[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 84.]
Попередня
Головна
Наступна
І. Т. Лисенков
СПОГАДИ В МИНУЛОМУ ЧАСІ ПРО КНИГОПРОДАВЦІВ ТА АВТОРІВ
(Уривки)
Лисенков І. Т., книгопродавець, з 1818 року опреділений у книжковий магазин О. Л. Свешникова, московського купця, на Сумській ярмарці Харківської губернії, на місці моєї батьківщини; торгував по ярмарках України, Малоросії та Новоросії вісім років, і в 1826 році перейшов на службу на Макар’ївський ярмарок у Москву, до іменитого московського книгопродавця Матвія Петровича Глазунова.
У Москві в 1826 році, восени, після закінчення святкувань з нагоди коронації государя Миколи Павловича, Матвій Петрович Глазунов доручив своєму новому прикажчику Лисенкову завідувати його книжковим магазином у С.-Петербурзі, куди Лисенков і поїхав одразу після виїзду государя імператора. Лисенков прибув до Петербурга на свій пост і старанно виконував усі доручення по торгівлі десять років, а в 1836 році відкрив свою власну торгівлю в будинку Пажеського корпусу, де й утримував магазин 37 років. Протягом усього цього часу його відвідували І. А. Крилов, М. І. Гнєдич, О. Ф. Воєйков, О. С. Пушкін, В. Г. Соколовський, журналісти та багато інших.
Під час придбання прав на літературні твори траплялися й курйози; так непередбачено сталося — добрий знайомий Лисенкова малоросійський поет Т. Г. Шевченко, виїжджаючи з Петербурга до Малоросії, продав Лисенкову за домовленістю усі свої твори. Тільки-но Лисенков віддрукував другим виданням ці твори, раптом від вищого начальства надійшло розпорядження про заборону продавати їх, — автор був засланий для виправлення на десять років на оренбурзький кордон проти киргизів. Повернувшись до Петербурга і перебуваючи в скрутному становищі, Шевченко виклопотав у цензурі дозвіл надрукувати знову свої твори для продажу серед населення, просив Лисенкова, щоб той дозволив йому для підтримки разладнаного здоров’я після надрукування продавати їх на свою користь, а у винагороду пообіцяв Лисенкову назавжди передати знов усі свої твори, але тільки встиг одержати прибуток після дозволу Лисенкова, почав дуже хворіти і незабаром помер. Лисенков об’явив у всіх газетах, що твори Шевченка, які по акту належать Лисенкову, починають виходити у нього новим виданням. Один близький знайомий автора, Шевченка, надумав скористатися перепродажем належного Лисенкову права іншому видавцю-книгопродавцеві, хоч обидва знали з газет про право Лисенкова на це видання, і покупець видав продавцеві акт, що на випадок неправильності покупки перед урядом відповідає сам покупець, як у приказці: бувають у житті «стрибки з перепонами». /85/
І. Т. Лисенков
СПОГАДИ В МИНУЛОМУ ЧАСІ ПРО КНИГОПРОДАВЦІВ ТА АВТОРІВ
(Уривки)
Вперше надруковано в збірнику К. Калайдовича «Материалы для истории русской книжной торговли» (СПб., 1879, с. 61 — 70). Збірник видано дуже обмеженим тиражем — 100 прим. Спогади І. Т. Лисенкова жодного разу не передруковувались. Подаються за першодруком. /426/
Лисенков Іван Тимофійович (1795 — 1881) — петербурзький книготорговець і видавець. До його книгарні на вулиці Садовій, в будинку Пажеського корпусу, а потім на Невському проспекті, в Гостиному дворі, заходили визначні письменники.
...продав Лисенкову за домовленістю усі свої твори. — 8 лютого 1843 р. Шевченко продав Лисенкову приблизно за 1500 крб. сріблом «в вечное и потомственное владение» твори, надруковані в «Кобзарі» 1840 p., та поему «Гайдамаки», видану окремим виданням 1841 р. В такий спосіб Шевченко дістав кошти для поїздки 1843 р. на Україну. Придбані твори Лисенков наступного року видав під назвою «Чигиринский Кобзарь и Гайдамаки. Две поэмы на малороссийском языке, Т. Г. Шевченка». Цензор О. В. Нікітенко дав дозвіл на випуск книжки з друкарні в світ 17 серпня 1844 р. (ЦДІА СРСР, ф. 777, оп. 27, № 276, арк. 42 звор.; ф. 772, оп. 1, № 1699, арк. 7 звор.).
...раптом від вищого начальства надійшло розпорядження про заборону продавати їх... — Мається на увазі заборона й вилучення «Кобзаря» Шевченка після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Микола І затвердив доповідь III відділу про покарання учасників товариства 28 травня 1847 р. 19 червня міністр внутрішніх справ видав секретне циркулярне розпорядження начальникам губерній про заборону й повсюдне вилучення «Кобзаря» (ДМШ, А-39, арк. 1; ЦДАЖР СРСР, ф. 109, 1 експед., оп. 5, № 81, ч. 1, арк. 226 — 226 звор.). Мабуть, про вилучення «Кобзаря» з книжкової торгівлі Лисенкову стало відомо не одразу, оскільки 21 червня в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» з’явилося оголошення про продаж у його книгарні книжки «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». На це одразу ж звернув увагу III відділ, який зажадав від иіністра народної освіти, якому підлягала цензура, не допускати в пресі будь-яких згадок про заборонені й вилучені твори (ЦДІА СРСР, ф. 735, оп. 10, № 193, арк. 126, 131; ЦДАЖР СРСР, ф. 109, 1 експед., оп. 5, № 81, ч. 1, арк. 221 — 222, 225 — 225 звор.).
...виклопотав у цензурі дозвіл надрукувати... — Шевченко після повернення з заслання з великими труднощами домігся дозволу на нове видання своїх творів. 23 грудня 1858 р. він подав до Петербурзького цензурного комітету рукописну збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий», до якої входили друковані й недруковані твори, проте Головне управління цензури, куди було передано рукопис поета, дозволило видати лише твори, що були надруковані до арешту Шевченка 1847 р. Нове видання вийшло в світ під назвою «Кобзар» 23 січня 1860 р. (ЦДІА СРСР, ф. 777, оп. 2, № 291, арк. 281; ф. 772, оп. 1, № 5157, арк. 25).
...просив Лисенкова, щоб той дозволив... продавати їх на свою користь... — Крім цього твердження Лисенкова, нема матеріалів, які б давали підставу гадати, що Шевченко домагався згоди Лисенкова на включення до «Кобзаря» 1860 р. творів, проданих йому за контрактом 1843 р. Проте лишається фактом, що за життя поета Лисенков ніяких претензій до нього в зв’язку із вміщенням у «Кобзарі» 1860 р. творів, придбаних свого часу Лисенковим, не висував.
Один близький знайомий автора... — Мається на увазі М. Лазаревський, який, виступаючи як довірена особа спадкоємців Шевченка, уклав 1866 р. угоду з петербурзьким книговидавцем Д. Ю. Кожанчиковим (1819 — 1877) про нове видання «Кобзаря» (вийшло в світ наступного, 1867 p.). У зв’язку з цим виданням Лисенков публічно заявив про свої права на значну частину творів Шевченка. Вважаючи видання Кожанчикова контрафактним, він подав 6 черв-/427/ня 1867 р. до Петербурзького окружного суду позов, вимагаючи від Кожанчикова відшкодування завданих йому «збитків». Процес цей переходив до ряду інших судових інстанцій, докладно висвітлювався в газ. «Судебный вестник» (1867, 10 грудня, № 269; 1869, 6 березня, № 50; 1869, 7 березня, № 51), але Лисенков так його й не виграв. Того ж 1867 р. Лисенков здійснив два власні видання творів Шевченка. Одне з них, під назвою «Чигиринский Кобзарь на малороссийском наречии. Тар. Григ. Шевченко. С портретом автора, картинкою кобзаря и двумя виньетками», становило звичайний передрук «Чигиринського Кобзаря» 1844 p., в другому, під тією ж назвою, паралельно з українським текстом, подано й російський переклад, який зробила О. Лепко. Друге з цих видань мало ще одну титульну назву, яка стосувалася російського тексту: «Чигиринский торбанист-певец. Тар. Григ. Шевченко. С портретом автора, картинкою торбаниста и двумя виньетками».
