[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 60-62.]

Попередня     Головна     Наступна            





A. M. Мокрицький

ЩОДЕННИК

(Уривки)



1837 РІК


18 [березня]. Четвер. Годину на сьому пішов я до Брюллова. Там уже були Венеціанов і брат його Федір, незабаром прийшов Краєвський і прочитав нам чудові вірші Пушкіна: «Молитву» — «Господи владыко живота моего», «Русалку», кілька сцен із «Дон-Жуана» й «Гасуб», сцену з побуту чеченців. До дванадцятої години тривало читання. Коли всі розійшлися, я залишився один, розповідав Брюллову про Шевченка, намагався спонукати його на добре діло, і, здається, це буде єдиний засіб — через Брюллова звільнити його від тяжких ненависних кайданів рабства. Легко сказати! Людина з талантом страждав в неволі з примхи грубого пана!

31 [березня]. Середа. Увечері після чаю пішов я до Брюллова з листом від Михайлова. Він послав мене за Василем Івановичем, і, коли той прийшов, я запропонував їм розглянути справу Шевченка. Показав його вірш, яким Брюллов був дуже задоволений, і, побачивши в ньому думки і почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного стану і звелів мені для цього завтра ж піти до Жуковського і просити його приїхати до нього. Не знаю, до якого рішення дійдуть вони у своєму палкому співчутті.

1 квітня. Вранці, після чаю, пішов я до Жуковського й переплутав запрошення Брюллова. Замість на завтра, я запросив його на сьогодні на третю годину. І перепало ж мені від Брюллова! Ментор мій у червоних штанях розгнівався на мене так, що я гадав — поб’є, але в нього гнів — як гроза в небі, після якої завжди буває погідно. Так і в нього, погримить, погаласує та й усміхнеться.

2 квітня. Після обіду покликав мене Брюллов. У нього був Жуковський, він хотів знати подробиці про Шевченка. Слава богу, справа наша, вдається, піде на лад. Після класу був на уроці.

Брюллов почав сьогодні портрет Жуковського, і вельми схоже.

Страсний тиждень. Сьогодні середа. Почав я день так само, як учора: з ранку до обідні — у Брюллова, після обіду малював його бюст...

Чай пив з парубками Сошенком і Шевченком у трактирі, от і все.

29 [квітня]. Після обіду пішов я до Кандиби... Допізна просидів у нього. Повертаючись, завітав до Дементьєва, там застав Віктора Андрійовича Трипольського і Шевченка.



1838 РІК


8 квітня. На другий день свята..., повернувшись додому, готував усе необхідне для малювання портрета...

Увечері пішов до Брюллова.

На третій день уранці почав я малювати Венеру. Незабаром прийшов Шевченко, і ми пішли в Ермітаж. Дуже корисною була наша розмова /61/ в цьому святилищі, і на цей раз більш ніж коли побачив я достоїнства творінь першокласних майстрів. Вандик, Рубенс, Веласкес, Гвідо, Аннібал Каррачі та інші, Пуссен, Ван дер Меєр, Рейсдал, Поль Поттер і Клод Лоррен стали мені зрозуміліші. Я вимірював їх талантом Брюллова і дивувався неосяжності його. У всіх них я знаходив достоїнства великого мого наставника, а в ньому одному пізнавав їх усіх, нібито кожен з них заповідав йому ту іскру божественного генія, якою освітлювали вони шлях свого життя, ті скарби, яких набули вони в галузі мистецтва. Увечері був у Брюллова, розповідав йому про свою прогулянку в Ермітаж. Він дуже схвалив її, радив частіше це робити, кажучи: «Частіше б ходити в Ермітаж, ніж на пошту». Серед живописців найвище ставить він Веласкеса, Гвідо, Корреджіо, Рубенса і Вандика... Після розмови про Ермітаж говорили ми про мистецтво взагалі й про успіхи, яких домігся художник у цьому мистецтві... Близько двох годин тривала наша бесіда.

24 квітня. Вчора, промалювавши до дванадцятої години свого бійця, пішов я до Брюллова, малював «Бахчисарайський фонтан». Сам господар скаржився на сильний біль у ногах, хотів малювати, але не зміг. Потім змусив себе й почав менкен Марії Кл[еопової]. Розохотився він, малював, але боявся, щоб хтось не завадив, та незабаром прийшов Жуковський і відірвав його від роботи. Після цього він уже не зміг працювати.

Обідав я у Василя Івановича, після обіду спав до дев’ятої години. Прийшов Шевченко, згодом Петровський. Спасибі, розважали мене до другої години.

25 квітня. ...Годині о другій пішов я до Брюллова, застав його в робочій [кімнаті] з «Пертською красунею». Підсів я до нього з цигаркою, він читав, а я слухав. Невдовзі з’явився Жуковський з графом Вієльгорським. Прийшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір про його звільнення і забезпечення прав громадянства. Приємно було бачити цю сцену.

27 квітня. Учора вранці почав я копіювати портрет Жуковського до третьої години. О третій приїхав Жуковський для сеансу...

28 квітня. Сьогодні вранці я малював у Брюллова, коли прийшов Путята і повідомив нам, що наслідник в академії і, можливо, зайде до Брюллова. Справді, не минуло й півгодини, як його високість завітав до нас. Ми з Шевченком прийняли його, він запитав мене про Брюллова, потім дивився велику картину, — відгукувався схвально. Подивившись усе дуже уважно, запитав, чи можна пройти в інші кімнати. Пішли, побачив він портрет Жуковського і був ним надзвичайно задоволений... Йдучи, він доручив мені сказати, що дуже шкодує, що не побачився з Брюлловим.

Коли він пішов, я кинувся нагору доповісти своєму панові про відвідини, передав йому точно про все бачене й чуте, навіть зізнався йому, що, висуваючи портрет Салтикової, пом’яв трохи драпрі на менкені. Треба було бачити й чути, як гримнув він на мене. Я думав, що він прожене мене від себе, але, прийшовши до студії і побачивши, що провина моя була невелика, покликав мене й ласкаво став ще розпитувати, як усе було і що було мовлено.

2 травня. Учора, тобто 1 травня, думав я закінчити портретик Жуковського, але через відсутність фарб змушений був відкласти свій намір... /62/



1839 РІК


8 березня. Сьома година. О шостій розлучився я з Штернбергом. Довго тривав його від’їзд. Це відривало його від роботи, він не міг нічим зайнятися, турбувався і про дорожні речі, й прощальні візити непокоїли його з ранку до вечора. Нарешті вчора увечері, годині о восьмій, прихід Даля нагадав нам про близьку розлуку.

Швидко ми розійшлися, я пішов до Прокоповича, він поїхав до Трейбера, об одинадцятій годині вечора ми були вдома. Я згадав про альбом Гребінки і намалював туди профіль Штернберга. О шостій годині ми встали і після чаю до приходу натурщика складалися. Тільки я почав малювати, як прийшов Микола Данилович Білозерський. Прихід його дуже порадував мене. Близько третьої години поїхали ми до Кукольника, побули в нього півгодини... По дорозі заїхали до Бастіана і Соколовського.

Приїхавши до Академії, Вася пішов до Василя Івановича і до Брюллова. З останнім він не побачився, сказали, що немає вдома. О шостій годині він поїхав...

Прощай, друже Васю, доручаю тебе десниці божій! Щасливої дороги тобі, голубчику! Після класу прийшов Шевченко й дуже шкодував, що не застав Штернберга й не попрощався з ним. Ми йдемо до Євгена.

10 березня. Були ми того вечора в Євгена, застали там Лагоду. З жалем сприйняли вони звістку про те, що Вася поїхав, і побажали йому щасливої дороги й благополучного повернення. Милувалися його малюночком, особливо був у захопленні хазяїн альбома.

Свята неділя. 2 квітня. Сьогодні о дев’ятій годині ранку посилає за мною Брюллов. Він зустрічає мене з насмішкуватою гримасою і запитує: «Що, нездоровий? Голова болить! Чому ви не працюєте? Чи довго стирчатиме тут ваша робота?»

Учора ввечері годині об одинадцятій прийшов я до нього. Шевченко читав «Анахорета», а він розкладав гран-пасьянс. Я показав йому малюнок — «Портрет m-me Клодт». «Схожа, дуже схожа, дайте олівець!» І під дією чарівного олівця малюнок нерішучого учня набув одразу іншого вигляду. Не торкаючись обличчя, він нашвидкуруч пройшов драпіровку (плаття), де-не-де поправив складочки, обійшов контури пензликом, і малюнок ожив. «Ну от, — сказав він, — трохи не вистачало, а як відрізняється. Млявий! Не відчуваєте краси; ну, геть з паперами, зараз подадуть нам вечерю».

У суботу [1 квітня]. Свята тягнуться для мене дуже повільно... Я пішов до Брієра де Мартре, посидів у нього, завітав до Брюллова, він уже прокинувся, розповів мені, що хотів дивитися процесію в Казанський собор, та проспав з ласки Шевченка. Тут він пригадав московські церковні церемонії в цю ніч, кумедно розповідав про все, що відбувалося. /63/







А. М. Мокрицький

ЩОДЕННИК

(Уривки)


Автограф зберігається у відділі рукописів Державної Третьяковської картинної галереї, ф. 33, № 33(24). Фрагменти записів про Шевченка друкувались у різних виданнях. Повністю опубліковано 1975 р. Уривки подаються за виданням: Дневник художника А. Н. Мокрицкого. Составитель, автор вступительной статьи и примечаний Н. Л. Приймак. М., Изобразительное искусство, 1975, с. 113 — 166.

Мокрицький Аполлон Миколайович (1810 — 1870) — живописець і педагог. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Друг Шевченка. Брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва. Після закінчення навчання в Академії мистецтв був викладачем в училищі живопису, скульптури та зодчества в Москві, з 1851 p. — професор живопису. Повернувшись із заслання, Шевченко зустрічався з ним в Москві та Петербурзі.

Краввський Андрій Олександрович (1810 — 1889) — видавець, журналіст ліберально-буржуазного напряму. З 1839 р. видавав журн. «Отечественные записки», в якому відділ критики і бібліографії очолював В. Бєлінський.

Михайлов Григорій Карпович (1814 — 1867) — художник, колишній кріпак, учень Венеціанова, разом з Шевченком учився в Академії мистецтв у К. Брюллова. 1855 року здобув звання академіка, 1861 р. — ад’юнкт-професора Академії мистецтв.

Він послав мене за Василем Івановичем... — Григорович Василь Іванович (1786 — 1865) — історик мистецтва. Професор (з 1828 р.) і конференц-секретар (1829 — 1859) Академії мистецтв. У 1829 — 1854 роках був секретарем Товариства заохочування художників. З його дозволу ще кріпаком Шевченко відвідував рисувальний клас товариства. Григорович брав активну участь у звільненні /413/ поета з кріпацтва. На знак вдячності поет присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки».

...пішов я до Кандиби. — Разом з Мокрицьким у Ніжині в 1820-х роках училися три брати — Петро (нар. 1816 p.), Андрій (нар. 1817 р.) і Олександр (нар. 1819 р.) Кандиби.

Дементьєв Іван Тимофійович (пом. 1884 р.) — чиновник у сенаті, у якого в Петербурзі бував Шевченко разом з художниками С. О. Римаренком, A. М. Мокрицьким, О. В. Тирановим та ін.

Трипольський Віктор Андрійович — близький друг А. Мокрицького.

Вандик — Ван Дейк Антоніс (1599 — 1641), фламандський живописець, майстер портрета, автор картин на біблійні та міфологічні сюжети. Шевченко згадував його в повісті «Художник».

Рубенс Пітер-Пауел (1577 — 1640) — фламандський живописець, автор картин на міфологічні, релігійні та алегоричні теми. Шевченко згадував Рубенса в повістях «Художник» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Веласкес Родрігес де Сільва Діего (1599 — 1660) — іспанський живописець. Автор жанрових картин і портретів. Шевченко згадував його в повісті «Художник».

Рені Гвідо (1575 — 1642) — італійський живописець, представник академізму. Один з улюблених художників К. Брюллова. Шевченко неодноразово згадував цього художника в повістях та щоденнику.

Карраччі Аннібале (1560 — 1609) — італійський живописець і гравер болонської школи. Автор картин на біблійні, міфологічні, алегоричні сюжети, а також пейзажів.

Пуссен Нікола (1594 — 1665) — французький живописець, представник класицизму. Автор картин на історичні, міфологічні, біблійні та літературні сюжети. У Ширяєва були гравюри з творів Пуссена, про що згадував Шевченко у повісті «Художник».

Ван дер Меєр Я. — голландський художник.

Рейсдал Якоб ван (1628 або 1629 — 1682) — голландський живописець-пейзажист. Шевченко згадував його твори в повістях «Близнецы» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Поттер Поль (1625 — 1654) — голландський художник-пейзажист.

Лоррен Клод (справжнє ім’я і прізвище — Клод Желле; 1600-1682) — французький живописець, майстер класицистичного пейзажу.

Корреджо (справжнє ім’я Аллегрі Антоніо; бл. 1489 — 1534) — італійський живописець доби Відродження. Шевченко згадував його у повісті «Художник».

Петровський Петро Степанович (1813 — 1842) — російський художник, друг Шевченка. Вчився разом з ним у К. Брюллова. Шевченко часто бував у родині Петровських. Його сестрі Парасковії Степанівні він присвятив баладу «Тополя».

«Пертська красуня» — роман Вальтера Скотта (1771 — 1832). Шевченко добре знав творчість цього англійського письменника, згадував у своїх повістях, крім «Пертської красуні», їакож його романи «Антикварій», «Вудсток», «Замок Кінельворт», «Квентін Дорвард». Романи Вальтера Скотта з 20-х років XIX ст. широко перекладалися в Росії.

Путята Микола Васильович (1802 — 1877) — письменник, публіцист, знайомий B. Жуковського, П. Вяземського, Є. Баратинського, О. Пушкіна.

...його високість... — великий князь Олександр Миколайович (1818 — 1881), /414/ наслідник престолу; у 1855 — 1881 роках імператор Олександр II; був убитий народовольцями в Петербурзі.

Штернберг Василь Іванович (1818 — 1845) — художник, один з найближчих друзів Шевченка. Деякий час вони жили на одній квартирі в Петербурзі. У 1839 р. Штернберг, на запрошення В. Даля, відвідав Оренбурзький край, звідки привіз багато мистецьких творів, у яких відтворив природу Казахстану, життя і побут місцевого населення. Помер в Італії від туберкульозу. Шевченко створив привабливий образ Штернберга в повістях «Художник», «Музыкант», «Прогулка с удовольствием и не без морали».

...портрет Салтикової... — княгині О. П. Салтикової (уродженої графині Строганової). Зберігається в Державному Російському музеї (Ленінград).

Даль Володимир Іванович (літ. псевд. — Козак Луганський; 1801 — 1872) — російський письменник, лексиколог, фольклорист і етнограф, за освітою лікар. У 1835 — 1841 роках — чиновник особливих доручень при оренбурзькому військовому губернаторі В. О. Перовському. Пізніше був управителем удільної контори в Нижньому Новгороді, де зустрічався з Шевченком.

Прокопович Микола Якович (1810 — 1857) — товариш Мокрицького по Ніжинській гімназії вищих наук, близький друг Гоголя, знайомий Бєлінського. Поет і педагог. З 1839 р. викладав російську мову в Першому кадетському корпусі в Петербурзі.

Трейбер — можливо, тут помилка. Очевидно, йдеться про генерал-майора Шрейбера Івана Петровича (1794 — 1861), який був командиром 2-ї бригади 23-ї піхотної дивізії, що входила в Окремий Оренбурзький корпус. Керував військовими загонами під час степового переходу Аральської експедиції від Орська до Раїма, в якій брав участь Шевченко. На його бажання 12 травня 1848 р. Шевченко намалював і подарував йому акварель «Пожежа в степу» (зберігається в ДМШ).

Я згадав про альбом Гребінки... — альбом 6. П. Гребінки з малюнками й автографами друзів (зберігається у Відділі рукописів ЦНБ АН УРСР).

Білозерський Микола Данилович (1800 — 1879) — поміщик з Чернігівщини. Зустрічався з Шевченком 1847 р. у Борзпі. Про нього поет так згадував у щоденнику: «Этот филантроп-помещик так оголил своих крестьян, что они сложили про него песню:


А в нашого Білозера

Сивая кобила,

Бодай же його побила

Лихая година...


Наивное, невинное мщение!»

Купальник Нестор Васильович (1809 — 1869) — російський письменник-драматург реакційного напряму. Знайомий Шевченка. Шевченко іронічно і неприязно згадував про нього в повістях «Капитанша» і «Художник».

Бастіан — особа не встановлена.

Соколовський Володимир Гнатович (1808 — 1839) — поет, був близький до Герцена й Огарьова, знайомий Кольцова. Глінка мав намір писати оперу на лібретто Соколовського.

...пішов до Василя Івановича... — В. І. Григоровича.

Лагода Антон Іванович (1816 — 1876) — чиновник, батько художниці О. А. Лагоди-Шишкіної, дружини художника-пейзажиста І. І. Шишкіна. 1839 року Шевченка намалював аквареллю його портрет (зберігається в ДМШ), /415/

Шевченко читав «Анахорета»... — Можливо, мається на увазі роман «Путешествие младшего Анахарсиса по Греции» французького письменника Жан-Жана Бартелемі (1716 — 1795). Про читання цього роману в Брюллова Шевченко згадував у повісті «Художник».

Я показав йому малюнок «Портрет m-me Клодт». — Йдеться про портрет Уляни Іванівни Клодт (пом. 1859 p.), дружини скульптора П. К. Клодта.

Я пішов до Брієра де Мартре... — Брігере де Мартере Карл — знайомий Мокрицького і Сошенка. Закінчив у 1798 р. Пажеський корпус. Був сліпий і хворобливий.

...проспав з ласки Шевченка. — Цей епізод описаний Шевченком у повісті «Художник».













Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.