14. «Смагу (людемъ) мычючи в пламянЂ розЂ»
Слово людемъ у цій фразі відсутнє в першому виданні «Слова» 1800 р. (хоча воно відбите в перекладі), але наявне в Катерининській копії, через що ми його подаємо в дужках. Оскільки наведена фраза тісно пов’язана з двома попередніми («За нимъ кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли»), то ми її будемо аналізувати, спираючись на попередні. У поясненні слів Карна і Жля нами виділяються три основні напрямки — історичний (Карна і Жля — половецькі хани), міфологічний (Карна і Жля — міфологічні назви) і символічний (Карна і Жля — символи, уособлення моральних понять). Залежно від того, як той чи інший дослідник розуміє слова Карна і Жля, відповідно він трактує аналізовану фразу. У ній значні труднощі викликає осмислення слова смага і образу полум’яного рога.
Слово смага дослідники перекладають: «вогонь» (Д. М. Дубенський, О. Ф. Вельтман, Я.Малашев, М. К. Грунський, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець), «погребальний вогонь» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «полум’я» (О. С. Орлов, О. К. Югов, Л. О. Дмитрієв), «жар» (Я. О. Пожарський, М. В. Щепкіна, Р. О. Якобсон, В. П. Адріанова-Перетц), «жар-смага» (А. В. Лонгінов), «погребальний жар» (В. І. Стеллецький), «пожежа» (М. О. Максимович, О. М. Огоновський, О. О. Партицький), «пожежі» (М. Ф. Грамматін, В. М. Перетц), «смола» (А. М. Майков, В. Л. Виноградова), «попіл» (В. О. Яковлєв), «погребальний попіл» (Є. В. Барсов), «горе» (І. О. Новиков, О. В. Творогов), «туга, горе» (В. О. Козирєв), «сльози» (Д. І. Прозоровський).
Під «полум’яним рогом» ряд дослідників розуміє зброю: «грецький вогонь» («живий вогонь»), що являв собою запалювальну суміш, яка використовувалася візантійцями в морських битвах й іноді застосовувалася половцями на суші (М. Ф. Грамматін, І. М. Снєгірьов, Д. М. Дубенський, О. М. Огоновський, О. О. Потебня, Д. В. Айналов, В. П. Адріанова-Перетц, О. К. Югов, М. О. Мещерський), вогнепальну зброю (П. П. В’яземський). Значна частина дослідників «полум’яний ріг» пов’язує з похоронним обрядом (А. М. Майков, Є. В. Барсов, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, Д. С. Лихачов, М. В. Шепкіна, М. К. Гудзій, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, В. Л. Виноградова), а О. Ф. Вельтман — із сонячним затемненням. На думку В. О. Яковлєва. «полум’яний ріг» (у руках Жлі) — символ пожеж, якими супроводжувалися навали ворогів.
Нижче ми наводимо переклади аналізованої фрази різними дослідниками «Слова»: «стали мучити людей вогнем і мечем» (перші видавці «Слова»), «кидаючи жар із полум’яних рогів» (Я. О. Пожарський), «мчучи з собою пожежі в полум’яному розі» (М. Ф. Грамматін), «розносячи пожежу у вогневому розі» (М. О. Максимович), «кидаючи вогонь із полум’яного рога» (Д. М. Дубенський), «Сонце затьмарилося, стало як місяць молодий, метаючи вогонь із полум’яних рогів» (О. Ф. Вельтман), «мечет / им смолой пылающие роги» (А. М. Майков), «розносячи вогонь у полум’яному розі» (Я.Малашев), «пожар помітуючи (розкидаючи. — В. С.) в полум’яному розі» (О. М. Огоновський), «сльози розносячи в полум’яному розі» (Д. І. Прозоровський), «кидаючи пожогу з свого поломінь-рога» (О. О. Партицький), «розносячи погребальний попіл у палаючому розі» (Є. В. Барсов), «обтрушуючи попіл із полум’яного рога» (В. О. Яковлєв), «жар-смагу розкидаючи в полум’яному розі» (А. В. Лонгінов), «розкидаючи вогонь з горючого рогу» (М. К. Грунський), «погребальний вогонь розкидаючи в полум’яному розі» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «мыкая жаркое горе свое, / как неугасимый огнь / погребальный» (І. О. Новиков), «розкидаючи полумінь у вогненному розі» (О. С. Орлов), «розкидаючи вогонь у полум’яному [погребальному] розі» (Д. С. Лихачов), «вогонь розкидаючи людям у полум’яному розі» (М. К. Гудзій), «вогонь сіючи із полум’яного рога» (І. П. Єрьомін), «Підкидаючи (рос. взметая) жар у полум’яніючому розі...» (Р. О. Якобсон), «жар несучи погребальний у полум’яному розі» (В. І. Стеллецький), «розкидаючи людям тугу, горе з полум’яного рога» (В. О. Козирєв), «пламя кидая / в огненном роге» (О. К. Югов), «сіючи горе людям із вогненного рога» (О. В. Творогов), «розкидаючи людям вогонь із полум’яного рога» (М. О. Мещерський), «вогонь людям мечучи в полум’янім розі» (Л. Є. Махновець), «розкидаючи полум’я людям із вогненного рога» (Л. О. Дмитрієв).
Є всі підстави погодитися з думкою В. О. Козирєва, що в аналізованій фразі слово смага вжито в переносному значенні («туга, горе»). На наш погляд, значення цього слова розкривається трохи нижче в самому тексті «Слова» (паралелізм образного і прямого вживання слова): «Смагу (людемъ) мычючи в пламянЂ розЂ» — «тоска розліяся по Руской земли; печаль жирна тече средь земли Рускый» (слово тоска має тут значення «горе, печаль»). З наведеного паралелізму випливає, що смага вжито в «Слові» із значенням «горе, печаль». Постає питання, чи дозволяло пряме значення слова смага отримати в давньоруській мові (у мовній творчості автора «Слова») переносне значення «горе, печаль». Слово смага праслов’янського походження (укр. смáгá «спрага; наліт у роті, на губах від спраги; загар», рос. діал. смáга «жар, полум’я; сухість у роті від спеки, втоми, спраги; сухість на губах», бр. смáга «спрага», діал. «сухість на губах», друс. смага «вогонь, полум’я; сухість, жар», п. діал. smaga «сухість у роті», ч. ст. smaha «опік», вл. smaha «переліг; загар, смаглість», нл. smaga «загар; поле під паром», слн. smaga «смугла шкіра»). Буквальне значення псл. *smaga — «те, що сушить (вогонь, полум’я)», пор. пов’язані з цим іменником дієслова: укр. смагнути «загоряти; пересихати, запікатися (про губи)», смáжити «жарити; пекти, палити», рос. діал. смáгнуть «пересихати, запікатися (про губи)», смáжить «смажити, жарити», бр. смáгнуць «знемагати від спраги», смáжыць «смажити, жарити; хотіти (хочеться) пити», п. smażyć «сушити; смажити, жарити», ч. smahnouti «сушитися, сохнути; смагнути», sma iti «смажити, жарити», слц. sma it’ «т. c.», вл. smahnyć «загоряти», нл. smagnuś «сохнути», серб. смагнути «темніти», слн. smagniti «знемагати від туги». Вогонь, полум’я, безперечно, сушать. Людину ж сушить горе (слово гóре етимологічно пов’язане з дієсловом горíти), печаль (слово печáль етимологічно пов’язане з дієсловом пектú). Отже, пряме значення друс. смага — «вогонь, полум’я (букв. «те, що сушить») цілком дозволяло розвинутися (у мовній творчості автора «Слова») переносному значенню «горе, печаль», і саме семантичний розвиток псл. *pečalь «горе, печаль», букв. «те, що пече» демонструє цю можливість. У словенській мові такий семантичний розвиток іменника smaga засвідчує похідне від нього дієслово smagniti «знемагати від туги».
Слово людемъ, наявне в Катерининській копії і відбите в перекладі аналізованої фрази в першому виданні «Слова» (1800 р.), у рукопису поеми, очевидно, все-таки було. Його вставляє в текст «Слова» цілий ряд дослідників (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, В. О. Яковлєв, Ф. Є. Корш — людьмъ, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв).
Після слів «смагу (людемъ) мычючи» («печаль (людям) розкидаючи») слід, на наш погляд, поставити крапку. Словосполучення «въ пламянЂ розЂ» «ми відносимо до наступної фрази («Въ пламянЂ розЂ жены рускія въсплакашась, аркучи...») і вважаємо, що «полум’яний ріг» слід пов’язувати із сонячним затемненням (таку думку висловив О. Ф. Вельтман): сонце стає подібним до місяця, який викидає із своїх рогів полум’я, пор. опис сонячного затемнення 1-го травня 1185 року в Софійському першому літописі (XV ст.): «И въ солнцЂ учинилося, акы мЂсяць; изъ рогъ его, яко огнь жарящь исхожааше» 56.
56 Софийская первая летопись // Полное собрание русских летописей. — 2-е изд. — Л., 1925. — Т. 5. Вып. 1. — С. 180.
57 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Вып. 1. — С.90.
Сонячне затемнення спостерігало не тільки Ігореве військо, а й залишені дома дружини воїнів. І, спостерігаючи його, вони відчули, що це поганий знак: «уже намъ своихъ милыхъ ладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати...».
У словосполученні «въ пламянЂ розЂ» вживання прийменника въ є цілком закономірним, оскільки тут вказуються обставини, умови, за яких щось відбувалося 57 («жены рускія въсплакашась»). У зв’язку з цим фразу «Въ пламянЂ розЂ жены рускія въсплакашась, аркучи...» слід перекласти: «При полум’яному розі жони руські заголосили, кажучи...». Руські жони почали голосити (заголосили) ще тоді, коли спостерігали сонячне затемнення, а як стало відомо про загибель Ігоревого війська, плач охопив усю Руську землю.
Нижче наводимо увесь проаналізований текст «Слова»: «За нимъ кликну Кар(ь)на, и ж(ь)ля поскочи по Руской земли, смагу (людемъ) мычючи. Въ пламянЂ розЂ жены рускія въсплакашась, аркучи: «Уже намъ своихъ милыхъ ладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати...»». Переклад: «За ним заголосила Плачниця, і плач поскакав по Руській землі, печаль (людям) розкидаючи. При полум’яному розі жони руські заголосили, кажучи: «Уже нам своїх милих лад ні мислею змислити, ні думою здумати, ні очима зглядіти...»».
