[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 533-537.]

Попередня     Головна     Наступна






КОМЕНТАРІ (продовження)



КОЛЕКТИВНІ ЛИСТИ, ПІДПИСАНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ



1. ДО М. А. МАРКЕВИЧА

22 січня 1844. Вейсбахівка

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 198).

Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1928. — № 5. — С. 70).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 17 — 18.

Лист написаний рукою В. О. Закревського. Після слова «вам» три слова густо закреслені. Під текстом підпис Шевченка — «Т. Шевченко, рукою власною». Шевченкові також належить одно слово в тексті. Всі інші підписи зробив В. О. Закревський. На звороті другого аркуша — звернена до Шевченка віршована відповідь М. А. Маркевича (Листи до Тараса Шевченка. — С. 17).

Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам... — Адресований М. А. Маркевичу лист пародіює стиль гетьманських універсалів. Універсал (від лат. universalis — загальний) — документ, що має характер маніфесту або розпорядчого адміністративно-політичного акту. Універсали видавали в XVII — XVIII ст. у феодальній Польщі король, а в Україні — гетьман (іноді полковники). За «гетьмана» в листі підписався Шевченко, перед іншими прізвищами названо різні високі адміністративно-військові посади в козацькому війську.

Безбуховка — тобто Вейсбахівка, містечко Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер село Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області), маєток полковника, згодом генерал-майора І. М. Корбе.

Полковник компанійський Корба. — І. М. Корбе. Військова посада в цьому жартівливому підпису походить від компанійських полків — найманих («охотницьких») кінних полків у Лівобережній Україні (створені гетьманською адміністрацією на початку 70-х років XVII ст., вони існували до 70-х років XVIII ст.). Однією з функцій компанійських полків була охорона гетьмана та його резиденції, сторожова служба тощо.

Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко. — В. О. Закревський. Відомий як організатор і «старшина» «товариства мочемордія». Форма його підпису в листі — від назви цього товариства.

Військовий ієсаул Яків Дибайло. — Ротмістр граф Яків Петрович де Бальмен. Був талановитим художником-аматором. Разом із М. С. Башиловим 1844 р. ілюстрував рукописний «Кобзар», переписаний ним латинською абеткою, і в липні того ж 1844 р. переслав його з Одеси В. О. Закревському для передачі Шевченкові (зберігається в ІЛ, ф. 1, № 79). Автор понад десяти повістей російською мовою (сім з них надруковано у виданні: Бальмен Я. Повести. — Харьков, 1988). Загинув на Кавказі. Шевченко познайомився з Яковом де Бальменом 29 або 30 червня 1843 р. на балу в селі Мойсівка, зустрічався з ним в селі Березова Рудка у Закревських та в економії Вікторівка неподалік від села Лемешівка, де жив В. О. Закревський, можливо, в липні того ж року відвідав його маєток у селі Линовиця Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер сели/534/ще міського типу Прилуцького району Чернігівської області). Шевченко присвятив Якову де Бальмену поему «Кавказ» (1845).

Турівка — село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Яготинського району Київської області), де був маєток М. А. Маркевича.






2. ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО

10 січня 1847. Борзна

Подається за автографом (ІЛ, ф. 99, № 72, арк. 43).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1897. — № 10. — С. 35).

До зібрання творів вводиться вперше.

Лист написаний рукою П. О. Куліша. Шевченкові належить приписка «Істинно» та підпис «Т. Шевченко». Про перебування Шевченка на Чернігівщині в січні — лютому 1847 р. див. його лист до М. І. Костомарова від 1 лютого 1847 р.

Сей панич суть предобрий і предорогий наш земляк... — Ідеться про чиновника канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора, вченого, згодом педагога Миколу Івановича Гулака (1822 — 1899). Був одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства. 9 січня 1847 р. Шевченко з М. І. Гулаком, який мав намір перебратися до Петербурга, вирушили з Києва (див.: Н[икандр] М[олчановский]. Памяти Н. И. Гулака// Киевская старина. — 1900. — № 2. — С. 267) і разом їхали до Борзни. Помітка О. М. Бодянського над текстом рекомендаційного листа П. О. Куліша і Шевченка «Пол[учил] 16.1.47 четв[ерг]» свідчить, що шлях М. І. Гулака до Петербурга проліг через Москву, де він зустрівся з адресатом.

Узнать в лавке «Москвитянина...» — «Москвитянин» — літературний журнал, що видавався у Москві в 1841 — 1856 рр. Мав історичний відділ, в якому співробітничав і О. М. Бодянський.

...на обертке «Чтений». — «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете» (1846 — 1848, 1858 — 1877) — видання Московського товариства історії та старожитностей російських. О. М. Бодянський з 1845 р. був секретарем цього товариства і редактором «Чтений».






3. ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ «РУССКИЙ ВЕСТНИК»

Листопад 1858. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Русский вестник» (розділ «Современная летопись») (1858. — № 18. — № 2. — С. 246 — 247).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 253 — 254.

У 1858 р. в журналі «Иллюстрация» (№ 25, 35, 43) було вміщено кілька антисемітських статей, що викликало низку протестів у пресі. Протести друкувалися в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (№ 258), журналах «Атеней» (№ 42), «Русский вестник» (№ 18, кн. 1, 2) та ін. Особливо активну позицію посів журнал «Русский вестник». Серед матеріалів із засудженням антисемітських виступів «Иллюстрации», що публікувалися в /535/ розділі «Современная летопись» (1858. — № 18, кн. 1), — стаття Н. Павлова «Вопрос о евреях и „Иллюстрация“» (С. 125 — 129), лист І. Чацкіна до редактора «Русского вестника» з додатком його листа до редактора «Иллюстрации» В. Зотова (С. 130 — 131), а також редакційна стаття «Поступок „Иллюстрации“» и протест» (С. 132 — 134). В останній викладалася історія полеміки навколо становища євреїв у тогочасній періодичній пресі й гостро критикувалися прояви антисемітизму на сторінках «Иллюстрации». Зокрема, йшлося про наклепи, до яких вдалася в № 43 «Иллюстрация» на адресу Чацкіна та Горвіца, літераторів, євреїв за національністю, в зв’язку з їхніми статтями проти «Иллюстрации»:

«В интересе истины и добра литература должна пользоваться возможно большею свободою при защите и опровержении мнений. Чем полнее и беспрепятственнее гласность, тем лучше и для литературы, и для жизни. Но всякий, произносящий печатное слово, несет на себе ответственность перед обществом, и тем более важную, чем более слово принимает характер нравственного поступка.

Иллюстрация не просто исказила мнение своих противников, на что они могли бы отвечать либо литературным изобличением, либо презрением.

Иллюстрация позволила себе коснуться нравственного характера гг. Горвица и Чацкина и посягнуть на то, что для каждого честного человека составляет лучшее благо.

Иллюстрация позволила себе не просто бездоказательное обвинение, не просто недостойный намек, который мог вырваться в жару спора у человека, увлеченного фанатизмом мнения или не вполне развитого в нравственном отношении.

Иллюстрация позволила себе клевету, тем более возмутительную и наглую, что не представлялось ни малейшего повода к ней, даже в глазах людей, которые не понимают других побуждений, кроме нечистой корысти и подкупа.

В лице гг. Горвица и Чацкина оскорблено все общество, вся русская литература. Никакой честный человек не может оставаться равнодушным при таком позорном поступке, и вся русская литература должна как один человек с негодованием протестовать против него.

Такой общий протест будет самым лучшим удовлетворением чести оскорбленных лиц и самым лучшим доказательством здоровья той общественной среды, которая собственным свободным актом поражает и отметает всякое недостойное дело.

Да послужит этот протест примером и предостережением для будущего, и да оградит он навсегда нашу литературу от подобных явлений» (Русский вестник. — 1858. — № 18, кн. 1. — С. 133 — 134).

Далі йшов «Список лиц, протестующих против поступка „Иллюстрации“» (С. 134 — 135). Серед сорока восьми осіб — письменники С. Аксаков, I. Аксаков, I. Тургенєв, М. Чернишевський, М. Кетчер, Є. Корш, А. Краєвський, вчені — О. Афанасьев, I. Бабст, С. Соловйов, К. Кавелін та ін. В наступній — другій книжці № 18 «Русского вестника» в розділі «Современная летопись» надруковано «Дополнительный список лиц, протестующих против поступка „Иллюстрации“» (С. 245). В ньому серед дев’яноста дев’яти підписів, зокрема письменників М. Некрасова, А. Майкова, П. Мельникова-Печерського, М. Погодіна, актора М. Щепкіна, — підписи Марка /536/ Вовчка, М. Костомарова, П. Куліша, М. Номиса, Т. Шевченка. Названі українські письменники, приєднавшись до протесту «Русского вестника», надіслали до журналу окремий лист, текст якого був надрукований після «Дополнительного списка лиц, протестующих против поступка „Иллюстрации“» з такою редакційною преамбулою: «Гг. Костомаров, Кулиш, Марко Вовчок, Номис и Шевченко прислали свои подписи при следующем письме». Лист написаний П. Кулішем: «Статью, помещенную в „Русском вестнике“ (1858, т. XVIII, ноябрь, кн. 2-я) и подписанную, вместе со мною, Костомаровым, Марком Вовчком, Номисом и Шевченком, писал я» (Кулиш П. Передовые жиды // Основа. — 1861. — № 9. — С. 136 — 137).

«Русский вестник» — російський літературний і політичний журнал, виходив у 1856 — 1906 рр. у Москві та Петербурзі. Заснований у Москві журналістом і публіцистом М. Н. Катковим. У різні роки М. Н. Каткову вдавалося залучити до участі (частіше — короткочасної) в журналі відомих письменників — М. Є. Салтикова-Щедріна, І. С. Тургенєва, Л. М. Толстого, О. М. Островського, Марка Вовчка, О. М. Плещеева, М. П. Огарьова, О. К. Толстого, А. А. Фета та ін. Як свідчать записи в щоденнику Шевченка (від 13 та 28 серпня, 5 вересня 1857 р.), поет читав «Русский вестник». У цьому журналі він сподівався надрукувати за посередництвом С. Т. Аксакова повість «Прогулка с удовольствием и не без морали» (запис у щоденнику від 13 січня 1858 р.).

«Иллюстрация. Всемирное обозрение» — тижневик, що виходив у 1858 — 1863 рр. у Петербурзі. Його редактором був письменник і журналіст Володимир Рафаїлович Зотов (1821 — 1896), якому належала переважна більшість статей у виданні. Журнал майже не брав участі у громадсько-політичному житті. З 1861 р. редактором «Иллюстрации» став поет і журналіст, один із перших перекладачів віршів Шевченка Микола Степанович Курочкін (1830 — 1884). В «Иллюстрации» (1861. — № 177) надруковано поезію Шевченка «Огні горять, музика грає...».

Єгова — одне з прочитань імені верховного іудейського бога Ягве (Яхве).

...скитающихся по свету потомков Израиля... — Тобто нащадків Ізраїльського царства (бл. 928 — 722 до н. е.), давньої держави у Південній Палестині, завойованої царем Ассирії Саргоном II. Більшу частину жителів Ізраїльського царства було переселено у віддалені провінції Ассирії.

Журнал... первый представил торжественную манифестацию русских и польских писателей против «Иллюстрации»... — В «Списке лиц, протестующих против поступка „Иллюстрации“», поряд з прізвищами російських діячів науки і культури стояли прізвища поляків — діяча польського визвольного руху, видавця газети «Słowo» в Петербурзі (1859) Йосафата Петровича Огризка (1827 — 1890), російського і польського літературознавця й юриста, професора Петербурзького університету Володимира Даниловича Спасовича (1829 — 1906), російського і польського історика, публіциста, професора Московського університету Г. В. Візинського (1834 — 1879) та ін.

...дышит временем Иоанна IV Грозного в своих суждениях о евреях. — Іоанн, або Іван IV (Іван Васильович Грозний; 1530 — 1584), — великий князь московський (з 1533 р.), перший російський цар (з 1547 р.). Заборонив євре/537/ям в’їзд до Росії. Після захоплення 1563 р. російськими військами Полоцька наказав місцевим євреям прийняти православ’я. Ті, хто не підкорився (близько трьохсот чоловік), були потоплені в Західній Двіні.

...народ не мог входить в причину зла, заключавшуюся не в євреях, а в религиозно-гражданском устройстве Польши. — Йдеться про правові й економічні обмеження, які діяли щодо євреїв на території Речі Посполитої, в зв’язку з чим їхня діяльність в основному обмежувалася двома сферами — орендаторством і торгівлею.

М. Номис — псевдонім українського етнографа, фольклориста і письменника Матвія Терентійовича Симонова (1823 — 1901).






4. ДО В. Ф. АДЛЕРБЕРГА

26 грудня 1858. С.-Петербург

Подається за оригіналом (РДІА, ф. 472, оп. III/948, № 102, арк. 7 — 10).

Вперше надруковано: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 139 (українською мовою).

До зібрання творів вводиться вперше.

Колективний лист складений з ініціативи митців, що збиралися на квартирі віце-президента Академії мистецтв Ф. П. Толстого. Серед ста шістдесяти чотирьох осіб, які підписали лист, — художники К. Майбах, О. Бернардський, поет М. Розенгейм, друзі Шевченка — скульптор і графік М. Микешин, педагог М. Старов та ін. 29 грудня 1858 р. шістнадцять діячів культури на чолі з композитором і музикознавцем О. М. Сєровим написали до В. Ф. Адлерберга другого листа з проханням продовжити виступи негритянського актора Айра Олдріджа в Петербурзі (РДІА, ф. 472, оп. III/948, № 102, арк. 5 — 6; лист опубліковано: Єрофєєв І. Ф. З історії першого виступу А. Олдріджа на петербурзькій сцені (Епізод з взаємин Т. Шевченка з А. Олдріджем) // Радянське літературознавство. — 1952. — № 16. — С. 93). Гастролі не були продовжені. З приводу листів В. Ф. Адлерберг написав такі резолюції: «Передать директору театров, подавать коллективные просьбы не допускается. Дирекция действует по своим расчетам и выгодам, а не по просьбам частных лиц»; «Что за вздор такой! Есть ли бы я и хотел сам собою продолжить представления Олдриджа, то эту мысль оставил бы единственно потому, что об этом коллективными подписками просят. Есть ли однажды допустить уважить к подобным просьбам, то бог знает о чем будут просить и настаивать таким же образом. Оставить без внимания. 31 декабря 1858 года» (РДІА, ф. 472, оп. Ш/948, № 102, арк. 5 — 6). На початку січня 1859 р. А. Олдрідж залишив Петербург.

Адлерберг Володимир Федорович (1790 — 1884) — граф, генерал-ад’ютант, міністр імператорського двору (1852 — 1872). /538/










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.