[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 244-247.]

Попередня     Головна     Наступна            





К. М. Оберучев

ПРО ПЕРЕБУВАННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА В НОВОПЕТРОВСЬКОМУ УКРІПЛЕННІ



4 травня 1899 р. я випадково приїхав у форт Олександровськ, колишнє укріплення Новопетровське, місце заслання Тараса Григоровича Шевченка. Понад сорок років минуло відтоді, як виїхав звідси Тарас Григорович, але це місце і досі являв собою такий самий безрадісний куточок, яким зобразив його багато років тому сам Шевченко.

Розташоване на високій скелі, що стрімко підноситься над степом, укріплення має вигляд якогось гірського гнізда. Біля підніжжя скелі виросло невелике російсько-вірменське поселення, а на самому березі моря, десь за три версти від форту, розкинулася велика рибальська станиця, ровесниця укріплення. По степу й у видолинках поміж навколишніх пагорбів видно кибитки кочових киргизів. Навколо ні кущика, ні деревця. Мертву природу оживляє тільки занедбаний сад, але походження саду пов’язане з іменем Шевченка — отже, і його не було в той час, коли приїхав сюди Тарас Григорович.

Мертва, похмура, безрадісна природа! Постійний вітер та грізний шум морського прибою тільки й нагадують про життя природи. Тривала перебування в цьому забутому кутку може бути великою карою, навіть коли не брати до уваги всіх жахливих, скрутних умов, у яких перебував наш поет. /245/

Із старожилів станиці, сучасників Шевченка, лишилися живі тільки козак Андрій Михайлович Перепелюков, сивий як голуб столітній дід, та подружжя Філат Осипович і Олександра Степанівна Сухорукови.

Щонайперше я, певна річ, відвідав цих старих, але, на жаль, спогади їхні про Шевченка дуже туманні: стара Сухорукова говорить про велику любов родини Ускових до Шевченка, про те, що він частенько з Усковим приїздив до них (мати старої Сухорукової була повитухою). Усі вони категорично заперечують, що Шевченко зазнавав тілесного покарання, і згадують, що Шевченка вважали у форті розжалуваним майором, Влаштування саду вони приписують Ускову при сприянні Шевченка. Ось і все, що розповіли мені старі люди, повторюючи весь час, що «нам це було ні до чого». Стара Сухорукова (уроджена Савченко) каже, що батьки її один час хотіли довідатись, чи не родичі вони з Шевченком, але кревності не виявилося. Про ставлення Шевченка до поселенців станиці вони говорять як про задушевне.

Не одержавши майже ніяких відомостей від живих свідків перебування тут Тараса Григоровича, я звернувся до розшуків архівних матеріалів, але й тут успіх був незначний. Один із старожилів форту Олександровська, нині доглядач місцевого продовольчого складу, титулярний радник Малинников, сказав мені, що одну справу він за наказом коменданта, ще в 60-х роках, передав артилерійському генералу Гранкіну. Справа ця, за словами п. Малинникова, містила листування, викликане відправкою Усковим Шевченка в Астрахань замість Оренбурга.

З дозволу місцевого військового начальника я переглянув старий, забутий архів укріплення. Тут в обривку опису справ (з 1847 — 1852 pp.) зазначена в 1850 р. під № 122 «Справа про прибуття з м. Уральська політичного злочинця Шевченка», але ні цієї справи, ні взагалі справ, спеціально присвячених Шевченку, не виявилося.

Не знайшовши справ, що стосуються Шевченка, я звернувся до постових відомостей з метою з’ясувати, як ніс солдатську службу Шевченко і якими пільгами він користувався. На жаль, збереглися лише постові відомості за 1852 і за 1857 pp.; всі інші або згнили у підвалі, або втрачені. За відомостями 1857 року видно, що цього року Шевченко не відбував жодного караулу. У 1852 році Шевченко відбув 63 караули, нарівні з усіма нижчими чинами, а в 1857 році був від них зовсім звільнений. Ця обставина тим більше змушує пошкодувати, що відомостей за інші роки не виявилося. Тепер немає змоги фактично встановити, коли почалися пільги Шевченку і в якій послідовності вони його стосувалися.

Звернімося до відомостей про караули за 1852 рік 1.



1 Для читачів військових, які знають, що караули відбувають не раніше як через день, вважаю за потрібне дати деякі пояснення до цих даних, щоб мене не запідозрили в помилковому їх складанні, оскільки в них можна бачити щоденні наряди. В караул на Новопетровській пристані висилалися люди на цілий тиждень. Щоб зайняти 3 пости, висилалося 12 чоловік, отже, було три запасних нижчих чини, що давало можливість якщо не чергувати через день, то принаймні давати відпочинок на добу. Щоразу в караулі були люди, які стояли на чатах усі сім днів, а були й такі, що служили лише кілька днів, ось чому ми бачимо тут щоденні наряди. Чим керувалися при цьому поділі, /246/сказати не можу, але він існував. Зокрема, Шевченко з 7 днів у березні стояв на чатах 6, у травні всі 7, у червні 6, у серпні 7, у вересні тільки 2, а вважався у караулі щоразу протягом 7 днів. Повторюю, ці дані подано за оригіналами постових відомостей.



Ми бачимо, що найчастіше Шевченко відбував караули біля флагштока (30 з 63). Це збігається із свідченням п. Малинникова, що «Шевченко любив це місце». Флагшток стояв на окремій високій скелі попереду форту. Звідти видно далеко на всі боки: і море, і рибальські станиці на березі бухти. Для поетичної вдачі Шевченка це місце, певна річ, було більш підходящим. Тут на скелі, поміж багатьох викарбуваних написів, ми знайшли давній напис КЛАЧЕНКО. Хто зробив цей напис, вирішити не беруся, але іншого прізвища з закінченням — ченко, у відомостях не зустрічалося.

В караулі на гауптвахті Шевченка ми бачимо рідко (п’ять разів). Мабуть, він уникав цього, і я думаю, що однією з важливих причин була та обставина, що тут тримали заарештованих. У караулі ж біля флагштока Шевченко оберігав найчастіше грошовий ящик, казну.

Усі караули, крім двох, Шевченко відбував як вартовий, і тільки двічі він був розводящим, тобто не стояв на чатах. Чим пояснюється це призначення, — чи особливою увагою до нього, чи звичайною випадковістю — сказати важко; очевидно, просто використали його як грамотного солдата. Грамотою його, втім, користувалися досить часто, і ми не раз у постових відомостях бачимо записи, зроблені рукою Шевченка в ті дні, коли він був вартовим. І не дивно: з-поміж начальників нижніх чинів траплялися такі, яким письмо давалося з великими труднощами, і, певна річ, доручити заповнити відомість людині, яка вміє добре писати, було для них великим щастям.

Ще одне зауваження. Кілька разів у постових відомостях ми бачимо запис «Тарас Григорович», «Тарас Шевченко». Запис вартового по імені і по батькові свідчить, що таке звертання до Шевченка з боку нижніх чинів було звичайним, а, отже, «рядовий Т. Шевченко» в 1852 році, коли він був ще порівняно «молодим солдатом», користувався повагою своїх товаришів і навіть найближчих начальників. Звертання по імені і по батькові до унтер-офіцерів — звичайне, але таке звертання до рядового, та ще з боку єфрейтора чи унтер-офіцера (вони ведуть записи в постових відомостях) — велика рідкість.

Ось і все, що можуть дати нам постові відомості за два роки.

Сподіваючись знайти опосередковану вказівку на зв’язок Шевченка з місцевими жителями, я переглянув метричні книги місцевої церкви за сім років (50 — 57 pp.). Виявляється, що за весь час Шевченко ні разу не був ні боярином, ні кумом в жодного з місцевих жителів, а також і в солдатів. Робити з цього якісь висновки не вважаю за можливе. Чи свідчить це про те, що в нього не було тісного зв’язку з місцевими жителями або солдатами, чи йому просто не дозволялося брати участь у торжествах? З огляду на сказане, я схильний скоріше думати, що перше припущення має мало підстав.

На закінчення кілька слів про сад Шевченка. Цей сад є єдиним місцем відпочинку жителів форту Олександровська від спеки і вигляду безрадісної природи. У саду показують землянку Шевченка. Дозволю /247/ собі усумнитися, що це його землянка. Стара Сухорукова каже, що в цій землянці любив відпочивати Усков у літню спеку. Перед землянкою стоять дві товсті старі верби. Можливо, одну з них посадив Шевченко. Сад цей, будучи найкращим пам’ятником перебування тут Шевченка, треба думати, не загине: особиста зацікавленість людей, які служать у форті, змусить підтримати і зберегти його, і сподіваємося, що все буде зроблено для того, щоб він не загинув. Тепер сад розчищено, поливають, не дають йому загинути. На жаль, не завжди це було так, і багато дерев, безперечно, загинуло передчасно через брак уваги до саду. Це залишаємо на совісті тих, хто в цьому похмурому місці не знайшов у собі достатньо любові до природи, щоб зберегти цей єдиний живий куточок серед мертвого степу...

Додаю аркуш постової відомості 11 липня 1852 року, написаний рукою Тараса Григоровича Шевченка. Решта 11 аркушів, писані теж рукою Шевченка, я переслав при опису голові Чернігівської губернської земської управи п. Уманцю, як завідуючому колишнім музеєм В. В. Тарновського. Гадаю, що ці службові автографи Шевченка, які я взяв із забутого архіву, не позбавлені інтересу. Ми звикли бачити руку Шевченка в поетичних творах його чи в листах до друзів. У службових паперах ми бачимо її, коли не помиляюся, вперше.








К. М. Оберучев

ПРО ПЕРЕБУВАННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА В НОВОПЕТРОВСЬКОМУ УКРІПЛЕННІ


Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1900, кн. 2, с. 157 — 162. Свої враження од відвідин форту Олександровського К. Оберучев згодом виклав також у статті «В Новопетровском укреплении (Из старой тетради)». Подається за першодруком.

Оберучев Костянтин Михайлович (нар. 1864 р.) — офіцер, співробітник журн. «Киевская старина».

...листування, викликане відправкою Усковим Шевченка в Астрахань замість Оренбурга. — Нині ця справа зберігається в ДМШ (див.; «Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 432 — 440).

...аркуш постової відомості за 11 липня 1852 року... — Цей автограф Шевченка, як і інші постові відомості 1852 p., нині зберігається в ДМШ («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 395).

...колишнім музеєм В. В. Тарновського. — Йдеться про створений чернігівським поміщиком Тарновським Василем Васильовичем Музей української старовини, в якому була багата колекція автографів і малюнків Шевченка. 1897 року матеріали музею були подаровані Чернігівському губернському земству.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.