Попередня     Головна     Наступна





ЗАВВАГИ ЩОДО ЗВУКОВОЇ ВАРТОСТІ ДЕЯКИХ ЛІТЕР І ПОЗНАЧОК


1. ЛАТИНКА


Подані нижче завваги стосуються звукової вартості деяких літер, уживаних у мовах, що мають абетку на латинській основі, але з відхиленнями проти вжитку, заведеного в найпоширеніших європейських мовах. Дрібні деталі в цьому дуже спрощеному описі до уваги не беруться, оскільки він має суто утилітарну спрямованість.


ą носовий голосний о в польській мові; довгий голосний а (з походження — носовий а) в литовській мові

ä голосний [æ] в словацькій мові (як в англійському слові back)

ă неогублений голосний середнього ряду й середнього піднесення в румунській мові (як в англійському слові but або — під наголосом — work)

c у слов’янських і балтицьких мовах — зімкнено-щілинний зубний приголосний типу ts (як в українському слові цей); у румунській — č перед голосними переднього ряду (як в українському слові чіп), k у решті позицій; у турецькій — дзвінкий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний [дж] (як в українському слові джура)

ch глухий щілинний велярний приголосний [x] у польській, словацькій, чеській та обох лужицьких мовах (як в українському слові хата); у румунській — k

cs глухий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний [č] в угорській мові (як в українському слові чманіти)

cz схожий приголосний у польській мові

č схожий приголосний в інших слов’янських мовах, що мають абетку на латинській основі

ç схожий приголосний у турецькій мові

đ сильно пом’якшений приголосний [дж] у сербсько-хорватській мові

ę носовий голосний е в польській мові; довгий голосний е (з походження — носовий е) в литовській мові

ě у праслов’янській мові — *еа; в обох лужицьких — дифтонг типу [iе]; у чеській — голосний е, перед яким пом’якшується попередній приголосний (перед m[n’e], перед іншими губними — [je])

е· закритий голосний е в литовській мові

g дзвінкий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний типу [дж] перед е, і в румунській мові; в усіх інших випадках [g] (як в українському слові ґава)

gy м’який приголосний d в угорській мові (як в українському слові будьмо)

h у польській, словенській, сербсько-хорватській, румунській мовах — глухий щілинний велярний приголосний [x] (як в українському слові хата), у словацькій і чеській — дзвінкий [h] (як в українському слові гамір)

і у польській мові ця літера після приголосного й перед голосним позначає м’якість попереднього приголосного

î неогублений голосний середнього ряду й високого піднесення в румунській мові (нагадує голосний звук в українському слові бий, але при його вимові язик є відтягнений далі назад і вгору)

j м’який дзвінкий щілинний приголосний у західнослов’янських та сербсько-хорватській мовах (як в українському слові куйовдити); у румунській — [ž] (як в українському слові жаба)

lj м’який звук l у сербсько-хорватській мові (як в українському слові люлька); у словенській мові (з погляду її історії) — так само

приголосний j (з історичного погляду — м’який або пом’якшений l) в угорській мові

ł губно-губний дзвінкий щілинний приголосний [w] у польській та обох лужицьких мовах (нагадує нескладовий [u] в українській мові, як, наприклад, у слові рів, але може виступати в позиції між голосними)

nj м’який (або пом’якшений) приголосний n у сербсько-хорватській мові (як в українському слові няньчити); у словенській мові (з погляду її історії) — так само

ny схожий приголосний в угорській мові

ň схожий приголосний у чеській і словацькій мовах

ń схожий приголосний у польській мові

ó у польській мові — [u]; у верхньолужицькій — [uo]

ô у словацькій мові — [uо]

rz у польській мові — [ž] у слабкій позиції (у визвуці або поряд із глухим) — [š]

ř у чеській мові — альвеолярний приголосний, при вимові якого коливання язика, характерні для артикуляциї r, супроводжуються шиплячим шумом, тобто [rž] або ж — у слабкій позиції (у визвуці, поряд із глухим) — [rš]

s в угорській мові — глухий щілинний шиплячий приголосний [š] (як в українському слові шинка)

sz у польській мові — [š]; в угорській — [s]

š схожий приголосний в інших слов’янських мовах, що мають абетку на латинській основі

ş у румунській мові — [š]

ţ зімкнено-щілинний зубний приголосний типу ts у румунській мові

ů довгий голосний u в чеській мові

w у польській та обох лужицьких мовах — губно-зубний приголосний [v] (як у російському слові вон)

у у польській та обох лужицьких мовах — неогублений голосний середнього ряду й високого піднесення; у словацькій і чеській — і, перед яким не пом’якшується попередній приголосний; у литовській — довгий голосний і

zs в угорській мові — [ž]

ż у польській мові — [ž]

ž схожий приголосний в інших слов’янських мовах, що мають абетку на латинській основі

дз дзвінкий зубний зімкнено-щілинний приголосний (як в українському слові дзиґа)

дж дзвінкий шиплячий зімкнено-щілинний приголосний (як в українському слові дженджик)










2. КИРИЛИЦЯ


Подані нижче завваги стосуються звукової вартості деяких літер, уживаних у слов’янських мовах, що мають абетку на кириличній основі, але з відмінностями проти вжитку, заведеного в сучасній українській мові.


г у болгарській, македонській, російській мовах — [g] ѓ у македонській мові — сильно пом’якшений приголосний [дж] е у білоруській і, як правило, у російській мові — е, що перед ним пом’якшується попередній приголосний, на початку слова та

після голосного je; у болгарській мові більшість приголосних пом’якшується перед е тільки трохи

ё у білоруській і російській мовах — наголошений о, що перед ним пом’якшується попередній приголосний, на початку слова та після голосного — jo (у білоруській мові може позначати й ненаголошений звук у складених словах; у російській діакритична позначка є факультативною)

u у російській, болгарській, македонській мовах — і (у російській найчастіше — з пом’якшенням попереднього приголосного; у болгарській — більшість приголосних пом’якшується перед і тільки трохи; у македонській — пом’якшення, як правило, відсутнє)

j у македонській мові — м’який дзвінкий щілинний приголосний (як в українському слові куйовдити)

ў нескладовий звук [w] у білоруській мові, що виступає лише в позиції після голосного наприкінці слова або перед приголосним, наприклад: воўк, кроў (як в укр. вовк, кров)

щ у болгарській мові — št

ь неогублений голосний середнього ряду й середнього піднесення в болгарській мові (язик розташовується приблизно так, як при вимові а, але спинка підноситься вище до піднебіння, а кінчик трохи торкається верхнього краю нижніх передніх зубів); у російській мові позначає вимову j після приголосного й перед голосним, коли далі йдуть літери е, ё, ю, я

ы у білоруській і російській мовах — неогублений голосний середнього ряду й високого піднесення, при вимові якого язик є відтягнений трохи далі назад і вище проти сучасного українського у у слові риба

Ђ для давньої вимови можна припустити зв’язок із прасл. *еа; для середньоукраїнської доби — і або ie (північне наріччя); у російському правописі до 1918 р. — е (з пом’якшенням попереднього приголосного)

э у білоруській і російській мовах — е, що перед ним не пом’якшується попередній приголосний (у російській мові переважно вживається на початку слова)

А (А) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) — носовий голосний ę; за давньо- та середньоукраїнської доби — [ja] або [’а]

ІА (ІА) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) ; за давньо- та середньоукраїнської доби — [ja] або [’а]

Ж (Ж) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) — он; за давньо- та середньоукраїнської доби — [u]

ІЖ (ІЖ) історично (зокрема й у староцерковнослов’янській мові) н; за давньо- та середньоукраїнської доби — [ju] або [’u]

ξ (a) ks

θ(ө) "th"

ω (w) o

ү (ү) u

v (v) y











3. ДІАКРИТИЧНІ ТА ІНШІ ПОЗНАЧКИ


1) Над і під голосними:

˘ короткість (для румунської мови — див. ă)

ˉ довгота

΄ в українській, російській, білоруській, болгарській мовах — наголос; у словацькій, чеській, угорській — довгота; у словенській, сербсько-хорватській — довгий висхідний тон; у литовській — довгий спадний тон

` короткість укупі з наголошеністю у словенській і литовській мовах; короткий висхідний тон у сербсько-хорватській

ˆ довгий спадний тон у словенській і сербсько-хорватській мовах; над двома голосними вкупі — дифтонгічна вимова

` ` короткий спадний тон у сербсько-хорватській мові

″ довгота в угорській мові

. закрита вимова (також ·)

¸ назалізація


2) Над приголосними:

΄ сильна палаталізація (дорсального типу)

’ після приголосного — палаталізація альвеолярного типу


3) Інші позначки:

* незасвідчена зреконструйована форма

+ хибно зреконструйована форма, що ніколи не існувала

-> переходить у

<- походить із

Ø нульовий звук

|| межа складів

// фонематична транскрипція

[] фонетична транскрипція

<> морфонематична транскрипція

: чергування


Класи дієслів — за класифікацією А. Лескіна











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.