Іван Земнухов
ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
Не стріли свистять над Дунаєм,
Не вітер шумить вдалині,
То чується плач Ярославни
В Путивлі на древній стіні.
І плаче вона, й промовляє:
«Зегзицею в стан полечу,
Бібряний рукав у Каялі
Водою вночі омочу.
Ой, ладо, ой, муже коханий! —
У серці тривога та біль...
Я витру кривавії рани
На тілі могутнім тобі...»
Ярославна у тяжкій печалі
Рано-вранці плаче на забралі.
Тихо плаче вона, примовляє:
«О, вітриле, вітриле дзвінкий,
Чом ти стріли несеш понад краєм
Та й на мужа мойого полки?
Чи замало тобі моря,
Щоб леліять кораблі,
Підіймати хвилі-гори,
Розганяти хвилі злі?
Чом же радість ти розвіяв,
Чом весну мою затьмив,
Нащо тугу й безнадію
В біднім серці поселив?»
Ой, плаче Ярославна, плаче
У Путивлі на валу,
Наче пташка-одиначка,
В передранню
дивиться
імлу.
І так вона Дніпру говорить:
«Твоя, о Дніпре, вічна путь
Іде крізь крем’янисті гори
Туди, де половці живуть.
Ти ніс до стану Кобяка
Полки старого Святослава.
І доблесть їх живе в віках,
І не поляже їхня слава.
Тож на своїх могутніх хвилях
Мого коханого лелій,
Щоб сліз гірких я не ронила
Уранці-рано, Дніпре мій!»
Ярославна у тяжкій печалі
Плаче на забралі:
«Ти, сонце ясне, в небі сяєш...
У любій, тихій вишині
Ти, наче пташечка, літаєш...
Але чому, скажи мені,
Землі володарю всесилий,
Палючі промені ти шлеш?
В степу — без краю та без меж —
Ти луки спекою зсушило;
А ще й сайдаки 1 -колчани
Заткало горем та печаллю;
Чом заступило славу нині
Хоробрій Ігоря дружині?»
Іван Земнухов. Плач Ярославни. Подається за першодруком у газеті «Літературна Україна» від 22 червня 1965 p., № 50/2119.
1 У першодруку — сагайдаки; це порушує розмір вірша.
