‹‹       Головна     Слово о полку Ігоревім





Олекса МИШАНИЧ

ДОВКОЛА "СЛОВА"

Нова ревізія автентичності видатної пам'ятки


[Рецензія на есе Едварда Кінана «Чи міг Ярослав Галицький 1185 року стріляти в султанів?»]



1.

2000 року відзначено 200-ліття з публікації видатної пам'ятки давнього українського (староруського) письменства – "Слова о полку Ігоревім". На останню чверть XX ст. припало ще кілька ювілеїв цього твору – 800-річчя написання (1987 – 1988), 800-річчя Ігоревого походу (1985), 175-річчя першопублікації (1975). За цей час з'явилося чимало нової літератури про "Слово", що зафіксована у двох бібліографічних покажчиках: "Слово о полку Ігореве": Библиографический указатель. 1968-1987 годы. Л., Наука, 1991, 205 с. (1395 назв російською мовою, 178 – українською і 99 – білоруською) і "Бібліографічний покажчик праць, виданих в Україні в 1970-1990-х роках про "Слово о полку Ігоревім". Харків, 1999, 44 с. (576 назв). Російська Академія наук видала фундаментальну працю "Энциклопедия "Слова о полку Игореве" (Тт. 1-5, Санкт-Петербург, 1995), частково охоплює й український матеріал. Така кількість наукової і науково-популярної літератури про і „Слово" засвідчує, що інтерес до нього не згасає. У рішенні ЮНЕСКО про святкування 800-річчя "Слова" було сказано, що воно поряд з найвидатнішими творами давніх літератур впливає на всезагальний літературний процес, закладені в ньому ідеї миру і гуманізму відіграють велику роль у формуванні світової духовної культури.

До 200-річчя першодруку "Слова" в Україні з'явилися нові переклади і переспіви героїчної поеми – М. Гетьманця (Суми, 1998), М. Ткача (Київ, 1998), Н. Попеля (Одеса, 1999), П.Салевича (Львів, 1999), К. Нейпавера (Ужгород, 2000). Наукове визнання здобули праці Ірини Калинець – "Студії над "Словом о полку Ігоревім" (Львів, 1999), В. Звагельського – "Про шлях Ігоря Сіверського" (Суми, 1999). Проведено дві всеукраїнські наукові конференції: "Слово о полку Ігоревім" та його епоха" (Київ – Суми – Путивль, травень, 2000 р.) і "Слово о полку Ігоревім": на шляху до третього тисячоліття" (Львів, грудень 2000 р.) Видано першу книгу неперіодичного наукового збірника "Словознавство" (Київ – Суми, 2000). Побачив світ змістовний краєзнавчий збірник "Слово о полку Ігоревім " і Луганщина" (Луганськ, 2000). Вершиною наукових здобутків українських дослідників "Слова" 2000 року стало комплексне видання Бориса Яценка "Слово о полку Ігоревім' та його доба" (К., 2000), що містить кілька розвідок ученого ("Історична основа "Слова о полку Ігоревім”, "З історії відкриття "Слова о полку Ігоревім", "Про Щукінський список "Слова о полку Ігоревім", "Про особливості читання і перекладу "Слова о полку Ігоревім " та ін.), оригінальний текст "Слова", ритмічний переклад, розлогі коментарі. Б.
Яценко також переклав "Слово" англійською мовою. Автор послідовно обстоює та обґрунтовує думку, що "Слово" – пам'ятка питомо української літератури.

Українська наука про "Слово" поповнилася нині серйозними науковими дослідженнями, перекладами й переспівами, які належать перу авторів з діаспори, донедавна заборонених в Україні. Серед них – студії, переклади й переспіви Я. Гординського, Б. Кравцева, митрополита Іларіона (І. Огієнка), М. Кравчука, В. Васьківа та ін. Введено знову в науковий обіг дослідження про "Слово" М. Грушевського, галицьких авторів кінця XIX – початку XX ст. Останні десятиліття XX ст. збагатили українську науку про "Слово" фундаментальними дослідженнями Л. Махновця ("Про автора "Слова о полку Ігоревім". К., 1989), цікавими працями й спостереженнями М.Гетьманця, В. Німчука, В. Франчук, С. Пінчука, С. Пушика, С. Федаки, М.Ткача, В. Звагельського, Ірини Калинець та ін. Можна сказати, що наука про "Слово" утвердилася нині в Україні як самостійна дисципліна, яка, відкидаючи попередні ідеологічні нашарування, всебічно вивчає твір як дорогоцінну спадщину давньої української духовної культури.

Зрозуміло, й надалі є актуальним цілий комплекс проблем, що накопичилися довкола "Слова" впродовж двох віків. Це – й проблеми тексту, його темних місць, проблеми часу створення і найактуальніша проблема – авторства. Залишається також питання про оригінальність "Слова", його автентичність. Очевидно, ці проблеми ніколи не будуть розв'язані до кінця, тому над ними сушитимуть голови вчені, навколо них виникатимуть численні домисли і фантазії псевдовчених та любителів познущатися над "Словом". У цьому наша пам'ятка беззахисна.



2.

200-річчя першодруку "Слова” відзначено в Україні ще одним "відкриттям", про яке варто пого ворити окремо оскільки воно належить перу поважного американського вченого й надруковане в українсько-американському журналі "Критика" (К., грудень 2000 р.) під рубрикою "До 200-ліття "Слова” і презентаційною назвою "Слово про те, як Ярослав, князь галицький, в султанів стріляв". Автор статті професор російської історії Гарвардського університету (США) Едвард Кінан. Статтю перекладено з англомовного наукового збірника, виданого 2000 року Гарвардським університетом на пошану директора Гарвардського українського інституту професора Романа Шпорлюка ("Культури і нації Центральної і Східної Європи"). В примітці сказано, що стаття "друкується з дозволу автора з незначними змінами, зробленими для "Критики".

Що ж запропонувала "Критика" своїм читачам, передруковуючи статтю американського історика? Вже перші рядки статті вирізняються іронічно-поблажливим тоном щодо українських науковців, які "час від часу виказують бажання привласнити військову повість, загальновідому як "Слово о полку Ігоревім", або принаймні наголосити, що позаяк її головні події відбувалися на території майбутньої України, а Ігор княжив у Чернігові, то сучасні українці мають не менше прав претендувати на цю спадщину, ніж сучасні росіяни. Але через панівні позиції росіян у радянських академічних установах і стійкий російський націоналізм, оприлюднюваний у кожній дискусії про походження поеми, українські претензії так і не досягли мети. Що, зрештою, й добре, бо цей твір – підроблений". Читачеві пропонується, отже, ще одна версія про неоригінальність "Слова", його підробку наприкінці XVIII ст. Як знаємо, "школа" таких скептиків має вже свою історію. Свого часу досить широкого розголосу набула версія французького славіста А.Мазона (1881– 1967), який ще 1940 року виступив із твердженням, що "Слово о полку Ігоревім" – фальсифікат кінця XVIII ст. Російська й українська філологічна наука послідовно спростувала всі аргументи А. Мазона. Найбільше уваги цій проблемі приділив видатний знавець "Слова" професор М. К. Гудзій. У 1940– 1960-х роках він виступив із серією статей, в яких довів наукову неспроможність "скептиків", зокрема й професора А.Мазона. Підсумковою стала праця Гудзія "По поводу ревизии подлинности "Слова о полку Игореве", надрукована у збірнику "Слово о полку Игореве " – памятник XII века" (М. – Л., 1962) й передрукована в українському виданні праць ученого ("Литература Киевской Руси и украинско-русское литературное единение XVII–XVIII веков" (К., 1989). Професор А. Мазон вважав, що "Слово" є наслідуванням "Задонщини”, й авторами цієї "підробки" могли бути О. І. Мусін-Пушкін та його сучасники й помічники – О. Ф. Малиновський і М.М.Бантиш-Каменський.

Досить поширеною в 60-х роках була версія російського історика О.О.Зиміна (1920 – 1980), за якою "Слово о полку Ігоревім" нібито написане у 80-х роках XVIII ст. архімандритом Спасо-Ярославського монастиря Іоілем (Іваном) Биковським (1726 – 1798), власником Мусін-Пушкінського "Хронографа", в якому містився рукописний текст "Слова". Джерелом "Слова" О.О.Зимін також вважав "Задонщину" з використанням літописів і пам'яток українського і білоруського фольклору. Концепція О.О.Зиміна була викладена в його малотиражному (ротапринт) виданні "Слово о полку Игореве ". Источники, время написання, автор" (1963). В широкій науковій дискусії, організованій в АН СРСР 4–6 травня 1964 р„ концепція О.О.Зиміна була підданa гострій критиці, результатом якої стала книга "Слово о полку Игореве" и памятники Куликовского цикла. К вопросу о времени написання "Слова" (М. – Л., "Наука", 1966). Критика концепції О.О.Зиміна була настільки переконливою та науково обґрунтованою, що після цього питання про підробку "Слова" наприкінці XVIII ст. і його залежність від "Задонщини” було знято.

Та ось нова, третя, версія: американський вчений беззастережно заперечує оригінальність "Слова о полку Ігоревім", часом його створення вважає 1792–1793 рр. і називає автора "підробки" – відомого чеського славіста Иосефа Домбровського (1753–1829).



3.

У науці про "Слово" впродовж XIX–XX ст. запропоновано понад двадцять можливих претендентів на його авторство: професіональний поет-співець, наближений до Ігоря Святославича, вихователь і наставник Ігоря, учасник походу, людина світська, киянин, чернігівець, галичанин та ін., називалися імена – співець Митуса, Тимофій Рагуїлович, Домид, Ольстин Олексич, Біловолод Просович, князь Ігор Святославич, Ходина, Марія Васильківна та ін. Найбільш привабливими й обґрунтованими є гіпотези про авторство київського боярина Петра Бориславича (акад. Б.О.Рибаков), і Володимира Ярославича Галицького, сина Ярослава Осмомисла та брата героїні "Слова" Ярославни (Л. Махновець). Українські вчені більше схильні до ретельно й комплексно обґрунтованої гіпотези Л. Махновця, хоч і вона не бездоганна. Пошуки автора "Слова" тривають, особливо аматорами, які майже не зважають на те, що зроблено до них. Професор Е. Кінан не бере до уваги історію пошуків автора "Слова", оскільки не визнає його оригінальності, не вважає його твором кінця XII ст. Це – його право як дослідника. Але ж як прихильник уже існуючої гіпотези, що "Слово" – твір кінця XVIII ст., він мало рахується із спостереженнями й висновками професорів А. Мазона і О.О.Зиміна, не заперечує їх, не полемізує з ними. Звичайно, вчений може "не помічати” своїх попередників, однак його гіпотеза не виникла на голому місці, інспірована тими ж скептиками, серед яких на чільному місці імена А.Мазона і О.О.Зиміна. Всі вони сходяться на тому, що "Слово" – підробка кінця XVIII ст. Називаються лише різні імена автора.

Одним із перших дослідників історії відкриття "Слова" був російський історик К.Ш.Калайдович (1792–1832). Він у 1813 році виявив у псковському рукописному Апостолі 1307 році приписку переписувача Домида, текст якої нагадує фрагмент "Слова". Калайдович досліджував мову "Слова", дійшовши висновку, що вона наближена до мови інших староруських пам'яток XII–XIII століть. Мусін-Пушкінський збірник він датував XVI ст. Учений вперше зацікавився обставинами віднайдення цього збірника, звертався з цього приводу до О.І.Мусіна-Пушкіна. Отже, К.Ф.Калайдович чи не перший поставив дослідження "Слова" на наукову основу, не сумнівався в його автентичності. Він бачив подібність "Слова" до "Сказання про Мамаєве побоїще", але не робив із цього рішучих висновків. Такої зацікавленості "Словом" К.Ф.Калайдовича та його однозначної позиції не сприймає Е.Кінан. Він вважає, що всі дані про "Хронограф" О.І.Мусіна-Пушкіна, в якому містилося "Слово", дійшли до нас через посередництво тільки К.Ф.Калайдовича, а Калайдович, на його думку, "не може заслуговувати на довіру", і докоряє "Энциклопедии "Слова о полку Игореве" за те, що вона у статті про історика "не згадує про душевну хворобу К.Ф.Калайдовича". За Е.Кінаном виходить, ніби зацікавлення К.Ф.Калайдовича "Словом" і поставлені ним проблеми дослідження пам'ятки викликані його "душевною хворобою", а отже, не заслуговують на довіру. Це дуже сумнівний підхід до наукової проблеми, такі позанаукові аргументи не можна сприймати серйозно.

Професор Е.Кінан пішов далі. Увірувавши у висунутий ним же здогад про авторство "Слова" Й.Добровського як істину в останній інстанції, він так само приписав "душевну недугу" чеському вченому, навіть встановивши її діагноз: "найімовірніше – шизоїдальне роздвоєння особистості чи маніакально-депресивний синдром". Найтяжчий період "хвороби" И.Добровського, на думку професора Е.Кінана, припадає на 1793–1800-ті роки. Саме тоді, а точніше у 1793 році, тривала його робота над "Словом о полку Ігоревім". Якщо вірити Е.Кінану, то виходить цікавий збіг: один "душевно хворий" написав "Слово", а другий так само "душевно хворий" через двадцять років почав відстоювати автентичність твору і ставити його в контекст давньоруського письменства. Такі "спостереження" над "душевним" станом нововідкритого автора „Слова" дають пікантний матеріал для нинішніх любителів, хворих на "синдром "Слова", розкривають перед ними необмежені можливості вправ над текстом і вишукування в ньому слідів марень "душевнохворого" автора. Цим сумнівам піддаються дослідження сотень учених, які прийняли і поглиблювали висновки "душевнохворого" К.Ф.Калайдовича. Такий ненауковий підхід Е.Кінана до суті справи затемнює її, не вносить нічого нового в наукове розв'язання проблеми автентичності й авторства "Слова". Е.Кінан намагається з'ясувати причини, які спонукали душевнохворого И.Добровського написати "Слово" чи "підробити" його. Прямих документальних даних про "підробку" "Слова" Й.Добровським автор статті не наводить, але задовольняється аксіомою, що він "був у змозі його написати". Залишається лише підтвердити, "що він ще й захотів це зробити". На думку Е.Кінана, "вчинок Добровського не був "підробкою" безцінної реліквії: наше сприйняття "Слова" як визначної культурної пам'ятки є продуктом пізнішої російської інтелектуальної історії. Добровський, коли поглянути на зроблене ним у тогочасному контексті, написав кілька безневинних пасажів, імітуючи "Задонщину", яку щойно прочитав, і наслідуючи стиль решти героїчних ранньослов'янських повістей, які добре знав". "Слід особливо наголосити на тому", – читаємо далі, – що факти створення кількох фрагментів "реконструйованого" давньослов'янського тексту не здавалися ні Добровському, ні будь-кому з його сучасників у 1792–1800 роках чимось настільки ж неприпущенним, як нам сьогодні – думка про фальшування "Слова". Е.Кінан нагадує, що "підробки, імітації, штучні відкриття всіляких старожитностей, тепер здебільшого забуті, були звичайним явищем у часи Домбровського”. А отже, цій спокусі піддався і чеський вчений, не передбачивши наслідків своєї ніби й безневинної витівки, до якої він вдався, будучи не зовсім здоровим.

Не місце тут заглиблюватися в природу "психічних розладів" И.Добровського, якими смакує професор Е.Кінан, це краще зроблять чеські фахівці, та все ж такі "причини" написання "Слова", висунуті Е.Кінаном, вважаємо несерйозними, позбавленими будь-якого наукового підґрунтя. Е.Кінан переконаний, що "Слово" написав Й.Добровський, але він усвідомлює, що "ми все одно ніколи з певністю не знатимемо, що спонукало його написати цей текст, чому він знову й знову повертався до нього й чому написав його саме так, як написав". Він робить здогад, що в текст Й.Добровського втручалися й інші люди, зокрема редактор О.Малиновський. Його кінцевий висновок про текст "Слова" досить невиразний, спирається знову ж на недугу "автора": „текст, який ми сьогодні маємо, відображає не тільки намір Добровського, а є результатом низки окремих – почасти ірраціональних, і не лише його власних – учинків, над якими він, зрештою, втратив контроль”. Все це – загальні слова, не підкріплені жодним фактом чи архівним документом.

Е.Кінан пише: "Працюючи в 1792–1793 роках з рукописними колекціями Санкт-Петербурга та Москви, він (Й.Добровський. – О. М.) ознайомився якраз із тими джерелами, що мають найочевидніші подібності з текстом "Слова": "Задонщиною” та "припискою" Домида на "Апостолі" 1307 року". Таке твердження явне суперечить фактам: "Задонщину” було відкрито у 1852 році, а приписку Домида на псковському "Апостолі" – у 1813-му тим же К.Ф.Калайдовичем. Й.Добровський міг ознайомитися із "Сказанням про Мамаєве побоїще" (спорідненим із "Задонщиною"), яке було відоме раніше, але приписувати йому знайомство з "Задонщиною" і припискою на псковському "Апостолі" – це вже явний домисел, який означає, що поважний професор не завдав собі труду глибше вникнути у загальнодоступні нині джерела.



4.

Автор статті у "Критиці" посилається на те, що у "Слові" присутні "австрійські" (галицькі та буковинські) аспекти, актуальні для кінця XVIII ст., зокрема слов'янське питання, пов'язане із поділами Польщі. Розбрат між слов'янами (Росією і Польщею) дав змогу Прусії і Австрії захопити слов'янські землі. Й.Добровський, як вважає Е.Кінан, був перейнятий слов'янофільськими ідеями і "вочевидь (особливо під час нападів марення) схвалював експансію Російської імперії до кордонів Персії та Індії і до земель, які слов'яни, на його думку, займали споконвічно". Слов'янське питання, отже, тривожило Й.Добровського, і цей міжслов'янський розбрат (три поділи Польщі) знайшов відгук у "Слові". При цій нагоді Е.Кінан наводить думку А.Мазона: "Чи не слід уважати цей текст ("Слово". – О. М.) поетичним додатком до Ясського миру?" Ця ж думка ілюструється і згаданими в "Слові" географічними назвами "Тмуторокань” і "Дунай", які нібито для автора кінця XII ст. були далекими, а наприкінці XVIII ст. активізувалися, оскільки пов'язувалися із завойовницькою політикою Росії на Півдні. Така гадка можлива, але з не меншою вірогідністю вона вписується і в геополітичний контекст Русі XII ст., бо назви "Дунай" і "Тмуторокань" у творі XII ст. зовсім не є анахронізмом. Те саме можна сказати й про "Пліснеськ" на Львівщині, про який автор статті говорить у контексті російсько-турецької війни 1787 – 1791 рр. Галицькі реалії в "Слові", як і "Дунай ", Е.Кінан тлумачить не як реалії XII ст., а як результат спостережень Й.Добровського з Праги за воєнними діями в Галичині й Буковині. Це дуже хисткі докази. "Галицизми" в "Слові", географічні назви "Пліснеськ", "Галич", "дебрь Кисаню” мають у "Слові" зовсім інші витоки, про які вчені написали вже чимало. Галицький вузол проблем "Слова" глибоко дослідив Л.Махновець. Таке широке й бездоганно точне використання в "Слові" реалій цього регіону він переконливо пояснює тим, що автором твору був Володимир Ярославич, який добре знав свій край і ввів Галицьке князівство в контекст поеми як органічну частину Русі. Штучне перенесення атрибутів давнього Галича з кінця XII під кінець XVIII ст., та ще й притягнення сюди імені Й.Добровського, не витримує критики, не дає навіть матеріалу для будь-якої предметної розмови. Щодо річки "Дунай", то ця назва вживається у "Слові" і в значенні конкретної річки, і як поетичний символ будь-якої великої ріки. Так само, як у творах давньоруського письменства та усної народної словесності.

Американський професор тлумачить "темний образ", "дебрь Кисаню" як гебраїзм, виводячи його від "Кішонського потоку" (кн. Суддів 5.2) – старозавітної метафори місця кривавої різанини і смерті. З таким поясненням образу можна й не сперечатися, воно має право на існування як гіпотеза. Вживання цієї біблійної алюзії Е.Кінан приписує Й.Добровському як "серйозному християнському гебраїсту", вона, на його думку, є "абсолютно недоречною для Чернігова XII сторіччя”. Якщо це справді біблійний образ, то його міг використати будь-хто із староруських книжників, для яких була доступна й гебрейська мова, і старозавітні книги у слов'янському перекладі. Річ тут не стільки в тлумаченні цього образу, скільки в тому, що він безпідставно приписується і Й. Добровському.

Ще один "буковинський/галицький" фрагмент "Слова" Е. Кінан вбачає у звертанні Святослава Київського до галицького князя Ярослава Осмомисла і вважає, що "більша частина цього фрагменту не піддається задовільній інтерпретації". В цьому уривку, на його думку, теж відчувається "австрійська” присутність, привнесена сюди Й.Добровським. Професор посилається на Татіщева, який "говорив цілком ясно, що Ярослав укріплював міста на Дунаї", але повертає все в потрібне йому річище, заявляючи, що "в контексті габсбурзько-російсько-отоманської дипломатії 1790-х австрійська Буковина, звичайно ж, розглядалася як ключ до Дунаю". З цього читач має зробити висновок про автора "Слова", який нібито відображав наприкінці XVIII ст. австрійську політику в українських Карпатах. Насправді ж "Слово" та його "галицький фрагмент" відбивають реалії свого часу – кінця XII ст. і не дають найменших підстав для перенесення їх в іншу історичну епоху. "Галицька присутність" у „Слові” породжена зовсім іншими чинниками, про які вже йшлося, тільки Е. Кінан свідомо обходить їх.

У цьому ж ключі написано й останній фрагмент статті, в якому тлумачаться два рядки „Слова” із зверненням Святослава Київського до Ярослава Осмомисла:


СтрЂляєши с отня злата стола

Салтани за землями.


Автор не погоджується з тлумаченням слова "салтани" як "султани” і висуває свою гіпотезу, що „салтани першодруку треба читати як "с алтани”. "Алтана" тут означає "невелика вежа", "крита тераса ", "портик", "балкон". Італійське слово „altana” виникло в добу Відродження, вперше фіксується в німецькій мові 1417 року і широко побутувало в XVI ст. Е.Кінан вважає, що вживання цього слова підтверджує пізнє походження "Слова о полку Ігоревім". Його нібито знав і використав Й. Добровський, але помилково сприйняв його як спільне запозичення з латини. З автором можна погодитися в тому, що він заперечує тлумачення тих коментаторів "Слова", котрі бачили в цитованих рядках натяк на участь галичан у Третьому хрестовому поході (1189–1192). Але цю думку спростував ще Л. Махновець у 1989 році, який вичерпно прокоментував цитовані рядки і встановив, що галичани Ярослава Осмомисла таки брали участь у битві "за землями" – в Малій Азії. 17 вересня 1176 року візантійський імператор Мануїл І Комнин зустрівся у страшній битві з турками-сельджуками під керівництвом султана Килич-Арслана II біля місцевості Міріокефал. У цій битві брали участь і наймані війська з Галичини. Ярослав Осмомисл був постійним союзником Мануїла І Комнина, допомагав йому найманим військом у війнах з турками, а отже й "стріляв салтани за землями". Форма слова "салтан" замість "султан" часто вживалася в давньому українському письменстві і є природною для української мови. Версія Е.Кінана, що у цих рядках йдеться про Ярослава Осмомисла, який стріляє із золотого трону [свого] батька з алтани, що дуже віддалена [за багато земель], не піддається розумінню. Притягнута вона тільки для того, щоб довести вживання й. Добровським італійського слова „altana”, тобто ще раз засвідчити, що "Слово " написав Й. Добровський.



5.

Чи й справді Й. Добровський міг написати "Слово о полку Ігоревім"? Гіпотезу про таке авторство вперше висунув Е. Кінан, але тема "Й. Добровський і "Слово о полку Ігоревім" – давня й цілком правомірна, розроблялася вченими, проте ніколи й ніхто не висловлювався, що Й.Добровський може бути його автором. Чеські вчені (С. Вольман, Г. Крбец), німецькі (Г.Цігенгайст), російські (Г.М.Мойсеева, О.М.Панченко, А.С.Мильников) та ін. детально дослідили зацікавлення Й. Добровського "Словом". Якщо стисло зрезюмувати дослідження названих учених, то вимальовується така картина.

Уже відомий на той час чеський славіст Й. Добровський прибув до С.-Петербурга в середині серпня 1792 року. 17 серпня він розпочав свої заняття в бібліотеці Петербурзької Академії наук, опрацьовував старі рукописи. Тут він познайомився з обер-прокурором Синоду О.І.Мусіним-Пушкіним та його "Зібранням російських старожитностей", в якому натрапив і на "Хронограф", що містив "Слово о полку Ігоревім". Й. Добровський одразу оцінив "Слово", зробив для себе його копію латинською транскрипцією. "Зібрання" О.І.Мусіна-Пушкіна у 1798 р. було перевезено до Москви, де й загинуло в пожежі на початку вересня 1812-го. Про те, що такий "Хронограф" із "Словом" справді існував та був власністю О.І.Мусіна-Пушкіна, було загальновідомо, про це сказано і в передмові до першодруку 1800 року. Щоправда, видавці не могли визначити дати виникнення "Хронографа", обмежившися загальником, що "подлинная рукопись по своєму почерку весьма древняя". К.Ш.Калайдович свідчив, що М.Карамзін відносив час написання "Слова" до кінця XV ст., маючи, очевидно, на увазі, що з цього часу походив "Хронограф". Й.Добровський працював над "Хронографом" і датував його кінцем XV ст.

У серпні 1812-го до И. Добровського звернувся за інформацією про "Слово" польський славіст Самуїл Бандтке. Чеський учений відповів, що оригінал "Слова" можна побачити тільки в Росії, і запропонував йому свою копію латинськими літерами. 1 лютого 1816 р. С. Бандтке висловив бажання одержати копію "Слова" від И. Добровського. 1 травня 1816 р. Й.Добровський в листі до С. Бандтке подав уривок із своєї копії "Слова" – опис втечі Ігоря з половецького полону (8 рядків). И. Добровський мав у себе друге видання "Слова" (1805 р.), яке йому надіслав у 1809 р. президент Російської Академії наук А.С.Шишков. Про це видання Й. Добровський писав до Відня В.Копітару: "Ігорева пісня, яку я одержав з Росії, зачарувала би Вас. Деякі місця росіяни зовсім не зрозуміли" (Мойсеева Г.Н. Чешский славист Йозеф Добровский и "Слово о полку Игореве" // Слово о полку Игореве. 800 лет. /Альманах библиофила. Вып. 21. – М., 1986. – С. 103).

На цьому виданні, що зберігається нині в бібліотеці Народного музею в Празі, зроблено чимало поміток і виправлень рукою Й.Добровського. Під керівництвом Й.Добровського зроблено перші чеські переклади "Слова". Він вважав "Слово" "найціннішою поетичною пам'яткою" давньої доби, говорив про нього як про "поему, поряд з якою поставити нічого не можна" (див: Wollman Slavomir. Slovo o pluku Igoreve Jako umelecke dilo. – Praha, – 1958. – С. 11). Жодних матеріалів в архіві Й. Добровського (він непогано зберігся), які б свідчили про його причетність до написання "Слова", не виявлено. Версія Е. Кінана побудована, отже, на довільних домислах, не підтверджених фактами й архівними матеріалами.

Проти гіпотези Е. Кінана промовляють й інші матеріали. Вже згадувалося, що Й. Добровський прибув до Петербурга в середині серпня 1792 року й почав працювати в бібліотеці 17 серпня. Чи були до цього часу в Росії якісь відомості про "Слово" і про "Хронограф" Спасо-Ярославського монастиря, в якому містився текст "Слова"? Донедавна вважалося, що перші згадки про "Слово" датуються 1797 роком. Якби це було так, то можна було б висловити здогад, що Й. Добровський у 1792 –1793 рр. "міг" написати "Слово". Новіші дослідження засвідчили, що перша згадка про "Слово" належала російському історику І.П.Єлагіну (1725–1793) і датувалася вона між 6 січня 1788 року і 22 вересня 1793-го. Наступними дослідженнями В.П.Козлова ця дата була звужена від квітня 1792 р. до травня 1793 р., а останні пошуки В.А.Кучкіна уточнили цю дату між 1790-м і 26 липня 1791 року (Кучкин В.А. Ранние упоминания о Мусин-Пушкинском списке "Слова о полку Игореве" // Слово о полку Игореве 800 лет: Альманах библиофила. – Вып. 21. – М. Книга, 1986, с. 67). Тобто, відомості про "Хронограф" і вміщений у ньому текст "Слова" стали відомими до 21 серпня 1791 року, отже, за рік до прибуття Й.Добровського в Росію. До О.І.Мусіна-Пушкіна "Хронограф" потрапив наприкінці 80-х років XVIII ст., або ж у 1790– 1791 роках, і він таки справді існував, хоч Е.Кінан безапеляційно та безпідставно заявляє, що "не існувало "Хронографа", який нібито зник з бібліотеки колишнього Спаського монастиря в Ярославлі". В дослідженні Г.М.Моісеєвої "Спасо-Ярославский хронограф и „Слово о полку Игореве" (Ленинград, 1984, 150 с.) переконливо висвітлено всю історію цього "Хронографа", аж доки він не загинув у московській пожежі 1812 року. Таким чином, Й. Добровський ознайомився з "Хронографом" і прочитав у ньому "Слово" тоді, коли гурток О.І.Мусіна-Пушкіна вже знав про нього. И.Добровському не було ніякої потреби займатися "підробкою" твору, про який уже говорив учений світ Росії. Він зняв копію "Слова" і далі повертався до нього принагідно.

В листі до Якоба Грімма від 24 квітня 1811 року Й. Добровський засвідчив існування рукописного збірника кінця XV ст. з "Словом о полку Ігоревім". Він писав: "Руські також мають свої народні оповідання. Наприклад, в давньому рукопису, звідки була надрукована Пісня про похід Ігоря, є ще Синагріпп, цесарь Адоров, сказання про Філіпата й Максима і про його хоробрість, про свадьбу Девгенія і Стратигівни; всі вони походять в крайньому випадку з XV ст." (Моисеева Г.Н. Ор. сіt, с. 101). Чи варто після цього з такою легкістю, як це робить Е.Кінан, заявляти, що "Хронографа", який нібито зник з бібліотеки Спаського монастиря в Ярославлі, "не існувало". Не вірити Й. Добровському немає ніяких підстав, він говорить саме про той рукописний збірник, що був у зібранні О.І.Мусіна-Пушкіна і містив перелічені твори, між якими було і "Слово о полку Ігоревім" .

Учені також встановили, що "Хронографом" Спасо-Ярославського монастиря користувався в середині XVIII ст. Василій Добринін Крашенінніков для написання свого твору "Описание земноводного круга". Він сам назвав одним із джерел своєї праці "Большой рукописный Гранограф Спасова Ярославского монастиря" (див.: Моисеева Г.Н. Спасо-Ярославский хронограф и "Слово о полку Игореве". Ленинград, 1984, с. 23–66). Тобто, існування "Хронографа" – рукописного збірника кінця XV ст., у якому серед інших світських творів було вміщене і "Слово о полку Ігоревім", підтверджується документальними даними. Заперечувати його існування – означає не рахуватися з джерелами.




* * *


Приписувати авторство "Слова" чеському філологу-славісту Й.Добровському немає жодних наукових підстав. Робити це, та ще й наголошувати, що він "написав" "Слово" в стані" "душевної хвороби” – квазінауково і неетично. Очевидно, професор Е.Кінан недостатньо володіє літературою питання чи, може, свідомо ігнорує здобутки своїх попередників. Чим викликаний нездоровий інтерес американського вченого до такої малопродуктивної і малоперспективної нині проблеми, як оригінальність "Слова о полку Ігоревім", – залишається таємницею. Очевидно, це результат новітнього міфотворення. Прикро, що "Критика" відзначила 200-річчя першодруку "Слова о полку Ігоревім' таким ненауковим і неприхильним до української літератури "відкриттям".



Олекса МИШАНИЧ


Текст звірено за виданням:

Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя IX-XV століть. У 2 кн. К., 2002. Кн. 2. С.417-427.



Електронний текст надісланий читачем сайту. 19.viii.2004












‹‹       Головна     Добірка "Слово о полку Ігоревім"


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.