[Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х т. — К., 1973. — Т. 2. — С. 422-431.]

Попередня     Головна     Наступна         Примітки





РІЗНЕ



EXCERPTA PHILOLOGICA / 1201 /



Vertendi quomodo auctores in vernaculam


Si singula verba latina iisdem germanicis exprimeres, ineptus fueris. Aliter enim latinus, aliter germanus de una eademque re loquitur. Ex[empli] gr[atia] apud Terent[ium] aut «equos alere», aut canes ad venandum. Hic si equos alere convertere velis «Pferde nähren», redderes quidem significationem verbi «alere», sed a germanica loquendi ratione et consuetudine propria recederes; germani dicunt non «ein Pferd nähren», sed «ein Pferd halten». Itaque cum ex latino interpretamur aliquid, semper ad usum et proprietatem linguae respiciendum est, non latina vocabula tantum et verba, quod notent aut significent, consideranda (Buchnerus, partis 2, epist[ola] 28).

Literae ad theologiam aut aliud genus sapientiae prosunt. Quo majores profectus in literarum feceris studio, eo felicius olim in theologia aut alio sapientiae genere te processurum (idem, ibidem).

Autores non multi, sed optimi legendi ac relegendi. Sed ordo, sed delectus habendus; neque tam multa, quam optima et multum legere oportet. Nisi conficias dentibus cibum, parum alimenti conferet, integer enim transmittetur; ita nisi premas autores, eorumque lectioni inhaereas et immoreris, nunquam in succum vertes et sanguinem. / 1202 /



Autores, qui primum legendi


Ipsi latini etiam, imo romani, optimum omnium dicendi magistrum Tullium habuerunt. In eo praecipue nunc commendo tibi dialogos de amicitia et senectute, item de officiis libros, tum orationes pro Archia, Marcello, Ligario, Dejotaro, tum quas in Catilinam scripsit. Ex illis enim puram illam et incontaminatam latini sermonis facilitatem et elegantiam hauries, quae fundamentum sinceri styli ac incorrupti. Quo etiam faciet Terentii, Plauti, Nepotis et Caesari assidua lectio, unde omnis lascivia orationis atque inanis granditas abest (idem. ibidem).

Paulo postr sepone illum (Persium) igitur, atque hanc operam Virg[ilii], Horat[ii], Ovid[ii]. E quorum numero nec excludendus Claudianus est, disertiss(imi) oris suavissimique poëta, ex cujus carminibus plurimum sane ad omne scriptionis atque materiae genus proficies. Hunc igitur in sinu, in oculis, quin animo potius atque memoria ferre memineris, et quantum potest, ad ejus rationem te penitus fingere. \423\




Excerpendum esse legentibus


Post cibum saepe, quem interdiu levem et facilem veterum more sumebat, aestate, siquid otii, jacebat in sole: liber legebatur, adnotabat, excerpebat; nihil enim unquam legit, quod non excerperet (Plinius Minor de avunculo, lib[er] ep[istolarum], lib[er] 3, ep[istola] 5, § 10). / 1211 /




Excerpendi modus


Tres aio faciendas classes, et suum cuique indicem assignandum, quicquid enim notatu dignum videtur, aut in lemmata aut adversaria aut in historica excerpendum.

1. Prima classis lemmata. Huc spectat, quicquid historia non est, et fuse non exscribitur, sed annotatur tantum auctor tiber, caput et c. additis subinde voculis seu clausulis: hic breviter, iste fuse, ille optime. Huc praecipue spectant virtutes, vitia, omniaque alia, quae in familiarem sermonem adduci solent. Ex[empli] gr[atia] coelum, sidera, meteora; item beatitudo, elementa, animantes, arbores, montes, horologia, musica.

2. Adversaria. Huc enotandum quicquid historia non est, sed tamen (nota discrimen a priore) paulo fusius exscribitur. Huc referuntur potissimum ritus prisci, epitaphia, descriptiones insigniores, sententiae vel dicta uberius explicata, rara, admiranda, nova, vetera. Si tamen haec, ut dixi, non sint historiae, et plusculis verbis excerpantur.

3. Historica. Huc congeres, quicquid historia est, vel (ut pueri loquuntur) exemplum, sive id fusius exscribatur, sive non. Tribus his classibus triplex accommodandus est index in libro separato. / 1212 /




Lemmata qui sint facienda


Duo sint quaterniones chartae complicatae in quarto, ut bibliopolarum officinae loquuntur, sibimet inserti, habeantque latiores paulo margines; his praefige titulum lemmata. Ubi duos quaterniones illos impleveris, alios illis atque alios appone, prout multum excerpseris. Ita haec res in infinitum potest crescere sine ullo chartae dispendio. Titulos lemmatum nulla ordinis ratione habita subjunge, exempli gratia:




Lacrimae et quidquid ad illas


De his Caesar Baronius, tom. 2, an 253, numero 8, et anno 254, num. 55: Thamuz idoli concavi oculis infusum plumbum et accensus intus ignis, ut idolum flere videretur. De lacr[imis] Chrisost[omi] hom[ilias]. I in epiphan domini Eleganter dictum: nimium risus pretium est, si cum probitatis impendio constat. \424\ Iuliana virgo martyr rogum lacrimis extinxit. Marcellus expugnatis Syracusis flevit (Valer[ius], 5, 1). Iulius Caesar illacrumavit capiti Pompei hostis (ibidem). Lacrimae oratio sunt efficacissima (Maldonatus in cap[ite] 2); Ioan de Xerxis lacrimis (Valer[ius], lib. 9 cap. 13). Lacrimae viduarum ex oculis in coelum subsiliunt (Ecclesiast[es], cap. 35, vers. 17, illustris locus). Homo cum primum plorat, vigllat; cum primum in cunis ridet, dormit (Cardanus, lib. 8, De rerum varietate, cap. 43, prope finem). / 1221 /




Adversariorum exemplum


Descriptio fusior lusciniae apud Tullium aviculae plataneae (De natura deorum). Verbo montium, fluminum, operum omnium et c. prolixior, exscriptio epitaphiorum. A lemmatibus eo differunt, quod in adversaria referantur res illae, quae paulo fusiorem secum explicationem trahunt, uti esse ritus priscos, epitaphia, virtutes, vitia, conscientia.





Historica


Quicquid ad historiam sacram, profanam, veterem, novam, latinam, graecam, barbaram, huc spectat. Ut titulus: «Fortunae ludibrium». Alvarus Luna ab humili fortuna ad summum pervenit; in praeceps eum ambitio dedit, nil ei ad regnum praeter nomen deerat. Tandem bona ejus omnia occupata, ipse majestatis damnatus mula ad supplicii locum vectus est. In medio foro theatrum, in eo crux alta, et geminae faces, tapete substrato. Luna conscendens locum, crucem veneratus, annulum signatorium et galerum puero amanuensi dedit; proximae felicitatis cum praesenti fortuna comparatio inimicis etiam lacrumas excusserat. Erat uncus ferreus sublimi ligno confixus. Rogat carnificem, quem in usum paratus esset? ille, ut sejunctum a trunco caput imponatur. Subdit Alvarus: post mortem de corpore facito quod lubet; viro forti mors turpis esse non potest, nec immatura. Simul diloricatis tunicis intrepide caput securi subjecit an. 1453. / 1222 /

Triginta annos ita in aula dominatus est, ut nihil nec majoris nec minoris rei, nisi eo arbitro gereretur; ita ut nec Ioannes III, rex Castelae, vestem mutaret eo non conscio.

Truncus in theatro relictus, pelvi juxta posita ad colligendam stipem, qua sepeliretur homo paulo ante regibus potentia exaequandus. Sic res humanae variant. Alvarus prioribus annis consuluit vatem: praedictum est Cadahasmum exitio fore; est oppidum hujus nominis in Hispania quod semper vitavit Luna, et significat etiam ferale theatrum, quod vitare non potuit (Ieremias Drexellius in «Aurifodina» sua, pars 2, cap. 8). \425\




Lemma


Lemma dicitur aliquando apophtegma, h. e. breviter et argute dictum. Musarum vox originatione haebraicum.

Quibus (musis) et originatio accedit, quae non aliunde, quam ab ipsis haebreis petenda est. Quibus disciplina ac doctrina quaelibet peculiariter autem ethica. musar, appellatur (Aug[ustus], Buch[nerus] in orat[ione] festa 3, sub finem).








ФІЛОЛОГІЧНІ ВИПИСКИ



Як перекладати авторів на рідну мову


Якщо окремі латинські слова ти висловиш тими ж німецькими, вийде нісенітниця. Бо про один і той же предмет латинянин говорить так, а німець інакше. Наприклад, у Теренція сказано: коней або собак годувати (аlеге) для полювання. Якщо ти в цьому випадку захочеш «equos alere» (годувати коней) перекласти через «Pferde nähren» (годувати коней), то ти передаси значення дієслова «аіеге», але відступиш від правил і традицій німецької мови: німці говорять не «ein Pferd nähren», а «ein Pferd halten». Таким чином, коли ми що-небудь перекладаємо з латині, завжди слід враховувати традиції і властивості мови, не обмежуючись передачею смислу і значення слова (Бухнер, т. II, лист. 28).

Література корисна для теології і для інших занять. Чим більше успіхів досягнеш у вивченні літератури, тим кращі успіхи будеш потім здобувати в теології чи в іншій науці (він же, там же).

Читати і перечитувати слід небагатьох авторів, але найкращих. Слід також додержуватись порядку і вибору: варто читати не так багато щодо кількості, як багато щодо якості. Якщо не пережуєш їжі зубами, то буде використана лише невелика частина її, бо вона пройде в непереробленому вигляді; таким же чином, якщо не будеш брати від авторів того, що тобі потрібно і не будеш старанно і пильно їх читати, то ніколи їх не перетвориш в сік і кров.




Яких авторів слід читати насамперед


Найкращим майстром слова у самих латинян, або римлян, вважався Туллій. З його творів особливо рекомендую тобі діалоги про дружбу і старість, а також книги про обов’язки, крім того, промови на захист Архія, Марцелла, Лігарія, Дейотара, а також промови, написані ним проти Катіліни. Від них ти почерпнеш ту чисту і незаплямовану легкість \426\ і витонченість латинської мови, яка становить основу ясного і правильного стилю. Корисним теж буде і ретельне читання Теренція, Плавта, Непота і Цезаря, в яких немає всяких надмірностей мови, пишномовності (той же, там же).

Трохи далі: виділи його (Персія) і твори Вергілія, Горація, Овідія. З їх числа не можна виключити і Клавдіана, найкрасномовнішого і найприємнішого поета, з віршів якого ти, безсумнівно, здобудеш велику користь для всякого роду писання в різних галузях. Тому не забувай зберігати його в серці, в очах, а ще краще в голові і в пам’яті і, наскільки можливо, наслідуй його.




При читанні слід робити виписки


«Після обіду, який у нього, за звичаєм предків, був досить легким, він влітку, відпочиваючи, лежав на сонці; при цьому читав книгу, робив замітки, виписки, бо ніколи нічого не читав, не роблячи виписок» (Пліній Молодший про свого дядька. Книга листів, книга 3, лист 5, § 10).




Як робити виписки


Існує три види виписок, з яких кожному дається особлива назва; все, що гідне бути відзначене, повинне знайти собі місце у виписках, які називаються: короткі виписки (lemmata); замітки (adversaria); виписки історичні (historica).

1. Перший клас складають короткі виписки. Сюди належить те, що не має характеру історії, не виписується докладно, а відзначається лише автор, книга, розділ та ін. і пізніше додається словечко чи висновок, як: коротко, докладно, дуже добре. Сюди переважно належать чесноти, пороки і все ін., що зустрічається у звичайній мові, наприклад небо, зірки, небесні явища, а також блаженство, стихії, тварини, дерева, гори, годинник, музика.

2. Замітки. Тут слід виписувати все, що не належить до історії, однак (відзнач різницю з попереднім видом) виписується трохи докладніше. Сюди належать здебільшого звичаї старих часів, епітафії, цікаві описи, афоризми або вислови, які пояснюють детальніше: рідкісні речі, гідні подиву, нові, давні. Однак, я сказав, це не стосується історії і виписується дещо докладніше.

3. Історичні виписки. Сюди слід віднести все, що належить до історії, або, як кажуть діти, є прикладом — виписується ця історія досить докладно або ні. До цих трьох класів треба скласти покажчик у вигляді окремої книги. \427\




Як робити короткі виписки


Беруться дві чвертки паперу, складеного, як кажуть книготорговці, в четверту частину листа, вкладаються одна в одну; вони повинні мати дещо ширші поля. На початку треба дати заголовок: «Короткі виписки». Коли дві такі чвертки заповниш, додавай до них все нові, залежно від того, скільки ти робитимеш виписок. Так це може продовжуватись без кінця, без зайвої витрати паперу. Заголовки виписок ідуть один за одним, без додержання якого-небудь порядку, наприклад:




Сльози і все, що до них стосується


Про них Цезар Бароній, т. 2, від 253 р., № 8 і від 254 р., № 55: «В очі ідола Тамуза влито олово, всередині горить вогонь, так що здається, ніби ідол плаче». Про сльози перша проповідь Златоуста в свято богоявлення. Вишуканий вислів: «Занадто дорого коштує сміх, коли за нього треба платити втратою честі». Діва — мучениця Юліана, слізьми загасила вогнище. Марцелл, взявши з бою Сіракузи, заплакав (Валерій, кн. 5, 1). Юлій Цезар пролив сльози над головою свого ворога Помпея (там же). Сльози — найбільш дійова річ (Мальдонат, в розд. 2), Іоанн про сльози Ксеркса (Валерій, кн. 9, р. 13). Сльози удів з очей здіймаються до небес (Екклезіаст, р. 35, вірш 17, знамените місце). Людина, яка вперше плаче, не спить, а коли вперше в колисці сміється, спить (Кардан, кн. 8, «Про різноманітність речей», р. 43, близько до кінця).





Приклади зауважень


Досить докладний опис солов’я у Туллія: пташка платанових гаїв («Про природу богів»). Більш-менш докладний опис гір, рік, всяких справ та ін., докладні витяги з епітафій. Від коротких виписок відрізняються тим, що в замітках повідомляється про предмети, які описуються докладніше: старі звичаї, епітафії, чесноти, пороки, совість.





Історичні виписки


Сюди відноситься все, що стосується історії священної, світської, давньої, нової, латинської, грецької, варварів. Наприклад, «Насмішка долі»: Альвар Луна з нижчого стану досягнув найвищого становища; честолюбство швидко піднесло його на вершину щастя; для королівської влади у нього було все, крім імені. Але під кінець всі його маєтки були конфісковані і самого його, засудженого за злочин проти \428\ величності, везли на мулі до місця страти. Посередині площі — ешафот, на ньому високий хрест, подвійні факели, розстелений килим. Луна, зійшовши на місце, вклонився хресту, віддав хлопчику-писарю перстень з печаткою і шапку. Порівняння недавнього щастя з теперішньою долею навіть у ворогів викликало сльози. На високому стовпі був прикріплений залізний гак. Питає ката: «Для чого приготований гак?» «Щоб повісити на нього голову, відокремлену від тулуба», — відповідає той. Альвар зауважує: «Після смерті роби з тілом що хочеш; для мужньої людини смерть не може бути ганебною або передчасною». Промовивши це, розірвав туніку, безстрашно поклав голову під сокиру в 1453 р.

Протягом 30 років він мав таку владу при дворі, що нічого — ні великого, ні малого — не робилося без його рішення, так що Іоанн III, король Кастілії, навіть одягу не міняв без його відома.

Обезглавлене тіло залишили на ешафоті, коло нього поставили таз для того, щоб збирати подаяння на похорон людини, яка зовсім недавно вважалась за могутністю рівною царям. Так змінюються долі людські. Раніше Альвар звертався до ворожбита: віщування говорило, що буде Кадагазм (є в Іспанії місто з такою назвою) місцем його смерті: цього міста постійно уникав Луна, але це слово означало також ешафот, якого уникнути він не міг (Ієремія Дрекселлій у своїй «Золотій копальні», част. 2, р. 8).




Лема


Лемою іноді називають короткий і сильний вираз. Слово «музи» єврейського походження. Далі йдеться про їх (муз) походження, яке треба шукати у самих євреїв. У них всяке вчення, або наука, особливо етична, називається «музар» (Авг[уст] Бух[нер], в 3 уроч[истій] промові, під кінець). \429\




















[СОН]

В полноч ноября 24, 1758 года, в Кавраи


Казалось будто 1 различніи охоты житія человЂческаго по разним мЂстам разсмотрюю. В одном мЂсту был, гдЂ полаты царскіи, уборы, танцы, музіканты, гдЂ любящіесь то поспЂвували, то в зеркала смотрЂлы, вбЂжавши с зала, в комнату и снявши маску, приложились богатих постелях и прочая.

Откуду сила мене повела к простому народу, гдЂ 2 такіе ж дЂла, но отличным убором и церемонією творимія, увидЂл: ибо оны ішли улицею с пляшкамы в руках, шумя, веселясь, валяясь, как обикновенно в простой чернЂ бывает; так же и амурніи дЂла сродним себЂ образом, как-то в ряд один поставивши женск, а в другой мужеск пол. Хто хорош, хто на кого похож и кому достоин быть мужем или женою, — с сладостію отправляли.

Отсюду вшел в постоялы домы, гдЂ лошадь, хомуты, сена, расплаты, споры и проч. слышал.

На остаток сила ввела в храм обширній очень и красній, каков у богатих мЂщан бывает, прихожан, гдЂ будто в день зеленій святаго духа отправлял я с діяконом литургію и помню точно сія, что говорил: «Яко свят еси», аж до «во вЂкы вЂков», и по обоих хорах пЂто «Святій боже» пространно. Сам же я с дьяк[оном] пред престолом до землЂ кланяясь, чювствовал внутр сладость, которой изобразить не могу. Однак и там человЂческимы порокамы поскверненно. Сребролюбіе с карнавкою бродит и, самого іерея не миная, почти виривает складкы.

От мясних обЂдов, которіе в союзних почти храму комнатах торжествовались и в которіе с олтаря многіе дверы были, к самой святой трапезЂ дух шибался во время литургіи. Там я престрашное дЂло слЂдующее видЂл. / 741 / НЂкоторим птичих и звЂриних не доставало мяс к яствію, то оны одЂтого в черну свиту до колЂн человЂка с голимы голенами и в убогих сандаліях, будуча уже убитого, в руках держа при огнЂ, колЂна и литкы жарили и, с истекающим жиром мясо отрЂзуя, то огризая, жрали.

Коего смарду и скверною свирЂпства я не терпя, с ужасом отвращая очы, отшол. И сіе дЂлали, будто служителы некоторіи.

Сей дивній сон не менше мене устрашил, как усладил. А пробудившись, не преминул с сладос[тью] в самой вещи пропЂть: «Святій боже...» \430\








P[UBLII] TERENTII


COMOEDIA, QUAE VOCATUR ADELPHI / 791 /


Фабулы или дЂйствія сила, авктора Муреты.


Два браты, Ми́ціон і Дéмеа, разной вовся натуры были: Миціон в городЂ живал, Демеа, на селЂ; тот холост, а сей женат; тот нравов весма тихих — сей жесток; той и до 1 чужих был мягок — сей жесток и до своих, тот и в самом гнЂвЂ был кроток, сей и без гнЂва свирЂп.

Были в Демеа два сына, с которих старшого, именем Эсхина, себЂ за сина взял Миціон и его с собою в городЂ полЂтично и распустно викормил, а меншого, Ктесіфона, на селЂ с собою весма жестоко и крЂпко содерживал отец.

Эсхін, понеже названній его отец все ему попускал, з многими полюбовницами гулял, и все, что к молодости касается, не только свободно, но и безопасно отправлял. ПослЂ до того уже пришол, что на дЂвчонку убогую, однак честную и честних родителей, именем Памфілу (которую мать ея Сострата, вдова, честно воспитала), ночью, пяній напившись, насилил и обременил.

ПослЂ пришол к ея матерЂ, просил прощенія и взять ея обЂщался. Мать, увЂрившись, простила и молчала, а Ктесифон, приходя иногда в город, и сам в нЂкоторую игралную дЂвушку (которая умЂла пЂть и играть) влюбился. Однак всю сію о КтесіфонЂ славу, чтоб как Демеа не дослихал, на себе переносил Эсхін. Наконец, когда сводник, игралной дЂвушки барин, сказал, что он или денги за нея, сколко она стоит, взять хочет, или иному продать, Ктесифон, пришовши в отчаяніе, думал проч с отечества бЂжать. / 792 / Между тЂм Эсхін, сіе узнавши, будучи безстиден и безстрашен, в дом сводника нахално вшол, самого и домашних потолочил и дЂвушку, насилно оторвав, вручил брату.

Слух о сем по цЂлому городу пошол. Приходит Демеа, ссору на Міціона поднимает, кричит, божится, протестует, что распущен, что не воздержЂн, что пяниця, что блядун, что ни к чому годен Эсхін будет, что вся вина в одном МіціонЂ залежит. Благодарит богу, что хотя той син, которого с собою на селЂ держит, воздержуется, не мотает, хозяйства смотрит, честь хранит, столко то разнится сирЂч между воспитанием дЂтей его и брата его. Міціон по возможности уговаривает его и немного утишил его. Между там нечаянно тотчас другое 2 наспЂло, откуда болшое еще смятеніе здЂлалось.

Мать Памфілы услишала, что Эсхін игралную дЂвушку отнял, а Памфіла столь уже недалеко была от рожденія, что болною здЂлалась. Что дЂлать? Эсхин перемЂнился, — дума- \431\ла, — сама с дочерью пропала, оставленна, обманенна. Ету крЂпостного, на котором цЂлый дом залежал, посилает до Эгіона, сродственника своего, чтоб ему все сіе обявил.

Между тЂм, дойшло до Демеа, что и Ктесіфон его был, как отнимали дЂвушку, и понеже безмЂрно осердился, то его обманил крЂпостной слуга Эсхіна именем Сир, прехитрой лгун, сказуя, что приходил с села Ктесіфон, да приходил бранить Эсхіна, и бранил на самой площадЂ доволно, и опять вернулся в село на свое дЂло.

Демеа от радости стал плакать и себе щасливим називать, что, по крайней мЂри, одного сина имЂет, в котором трудолюбного и крЂпкого отца его житія живій образ видит. Между тЂм как / 801 / шол назад в село, попал на Гегіона, которій ему о спорченной насилно Эсхіном ПамфілЂ обявил. Опять разгнЂвавшись и ищучи брата, чтоб на ему сердце согнать, попался на наемного, которій шол с его хутора. Оной ему, когда спросил, обявил, что сина в селЂ нЂт. Назад к Сиру возвратился, которій опять ему новую лож, как собаки мяса кус, чтоб не лаял, бросил. Ищет гдЂ бы сискать, а ему гдЂ искать? Так показал Сир, что бЂдній старик цЂлой город дурно, напрасно обходил.

Между тЂм, Міціон, уведомившись об всем от Гегіона, сам к СостратЂ и ея дочери ПамфилЂпошол, и их в крайней печали утЂшил и ободрил, обЂщая Памфілу дать Эсхіну в супругу.

Пришол Демеа, шум, ссору, брань поднял. К тому же еще при самому ему нЂкоторій слушка, по имени когда назвал Ктесіфона, не оберегтись, а он когда вдруг силою 3 всунул в избу, думая, что Ктесіфон давно уже на селЂ или копает, или орет, или другое что дЂлает. Как толко усмотрЂл, что он с любезною сидит и луштикует, то столко уже разЂярился, как бы был вброшен в огонь. А когда чрез доволно долгое время покричал, потом его Міціон кроткою своєю и мирною рЂчю до того привел, что он, отложил прежню свою свирЂпость, стал думать, как бы ему, напротив того, милостивим, склонним, приятним быть можно.

И так непраздная Памфіла не только соизволеніем, но и повелЂніем его в дом перенеслася. Свадба здЂлалась. Своднику заплачено. Сам Міціон / 802 / на СостратЂ женился. Эгіону дано, откудова б мог себе содержать. Сир с своею женою Фригіею на волю пущен. \432\
















Попередня     Головна     Наступна         Примітки


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.