[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 465-532.]

Попередня     Головна     Наступна






КОМЕНТАРІ (продовження)



1859


151. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

17 січня 1859. С.-Петербург

Подається за рукописною копією, зробленою М. О. Дикарєвим (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 27), за якою лист було надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — № 88).

Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1894. — № 5. — С. 106).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 428 — 429 (де подано як два різних листи: один без дати, другий — від 17 січня 1859 р.).

Відповідь на лист Я. Г. Кухаренка від 21 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 113 — 114).

...получив твоє письмо ласкаве... — Лист Я. Г. Кухаренка від 21 лютого 1858 р. Шевченко одержав тільки після повернення до Петербурга.

Хоч би подякував за ті 10-ть карбованців... — Дізнавшись, що в Катеринодарі служить солдат Петро Шевченко, який називає себе братом Тараса Шевченка, Я. Г. Кухаренко закликав його до себе й «дав йому карбованців з десяток на обіхідку» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 114).

...зовеш мене закадишним другом. — Ні в згаданому, ні у відомих нині попередніх листах Я. Г. Кухаренка цей вислів не трапляється. /466/ Однак його вжито в пізнішому листі Я. Г. Кухаренка від 26 квітня 1860 р.: «А наш закадишний Костомара у Пітері панує» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 148).

У нас тут складається «Хата»... — Про свій задум заснувати журнал «Хата» П. О. Куліш сповістив В. В. Тарновського у жовтні 1858 р. (Киевская старина. — 1898. — № 4. — С. 131), однак у грудні 1858 р. дістав відмову міністерства освіти (Вашкевич Г. Неосуществившийся журнал Кулиша «Хата» // Киевская старина. — 1898. — № 7-8. — С. 5 — 6). Після цього П. О. Куліш почав клопотатися про дозвіл видавати альманах під цією ж назвою. В листі від 29 січня 1860 р. М. Я. Макаров писав Марку Вовчку: «Кулишу разрешено издавать альманах „Хата“. Он теперь занят приготовлением этого издания» (Листи до Марка Вовчка. — К., 1979. — Т. 1. — С. 82). П. О. Куліш мав намір видати не один, а серію альманахів, про що писав у листі до Марка Вовчка від 24 лютого 1860 р.: «Вслед за „Хатою“ хочу пустить „Леваду“, потом „Пасику“, потом „Гумно“, а на следующий год опять „Хату“, „Леваду“, „Пасику“, „Гумно“, так как ни один сборник под одним и тем же заглавием явиться два раза в год не может... Журнала решительно не позволяют выпускать» (Там само. — С. 86).

...чи нема часом у тебе якої доброї деревини на крокву або й сволок. — Твори Я. Г. Кухаренка, якого Шевченко запрошував до співробітництва в «Хаті», в цьому альманасі не друкувалися.

Чи ти читав «Оповідання» Марка Вовчка? — В дальшому листуванні Шевченка з Я. Г. Кухаренком про твори Марка Вовчка не йдеться; чи надіслав Шевченко обіцяну книжку — не відомо.







152. ДО М. В. МАКСИМОВИЧ

25 березня 1859. С.-Петербург

Подається за виданням: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 167 — 168, де опубліковано за автографом, що належав Науковому товариству ім. Т. Шевченка у Львові, нині не відомим.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. — № 2. — С. 336-337).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 430.

Сьогодня був я у Александры Михайловны. — З О. М. Куліш Шевченко познайомився 1847 р. на хуторі Мотронівка Чернігівської губернії (тепер у складі с Оленівки Борзнянського району Чернігівської області), будучи боярином на її весіллі з П. О. Кулішем. Про відвідини її Шевченком (після повернення подружжя Кулішів із закордонної подорожі та поїздки в Україну влітку 1858 р.) є згадка в спогадах М. М. Білозерського: «24 января он повидался с А. М. Кулиш, у которой ровно двенадцать лет тому назад был в „боярах“: восторг был большой; Шевченко заплакал при свидании. Затем пел, но мало. От „золота“ (жена М. А. М[аксимович]а) был в восторге: „Коли б така у мене була жінка — повінчався б да й умер“» (Белозерский Н. Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. — 1882 — № 10. — С. 73 — 74). /467/

...не забуваєте моєї просьби. — Шевченко просив М. В. Максимович допомогти йому одружитися.

...до мая місяця кончить мої діла з цензурою... — Клопотатися про дозвіл надрукувати свої твори Шевченко почав одразу після повернення до Петербурга, звертався в цій справі до III відділу й до цензурних органів. 23 грудня 1858 р. він подав до Петербурзького цензурного комітету твори, видані до заслання, однак розгляд їх тривав майже рік, і лише 28 листопада 1859 р. було дозволено знову їх надрукувати з багатьма вилученнями (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 303, 346).

...чкурну через Москву прямо на Михайлову гору. — Шевченко виїхав з Петербурга в Україну 25 травня 1859 р., до с Прохорівки приїхав 13 червня 1959 р. й прожив там понад тиждень, намалювавши портрети М. О. та М. В. Максимовичів.

«Якби мені черевики...» — Вірш написаний на засланні у другій половині 1848 р. Вперше надрукований у журналі «Народное чтение» (1859. — № 5. — С. 168). Автограф, надісланий М. В. Максимович, не мав відмін від тексту першодруку. Нині він не відомий.

«Якби мені, мамо, намисто...» — Вірш написаний на засланні у другій половині 1848 р. Вперше надрукований у журналі «Основа» (1861. — № 7. — С. 2). Автограф, надісланий М. В. Максимович, тотожний текстові в «Більшій книжці» й мав незначні різночитання з першодруком. Нині він не відомий.

Поздоровляю вас з святим Великоднем! — Великдень 1859 р. припадав на 12 квітня.







153. ДО Н. Б. СУХАНОВОЇ

4 травня 1859. С.-Петербург

Подається за першодруком: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 170, де лист надруковано за автографом, нині не відомим.

Суханова Наталія Борисівна — поміщиця з Воронежчини, в петербурзькій квартирі якої збиралися відомі письменники та художники — І. С. Тургенєв, Я. П. Полонський, А. М. Майков, М. Ф. Щербина, І. К. Айвазовський, М. С. Пименов, І. І. Соколов та ін. За свідченням К. Ф. Юнге в листі до О. П. Новицького, це була «богатая барыня, которая разыгрывала меценатку и отчасти лезла в аристократию, но была очень пустая женщина» (Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 831). Шевченко познайомився з нею 1858 р. через родину Толстих, бував у неї вдома, намалював і подарував їй портрети її синів Бориса та Гаврила, давав уроки малювання синові Борису. Н. Б. Суханова придбала в Шевченка кілька його малюнків.

...буду вас лично благодарить за фотографии... — На початку знайомства Шевченко подарував Н. Б. Сухановій сепію «Казарма» — один із кращих своїх малюнків періоду заслання (протягом тривалого часу його місцеперебування було невідомим, лише у 80-х роках малюнок виявлений у приватній колекції і опублікований І. Я. Зільберштейном у журналі «Огонек» (1984. — № 11. — С. 24). Коли згодом Шевченко попросив повернути йому цей малюнок для зняття з нього копії, Н. Б. Суханова відмо/468/вилась це зробити й взялася сама замовити фотознімок. З цього приводу й розпочалося листування Шевченка з Н. Б. Сухановою (Суханов-Подколзин Б. Воспоминание о Т. Г. Шевченке его случайного ученика // Киевская старина. — 1885. — № 2. — С. 238 — 239).






154. ДО М. В. МАКСИМОВИЧ

10 травня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 194).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. — № 2. — С. 337 — 339) з кількома купюрами цензурного характеру.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 430.

Відповідь на невідомий лист М. В. Максимович.

В той самий день, як я получив його, заходився клопотать о паспорті... — Прохання видати йому документ на проїзд до Київської, Чернігівської та Полтавської губерній терміном на п’ять місяців «для поправления здоровья и рисования этюдов с натуры» Шевченко подав до ради Академії мистецтв 5 травня 1859 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 313).

До 15 мая ждатиму паспорта... — Начальник III відділу В. А. Долгоруков сповістив міністра імператорського двору В. Ф. Адлерберга про дозвіл Шевченкові виїхати в Україну 24 травня 1859 р. Одночасно було віддано розпорядження про встановлення над Шевченком в Україні суворого поліційного нагляду (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 317 — 318).

...посилаю вам свій портрет... — Фотознімок, про який ішлося ще в попередньому листі до М. В. Максимович від 25 березня 1859 р., нині не відомий.






155. ДО Д. О. ХРУЩОВА

24 травня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 244).

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 170, як лист до невідомої особи, хоча в коментарях висловлювалося припущення, що йдеться про Д. О. Хрущова (Там само. — С. 831). Адресат і рік написання записки встановлюються за її змістом: збираючись в Україну, Шевченко домовився про спільний виїзд з Д. О. Хрущовим. Довге зволікання з офіційним дозволом змусило його просити свого супутника зачекати в Москві, якщо не вдасться разом виїхати з Петербурга. Одержавши дозвіл 25 травня, Шевченко наступного ж дня поїздом виїхав з Петербурга до Москви, де перебував один день, разом із Д. О. Хрущовим та Д. О. Криловим (який їхав з ними тільки до Тули) вони вирушили в Україну (Жур П. Третя зустріч: Хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. — К., 1970. — С. 28 — 35) і 6 червня 1959 р. прибули до маєтку Д. О. Хрущова в с Лихвині (тепер Лебединського району Сумської області). /469/

Хрущов Дмитро Олександрович (1825 — ?) — поміщик, член Харківського губернського комітету по підготовці селянської реформи. Прибув до Петербурга в першій половині квітня 1859 р., щоб представити проект харківського дворянства до Головного комітету. Шевченка з ним міг познайомити його давній приятель І. Л. Дзюбин, який разом з Д. О. Хрущовим учився в Харківському університеті.






156. ДО М. О. МАРКОВИЧ

25 травня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 200).

Вперше надруковано в журналі «Правда» (1875. — № 14. — С. 574).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 438, де лист помилково віднесено до 1860 р.

Відповідь на невідомий лист М. О. Маркович (Марка Вовчка).

Спасибі тобі, моя доню любая, моя єдиная, що ти мене хоч у Дрездені згадала. — М. О. Маркович, літературний псевдонім Марко Вовчок, виїхала за кордон на лікування 29 квітня 1859 р. й прибула до Дрездена близько 8 травня 1859 р. Своєю «донею» Шевченко назвав її також у вірші «Марку Вовчку», у присвяті до поеми «Неофіти» з датою 3 квітня 1859 р. (автограф не відомий) та в дарчому написі на «Кобзарі» 1860 р.

Печатать не дають. — Розгляд рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий», поданої Шевченком до цензури в квітні 1859 р. (замість раніше розглянутих там його друкованих творів), тривав у різних цензурних інстанціях протягом усього літа й осені 1859 р. Врешті Шевченкові було дозволено надрукувати лише опубліковані до заслання твори.

...втечу на Україну, оженюсь... — Поїздка Шевченка на батьківщину була пов’язана також з його прагненням одружитися; сприяти в цьому він просив М. В. Максимович у листах до неї від 22 листопада 1858 р., 25 березня та 10 травня 1859 р.

Коли ви вернетесь до нас? Якби через рік, то дуже добре було б. — У листі до Марка Вовчка від 3 листопада 1859 р. М. Я. Макаров сповіщав: «Шевченко думает, что Вам лучше оставаться в Дрездене на зиму...» (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1, — С. 70). В листі, написаному близько 1 червня 1859 р., Марко Вовчок відповіла: «Ми ще й самі не знаємо, коли повернемось: тут живеться, кажу, і тихо і добре, то може, воно буде і по Вашому слову» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 131). Перебування Марка Вовчка за кордоном тривало до лютого 1867 р.; її останній лист від 8 березня 1861 р. з Рима вже не застав Шевченка живим.

З Кожанчиковим я бачився позавчора, і він мені нічого не казав про «Ледащицю». — Д. Ю. Кожанчиков був видавцем збірки Марка Вовчка «Украинские народные рассказы» в перекладі І. С. Тургенєва (СПб., 1859). «Ледащиця» — оповідання Марка Вовчка, завершене за кордоном. Українською мовою вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 7), в російському перекладі (з позначкою: «перевод с украинского Марии Маркович») — в редагованому Я. П. Полонським журналі «Русское слово» (1859. — № 9). Не знаючи, що Шевченко тоді вже виїхав в Україну, Марко Вовчок у листі до М. Я. Макарова від 25 червня 1859 р. просила: «Узнайте хоть через Т[араса] Г[ригорьевича], если Вам самим что поме/470/шает, получил ли Полонский перевод „Ледащицы“ и что он с ним сделал?» (Листи Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 55).

Не посилайте поки що нічого отим книгарям... — Відповідаючи Шевченкові на цю пораду, Марко Вовчок писала в листі від початку червня 1859 р.: «З роботою я не хапаюся і не спішуся, а „Ледащицю“ тому послала, що була вже написана, то нехай не лежить» (Листи Тараса Шевченка. — С. 131).

Восени буде у нас свій журнал під редакцією Белозерского і Макарова. — Здобуття дозволу на видання українського журналу зайняло більше часу, ніж передбачалося. В листі від 3 листопада 1859 р. М. Я. Макаров сповіщав Марка Вовчка: «Журнала малороссийского тоже нет. Сколько разладу произошло здесь от замедления выхода журнала! Кулиш и Симонов выходят из себя, затевают предприятия (литературные), хлопочут, суетятся. Белозерский огрызается, оправдывается и желает поддержать и осуществить ту идею о журнале, которую себе составил» (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 69 — 70). Високо цінуючи талант і мовну майстерність Марка Вовчка, В. М. Білозерський повідомляв їй у листі від 4 листопада 1859 р., що «„Огляд“ или „Основа“ — будет, но в 1861 году» (Там само. — С. 71), і просив надсилати для майбутнього журналу не лише оповідання, а й статті, подорожні нариси тощо. Свою роль відіграло й листування письменниці з Шевченком. У тому ж листі В. М. Білозерський писав: «Мы с Костомаровым прочитали Ваше последнее письмо к Т[арасу] Г[ригорьевичу] и наслаждались Вашим искусством писать свободно и изящно письма по-малорос[сийски]. I знаете, що мені прийшло на думку: як би то добре було, коли б Ви написали кілька листів з-за границі в „Основу“? Опишіть те, що бачите, чуєте і думаєте, по-своєму і по-нашому: се б послужило приміром і доброю-доброю наукою. Од Вас би навчились, що по-нашому можна писать і говорить ясно і розумно обо всіх речах на світі» (Там само. — С. 73).

Макаров Микола Якович (1823 — 1892) — російський та український громадський діяч і журналіст. Родом з Чернігівщини, вчився в Ніжинській гімназії вищих наук, служив у фінансовому відомстві у Петербурзі, працював у журналі «Современник», приятелював з Марком Вовчком. Брав участь у створенні журналу «Основа». Шевченко познайомився з ним у Петербурзі навесні 1858 р., згодом присвятив йому вірш «Барвінок цвів і зеленів», подарував автопортрет з дарчим написом.

..цілую... вашого Богдася. — Маркович Богдан Опанасович (1853 — 1915), син Марка Вовчка та О. В. Марковича. Згодом російський журналіст і педагог, учасник суспільно-визвольного руху. Камінецький — Д. С. Каменецький.






157. ДО В. В. ТАРНОВСЬКОГО

Травень 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 207).

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 171.

Датується проміжком часу між приїздом В. В. Тарновського до Петербурга та від’їздом Шевченка в Україну.


/471/







158. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

10 липня 1859. Межиріч

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 168).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 18-19).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 430 (з помилкою в даті: 10 июня 1859 г.).

Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 17 червня 1859 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 132).

Спасибі тобі... за письмо М[арии] А[лександровны]. — Лист Марка Вовчка до Шевченка від початку червня 1859 р. з Дрездена, надісланий до Петербурга на адресу Д. С. Каменецького, був пересланий М. М. Лазаревським Шевченкові в Україну (Листи до Тараса Шевченка. — С. 131 — 132).

Я це думаю їхать у Гирівку... — село, де жила мати братів Лазаревських. Шевченко перебував тут 21 — 25 серпня 1859 р., повертаючись до Петербурга після арешту в Україні. Висловлений ще до арешту намір Шевченка відвідати Гирівку пов’язаний з бажанням побачитися з М. М. Лазаревським, який у листі від 17 червня 1859 р. сповіщав, що наприкінці червня, можливо, поїде в Україну.

...пошли мій коротенький лист М[арии] А[лександровне]. — Цей лист до Марка Вовчка нині не відомий. Чи виконав М. М. Лазаревський прохання Шевченка написати їй від себе — також не відомо.

Кожанчиков — Д. Ю. Кожанчиков.

Костомаров — М. І. Костомаров.

Каменецький — Д. С. Каменецький.

Александра Ивановна — О. І. Гулак-Артемовська.

Чи граф Ф[едор] П[етрович] в Академії, чи ні? — У травні 1859 р. Ф. П. Толстого було звільнено від обов’язків віце-президента Академії мистецтв і переведено на символічну посаду помічника президента.






159. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

13 липня 1859. Межиріч

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 5) (публікація М. К. Чалого в статті: Сава Ч. Новые материалы для биографии Шевченка).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 430.

Зроблені в першодруці пропуски літер у прізвищах згадуваних Шевченком осіб відновлюються за публікацією листа в журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 925).

Шевченко Варфоломій Григорович (1821 — 1892) — троюрідний брат Шевченка та його свояк (молодший брат Шевченка Йосип був одружений із сестрою В. Г. Шевченка Мотроною). Поет познайомився з ним 1844 р. Під час свого приїзду в Україну 1859 р. Шевченко відвідав його у Корсуні, просив допомогти придбати земельну ділянку й побудувати на ній хату, а /472/ також сприяти викупові Шевченкових родичів з кріпацтва. В. Г. Шевченко був одним з організаторів похорону Шевченка, доглядав його могилу в Каневі, брав участь у заходах з увічнення пам’яті Шевченка. Притягався до слідства за зв’язки з учасниками польського повстання 1863 р.

Я не дождався Парчевського; то й не зробив нічого... — Парчевський Никодим Павлович (1812 — 1867), поміщик, власник Межиріцького маєтку. Походив із шляхти Могилівської губернії. Шевченко хотів купити в нього ділянку землі поблизу с Пекарів, але Н. П. Парчевський усіляко зволікав з її продажем і зрештою відмовив.






160. ДО М. В. І М. О. МАКСИМОВИЧІВ

22 липня 1859. Мошни

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 195).

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 15).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 172.

Я опинився аж у Мошнах... — Заарештований 13 липня 1859 р. поблизу хутора Максимовичів Михайлова Гора, Шевченко був доставлений становим приставом О. Ф. Добржинським на поліцейському човні по Дніпру та річці Вільшанці у станову квартиру, що містилася в містечку Мошни Черкаського повіту Київської губернії (тепер село Мошни Черкаського району Черкаської області). Тут Шевченко перебував до 18 липня (поки не був перевезений до Черкас), а 22 липня знову повернутий у Мошни.

Може, я ще заїду до вас, як вертатимусь у Петербург, а може й ні... — Спростовуючи пред’явлені йому звинувачення в «богохульстві», Шевченко сподівався, що йому вдасться виправдатися. Однак, згідно з розпорядженням київського, волинського і подільського генерал-губернатора І. І. Васильчикова від 18 липня 1859 р., його було відправлено з Мошнів до Києва 26 липня 1859 р.; після проведеного жандармами слідства Шевченко змушений був залишити Україну й 13 серпня виїхав з Києва до Петербурга (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 327 — 339).

На той рік, може, буду вашим сусідом... — Сподівання Шевченка оселитися в Україні не здійснилися. В секретному рапорті І. І. Васильчикова начальникові III відділу В. А. Долгорукову зазначалося, «что если бы Шевченко пожелал поселиться в здешнем крае, то я полагал бы отклонить его намерение» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 339).







161. ДО М. В. І М. О. МАКСИМОВИЧІВ

26 липня 1859. Мошни

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 196).

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 15. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 172 — 173. /473/

...я завтра буду в Києві. — До Києва Шевченка доставлено 30 липня 1859 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 332).

Добре б ви зробили, якби й ви рушили в Киев. — Очевидно, цей лист був затриманий у Мошнах для перлюстрації. На автографі є позначка рукою М. О. Максимовича: «Получено 4 августа». В листі до Шевченка від 6 жовтня 1859 р. М. О. Максимович зазначав: «Жалею сердечно, что не увидели[сь] мы еще раз; но Ваше письмо, зовущее нас в Киев, шло к нам из Мошен десять дней и застало меня нездорового» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 137). З родиною Максимовичів Шевченко більше не бачився.






162. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

20 серпня 1859. Прилуки

Подається за автографом (ІЛ, ф. 77, № 124, с 158).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 5).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 430 — 431.

14 августа вирвався я з того святого Києва... — Виконуючий обов’язки київського цивільного губернатора П. Д. Селецький дав розпорядження старшому київському поліцмейстеру повідомити Шевченка про те, що йому дозволено виїхати до Петербурга 12 серпня 1859 р. У рапорті поліцмейстера від 15 серпня 1859 р. зазначено, що Шевченко виїхав з Києва 13 серпня 1859 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 338 — 339).

...простую тепер не оглядаючись до Петербурга. — Покидаючи Україну, Шевченко відвідав по дорозі дорогі йому місця й зустрівся з давніми друзями. З Києва поштовим трактом на перекладних він через Бровари та Бориспіль поїхав до Переяслава, звідти через Яготин, Пирятин, Прилуки заїхав до Качанівки, зупинився на хуторі Лазаревських у Гирівці, через Кролевець, Глухів, Севськ, Кроми, Орел прибув до Москви. До Петербурга він повернувся 7 вересня 1859 р.

...проїзжаючи Пирятинський повіт... — У Пирятині Шевченко, можливо, знову зустрічався зі своїм знайомим, українським літератором Таволгою-Мокрицьким Петром Миколайовичем (1818 — ?), в якого гостював 10 червня 1859 р., на початку своєї подорожі в Україну. Близький друг О. В. Марковича та Марка Вовчка, в листі до неї від 25 червня 1861 р. П. М. Таволга-Мокрицький засвідчив, що під час зустрічі з Шевченком у Пирятині «тільки й розмови було у нас, що про Вас — наша радість! Співав мені Ваших пісень, да: „Ні, каже, — далеко куцому до зайця“ — не заспіває б то так» (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 129).

...в Кочубеєвих добрах не було добра та й не буде. — Йдеться про багатого полтавського поміщика Кочубея Петра Аркадійовича (1825 — 1893), вченого-мінералога й хіміка, з яким Шевченко зустрічався в Петербурзі й на його замовлення виконав кілька малярських творів. Дізнавшись про порядки в маєтках П. А. Кочубея, Шевченко відраджував В. Г. Шевченка від наміру влаштуватись управителем одного з них.

Отой Ракович, що писав до тебе... — Раковичі — українські поміщики, родичі Тарновських. Про кого з них ідеться, не відомо. /474/

Згурівка — село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер — селище міського типу Яготинського району Київської області), маєток П. А. Кочубея.

Чи ти зробив що з Вольським? — Управитель Межиріцького маєтку поміщика Н. П. Парчевського Вольський Вітольд-Мартин-Казимір-Фелікс (1817 — 1885). Походив із сім’ї збіднілих дворян — вихідців із Білорусії. Прихильно ставився до Шевченка й допомагав йому придбати земельну ділянку поблизу с Пекарів. Згодом його брат Вацлав разом із синами Генріхом та Михайлом брали участь у польському повстанні 1863 р. (Див.: Жур П. Третя зустріч. — С. 121).

Сьогодня рушаю б Конотоп. — У Прилуках, де написано листа від 20 серпня 1859 р., Шевченко був, очевидно, лише проїздом. Того ж дня він відвідав Качанівку й увечері 21 серпня прибув до Гирівки.

Напиши мені в Петербург по тому адресу, що єсть у тебе. — Тобто на адресу М. М. Лазаревського: будинок О. С. Уварова на Великій Морській вулиці. Як встановлено П. В. Журом, фасад цього будинку виходив на Велику Морську вулицю, 50 (нині № 48), а флігель, де й була квартира М. М. Лазаревського, — на набережну Мойки, 88 (нині № 93). Див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. — С. 121.

...цілую тебе, сестру і ваших діточок. — Шевченко має на увазі дружину В. Г. Шевченка Олександру Антонівну (дівоче прізвище — Кротова) та їхніх дітей Каленика, Андрія, Йосипа, Прісю.






163. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

10 вересня 1859, С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 5 — 6).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 431.

...прочитав твоє письмо у М. М. Л[азаревського]. — Нині відомий лише уривок листа В. Г. Шевченка, опублікований у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 6) (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 134).

...ти хлопців возив у Херсон. — Йдеться про намір В. Г. Шевченка віддати своїх синів Каленика та Андрія навчатися в Херсонське училище торговельного мореплавства. Як видно з листів від 22 та 29 січня 1861 р. до В. Г. Шевченка, Шевченко допомагав влаштувати Каленика після закінчення Херсонського училища на службу в Одесі.

Пишеш, що бачився з Парчевським; і я з ним бачився в Черкасах. — Не заставши власника межиріцького маєтку Н. П. Парчевського в Межирічі, Шевченко зустрівся з ним у Черкасах, де перебував під арештом з 18 по 22 липня 1859 р. Наляканий наміром «політично неблагонадійного» поета оселитися поблизу Межиріча, Н. П. Парчевський відмовив йому в продажу земельної ділянки. У розмові в цій справі з В. Г. Шевченком восени 1859 р. Н. П. Парчевський посилався на те, що нібито повинен узгодити свій дозвіл на продаж землі з київським генерал-губернатором, про що В. Г. Шевченко у згаданому листі сповіщав поета: «Твоє діло за покупку землі я не міг нічим кончить; получив од нього такий одвіт, що як він побачиться з генерал-губернатором, то зараз потім дасть резолюцію на/475/стоящу». Справжні причини цієї відмови Н. П. Парчевський виклав після смерті Шевченка у листі до київського губернського жандармського управління, зазначивши, ніби поховання Шевченка в Каневі посилило загрозу селянських заворушень і становить пряму небезпеку для навколишніх поміщиків. Про це ж писав М. К. Чалий у своїй примітці до опублікованого ним уривка з листа В. Г. Шевченка: «По всему было можно заметить, что П[арчевск]ий не желал иметь соседом такого человека, как Шевченко» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 6). Очевидно, так само сприйняв зволікання Н. П. Парчевського і Шевченко.

Продать він землі тієї не волен, а законтрактовать на 25 літ волен, с согласия опеки. — Межиріцький маєток, один із найбільших на Україні (понад 15 сіл, 22 730 десятин землі, близько 5 тисяч кріпаків) колись належав князю Потьомкіну, потім його племінникові Василю Енгельгардту. Розорений нащадками й обтяжений великими боргами, маєток 1835 р. потрапив в опіку. Дрібний чиновник Н. П. Парчевський купив його 1849 р. в онуки В. В. Енгельгардта княгині Катерини Багратіон, але сам заліз у борги й за участь у незаконних фінансових операціях був висланий до Самари, а потім відданий під поліційний нагляд. У фактичне володіння маєтком він вступив тільки в січні 1853 р., однак для забезпечення виплати боргу, що становив понад 1 млн карбованців, маєток одразу ж був відданий під дворянську опіку і продажу не підлягав (див.: Жур П. Третя зустріч. — С. 119 — 120).

На сей случай я оставив письмо у Вольського... — Цей лист нині не відомий.

Добре було б, якби Йосип або Микита взялися за постройку: веселіше б гроші платить. — Брати Шевченка Микита Григорович та Йосип Григорович були добрими теслями. Ще в часи навчання в Академії мистецтв Шевченко почав матеріально допомагати їм; він прагнув, щоб плата за будівництво майбутньої хати також стала їхнім заробітком.

Як побачиш Дзендзєловського, Аипомана і Грудзинського... — Йдеться про Шевченкових знайомих, з якими він заприятелював, подорожуючи Україною 1859 р. Дзендзєловський Іван Павлович (бл. 1805 — ?) — власник механічного підприємства по виробництву обладнання для цукрових заводів, що містилося в с Луці поблизу Межиріча на заарендованій у Н. П. Парчевського в 1852 р. землі. Походив зі Львівщини, звідки переїхав 1846 р. Міг зацікавити Шевченка як один з перших підприємців на Наддніпрянщині, пов’язаних з мліївським заводом П. Ф. Симиренка та К. М. Яхненка. Ліппоман Феліціан Йосипович (1824 — ?) — дрібний урядовець маєтку графа Воронцова у Мошнах, поляк за національністю. Служив діловодом у дворянській опіці в Чигирині, 1855 р. переїхав у Мошни. Перебуваючи тут під арештом у липні 1859 р., Шевченко бував у сім’ях Ліппомана та Грудзинського — очевидно, також урядовця воронцовського маєтку. Свідчення про це є в листі від 10 вересня 1859 р. київського гімназиста В. П. Маслія, який зустрічався з Шевченком у Мошнах під час канікул: «...я приходил к г. Грудзинскому, чтобы у него познакомиться с Вами... Наконец последний раз я видел Вас перед выездом в Киев у г. Липпомана» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 135).

Чи ти получив моє письмо з Прилук} — Лист до В. Г. Шевченка від 20 серпня 1859 р. /476/

Пришли мені оту маленьку книжечку і клаптики з нею... — У першодруці листа М. К. Чалий зробив таку примітку до цих слів: «„Книжечка“ — собрание стихотворений последних 12 лет. „Клаптики“ — два маленькие лоскутка синей почтовой бумаги; на них написаны были три маленьких стихотворения Шевченка» (Основа. — № 6. — С. 6). Очевидно, йдеться про «Малу книжку» й автографи написаних на Україні віршів Шевченка.

...мені розрішено друковать... — Ухвалою Головного управління цензури від 25 липня 1859 р. Шевченкові було дозволено перевидати лише друковані до заслання твори; поданий ним на розгляд цензури рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том первий» був відхилений.

Посилаю Рузі не всеобщую историю, а Робінзона Крузо... — Шевченко надіслав дочці В. Г. Шевченка Прісі (1847 — 1913), яка навчалася в Києві у пансіоні Соар, французьку книжку «Adventures de Robinson Crusoe, par Daniel do Foë» з написом: «Любій Прісі на пам’ять од дядька Тараса Шевченка. 1859. Сентября 12» (нині зберігається в Державному музеї Максима Горького у Москві).

Сестру... і всіх діточок ваших тричі цілую. — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 20 серпня 1859 р.






164. ДО В. В. ТАРНОВСЬКОГО

28 вересня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 208).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 2. — С. 406) з помилковою атрибуцією адресата як В. В. Тарновського-старшого.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 431 (з тією ж помилковою атрибуцією).

Якби не трапилися ви або я до вас не заїхав... — По дорозі з Прилук до Конотопа 20 — 21 серпня 1859 р. Шевченко відвідав Качанівку — маєток своїх давніх знайомих Тарновських. Тут він зустрівся із сином господаря, В. В. Тарновським-молодшим, і позичив у нього гроші на дорогу до Петербурга (Н. М. В Качановке // Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 33 — 35).

Вчора бачився я з вашим батьком і матер’ю і з моєю кумасею. — В. В. Тарновський-старший, його дружина Тарновська Людмила Володимирівна (? — 1898) та сестра Тарновська Надія Василівна перебували у цей час у Петербурзі.

Посилаю вам з братом вашим письмо оце і по четыре экземпляра моєї роботи... — Шевченко мав намір передати свого листа і відбитки офортів з братом адресата Тарновським Володимиром Васильовичем (1839 — 1917), на той час студентом Московського університету. Однак Володимир Тарновський уже поїхав тоді з Петербурга, й листа переслала синові Л. В. Тарновська, про що є її власне свідчення: «Посылаю тебе письмо Шевченки, которое он принес тогда, как Володя уже уехал» (Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки Історично-філологічного відділу УАН. — К., 1926. — Т. 7-8. — С. 377).

...один любому невеличкому Горленяткові. — Комусь із дітей Горленків, які жили в сусідній з Качанівкою Іваниці, можливо, Горленку Ва/477/силеві Петровичу (1853 — 1907), майбутньому українському літературознавцеві, фольклористу й мистецтвознавцеві.

Як побачите Іванишева і Селіна... — Через В. В. Тарновського, який після канікул мав повернутися до Києва, Шевченко передав вітання своїм знайомим, професорам Київського університету Іванишеву Миколі Дмитровичу (1811 — 1874) та Селіну Олександру Івановичу (1816 — 1877).






165. ДО І. М. СОШЕНКА

9 жовтня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 206).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1895. — № 2. — С. 43) без дати.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 434 (теж без дати).

Посилаю тобі, мій искренний друже, дещо моєї нікчемної роботи. — З Сошенком Іваном Максимовичем (1807 — 1876), українським художником і педагогом, Шевченко подружив 1836 р. у Петербурзі. Навчаючись в Академії мистецтв (1834 — 1838), І. М. Сошенко звернув увагу на малярську обдарованість Шевченка, познайомив його з Є. П. Гребінкою, В. І. Григоровичем, О. Г. Венеціановим, а через них — з К. П. Брюлловим та В. А. Жуковським. У Петербурзі Шевченко деякий час мешкав на одній квартирі з І. М. Сошенком, 1846 р. зустрічався в Ніжині, 1859 р. — у Києві. Згодом описав своє знайомство з ним у повісті «Художник». Спогади І. М. Сошенка про Шевченка в записі М. К. Чалого опубліковано в журналі «Основа» (1862. — № 5). Разом із листом від 9 жовтня 1859 р. Шевченко надіслав І. М. Сошенкові свої офорти.

А любій панночці Ганнусі... наші пісні. — У серпні 1859 р. Шевченко познайомився в родині І. М. Сошенка з його племінницею «чорнявою Ганнусею» й надіслав їй з Петербурга українські пісні з нотами в обробці для фортепіано. Очевидно, це були «Малороссийские народные песни» А. Маркевича, вміщені в «Записках о Южной Руси» (СПб., 1857. — Т. 2).

...не радиться з панною Валентиною, вона її доброму не научить. — Ідеться про знайому дружини І. М. Сошенка панну Леонтину, польку за національністю, яка намагалася кокетувати з Шевченком і закинула йому «щось хлопське» в загалом добрій польській вимові (див.: Чалий М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 147). Про недобрий вплив панни Леонтини на племінницю І. М. Сошенка згодом писав М. К. Чалий у листі до Шевченка від 29 листопада 1860 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 172).

Напиши мені свій адрес... — За свідченням М. К. Чалого, І. М. Сошенко жив тоді в будинку, що належав церкві «Всіх скорбящих» (нині вул. Велика Житомирська, 36).

...як зовуть пана і пані Красковських... — 3 викладачем латинської мови у 2-й київській гімназії Юскевичем-Красковським Іваном Даниловичем (1807 — 1887) Шевченко познайомився, ймовірно, ще до заслання. Зустрічався з ним 1859 р.; в його будинку (на розі Ірининської вулиці та Михайлівського провулка, нині не існує) провів останній вечір перед від’їздом із Києва 13 серпня 1859 р. Дружина І. Д. Красковського Єлизавета Іванівна (дівоче прізвище Анастасієнко), за спогадами М. К. Чалого, /478/ «очаровала поэта пением малороссийских песен» (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 151).

...як зовуть Чалого і Чалиху. — Інспектор 2-ї київської гімназії (в якій І. М. Сошенко з 1856 р. викладав малювання) Чалий Михайло Корнійович (1816 — 1907) познайомився з Шевченком у серпні 1859 р. на квартирі І. М. Сошенка, листувався з ним, допомагав поширювати «Букварь южнорусский», збирав біографічні матеріали про Шевченка і 1882 р. видав його перший життєпис. Дружина М. К. Чалого Надія Василівна — донька священика Стрітенської церкви В. Панова, вийшла заміж 1855 р. Брала участь у громадському житті, викладала у Фундуклеївській жіночій недільній школі. Шевченко відвідував родину Чалих в їхньому будинку на Великій Житомирській вулиці (див.: Жур П. В. Шевченківський Київ. — К., 1991. — С. 230 — 231).

Андрієвському сам занеси рисунок і гарненько поклонись йому од мене. — Андрієвський Марко Олександрович (бл. 1811 — ?) — чиновник для особливих доручень при київському генерал-губернаторі. Провадячи слідство в справі про «богохульство» Шевченка, дав сприятливий для поета висновок, чим допоміг залагодити інцидент. Крім переданого через І. М. Сошенка малюнка (очевидно, офорта з картини М. І. Лебедева «Вечір в Альбано поблизу Рима», один із відбитків якого з дарчим написом Шевченка «Пану Андриевскому» зберігається в НМТШ), Шевченко подарував М. О. Андрієвському також «Кобзар» 1860 р.






166. ДО М. О. І М. В. МАКСИМОВИЧІВ

9 жовтня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 197).

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 16).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 174 — 175.

До 16 августа я піджидав вас у Києві... — Шевченко виїхав з Києва 13 серпня 1859 р.

...згадую собачого сина черкаського ісправника Табашников а. — Прагнучи вислужитися перед начальством, справник Черкаського повіту Київської губернії Табачников Василь Олександрович (1826 — 1892) вистежував Шевченка під час його поїздки по Черкащині в липні 1859 р. і скористався інцидентом, що стався при обмірі земельної ділянки, яку Шевченко мав намір придбати поблизу с Пекарів, для звинувачення його в богохульстві, підбуренні селян та антиурядових висловлюваннях.

Та іноді мошнянських панночок. — Можливо, йдеться про дочок станового пристава Ф. В. Добржинського, який мешкав у Мошнах, — Олену (1842 — ?) та Феклу (1849 — ?) (див.: Жур П. Третя зустріч. — С. 129).

На те літо, як Бог поможе, побачимось... — Цей намір Шевченкові здійснити не вдалося.

...поклоніться низенько од мене старим Деркачам... — Відставний засідатель нижнього земського суду в Золотоноші Деркач Левко Павлович (1788 — ?) та його дружина Катерина Іванівна (тітка М. О. Максимовича по батькові) жили в сусідньому з Прохорівкою селі Сушках і часто /479/ бували у Максимовичів на Михайловій Горі. Шевченко познайомився з ними влітку 1859 р. і підтримував приязні взаємини. Надіслав їм «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом: «Льву Павловичу Деркачу з дітками і внучатами на вспомин. Тарас Шевченко» (нині зберігається в Літературномеморіальному будинку-музеї Т. Г. Шевченка у Києві).






167. ДО Н. В. ТАРНОВСЬКОЇ

22 жовтня 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 213).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 2. — С. 407).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 431.

Кумасю, серце моє! — З Н. В. Тарновською Шевченко познайомився 1843 р. в Качанівці; 1845 р. у с Потоках разом із нею хрестив дитину в місцевого диякона М. Г. Говядовського. Шевченко до самої смерті підтримував з Н. В. Тарновською теплі дружні взаємини, подарував їй «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом: «Моїй любій єдиній кумасі Надежді Васильєвні Тарновській кум Т. Шевченко» (нині зберігається в Чернігівському історичному музеї), присвятив кілька віршів.

Увечері я буду у Карташевських. — Карташевська Варвара Яківна (1832 — 1902), сестра Шевченкового приятеля М. Я. Макарова, познайомилася з Шевченком 14 квітня 1858 р. через Г. П. Ґалаґана (запис у щоденнику від 14 квітня 1858 р.). В її петербурзькій квартирі (Мала Офіцерська, нині — Мала Московська вулиця, 4), де збиралися письменники, художники, вчені (І. С. Тургенєв, М. О. Некрасов, Л. М. Жемчужников, М. І. Костомаров та ін.), часто бував Шевченко.

...прийміть... оцей нікчемний рисунок... — Йдеться про сепію «Старець на кладовищі», надіслану Н. В. Тарновській з дарчим написом (зберігається у НМТШ).







168. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

2 листопада 1859. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 7 — 8). Надруковано також у журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 926 — 927) з істотними відступами від тексту першодруку. В реченні: «Слава мені не помага... вона мене і вдруге поведе Макарові телята пасти» друкарська помилка, припущена в «Основі» («воно» замість «вона») виправляється за «Правдою».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 432.

Ще позавчора передано мені твоє і Прісине письмо... — Ці листи до Шевченка нині не відомі. З листа В. Г. Шевченка до нас дійшов лише один уривок (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 134).

Погане ти пишеш про мою справу. — Див. примітку до листа В. Г. Шевченкові від 10 вересня 1859 р. /480/

Вольський, я знаю, добрий і щирий чолов’яга... Я пишу йому... — Лист до В. Вольського нині не відомий.

Чи Хариту ще не приходив ніхто з нагаєм сватать? — Довгополенко Харитина Василівна (1841 — ?), кріпачка князя Лопухіна з с Саморідні Канівського повіту. Була служницею у В. Г. Шевченка в Корсуні, де з нею й познайомився Шевченко. Спочатку він не звернув на неї особливої уваги, але після повернення до Петербурга почав дедалі настійніше просити В. Г. Шевченка висватати за нього Хариту. За спогадами В. Г. Шевченка, «в час приїзду Тараса до нас, в 1859 р., Харита була якраз на порі. Не можна сказати, щоб вона була красива, але щось у неї було дуже симпатичне: тихий характер, ніжне і добре серце, чиста душа і молоді літа були красою Харити» (Правда. — 1876. — № 2. — С. 67). Хоча Харита відразу ж навідріз відмовилася йти заміж «за такого старого та лисого», до того ж зовсім незнайомого й чужого їй чоловіка, В. Г. Шевченко не наважився прямо написати Шевченкові, «що він зістарівся задля 18-літньої дівчини... що його молодість, пора женитися з молодою — вже минули, навіки минули!» (Там само. — С. 67). Оскільки Шевченко продовжував наполягати, В. Г. Шевченко якомога зволікав із відповіддю, а потім вдався до обмови, натякнувши на непорядну поведінку дівчини. Невдовзі Харита вийшла заміж за писаря з поміщицької економії, молодого й гарного парубка Федора Гриненка, однак шлюб не був щасливим через пияцтво чоловіка. У 1894 р. спогади про Шевченка вже овдовілої на той час Харити записав О. Я. Кониський (Зоря. — 1895. — № 5. — С. 97 — 98).

Нащот отієї книжечки ти сказав правду, і спасибі тобі! — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 10 вересня 1859 р. У примітках до першої публікації коментованого листа Шевченка М. К. Чалий процитував уривок із нині не відомого листа В. Г. Шевченка: «От що мені здалось, читаючи книжку: неначе там занадто багато жалоби (скарги) за себе; якби вона не вся вкупі, якби воно не все разом... а то неначе з лишкою вже розливається жовч» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 8). Шевченко дякував за це зауваження, не бажаючи вдаватися до полеміки, хоча, звичайно, не погоджувався з ним. Однак коли трохи згодом В. Г. Шевченко почав радити йому виступити з вірнопідданськими публікаціями, він не завагався дати йому недвозначну відсіч.

Ярина-сестра — Я. Г. Бойко.

Максимович у Прохорівці уступає мені таке саме добро, як і у Парчевського, тілько що не коло Дніпра... — Очевидно, йдеться про усну домовленість; у відомому листуванні згадок про це немає.

Низенько кланяюся сестрі і цілую тричі Йосипка. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 20 серпня 1859 р. та примітку до нього.







169. ДО В. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

11 листопада 1859. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 150).

Вперше опубліковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 6) разом із факсиміле автографа (публікація П. І. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 169, з помилковим датуванням: «квітень». /481/

Шлю вам дві «Блудниці»... — Два примірники офорта з написаною автором назвою «Сама собі в своїй господі». На одному з них дарчий напис: «Шанобному Василеві Лазаревському на память Тарас Шевченко 1859 року 11 ноября» (нині зберігаються в Державному літературному музеї в Москві).






170. ДО П. Ф. СИМИРЕНКА

26 листопада 1859. С.-Петербург

Подається за факсимільною копією з автографа (ІЛ, ф. 1, № 695).

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 177.

Симиренко Платон Федорович (1821 — 1863) — підприємець-цукрозаводчик, один із власників і керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренко». Шевченко познайомився з ним під час відвідання цукрового заводу фірми в Городищі, був захоплений розмахом і технічним рівнем виробництва, піклуванням про робітників і службовців, яких налічувалося близько 4 тис. Крім власне цукроварні, однієї з найбільших у Росії й оснащеної найновішим закордонним обладнанням, між Городищем і Млієвом було побудовано машинобудівний завод, що випускав сільськогосподарські машини, устаткування для пароплавів та ін. (див.: Клебановский П. Воспоминания о фирме братьев Яхненко и Симиренко // Киевская старина. — 1896. — № 3. — С. 103 — 105). Відмовившись від використання кріпацької праці, фірма застосувала оплату за вільним наймом. «В заведении братьев Яхненко и Симиренко царил свободный, вольнонаемный труд, щедро оплачиваемый. Заботливость и попечение хозяев заведения о благосостоянии рабочих тружеников и служащих на заводе были безмерны: благоустроенные в санитарном отношении казармы, паровые бани, роскошная больница с богатой аптекой, прекрасная церковь, библиотека, училище на 150 учеников, с семью преподавателями, большею частью университетского образования. Предметы преподавались по программам технических училищ» (Чалый М. Посещение Т. Г. Шевченко сахарного завода Яхненко и Симиренко // Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 459). Цікавився П. Ф. Симиренко й прогресивною суспільною думкою свого часу. Захопившись ідеями утопічного соціалізму Шарля Фур’є (з якими він міг ознайомитися, вивчаючи у Франції цукроварну справу), П. Ф. Симиренко зробив спробу заснувати в Городищі фаланстер і навіть побудував на своєму заводі приміщення для нього (Україна. — 1927. — № 1-2. — С. 151).

Сегодня получил я мои сочинения из цензурного комитета, сильно пострадавшие от долговременной пытки. — Див. примітку до листа до М. В. Максимович від 25 березня 1859 р. Дата цензурного дозволу «Кобзаря» 1860 р. — 28 листопада 1859 р. (Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — К., 1969. — С. 128 — 135, 141).

Ваше благородное предложение приму я теперь как благодеяние с глубочайшей благодарностию. — За свідченням М. К. Чалого, під час перебування Шевченка в Городищі П. Ф. Симиренко, висловивши жаль з приводу того, що в продажу немає творів Шевченка, запропонував позичити йому кошти на їх видання (Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 461). /482/

Издание будет стоить 1100 рублей. Если вы согласитесь полунить ваши деньги экземплярами книги, для меня это будет легче. — Видання «Кобзаря» 1860 р. обійшлося в 1048 крб. 10 коп.; на покриття позиченої П. Ф. Симиренком суми в контору фірми було вислано 835 примірників книги (Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 173).

...здоровье Кондрата Михайловича ... значительно восстановилось. — К. М. Яхненко (1790 — 1868), один із засновників фірми, колишній кріпак. Шевченко познайомився з ним влітку 1859 р. у Городищі, передавав вітання в листах, подарував «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом. У той час К. М. Яхненко лікувався від наслідків перенесеного 1851 р. паралічу.

Поклонитесь от меня Федору Степановичу, Настасии Михайловне... — Батькові й матері П. Ф. Симиренка. Ф. С. Симиренко (1791 — 1861) — один із засновників фірми і перших у Росії цукрозаводчиків, колишній кріпак. Шевченко познайомився з ним улітку 1859 р. у Городищі.

...и трижды Татьяне Ивановне. — Дружині П. Ф. Симиренка (дівоче прізвище Овчинникова). Цікавилася питаннями освіти та мистецтвом, влаштовувала у Млієві літературно-музичні вечори.

Алексей Иванович — О. І. Хропаль (див. примітку до листа Шевченка О. І. Хропалю від 26 листопада 1859 р.).






171. ДО О. І. ХРОПАЛЯ

26 листопада 1859. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1889. — № 2. — С. 463).

Датується за одночасно написаним листом до П. Ф. Симиренка аналогічного змісту.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 433.

Хропаль Олексій Іванович (1813 — 1886) — службовець фірми Яхненків-Симиренка, найближчий помічник і родич керуючого справами П. Ф. Симиренка (був одружений з його сестрою Наталією Федорівною). Познайомившись із ним ще в 1845 р., Шевченко під час відвідин заводу жив у будинку О. І. Хропаля і, за свідченням М. К. Чалого, в дружньому колі читав тут свої твори, «вписанные очень мелким почерком в небольшую переплетенную книжечку, которую он обыкновенно носил за голенищем. Такого художественного чтения никому из присутствующих не приходилось слышать ни прежде, ни после» (Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 460). Шевченко подарував О. I. Хропалю свій офорт «Приятелі» та «Кобзар» 1860 р.

Мені оце прийшлось до скруту... — Див. лист до П. Ф. Симиренка від 26 листопада 1859 р. та примітку до нього.

Платон Федорович — П. Ф. Симиренко.

Поклоніться од мене тричі Кондрату Михайловичу, Федору Степановичу... — К. М. Яхненку і Ф. С. Симиренку.

Титарівну ж тричі поцілуйте за мене... — Рано овдовівши, О. І. Хропаль виховував двох дочок. Старшу з них Катерину (1853 — ?) Шевченко називав титарівною, оскільки О. І. Хропаль був титарем місцевої церкви.

Як побачите Т[абачнико]ва... Другим разом я вам напишу, що він хотів зо мною зробить. — В анонімній замітці герценівського «Коло/483/кола» за 1 вересня 1860 р. повідомлялося, що черкаський справник (якого там названо «Кабашниковим») вимагав, щоб Шевченко «зняв з нього портрет на повний зріст і безпомилково». За іншою версією (відомою зі спогадів Ф. Г. Лебединцева), В. Табачников вимагав від Шевченка схвальної оцінки своїх недолугих віршових вправ (Киевская старина. — 1887. — № 11. — С. 565). В будь-якому разі, саме службова запопадливість В. Табачникова та його прагнення вислужитися були причиною арешту Шевченка влітку 1859 р. і його вимушеного виїзду з України.







172. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

7 грудня 1859. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 8 — 10).

Публікацію в журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 927 — 928) зроблено зі значними відступами від тексту першодруку. Припущена в «Основі» з цензурних міркувань купюра в рядках: «то й як же таки себе поєднать з ... панською кров’ю?» відновлюється за «Правдою»: «з собачою панською кров’ю?»

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 432 — 433.

То так оце і з твоїми письмами сталося: вчора одно, а сьогодні друге. — Ці листи В. Г. Шевченка нині не відомі, за винятком двох уривків, опублікованих М. К. Чалим у примітках до першодруку листа Шевченка від 7 грудня 1859 р. (Основа. — 1862. — № 6. — С. 9; див. також: Листи до Тараса Шевченка. — С. 139).

Вольський мені пише... — Лист В. Вольського до Шевченка нині не відомий.

Парчевський — Н. П. Парчевський.

...поки що торгуйся якомога з Понятовським... — Відповідь на повідомлення В. Г. Шевченка: «Обашморив другий ґрунт, недалеко од Триполля, на самім краї села Стайок, над самісеньким Дніпром, в імєнії Пон[ятовсько]го» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 139). Понятовський — один із нащадків останнього польського короля Станіслава Понятовського, яким належали великі маєтки на Канівщині.

...чи багато там землі у тій Забарі? — Йдеться про хуторець поблизу Трипілля, який нагледів В. Г. Шевченко.

До Чижова я завтра сам напишу або попрошу його великого приятеля Галагана... — Чижов Федір Васильович (1811 — 1877), російський письменник і громадський діяч слов’янофільського напряму, математик і промисловець. Притягнутий до слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства, через заборону жити в столицях оселився у Трипіллі, де зайнявся шовківництвом. Шевченко хотів звернутися до нього у справі купівлі земельної ділянки поблизу Трипілля — особисто чи через свого знайомого Г. П. Ґалаґана, який був учнем Ф. В. Чижова й підтримував з ним добрі взаємини. Чи написав Шевченко згадані тут листи — не відомо.

Тепер о Хариті. Твоя порада добра. Спасибі тобі. — Відповідь на пораду В. Г. Шевченка шукати собі дружини, ближчої за інтелектуальним рівнем, ніж проста сільська дівчина Харита (Листи до Тараса Шевченка. — С. 139). /484/

...сестра Ярина... — Я. Г. Бойко.

...як ми з тобою їли на меду у Гната Бондаренка... — Шевченко пригадує епізод своїх відвідин Кирилівки восени 1845 р., про який В. Г. Шевченко згодом написав у своїх спогадах: «Трапилось це під храмове свято у Кирилівській церкві, цебто під свято Івана Богослова (26 сентября). Церковний титар Ігнат Бондаренко запросив нас до себе на мед. День стояв теплий, ясний; у титаря було велелюдно і ми, сівши в саду під яблунею, кружали мед (про цей мед Тарас і після згадував в однім із своїх листів)» (Правда. — 1876. — № 1. — С. 25). Шкільний товариш Шевченка Бондаренко Гнат Васильович залишив спогади про нього (Одесский вестник. — 1892. — 2 вересня).

К новому року вийдуть печатні мої сочинения (не всі). — Цензурний дозвіл «Кобзаря» 1860 р., в якому Шевченкові було дозволено вмістити лише друковані до заслання твори датовано 28 листопада 1859 р., дозвіл на випуск книги в світ — 23 січня 1860 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 346).

...твоя жінка... — О. А. Шевченко.

О людській волі я розпитував... — Ідеться про підготовку селянської реформи і скасування кріпаччини.






173. ДО В. В. ТАРНОВСЬКОГО (СТАРШОГО)

Жовтень грудень 1859. С.-Петербург

Подається за автографом — написом олівцем у зошиті перед початком другої редакції поеми «Марія» (ІЛ, ф. 1, № 22, арк. 14).

Лист атрибутується і вводиться до зібрання творів уперше.

Можливо, рукопис поеми «Марія» Шевченко давав читати В. В. Тарновському (старшому). Зберігся його недатований лист до Шевченка, в якому він негативно оцінює прочитаний ним у рукописі Шевченків твір (Листи до Тараса Шевченка. — С. 141 — 142). У листі І. С. Тургенєва до М. О. Маркович від 6 січня 1860 р. також є згадка про те, що Шевченко «говорят, написал неудачную поэму» (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 146).










1860


174. ДО П. Ф. СИМИРЕНКА

3 січня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 205).

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 179 — 180.

Відповідь на лист П. Ф. Симиренка від 11 грудня 1859 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 140 — 141).

...поздравляю с Новым годом Кондрата Михайловича, Федора Степановича и Настасью Михайловну. — Йдеться про К. М. Яхненка, Ф. С. та Н. М. Симиренків.

...двічі спасибі вам за 1100 карбованців. — Див. лист до П. Ф. Симиренка від 26 листопада 1859 р. та примітку до нього.

Гротин — особа не відома. /485/

...в той же день пошлются экземпляры Савве Дмитриевичу Пурлевскому. — Повертаючись у вересні 1859 р. з України, Шевченко бачився в Москві з керуючим московської контори фірми братів Яхненків — Симиренка. На покриття позики, згідно з вказівкою П. Ф. Симиренка, С. Д. Пурлевському було надіслано 735 примірників «Кобзаря» (Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 173).

...нецензурный экземпляр вам доставит брат Варфоломей. — У друкарні П. О. Куліша на окремих аркушиках було надруковано рядки, вилучені цензурою в «Кобзарі» 1860 р., і вклеєно їх на місце купюр у кількох примірниках книги, які Шевченко дарував найближчим друзям (див.: Каминский Ф. Еще щепотка на могилу Т. Г. Шевченка // Киевская старина. — 1885. — № 3. — С. 519 — 530).

Примкніть во ім’я Божіє мого брата коло свого завода... — В. Г. Шевченко, який служив управителем маєтку князя П. П. Лопухіна в Корсуні, шукав собі іншої служби й просив Шевченка поклопотатися за нього. На заводі П. Ф. Симиренка він не працював.

Татьяна Іванівна — Т. І. Симиренко.

Алексей Иванович — О. І. Хропаль.






175. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

12 січня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 10 — 11).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 434.

Відповідь на невідомий лист В. Г. Шевченка.

Харита — X. В. Довгополенко.

Ярина — Я. Г. Бойко.

Вольський мені пише... — Цей лист В. Вольського до Шевченка не відомий. Лист В. Вольського (польською мовою) від 21 грудня 1859 р., що зберігається нині в архіві М. К. Чалого (ІЛ, ф. 92, № 74) й уперше опублікований у збірнику «Листи до Т. Г. Шевченка» (К., 1962. — С. 172), насправді адресований В. Г. Шевченкові (див.: Жур П. Третя зустріч. — С. 121). В ньому є згадка про глибоку повагу до Шевченка та про намір написати йому «з наступною поштою».

...що Пекарі будуть Змі[єв]ського. — Йдеться про поділ межиріцького маєтку Н. П. Парчевського за борги між кредиторами, одним з яких був поміщик Змієвський. Згодом він приєднався до клопотань Н. П. Парчевського перед жандармським управлінням захистити поміщиків від селянських заворушень у зв’язку з похованням Шевченка в Каневі (Билык И. Тревога над свежей могилой Т. Г. Шевченка // Киевская старина. — 1886. — № 4. — С. 710).

...а з Понятовським тепер треба зробить; його вже прошено. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 7 грудня 1859 р. та примітку до нього.

Писав я позавчора про тебе до Семиренка... — Див. лист до П. Ф. Симиренка від З січня 1860 р.

Як получиш мого «Кобзаря»... — Див. лист до В. Г. Шевченка від 7 грудня 1859 р. та примітку до нього. /486/

Поцілуй... сестру... Катерину... — Йдеться про дружину брата Микити К. М. Шевченко.

...свою жінку і своїх діточок. — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 20 серпня 1859 р.






176. ДО А. О. КОЗАЧКОВСЬКОГО

24 січня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 143).

Вперше надруковано в «Записках історично-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук». — 1926. — Т. 7-8. — С. 370.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 181.

...перешліть три екземпляра в Прохоровку... — Про одержання примірників «Кобзаря» 1860 р. М. О. Максимович сповістив Шевченка в листі від 25 березня 1860 р.: «Того ж марта 6-го получили мы из Переяслава, то есть я и жена моя Марья Васильевна і старий Деркач Лев Павлович, получили по книзі „Кобзаря„“ Вашого з надписом руки Вашої власної і з приложенієм Вашої персони, і були ми тому дуже раді, і Вам за те сердечне дякуєм» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 146).

...один екземпляр передай[те] Тарасевичу. — Особа не встановлена. Одночасно Шевченко надіслав один примірник «Кобзаря» родині Козачковських із дарчим написом: «Марії Степановні Козачковской з чоловіком і дітками. Т. Шевченко» (нині зберігається в ІЛ, ф. 1, № 517).






177. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

24 січня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 931), де вміщено без дати.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 436, з орієнтовною датою: «март».

Датується на підставі цензурного дозволу на випуск у світ «Кобзаря» (23 січня 1860 р.) та аналогічного за змістом листа до А. О. Козачковського від 24 січня 1860 р., написаного, очевидно, одночасно з коментованим листом.

Одвези сам книжки в Городище і оддай своїми руками... — Йдеться про примірники «Кобзаря» 1860 р., подаровані Шевченком П. Ф. Симиренкові, членам його родини, а також О. І. Хропалю.






178. ДО П. Ф. СИМИРЕНКА

1 лютого 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 181.

Редактор журнала «Народное чтение»... — Оболонський Олександр Олександрович (1825 — 1877), родом із Гадяцького повіту Полтавської губернії, редактор і видавець петербурзького журналу «На/487/родное чтение» (1848 — 1862), згодом земський діяч на Полтавщині. Призначений для широкого, насамперед сільського читача, журнал вміщував матеріали про видатних людей, що вийшли з народу, про підготовку селянської реформи, твори письменників демократичного табору М. Л. Михайлова, О. М. Плещеева, І. С. Нікітіна, М. В. Успенського, приділяв увагу українській літературі.

Можливо, повернувшись з України, Шевченко порадив вмістити в «Народном чтении» статтю про К. М. Яхненка та Ф. С. Симиренка, колишніх кріпаків, що стали визначними підприємцями та організаторами цукроварної справи, й звернувся до П. Ф. Симиренка з проханням подати біографічні дані про них. Однак П. Ф. Симиренко таких даних не надіслав, згадані біографії в «Народном чтении» не друкувалися.

...пришліть брошуру о вашем заводе. — Можливо, йдеться про відбиток статті: А.В-к-в. Городищенский свеклосахарный завод потомственных почетных граждан К. М. Яхненка и Ф. С. Симиренка // Вестник промышленности. — 1858. — № 2. — С. 109 — 153; ця брошура також не була надіслана.

Татьяна Івановна — Т. I. Симиренко.

Недодрюкований екземпляр, може, я вам сам привезу. — Див. лист до П. Ф. Симиренка від 3 січня 1860 р. та примітку до нього. Здійснити цей намір Шевченкові не вдалося.






179. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

1 лютого 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 11). Заключні рядки (від слів «Цілую твою жінку...»), відсутні в першодруці, відновлюються за публікацією в журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 929).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 434.

Відповідь на невідомий лист В. Г. Шевченка.

...чи получив ти моє письмо і «Кобзаря»? — Лист до В. Г. Шевченка від 24 січня 1860 р., надісланий разом із примірниками «Кобзаря» 1860 р.

Чи був ти у Городищі і чи бачився з П. Ф. Семеренком? — Шевченка цікавило ставлення П. Ф. Симиренка до виходу в світ «Кобзаря» 1860 р. та до його прохання взяти на службу В. Г. Шевченка.

...що то за пан Трощинський. — Український поміщик Трощинський Дмитро Андрійович, власник великих маєтків у Київській та Полтавській губерніях.

Де той Кагарлик? І що то за ґрунт, що він нам пропонує? — Кагарлик — містечко Київської губернії (тепер районний центр Київської області), в якому був один із маєтків Д. А. Трощинського. Земельну ділянку, про яку йдеться в цьому листі, В. Г. Шевченко описав у наступному своєму листі: «У Трощинського єсть село по лівому берегу Дніпра; називається Рудяки; коло того села є ліс, луг; озера кругом лісом пообростали. Я сам ще не бачив, але мені розказував... Григорович... що там такі місця гарні, що, каже, трудно вже їх знайти і понад цілим Дніпром» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 11). /488/

Харита — X. В. Довгополенко.

Цілую твою жінку і твоїх діточок. — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 20 серпня 1859 р.

...сам одвези письмо П[латону] Ф[едоровичу]... — Лист до П. Ф. Симиренка від 1 лютого 1860 р., надісланий В. Г. Шевченкові.






180. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

Середина лютого 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 11 — 12). Купюра в рядку: «А об волі й досі не чуть нічого...» відновлюється за публікацією в журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 929): «А об волі ще й досі не чуть нічого доброго».

Датується за змістом і місцем між листами від 1 та 18 лютого 1860 р.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — 1.2. — С. 434 — 435.

Прочитай оце письмо... — Лист Шевченка до Д. А. Трощинського нині не відомий. Про нього Шевченко перепитує в листі до В. Г. Шевченка від 18 лютого 1860 р.: «Чи получив ти „Кобзаря“ і письмо Трощинському?»

...чи той ґрунт у Трощинського над самим Дніпром? — В. Г. Шевченко повідомляв, що «у пана Трощинського є ґрунт... над самим Дніпром, в лісі, тілько що нижче, на лівім березі — от ціла біда! Не так далеко видно, як з правого берега» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 147).

Попроси... твою жінку... — О. А. Шевченко.

Тричі спасибі тобі за Васю. — За свідченням М. К. Чалого в примітці до цього листа, Вася — племінниця Шевченка, дочка його сестри Ярини, виховувалася в сім’ї В. Г. Шевченка (Основа. — 1862. — № 6 — С. 16).

Йосип — Й. Г. Шевченко.

Напиши мені, чи є в Харити батько або мати? Чи крепачка вона, чи вільна? — На це запитання В. Г. Шевченко відповів, що «Харита має батька й матір, кріпосна князя Лопухіна, на волю викупить її не можна, як тілько заміж треба вийти» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 12).






181. ДО Д. С. КАМЕНЕЦЬКОГО

6 лютого 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 183).

Вперше опубліковано в наукових записках Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство». — 1939. — № 4. — С. 147.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 205.

Подателю сего... — Про кого йдеться — не встановлено. /489/






182. ДО М. Я. МАКАРОВА

7 лютого 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 183). Дату в автографі Шевченком виправлено з «6» на «7 февраля».

Вперше надруковано в газеті «Кавказ» (1899. — 26 червня).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 182.

Варвара Яковлевна — В. Я. Карташевська.

Тургенєв Іван Сергійович (1818 — 1883) — російський письменник. Познайомився з Шевченком та В. Я. Карташевською в лютому 1859 р. за посередництвом Марка Вовчка. «Первое наше свидание произошло в Академии художеств, вскоре после его возвращения в Петербург, зимою... Я приехал в Академию вместе с Марьей Александровной Маркович (Марко Вовчок), которая незадолго перед тем тоже переселилась в нашу северную столицу и служила украшением и средоточием небольшой группы малороссов, съютившихся тогда в Петербурге и восторгавшихся ее произведениями: они приветствовали в них — так же, как и в стихотворениях Шевченка — литературное возрождение своего края. В студии художника, куда мы прибыли с г-жою Маркович, уже находилась одна дама (тоже малороссиянка по происхождению), которая также желала увидеть Тараса Григорьевича — г-жа Карташевская; в ее доме, по вечерам, часто собиралась та группа, о которой я говорил, и Шевченко, познакомясь с г-жой Карташевской, стал посещать ее чуть не каждый день» (Т. Г. Шевченко: Кобзар з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенєва і Полонського. — Прага, 1876. — С. III — IV). Як свідчать спогади В. Я. Карташевської, зацікавившись її літературним гуртком, І. С. Тургенєв також почав бувати в неї: «С Тургеневым я случайно встретилась у Шевченка в его студии. Он слышал о наших малороссийских вечерах и просил позволения приехать» (Киевская старина. — 1900. — № 2. — С. 63). Про В. Я. Карташевську «со всем семейством и со всем милым малороссийским Вашим мирком» I. С. Тургенєв згадував у листі до неї від 31 березня 1859 р. (Тургенев И. С. Полное собр. сочинений и писем: В 28 т. — М. ; Л., 1961. — Т. 3: Письма. — С. 288). Продовжувалися ці відвідини й згодом, про що I. С. Тургенєв писав у листі до Марка Вовчка від 20 березня 1860 р.: «...часто вижусь с Шевченко, с Карташевскими» (Там само. — Т. 4. — С. 58).

І ви прибувайте, як матимете час. — М. Я. Макаров регулярно брав участь у літературних зібраннях в домі В. Я. Карташевської, про що сповіщав у листах до Марка Вовчка від 3 листопада 1859 р.: «на вечерах моей сестры, кроме Тургенева, начал появляться в последнее время Писемский» (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 70, 81).






183. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

18 лютого 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1861. — № 6. — С. 12 — 13). Пропущений у першодруці рядок: «Чи получив ти „Кобзаря“ і письмо Трощинському?» відновлюється за публікацією в журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 929 — 930). /490/

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 434 — 435.

Напиши мені швиденько адрес жаботинського і керелівського пана... — Йдеться про поміщика Фліорковського Валерія Еразмовича, відставного ротмістра, поляка за національністю, що володів Жаботином і придбав Кирилівку в її попереднього власника П. В. Енгельгардта.

Та напиши, як зовуть синів брата Микити, брата Йосипа і сестри Ярини. — У відповідь В. Г. Шевченко сповіщав: «У брата Микити три сини: Сава 26, Петро 13 і Прокіп 6 літ; у брата Йосипа тож три сини: Трохим 17, Андрій 14 і Іван 5 літ; у сестри Ярини тож три: Лаврентій 23, Логин 17 і Іван 14 літ» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 147). Ці відомості були потрібні в зв’язку з тим, що після опублікування в журналі «Народное чтение» (1860. — № 2) автобіографічного листа Шевченка передова російська громадськість, зокрема Товариство для допомоги нужденним літераторам і вченим, почали вживати заходів для звільнення родичів Шевченка з кріпацтва.

...як і що ти зробив з Трощинським. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 1 лютого 1860 р. та примітку до нього.

Чи бачився ти з Семеренком і що він тобі сказав? — На неодноразові запитання Шевченка про те, як П. Ф. Симиренко поставився до виходу в світ «Кобзаря» 1860 р., В. Г. Шевченко сповістив: «Платон Федорович як побачив „Кобзаря“, то дуже зрадів, а як глянув, що надруковано „коштом Платона Семеренка“, то так розсердивсь, що аж поблід. „Оце не по-нашому, каже, не по-нашому зробив. Нащо він це написав? Діло було просто між нами, навіть моя жінка не знала... нащо це мені здалось?..“ Я й кажу: „Може, то значить дяка перед людьми за ту поміч, що ви йому зробили?“ — „Покровительства його талант не требує: я дав гроші і одбираю книжками. Я хотів, щоб се діло було між нами; хіба треба всім знать, кому я гроші дам? Чом він мене не спитався? Не по-нашому зробив, не по-нашому!“» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 12; Листи до Тараса Шевченка. — С. 147).

Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати. — Зробити архітектурний проект хати Шевченкові допоміг його петербурзький знайомий, військовий архітектор, один із керівників української громади в Петербурзі Черненко Федір Іванович (1818 — 1876). Крім плану, Шевченко намалював також ескізи хати, в якій він мріяв оселитися в Україні. В. Г. Шевченкові було надіслано ще один, схематичний рисунок хати з власноручними написами Шевченка.

Харита — X. В. Довгополенко.

Чи получив ти «Кобзаря» і письмо Трощинському? — Див. лист до В. Г. Шевченка від середини лютого 1860 р. та примітку до нього.

У Кр[иловської?] був... Маню за тебе тричі поцілував... — Особи не встановлені; очевидно, петербурзькі знайомі дружини В. Г. Шевченка, яка була родом із Смоленщини й виховувалася в Петербурзі.

«Русская газета» прекращена. — Політичний, економічний і літературний тижневик, що виходив у Москві за редакцією С. Поля з кінця 1858 по кінець 1859 р. Одержав цензурне застереження за підтримку газети І. С. Аксакова «Парус». Був заборонений за вміщення матеріалів, де стверджувалося право дворянства «совещаться о своих нуждах и поль/491/зах» і звертатися в цих справах безпосередньо до царя (Скабичевский А. Очерки истории русской цензуры. — СПб., 1892. — С. 451, 455 — 458). В. Г. Шевченка ця газета могла цікавити в зв’язку з тим, що вона приділяла багато уваги промисловості й торгівлі, регулярно вміщувала огляди діяльності акціонерних компаній, різноманітні цінники й таблиці вексельних курсів.

Послав я тобі «Современник» і «Народное чтение»... — Номери петербурзьких журналів, де було вміщено автобіографію Шевченка.

Цілую тричі твою жінку... — О. А. Шевченко.






184. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

23 березня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 13 — 14); рядок, який у першодруці має вигляд: «Робота моя аж шкварчить», подається за публікацією в журналі «Правда» (1875. — № 23. — С. 930): «Робота моя об їх волі аж шкварчить»; в рядках: «А дубового, кленового, липового й осинового — певне не придбав?» написання «осинового» уніфікується за аналогією з листами до В. Г. Шевченка від 29 липня і 25 серпня 1860 р.: «ясенового» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 20, 22).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 435 — 436.

Відповідь на лист В. Г. Шевченка від березня 1860 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 147).

Чи не завадила тобі ота казань, що ти для мене так мудро скомпонував? — Відповідь на пораду В. Г. Шевченка в згаданому листі (з якого нині відомий лише уривок) написати «молитву або оду та й надруковать у всіх журналах. Бо я що дня Божого чую таке про тебе... — Щоб тебе люде не цурались — потурай їм, брате».

В послідньому письмі просив я тебе... — Див. лист до В. Г. Шевченка від 18 лютого 1860 р. та примітку до нього.

Робота моя об їх волі аж шкварчить... — У лютому 1860 р. Товариство для допомоги нужденним літераторам і вченим почало клопотатися про звільнення родичів Шевченка з кріпацтва. 4 березня 1860 р. І. С. Тургенєв звернувся з листом до О. О. Оболонського, в журналі якого («Народное чтение») була опублікована автобіографія Шевченка, з проханням подати йому відомості про родичів поета (Тургенев И. С. Полное собр. сочинений и писем. — Т. 4. — С. 46), 20 березня він вніс на розгляд Комітету товариства колективний лист до поміщика Фліорковського з проханням звільнити від кріпосної залежності Шевченкових братів і сестру (див.: Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 335 — 337).

Харита — X. В. Довгополенко.

... чи ти зробив що з Понятовським або з Трощинським? — Див. листи до В. Г. Шевченка від 7 грудня 1859 р., 1 лютого та середини лютого 1860 р.

...чи не зробиш чого з Змієвським? — Див. лист до В. Г. Шевченка від 12 січня 1860 р. та примітку до нього. /492/

Що тобі Бог послав, чи донку, чи сина? — У В. Г. Шевченка народилася дочка Софія.

Чи приїдуть твої хлопці і дівчата на святки додому? — Йдеться про Великодні канікули. Великдень у 1860 р. припадав на 3 квітня.

Для Прісі єсть у мене гостинець, та нехай перше прочитає добре Робінзона Крузо. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 10 вересня 1859 р.






185. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

25 березня 1860. С.-Петербург

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 27 звор. — 28).

Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1894. — № 5. — С. 106) з кількома дрібними відмінностями в тексті. Разом з іншими листами Шевченка до Я. Г. Кухаренка надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — № 88).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 436.

Відповідь Я. Г. Кухаренка від 26 квітня 1860 р. див: Листи до Тараса Шевченка. — С. 148; можливо, Шевченко відіслав свого листа трохи раніше, ніж датував.

Посилаю тобі к Великодню замість писанки «Хату». — Йдеться про виданий П. О. Кулішем альманах (цензурний дозвіл першого накладу — 25 лютого 1860 р.), в якому опубліковано твори Є. П. Гребінки, Я. І. Щоголева, Марка Вовчка, П. О. Куліша, Ганни Барвінок. Під рубрикою «Кобзарський гостинець» (з довільними редакторськими заголовками) тут вперше надруковано десять віршів Шевченка.

Збирай, батьку, чорноморську запорозьку старовину та присилай на моє ім’я, а я передаватиму в редакцію. — Матеріали Я. Г. Кухаренка в «Основі» не друкувалися.






186. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

28 березня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 14 — 15). Рядки: «А дуже, дуже добре б було нам укупі вік докоротать над староденним Дніпром», надруковані в «Основі» після рядків: «Посилаю тобі 10 книжок „Кобзаря“, продай їх, як можна, а гроші оддай сестрі Ярині» переставляються й початок їх: «О, дуже, дуже б добре було...» виправляється за публікацією в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 966 — 967).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 436.

Відповідь на лист В. Г. Шевченка від березня 1860 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 147).

...26 марта получив твоє і пана Трощинського письмо. — Лист Д. А. Трощинського до Шевченка нині не відомий; очевидно, в ньому йшлося про його згоду продати Шевченкові хату і земельну ділянку за /493/ 1500 крб. Про це ж ідеться в згаданому листі В. Г. Шевченка: «у Трощинського єсть хороший дом у Ржищеві, за містечком, над Дніпром, в дуже хорошім місці, він купив його разом з селом Рудяками. Він коштує йому 2500 карбованців, а він продає тобі за 1500. При тім домі єсть вітряк, великий город і проч. По-моєму, найлучче було б купить оцей дом».

Харита — X. В. Довгополенко.

...сказав би Микиті, Йосипові і Ярині, щоб вони не квапилися на волю без поля і без ґрунту. — Ще не маючи відповіді В. Е. Фліорковського, Шевченко передбачав, що поміщик не погодиться продати його братам М. Г. та Й. Г. Шевченкам і сестрі Я. Г. Бойко земельні наділи.

Трощинському сьогодні не пишу, ніколи. — Лист до Д. А. Трощинського нині не відомий.

А дуже, дуже добре б було нам укупі вік докоротать над староденним Дніпром. — Відповідь на рядки з листа В. Г. Шевченка, уривок якого навів М. К. Чалий у примітках до першодруку листа Шевченка від 23 березня 1860 р.: «Маю надію жити коло тебе в сусідстві. Ото, якби Господь поміг!.. Якби я був одинокий, то я б од тебе не остався ані на один ступінь; пішов би з тобою пішки, служив би у тебе за хлопця, аби тільки буть з тобою... бо я знаю, що я тобі був би часом хоч у маленькій пригоді...» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 15; див. також: Листи до Тараса Шевченка. — С. 147).

Жду твого обіцяного письма од 15 марта... — Цей лист В. Г. Шевченка нині не відомий.

...цілую... твою жінку і твоїх діточок. — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 20 серпня 1859 р.






187. ДО М. Я. МАКАРОВА

12 квітня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 182). Рік написання встановлюється за змістом (згадка про підготовку до виставки в Академії мистецтв).

Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1896. — № 5. — С. 87).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 429, де лист помилково віднесено до 1859 р.

Попросіть у Петра Аркадьевича до осени мой рисунок «Русалки». — У березні 1859 р. П. А. Кочубей, на той час офіцер у Петербурзі, замовив Шевченкові чотири картини олійними фарбами. Для однієї з них — «Як русалки місяць ловлять» — Шевченко виконав малюнок сепією з білилами, що мав стати ескізом для нездійсненого розпису плафона в будинку П. А. Кочубея.

Я хочу дещо поправить и выгравировать к выставке. — Йдеться про академічну виставку 1860 р. Офорт за малюнком «Русалки» на ній не експонувався.

...мені дуже треба побачиться з вами. — Це прохання було пов’язане із наступним від’їздом М. Я. Макарова за кордон. /494/






188. ДО М. Я. МАКАРОВА

Середина квітня 1860. С.-Петербург

Подається за фотокопією (ІЛ, ф. 1, № 662) з автографа, що зберігається в Міжнародному інституті соціальної історії в Амстердамі (вклеєний до сімейного альбому О. І. Герцена). Датується орієнтовно — за попереднім листом до М. Я. Макарова від 12 квітня 1860 р., в якому також ідеться про малюнок «Русалки», та часом від’їзду М. Я. Макарова за кордон (у листі до Марка Вовчка від 29 січня 1860 р. він зазначав: «Выезжаю я отсюда между 15 и 20 апреля, скорее ранее, но никак не позже», а 6 травня 1860 р. сповіщав її, що він уже в Берліні (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 82, 90).

Вперше надруковано в журналі «Товариш» (1888. — № 1. — С. 109), публікація М. П. Драгоманова з його вступною заміткою:

«Листок Т. Шевченка

У А. А. Герцена, професора в Академії в Лозанні, сина звісного російського писателя Ал. Ів. Герцена (Іскандера) між цінними автографами, в альбомі, знаходиться невеличкий листочок Шевченка, котрий, очевидно, прийшов до А. І. Герцена разом з „Кобзарем“ (вид. Симиренка, 1860 р.). Переписую цей листочок з дипломатичною буквальністю» (далі йде повний текст листа Шевченка з помилковим прочитанням «рушики» замість «русалки»).

Текст, переписаний М. П. Драгомановим, був надісланий ним І. Я. Франкові й зберігся в його архіві (ІЛ, ф. 3, № 224, с 37); нині його перенесено до фонду Т. Г. Шевченка.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 443, як лист до невідомого і з помилковим прочитанням «рушики».

Посылаю вам экземпляр «Кобзаря», на всякий случай без надписи. — Користуючись від’їздом М. Я. Макарова за кордон, Шевченко хотів передати через нього «Кобзар» 1860 р. О. І. Герцену, але не надписав його, щоб не привернути до М. Я. Макарова уваги жандармського контролю на кордоні. Однак намір М. Я. Макарова відвідати О. І. Герцена в Лондоні не здійснився і «Кобзар» (разом із листом Шевченка до М. Я. Макарова) був йому переданий, очевидно, через П. В. Анненкова (див.: Летопись жизни и творчества А. И. Герцена. 1859 — 1864. — М., 1986. — С. 111 — 112). Доля його нині не відома.

Передайте его А[лександру] И[вановичу] с моим благоговейным поклоном. — Опублікованими в російській періодиці 40-х років творами російського письменника, публіциста, філософа Герцена Олександра Івановича (1812 — 1870) Шевченко міг зацікавитися ще до заслання. Після звільнення він знайомився з нелегально поширюваними в Росії закордонними виданнями О. І. Герцена на пароплаві по дорозі з Астрахані, в Нижньому Новгороді, в Москві й у Петербурзі. Шевченка приваблювала антикріпосницька спрямованість публіцистики О. І. Герцена, його викриття миколаївської реакції та церковного обскурантизму. Ряд герценівських крилатих висловів («неудобозабываемый Тормоз», «фельдфебель-царь», «византийство» та ін.) він використав у своїх творах, перемалював портрет «нашего изгнанника, апостола Искандера» до свого щоденника (запис від /495/ 10 грудня 1857 р.), вперше побачивши газету «Колокол», він її «с благоговением облобызал» (запис у щоденнику від 6 лютого 1858 р.).

Герцен високо цінував Шевченка як «писателя совершенно народного [...], политического деятеля и борца за свободу» (див.: Юнге Е. Ф. Воспоминания. — М., 1913. — С. 355), вмістив у «Колоколе» кілька відгуків про Шевченка та його некролог (див.: Прийма Ф. Я. Герцен і Шевченко // Радянське літературознавство. — 1962. — № 3. — С. 77 — 90). У 1867 р. він захоплено відгукнувся про твори Шевченка в російських перекладах, видані М. В. Гербелем: «Боже, какая краса, так и повеяло чистой, нетронутой степью; эта ширь, эта свобода...» (Северный вестник. — 1894. — № 3. — С. 238). Див. також: Павлюк М. М. До історії відгуку О. I. Герцена про «Кобзар» Т. Г. Шевченка (за спогадами М. М. Ге) // Радянське літературознавство. — 1977. — № 9. — С. 26 — 31).

...пришліть мені оті прокляті «Русалки»... — Див. лист до М. Я. Макарова від 12 квітня 1860 р. та примітку до нього.







189. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

22 квітня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 237). «Березнем» в авторській даті позначено квітень — відповідно до поширеного в першій половині XIX ст. вживання цього слова на означення четвертого місяця року (див.: Мовознавство. — 1967. — № 1. — С. 52). Писані в березні листи Шевченка датовано «мартом».

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 15 — 16) з пропуском нової адреси М. М. Лазаревського.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 436 — 437.

Сьогодня я получив твої письма. — Очевидно, йдеться про лист В. Г. Шевченка від 15 березня 1860 р., згаданий у листі Шевченка від 28 березня 1860 р., та той його лист, уривок з якого М. К. Чалий навів у примітках до першодруку коментованого листа Шевченка (Основа. — 1862. — № 6. — С. 15).

Сьогодня у мене велике свято. Сього дня, 22 березня 1838 року, я глянув із неволі на світ Божий. — У цей день Шевченка викуплено з кріпацтва: 22 квітня 1838 р. датовано його відпускну (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 13 — 14).

Сьогодня ж ота придуркувата Харита зробила з мого великого свята такий дрібний будень... — Довго зволікавши з відповіддю на численні й наполегливі запити Шевченка про те, як поставилася Харита до його пропозиції одружитися з ним, В. Г. Шевченко почав натякати на відмову дівчини, не розкриваючи, однак, справжньої причини її — надто великої вікової та інтелектуальної різниці між нею й Шевченком: «За Хариту не вмію тобі розказать, бо в мене од жалю багато жовчі розлилось. Як я їй сказав, то вона питається: чи швидко ж вони приїдуть? — Я кажу: літом або восени. — Нехай же, каже, я піду пораджусь з батьком та матір’ю. — Може ти, кажу, не віриш, то я тебе викуплю, покіль він приїде? — Я, каже, ще не думаю заміж — погуляю. — А сестрі Катерині сказала: як викуплять, та й закріпостять на весь вік... не хочу, Бог з ними! — Отож маєш і /496/ віз і перевіз! Вона думає, що ми з тобою пани, а як пан, то вже й заклятий ворог мужикові — хоч ти й хрести гризи!.. От до чого кріпосне право людей-братів довело! Мені так здається, що її варт зовсім забуть. Не журись, мій голубе!» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 15. Див. також: Листи до Тараса Шевченка. — С. 149).

...і жінку свою попроси... — О. А. Шевченко.

...і сестер Катерину і Ярину. — К. М. Шевченко, Я. Г. Бойко.

Трощинський — Д. А. Трощинський.

...купуй отой дом у Ржищеві... — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 28 березня 1860 р.

Флярковський — В. Е. Фліорковський.

Микита — М. Г. Шевченко.

Посліднього мого письма ти, мабуть, ще не получив. — Лист від 28 березня 1860 р.

Послав я тобі... дуже розумну книжечку для Прісі. — Яку книжку Шевченко послав для дочки В. Г. Шевченка, не відомо.

Каменецький — Д. С. Каменецький.

Григорович — очевидно, хтось із місцевих жителів. В одному листі В. Г. Шевченка є згадка про нього: «...отой Гр[игорови]ч, що його жінка дуже любить стихи» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 143).

М[ихайло] М[атвійович] перемінив квартиру. — Сучасна адреса М. М. Лазаревського, в квартирі якого у будинку Вороніна, розташованому поблизу Академії мистецтв, Шевченко був прописаний з 22 квітня 1860 р., — 5-та лінія Васильєвського острова, № 4 (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 130).

Там єсть моє письмо до редактора. Воно вже перетлумачене і надрюковане в польських газетах. — Йдеться про «Письмо Т. Г. Шевченко к редактору «Народного чтения» (Народное чтение. — 1860. — № 2. — С. 229 — 236). Про публікації цього листа в польських газетах відомостей немає. У перекладі польського поета Л. Совінського автобіографічний лист Шевченка вміщено у кн.: Leonard Sowiński. Taras Szewczenko. — Wilno, 1861.

Може, літом заїде до тебе Куліш, то привітай його гарненько. — П. О. Куліш мав намір за допомогою В. Г. Шевченка купити для себе будинок поблизу Корсуня.

Нехай Микита спитає, що той поганець Флярковський положить за десятину поля і за ґрунт. — Розпочинаючи за участю Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим клопотатися про звільнення з кріпацтва своїх родичів, Шевченко вважав це можливим лише за умови наділення їх землею.






190. ДО Є. П. КОВАЛЕВСЬКОГО

23 квітня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 139).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1884. — № 5. — С. 402).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 437, з помилкою в ініціалах адресата: «Е. Г. Ковалевскому» та в даті: «26 апреля». /497/

Ковалевський Єгор Петрович (1811 — 1868) — російський письменник, дипломат і мандрівник, прогресивний громадський діяч. У 40-х роках був причетний до гуртків петрашевців, восени 1859 р. разом із М. Г. Чернишевським, М. О. Некрасовим, І. С. Тургенєвим став ініціатором створення і першим головою Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим, одним із членів-засновників якого був і Шевченко.

...извините мне, что я не самолично поздравляю вас... — Шевченко неодноразово бував на засіданнях Літературного фонду в квартирі Є. П. Ковалевського на Мойці біля Двірцевої площі, в лівому крилі будинку Головного штабу. Збереглися листи Є. П. Ковалевського до Шевченка від 10 листопада та 16 грудня 1860 р. в справі організації літературних читань (Листи до Тараса Шевченка. — С. 168, 175 — 176).

По обычаю предков наших... — Є. П. Ковалевський був родом із села Ярошівки на Харківщині й тепло згадував «небо й простори нашої голубої України» (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 147 — 149).

...посылаю вам тленное последнее дело рук моих... — На іменини Є. П. Ковалевського Шевченко подарував йому один із своїх офортів або малюнків (який саме — не відомо).






191. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

15 травня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 17 — 18).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 437 — 438.

Занехай Ржищев, цур йому, тому домові... — Див. лист до В. Г. Шевченка від 28 березня 1860 р. та примітку до нього. Шевченко відмовився від купівлі готового будинку, прагнучи придбати земельну ділянку в тому місці, яке йому більше подобалося, й збудувати на ній будиночок за власним проектом. Тому він наполягав, щоб В. Г. Шевченко продовжив переговори з поміщиками Трощинським, Змієвським та ін. і неодмінно заготував ліс для майбутнього будівництва.

...подивися сам на ті Рудяки, бо Григорович і збрехать уміє. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 22 квітня 1860 р.

...проси сестру Катерину і сестру Ярину, чи не накинуть вони оком у Керелівці яку огрядну та чепурну дівчину, хоч і вдовицю... — Відчувши марність своїх сподівань одружитися з Харитиною Довгополенко, Шевченко не полишав надій знайти собі дружину на Україні й просив допомогти в цьому К. М. Шевченко та Я. Г. Бойко.

Отой ґрунт, що ми з тобою оглядали, у печінках сидить. — Ідеться про земельну ділянку в Межиріцькому маєтку Н. П. Парчевського, під час обміру якої стався інцидент, що призвів до арешту Шевченка в липні 1859 р. Місцезнаходження її встановлене З. П. Тарахан-Березою (див.: Тарахан-Береза З. Вікова таємниця Мотовиловщини// В сім’ї вольній, новій. — К., 1989. — Вип. 5. — С. 207 — 222).

Я йому після «Кобзаря» уже двічі писав... Нехай собі сердиться, коли в його така сердита натура. — П. Ф. Симиренко не відповідав на Шевченкові листи від 3 січня та 1 лютого 1860 р., будучи невдоволеним, що без /498/ погодження з ним на титульній сторінці «Кобзаря» 1860 р. було зазначено: «Коштом Платона Семеренка».

...я або Білозерський пошле Трощинському такий же екземпляр объявления. — Шевченко та редактор-видавець «Основи» В. М. Білозерський розсилали оголошення про передплату майбутнього журналу своїм знайомим на Україні. Надсилаючи його поміщикові Д. А. Трощинському, Шевченко сподівався згоди на продаж земельної ділянки.

Шкода, що твої хлопці написали до мене чортзна по-якому; вони хоч би у Прісі училися писать по-людському. — Згадані тут листи до Шевченка синів та дочки В. Г. Шевченка нині не відомі. Шевченко завжди просив своїх родичів писати йому українською мовою.

В половині іюня, а може, й ранше, заїде до тебе офіцер Новицький. — Новицький Микола Дементійович (1833 — 1906), випускник академії Генерального штабу — учасник суспільно-визвольного руху початку 60-х років XIX ст., член товариства «Земля и воля», знайомий М. Г. Чернишевського та М. О. Добролюбова. Познайомився з Шевченком у Петербурзі після його повернення із заслання, підтримував із ним тісні взаємини. Засвідчив у своїх спогадах, що «за это последнее время моего пребывания в Петербурге мне особенно часто приходилось видаться с Тарасом Григорьвичем, с которым, впрочем, я и до того уже был хорошо знаком. Заходил он ко мне, заходил и я к нему, на его тесную-тесную квартирку, встречались мы и в обществе... И о чем и с кем бы у нас ни шел разговор, всякий раз в конце концов Тарас Григорьевич сводил, бывало, речь на предстоявшую мне на Украину поездку, а при прощанье, крепко пожимая мне руки, говорил: „голубчику! поусердствуй же, похлопочи за этих несчастных!“» (Н. Д. Н[овицкий]. К биографии Т. Г. Шевченка // Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 731). Одержавши призначення до Єлисаветграда, М. Д. Новицький виїхав із Петербурга не в травні, як передбачалося, а на початку липня 1860 р. і через тиждень «по указанию и желанию самого Шевченка» зустрівся в Корсуні з В. Г. Шевченком (Там само. — С. 732).

Йому поручено самолично торговаться з Фліорковським... — Вживаючи заходів до звільнення з кріпацтва родичів Шевченка, комітет Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим звернувся до М. Д. Новицького з листом від 16 травня 1860 р. (який йому особисто вручив секретар Товариства О. Д. Галахов): «Комитет, узнав, что вы отправляетесь на службу в г. Елисаветград и что по дороге можете заехать к г. Флиорковскому, обращается к вам с следующей покорнейшей просьбою:

1. Члены Комитета, письмом к г. Флиорковскому, просили его уведомить, согласится ли он отпустить на волю родных г. Шевченка, и если согласится, то на каких условиях? До сих пор ответа на это письмо не последовало, почему Комитет просит вас, милостивый государь, узнать от г. Флиорковского:

2. Может ли он исполнить желание Комитета, и если может, то

3. На каких условиях думает он предоставить волю родным г. Шевченко: если с вознаграждением, то какую цену полагает он за выкуп каждой души?

4. Наконец, при предполагаемом выкупе, в каком количестве, на тягло или на душу, наделит он землею получивших свободу? /499/

5. Не можете ли увидать самих родных Шевченко и вообще объясниться с ними, желают ли они быть приписаны к земле, выделенной г. Флиорковским, и вообще какие предположения имеют относительно устройства своей участи? Прося вас покорнейше уведомить меня о последствиях переговоров ваших с г. Флиорковским, я вместе с тем прошу вас принять уверение и пр.

Ег. Ковалевский» (Киевская старина. — 1889. — № 3. — С. 731).

...а в Городище на завод сам його повези. — Чи відбулася ця поїздка, не відомо.






192. ДО Ф. Л. ТКАЧЕНКА

30 травня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 215).

Вперше надруковано в журналі «Древняя и новая Россия» (1875. — № 6. — С. 195).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 188.

Відповідь Ф. Л. Ткаченка від 16 серпня 1860 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 156 — 157.

Я чув, що ти вже на другій оженився. — Відповідаючи Шевченкові, Ф. Л. Ткаченко сповіщав у згаданому листі, що, овдовівши, він виховує шестеро дітей: «Ото тобі хтось дуже збрехав, що я на другій женився, ще Бог береже для сирот» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 156).

Накинь оком полтавку, кирпу чорнобривку... — На це прохання Ф. Л. Ткаченко пропонував посватати за Шевченка дочку полтавського чиновника Р. П. Витавського, «доброго чоловіка», з яким Шевченко й передав цього листа (Там само. — С. 156).






193. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

20 червня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 170).

Адресат і рік написання записки (червоним олівцем на звороті картки паперу, з нерозбірливою нотаткою рукою Шевченка чорним чорнилом) встановлюються за змістом та за помітками М. М. Лазаревського про одержання на аналогічних записках Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 169; ІР НБУВ, ф. III, № 4882).

Вперше опубліковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 212.

Федір — Ф. Еристов, служитель Академії мистецтв, відставний солдат, який прибирав Шевченкову майстерню, виконував різні доручення й доглядав його під час хвороби (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 131 — 132). /500/





194. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

29 червня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 18 — 19). Рядок «та вдвох сказали б отому дурневі, щоб він не боявся керелівчан» відновлюється за публікацією листа в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 968). В «Основі» лайливий вислів на адресу поміщика В. Е. Фліорковського було пом’якшено: «сказали б отому панові...»

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 438 — 439.

Відповідь на лист В. Г. Шевченка від 17 травня 1860 р., з якого відомий уривок (Листи до Тараса Шевченка. — С. 150).

Сьогодня, в Корсуні, премерзенне свято... — День Петра й Павла, іменини князя Павла Петровича Лопухіна (1788 — 1873), на які до Корсуня з’їжджалися сусіди-поміщики.

Сьогодня, певно, буде там і Наталка Шулячівна... — В листі від 17 травня 1860 р., уривок з якого навів М. К. Чалий у примітках до першодруку листа Шевченкові від 29 червня 1860 р., В. Г. Шевченко пропонував посватати Шевченкові гувернантку своїх дітей: «Коли хочеш, я зроблю так, що моя жінка висватає тобі Наталку Ш[улячівн]у: людина з розумом і серцем — можна з нею жить до смаку» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 18).

Шкода, що ота Харита зледащіла... — У тому ж листі В. Г. Шевченко натякнув на непорядну поведінку Харитини Довгополенко: «Харита вернулась з Києва, але розуму й гич не прибуло. Після того, як я з нею побалакав за тебе, мов не та дівчина стала; де взялись у свині роги, так що ні приступу: зробилась грубіянка, без спросу шляється, приходить спать тоді, як вже всі поснули, одкрилось, що вона завела романси з писарем...».

Чи був ти у Рудяках?.. чи зробив що з тим паном Трощинським? — Див. лист до В. Г. Шевченка від 15 травня 1860 р.

...на тім тижні президент общества літературного получив письмо од Фліорковського. — На лист комітету Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим від 19 березня 1860 р. з проханням звільнити родичів Шевченка поміщик В. Е. Фліорковський відповів 19 травня 1860 р., висловивши готовність надати їм волю, але без землі, та 6 червня 1860 р., сповістивши, що Шевченкові родичі від звільнення без землі відмовилися (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 335).

Ярина — Я. Г. Бойко.

Як ще не був, то незабаром буде у тебе Новицький. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 15 травня 1860 р.

...поїхав з Новицьким у Жаботин, та вдвох би сказали отому дурневі... — Йдеться про власника Кирилівки поміщика В. Е. Фліорковського, який жив у Жаботині.

Чи бачився ти з Кулішем, і що зроблено з хатиною і садочком над Россю... — Запитання пов’язане з листом В. Г. Шевченка від липня 1860 р., в якому він сповіщав: «Отже, я виторгував хатину з садочком над самою Россю для Пантелеймона Александровича та й написав до його в Борзну, а він, мабуть, ще й досі туда не приїхав, бо нічогісінько мені не /501/ пише. А тим часом, як не пришле 400 карбов[анців], то хату хтось інший купить. Хатка хоч поганенька, але садочок і вода то вже таке хороше, що нікуди...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 154).

Поцілуй за мене свою жінку... — О. А. Шевченко.

Подякуй ще раз отого пана за сукно на свитку... — Про кого йдеться — не встановлено.






195. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

1 липня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 19 — 20). Помилково надруковані в «Основі» слова «для — батька зна кому?» виправляються на «біс батька зна кому?» за публікацією в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 968).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 439.

Відповідь на лист В. Г. Шевченка від червня 1860 р., уривок з якого наведено в примітках М. К. Чалого до першодруку коментованого листа Шевченка (Основа. — 1862. — № 6. — С. 19; див. також: Листи до Тараса Шевченка. — С. 152).

Позавчора я послав тобі письмо... — Лист до В. Г. Шевченка від 29 червня 1860 р.

Коли ти кажеш, що коло Канева добре буде, то бери десять десятин землі... — Шевченко погоджується на пропозицію придбати земельну ділянку на Чернечій горі під Каневом, висловлену в згаданому листі В. Г. Шевченка: «Вище по Дніпру од того місця, де ти сам вибрав, коло Пекарів, на правім же березі, між Каневом і Пекарями, на городських землях, на високій горі, єсть лісочок, граничить з Монастирищем; посеред того лісочка — поляна, далеченько од города; внизу кілька рибальських хаток; на тій горі дуже багато дичок — яблунь і груш: садочок завести можна. А любий староденний Дніпро буде здаваться тобі під ногами... Кринишна вода неподалеку...» Зіткнувшися з небажанням місцевих поміщиків продати землю, В. Г. Шевченко вирішив придбати ділянку на Чернечій горі, яка належала не приватному власникові, а місту Каневу, і була розташована поблизу того місця в урочищі Мотовилівщина, яке облюбував сам Шевченко. У травні 1861 р. на Чернечій горі його було поховано.






196. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

28 липня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (РДАЛМ, Ф. 277, оп. 4, № 3, фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 707).

Адресат і рік написання встановлюються за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 212.

Федір — Ф. Еристов. /502/






197. ДО В. Е. ФЛЮРКОВСЬКОГО

28 липня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Народное чтение» (1860. — № 5. — С. 170-171).

Збереглося два чорнових автографи листа з численними виправленнями Шевченка. Один з них (ІЛ, ф. 1, № 231) становить ранню, більш стислу редакцію листа, яка супроводжується написаною Шевченком редакційною приміткою (див. розділ «Варіанти»). На другому (ІЛ, ф. 1, № 230), датованому 27 липня 1860 р., невідомою рукою зроблено кілька виправлень олівцем. Оскільки ці виправлення ввійшли до першодруку, є підстава розглядати саме його текст (що має кілька відступів від автографа й датований 28 липня 1860 р.) як авторизований Шевченком і остаточний.

За автографом № 230 надруковано П. І. Зайцевим у газеті «Русские ведомости» (1914, № 46), першодрук у цій публікації не врахований.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 189 — 190.

...адресуя на ваше имя письмо, которым просят вас освободить моих братьев и сестру от крепостного состояния... — Як відзначено в протоколі засідання комітету Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим від 21 березня 1860 р., «хотя подобное ходатайство не входит собственно в действия общества, исчисленные в уставе, но так как оно, будучи самым человеколюбивым и просвещенным, имеет при том целью доставить истинное утешение литератору, приобретшему своим талантом видное место в современной литературе, то комитет положил написать от имени всех своих членов письмо к означенному помещику и просить его об увольнении родных г. Шевченко из уважения к его литературным заслугам и вообще к литературе». Голова комітету Є. П. Ковалевський та члени його П. В. Анненков, О. Д. Галахов, О. В. Дружинін, С. С. Дудишкін, О. П. Заблоцький-Десятовський, А. О. Краєвський, В. I. Ламанський, О. В. Никитенко, I. С. Тургенєв, М. Г. Чернишевський 19 березня 1860 р. звернулися до поміщика В. Е. Фліорковського з таким листом: «Мы, нижеподписавшиеся члены комитета Общества литераторов и ученых, обращаемся к вам с покорнейшей просьбою, в надежде, что вы примете ее во внимание и, если будет возможно, исполните.

Уважаемый и любимый сочлен нашего общества, известный всей России поэт Тарас Григорьевич Шевченко имеет между крепостными вашими крестьянами, Киевской губернии Звенигородского уезда в селе Кириловке, двух родных братьев, Никиту и Иосифа, и сестру Ирину. Он очень желает, чтобы они получили свободу и горюет в разлуке с ними. Не откажите, милостивый государь, великодушно исполнить это горячее желание Тараса Григорьевича и отпустить братьев его и сестру на волю. Хотя он и знает, что в скором времени, с прекращением крепостного состояния, они получат свободу, но так тоскует о них, что готов даже, если вы потребуете, внести за них выкуп, лишь бы только скорее иметь их при себе.

Если вы, милостивый государь, убедившись этою нашею усерднейшею просьбою, согласитель отпустить на волю родных г. Шевченко, но не иначе, как за выкуп, то покорнейше вас просим уведомить нас, какую /503/ именно сумму желаете вы получить за них, чтобы мы могли известить об этом г. Шевченко. Как бы вы ни отпустили их на волю, даром или за вознаграждение, во всяком случае и наше Общество, и все любители русской литературы были бы вам за это глубоко и искренне благодарны» (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 335 — 336).

...предполагали, что письмо это, как дело домашнее, не будет оглашено во всеуслышание. — Згідно параграфа 29 статуту Товариства, прізвища осіб, яким надано грошову допомогу, не підлягали розголошенню (Скабичевский А. Летопись Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым // «XXV лет». — СПб., 1884. — С. 13).

...когда оно огласилось печатно... — Без погодження з Товариством В. Е. Фліорковський опублікував лист до нього від 19 березня та свою відповідь від 6 травня 1860 р., в якій він погоджувався відпустити Шевченкових родичів на волю безплатно, але без землі, в газетах «Киевский телеграф» (1860. — № 45) та «Русский инвалид» (1860. — № 142).

О письме моем редактору журнала «Народное чтение» и о наших народностях я вашего мнения не оспариваю... — Йдеться про полемічні випади В.Е. Фліорковського проти автобіографії Шевченка, опублікованої у вигляді листа до редактора журналу «Народное чтение», та його виступ на захист польського поміщицтва на Україні, наявні в листі В. Е. Фліорковського, вміщеному в газетах «Киевский телеграф» та «Русский инвалид». Не бажаючи вдаватися до «досужей полемики и бесплодного словопрения» з поміщиком, Шевченко домагався, щоб той замість велеречивих розмірковувань став на шлях практичного розв’язання справи.

В. Е. Фліорковський продовжив свої випади проти Шевченка у рукопису історичного змісту, відібраному в нього під час жандармського обшуку в січні 1862 р.; зокрема там наводилися цитати з «Гайдамаків» і «Тарасової ночі» (див.: Шевченко та його доба. — К., 1924. — Зб. 1. — С. 94 — 97).

...примите мою глубокую благодарность за то, что вы освободили моих братьев и сестру с их семействами от банкового долга... — В умові, складеній родичами Шевченка з В. Е. Фліорковським 10 липня 1860 р., зазначалося, що поміщик бере на себе сплату «банкового долга за 11 душ, в количестве до 900 рублей серебром» (Народное чтение. — 1860. — № 5. — С. 174), тобто виплачує ту частину заборгованості по його маєтку, яка припадала на родини Шевченкових братів і сестри. На те, що йдеться про борг самого В. Е. Фліорковського, звернули увагу ще сучасники: О. С. Лашкевич слушно зауважив: «Остается, однако же, после этого вопрос, за что благодарил Литературный фонд г. Флиорковского — внесенные им за личную свободу семьи Т. Г. деньги пошли в уплату его же долга кредитным учреждениям, личную свободу он силился доставить им без земли, в ущерб высочайше дарованной тогда же воле крестьянам с правом выкупа их земель...» (Киевская старина. — 1889. — № 4. — С. 193).

...и предложили безвозмездную свободу, от которой они, не знаю почему, отказались. — Це твердження було лише тактичним ходом Шевченка; насправді він добре знав причину цієї відмови: в листах до В. Г. Шевченка від 28 березня та 29 червня 1860 р. він наполегливо радив братам і сестрі, «щоб вони на ту погану безземельну волю не дуже квапились». У першій чорновій редакції свого листа до В. Е. Фліорковського Шевченко прямо згадував запропоновану поміщиком «безусловную сво/504/боду без земли». Тогочасна прогресивна преса теж підтримувала вимогу наділити Шевченкових родичів землею: «Должны заметить с своей стороны, что несогласие семейства Шевченко воспользоваться предложенной ему свободой — очень натурально. Что за свобода без права выкупа усадеб и полей!..» (Современник. — 1860. — № 8. — С. 322). Відомо було Шевченкові й те, що всупереч усім порадам його брати піддалися тискові поміщика й 10 липня 1860 р. уклали угоду про звільнення без землі.

...назначьте последнюю цену за десятину пахотной и усадебной земли вашей... — Всупереч категоричній відмові поміщика Шевченко продовжував наполягати на тому, щоб його родичам дозволено було викупити свої садиби й земельні наділи. Це прохання підтримав і комітет Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим у листі до В. Е. Фліорковського від 8 вересня 1860 р. На відміну від свого першого звернення до власника Кирилівки від 19 березня 1860 р., в якому про продаж Шевченковим родичам земельних наділів зовсім не йшлося, цим разом комітет, висловлюючи В. Е. Фліорковському подяку «за согласие ваше устроить судьбу родственников Т. Г. Шевченко», виявив готовність викупити для них земельні ділянки і навіть сподівався на його посередництво в їх підшуканні у сусідніх маєтках: «Позвольте тем не менее надеяться, милостивый государь, что вы найдете средство, если не в вашем имении, то хоть по соседству приискать для семейства Шевченок участок земли, за который общество охотно взнесет деньги» (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 337).

Письмо это я намерен напечатать в одной из здешних газет. — Лист Шевченка, відповідь В. Е. Фліорковського та умова останнього з Шевченковими родичами були опубліковані в журналі «Народное чтение» (1860. — № 5. — С. 170 — 175).

В ожидании вашего благосклонного ответа... — В. Е. Фліорковський у листі від 21 серпня 1860 р. повторив свою відмову продати Шевченковим родичам земельні наділи: «И теперь, при всем желании сделать Вам угодное, я не могу продать усадьбы и землю потому, что поля, которыми они пользовались в крестьянстве, принадлежат к общему составу земли, считающейся, по первому параграфу действующих в здешнем крае высочайших инвентарных правил, мирскою — неприкосновенною; следовательно, я распорядиться ими не вправе; отчуждать часть своей так называемой лановой (пахотной) земли не могу, потому что у нас не в обыкновении дробить земли для продажи; следовательно, имение мое, с учреждением в нем нескольких мелких владений, нашлось бы в разительно исключительном положении, крайне неудобном по своему роду. Итак, сколько я, в числе дворян Киевской губернии, сочувствую идее общего выкупа земли крестьянским населением, столько стою против отдельной продажи мелкими частями» (Народное чтение. — 1860. — № 5. — С. 172; див. також: Листи до Тараса Шевченка. — С. 157 — 158).






198. ДО НЕВІДОМОЇ

28 липня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 202), на якому невідомою рукою зроблено написи олівцем: «Не к Лукерье ли?» та «До Л. Полусмакової (?)». /505/

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 22. Публікація П. І. Зацева) як лист до Ликери Полусмакової.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 191, де заперечено припущення, ніби адресатом листа могла бути Л. Полусмакова.

Припущення, що лист звернений до Ликери Полусмакової, ґрунтувалося лише на даті листа — саме 28 липня 1860 р. Шевченко запропонував їй одружитися. Однак і зміст, і стиль листа, і той факт, що його написано російською мовою (відомо, що з Ликерою Шевченко розмовляв по-українському) — змушують відкинути це припущення. За браком докладніших даних адресат лишається не встановленим. Не відомо також, чи лист був надісланий адресатці.






199. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

29 липня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 20).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 439.

Посилаю тобі 1000 карбованців грошей. — На придбання земельної ділянки на Чернечій горі біля Канева (див. лист до В. Г. Шевченка від 1 липня 1860 р. та примітку до нього). Купівля її так і не відбулася.

Нехай мені Пріся напише, що вона прочитала у тих книжках, що я їй послав. — Див. листи до В. Г. Шевченка від 10 вересня 1859 р. та 22 квітня 1860 р.

Йосип п’яний і дурний вибач йому. — Всупереч порадам Шевченка не погоджуватися на звільнення з кріпаччини без землі й на зміну своєї попередньої відмови від безземельної волі, родичі Шевченка 10 липня 1860 р. прийняли пропозицію поміщика В. Е. Фліорковського, який офіційно сповістив про це комітет Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим у листі від 21 серпня 1860 р. (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 335), але Шевченко дізнався про це раніше.

... чи оженила вона свого сердешного сина, чи ні. — Йдеться про Лавріна Бойка, двадцятирічного сина Я. Г. Бойко.

Ганнуся — дочка В. Г. Шевченка.






200. ДО М. Я. МАКАРОВА

30 липня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 184).

Вперше надруковано в книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 163.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 192.

...в лиці Надежды и Александры Михайловны... — Забіли Надії Михайлівни (1826 — ?) та О. М. Куліш, сестер В. М. Білозерського. На їхній дачі в Стрєльні під Петербургом жила Ликера Полусмакова в зв’язку з від’їздом за кордон родини Карташевських, в якій вона служила. /506/

... одружиться з вашою дочкою і сестрою Ликерею... — Полусмакова (Полусмак) Ликера Іванівна (1840 — 1917), кріпачка поміщиків Макарових, родом з-під Ніжина. Наприкінці 1859 р. мати М. Я. Макарова привезла свою покоївку Ликеру до Петербурга. Відпущена на волю, вона була служницею в сім’ї сестри М. Я. Макарова — В. Я. Карташевської; буваючи тут на літературних вечорах, Шевченко й познайомився з Ликерою. Коли навесні 1860 р. М. Я. Макаров та Карташевські виїхали за кордон, Ликеру залишили в сім’ї Н. М. Забіли. Влітку 1860 р. Шевченко часто бачився з нею в Стрєльні і, втративши надію одружитися з Харитою Довгополенко, запропонував їй вийти за нього заміж.

Варвара Яковлевна — В. Я. Карташевська.

... 28 июля при купних наших друзьях... — В листі до М. Я. Макарова від 3 серпня 1860 р. О. М. Куліш зазначала, що освідчення Шевченка відбулося 27 липня 1860 р. — в день іменин П. О. Куліша, що, крім неї та Н. М. Забіли, на дачі в Стрєльні були в той день її брати Василь та Віктор Білозерські, а також М. Т. Симонов (Номис) (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 78).

... без братнього і батьківського вашого святого слова вона не дасть мені свого такого ж слова... — Того ж дня Ликера звернулася з листом до М. Я. Макарова (текст записаний з її слів О. М. Куліш з власноручним підписом Ликери): «...Когда он мне предлагал, то я не могла решиться без вашего позволения... Я согласна за него идти, если вы позволите, без вашего позволения я не решаюсь» (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 76).

Мотиви Ликериної згоди на зроблену їй Шевченком пропозицію відбилися в листі О. М. Куліш до М. Я. Макарова від 3 серпня 1860 р.: «Он создал себе идеал и не хочет взглянуть простыми глазами, а нам так больно за него. Все спрашивает Лукерия: „чи достаточний він, чи буде сочинять, як поїде в деревню? Він і старий, і скупий, здається, така неохота йти“. А потом опять разыграется воображение: „ні, пойду на зло дівчатам Карташевським, щоб вони збісились!“ Потому что когда ее повар какойто сватал, то девушки Карташевских отговаривали его жениться, что это недостойная пара, а тут вдруг она выйдет за сочинителя и полу-пана, как она его называет ... Ей кажется, что она делает ему честь, и так неуважительно произносит его имя...» (Там само. — С. 80).

...напишіть їй і мені вашу і думу і пораду. — М. Я. Макаров відповів Шевченкові та Ликері листами від 13 серпня 1860 р. з Аахена, в яких хоча й не заперечував проти їх одруження, але просив добре все зважити, не поспішати й дочекатися його повернення: «...когда дело идет о целой жизни, то нужно порассудить хорошенько, посоветоваться всем вместе; на письме делать это неудобно — подождите меня, а я до вас скоро приеду, скорее, нежели думал, скорее, нежели следовало бы вернуться» (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 164 — 165; Листи до Тараса Шевченка. — С. 156). Така відповідь була підготовлена листами В. М. Білозерського від 2 серпня 1860 р., Н. М. Забіли та О. М. Куліш від З серпня 1860 р.; всі вони одностайно вважали Шевченків вибір вкрай невдалим і просили М. Я. Макарова відрадити Шевченка від його наміру. В листі М. Я. Макарова до Шевченка є прямі текстуальні перегуки з листом В. М. Білозерського: «Мне кажется, что для их общего добра вы должны /507/ дать такой ответ: что вам дорого счастье их обоих; что, когда дело идет о целой жизни, то нужно порассудить хорошенько, посоветоваться всем вместе; что на письме сделать это неудобно и потому вы откладываете до свиданья, которое (я слышал) скоро наступит, но что, во всяком случае, если на то будет их добрая воля, вы им не помешаете. Затем, воротясь сюда, потолковать с каждым особо и с обоими вместе и, наконец, высказав свое мнение, предоставить им самим решить дальнейшие отношения» (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 81).

Як побачите Марью Александровну, то поцілуйте її гарненько за мене. — Марко Вовчок теж негативно поставилася до Шевченкового наміру одружитися з Ликерою й просила М. Я. Макарова запобігти цьому. В листі від 31 серпня 1860 р. І. С. Тургенєв сповіщав П. В. Анненкова: «По письму таинственной Марьи Александровны (Марка Вовчка) Макаров помчался расстраивать свадьбу Шевченка» (Тургенев И. С. Полное собр. сочинений и писем. — Т. 4. — С. 120). П. В. Анненков (який часто бував у Карташевських, добре знав цю родину і згодом одружився з тіткою М. Я. Макарова) на це відповів у листі до І. С. Тургенєва від 5 вересня 1860 р.: «Не удивительно, что Макаров собирался ехать расстраивать свадьбу Шевченко, ведь он женится на Лукерье, той самой толстой Лукерье, которая подавала нам ужин у Варвары Як[овлевны] и которая выходит за Шевченко, чтобы подразнить горничных — девушек Карташевских. Что за чепуха!» (Там само. — С. 497). У примітці до листа I. С. Тургенєва від 31 серпня 1860 р. П. В. Анненков уточнив: «При отъезде моем из Аахена Н. Я. Макаров еще оставался там, поскольку свадьба Шевченка с горничной графини К[арташевской] расстроилась сама собой...» (Анненков П. В. Литературные воспоминания. — М., 1960. — С. 453).






201. ДО О. О. ОБОЛОНСЬКОГО

Липень 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Правда» (1880. — № 11. — С. 156). Датується за змістом (згадка про переклади М. С. Курочкіна).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 443.

Публікація листа у львівському журналі «Правда», напевне, була зроблена за копією з автографа, власником якого названо «вп. професора Л. у Києві» (С. 156). У 1892 р. в «Киевской старине» (№ 2. — С.320 — 321) В. П. Науменко надрукував два листи до О. О. Оболонського: від І. С. Тургенєва (в справі викупу родичів Шевченка з кріпацтва, датований 4 березня 1860 р.) та коментований тут лист Шевченка (без дати). Про перший з них сказано, що це — «письмо, нигде еще не напечатанное и любезно доставленное нам И. В. Лучицким» (С. 320). Найвірогідніше, що й другий лист надруковано з належного йому ж автографа — того самого, про який згадувалося в «Правді» (нині цей автограф не відомий). Отже, «в[исоко] п[оважаний] професор Л. у Києві» — Лучицький Іван Васильович (1845 — 1918), російський та український історик, професор Київського (з 1877 р.) та Петербурзького (з 1907 р.) університетів, дослідник общинного землеволодіння в Росії та Західній Європі. Порівняно з публікацією /508/ «Правди» текст у «Киевской старине» має одне різночитання: «Предложите перевести Курочкину то, что вы найдете переводимое» (С. 321). Очевидно, давнє знайомство Шевченка з батьком О. О. Оболонського Олександром Дем’яновичем і спричинилося до обмовки в імені й по батькові адресата. О. Д. Оболонський — поміщик із Полтавщини, якому належали кріпаки брати Ткаченки, відпущені на волю 1834 р. З одним із них, Ф. Л. Ткаченком, Шевченко разом навчався в Петербурзі у В. Г. Ширяева та в Академії мистецтв, жив в одній квартирі, згодом листувався (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 30). Негативний відгук про поміщика О. Д. Оболонського є в повісті Шевченка «Близнецы»: «... проснулась уже в Вишняках за Хоролом... Село огромное, только такое убогое, что страх посмотреть. Помещик, говорят, пьяныця непросыпуща, живет десь, Бог его знает, в Москве, говорили, или в Петербурге, а управитель что хочет, то и делает».

Стихотворения, которые вам нравятся, выпишите из прилагаемой рукописи... — Про який рукопис ідеться, не відомо; можливо, це була «Більша книжка» або якийсь список із неї.

Предложите перевести Курочкину... — Починаючи з першої публікації листа, протягом довгого часу вважалося, що йдеться про російського поета-сатирика В. С. Курочкіна. Тим часом вірші Шевченка на російську мову перекладав його брат, російський поет і журналіст Курочкін Микола Степанович (1830 — 1884). Шевченко познайомився з братами Курочкіними 26 квітня 1858 р. в Петербурзі (запис у щоденнику від 26 квітня 1858 р.). Невдовзі М. С. Курочкін переклав написаний Шевченком на засланні й тоді ще не друкований вірш «Один у другого питаєм...» — чернетку перекладу датовано 29 квітня 1858 р. (РДАЛМ, ф. 241, оп. 1, № 4, арк. 1). Отже, цей переклад, надрукований у журналі «Народное чтение» (1859. — № 4. — С. 134), не може бути хронологічним орієнтиром для датування коментованого листа Шевченка (див.: Павлюк М. М. Кілька уточнень до Шевченкового листування (Т. Шевченко і М. Курочкін) // Радянське літературознавство. — 1970. — № 6. — С. 80 — 82). Лист пов’язаний з перекладами М. С. Курочкіна, опублікованими в «Народном чтении» (1860. — № 5. — С. 103 — 105) — «К доле», «К музе» — з позначенням дати перекладу: 1 серпня 1860 р. та «Бал» (1860. — № 6. — С. 108). М. С. Курочкін перебував тоді в Петербурзі, спілкувався з Шевченком особисто й листовно — збереглися дві його записки, в яких він сповіщає, що переклав вірші «Доля», «Муза» та «Огні горять, музика грає...», радиться про вдосконалення окремих рядків перекладу, просить «еще стихов — да самых сердечных» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 159, 160). Зазначена дата перекладів М. С. Курочкіна дає підставу датувати лист Шевченка до О. О. Оболонського не пізніше 1 серпня 1860 р., орієнтовно — липнем 1860 р. Згодом М. С. Курочкін опублікував у газеті «Русский мир» (1860. — 29 жовтня) статтю про російські переклади «Кобзаря», виступив з промовою на похороні Шевченка в Петербурзі.






202. ДО В. В. ТАРНОВСЬКОГО

7 серпня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 209).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 2. — С. 407). /509/

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 404.

Відповідь В. В. Тарновського-молодшого від 10 жовтня 1860 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 166.

... подарил моей невесте... — Ликері Полусмаковій.

... в пользу воскресных школ... — Недільні школи для дорослих були створені наприкінці 50-х років XIX ст. як безплатні заклади для початкової освіти дорослих. Утримувалися за рахунок приватних пожертв, викладання вели студенти, вчителі гімназій. Перші в Росії недільні школи виникли в Києві та Чернігові завдяки сприянню куратора Київського учбового округу М. І. Пирогова. Для їхньої матеріальної підтримки Шевченко призначив частину тиражу «Кобзаря» 1860 р., а також спеціально для народних шкіл написаний ним «Букварь южнорусский» (див.: Прийма Ф. Я. Шевченко і недільні школи на Україні // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1966. — С. 170 — 194).

Тризна Роман Дмитрович (1816 — ?) — судовий чиновник, діяльний організатор недільних шкіл на Чернігівщині. Познайомився з Шевченком 1846 р., допомагав поширювати «Кобзар» та «Букварь южнорусский». Переданих йому Шевченком примірників «Кобзаря» Р. Д. Тризна не отримав, хоча В. В. Тарновський у листі від 10 жовтня 1860 р. запевняв, нібито «порученіє Ваше я ісполнив і написав у Київ, щоб відтіль переслали їх („Кобзарів“) по Вашому назначенію... Часть „Кобзарів“ продана, то я вишлю туди гроші» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 166). У зв’язку з цим Р. Д. Тризна в листі від 30 січня 1861 р. запитував, хто такий В. В. Тарновський, «що заглабав „Кобзаря“ да й пари з уст не пустить», і просив: «настрочіть сьому Тарновському, щоб він знав, кому і скільки прислать книжок, або скажіть мені, де найти його» (Там само. — С. 182).

Шевченко неодноразово нагадував В. В. Тарновському про його обіцянки дістати в Києві видання «Памятники, издаваемые Киевской археографической комиссией» та поширити взяті ним у Д. С. Каменецького 100 примірників «Кобзаря». Про це свідчать листи Л. В. Тарновської до сина в Київ від 28 травня 1860 р.: «Вчера был у нас Шевченко и просил написать к тебе и напомнить об обещании твоем прислать ему какую-то книгу, очень ему нужную, а также извести Каменецкого, сколько продано „Кобзарей“: им нужно взять это для своих расчетов, он уже писал к тебе об этом», та від 23 червня 1860 р.: «Я к тебе писала по просьбе Шевченка, спрашивала об его „Кобзаре“, сколько продал ты экземпляров, но ты мне не ответил...» (Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки історично-філологічного відділу УАН. — К., 1926. — Кн. 7-8. — С. 377 — 378). Оскільки протягом 1860 р. В. В. Тарновський так і не надіслав обіцяних «Кобзарів» до Чернігова, Шевченко, вже смертельно хворий, змушений був звернутися до нього в цій справі з листом від 10 лютого 1861 р.

И будущая жена моя, и я будем вам благодарны... — Надто ідеалізуючи Л. Полусмакову, Шевченко прагнув прилучити її до культурного життя й громадсько-просвітительської діяльності. /510/






203. ДО М. К. ЧАЛОГО

11 серпня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 234).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 25).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 440.

Відповідь М. К. Чалого від 8 вересня 1860 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 160 — 162.

...прошу вас получить (с почты) 50 экземпляров моего «Кобзаря»... — Йдеться про примірники «Кобзаря» 1860 р., які мав надіслати М. К. Чалому В. В. Тарновський-молодший (див. лист до В. В. Тарновського від 7 серпня 1860 р.). Свою обіцянку він виконав із великим запізненням: у листі від 8 вересня 1860 р. М. К. Чалий відповідав Шевченкові, що «Кобзарів» ще не одержав. Лист до Шевченка групи київських педагогів із подякою за надіслання 50 примірників «Кобзаря» на користь київських недільних шкіл датований 8 січня 1861 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 362 — 363. Див. також: Листи до Тараса Шевченка. — С. 179 — 181).

...передать ... одному из киевских книгопродавцев... — У листі-відповіді М. К. Чалий писав Шевченкові, що за порадою студентів, які викладали в київських недільних школах, «10 экземпляров я передал в библиотеку воскресной школы, а 40 продам почитателям Вашего таланта, которых, благодарение Богу, у нас в Киеве немало, особенно между молодежью. Таким способом я надеюсь больше выручить денег, потому что наши книгопродавцы и из этого благотворительного дела хотят извлечь барыши, принимая книги с значительною уступкою».

...известите меня ... о здоровье И. М. Сошенка... — У згаданому листі М. К. Чалий сповіщав: «Наш Иван Максимович неисправим. Он все тот же, что и был во время оно, когда вы вместе боролись с людьми и с жизнью: добрый товарищ, щира душа, гонитель неправды и подлостей, трибун народный».

Получили ли вы «Кобзаря», надписанного моею рукою на ваше имя? — У листі-відповіді М. К. Чалий засвідчив: «Я получил от Вас два подарка: с Вашею надписью — книгу и картину». «Кобзар» 1860 р., подарований М. К. Чалому, нині зберігається в Київському літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка.






204. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

22, 25 серпня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 20 — 22). Рік написання встановлюється за змістом (згадка про сватання до Ликери Полусмакової).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 440 — 441.

...аж поки не получу от тебе звістки о получении 1000 карбованців. — Йдеться про гроші, надіслані на придбання земельної ділянки на Чернечій горі. Таку звістку Шевченко одержав 25 серпня 1860 р. /511/

...треба гроші; а вся надія на «Основу» та на «Кобзаря». — Гонорару за твори, передані для публікації в «Основі», Шевченко не встиг отримати: перший номер цього журналу вийшов друком лише 12 січня 1861 р. Єдиним джерелом матеріального забезпечення Шевченка в цей час був прибуток від видання «Кобзаря» 1860 р.

Будущее подружіє моє зоветься Ликеря... така сама наймичка, як і Харита, тілько розумніша од неї, письменна... — Харита — X. В. Довгополенко. У спогадах сучасників відзначається природний розум і кмітливість, але цілковита неосвіченість Ликери Полусмакової. За свідченням Н. М. Забіли, «для простой дивчины она была чрезвычайно умна, хитра и ловка [...] Лукерья так ловко лавировала, что трудно было догадаться о ее полном невежестве. (Она едва умела читать)» (Кибальчич Н. М. Воспоминания о Т. Г. Шевченко (из рассказов моей матери) // Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 117, 180). Збереглася записна книжка з кількома записами Ликери господарчого характеру, які свідчать, що вона ледве володіла грамотою (ІЛ, ф. 1, № 430. Див. також: Зайцев П. Новое о Шевченке // Русский библиофил. — 1914. — № 1. — С. 22). Розуміючи це, Шевченко найняв для Ликери вчителя.

Нехай їм здається, що не до пари, а я добре знаю, що до пари. — Одностайно негативне ставлення оточення до його вибору дратувало Шевченка й призводило до впертого нехтування найочевиднішими аргументами. У відповідь на настирливі спроби Н. М. Забіли відмовити Шевченка від його наміру він «понятно, оскорбился за любимую женщину, которой он слепо верил, вспылил и резко возразил матери: — Хоч би й батько мій рідний устав із домовини, то і його я б не послухав!..» (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 177).

...посади яблуню і грушу, на пам’ять 1860 року 28 июля. — День шлюбної пропозиції Шевченка Ликері Полусмаковій.

Поберемося ми після Покрови. — Весілля мало відбутися після церковного свята Покрова Богородиці, яке відзначалося 1 жовтня, оскільки треба було дочекатися повернення з-за кордону М. Я. Макарова. Тим часом за допомогою Н. М. Забіли, К. І. Іванової та інших знайомих Шевченко дбав про одяг і посаг для молодої, власноручно малював ескізи вишивок тощо.

Ти писав мені, що в Каневі цього добра хоч лопатою горни... — Лист В. Г. Шевченка з такими відомостями нині не відомий.

В Пекарях якась вдова-попадя продає хату: купить би та к осені перевезти на ґрунт і поставить. — Джерело цих відомостей Шевченка не встановлене. Викладений тут його намір залучити до освоєння майбутньої земельної ділянки сестру Ярину не здійснився.

...сьогодня я получив твоє письмо... — Цей лист В. Г. Шевченка нині не відомий.

...бачу, що ти з Кулішем аж надто расфантазировались. — Йдеться про намір В. Г. Шевченка зайнятися книжковою торгівлею. П. О. Куліш підтримав цю ідею і навіть дав розпорядження Д. С. Каменецькому надіслати на адресу В. Г. Шевченка до Корсуня два ящики російських та українських книжок, випущених у друкарні П. О. Куліша: «Он возьмется за торговлю по ярмаркам. У него есть хороші хлопці, а он — купец и платит гильдию. Этим способом он хочет попробовать книжную торговлю, а потом взяться и за неподвижную, основавши лавку в каком-нибудь удобном /512/ для этого дела городе» (Письма Кулиша к Д. С. Каменецкому // Киевская старина. — 1898. — № 6. — С. 390). Порадившися з досвідченим книгарем Д. Ю. Кожанчиковим, Шевченко негативно поставився до цього плану.

Мені самому не подобається твоє сіпачество... — Мається на увазі служба В. Г. Шевченка в Корсуні як управителя маєтку князя П. П. Лопухіна.

Посилаю тобі план хати. — Йдеться про другий, перероблений план хати. Про первісний план див. лист до В. Г. Шевченка від 18 лютого 1860 р.






205. ДО А. О. ЛАЗАРЕВСЬКОЇ

28 серпня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (РДАЛМ, ф. 277, оп. 2, № 37, арк. 5).

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 919.

Відповідь А. О. Лазаревської від 11 вересня див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 162.

Поблагословіть мене здалека, може, моя доля покращає. — У листі-відповіді А. О. Лазаревська надіслала Шевченкові своє сердечне благословення й найкращі побажання в зв’язку з його наміром одружитися: «Благословляю Вас чистым сердцем на предстоящую Вам новую жизнь. Желаю Вам насладиться в ней возможным на земле счастием! Желаю Вам так искренно, так чистосердечно, как я желала бы его моему родному сыну. Молю Бога, чтобы он когда-нибудь привел меня увидеть и обнять Вас с Вашей супругой в моем доме, где так еще свежа память о Вашем посещении». Однак в одночасно написаному листі до сина Олександра від 11 вересня 1860 р. вона висловила й свої сумніви щодо вибору Шевченком нареченої: «Душевно мне жаль его, что он такую невыгодную собирает себе партию... Но не мне его отговаривать, и я его благословляю по его просьбе: может быть, она, вышовши замуж, будет хорошей женой» (Лазаревська К. Шевченко і брати Лазаревські (Дещо з родинного архіву Лазаревських) // Україна. — 1928. — № 4. — С. 51).

Михайло буде в мене старшим боярином. — М. М. Лазаревський погодився на це, хоча теж не схвалював наміру Шевченка одружитися з Ликерою Полусмаковою. У згаданому листі до О. М. Лазаревського А. О. Лазаревська зазначала: «мне о сем писал Михайло, но он только напомнил, а ты [...] подробнее говоришь [...] Если вы и многие находят невыгодною женитьбу Шевченка, то почему его не отвлекут; мне кажется, что он Михайла и Василя послушал бы, вот попробуйте уговорить его».






206. ДО Н. М. ЗАБІЛИ

Серпень 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1890. — № 2. — С. 183).

Датується орієнтовно — часом після переїзду Н. М. Забіли з дачі в Стрєльні до Петербурга.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 195. /513/

Передайте оце добро Ликері. — Дочка Н. М. Забіли Н. М. Кибальчич зі слів матері так розповіла про цей епізод: «Как-то Лукерья простудилась и слегка захворала. Встревоженный Шевченко, желая выразить как-нибудь свою заботливость, прислал ей шерстяные чулки, теплый платок и какой-то очень старинный металлический, больших размеров шейный крест... Первым движением Лукерьи, получив эти вещи, было схватить крест и начать скоблить его ножом... Но увидев, что он не золотой, она с досадой отбросила его от себя, сердито проговорив: — Бог знає що!., я думала, золотий!..» (Кибальчич Н. М. Воспоминания о Т. Г. Шевченко (Из рассказов моей матери) // Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 178 — 179).

Федір — Ф. Еристов.






207. ДО Н. М. ЗАБІЛИ

6 вересня 1860. С.-Петербург

Подається за факсиміле автографа, нині не відомого (ІЛ, ф. 1, № 693).

Факсиміле дати не має. Датується за першодруком, в якому двічі зазначено, що лист написаний 6 вересня 1860 р.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1890. — № 2. — С. 183).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 195.

Вручите Федорові мізерію і паспорт моєї любої Ликери... — Прохання передати речі й документ Ликери Полусмакової пов’язане з її переїздом від Н. М. Забіли на окрему квартиру, найняту для неї Шевченком на Офіцерській вулиці за допомогою К. І. Іванової.

...за ваши материнские попечения о сироте Ликери и за внимание ко мне... — Хоча Н. М. Забіла негативно ставилася до Шевченкового наміру одружитися з Ликерою, з поваги до нього вона оточила його наречену належною турботою, після переїзду з дачі до Петербурга відвела їй кімнату в своїй квартирі й допомагала готуватися до весілля.






208. ДО М. Я. МАКАРОВА

6 вересня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 185).

Вперше надруковано в книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 168.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 195.

В[арвара] Я[ковлевна] — В. Я. Карташевська.

...перевезли Ликерю до Катерини Івановни Ивановой... — Ідеться про сестру графині Анастаса Іванівни Толстої. За свідченням її племінниці К. Ф. Юнге, «нареченная невеста Шевченка, Лукерья, никогда не жила у моей тетушки. Правда, что Тарас Григорьевич умолял ее взять к себе Лукерью, но зная нрав сей последней и не предвидя добра от этого сва/514/товства, она побоялась каких-нибудь неприятностей и наотрез отказалась хотя бы на одну ночь приютить Лукерью. Но она помогла найти квартиру неподалеку, куда и была помещена невеста, которую Шевченко ежедневно посещал, никогда не оставаясь у нее позже девяти часов вечера» (Юнге Е. Ф. Воспоминания о Шевченко // Вестник Европы. — 1873. — № 8. — С. 842). Деталі цього переїзду відомі зі спогадів Н. М. Кибальчич: «Так как г. М[акаров]а не было в то время в Петербурге, мать посоветовалась с его двоюродным братом г. М[аркеви]чем, и они решили, что Лукерью можно отпустить, но г. М[аркеви]ч должен лично, с рук на руки передать девушку графине. В назначенный день Шевченко взял карету и приехал за Лукерьей. С ними вместе отправился и г. М[аркеви]ч» (Кибальчич Н. М. Воспоминания о Т. Г. Шевченко // Киевская старина — 1890. — № 2. — С. 179).






209. ДО Н. М. ЗАБІЛИ

18 вересня 1860. С.-Петербург

Подається за машинописною копією (ІЛ, ф. 1, № 714) з автографа, нині не відомого. Рік написання встановлюється за змістом (згадка про розрив з Л. Полусмаковою).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1890. — № 2 — С. 184).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 196.

Відповідь Н. М. Забіли від 21 вересня 1860 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 163.

Це перший лист після розриву Шевченка з Л. Полусмаковою, який стався в середині вересня, через кілька днів після переїзду Ликери від Н. М. Забіли на окрему квартиру. Точна дата й безпосередні обставини цього розриву остаточно не з’ясовані; причиною його була непорядність Ликери, яка грубо образила почуття Шевченка, відштовхнула його своєю нечесністю, жадібністю й неохайністю. Мемуаристи — дочка Н. М. Забіли та син М. Я. Макарова — переповідають такі свідчення прямих очевидців драматичної розв’язки Шевченкового сватання (відображаючи позицію щодо неї обох сторін): «Шевченко, пришедши по обыкновению к ней, застал у нее в комнате страшный беспорядок: на столе вода разлита, лежит гребень с вычесанными волосами, тут же валяются грязные чулки, постель неубрана...

— ...Він так як кинувся на мене з кулаками, — продолжала Лукерья свой рассказ, — як закричав на мене: — „Я такої не хочу!.. Не треба мені такої жінки!“.. А я й собі йому кажу: „І мені такого чоловіка не треба! старий та сердитий!“ — та й вийшла з хати“...

Это так рассказывала Лукерья, а было ли оно так в самом деле — неизвестно... Шевченко ничего об этом не говорил, кроме того, что „это мерзость“, „гадость“, он только и просил ее быть опрятной, и что он не выдержал» (Кибальчич Н. М. Воспоминания о Т. Г. Шевченко (Из рассказов моей матери) // Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 181).

Певне уявлення про те, якої саме «мерзоти» й «гидоти» не витримав Шевченко, дають спогади в записі М. М. Макарова, опубліковані (в перекладі українською мовою) О. К. Дорошкевичем: «...він (Шевченко. — /515/ Ред.) підшукав їй якогось учителя, бо визнавав себе нездібним у справі навчання. Сам Шевченко жив тоді в будинкові Академії мистецтв і щоденно, у вільний час, наречену свою відвідував. І ось одного разу, прийшовши до неї несподівано (в оригіналі — «в неурочное время»), він застав її з запрошеним для неї педагогом... далеко не за працею... Це був цілком несподіваний і страшний для Шевченка удар, що зруйнував найінтимніші його мрії про тихе родинне життя на рідній Україні і, крім того, завдав глибоку уразу його чутливому самолюбству» (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 82 — 83).

У близькому оточенні Шевченка неминучість сумної розв’язки його сватання передрікали з самого початку, влучно підмітивши, що це внутрішньо передчував і сам Шевченко, хоча до певного часу вперто не хотів цього визнавати. В листі до М. Я. Макарова від 2 серпня 1860 р. В. М. Білозерський, сповіщаючи про Шевченкове освідчення Ликері, писав: «Неожиданность предложения нашего бедного поэта поразит ваши нервы — в этом я не сомневаюсь. Действительно, для Тараса Григорьевича нет другого выхода, как жениться на простой девушке и поселиться у себя на хуторе, но выбор его едва ли может принести счастье им обоим. Лукерья — умна, в этом нет сомнения; но она видит в Тарасе Григорьевиче не более, как старого мужа, который завезет ее куда-то, куда ей вовсе не хочется, и она так мало надеется быть довольной и счастливой, что не чувствует к нему даже признательности. Она — натура эгоистическая, которая никогда не оценит того, что в Тарасе Григорьевиче есть хорошего, и вполне поймет все недостатки его как мужа.

Ей хочется пожить, погулять и, если уж выходить замуж за старого Тараса, то разве с тем, чтоб жить паниею. А ему вовсе не то представляется, не того хочется! Когда он мне впервые сказал о своем предложении, я одобрил его намерение жениться на простой селянке, но в отношении к Лукерье я высказал ему свои сомненья. Сначала он все оправдывал рабством, утверждая, что свобода и довольство подействуют на нее благодетельно и сделают ее такою, какою ему хочется ее видеть; но в другой раз, после одного разговора с нею, когда она больше высказалась, он задумался, стал грустнее, и хоть не отменил своего намерения, но уж больше не говорил о женитьбе, хоть он со мною откровенен и мы три раза были с ним подолгу наедине. Я представляю себе состояние его души так: он недоволен своей поспешностью, сознает, что ошибся, что действительность не осуществит его надежд, но по самолюбию, по упрямству, по безвыходности своего положения не видит возможности сойти с дороги, на которую ступил, и втайне от себя самого желает, чтоб посторонняя сила свела его с опасного пути...» (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 81).

Посилаю вам лиштви, начатые Ликерою, и рисунок. Отдайте их кому знаєте кончить. — Н. М. Забіла намагалася виконати прохання Шевченка, але невдовзі повернула вишивання (яким Ликера займалася ще на дачі в Стрєльні, але не скінчила), зазначивши в листі-відповіді, що це їй не вдалося.

Ликера вчора, здається, збрехала... що вона оставила у вас в доме мои следующие вещи... — Переїхавши від Н. М. Забіли, Ликера забрала звідти й подаровані їй Шевченком прикраси та одяг, постільну білизну і т. п. Відповідаючи на цей Шевченків лист, Н. М. Забіла повідомляла: /516/ «Боюсь, щоб Лукерія іще в яку-небудь історію не впутала мене. У меня нет ни одной ее и Вашей вещи...» Дочка Н. М. Забіли переповіла з її слів такі деталі цієї історії: «Оказалось при расследовании, что Лукерья все вещи, полученные ею от Шевченка, перевезла на квартиру своих хозяев (Карташевських. — Ред.) и отдала там кому-то на сохранение. Она даже говорила своей квартирной хозяйке, что вот, мол, перевезу вещи и тогда брошу его... Вещи были отобраны у Лукерьи (корсетку шелковую и кораллы Шевченко отослал своей племяннице Присе), и Шевченко написал матери полное раскаяния письмо, в котором он просит ее простить ему его недоверие к ней, называет ее «рідною матір’ю», желавшей ему только добра и пр. К сожалению, это письмо не сохранилось» (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 182).

Федір — Ф. Еристов.

...сообщите о сем А[ндрею] Н[иколаевичу] як о власть имеющему. — За відсутністю в Петербурзі М. Я. Макарова, його двоюрідному братові А. М. Маркевичу довелося взяти на себе функції хазяїна Ликери й третейського судді між нею та Шевченком і сім’єю Н. М. Забіли. Незадовго перед тим Шевченко вже звертався до А. М. Маркевича в якійсь справі, пов’язаній з подарованими ним Ликері речами; на цей (нині не відомий) його лист А. М. Маркевич відповідав 16 вересня 1860 р.: «Не имея решительно никого, чтобы послать за вещами Лукерьи, я полагаю лучше всего, если Вы пришлете их прямо ко мне с Федором и приедете сами» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 162).






210. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

25 вересня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 171). Адресат і рік написання встановлюється за змістом та аналогічними записками Шевченка до М. М. Лазаревського.

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 219.






211. ДО Ф. Л. ТКАЧЕНКА

28 вересня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 216).

Вперше надруковано в журналі «Древняя и новая Россия» (1875. — № 6. — С. 195 — 196).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 196.

Спасибі тобі... за твоє письмо. — Цей лист Ф. Л. Ткаченка, одержаний Шевченком 26 вересня 1860 р., нині не відомий. Зміст його переказано в спогадах Шевченкового знайомого, діяча української громади в Петербурзі, гарнізонного інженера Ф. І. Черненка, записаних О. Я. Кониським: «26 вересня зайшов провідати Тараса Федір Черненко... Під ту саме бесіду принесли Тарасові лист з пошти. Він прочитав його і мовив, що то пише старий приятель його — товариш по академії Федот Ткаченко з Полтави і пише, що /517/ знайшов йому молоду, доню одного їх знайомого, Витавського. „Я її батька знаю, — додав Тарас, — він приїздив сюди нещодавно і дав в „Основу“ свої байки, незгірш Гребінчиних“. На мольберті лежав портрет Ликерії... Тарас нервово вхопив його і, кинувши під стіл, мовив до Черненка: „А що, Федоре, як на твою думку, чи не попробувать ще раз? Востаннє? Не довелося з кріпачкою, з мужичкою, може, поталанить з панночкою, тільки що... панночка...“ З сим словом він скривився, наче кислицю з’їв, зітхнув і мовив: „Тяжка клята самотність! Вона мене з світа зжене...“» (Кониський О. Тарас Шевченко- Грушівський, хроніка його життя. — Львів, 1901. — Т. 2. — С. 358).

Спасибі тобі і за кирпатеньку чорнобривку... — У відповідь на прохання Шевченка, висловлене в листі від 30 травня 1860 р., Ф. Л. Ткаченко хотів посватати за нього дочку полтавського чиновника Р. П. Витавського.

...ти пишеш, що єсть у вас німець, добрий фотограф... — Згадка про це є в листі Ф. Л. Ткаченка від 16 серпня 1860 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 157).

А її батькові низенько кланяємось я і В. М. Білозерський. — Шевченко познайомився з Р. П. Витавським у Петербурзі 1860 р., передав з ним листа до Ф. Л. Ткаченка від 30 травня 1860 р. Згодом В. М. Білозерський надрукував в «Основі» байки Р. П. Витавського «Доля» (1861. — № 1. — С. 99), «Мірошник» (1861. — № 4. — С. 62), «Лисиця і Бабак» (1861. — № 7. — С. 118 — 119). Шевченкові вони були відомі ще в рукопису.






212. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

5 жовтня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 22 — 23). Рік написання встановлюється за змістом (згадка про розрив з Ликерою Полусмаковою). Прізвище власниці пансіону в рядку «своїм оком подивився на оту мадам Соар», пропущене в «Основі», відновлюється за публікацією листа в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 970 — 971).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 441 — 442.

Відповідь на невідомий нині лист В. Г. Шевченка.

Спасибі тобі... за твої великі клопоти з тим землеміром... — Ідеться про намагання В. Г. Шевченка придбати для Шевченка земельну ділянку.

Ликеря... дурніша тілько тим од Харити, що письменна. — Йдеться про Л. Полусмакову та X. Довгополенко. Шевченко має на увазі самовпевненість малописьменної Ликери, яка всіляко намагалася відірватися від сільського ґрунту і була зіпсована побутом столичної прислуги. Ця її риса впадала в око всім сучасникам. О. М. Куліш у листі до М. Я. Макарова від 3 серпня 1860 р. зазначала: «Как она хочет с себя стереть то, чем интересуется Тарас Григорьевич: ей хочется быть барыней, а он ищет простоты и родного слова...» (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 79).

...щоб сам поїхав у Київ та своїм оком подивився на оту мадам Соар. — Хазяйка пансіону, в якому навчалися доньки В. Г. Шевченка.

Ремінна свита з відлогою на сім тижні тобі пошлеться... — Йдеться про замовлений для В. Г. Шевченка в Петербурзі шкіряний плащ («кожан»), оплачений в рахунок гонорару за «Кобзар» 1860 р. /518/

Йосип — Й. Г. Шевченко.

Микиті скажи (як побачиш), що він дурний, ні з ким не порадившись, зробив чортзна-що! — Всупереч неодноразовим застереженням Шевченка, його брати Микита та Йосип 10 липня 1860 р. підписали угоду з поміщиком В. Е. Фліорковським про звільнення їх від кріпаччини без земельних наділів.

Письмо Фліорковського, і моє письмо, і копія з условія... — Див. примітки до листа В. Е. Фліорковському від 28 липня 1860 р.

Порадь їм, будь ласкав, щоб вони швидче записались в міщане... — Підписання родичами Шевченка угоди з поміщиком В. Е. Фліорковським від 10 липня 1860 р. істотно ускладнило їхній юридичний статус й примусило довго домагатися права на викуп земельних наділів, наданого селянам царським маніфестом про скасування кріпосного права. Про це збереглося свідчення О. С. Лашкевича, який у липні 1865 р. був головою комісії для перевірки уставних грамот колишніх кріпаків В. Е. Фліорковського у с Кирилівці:

«г. Флиорковский выдал вольную Шевченкам в самом конце 1860 г., отложив выполнение всяких формальностей по утверждению ее в долгий ящик и не выдавая ее на руки освобожденным. В первых числах марта 1861 г. был объявлен, как известно, манифест 19 февраля 1861 г., и г. Флиорковский поспешил тогда устроить все формальности и выдал им на руки вольную. Освобожденные Шевченки от принятия ее отказывались, высказываясь: „нащо нам одним тая панська воля, та ще тоді, як люде діждались царської — то звісно воля, так воля з землею: як був цілий вік хліборобом, так і зоставайся їм, а ця — панська, кидай землю, батьківщину, худобу та й тікай геть, геть з села, та й кажуть ще — записуйся в міщане, а які з нас ще будуть міщане...“ Г. Флиорковский на их возражения не обращал внимания, а требовал, чтобы они очистили в его пользу землю и усадьбы, увольнились из общества и приписались где-нибудь... При составлении грамоты на Кириловку г. Флиорковский показал Шевченков выбывшими за получением вольной из состава крестьянского общества, а наделы, оставшиеся от их выбытия вакансами — поступающими к нему; в таком виде грамота тогда была утверждена крестьянскими учреждениями, действовавшими до указа 30 июля 1863 г. На деле Шевченки из общества не увольнялись и продолжали, несмотря на некоторые настояния г. Флиорковского, значительно, впрочем, ослабевшие после событий 1863 г., владеть как своими усадьбами, так и наделами. Заявляя об этом поверочному отделению, и уполномоченные от крестьян, и семья Шевченков просили избавить последних от этого проявления „панської волі“, а предоставить им право наравне со всеми прочими селянами воспользоваться „царською волею“. Права же Шевченков на включение их с их усадьбами и наделами в уставную грамоту после всего вышесказанного были настолько доказательны, что тогда же мы и включили их в число лиц, на коих распространялся обязательный выкуп, — против чего, насколько нам известно, г. Флиорковский и не спорил» (Л[ашкевич] А.С. К заметке Н. Д. Н[овицкого]. К биографии Т. Г. Шевченка //Киевская старина. — 1889. — № 4. — С. 192 — 193).

Каленик — син В. Г. Шевченка.

Шкода мені Йосипкової лапочки... — Про яку пригоду з сином В. Г. Шевченка йдеться, не відомо. /519/






213. ДО М. Я. МАКАРОВА

31 жовтня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 186).

Уривок вперше опубліковано в книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 170. Повністю вперше — у статті: Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 83.

До зібрання творів уперше введено у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 198.

В[асиль] М[ихайлович] — В. М. Білозерський.

... Я вчора бачився з Є. П. К[овалевським]. Опанас — поганший, як ми його знаєм... — Ідеться про зустріч з Ковалевським Єгором Петровичем, під час якої, очевидно, була мова про О. В. Марковича; допомогти йому влаштуватися на роботу в цей час просили Є. П. Ковалевського І. С. Тургенєв і Марко Вовчок (див.: Листи Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 91; Тургенев И. С. Полное собр. сочинений и писем. — Т. 4. — С. 103, 137).

Маркович Опанас Васильович (1822 — 1867) — український фольклорист, етнограф, педагог; навчався в Київському університеті (закінчив 1846 р.). За причетність до Кирило-Мефодіївського братства 1847 р. висланий до м. Орла; там одружився з М. О. Вілінською — майбутньою письменницею Марком Вовчком. У 1859 р. виїжджав до неї за кордон, на початку жовтня 1860 р. повернувся до Петербурга, де виконував її літературні доручення. З Шевченком познайомився до заслання в Києві; 1858 р. листувався з ним, після заслання зустрічався в Петербурзі, брав участь у вшануванні його пам’яті. З чим пов’язаний негативний відгук про О. В. Марковича в даному листі, не встановлено.

...щоб вона вернула мою мізерію до ниточки... — За допомогою знайомих Шевченка всі подаровані ним Ликері Полусмаковій речі були повернуті.

...у Надежды Михайловны або у Андрея Николаевича... — Н. М. Забіли або А. М. Маркевича.

...окупить вона і свою, і мою погану славу. — Йдеться про обіцянку надіслати 50 примірників «Букваря южнорусского» на користь чернігівської недільної школи від імені Шевченка та Ликери Полусмакової.






214. ДО А. С. БОЛДІНА

5 листопада 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 188).

Вперше надруковано в журналі «Хуторянин» (Полтава) (1911. — № 9. — С. 226) (див.: Ротач П. П. З приводу примітки // Літературна Україна. — 1986. — 9 січня). В російському перекладі вміщено у виданні: Шевченко Т. Собр. соч.: В 5 т. — М., 1956. — Т. 5. — С. 448.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 222.

Відповідь на лист А. С. Болдіна від 16 вересня 1860 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 162). /520/

Болдін (Балдін) Анатолій Семенович (1843 — ?) — знайомий Шевченка з Харкова; належав до гуртка прогресивної молоді, що поширювала на Харківщині українські книжки, сприяла роботі недільних шкіл. На початку 60-х років вчився на юридичному факультеті Харківського університету (див.: Жур П. Третя зустріч. — С. 214 — 215).

Ми з вами неначе і не бачились у цім смердячім Петрограді. — Як свідчить згаданий лист А. С. Болдіна, його зустріч з Шевченком відбулася 15 вересня 1860 р.

Цею зимою, може... побачимося в Харкові. — А. С. Болдін зазначав у згаданому листі: «Я сегодня еду и буду Вас с нетерпением ждать в Харькове». Через хворобу Шевченка ця поїздка не відбулася.

...пришлю вам 50 або і 100 экземпляров своего «Кобзаря»... — Чи були надіслані ці книжки, не відомо.

Напишіть мені... швиденько... — Відповідь А. С. Болдіна на це прохання не відома.






215. ДО М. Я. МАКАРОВА

5 листопада 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 187). Рік написання встановлюється за змістом (згадка про Ликеру Полусмакову).

Уривок уперше надрукований у книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 170. Повністю вперше в статті: Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 83.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 198.

... пошліть от имени неизвестного... — В листі до М. Я. Макарова від 31 жовтня 1860 р. Шевченко вимагав, щоб гроші до Чернігова від свого імені надіслала Ликера Полусмакова. Макаров виконав прохання Шевченка. Подяку «неизвестному петербургскому жителю» за 4 карбованці, надіслані через Р. Д. Тризну на користь недільної школи при чернігівській гімназії, вмістила газета «Черниговские губернские ведомости» (1861. — № 16. — С. 109 — 110).






216. ДО М. К. ЧАЛОГО

6 листопада 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 817).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 25 — 26).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 442.

Відповідь на листи М. К. Чалого від 8 вересня (Листи до Тараса Шевченка. — С. 160 — 162) та 16 жовтня 1860 р. (Там само. — С. 167).

... спасибі за «Кобзаря» мого... — У листі М. К. Чалого від 8 вересня 1860 р. йшлося про його заходи щодо поширення «Кобзаря» та про великий інтерес серед київської молоді до поезії Шевченка.

Пріся і Ганнуся — доньки В. Г. Шевченка. /521/

...напишіть мені, що робиться в ваших воскресних школах. — На додаток до відомостей про недільні школи, які М. К. Чалий подав у листі до Шевченка від 8 вересня 1860 р., в наступному своєму листі від 16 жовтня 1860 р. він сповіщав про розширення Новостроєнської недільної школи та перехід її в приміщення 2-ї гімназії: «...дело, как видите, идет вперед, назло нашей администрации, которая как раз пятится назад».

...чи здорова його жінка... — В листі від 16 жовтня 1860 р. М. К. Чалий сповістив про хворобу дружини І. М. Сошенка Марцеліни Тимофіївни: «Не писал к Вам Соха потому, что в него в доме „неблагополучие“... Жинка его, как говорится, дышит на ладан; ей очень худо, так что едва ли встанет». В приписці до листа І. М. Сошенка від 13 грудня 1860 р. вона передала привітання Шевченкові (Листи до Тараса Шевченка. — С. 174).

Ганнуся — племінниця І. М. Сошенка.

Передайте мое искреннее почтение вашей супруге. — Н. В. Чалій (див. примітку до листа 165).






217. ДО М. Я. МАКАРОВА

9 листопада 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 189).

Вперше надруковано в книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 170 (з кількома незначними відступами від автографа).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 199.

Ликеря збрехала перед вами, передо мною і перед К[атериною] І[вановною]. — Саме нещирість і непорядність Ликери Полусмакової зрештою змусили Шевченка порвати стосунки з нею. В близькому оточенні ці її вади були помічені відразу, ще до Шевченкового сватання. Дочка Н. М. Забіли так передає спогади матері про залишену в її сім’ї служницю Карташевських: «Лукерья оказалась особой ленивой, неряшливой и необыкновенно ветреной... Ходила она всегда нечесанная и неумытая, что, однако, не мешало ей заниматься собою... и заводить интриги с соседними лакеями, таскавшими ей в карманах жареную дичь...» (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 176). Н. М. Забіла в листі до М. Я. Макарова від З серпня 1860 р. теж висловлювала невдоволення поводженням Ликери: «Вы напрасно просили меня прочитать Ликерии часть Вашего письма: она, пока я пообедала, утащила Ваше письмо, лежавшее на комоде, прочитала все и на другой день только возвратила, хотя вместе с нами везде его искала; и вместо того, чтобы исправиться после Вашего увещания, она завела „вечерниці“. Мы ляжем спать, я велю ей ложиться, она посидит немного и пошла, и в третьем часу только возвращалась; разговаривает, поет, хохочет с солдатами... Она такая изворотливая лгунья, такая голова умная и душа черная...» (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 80). Н. М. Забіла звертала на це й увагу Шевченка, «стараясь всеми силами удержать увлекающегося и наивно-доверчивого поэта от гибельного для него шага... Однако это не приводило ни к чему: Шевченко верил только своей „Ликері“ и раздражался /522/ против матери за ее, как он предполагал, панские предрассудки... в результате между ними из простых и дружественных установились холодно-вежливые отношения» (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 177 — 178).

Як повідомив П. I. Зайцев, «в собрании С. В. Лазаревского хранится ее (Ликерина. — Ред.) безграмотная, нецензурного свойства записка, в которой она насмехается над письмами к ней поэта, говоря, что его «записками издес неихто ненужаеца» (Русский библиофил. — 1914. — № 1. — С. 21). Оригінал записки зберігається в ІЛ (ф. 1, № 273). Див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 168.

...послать (от имени неизвестного) в Чернигов на цель известную. — Див. примітку до листа до М. Я. Макарова від 31 жовтня 1860 р.

Кроме вещей, которые я вас просив спалить при її очах... — Бурхлива емоційна реакція Шевченка, інтимні почуття якого були грубо ображені непорядністю Ликери, засвідчена в мемуарах сучасників. Під час драматичної зустрічі з Ликерою в домі Н. М. Забіли в присутності А. М. Маркевича «он вдруг поднял кверху обе руки, затопал ногами и не своим голосом в исступлении закричал: — Так убирайся ж ти од мене!.. бо я тебе задавлю!.. (Лукерья стрелою вылетела из комнаты). Усе оддай мені!.. усе оддай!., до нитки оддай!.. І старих подраних черевиків я тобі не подарую!..» (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 182).







218. ДО Д. С. КАМЕНЕЦЬКОГО

18 листопада 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 136). Рік написання встановлюється за змістом (згадка про «Букварь южнорусский»).

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 26. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 199.

Д. С. Каменецький відповів Шевченкові запискою, яка досі здогадно датувалася першою половиною січня 1861 р. (Листи до Т. Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 216). Це ж неточне датування збережено й у «Листах до Тараса Шевченка» (К., 1993. — С. 181, 349).

Дайте Федорові рукопис «Южнорусского букваря»... — Йдеться про посібник для навчання грамоти в недільних школах, складений Шевченком українською мовою восени 1860 р. Містив азбуку й вправи для читання по складах, цифри й таблицю множення. Крім обов’язкових тоді молитов та початкових відомостей із священної історії, Шевченко включив до букваря також уривки свого переспіву «Давидових псалмів», українські народні думи про Олексія Поповича та Марусю Богуславку, деякі приказки та прислів’я. Створений на національно-демократичних засадах, буквар прищеплював повагу до праці, правдивості, вимог народної моралі та етики. Збереглися лише чорнові фрагменти цього рукопису (ІЛ, ф. 1, № 115).

...його треба показать Бекетову. — Цензор Петербурзького цензурного комітету Бекетов Володимир Миколайович (1809 — 1883) розглянув рукопис «Букваря южнорусского» і дав дозвіл на його друкування 21 ли/523/стопада 1860 р. Крім світської, буквар пройшов також духовну цензуру, дозвіл якої (цензор — професор Петербурзької духовної академії В. Карпов), датований 25 листопада 1860 р., був санкціонований архімандритом Фотієм (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 361 — 362).






219. ДО М. К. ЧАЛОГО

2 грудня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 818). Рік написання встановлюється за змістом (згадка про «Кобзар» 1860 р.).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1895. — № 2. — С. 44).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 442.

Передайте під розписку книгареві 100 экз[емпляров] «Кобзаря»... — В листі від 13 грудня 1860 р. І. М. Сошенко сповістив Шевченка, що М. К. Чалий «получил повестку вашу и только дожидает транспорта и, получивши книги, отдаст по принадлежности, кому следует» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 174).

Як зайде до вас брат Варфоломей, то... порадьте, що йому зробить з Прісею і Ганнусею. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 2 грудня 1860 р.

До мене щодень приходить Орловський, здається, з його будуть люди. — Учня І. М. Сошенка по 2-й київській гімназії Орловського Володимира Донатовича (1842 — 1914) рекомендував Шевченкові М. К. Чалий у листі від 16 жовтня 1860 р. від свого й І. М. Сошенка імені: «...можно надеяться, что из него выйдет со временем замечательный художник... Примите же его, дорогой земляк, под свое покровительство, укажите ему дорогу, по которой он должен идти, будьте его наставником и руководителем» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 167). Незважаючи на хворобу, Шевченко виконав прохання своїх київських друзів: він залишив юнака в себе на квартирі, розглянув його роботи і, переконавшись в їхній талановитості, написав листа (нині не відомого) конференц- секретареві Академії мистецтв Ф. Ф. Львову, який, всупереч існуючим правилам, без іспитів зарахував В. Д. Орловського учнем класу гіпсових голів (див.: Пимоненко А. В. В. Д. Орловський і Т. Г. Шевченко // Образотворче мистецтво. — 1940. — № 3. — С. 22 — 24). Згодом В. Д. Орловський став визначним художником, академіком Академії мистецтв.

Соха — І. М. Сошенко.






220. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКО

2 грудня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 23). Слова «про м[адам] Соар» відновлюються за публікацією листа в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 971).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 442.

Аркас Микола Андрійович (1815 — 1881) — морський офіцер, служив на Балтійському та Чорноморському флотах, згодом був головнокоман/524/дуючим останнього. У 1856 р. заснував в Одесі акціонерну компанію «Русское общество пароходства и торговли» й був одним з її директорів.

Іваницький — полковник, начальник механічних майстерень Російського товариства пароплавства і торгівлі, до яких В. Г. Шевченко хотів влаштувати свого сина Каленика. Згаданий тут лист до Іваницького нині не відомий.

Посилаю тобі письмо мого великого приятеля київського... — Цей лист М. К. Чалого до Шевченка нині не відомий.

...що робить з Прісею і Ганнусею. — В. Г. Шевченко просив поради про дальше навчання своїх дочок.






221. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

16 грудня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 172). Рік написання встановлюється за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 224.

Федір — Ф. Еристов.






222. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

21 грудня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 173). Рік написання встановлюється за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 224.

Федір — Ф. Еристов.






223. ДО Я. В. ТАРНОВСЬКОГО

23 грудня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 214).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 2. — С. 407 — 408).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 443.

Тарновський Яків Васильович (1825 — 1913) — український поміщик, брат В. В. Тарновського (старшого). З родиною Тарновських Шевченко познайомився 1843 р. в Україні.

...почти управляющий Корсунским имением князя Лопухина... — Див. примітку до листа В. Г. Шевченкові від 22 — 25 серпня 1860 р.

...прийміть його до себе. — Це прохання лишилося без наслідків. /525/

...буду в Потоках... — Потоки (тепер с Потік Миронівського району Київської області) — маєток Тарновських. Шевченко перебував тут у серпні 1845 р., намалював автопортрет, зробив малюнок «Комора в Потоках». 1856 р. маєток перейшов у власність Я. В. Тарновського.

Н[адія] В[асилівна] — Н. В. Тарновська, сестра Я. В. Тарновського.

...В[асиль] В[асильович] і Л[юдмила] Владимировна... — Брат Я. В. Тарновського В. В. Тарновський-старший та його дружина Л. В. Тарновська, сестра М. В. Юзефовича.






224. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

23 грудня 1860. С.-Петербург

Подається за першодруком повного тексту в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 971). Рік написання визначається за змістом.

Уривок (рядки 1 — 7) вперше надруковано в журналі «Основа» (1860. — № 6. — С. 24).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 442 — 443.

...як матиму писать отому поганому Селецькому. — Селецький Петро Дмитрович (1821 — 1880) — знайомий Шевченка; з 1844 р. — чиновник для особливих доручень при київському генерал-губернаторі, в 1845 — 1846 рр. співробітник Археографічної комісії, в 1858 — 1866 рр. — київський віце-губернатор. Шевченко познайомився з ним та його сестрою М. Д. Селецькою 1843 р. в Яготині, бував у маєтку Селецьких Отрада в с. Малютинцях поблизу Яготина, подарував П. Д. Селецькому видання поеми «Гамалія» (СПб., 1844) з дарчим написом. У серпні 1859 р. П. Д. Селецький виконував обов’язки київського цивільного губернатора і вів офіційне листування про висилку Шевченка з України до Петербурга (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 337 — 341). В його спогадах відбилося зверхнє ставлення до Шевченка як до людини й недооцінка його малярської творчості (Записки П. Д. Селецкого // Киевская старина. — 1884. — № 8. — С. 620 — 622). Очевидно, В. Г. Шевченко радив звернутися до П. Д. Селецького по допомогу в справі придбання земельної ділянки для Шевченка.

Чалий і Сошенко — М. К. Чалий та І. М. Сошенко.

Цілую твою жінку... — О. А. Шевченко.

Скажи Васі і Йосипкові... — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від середини лютого 1860 р.

Братові Йосипові скажи, що дурень, Микиті не кажи нічого. — Йдеться про Й. Г. та М. Г. Шевченків. Див. лист до В. Г. Шевченка від 29 липня 1860 р.

Ярина — Я. Г. Бойко.

...сестру Мотрю поцілуй тричі за мене. — Шевченко Мотрона Григорівна, сестра В. Г. Шевченка, дружина Шевченкового брата Йосипа. /526/






225. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

31 грудня 1860. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 174). Рік написання визначається за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 225.

Вручи Федорові билет, коли достано... — Федір — Ф. Еристов. Очевидно, йдеться про якусь новорічну виставу або концерт; наприкінці грудня, відчувши себе трохи краще, Шевченко почав виходити з дому.











1861



226. ДО Ф. Л. ТКАЧЕНКА

4 січня 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 218).

Вперше надруковано в журналі «Древняя и новая Россия» (1875. — № 6. — С. 196).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 204.

Відповідь на лист Ф. Л. Ткаченка від 6 грудня 1860 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 172 — 173).

Посилаю тобі 10 моїх «Букварів» на показ... — Див. примітку до листа до Д. С. Каменецького від 18 листопада 1860 р.

Щоб тебе курка вбрикнула з твоєю кирпатенькою чорнобривкою. — Дочка полтавського чиновника Р. П. Витавського, яку Ф. Л. Ткаченко хотів посватати Шевченкові, виявилася вже зарученою, про що він сповістив Шевченка у згаданому листі.

Дай один «Букварь» редактору «Губернских ведомостей»... — Редактором «Полтавских губернских ведомостей» у цей час був педагог і краєзнавець Бодянський Павло Ілліч (1809 — 1869). Шевченко був знайомий з його батьком, а можливо, й з ним самим.






227. ДО М. К. ЧАЛОГО

4 січня 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 860).

Вперше надруковано (з неточностями) в журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 26).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 443 — 444.

Посилаю вам на показ ... мого «Букваря»... — Див. примітку до листа до Д. С. Каменецького від 18 листопада 1860 р.

Я і чув, і читав, що високопреосвященний Арсеній дуже возревновав о сельских школах и жалуется, що не печатають дешевих букварів. /527/ Насправді митрополит київський Арсеній (Москвін Федір Павлович, 1795 — 1876) дбав не про освіту для народу, а про те, щоб ні в якому разі не випустити її з-під контролю церкви, й тому всіляко боровся проти світської школи на селі. Не підтримав він і поширення Шевченкового букваря: «Наш поэт, в простоте душевной, поверил рекламам „Киевских епархиальных ведомостей“ и думал, что митрополит Арсений в самом деле распинается за народное образование, а между тем он был не светильником, а гасителем народного образования в своей епархии. Служившие в то время по учебному ведомству хорошо помнят воздвигнутый им крестовый поход против школ и учителей министерства народного просвещения в Юго-Западном крае. 1300 школ в киевской епархии существовали тогда и теперь продолжают существовать только на бумаге, а не в действительности... Когда митрополиту поднесена была азбука Шевченка, он спросил, не прикасаясь к книге: „что это?“ — „Букварь, ваше высокопреосвященство!“ Взглянув мельком на обложку букваря, он только промолвил: „а, южнорусский!..“» (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 181).

Думка есть... напечатать лічбу... етнографію і географію... історію... — Цей намір Шевченкові не судилося здійснити.

Старе ледащо таки спромоглося на аркуш паперу... — Йдеться про лист І. М. Сошенка від 13 грудня 1860 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 173 — 174), в якому він звернувся до Шевченка з проханням допомогти придбати для гімназії учбові посібники з малювання та італійські олівці. Здійснити це Шевченкові не вдалося через хворобу.

Чи був мій брат у вас... — Див. лист до В. Г. Шевченка від 2 грудня 1860 р. та примітку до нього.






228. ДО П. Ф. СИМИРЕНКА

Перша половина січня 1861. С.-Петербург

Подається за копією П. Ф. Симиренка в листі його до О. І. Хропаля від 5 травня 1861 р. (БМШ, № 1341).

Датується орієнтовно за аналогічними листами Шевченка до М. К. Чалого та Ф. Л. Ткаченка від 4 та 12 січня 1861 р. П. Ф. Симиренко процитував лист Шевченка, сповіщаючи адресата про свій від’їзд до Німеччини на лікування. Можливо, ним переписано не весь текст листа Шевченка — після слів: «послал на ваше имя одну тысячу букваря» в копії П. Ф. Симиренка закрито лапки й зроблено позначку «и проч.», перед словами: «Когда соберу за букварь всі деньги» знову відкрито лапки.

Вперше надруковано в «Літературній газеті» (1958. — 18 листопада. Публікація П. О. Білецького).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 6 т. — К., 1964. — Т. 6. — С. 276.

Составил я и издал букварь для наших сельских школ... — Див. примітку до листа Д. С. Каменецькому від 18 листопада 1860 р.

... думаю издать в таком же объеме букваря и личбу, или арифметику... космографию и географию нашего края... краткую историю... — Про цей нездійснений намір Шевченка П. Ф. Симиренко зазначив у згаданому листі: «Та й не діждав, бідага, до кінця свого желанія! Читали Ви йо/528/го „Москалеву криницю“? Чудо його пера». Цей відгук свідчить, що й після виходу в світ «Кобзаря» 1860 р. П. Ф. Симиренко цікавився новими публікаціями творів Шевченка, зокрема був знайомий з поемою, надрукованою в журналі «Основа» (1861. — № 2).






229. ДО Ф. Л. ТКАЧЕНКА

12 січня 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 200).

Вперше надруковано в журналі «Древняя и новая Россия» (1875. — № 6. — С. 196).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 205.

...зроби з нею так, як я тобі вже писав... — Див. лист до Ф. Л. Ткаченка від 4 січня 1861 р.

Гляди, о кирпі не забудь. — Див. лист до Ф. Л. Ткаченка від 4 січня 1861 р.






230. ДО М. К. ЧАЛОГО

12 січня 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 819).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 27).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 444.

Послав я сьогодня вам свого добра 1000 штук. — Йдеться про призначені для народних шкіл примірники «Букваря южнорусского».






231. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

Після 14 січня 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 175). Датується за рахунком друкарні В. Гогенфельдена від 14 січня 1861 р. Адресат встановлюється за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 229.

По счету Гогенфельдена... — Рахунок друкарні В. Гогенфельдена за друкування «Букваря южнорусского» становив 195 крб. 50 коп. (ІЛ, ф. 1, № 710).






232. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

22 січня 1861. С.-Петербург

Подається за першодруком в журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 24). Слова «механического заведения при обществе мореходства и торговли» та «в дом Соар», пропущені в «Основі», відновлюються за публікацією листа в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 971 — 972). /529/

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 444 — 445.

Погано я зострів оцей новий поганий рік... — Здоров’я Шевченка, підірване на засланні, помітно погіршало ще взимку 1860 р. У листі до сина В. В. Тарновського від 1 березня 1860 р. Л. В. Тарновська сповіщала про явні ознаки серйозної хвороби Шевченка: «Бедный Шевченко болен, и я боюсь, не водянка ли у него в груди; он не лежит, но движение его тяжело и лицо обрюзгло» (Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки історично-філологічного відділу УАН. — К., 1926. — Кн. 7-8. — С. 377). Восени 1860 р. хвороба загострилася, однією з причин чого був тяжко пережитий Шевченком розрив з Ликерою Полусмаковою. За свідченням О. М. Лазаревського, «Тарас Григорьевич начал чувствовать себя нехорошо с осени прошлого года. 23 ноября, встретившись у М. М. Л[азаревского] с доктором Бари, он особенно жаловался на боль в груди. Доктор, выслушав грудь, советовал Тарасу Григорьевичу поберечься. С тех пор здоровье его плошало со дня на день» (Лазаревский А. М. Последний день жизни Т. Г. Шевченко// Северная пчела. — 1861. — 28 лютого). Шевченко не виходив з дому до кінця грудня 1860 р. Відчувши себе трохи краще, на Різдвяні свята відвідав своїх знайомих, після чого його стан різко погіршився.

...другий тиждень не вихожу з хати чхаю та кашляю. — Простудно-інфекційне захворювання ускладнило перебіг хронічної серцевої хвороби Шевченка.

Письмо про Каленика. — Див. лист до В. Г. Шевченка від 2 грудня 1860 р. та примітку до нього.

...письмо в Потоки на имя Я. В. Терновського; чи получив ти оті письма, чи ні? — Автограф листа до Я. В. Тарновського, надісланого разом з одночасно написаним листом до В. Г. Шевченка, зберігся (ІЛ, ф. 1, № 214) — отже, В. Г. Шевченко одержав обидва листи Шевченка від 23 грудня 1860 р.

Чи получив ти «Буквар» і «Основу»? — Дозвіл на випуск у світ складеного Шевченком «Букваря южнорусского» датовано 31 грудня 1860 р. Цензурний дозвіл першого номера журналу «Основа» — 12 січня 1861 р. У відомому нині листуванні Шевченка немає згадок про надіслання їх В. Г. Шевченкові.

Заткни пельку отому проклятому землемірові та роби швидче з тим сердешним ґрунтом. — Перепони в придбанні для Шевченка земельної ділянки на Канівщині чинилися внаслідок таємного листа київського, подільського і волинського генерал-губернатора І. І. Васильчикова начальникові III відділу В. А. Долгорукову від 15 серпня 1859 р., в якому зазначалося, «что если бы Шевченко пожелал поселиться в здешнем крае, то я полагал бы отклонить его намерение» (Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 339). /530/







233. ДО В. Г. ШЕВЧЕНКА

29 січня 1861. С.-Петербург


Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 6. — С. 25). Рядки: «Адресуй так: „В Одессу, в дежурство Новороссийского и Бессарабского генерал-губернатора его высокоблагородию Платону Александровичу Антоновичу“» та «Начхай ти в ярмулку...», пропущені в «Основі», подаються за публікацією листа в журналі «Правда» (1875. — № 24. — С. 972).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 445.

Вчора заходив до мене прощаться полковник Антонович... — Полковнику Антоновичу Платону Олександровичу (1812 — 1883), який з 1853 р. був керченським градоначальником, у 1861 р. надано чин генерал-майора й призначено його градоначальником Одеси.

Я просив його за твого Каленика... — Клопотання Шевченка про те, щоб влаштувати сина В. Г. Шевченка на роботу в майстернях Одеського товариства мореплавства й торгівлі, лишилися без наслідку. К. В. Шевченко згодом став землеміром, помер у віці 26 років.

Чи получив «Буквар» і «Основу»? — Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 22 січня 1861 р.

Кінчай швидче в Каневі... щоб я знав, що з собою робить весною. — Навіть у своєму останньому листі до В. Г. Шевченка, будучи вже тяжко хворим, Шевченко не полишав надії оселитися в Україні. Свідчення про це збереглися і в спогадах М. С. Лескова, який відвідав Шевченка наприкінці січня 1861 р.: «Он жаловался на боль в груди, на жестокую одышку. „Пропаду“, — заключил он и бросил на стол ложку, с которой только что проглотил лекарство. [...] „От якби до весни дотянуть! — сказал он после долгого раздумья, — да на Україну... там, може б, і полегшало, там, може б, ще хоть трошки подихав“ [...] „Да! — сказал он, — когда б скорее ходили почтовые экипажи, не доедешь живой на сих проклятых перекладных, а ехать нужно, — умру я тут непременно, если останусь“» (Лесков Н. Последняя встреча и последняя разлука с Шевченко // Русская речь. — 1861. — 9 марта).






234. ДО В. В. ТАРНОВСЬКОГО

10 лютого 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 210).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 2. — С. 408) з помилкою в даті: «16 февраля 1861 г.».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 445.

Сегодня получил я письмо из Чернигова... — Лист Р. Д. Тризни від 30 січня 1861 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 182 — 183).

...в прошлом году просил я вас переслать... — Див. лист до В. В. Тарновського-молодшого від 7 серпня 1860 р. та примітку до нього. /531/






235. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

10 — 12 лютого 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІР НБУВ, ф. III, № 4882). Датується орієнтовно: записку написано на звороті листа Р. Д. Тризни до Шевченка від 30 січня 1861 р., одержаного Шевченком 10 лютого 1861 р. Адресат встановлюється за змістом.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 229.

... позавчорашній та вчорашній № «Пчелы». — Йдеться про петербурзьку газету «Северная пчела», № 31 за 8 лютого та № 32 за 9 лютого 1861 р., які могли зацікавити Шевченка в зв’язку з публікацією початку статті «Из Вильно», закінчення якої надруковано в № 33 за п’ятницю, 10 лютого.






236. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

13 лютого 1861. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 169). Датується за поміткою М. М. Лазаревського про одержання: «13 февр[аля] 1861».

Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 25. Публікація П. I. Зайцева).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 229.

... суботню «Пчелу». — Йдеться про газету «Северная пчела», № 34 за суботу, 11 лютого 1861 р.






237. ДО І. М. МОКРИЦЬКОГО

24 лютого 1861. С.-Петербург

Подається за фотокопією з автографа, опублікованою у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 201. Нині цей автограф не відомий. Фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 694.

Вперше надруковано: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 184.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 445.

Мокрицький Іван Миколайович (1822 — ?) — петербурзький знайомий Шевченка, брат Шевченкового приятеля по Академії мистецтв А. М. Мокрицького та П. М. Мокрицького-Таволги (з яким поет зустрічався в Пирятині). Познайомився з Шевченком на початку 40-х років. У 1858 р., будучи правителем канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера, як старий знайомий «полуофициально, полуфамильярно» (див. запис у щоденнику від 29 березня 1858 р.) прийняв Шевченка після його повернення з заслання до Петербурга; 1859 р. допомагав оформити дозвіл для виїзду Шевченка в Україну і разом із виконуючим обов’язки обер-поліцмейстера О. С. Савенковим підписав секретний лист київському та чернігівському /532/ цивільним губернаторам про встановлення за Шевченком суворого поліційного нагляду (Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 318). Шевченко бував у І. М. Мокрицького вдома і був знайомий з його сім’єю.

... я болен, другой месяц не только на улицу, меня и в коридор не пускают. — Протягом січня й лютого 1861 р. перебіг хвороби Шевченка набрав загрозливого для життя характеру: дедалі поглиблювались ознаки серцевої недостатності, почастішали приступи стенокардії, розвинувся набряк легень.

Друзі, що відвідували Шевченка, прагнули допомогти йому. 20 лютого 1861 р. В. М. Жемчужников звернувся з листом до П. М. Ковалевського — російського літератора, знайомого Шевченка і перекладача двох його віршів, племінника голови Літературного фонду Є. П. Ковалевського — з проханням вжити спішних заходів для допомоги Шевченкові: «Павел Михайлович, подвиньте скорее совет Литературного фонда на помощь бедному Шевченко. У него водяная в груди в сильной степени, и хотя лечит его хороший доктор по приязни (Круневич), но медицинская помощь парализуется неудобствами жизни Шевченко и отсутствием всякого за ним ухода: живет он в Академии, в комнате, разделенной антресолями на два яруса, спит в верхнем, где окно приходится вровень с полом, а работает в нижнем, где холодно. В обоих ярусах сыро, дует из окна, особенно в верхнем, потому что окно начинается от пола. Это способствует отеку ног и примешивает к существующей болезни простуду. Ходит за ним академический сторож, навещающий его известное число раз в день. Я видел его доктора, Круневича, и знаю от него, что при таких неудобствах жизни ненадежно не только выздоровление Шевченко, но даже и сохранение его сил до весны, чтобы он мог исполнить, по крайней мере, свое желание: съездить на родину... Если нельзя найти ему квартиру от жильцов, которые взяли бы на себя уход за ним, то можно поместить его, например, в Максимилиановскую больницу, где есть отдельные, удобные помещения для больных за цену, не слишком высокую. Надо только выхлопотать в этой больнице место, а Шевченко перейти туда согласен. Похлопочите, чтобы это было улажено поскорее» (журнал «Тридцать дней». — 1937. — № 8. — С. 90).

Однак хвороба швидко прогресувала, і 26 лютого 1861 р. о 5 годині 30 хвилин ранку Шевченко помер у своїй майстерні від гострого приступу серцевої недостатності.

Глубоко кланяюсь Марье Львовне... — З дружиною І. М. Мокрицького (дівоче прізвище — Свічка) Шевченко познайомився 6 квітня 1858 р. і назвав її в щоденнику «милейшей землячкой» (див. запис у щоденнику від 6 квітня 1858 р.). 4 лютого 1860 р. Шевченко подарував їй «Кобзар» з дарчим написом. Написаний за день до смерті лист до І. М. Мокрицького став останнім автографом Шевченка.




Коментарі до листів 1839-1850
Коментарі до листів 1851-1856
Коментарі до листів 1857-1858
Коментарі до листів 1859-1861











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.