[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1964. — Т. 9: Живопис, графіка 1851-1857.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення





ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ



Творчість Тараса Шевченка другого періоду заслання (1851 — 1857 pp.) широко розкриває його багатогранний образ як художника-реаліста і демократа. Якщо протягом 1847 — 1850 pp. він в основному виконував завдання художника Аральської експедиції, то в другий період заслання, незважаючи на заборону, Шевченко завдяки допомозі друзів мав більшу можливість віддатись своїм творчим прагненням. В творах цього періоду виявились широкі мистецькі інтереси Шевченка, виразна соціальна спрямованість та висока професіональна майстерність. В них дістали дальший розвиток прогресивні традиції українського й російського реалістичного мистецтва.

У IX томі вміщено акварелі, сепії та рисунки олівцем, виконані Шевченком під час експедиції в гори Кара-Тау (21.V — 7.IX 1851 р.) та в Новопетровському укріпленні (1851 — 1857 pp.). Твори цього періоду поділено на дві групи. До першої включено завершені краєвиди і жанрові малюнки, виконані в горах Кара-Тау, з яких окремі були закінчені в Новопетровському укріпленні. Близькі за своїм характером до аналогічних творів Аральської експедиції, вони вражають широтою мистецького розмаху і високим рівнем майстерності. Такі краєвиди, як «Ханга-Баба», «Вид на Кара-Тау з долини Апазир», «Туркменські аби в Кара-Тау», «Далісмен-Мула-Аульє», мають значну документальну цінність. Вони є доказом уваги й пошани Шевченка до пам’яток казахської і туркменської народної архітектури і мистецтва. Ці твори становлять новий етап в освоєнні художником характерного колориту місцевості в різну пору дня і ночі, досконалого відтворення кольорових нюансів та глибоко емоційного відчуття природи. Своїми пейзажами років заслання Шевченко стоїть у ряду кращих майстрів реалістичного пейзажу в українському і російському мистецтві /VI/ середини XIX ст. Зокрема, такі твори, як «Новопетровське укріплення з моря», «Новопетровське укріплення з Хівінського шляху», «Сад біля Новопетровського укріплення», а також пейзажі серії «Мангишлацький сад», становлять визначну мистецьку цінність. В них любовно відтворено різноманітні форми дерев, що разом з уламками скель та крейдяними горбами дають дивовижні, романтично піднесені картини природи. В пейзажах цього періоду видно глибоке відчуття Шевченком природи Казахстану, втілене, зокрема, в рисунках з натури.

До творів, виконаних Шевченком у Кара-тауській експедиції, належать «Автопортрет», «Т. Г. Шевченко серед товаришів», а також «Циган», «Тріо» і «Пісня молодого казаха». З них особливо виділяється сепія «Т. Г. Шевченко серед товаришів», де крім власного портрета Шевченко вкомпонував портрети своїх польських друзів — політичних засланців Броніслава Залеського і Людвіга Турно. Цей жанровий твір цінний достовірністю, оригінальністю композиції, досконалою передачею світлотіні.

В Новопетровському укріпленні Шевченко багато працював у галузі портрета і побутового жанру. З великою любов’ю і глибоким співчуттям виконав він сепії, присвячені казахським дітям: «Т. Г. Шевченко і байгуші», «Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», «Байгуші під вікном» («Державний кулак»). Зобразивши себе з бідними казахськими дітьми, Шевченко не тільки глибоко співчував дитячій долі, а й протестував проти соціальної несправедливості, зокрема в сепії «Байгуші під вікном». Ці сепії є справді новаторськими творами. Щодо соціальної гостроти вони не мають рівних собі ні в тогочасному українському, ні в російському образотворчому мистецтві.

Високою професіональною майстерністю виконання відзначаються три портрети А. О. Ускової та портрет М. Є. і К. А. Бажанових. Ще вищий рівень художньої виразності Шевченка знаменує сепія «Казашка Катя». В цьому творі, сповненому чистої душевної краси юної казашки, гармонійно поєднались характерні риси таланту Шевченка як майстра портрета і побутового жанру.

В Новопетровському укріпленні Шевченко виконав також твори на теми античної історії, міфології та побуту, об’єднані порядковою нумерацією: «1. Телемак на острові Каліпсо»; «2. Робінзон Крузо»; «3. Благословіння дітей»; «4. Самаритянка»; «5. Казашка над ступою»; «6. Мілон Кротонський»; «7. Нарцис і німфа Ехо»; «8. Св. Себастіян»; «9. Умираючий гладіатор»; «10. Діоген». Більшість цих творів вражає своїм реалізмом. У де-/VII/яких помітний казахський типаж і природа Середньої Азії. Манерою розкриття образу, технікою виконання і мірою завершеності ці твори близькі до серії малюнків «Притча про блудного сина».

Якщо в академічні роки в творчості Шевченка вперше зазвучали революційно-демократичні мотиви критичного реалізму («Катерина», окремі офорти «Живописной Украины» та ін.), то тепер, у другий період заслання, з новою силою зазвучав його могутній голос на захист поневоленої людини. Це найяскравіше виявилося у серії «Притча про блудного сина», що є вершиною його творчості років заслання. Своїми думками про неї Шевченко поділився з Бр. Залеським 8.ХІ 1856 року: «Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне, в нравах и обычаях современного русского сословия. Идея сама по себе глубоко поучительна, но какие душу раздирающие картины составил я в моем воображении на эту истинно нравственную тему» (том VI, стор. 121 1). Сюжети цієї серії навіяні самим життям: «...я имел случай просидеть под арестом в одном каземате с колодниками и даже с клейменными каторжниками...» (том V, стор. 18).



1 Тут і далі посилання даються за виданням: Тарас Шевченко, Повне зібрання творів в десяти томах, Вид-во АН УРСР.



У «Притчі про блудного сина» Шевченко створив образи глибокої життєвої правди і широкого узагальнення. Він викрив і засудив соціальну несправедливість самодержавно-кріпосницького ладу, мерзенність миколаївської солдатчини, що морально і фізично калічила людей. Такі твори цієї серії, як «Кара колодкою», «У в’язниці», «Кара шпіцрутенами», силою викриття і протесту проти потворності суспільного ладу, проти самодержавства не мають подібних в українському і російському образотворчому мистецтві ні до Шевченка, ні довго після нього.

В час роботи над «Притчею» у художника цілком визріло класове чуття, викристалізувались естетичні й політичні погляди, тотожні з поглядами його однодумця, великого російського революційного демократа М. Г. Чернишевського. Винятково характерний запис знаходимо в щоденнику від 26 червня 1857 p., де Шевченко пояснює, чому блудний син взятий не з вищого, а з середнього стану суспільства: «На пороки и недостатки нашего высшего общества не стоит обращать внимання. Во-первых, по малочисленности этого общества, а во-вторых, по застарелости нравственных недугов, а застарелые болезни естли и излечиваются, то только героическими средствами. Кроткий способ сатиры тут недействителен» (том V, стор. 20). /VIII/

В період заслання Шевченко чітко сформулював свої погляди на мистецтво, основою яких були народність і реалізм. 26 червня 1857 р. Шевченко писав: «Из всех изящных искусств мне теперь более всего нравится гравюра. И не без основания. Быть хорошим гравером, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем света истины... Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера... я думаю со временем выпустить в свет в гравюре акватинта и собственное чадо — «Притчу о блудном сыне» (том V, стор. 20).

«Притча про блудного сина» є одною з перших тематичних серій в українській і російській реалістичній графіці XIX ст. З великою силою реалістичної майстерності Шевченко розкрив трагізм становища людини у феодально-кріпосницькому суспільстві. Якщо в технічних прийомах майстрів графіки першої половини XIX ст., в тому числі у Шевченка, переважала лінійна манера, то в творах другого періоду заслання на перший план виходить манера живописна, багата світлотінню. Саме прагнучи передати найтонші переходи світлотіні у серії «Притча про блудного сина», Шевченко мріяв виконати її для розповсюдження гравюрою акватинти або технікою літографії.

Другу частину IX тома складають ескізи, етюди і начерки, що розкривають творчу лабораторію художника. Деякі з них є підготовчим матеріалом до згодом завершених творів, як, наприклад, «Мілон Кротонський», «Самаритянка», «Св. Себастіян» та ін. Вони допомагають простежити творчий шлях художника від задуму до остаточно завершеного твору.

До IX тома включено твір «Казахська юрта в степу», який викликає сумнів щодо Шевченкового авторства. Подані також описи й коментарі до незнайдених творів Шевченка, складені на підставі літературних джерел. Вони дають відомості про скульптури та інші твори Шевченка, виконані в Новопетровському укріпленні, що також не дійшли до нас.










Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.