллуксом. — Діоскури — Кастор і Поллукс — легендарні близнята, сини Зевса; символізують щиру дружбу.

Я больше придерживаюсь Соколова, Тау мне не нравится, приторносладкий. — Соколов Петро Федорович (1791 — 1848) — російський аквареліст, 1839 р. здобув звання академіка за акварельні портрети, що відзначалися тонкістю, психологічною глибиною, правдивістю. Гау Володимир Іванович (1816 — 1895) — аквареліст та мініатюрист, 1849 р. одержав звання академіка. Виконував портрети представників придворних, аристократичних, військових кіл Росії. Його твори відзначаються технічною майстерністю, але позбавлені глибоких індивідуальних характеристик.

...в Эртелев переулок... — Йдеться про провулок, що з’єднує вулиці Малу Італійську (тепер В. А. Жуковського) та Басейну (тепер М. О. Некрасова). Нині вулиця А. П. Чехова.

У Карла Павловича есть Гиббон на французском языке... — Гіббон Едуард (1737 — 1794) — англійський історик, автор шеститомної «Історії занепаду і руйнування Римської імперії» (1776 — 1783).

...небольшую картину «Посещение Рима Гензерихом». — К. П. Брюллов 1836 р. виконав олією на замовлення письменника Олексія Олексійовича Перовського (1787 — 1836) ескіз «Нашестя Гензеріха на Рим», який тепер зберігається у ДТГ. Гензеріх — король германського племені /541/ вандалів, яке завоювало й пограбувало Рим 455 р. Див.: Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации и документы. — С. 210.

«Бакчисарайский фонтан» тоже пришлю. — Над картиною «Бахчисарайський фонтан» К. П. Брюллов працював у 1838 — 1848 рр. Тепер зберігається у Державному музеї О. С. Пушкіна (Санкт-Петербург). У повісті йдеться про копію з неї.

Невеста его дочь рижского почетного гражданина Тимма. — Дружиною К. П. Брюллова була Емілія Федорівна Тімм (1821 — 1877), дочка ризького бургомістра, сестра відомого російського художника В. Ф. Тімма (див.: Ацаркина Э. О портрете неизвестной работы К. П. Брюллова // Государственная Третьяковская галерея: Материалы и исследования. — М., 1958. — Вып. 2. — С. 63 — 65).

Брата ее я встречаю иногда в классе: он ученик Заурвейда... — Василь Федорович Тімм (1820 — 1895) у 1834 — 1839 рр. навчався в Академії мистецтв, у професора батального живопису О. І. Зауервейда.

...будет он венчаться в восемь часов вечера в лютеранской церкви св. Анны, что в Кирочной... это происходило 8 генваря 1839 года. — За матеріалами, виявленими М. І. Моренцем, вінчання К. Брюллова з Емілією Тімм відбулося 27 січня 1839 р. не в церкві Анни на Кірочній (тепер вулиця Салтикова-Щедріна), а в лютеранській церкві Петра і Павла на Невському проспекті (Моренец Н. И. Шевченко в Петербурге. — С. 119 — 120).

...заехали к Клею... выпили бутылку клико. — Ресторан Клея був на колишній Михайлівській площі (тепер площа Мистецтв).

...против квартиры графа Толстого... — Йдеться про Федора Петровича Толстого (1783 — 1873) — художника і скульптора, віце-президента Академії мистецтв 1828 — 1859 рр.

...сесть за фортепиано и спеть знаменитую каватину из «Нормы». — Емілія Тімм була талановитою піаністкою, пізніше брала уроки у Фредеріка Шопена, виступала в концертах разом з Ференцом Лістом (див.: Ацаркина Э. О портрете неизвестной работы К. П. Брюллова // Государственная Третьяковская галерея: Материалы и исследования. — Вып. 2. — С. 62 — 67). «Норма» — опера італійського композитора Вінченцо Белліні (1801 — 1835), написана 1831 р.; йшла в Петербурзі в 1837 р.

Кипренский изобразил его каким-то денди, а не поэтом. — Йдеться про відомий портрет О. С. Пушкіна роботи Ореста Адамовича Кіпренського (1782 — 1836), виконаний 1827 р., який зберігається у ДТГ.

...выучила нас в гальбе-цвельф... — Гальбе-цвельф — німецька гра в карти.

Меня приглашает генерал-губернатор Оренбургского края к себе в Оренбург на лето, и я был сегодня у Владимира Ивановича Даля, и мы условились уже насчет поездки. — Оренбурзьким генерал-губернатором у 1833 — 1842 рр. був граф Василь Олексійович Перовський (1795 — 1857). Даль Володимир Іванович (1801 — 1872) — автор відомого «Толкового словаря русского языка», філолог, письменник, служив чиновником особливих доручень при оренбурзькому генерал-губернаторі у 1833 — 1841 рр. Як письменник виступав під псевдонімом «Козак Луганський» (родом з міста Луганська).

...завтра мы обедаем у Йохима. — Йоахім Карл Іванович (1805 — 1859) — художник, скульптор, ливарник, співучень Шевченка по Академії мистецтв, 1842 р. одержав звання некласного художника, займався гальванопластикою. /542/

Дрезденська галерея — картинна галерея в місті Дрездені, одна з найбільших світових скарбниць західноєвропейського живопису XV — XIX ст. Заснована 1560 р. У Дрезденській галереї зберігаються твори Рафаеля, Джорджоне, Тиціана, А. Дюрера, Д. Веласкеса, Н. Пуссена та інших художників.

...мне начал грезиться «Пир Балтазара» Мартена. — «Валтасарів бенкет» — картина англійського художника Джона Мартіна (1789 — 1854), автора композицій на історичні теми, ілюстрацій до Біблії.

...поехали сначала к Полицейскому мосту... — Йдеться про міст через річку Мойку на Ісаакіївській площі. Збудований в 30-х роках XVIII ст. Спочатку був дерев’яний, 1842 р. — перебудований. До 1768 р. називався Синім мостом (пофарбований синьою фарбою), далі Поліцейським (поблизу знаходився будинок міської поліції), насамкінець — Народним мостом.

...подошел... молодой мичман (Саша Оболонский)... — Прототипом цього персонажа повісті був, напевне, мічман Петро Олександрович Оболонський, який служив у Балтійському флоті. У 1835 — 1837 рр. плавав на фрегатах «Паллада», «Мария» та шхуні «Дождь», у 1839 — 1841 рр. — на транспортах «Двина» і «Пинега». У 1842 р. переведений поручиком у Кабардинський єгерський полк. Помер 1844 р. (див.: Яцюк В. Така відома й невідома «Катерина» // В сім’ї вольній, новій. — Вип. 3. — К., 1986. — С. 253).

...встретили там старика Кольмана, известного акварелиста... — Кольман Карл Іванович (1786 — 1846) — російський художник-аквареліст, академік (з 1839 р.). Автор малюнка «На Сенатській площі 14 грудня 1825 р.» (акварель, 30-ті роки XIX ст., Державний історичний музей, Москва). Виконав багато малюнків вуличних сцен, народних російських та українських типів.

За один из этюдов он получил вторую серебреную медаль. — Другу срібну медаль К. І. Йоахім одержав 2 травня 1842 р. за рисунок з натури.

...отправились в галерею Юсупова. — Багата колекція, зібрана М. Б. Юсуповим (1750 — 1831), що складалася з картин, скульптурних творів та бібліотеки, знаходилася тоді у будинку князя Б. М. Юсупова (1794 — 1849) на набережній річки Мойки, № 94.

...мы поцеловались с Штернбергом у Средней рогатки... — Штернберг виїхав до Оренбурга разом з В. I. Далем 8 березня 1839 р. (див.: Паламарчук Г. Новое о Т. Г. Шевченко: Дневник Аполлона Мокрицкого // Советская Украина. — 1961. — № 1. — С. 167; Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — С. 161 — 162).

«Поздравьте меня, я холостой человек!» — Про причину розлучення К. П. Брюллова з дружиною існує багато версій у мемуарній літературі. Документальні матеріали про це опублікувала Е. М. Ацаркіна (див.: Государственная Третьяковская галерея: Материалы и исследования. — Вып. 2. — С. 62 — 67).

На станке стоял неоконченный портрет графа Мусина-Пушкина. — Портрет графа Володимира Олександровича Мусіна-Пушкіна (1789 — 1854), учасника руху декабристів, друга О. С. Пушкіна та М. Ю. Лермонтова, аматора живопису, К. П. Брюллов виконав у 1838 р. Тепер цей портрет зберігається в Ярославському державному обласному художньому музеї. /543/

...пригласил брата своего Александра... — Брюллов Олександр Павлович (1798 — 1877) — з 1832 р. професор архітектури в Академії мистецтв. Шевченко згадав його і в повісті «Близнецы». Шевченко в день одержання ним звання академіка подарував О. П. Брюллову офорт «Вірсавія» з картини К. П. Брюллова з дарчим написом: «Александру Павловичу Брюллову, Т. Шевченко 1860 года 4 сентября» (нині зберігається у НМТШ).

...думает начать картину «Взятие на небо Божией Матери» для Казанского собора. — Над цією картиною К. Брюллов працював у 1836 — 1839 рр. У 1842 р. вона експонувалася на виставці в Академії мистецтв. Тепер зберігається у Російському музеї (Санкт-Петербург).

...начал портрет во весь рост князя Александра Николаевича Голицина [для] Федора Ивановича Прянишникова. — Портрет Олександра Миколайовича Голіцина (1773 — 1844), колишнього міністра духовних справ та освіти, на той час — начальника поштового департаменту, К. П. Брюллов намалював 1840 р. на замовлення Федора Івановича Прянишникова (1793 — 1867), директора Петербурзького поштамту, відомого колекціонера, віце-голови Товариства заохочування художників. Він брав участь у засіданні Комітету Товариства, на якому винесено ухвалу про надання Шевченкові щомісячного утримання (1839), підписав похвального листа Шевченкові від Комітету за успіхи в навчанні (1840), брав участь у засіданні Комітету, де ухвалено надати Шевченкові допомогу у виданні «Живописной Украины» (1844). Портрет О. М. Голіцина роботи Брюллова зберігається у ДТГ. Портрет Ф. І. Прянишникова, намальований Брюлловим 1849 р., — в Івановському державному історичному музеї.

На дворе сырая, гнилая осень, а в Академии нашей блистательная выставка. — Йдеться, очевидно, про традиційну трирічну академічну виставку, яка відкрилась у вересні 1839 р. в залах Академії мистецтв. Тут вперше експонувалися два портрети роботи Т. Г. Шевченка, виконані акварельними фарбами (Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — СПб., 1839. — С. 4).

«Явление ангела пастухам» — картина художника П. С. Петровського, експонувалася на академічній виставці 1839 р., за неї художник того ж року одержав першу золоту медаль. Картина належала музею Академії мистецтв, 1930 р. передана Череповецькому краєзнавчому музею.

Зато скульпторы отличились Рамазанов и Ставассер... — На академічній виставці 1839 р. експонувалися твори Миколи Олександровича Рамазанова (1815 — 1867) — «Фавн з козеням», «Мілон Кротонський» та барельєф «Святки»; Петра Андрійовича Ставассера (1816 — 1850) — «Хлопчик, який вудить рибу». Ці скульптори за свої роботи тоді одержали перші золоті медалі.

...для одной картины Карла Павловича стоит приехать из Китая, а не только из Малороссии. — На цій же виставці експонувалася картина К. П. Брюллова «Розп’яття» (1837 — 1838, олія), тепер зберігається в Російському музеї (Санкт-Петербург).

Получил первую серебреную медаль за этюд с натуры. Еще написал небольшую картину масляными красками «Сиротка мальчик делится милостыней с собакою под забором». — За рисунок з натури «Два натур/544/ники» Шевченко одержав срібну медаль другого ступеня 29 квітня 1839 р.; за картину, названу в документі «Хлопчик жебрак дає хліб собаці», також одержав срібну медаль другого ступеня 27 вересня 1840 р. (див.: Шевченко Тарас: Документи та матеріали до біографії. — С. 20, 27). Обидва твори не знайдені.

...рано по утрам ходили с Йохимом на Смоленское кладбище лопухи и деревья рисовать. — У НМТШ нині зберігаються рисунок Шевченка «Куток Смоленського кладовища» (1840, олівець, сепія) та етюди рослин (1840 — 1841, олівець). Рисунок «Верби на Смоленському кладовищі» Шевченко виконав після заслання (не знайдений).

Петровський острів — один з чотирьох островів Петербурзької (тепер Петроградської) сторони. До заснування Санкт-Петербурга називався Столбовим. Назву Петровський дістав на початку XVIII ст., коли був власністю Петра I.

Парголово — північне передмістя Петербурга.

Паша — Прототипом персонажа твору дослідники вважають Марію Яківну Європеус (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 79, 173 — 174; Шевченківський словник. — К., 1978. — Т. 1. — С. 214) та припускають, що вона зображена на акварелі Шевченка «Жінка в ліжку» (1839 — 1840) та на «Портреті жінки в намисті» (1840). Обидва твори в НМТШ (Повесть Тараса Шевченко «Художник». Иллюстрации, документы. — С. 255, 346, 347).

...недавно мною начатому портрету госпожи Соловой. — Мається на увазі, очевидно, Наталія Андріївна Петрово-Соловово, уроджена княжна Гагаріна (1815 — 1893), відома на той час петербурзька красуня. У мемуарній літературі її називали Соловою (див.: Русский архив. — 1901. — Кн. 1. — С. 492; Кн. 3. — С. 402).

Сегодня я получил письмо от Штернберга. Он собирается в какой-то поход на Хиву... — У листопаді 1839 р. почався похід на Хіву, який очолював В. О. Перовський, командуючий Оренбурзьким Окремим корпусом. В. І. Штернберг приєднався як волонтер до одного з військових загонів, але в зв’язку з тяжким станом здоров’я змушений був повернутися і виїхати до Петербурга.

...хожу в зало Вольного экономического общества слушать лекции физики профессора... — Безплатні загальнодоступні лекції вчених читалися в залі «Вільного економічного товариства», приміщення якого знаходилося на розі Невського проспекту та Адміралтейської площі. У тексті Шевченко замість прізвища професора фізики, лекції якого слухав його герой, поставив крапки. Лекції тоді там читав відомий фізик Еміль Христіанович Ленц (1804 — 1865), професор Петербурзького університету.

...слушать лекции зоологии профессора Куторги. — Куторга Степан Семенович (1805 — 1861) — російський учений, природознавець, з 1837 р. професор Петербурзького університету. (Аналіз цих природознавчих лекцій див. у статті: Масич И. М. К вопросу о мировоззрении Т. Г. Шевченко // Философские науки. — 1973. — № 6).

...он совершенно неожиданно явился передо мною 16 декабря ночью. — В «Художественной газете» (1840. — 15 марта. — № 6. — С. 27) зазначається, що Штернберг повернувся з Оренбурга у січні 1840 р.: «В генваре сего года возвратился в Санктпетербург наш известный худо/545/жник В. И. Штернберг [...]. Время, проведенное Штернбергом в Оренбурге, не было потеряно; это доказывает его портфель, наполненная множеством прелестных эскизов акварелью и рисунков карандашом, знакомящих с природою, домашним бытом и физиогномиею жителей Оренбурга». У цей час Шевченко був хворим і мешкав у майстерні Ф. П. Пономарьова, і лише у березні 1840 р. Шевченко і Штернберг оселилися разом на 11-й лінії Васильєвського острова в будинку Йоганна Донерберга (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 88 — 96). У цей час Штернберг намалював олівцем кілька портретів Шевченка і шаржові рисунки «Шевченко з ковдрою» та «Замість чаю ми поголились» (зберігаються в НМТШ), а також офорт «Кобзар з поводирем», вміщений як фронтиспіс у «Кобзарі» Шевченка 1840 р. У цьому виданні Шевченко присвятив йому поему «Іван Підкова». Пізніше присвята знята.

Это «Векфильдский священник» Гольдсмита. — Йдеться про роман англійського письменника Олівера Гольдсміта (1728 — 1774), написаний 1766 р.; неодноразово видавався російською мовою.

...красный шелковый, татарский же, шугай — верхній короткополий старовинний жіночий одяг з рукавами.

...умер в прошлом году в Обуховской больнице. — Обухівська міська лікарня на березі річки Фонтанки (біля Обухівського мосту), заснована 1784 р., тепер Військово-морська медична академія.

...на Англинской набережной... — Йдеться про частину набережної Неви, що простягається від Адміралтейської набережної до Ново-Адміралтейського каналу. У XVIII ст. мала назву Нижня, оскільки була розташована в районі нижньої течії Неви, потім Галерна (недалеко знаходилася галерна верф). У XIX ст., в зв’язку з тим що тут знаходилося англійське посольство, дістала назву Англійської набережної.

Настоящий Пинетти... — Пінетті — ілюзіоніст, який гастролював у Росії в 30 — 40-х роках XIX ст.

Его еще в шутку называют Вечным Жидом... — Вічний Жид — герой середньовічного переказу про єврея Агасфера, приреченого на довічні мандри за те, що відмовився допомогти Ісусу нести хрест, з яким він ішов на розп’яття. Цей мотив використовували в своїх творах Гете, Н. Ленау, В. А. Жуковський, Ежен Сю.

Уже и Масляница... — Масниця — давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед Великим постом. За традицією в цей тиждень готують масні страви (млинці, вареники з сиром), провадять народні гуляння.

...на экзаменах я постоянно не сажусь ниже третьего №. — Учні, які отримували в Академії мистецтв кращі оцінки (номери), могли обирати в класі на екзамені кращі місця, які розташовувались у вигляді амфітеатру навколо натури.

Это сцена из «Илиады» — Андромаха над телом Патрокла. — Ім’я Патрокла тут вжито помилково замість Гектора — троянського героя, вбитого другом Патрокла — Ахіллом.

...выходили из Андреевской церкви. — Собор Андрія Первозванного на 6-й лінії Васильєвського острова знаходився недалеко від квартир Шевченка (в 1838 та 1839 рр.).

Просто Овидиево превращение. — Публій Овідій Назон (43 р. до н. е. — близько 18 р. н. е.) — римський поет. У 8 р. н. е. висланий за наказом /546/ імператора Августа у місто Тома (тепер Констанца в Румунії). Найвизначніший його твір «Метаморфози» є обробкою грецьких та римських міфів.

...несешь ее в раек... — Райок — верхній ярус театрального залу.

Праздник встретил я в семействе Уваровых. — Купець 2-ї гільдії, біржовий маклер, Іван Олександрович Уваров (1777 — 1858) був у приятельських стосунках з низкою російських художників. Портрети подружжя Уварових написав художник Олександр Григорович Варнек (1782 — 1843). Одному з синів Уварова Олександру Івановичу (1815 — 1865), студентові юридичного факультету Петербурзького університету, Шевченко подарував рисунок олівцем «Жіноча голівка», другого — Сергія Івановича (1816 — 1868), чиновника, надвірного радника, неодноразово згадував у щоденнику (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 95 — 96).

Коломна — З 30-х років XVIII ст. так називалася територія в центральній частині Петербурга між Мойкою, Крюковим каналом, річками Фонтанкою та Пряжкою. Спочатку була місцем поселення майстрових людей з підмосковного села Коломенського (звідси одна з версій походження назви).

...приехал из Крыма Айвазовский... — Айвазовський Іван Костянтинович (1817 — 1900) — російський художник-мариніст; одночасно з Шевченком учився в Академії мистецтв, у професора М. Н. Воробйова. У 1837 та 1838 рр. нагороджений золотими медалями 2-го та 1-го ступеня за морські пейзажі Балтики. Тут, очевидно, мається на увазі поїздка Айвазовського до Криму в 1838 — 1839 рр., де у Феодосії жили його батьки. Кримські пейзажі, привезені ним, 1839 р. на осінній виставці в Академії мистецтв експонувалися одночасно з двома акварельними портретами роботи Шевченка. Згодом на виставці 1842 р. експонувалася його картина «Блакитний грот в Соренто» одночасно з аквареллю Шевченка «Група жебрачок, які сплять» (Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — СПб., 1842. — С. 8). У 1840 р. був відряджений за кордон.

...мы проводили моего Штернберга до Крондштадта. — Штернберг та Айвазовський виїхали до Італії в липні 1840 р.

На палубе «Геркулеса»... вручили нашего друга г. Тыринову (начальнику парохода)... — Тирінов Сергій Петрович — капітан пароплава «Геркулес», йому В. А. Жуковський присвятив вірш «Тише, ветер, тише, волны!» (1838).

...как тени у Харонова перевоза... — За грецькою міфологією, Харон — син Ереба і Ночі, перевозив тіні померлих через підземну ріку Стікс.

...прошли из цыркуля в конференс-зало. — Тобто з галереї, яка йшла навколо круглого академічного двору і мала циркульне розташування залів; тут влаштовувалися виставки.

Андрей Иванович (инспектор) вышел из круглой залы... — Інспектором Академії мистецтв з 1832 р. був відставний гвардійський капітан Андрій Іванович Крутов (1794 — 1860).

...если не превзойдет своего идола Аелевеля в отечественной истории... — Лелевель Йоахім (1786 — 1861) — польський історик, ідеолог /547/ польського демократичного руху, один з організаторів польського визвольного повстання 1830 — 1831 рр.

То была книга Вашингтона Ирвинга «Христофор Колумб». — Мається на увазі книжка американського письменника-романтика Вашингтона Ірвінга (1783 — 1859) «История жизни и путешествий Христофора Коломба», видана в російському перекладі (СПб., 1836 — 1837. — Т. 1 — 4). ...рассказывая свое путешествие по древней Элладе... — К. П. Брюллов відвідав Грецію влітку 1835 р. у складі науково-художньої експедиції, організованої Володимиром Петровичем Орловим-Давидовим (1809 — 1862), почесним вільним спільником Академії мистецтв, для вивчення архітектурних та археологічних пам’яток на Іонічних островах, у Греції, Малій Азії та Туреччині (див.: К. П. Брюллов в письмах, документах и воспоминаниях современников. — М., 1952. — С. 99 — 106). Розповіді Брюллова про подорожі Грецією та Туреччиною, його орієнталістський доробок спричинилися до захоплення цією тематикою і його учнів, і Шевченка серед них (акварель «В гаремі», 1843; відповідні реалії в поемі «Гамалія», 1842). Шевченко напевне бачив акварель учителя «Турецьке кладовище в Скутарі». Саме в Скутарі — околиці Стамбула, що на малоазійському березі Босфору, розгортає Шевченко сюжет про звільнення полонених козаків із турецької неволі в поемі «Гамалія».

...он набросал чудную картину под названием «Афинский вечер». — Малюнок К. П. Брюллова «Афінський вечір» (1838 — 1843, сепія, перо) точно відповідає опису Шевченка; зберігається у Російському музеї в Санкт-Петербурзі (див.: Лапина И. П. Рисунок К. П. Брюллова «Афинский вечер» // Сообщения Государственного Русского музея. — Л., 1957. — Вып. 5. — С. 47 — 48). Репродукцію див.: Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. — С. 295.

Парфенон — храм на Акрополі в Афінах, визначна архітектурна пам’ятка класичної доби Стародавньої Греції (447 — 432 рр. до н. е.). Храм побудований архітекторами Іктіном та Каллікратом, фронтон прикрашали скульптури Фідія.

...пара буйволов везут мраморную статую «Река И лис» Фидия. — Тут Шевченко має на увазі зображену на рисунку К. П. Брюллова статую роботи Фідія та його учнів «Ріка Кефіс» із західного фронтону Парфенона, що має вигляд лежачого юнака, плавні текучі лінії тіла якого ніби символізують ріку. Зберігається в Британському музеї (Лондон).

...Фидий, встречаемый Периклом и Аспазией и всем, что было славного в Перикловых Афинах, начиная с знаменитой гетеры и до Ксантиппы. — Фідій (початок V ст. до н. е. — близько 432 — 431 рр. до н. е.) — уславлений давньогрецький скульптор. Перікл (близько 490 — 429 рр. до н. е.) — грецький державний діяч періоду розквіту афінської рабовласницької держави. Аспазія (нар. 470 р. до н. е.) — дружина Перікла, відзначалась розумом і красою. Ксантіппа — дружина давньогрецького філософа Сократа (близько 469 — 399 рр. до н. е.), відома своєю сварливістю.

Что «Афинская школа» перед этой животрепещущей картиной? — Фреску Рафаеля в папському палаці у Ватикані «Афінська школа» (1509 — 1511) К.П. Брюллов копіював у 1824 — 1828 рр. (копія знаходиться в музеї Академії мистецтв).

...хор ноблей из «Гугенотов». — «Гугеноти» (1836) — опера Джакомо Мейєрбера (1791 — 1864), французького і німецького композитора. Йо/548/го твори Шевченко згадував і в щоденнику (записи від 8 серпня, 29 жовтня, 1 та 16 грудня 1857 р.).

...живая осада Пскова. — Над картиною «Осада Пскова королем Стефаном Баторієм у 1581 році» К.П Брюллов працював головним чином у 1839 — 1843 рр. Збирати матеріал для неї художник почав ще у 1836 р., побував на місці подій у Пскові. За задумом автора, картина повинна була втілити патріотичне піднесення народу в боротьбі за батьківщину, проте відтворити повною мірою задум він не зміг і був незадоволений цим твором. Але, поза цим, картина стала важливим явищем у розвитку російського історичного живопису. Зберігається у ДТГ.

Я недавно (собственно для писем) прочитал «Клариссу», перевод Жуль Жанена, и мне понравилось одно предисловие переводчика. — Епістолярний роман англійського письменника-сентименталіста Самюеля Річардсона (1689 — 1761) «Кларисса Гарлоу» (1748) в скороченому вигляді був надрукований у журналі «Библиотека для чтения» (1848, № 1 — 7); стаття французького критика Жюля Жанена (1804 — 1874) «Самуил Ричардсон и его эпоха» надрукована в «Библиотеке для чтения» (1848, № 12 та 1849, № 1).

Это будет очень миленькая картина a la Грез. — Грез Жан-Батіст (1725 — 1805) — французький живописець, представник сентименталізму в живопису.

...настоящая Геба. — Геба — в грецькій міфології богиня юності, дочка Зевса і Гери. Зображувалася з чашею в руці.

Тетя тоже немного смахивала на Тучегонителя. — Тучегонитель — Зевс, у грецькій міфології — бог грому та блискавки, цар і батько богів і людей.

Давно что-то нашей охтянки не видать. — Охтянка — мешканка так званих Охтинських слобід — північно-східної околиці Петербурга, розташованої на правому (Велика Охта) та лівому (Мала Охта) берегах притоки Неви — Великої Охти.

Весталка — у Стародавньому Римі жриця богині культового жертовного вогню й родинного життя Вести. У храмі цієї богині весталки підтримували вічний священний вогонь, давали обітницю дівочої незайманості. За порушення обітниці весталок закопували в землю живцем.

Я ей на первый раз дал «Робинзона Крузо»... — Очевидно, йдеться про видання: Жизнь и приключения Робинсона Крузо, описанные им самим: Сочинение Д. Дефо (Новый перевод с английского П. А Корсакова. — Издание украшенное 200 рисунками Гренвиль. — СПб., 1843). Шевченко був особисто знайомий з перекладачем книжки П. О. Корсаковим. Одночасно з роботою над повістю «Художник» влітку 1856 р. в Новопетровському укріпленні він виконав малюнок «Робінзон Крузо» за мотивами однойменного роману Даніеля Дефо (близько 1660 — 1731). Цю ж книжку у французькому перекладі Шевченко подарував своїй племінниці Фросині Варфоломіївні Шевченко з написом: «Любій Прісі на пам’ять од дядька Тараса Шевченко 1859 сентября 12» (зберігається в Музеї Максима Горького у Нижньому Новгороді).

Ментор — ім’я вихователя Одіссеєвого сина Телемака з поеми Гомера «Одіссея», вживається у значенні керівник, наставник, вихователь, іноді в переносному значенні як надокучлива, нудна людина.

...предложу путешествие Араго или Дюмон Дюрвиля... а потом Плутарха. — Йдеться про твори французького письменника і мандрівника /549/ Жака-Етьєна-Віктора Араго (1790 — 1855) «Путешествие вокруг света» (СПб., 1844 — 1845. — Т. 1 — 2) та французького мореплавця Жюля-Себастьяна Дюмон-Дюрвіля (1790 — 1842) «Всеобщее путешествие вокруг света» (М., 1835 — 1837. — Ч. 1 — 9). Плутарх (близько 46 — близько 127) — давньогрецький письменник, історик, автор біографічних нарисів про видатних грецьких та римських діячів «Плутарховы сравнительные жизнеописания славных мужей» (СПб., 1810. — Т. 1).

...к Святой неделе... — тобто до Великоднього тижня.

Сократ_ (близько 469 — 399 рр. до н. е.) — старогрецький філософідеаліст. Його образ Шевченко створив у рисунку «Смерть Сократа» (1837, папір, туш, акварель, НМТШ). Згадує його також у повісті «Капитанша».

Я лично и хорошо знал гениального математика нашего О[строградского]... — Остроградський Михайло Васильович (1801 — 1862) — російський математик, родом з України; в кінці 30-х — на початку 40-х років був професором Головного Педагогічного інституту, Головного Інженерного училища та інших учбових закладів у Петербурзі; академік Російської Академії наук та почесний член кількох зарубіжних академій, один з основоположників петербурзької математичної школи. Шевченко спілкувався з Остроградським і після заслання.

...кончится все это факелом Гименея... — Гіменей — бог одруження у греків та римлян, зображувався з факелом у руці.

...дотянул... до Страстной недели... — Страстная неделя — останній тиждень Великого посту.

Прево предлагает мне сто рублей... — Йдеться про Андрія Михайловича Прево (1801 — 1867), який мав постійну виставку картин і крамницю, де продавалися книжки та мистецькі твори, на Невському проспекті, в будинку Голландської церкви. Був комісіонером Товариства заохочування художників.

...в том числе Горас Верне, Гюден и Штейнбен. — На виставці в Академії мистецтв, яка відкрилась у вересні 1842 р., експонувалися картини Еміля-Жана-Ораса Верне (1789 — 1863), французького художника-баталіста, та Теодора Гюдена (1802 — 1880), французького художника-мариніста, які у той час перебували в Росії. Французький художник Шарль Штейбен (1788 — 1856) в Росію приїхав у 1843 р. на запрошення виконати ікони для Ісаакіївського собору. На цій виставці експонувалася акварель Шевченка «Група жебрачок, які сплять» (Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — СПб., 1842. — С. 8).

Дюпати и Пиранези. — Дюпаті Шарль-Маргеріт- Жан-Батіст (1746 — 1788) — французький юрист і письменник, автор відомої в свій час книжки, перекладеної російською мовою І. І. Мартиновим (СПб., 1817), «Путешествие Г. дю Пати в Италию в 1786 году» (СПб., 1800 — 1801. — Ч.1 — 2). Піранезі Джованні-Баттіста (1720 — 1778) — італійський гравер й архітектор, автор циклу гравюр «Види Рима».

Лепрі, Греко — власники кафе в Римі, де збиралися російські художники.

...в том числе и Иванова, автора будущей картины «Иоанн Предтеча проповедует в пустыне». — Шевченко має на увазі картину російсько/550/го художника Олександра Андрійовича Іванова (1806 — 1858) «Явлення Христа народові» (1837 — 1857).

Еще встретил он, в кафе Греко, безмерно расфранченного Гоголя... — Під час перебування в Римі 1845 р. М. В. Гоголь тісно спілкувався з російськими художниками, які там працювали і вдосконалювалися у мистецтві. Збереглася фотографія, де він сфотографований серед російських художників, які були друзями Шевченка (див.: Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. — С. 335).

...в виду купола св. Петра и в виду бессмертного великана Колизея... — Йдеться про собор святого Петра в Римі — пам’ятку італійської архітектури епохи Відродження (середина XVI — початок XVII ст., архітектори Д. Браманте, Мікеланджело, Дж. делла Порта, Д. Фонтана, К. Мадерна) та Колізей (Колоссей), або амфітеатр Флавіїв, — залишки величезної споруди поблизу Рима, що призначалася для боїв гладіаторів та інших видовищ (75 — 80 рр. н. е.).

Это Иосиф толкует сны своим соузникам, виночерпию и хлебодару. — Йдеться про традиційний академічний сюжет за біблійним переказом. Картина на цю тему виконана О. А. Івановим у 1827 р., знаходиться в Російському музеї (Санкт-Петербург). Не виключена ймовірність виконання такого ескізу і Шевченком.

Я становлюсь похожим на Метафизика Хемницера. — У байці «Метафизик» Іван Іванович Хемніцер (1745 — 1784), російський поет-байкар, зображує філософа, який цілком втратив почуття реальності.

...пригласил и священника из церкви св. Станислава... — Католицька церква св. Станіслава знаходилася в Коломні.

«Leonard Demski, mort anno 18...» (лат.) — «Леонард Демський, помер року 18...». Хоча реальний прототип образу Л. Демського не встановлений, у літературі немає сумніву в його історичній реальності (див.: Прийма Ф.Я. Шевченко и русская литература XIX века. — М.; Л., 1964. — С. 64); образ Л. Демського посідає помітне місце в романі польського письменника Є. Єнджеєвича (1902 — 1975) «Українські ночі, або Родовід генія» (1966).

...как называет их Либельт... — На засланні Шевченко читав книжку польського філософа-ідеаліста Кароля Лібельта (1807 — 1875) «Естетика, або Наука про прекрасне», видану у Познані 1849 та у Петербурзі 1854 р. Про це він писав у щоденнику (див. записи від 5, 11, 12 липня 1857 р.). Згадана ним також історична студія Лібельта «Орлеанська діва» була видана в Познані 1847 р.

Недавно со мною вот что случилось. — У цьому епізоді Шевченко розповідає про свої стосунки з Агатою Омелянівною Усковою (1828 — 1899), дружиною коменданта Новопетровського укріплення. В Новопетровському укріпленні 1853 — 1854 рр. Шевченко виконав кілька портретів Ускової (зберігаються в НМТШ). Ускова залишила спогади про Шевченка (див.: Спогади Агати Ускової про Тараса Шевченка // Записки Українського наукового товариства в Києві. — К., 1926. — Т. 21. — С. 158 — 173; Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982. — С. 236 — 240).

Вообразил себе, что вот, наконец, открыл Эльдорадо. — Ельдорадо — фантастична країна, нібито надзвичайно багата на золото, срібло й дорогоцінне каміння, яку в XVI — XVII ст. конкістадори прагнули розшукати в Центральній та Південній Америці. Назва Ельдорадо стала синонімом казково багатої країни, недосяжної мрії. /551/

...я второй Буонаротти в этом роде. — За переказом, Мікеланджело Буонарроті любив красуню Вікторію Колонна; велику пошану до цієї жінки він зберіг протягом усього життя.

...напоминает мне гоголевскую сваху, которая отвечает [на вопрос] искателя невесты, оженит ли она его? «Ох, оженю, голубчик! Да так ловко, что и не услышишь». — Наведені слова належать Кочкарьову, одному з персонажів комедії М. Гоголя «Женитьба» (дія I, ява XI).

Читаю в «Пчеле» разбор выставки, бойко написанный, должно быть, Кукольником. — У газеті «Северная пчела» (1842. — 30 сентября — № 218) надруковано статтю «Первый взгляд на выставку в залах Императорской Академии художеств» за підписом «А». Рецензія, підписана Н. Кукольником, була надрукована в журналі «Библиотека для чтения» (1843, № 1 — 2).

...«Девушка с тамбурином» Тыранова. — Картина російського художника, академіка Олексія Васильовича Тиранова (1808 — 1859) користувалася великим успіхом на академічній виставці 1836 р. Особиста доля Тиранова нагадує долю героя повісті Шевченка. В зв’язку з нещасливим одруженням він психічно захворів, втратив можливість працювати як художник і помер у злиднях. Шевченко напевне знав з періодичної преси й про трагічну смерть П.А. Федотова (1815 — 1852) в будинку для душевнохворих і використав відомості про нього при створенні образу свого героя.

Карл Павлович... весною думает начать работать в Исакиевском соборе. — Над ескізами розписів для Ісаакіївського собору Брюллов почав працювати в 1839 р.; 1848 р., працюючи в куполі собору, застудився і в квітні 1849 р. змушений був виїхати лікуватися за кордон.

Италия, счастливый край... — Наведено уривок з вірша Генріха Гейне (1797 — 1856).

...я решился ждать, что скажет старый Сатурн. — Очевидно, маються на увазі зимові канікули (так звані сатурналії), що припадали на другу половину грудня, час, коли в Стародавньому Римі відзначалося свято на честь Сатурна, пов’язане із закінченням сільськогосподарських робіт.

...уехал на остров Мадеру. — Мадейра — група островів у Атлантичному океані; тут лікувався К. П. Брюллов у 1849 — 1851 рр.

...отправился в больницу Всех скорбящих. — Лікарня була розташована за містом, на 12-му кілометрі Петергофської дороги.

Принял меня за какого-то римлянина с рисунка Пинелли. — Пінеллі Бартоломео (1781 — 1835) — італійський художник і гравер, автор побутових сцен, архітектурних пейзажів, ілюстрацій до літературних

творів.

Незабвенный Карл Великий уже умирал в Риме. — К. П. Брюллов помер неподалік Рима в містечку Марчіано 23 червня 1852 р.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.