[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 85-87.]

Попередня     Головна     Наступна            





В. В. Ковальов

СПОГАДИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА



1844 року я вступив до Академії мистецтв; тоді ж Тарас Григорович за виконану ним програму «Хлопчик з собачкою» одержав звання художника. Я, як і чимало наших земляків, що прагнуть до художньої освіти, приїхав до столиці з мізерними коштами. У такому становищі звичайно сходишся з подібними ж до себе товаришами і влаштовуєш життя своє спільно, якомога простіше; і от, зійшовшись із такими ж трьома юнаками — Карпом, Гудовським та Роговим, — ми найняли в будинку Бема на Васильєвському острові, на 1-й лінії, досить скромне приміщення, що складалося з однієї прохідної кімнати з перегородкою. За перегородкою жили ми четверо, а ліворуч, не доходячи до перегородки, вели двері до другої кімнати, яку займав Тарас Григорович. Це була затишна кімнатка з одним вікном, причепурена дбайливою жіночою рукою серпанковими завісками. Ми, як новачки, що тільки вступили до академії, дивилися на Тараса Григоровича з благоговінням, у наших очах це був уже справжній художник, до того ще й поет, який уже став відомий серед малоросів. Траплялося, що Тарас Григорович, коли, бувало, схочеться розважити душу народною піснею, виходив до нас за перегородку, сідав на єдиний у кімнаті дерев’яний диван і казав: «Анумо, хлопці, заспіваймо!» Карпо брав свою скрипку, Гудовський тримав баса — і за допомогою наших молодих тоді голосів лунала пісня, і ми забували наші тяжкі злидні. Найчастіше співали пісню на слова Тараса Григоровича: «Ой повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу», цю пісню він і співав з нами, і керував співом; і мотив до неї був підібраний ним же, співали, певна річ, без нот. Тарас Григорович тоді дружив з Брюлловим К. П., у якого часто збиралися двоє братів Кукольників, вечори в них закінчувалися не завжди добре. Брюллов нарешті не витримав і, порвавши з Кукольниками, згодом казав: «Чорти б їх побрали, я мало не став через них безпросипним п’яницею». На той час припадають і шаржі Брюллова олівцем: так, в альбомі Тараса Григоровича бачив я карикатуру, накидану Брюлловим, де Тарас Григорович був зображений з розчепіреними пальцями... В тому ж альбомі було багато ескізів друга Тараса Григоровича — Штернберга (з Диканьки), дуже талановитого чоловіка, який був посланий за кордон для навчання і, на жаль, там помер. З ескізів Тараса Григоровича в цьому альбомі найкращий був «Король Лір», намальований сепією. Енергійна постать короля була майже гола, з факелом у руках, в нападі безумства він біг підпалювати свій палац. Таким мені ніколи не траплялося бачити «Короля Ліра» на сцені при виконанні цієї ролі найкращими акторами. Ескіз Тараса Григоровича справляв велике враження й ефектним освітленням. Тарас Григорович мав намір його виконати, але несприятливі умови завадили тому; тут же був ескіз «Хлопчик з собачкою», за виконання якого він дістав звання художника.

Хоча Тарас Григорович як поет мав уже велику популярність серед своїх земляків, великороси, учні академії, не розуміючи малоросійської мови, не могли оцінити його поетичного таланту. Десь у 47 році Тарас /86/ Григорович розпочав видання альбома «Живописная Україна», один зошит якого було видано у невеликій кількості примірників; зошит цей складався з чотирьох малюнків: «Дари в Чигрині», «Подання рушників», третього не пам’ятаю і четвертий — «Судна рада» (гравюри робив сам Тарас Григорович голкою на міді). На цьому останньому малюнку з дивовижною точністю схоплено експресії наших земляків, які засперечалися на сходці; серед них зображено, мабуть, старшину, який, втупивши очі в землю, тиче паличкою в кізяк. Під картиною написано: «Се діло треба розжувать». Тепер це розповідають як анекдот, і я хочу відтворити в пам’яті, звідки його взято і хто творець цього сюжету. Видання це, як і взагалі всіляка інша його діяльність, внаслідок заслання Тараса Григоровича припинилося.

Тут доречно пригадати, що Тарас Григорович перший у нас у Росії почав гравірувати голкою на міді за способом і манерою фламандців XVII століття, дотримуючись манери Рембрандта 1. Цю гравюру («Компанія») подарував мені сам Тарас Григорович у 1859 році. Тарас Григорович дуже любив цей спосіб гравірування, в якому досяг певної досконалості Я бачив у 59 році в його майстерні великий, 3/4 аршина заввишки, чудовий малюнок «Сосновий ліс».

У 47 році Тарас Григорович переїхав до Києва викладачем 2 при університеті.

Після повернення Тараса Григоровича до Петербурга йому було відведено в будинку академії приміщення поряд з академічною церквою, що складалося з однієї кімнати, поділеної на антресолі й майстерню; на антресолях стояло його ліжко. У 59 році я був у Петербурзі й відвідав його у цій квартирі. При зустрічі я був вражений різкою зміною в його зовнішності: це вже не той широкоплечий, кремезний, русявий чоловік у сірому сюртуці, яким я знав його колись; переді мною був зовсім схудлий, лисий чоловік, без кровинки на обличчі; руки його просвічувалися так, що видно було наскрізь кістки й жили... Я мало не заплакав.

Багато хто, звичайно, пам’ятає, який ентузіазм викликали тоді літературні твори Тараса Григоровича в його земляків і особливо землячок. В інститутах на півдні Росії було чимало палких його шанувальниць. Ведучи мову про минуле і звернувшись до теперішнього часу, Тарас Григорович між іншим сказав: «Цього літа я приїду до вас у Полтаву, там у мене є ще товариш Ткаченко (вчитель полтавської гімназії), а ви підшукайте мені наречену». Бачачи його хворим, я в душі не схвалював його наміру женитися, та він додав: «Ви не подумайте, що я хочу взяти за себе баришню; мені висватайте яку-небудь попівну, таку, щоб і чоботи з мене знімала». — «Шкода, — кажу, — а як розбере, що ви за чоловік і яку добули собі славу, то зараз скаже, що мені подобає не така доля, Годі вам, Тарасе Григоровичу, тільки лишні клопоти будуть».



1 Тут автор спогадів показав присутнім зразок гравірування Рембрандта і гравюру «Компанія» — як зразок гравіруваня Тараса Григоровича.

2 Малювання.



Відомо, що Тарас Григорович на схилі життя все більше думав про одруження, відомо також, чим закінчилися його спроби вибрати собі дружину з дівчат простого стану, які зовсім його не розуміли. Він тішив /87/ тільки свою уяву, а для цих дівчат, хоч і простих, але з самостійними судженнями і нахилами, ніякий геній не замінить молодості. Так і закінчив Тарас Григорович свій вік самотнім.

У Полтаві мені вже не довелося з ним більше бачитися/ Я виїхав у Крим і там через деякий час почув про смерть його і про те, що прах його проводжав до могили один з моїх товаришів по академії — Григорій Миколайович Честахівський.








В. В. Ковальов

СПОГАДИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА


Опубліковано одночасно в журн. «По морю и суше», Одеса, 1896, № 8 (25 лютого), с. 135 — 137 (з приміткою редакції: «Воспоминания передала нам дочь В. В. Ковалева — Лидия Викторовна Петерсон») та в газ. «Жизнь. и искусство», 1896, 27 лютого, № 58. Подається за журн. «По морю и суше».

Ковальов Віктор Васильович (1822 — 1894) — художник. 1844 року відвідував рисувальні класи Академії мистецтв і познайомився з Шевченком. У 1844 p. — до весни 1845 р. жив з Шевченком та І. Гудовським, М. Карпом і К. Роговим у будинку Бема на Васильєвському острові (тепер 2-а лінія, 3). Допомагав Шевченкові у виданні й продажу «Живописной Украины». 1851 року одержав звання некласного художника. Був викладачем малювання в Полтаві й Одесі. Зустрівшись з Ковальовим після повернення з заслання в Петербурзі, Шевченко подарував йому офорт. «Приятелі» («Компанія»).

...за ...програму «Хлопчик з собачкою» одержав звання художника. — Мається на увазі картина «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», яка не збереглася. За неї Шевченка нагороджено 27 вересня 1840 р. срібною медаллю другого ступеня. Звання некласного художника історичного й портретного живопису Шевченко одержав пізніше — 22 березня 1845 р.

Карпо Михайло Мартинович (нар. 1827 р.) — український художник, родом з Харкова. У 1843 р. вступив до Академії мистецтв. 1851 року одержав звання некласного художника історичного й портретного живопису.

Гудовський Іван Васильович (пом. 1860 р.) — український художник і фотограф, родом з Пирятина. 1844 року вчився в Академії мистецтв; допомагав Шевченкові готувати до видання і розповсюджувати «Живописную Украину», Під час перебування в Києві у 1859 р. поет жив у нього на квартирі. Збереглися три фотографії, які тоді зробив Гудовський.

Рогов Кузьма Васильович (нар. 1823 р.) — український художник, земляк Шевченка, походив з міщан Звенигородського повіту, Київської губернії, Учився в Академії мистецтв з 1844-го до 1849 р.

...«Ой повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»... — Неточно процитовані рядки з поеми Шевченка «Гамалія».

...двоє братів Кукольників... — Йдеться про письменника Н. В. Кукольника та його брата Платона Васильовича Кукольника (пом, 1848 p.), який деякий /428/ час викладав у Ніжинській гімназії вищих наук та Віденському університеті, 1838 р. вийшов у відставку й жив у Петербурзі. 1837 року К. Брюллов намалював його портрет.

...в альбомі Тараса Григоровича... — Альбом Шевченка не розшукано.

Десь у 47 році Тарас Григорович розпочав видання альбома «Живописная Украина»... — Над серією офортів для альбома «Живописная Украина» Шевченко почав працювати 1843 р. на Україні, де виконав ряд етюдів та підготовчих малюнків для нього. Альбом задумано як періодичне видання про історичне минуле, народний побут і звичаї та природу України. На кошти від розповсюдження альбома Шевченко мав намір викупити з кріпацтва своїх родичів. До першого випуску, виданого 1844 p., увійшли офорти «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Казка» («Солдат і смерть»), «Дари в Чигрині 1649 року».

...«Компанія»... зразок гравірування Тараса Григоровича. — Йдеться про твір Шевченка «Приятелі» (1859, офорт, акватинта) за картиною олійною фарбою І. І. Соколова.

...чудовий малюнок «Сосновий ліс». — Цей твір не розшуканий. Ніякі інші джерела не підтверджують виконання його Шевченком.

У 47-му році Тарас Григорович переїхав до Києва викладачем при університеті. — Шевченко був призначений викладачем малювання в Київському університеті, але до викладання приступити не встиг у зв’язку з арештом.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.