Попередня     Головна     Наступна




Іван Земнухов


ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ







Не стріли свистять над Дунаєм,

Не вітер шумить вдалині,

То чується плач Ярославни

В Путивлі на древній стіні.

І плаче вона, й промовляє:

«Зегзицею в стан полечу,

Бібряний рукав у Каялі

Водою вночі омочу.

Ой, ладо, ой, муже коханий! —

У серці тривога та біль...

Я витру кривавії рани

На тілі могутнім тобі...»

Ярославна у тяжкій печалі

Рано-вранці плаче на забралі.

Тихо плаче вона, примовляє:

«О, вітриле, вітриле дзвінкий,

Чом ти стріли несеш понад краєм

Та й на мужа мойого полки?

Чи замало тобі моря,

Щоб леліять кораблі,

Підіймати хвилі-гори,

Розганяти хвилі злі?

Чом же радість ти розвіяв,

Чом весну мою затьмив,

Нащо тугу й безнадію

В біднім серці поселив?»

Ой, плаче Ярославна, плаче

У Путивлі на валу,

Наче пташка-одиначка,

В передранню

дивиться

імлу.

І так вона Дніпру говорить:

«Твоя, о Дніпре, вічна путь

Іде крізь крем’янисті гори

Туди, де половці живуть.

Ти ніс до стану Кобяка

Полки старого Святослава.

І доблесть їх живе в віках,

І не поляже їхня слава.

Тож на своїх могутніх хвилях

Мого коханого лелій,

Щоб сліз гірких я не ронила

Уранці-рано, Дніпре мій!»

Ярославна у тяжкій печалі

Плаче на забралі:

«Ти, сонце ясне, в небі сяєш...

У любій, тихій вишині

Ти, наче пташечка, літаєш...

Але чому, скажи мені,

Землі володарю всесилий,

Палючі промені ти шлеш?

В степу — без краю та без меж —

Ти луки спекою зсушило;

А ще й сайдаки 1 -колчани

Заткало горем та печаллю;

Чом заступило славу нині

Хоробрій Ігоря дружині?»









Іван Земнухов. Плач Ярославни. Подається за першодруком у газеті «Літературна Україна» від 22 червня 1965 p., № 50/2119.


1 У першодруку — сагайдаки; це порушує розмір вірша.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.