[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 297-298.]

Попередня     Головна     Наступна            





О. А. Штакеншнейдер

Т. Г. ШЕВЧЕНКО НА ЛІТЕРАТУРНОМУ ЧИТАННІ В ПАСАЖІ



Увечері була на літературному читанні на користь недільних шкіл у Пасажі. Читали Бенедиктов, Полонський, Майков, Писемський, Достоєвський і Шевченко.

Хоч вік вивчай, а все одно не збагнеш того, що називають публікою. Шевченка вона так прийняла, наче він геній, який зійшов у залу Паса-/298/жу просто з небес. Тільки-но він з’явився, як почали плескати в долоні, тупотіти, кричати. Бідолашний співець зовсім розгубився. Думаю, що невгамовний цей галас стосувався не стільки особисто Шевченка, скільки був демонстрацією. Вшановували мученика, який постраждав за правду. [Але ж Достоєвський ще більший мученик за ту ж правду. (Тож будемо все, за що вони страждали, називати правдою, хоча я і не знаю хорошенько, за що вони страждали, досить, що страждали.) Шевченко був тільки солдатом, Достоєвський був на Сибіру, на каторзі. Між тим Шевченка приголомшили оваціями, а Достоєвському плескали багато, але далеко не так. От і розбери.] З Шевченком вийшло навіть зовсім дивовижно. Він схилив голову й не міг вимовити й слова. Стояв, стояв, потім раптом повернувся і пішов, так нічого й не сказавши. Гомін ущух, і серед здивованої публіки запанувала тиша. Раптом із дверей, якими виходили на естраду читці, хтось вибіг і схопив графин з водою і склянку, що стояли на кафедрі. Виявилось, що Шевченкові недобре. Однак через кілька хвилин він вийшов знову. І йому знову почали було плескати, але, мабуть, жаліючи його нерви, кілька чоловік шикнуло. Він почав читати, спиняючись на кожному слові, проте благополучно дотяг усі три вірші. Останній навіть проказав уже як слід, і на цьому закінчився сьогоднішній літературний вечір. Проводжаючи Шевченка, йому аплодували вже набагато менше, ніби захоплення все видихалося при зустрічі або те, що він прочитав, бстудило його. До нашої ложі Шевченко зайшов уже зовсім заспокоєний.








О. А. Штакеншнейдер

Т. Г. ШЕВЧЕНКО НА ЛІТЕРАТУРНОМУ ЧИТАННІ В ПАСАЖІ


Вперше надруковано, разом з іншими щоденниковими записами авторки, в журн. «Русский вестник», 1901, № 8, с. 415 — 416, під заголовком «Из записок Е. А. Штакеншнейдер (1859 — 1860)». Передруковано в журп. «Киевская старина», 1901, кн. 9, с. 96. Подається за першодруком.

Штакеншнейдер Олена Андріївна (1836 — 1897) — дочка російського архітектора, професора Академії мистецтв А. Штакеншнейдера. У своєму щоденнику відобразила ряд подій культурного життя в Петербурзі кінця 50-х — початку 60-х років XIX ст.

Увечері була на літературному читанні на користь недільних шкіл... — Згадуване тут читання відбулося 21 листопада 1860 р. в концертному залі Пасажу (нині драматичний театр ім. В. Ф. Коміссаржевської). Воно було задумане як зустріч демократичної громадськості Петербурга з поетом-революціонером (див.: Жур Петро. Шевченківський Петербург, с. 150), чим і пояснюється влаштована Шевченкові бурхлива овація. Чутки про це вшанування дійшли й за кордон. Професор Академії генерального штабу, учасник революційного руху кінця 50-х — початку 60-х років М. Обручов писав у листі /494/ з Парижа від 11 грудня 1860 p. M. Добролюбову в Геную: «Було літературне читання в Пасажі за участю Достоєвського, Бенедиктова, Майкова і Шевченка. Поетів Бенедиктова і Майкова приймали з гучними аплодисментами, по два рази вимагали читати вірші. Шевченка ж прийняли з таким захопленням, яке буває тільки в італійській опері. Шевченко не витримав, розридався і, щоб опанувати себе, змушений був піти на кілька хвилин за куліси. Потім читав малоросійські вірші; слів публіка здебільшого не зрозуміла, але зате помилувалася мелодійністю його вимови» (Див.: Княжнин Вл. Добролюбовский архив. — «Заветы», 1913, № 2, с. 93 — 94).

Тепло зустріла публіка виступи Шевченка й на двох інших вечорах у залі Пасажу — 11 листопада та 18 грудня 1860 р. Як сповіщав грузинський журналіст і громадський діяч Д. Кіпіані у листі до дружини, 11 листопада 1860 р. він був «на публічному читанні літераторів у Пасажі. Читали: Бенедиктов — чудово, наш Полонський, — тут він тепер примітний поет, — добре; Майков — чудово; Достоєвський, Писемський — так собі, і Шевченко — малоросійський поет і художник — пречудово. Тривало це від семи з половиною до десяти з половиною вечора. Зала була вщерть повна» (див.: Жур Петро. Шевченківський Петербург, с. 149 — 150). Про виступ Шевченка 18 грудня 1860 р. йдеться у спогадах Л. Пантелєєва.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.