[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 298-299.]

Попередня     Головна     Наступна            





Василь Лукич

ДО ЖИТТЄПИСУ ШЕВЧЕНКА



В роках 1859-му і 1860-му бував п. Малецький, тепер інженер в Стрию, а тоді ученик школи військової в Петербурзі, у свого товариша графа Едварда Падоського, слухача прав, котрий мешкав у славного артиста-маляра Мартинова. У сього-то Мартинова збиралось три рази в тиждень товариство старших і молодших літератів, артистів і т. п. та забавлялось поважними і веселими розмовами — частенько при мені. Бували там між іншими поет Михайлов, Броніслав Залеський, сеньйор студентів університетських Шефлер — і наш славний поет Тарас Шевченко. Заходив там також і п. Малецький (тоді шістнадцятилітній ученик), і про Шевченка лишились у нього такі споминки.

— Яко молодий хлопак, — оповідає п. Малецький, — не звертав я на Шевченка більше уваги, ніж на кого іншого. Пам’ятаю, однак, же добре, що Шевченко, подібно як і маляр Мартинов, були задумчиві, екзальтовані і маломовні; по півгодини не раз з головою, опертою на руку, пересиділи в веселім товаристві, не мішаючись зовсім до розмови. Шевченко виглядав тоді ще здорово... З розмов про справи політичні і суспільні, які велися в згаданім вище кружку, позостало у мене вражіння, що Шевченко часто любив говорити про кривди, які мужик поносить від шляхти польської, котру ненавидів, а б’ючись при тім рукою в груди, повторяв заєдно: «Оце на мені живий приклад маєте». Члени того кружка перейнялись були ідеями ліберального федеративного панславізму, а передовсім федералізму русинів, поляків і росіян. Між іншими урядили вони в Казанськім соборі при кінці 1860 р. службу божу за п’ятьох поляглих /299/ того року в Варшаві поляків, на котрій був і Шевченко. Докладніші, однак, споминки з того кружка заховались в пам’яті згаданого вище графа Едварда Подоського, котрий єсть тепер урядником при котрімсь банку у Львові.








Василь Лукич

ДО ЖИТТЄПИСУ ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в літературному збірнику «Ватра», Стрий, 1887, с. 206 — 207. Подається за першодруком.

Василь Лукич — псевдонім українського журналіста, видавця і громадського діяча ліберально-буржуазного напряму Левицького Володимира Лукича (1856 — 1938). Опубліковані ним спогади записано зі слів військового інженера Малецького Гаспара Ромуальдовича (нар. 1843 p.). Будучи підпоручиком 3-ї польової артилерійської бригади, під час польського повстання 1863 р. він перейшов на бік повстанців і командував батальйоном у загоні З. Сераковського. Після поразки повстання емігрував до Франції, згодом переїхав у Галичину.

...тоді ученик школи військової... — Г. Малецький навчався в Павловському кадетському корпусі та Іпженерній академії в Петербурзі.

...у свого товариша графа Едварда Подоського... — в той час студента юридичного факультету Петербурзького університету, учасника революційного руху початку 60-х років.

...у славного артиста-маляра Мартинова, — Можливо, йдеться про російського художника Мартинова Степана Михайловича (див.: Жур Петро. Шевченківський Петербург, с. 135).

Михайлов Михайло Ларіонович (1829 — 1865) — російський поет і перекладач. Належав до керівного ядра революційно-демократичних сил, був зв’язаний з підпільними організаціями. Особисто знав Шевченка, перекладав його твори. Восени 1862 р. був ув’язнений за поширення революційних прокламацій і засланий на каторгу в Сибір, де й загинув.

...сеньйор студентів університетських Шефлер... — Помилка мемуариста або публікатора; інспектором студентів університету був Фіцтум фон Екштедт /495/ Олександр Іванович (1804 — 1873). Шевченко був знайомий з ним ще за часів свого навчання в Академії мистецтв.

...службу божу за п’ятьох полеглих того року в Варшаві поляків... — Ця панахида, що мала характер політичної демонстрації, відбулася 22 лютого 1861 р. у католицькому соборі в Петербурзі. Шевченко в ній участі не брав.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.