[Сміт Ентоні Д. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка. — К., 2009. — С. 243-272.]

Попередня     Головна     Наступна





Примітки



Вступ: теоретична дискусія


1. Див.: Connor (1990). Дальше обговорення та емпіричні приклади див. у вид.: Geopolitics (2002); A. D. Smith. Dating the Nation // Conversi (2002, c. 53-71).

2. Див.: Connor (1994, розд. 4, 8), а докладний аналіз цього питання на основі головних конкурентних моделей націй і націоналізмів див. у вид.: Ichijo, Uzelac (2005).

3. Докладне вивчення різновидів «модернізму» див. у вид.: A.D . Smith (1998, 4.1).

4. Див.: Gellner (1983, розд. 2-3).

5. Див.: Hobsbawm (1990, розд. 2); Breuilly (1993).

6. Див.: Kedourie (1960); про поширення націоналізму за межами Європи див.: Kedourie (1971, вступ); пор.: Gellner (1964, розд. 7).

7. Див.: B. Anderson (1991, розд. 1-3); пор.: A. D. Smith (1991b).

8. Див.: Hastings (1997) та оцінки його тези у вид.: Nations and Nationalism (2003).

9. Див. серед іншого: Wormald (1984); Reynolds (1984, розд. 7); Gillingham (1992).

10. Див.: W. Connor. The Timelessness of Nations, і A. D. Smith. History and National Destiny: Responses and Clarifications // Guibernau, Hutchinson (2004, c. 35-47, 195-209).

11. Hastings (1997, c. 26). Про стародавніх ізраїльтян див.: Grosby (2002); про середньовічну Швейцарію див.: Im Hof (1991, розд. 1).

12. Про невеликий масштаб і чисельність націоналістичних рухів у Європі XIX ст. див.: Argyle (1976).

13. Hobsbawm (1990, с. 75); Breuilly (1996, с. 151, 154).

14. Llobera (1994, с. 87-88); див. також: Reynolds (1983) і (1984, розд. 8).

15. Див.: Armstrong (1982); також: Armstrong (1995).

16. Див.: B. Anderson (1991, розд. 1).

17. Shils (1957); Geertz (1973). Див.: Eller, Coughlan (1993), де є критика «первинності».

18. Цей захист див. у вид.: Grosby (1994, 1995).

19. Див.: Van den Berghe (1995) і (2005).

20. Див.: Horowitz (2002).

21. Grosby (2002, с. 120).




Уявлення про націю та його різновиди


1. Жоден модерніст не висловлює цієї концепції в її «чистій» формі. Я визначив ідеальний тип новітньої нації, спираючись на концепції, запропоновані у вид.: Deutsch (1966), Nairn (1977), Gellner (1983), Giddens (1984), Hobsbawm (1990) і Mann (1993).

2. З іншого боку, за межами Європи в Латинській Америці і в значній частині Африки, де буржуазія була не така помітна, переважали громадянсько-територіальна і республіканська концепції нації, ідеали Руссо становили головне джерело натхнення для французької Західної Африки, а праці Мілля — для британської Західної Африки. Про це див.: Geiss (1974) і Hodgkin (1964). Про «стоїчну» фазу Просвітництва див.: Leith (1965).

3. Про значення цих слів у античній Греції див.: Geary (2001, розд. 2) і Tonkin et al. (1989, вступ). Про історію терміна natio див.: Greenfeld (1992, розд. 1) і Zernatto (1944). Про відмінність між етнографічним і політичним значеннями нації див. переконливий аргумент у вид.: Breuilly (2005a), хоча значення, які існували до новітньої доби, часто мали політичний вимір.

4. На масовому характері новітньої нації наголошено у вид.: Deutsch (1966), Gellner (1983) і Mann (1993), його можна порівняти з поданою у вид.: E. H. Carr (1945) типологією і рухом від монархічних до демократично-якобінських, до масових суспільних націй і націоналізму.

5. Вкрай критичний аналіз провідної доктрини націоналізму див. у вид.: Freeden (1998); пор.: Miller (1993) і A D. Smith (1983, розд. 7), де подано трохи прихильніші пояснення. Є й нещодавнє вид.: Hearn (2006, розд. 1).

6. Про згадки про нації на Констанцькому соборі див.: Loomis (1939) і Toftgaard (2005), які, здається, заперечують погляд John Breuilly (2005b, c. 81), що на церковних соборах термін нація не мав етнічних або лінгвістичних конотацій. Про його давніші значення див. статті у вид.: Scales, Zimmer (2005), надто Reynolds; Scales; також Scales (2000). Рейнольдс і справді пише про загальне визнання «націй» у середньовічній Європі, проте як концепції, цілком відмінної від концепції сучасної нації.

7. Див.: Plamenatz (1976), Seton-Watson (1977) та Ignatieff (1993).Про використання цієї відмінності див.: Breton (1988), а на більш філософському рівні — Miller (1995). Критику громадянського націоналізму див. у вид.: Yack (1999).

8. Про аналіз арабських національних ідентичностей див.: Suleiman (2003). До інших праць, автори яких пов’язують чуття спільної етнічної належності з новітніми націями, належать: Hutchinson (1987) про Ірландію, і трохи ширше: Hutchinson (2000), Hosking (1993) про етнічну російськість і Panossian (2002) про вірменський націоналізм. Про історіографічні дискусії див.: A. D. Smith (2000а).

9. Інші терміни, скажімо, соціальний клас, теж мають різне вживання і значення; див.: Ossowski (1962). Насправді культурні та політичні ідентичності поєднуються різними способами і різною мірою, і важко, можливо, навіть марно намагатися роз’єднати їх і поставити в певній каузально-історичній послідовності, як намагався Weber (1968) зі своїм припущенням, мовляв, політична дія має тенденцію формувати етнічну спільноту.

10. З другого боку, правічники, які схильні вбачати нації всюди, загалом використовують аналітичну категорію, визначену надто неточно, щоб відрізняти національну спільноту та ідентичність від інших форм спільноти та ідентичності. В цьому аспекті історики-«неоправічники» обережніші і звичайно обмежуються поясненням кількох добре обраних прикладів, скажімо, Англії.

11. Суто індуктивний метод визначення уявлення про націю на основі ідей самозваних націоналістів — якщо не брати до уваги проблеми визначення таким самим способом терміна націоналізм — надто великою мірою покладається на мінливість і самокатегоризацію об’єктів свого розгляду. Тому, на відміну від методу, якого я дотримувався у вид.: A. D. Smith (1983, розд. 7), потрібно багато різних обмежувальних умов, щоб сконструювати ідеальний тип і визначити критерій для подальших аналізів.

12. Обговорення конкурентних визначень уявлення про націю див. у вид.: Connor (1994, розд. 4) і Uzelac (2002). Див. також: Dieckhoff, Jaffrelot (2005, вступ і ч. І) і A. D. Smith (2001, розд. 1). Критику останньої праці див. у вид.: Guibernau (2004).

13. На думку Armstrong (1982), ці соціальні процеси й символічні ресурси були характерні для значної частини Середньовіччя і в християнській Європі, і на ісламському Близькому Сході. Про зв’язки між етнічною належністю і релігією див.: Fishman (1980).

14. Див.: Routledge (2003), де він критикує використання з боку модерністів доновітньої минувшини як дзеркала теперішності. Ідею неперервності націй і національних почувань найвиразніше обстоював для Англії та її сусідів Hastings (1997); див. також: Gillingham (1992) і Lydon (1995). Про слов’янофільство див.: Thaden (1964), а про гельське відродження в Ірландії див.: Lyons (1979) і Hutchinson (1987).

15. Про цей підхід див.: Armstrong (1982) і Grosby (2006). Його слід відрізняти від поглядів і культурних, і біологічних «правічників», хоч інколи він близький до них. Про них див.: Horowitz (2002).

16. Про відкриття заново минувшини в процесі «національного пробудження», надто в Східній Європі, див.: Pearson (1993), Agnew (1993) і Hroch (1985). Про яскравий приклад в Угорщині див.: Hofer (1980), і в Греції: Herzfeld (1982). Про роль інтелектуалів див. серед іншого: Breuilly (1993, с. 46-51), Pinard, Hamilton (1984) і Zubaida (1978). Про відродження до новітньої доби див.: A. D. Smith (1986, розд. 3, 8).

17. Див.: Hastings (1997, с. 186) про християнське переймання держави Старого Заповіту. Про використання в Європі ідеї святої землі в таких державах, як Англія, Франція, Іспанія, Чехія і Московія, див.: Housley (2000).

18. Про засвоєння античної традиції в Європі див.: Bolgar (1954), а про нове відкриття грецьких інтелектуальних досягнень див.: Campbell, Sherrard (1968, розд. 1).

19. Див.: Brubaker (1996, розд. 1); пор.: A. D. Smith (1998, с. 77-78).

20. Про тенденцію вважати національні припущення за вкарбовані та «усталені» див.: Billig (1995).

21. Про «ситуаційну етнічну належність» див. зокрема: Okamura (1981) і Wilmsen, McAllister (1995). Про всеосяжний вплив національної ідентичності див.: Connor (1994, надто розд. 8).

22. Див.: Scheuch (1966) про методологічні проблеми аналізу політичної культури.

23. М. Weber (1948, с. 176). Про оцінку політичного варіанта модернізму в працях зокрема Ґідденса, Манна і Брейї див.: A. D. Smith (1998, розд. 4).

24. Див.: Breuilly (1993, 2005a); Mann (1993, розд. 7; 1995).

25. Див.: Hutchinson (2005, розд. 2-3); про бездержавні нації див.: Guibernau (1999).

26. Загальний огляд розвитку «національної держави» в Західній Європі див. у вид.: Tilly (1975), Ranum (1975) і A. Marx (2003).

27. Див.: Guibernau (1999); про Шотландію див.: Ichijo (2004).




Етнічне і релігійне коріння


1. Уявленням про етнічну ідентичність і етнічну належність присвячено широкий масив літератури. На мою думку, дуже добре пояснюють матеріал Sugar {1980), Horowitz (1985) і Eriksen (1993). а також Barth (1969), що пропонує оригінальний аналіз. Див. також: Wilmsen, McAllister (1995). Про конкуренцію еліт за культурні й символічні ресурси див.: Brass (1985, 1991). Про етнічну належність і війну див.: A. D. Smith (1981).

2. Про переконаність у зв’язках із предками див.: Connor (1994, розд. 8). Критику уявлення про етнічну належність див. у вид.: Hobsbawm (1990, с. 63-67) і Рооіе (1999).

3. Про ці відмінності див.: Handelmann (1977) і Eriksen (1993). Про концепцію ethnie див.: A. D. Smith (1986, розд. 2-5; 1991 а, розд. 2-3).

4. Цей уступ спирається на вид.: A. D. Smith (2001, розд. I). Див. також: Hutchinson (2000).

5. Тезу про античну афінську «націю» (на відміну від полісу) див. у вид.: Е. Cohen (2000). Про двозначну спадщину патріотизму міста-держави для націоналізму див.: Minogue (1976) і Viroli (1995). Віролі навіть гостро протиставляє такий патріотизм етнокультурному націоналізмові (дме. про нього нижче в розд. 6). Про аргументи з приводу «громадянського» націоналізму див.: Miller (1995).

6. Про фінікійців див.: Moscati (1973); про колективну назву античних еллінів див.: Е. Hall (1992). Про зневажання ірландців із боку англійців у середні віки див.: Lydon (1995). А загалом про англійські настрої див. цікаву працю R. Davies (2000), а про сучасних іммігрантів та ставлення до них у Південній Європі див. ретельний аналіз у вид.: Triandafyllidou (2001, розд. 3-4).

7. Про назви France i français див.:Веаипе( 1991), а про назви Teutonici deutsch див.: Scales (2000), що у своєму огляді середньовічних істориків розкриває широкі відмінності в датуванні націй і поміж ними, і поміж середньовічними та сучасними істориками.

8. Про часто суперечливий «конструктивістський» аргумент про римські етнічні назви «варварських» племен, тоді як насправді ми маємо справу з мінливим політичним розмежуванням лідерів та їхніх послідовників, див.: Geary (2001, розд. 3-4). Подібний до попереднього приклад етнічної класифікації з боку іноземців в Африці на південь від Сахари, в цьому випадку з боку британських колонізаторів, описано у вид.: Young (1985).

9. Про латинську літературу в цьому ранньому періоді див.: Wilkinson (1976, розд. 2), а про розвиток культурних ідентичностей і міфів див. чудові пояснення у вид.: Gruen (1994) і Fraschetti (2005). Коннорову тезу про провідне становище міфів про предків докладно пояснено у вид.: Connor (1994, розд. 8).

10. Стислий огляд і обговорення британських реакцій на іммігрантів негрів і мусульман див. у вид.: Kumar (2003, розд. 8).

11. Про територіалізацію прив’язаності і спогадів див.: A. D. Smith (1999а, розд. 5). Теми «батьківщини» і «закордону» проаналізовано у вид.: Billig (1995).

12. Про оспівування сабінських пагорбів у Горація див.: Highet (1959). Пізньосередньовічний ідеал саду Франції описано у вид.: Веаипе (1991, с. 296), а вплив моря і рівнин на Голландію XVII ст. яскраво описав Schama (1987, розд. 1). Про вплив альпійських краєвидів на швейцарську ідентичність див.: Zimmer (1998).

13. Про доромантичний культ природи див.: Charlton (1984). Schama (1995, с. 479-493) теж описує дедалі тісніше поєднання чистих альпійських краєвидів із чеснотою та свободою — і загалом, і в процесі формування швейцарської національної ідентичності, надто у віршованій похвалі Альбрехта фон Галлера "Die Alpen" (1732 p.). Про зміну ставлення росіян до своїх краєвидів і романтичну оцінку широких просторів див. цікаву розповідь у вид.: Ely (2002).

14. Про новорічні святкування в давній Месопотамії див.: Francfort (1948); про Панафінеї в Афінах див.: Andrewes (1971, с. 246, 263). Ритуали спорідненості у Франції обговорено у вид.: Le Goff (1998), а в Росії XVI ст. — у вид.: Grummey (1987, надто с. 134-137). Тезу Гейстінґза про ранній розвиток літературної культури в середньовічній Англії критично оцінено у вид.: Kumar (2003, розд. 3). Див. також статті про середньовічну англійську літературу і національну ідентичність у вид.: Lavezzo (2004).

15. Про давні перські закони див.: Wiesehofer (2004, ч. І); про різні визначення єврейськості в період другого храму див.: S. Cohen (1998), Schwartz (2004) і нижче розділ 3.

16. Серед модерністів Giddens (1984) і Breuilly (1993) — найревніші виразники зв’язку між стандартизацією права в певній спільноті, громадянством і новітньою державою. Роль законотворчості релігійних інституцій діаспорних вірменів і євреїв обговорено у вид.: Armstrong (1982, розд. 7).

17. Про використання культурних ресурсів із боку інтелектуалів, див. зокрема: Kedourie (1971, вступ), Hobsbawm, Ranger (1983, вступ і розд. 7), а надто Brass (1991, розд. 2).

18. Про це див.: O’Brien (1988a), а про Французьку революцію — O’Brien (1988b). «Священні» виміри націй і націоналізму обговорено у вид.: A. D. Smith (2000b).

19. Про єгипетські міфи і релігію взагалі див.: David (1982), а про єгипетські міфи про створення див.: Oakes, Gahlin (2005, с. 300307); про японські міфи див.: Blacker (1984).

20. Про політичний міф узагалі див.: Tudor (1972) і Armstrong (1982, розд. 4-5). Міф про Ромула проаналізував Fraschetti (2005); міф про походження Афін див. у вид.: Е. Cohen (2000, розд. 4), у грецькому мистецтві: Robertson (1987, с. 175-176). Про навернення царя Тіридата у Вірменії див.: Redgate (2000, розд. 6); про навернення Хлодвіга див.: Е. James (1988, розд. 4); перекази про навернення Володимира див. у вид.: Milner-Gulland (1999, с. 9196). Відкриття заново в XIX ст. швейцарського міфу про заснування проаналізовано у вид.: Kreis (1991); про шотландську Арбротську декларацію 1320 р. див.: Duncan (1970) і Cowan (2003).

21. Див.: Connor (1994, розд. 8) і Horowitz (1985, розд. 1-2).

22. Див. зокрема: Novak (1995) і Nicholson (1988) про біблійний заповіт зі стародавнім Ізраїлем. Його наслідки для євреїв, які жили згодом, а також для інших ethnies обговорено у вид.: A. D. Smith (2003, розд. 3-4). Див. також спеціальний випуск вид.: Nations and Nationalism (1999).

23. Обговорення заснованих на заповіті міфів про обраність див. у вид.: O’Brien (1988a); також статті у вид.: Hutchinson, Lehmann (1994). Докладну та уїдливу розповідь про наслідки й результати життя відповідно до біблійного заповіту серед африканерів, ольстерських шотландців і євреїв-сіоністів в Ізраїлі див. у вид.: Akenson (1992).

24. Середньовічні християнські antemurale міфи про місіонерську обраність, надто в європейських вразливих зонах, обговорено у вид.: Armstrong (1982, розд. 3). Див. також: Housley (2000) і Nations and Nationalism (1999), надто статті Hastings; Templin. Див. також: A. D. Smith (1986, розд. 3; 2003, розд. 4, 6; 1999b) із приводу цього абзацу і наступного.

25. Див.: Grosby (1991, с. 240); також: Grosby (2002, с. 36). Про зв’язки між географією і націями див.: Hooson (1994).

26. Про священні території взагалі due.:Hastings (2003); про бачення Польщі як священної території див.: Kristof (1994).

27. Про належну Ашурбаніпалові бібліотеку вавилонських текстів, а також про його ностальгію за попередньою месопотамською культурою див.: Roux (1964, розд. 20-21); також: Oppenheim (1977). Ранню римську літературу і побожність обговорено у вид.: Wilkinson (1976, розд. 2). D. Levine (1974, розд. 7) описує спробу середньовічної «Соломонової» династії в Ефіопії відродити культуру стародавнього Аксумського царства. Про аналіз «золотих віків» та їхнє використання див.: A. D. Smith (1997).

28. Про грецьке націоналістичне еллінське бачення див. витончений аналіз у вид.: Kitromilides (1979). Єгипетський фараонівський рух дуже докладно обговорено у вид.: Gershoni, Jankowski (1987, розд. 7-8). Про інші міфи про «золоті віки» див. статті у вид.: Hosking, Schöpflin (1997), надто таких авторів, як N. Davies і Wilson.

29. Ідеал мучеництва у Вірменії в перші сторіччя після навернення до християнства обговорено у вступі Томсона до «Історії» Еліше: Thomson (1982); див. також гострий аналіз у вид.: Nersessiап (2001, розд. 2). Про голландське чуття національних страждань див.: Scham (1987, розд. 1-2). Жертву задля слави античного полісу уславлено в Симонідових епітафіях спартанцям, що загинули в битвах у Фермопільській ущелині й під Платеями, а передусім у Перикловій нагробній промові на честь афінян, які загинули першого року Пелопоннеської війни; див. про це: Е. Cohen (2000, розд. 4).

30. Про Пантеон і його використання див.: Ozouf (1998). Культ воєнного досвіду і зосередженість громадянської релігії націоналізму на масовій самопожертві та полеглих на війні чудово проаналізовано у вид.: Mosse (1990), для Німеччини: Mosse (1975, надто розд. 3); див. також зворушливу розповідь у вид.: /. Winter (1995, розд. 4).

31. Про властиву націям «доброту» див.: Anderson (1999).




Спільнота за стародавніх часів


1. Огляд етнічних спільнот на стародавньому Близькому Сході див. у вид.: Wiseman (1973), а про елліністичний період — Mendels (1992). Деякі питання, порушені в цьому розділі, я розглянув у вид.: A. D. Smith (2004, розд. 5).

2. Gellner (1983); також: Hobsbawm (1990, надто розд. 2); про категоричне відкидання будь-яких націй чи націоналізму до новітньої доби див.: Breuilly (1993; 2005а).

3. Цитовано у вид.: S. T. Smith (2003, с. 137 і passim), ретельному археологічному дослідженні відносин Єгипту з Нубією, яке спонукає до роздумів; див.: S. Jones (1997), де авторка подає свій підхід на основі культури до археології етнічної належності; також: Welsby, Anderson (2004, розд. 5).

4. Фараони Нового царства, звичайно, набули імперію в середині II тисячоліття до н. е., але, як і у випадку інших, пізніших імперій, це не перешкодило їм називати «чужоземцями» й зневажати уярмлене населення, а водночас асимілювати його, зокрема й нубійців, дехто з них став служити в єгипетських поліційних силах і навіть як солдати, які мали змогу стати вільними громадянами; див. про це: S. T. Smith (2003) і Hayes (1973).

5. Reade (1984, с. 23); про пропаганду ассирійського мистецтва див.: Reade (1979). Про вироби зі слонової кості з Німруда див.: Mallowan (1978).

6. Liverani (1979, с. 305; курсив автора. — Е. С.).

7. Про відносини між ассирійцями та іншими завойованими народами в цьому періоді див.: Tadmor (1997) і Liverani (1979); а загалом: Larsen (1979b) і статті у вид.: Larsen (1979a, ч. IV). На тих рельєфах і статуях, надто зображеннях царів, можна виразно добачити ассирійську ідеологію монархії та ієрархії; див.: І. Winter (1997). За ці та кілька інших посилань на стародавню Месопотамію я вдячний професорові Маркові Ґеллеру.

8. Nylander (1979, с. 374-375). Див. також: Wiesehofer (2004, с. 26).

9. Herodotus. Histories, I, 125, цитовано у вид.: Wiesehofer (2004, с. 35).

10. Див.: Barth (1969, вступ). Про відносини між Персією Ахеменідів та їхніми поневоленими народами див.: Wiesehofer (2004, розд. 2-3); Cook (1983, розд. 7-8); про персько-єврейські відносини див.: Widengren (1973).

11. Про шумерські реакції на ці напади і палке оплакування «Шумерської землі» див.: Pongratz-Leisten (1997). Про шумерську релігію див.: Jacobsen (1976); про відродження Ура за III династії див.: Roux (1964, розд. 10).

12. Millard (1973, с. 38); загалом про фінікійців див.: Moscati (1973).

13. Ap-Thomas (1973, с. 262). Слід нагадати, що переважна частина фінікійської літератури не збереглася. Про брак політичної єдності серед фінікійців, яка могла б дорівнятися до їхніх спільних культурних елементів, див.: Routledge (2003).

14. Про давні грецькі генеалогії і правила наступності на царському троні див. докладний аналіз у вид.: Finkelberg (2005, розд. 2-3). Використання етнічного походження «іонійськими» Афінами і «дорійською» Спартою в їхніх аргументах до і під час Пелопоннеської війни оцінено у вид.: Alty (1982).

15. Про розвиток панеллінських почуттів і стереотипів грецької свободи і перського рабства див.: Е. Hall (1992); також: Bacon (1961). Глибокий аналіз внутрішнього «сукупного» способу конструювання грецької ідентичності за архаїчної доби див. у вид.: J. Hall (1997).

16. Herodotus. Histories, VIII, 144.2, цитовано у вид.: J. Hall (1997, с. 44).

17. Про панеллінізм і його межі див.: Finley (1986, розд. 7) і статті у вид.: Fondation Hardt (1962).

18. З приводу тези про афінську «націю» див. цікавий аналіз у вид.; Е. Cohen (2000), хоча міра, якою культура Афін справді була своєрідна в широкій грецькій етнокультурній спільноті, підлягає сумнівам. Проте див. недавній переконливий аргумент на користь афінського національного існування, яке сприяло розвиткові широкого панеллінського чуття національної ідентичності і спиралося на нього, у вид.: Roshwald (2006, с. 22-30). Про афінський міф про «іонійське» походження див.: J. Hall (1997, розд. 3).

19. Про ці шумерські нарікання з «Весілля Марту» див.: Liverani (1973, с. 106). Найдокладніший культурний аналіз конструкції «аморитизму» та їхнього Бога див. у вид.: Веаиlіеи (2002).

20. Див.: Malamat (1973), де розглянуто різні арамейські племінні союзи.

21. Сефірську стелу з її згадками про «весь Арам» добре проаналізував Grosby (2002, розд. 5-6); див. також: Zadok (1991).

22. Tadmor (1991). Про тезу, що «весь Арам» у Сирії позначав народжувану національність, див.: Grosby (2002, розд. 5-6). Про можливість ассирійської «національної держави» див. нижче, а також прим. 34.

23. Див.: Grosby (2002, с. 123-125), де отак охарактеризовано Едом і його територію; також: Bartlett (1973).

24. Див.: Noth (1960) з приводу ідеї про єврейську амфіктіонію. Єврейські міфи про походження обговорено у вид.: Cazelles (1979). Про недавню врівноважену оцінку тернистої проблеми ізраїльського походження див.: Frendo (2004).

25. З приводу цієї оцінки див.: Eissfeldt (1975, с. 551-552). Нові дослідження зосереджуються на селянському або кочовому походженні Ізраїлю, про це див.: Ahlstrom (1986, розд. 2-3) і Dever (2003). Про провідне значення Ефраїма та Ісуса Навина див.: Cazelles (1979, с. 280-283), а про соціальне середовище стародавнього Близького Сходу див.: Zeitlin (1984).

26. Осії (13, 10-11), де пророк докоряє, але пор. сильні контраргументи у вид.: Таїтоп (1986, ч. І). Скептицизм із приводу існування (вже не кажучи про значення) єдиного царства можна знайти у вид.: Ahlstrom (1986, розд. 7) і, звичайно, в працях таких «ревізіоністів», як P. Davies (1992) і Finkelstein, Silberman (2001). Проте див. енергійну критику у вид.: Dever (2004).

27. Про перехід від усної до письмової культури серед еліт у Юдейському царстві VIII — VII ст. див. чудовий аналіз у вид.: Schniedewind (2005, розд. 5). Про редагування П’ятикнижжя див.: Friedman (1997); також: Emerton (2004), а також інші статті у вид.: Day (2004). Про заповітний ідеал див. докладний аналіз у вид.: Nicholson (1988).

28. Див.: Grosby (2002, с. 94-97). Про думку, що більшість географічних місцевостей, згаданих у П’ятикнижжі, можна найкраще приписати до періоду царя Йосії, див.: Finkelstein, Silberman (2001, розд. 10-11), цю думку твердо відкинув William Dever (2003).

29. Ackroyd (1979, с. 339). Див. також: Ahlstrom (1986, розд. 7).

30. Про політичні символи єврейського «націоналізму» див.: Mendels (1992), що відрізняє їх від сучасних національних символів. Ступінь, спосіб і масштаб засвоєння з боку євреїв навколишнього елліністичного матеріалу і літературної культури ретельно оцінив L. Levine (1998). Про ідеологічну систему більшості палестинських євреїв наприкінці періоду другого храму див. глибокий аналіз у вид.: Schwart (2004). Див. також: Roshwald (2006, розд. 1) і Godblatt (2006).

31. Про греків див.: J. Hall (1997), а про мікенську і гомерівську епохи — Finkelberg (2005); також: Finley (1986, розд. 7). Про євреїв див. особливо статті у вид.: Day (2004); також: Schniedewind (2005).

32. Див.: Kumar (2006), де є порівняння французької і британської імперських націй та їхніх націоналізмів.

33. Див.: Oppenheim (1977, с. III); також: Brinkman (1979); про монументальне мистецтво Ассирійської монархії див.:Reade (1979) та І. Winter (1997).

34. Про його тезу див.: Parpola (2004), проте пор.: Machinist (1997) і Liverani (1979).

35. Про ностальгію за легітимацією див.: Wiesehofer (2004).

36. «Оповідь Синухе» цитовано у вид.: Grosby (2002, с. 31-32), Pritchard (1975, с. 5-11), Trigger та ін. (1983, с. 316-317), де поєднання єгипетської культурної вищості та асиміляції чужинців підкреслене для пізнього періоду і за доби перського врядування докладними свідченнями Геродота.

37. Kemp (1983, с. 71-73), Routledge (2003) пишуть про здатність індивіда ввійти до еліти, натомість Beyer (1959) наголошує на соціальному та освітньому поділі між аристократичними і священицькими родинами і рештою населення в Стародавньому світі.

38. Числа (34). Про територіальний вимір юдаїзму див.: W. D. Davies (1982). Про освячення Обіцяного Краю див.: Zeitlin (1984, с. 171).

39. Див.: Ackroyd (1979). Про реформи Йосії див.: Schniedewind (2005, розд. 6) і Friedman (1997, розд. 5). Загалом див.: Roshwald (2006, с. 14-22).

40. Про зелотів див.: Brandon (1967, розд. 2), проте пор. критику у вид.: Zeitlin (1988, розд. 2, 10). Про римсько-єврейські війни див.: М. Aberbach (1966) і Mendels (1992). Глибоке дослідження різних способів визначення єврейськості в тому періоді див. у вид.: S. Cohen (1998).




Ієрархічні нації


1. Про походження середньовічних ісламських і християнських концепцій урядування зі стародавнього Близького Сходу писав Armstrong (1982, розд. 5). Про єгипетські концепції див.: Trigger et al. (1983); про месопотамські ідеї див.: Frankfort (1948).

2. Про ассирійське поєднання ієрархії та етнічної належності див. посилання на Liverani (1979) і Parpola (2004) вище в розд. 3. Про питання неперервності між стародавніми і сучасними ассирійцями див.: Odisho (2001).

3. Вірменський варіант заснованої на заповіті публічної культури, поширюваної через Вірменську святу апостольську церкву, обговорено у вид.: Garsoian (1999, розд. 12) і Nersessian (2001). Про давню Вірменію взагалі див.: Redgate (2000), а про давню вірменську християнську концепцію та історію мучеництва у війнах проти сасанідського Ірану див.: Thomson (1982).

4. Біблійний заповіт досліджено у вид.: Novak (1995), A. D. Smith (2003, розд. 3) і Walzer (1984), що розглядає його як джерело натхнення для Англійської і Американської революцій. Див. також: Roschwald (2006, розд. 4).

5. Ефіопську династію «Соломонідів» і міф про перенесення ковчега заповіту з Єрусалима до Аксума, поданий у "Kebra-Negast" («Книзі царів») описано й проаналізовано у вид.: D. Levine (1974, розд. 7) та Ullendorff (1988). Див. також: Henze (2000, с. 56-72).

6. Про грецький поліс див.: Andrewes (1971) і A. H. Jones (1978); про грецькі свята і громадянську релігію див.: Cartledge (1987).

7. Див.: Ogilvie (1976) про давню історію Риму; також: Fraschetti (2005). Про експансію Риму в Італії див.: Grimal (1968, с. 84-123). Його зіткнення з Magna Graecia і вплив грецької культури на римську ідентичність проаналізовано у вид.: Gruen (1994).

8. Про поетів за доби Августа див.: Wilkinson (1976, розд. 5) і Highet (1959). Ту саму республіканську ностальгію можна помітити в «Історіях», «Анналах» і «Германії» Тацита, про що див.: Martin (1989).

9. Про італійські комуни та відродження в них римських політичних форм див.: Waley (1969) і Martines (2002).

10. Про людей Великої синагоги та фарисеїв у перській, а потім Птолемеєвій провінції Ягуд (Юдеї) див.: І. Finkelstein (1989); про повстання і царство Хасмонеїв див.: Goldstein (1989). Глибокий аналіз системи вірувань більшості євреїв Палестини в періоді другого храму див. у вид.: Schwartz (2004, с. 49-74).

11. Hastings (1997, с. 186) теж стверджував, що християнство, зокрема Старий Заповіт і його тексти, містило в собі й поширювало майже монолітний образ нації, тим паче, що в Новому Заповіті бракувало політичної моделі. Слід додати, що у свої перші дні християнство, здається, цінувало заснований на заповіті ідеал нації, натомість згодом, ставши офіційною релігією Римської імперії, воно надавало більшої уваги ієрархічній моделі, яку пропонував старозаповітний ідеал священної монархії.

12. Про ці перші швейцарські міжкантонні присяги див.: Іт Hof (1991, розд. 1) і Zimmer (2003, розд. 1).

13. Wiesehofer (2004, с. 165); там само, с. 171, про напис Шапура.

14. Про реформи Хосрова див.: Frye (1966, с. 259, 261). Про цикли легенд див.: Cambridge History of Iran (1983. — T. 3. — Ч. І. — С. 359 і д.) і Wiesehofer (2004, с. 224-225).

15. Про реформи Картіра див.: Wiesehofer (2004, с. 200), а про дальший розвиток у середньовічному Ірані див.: Frye (1978).

16. Про самовизначення візантійців див.: Mango (1980, с. 6, 27-31, 218-220); також Hupchik (2002, с. 26-28).

17. Vasiliev (1958, с. 562). Про можливість «передчасного націоналізму» в пізній Візантії після відновлення імперії за Палеологів 1261 р. див.: Armstrong (1982, с. 178-181, 216-217). Але це твердження загалом відкидають історики Греції, як-от Kitromilides (1989) і Roudometof (1998).

18. Цитату з «Повісті минулих літ» див. у вид.: Milner-Guland (1999, с. 149). Дедалі сильніші візантійські тенденції московського самодержавства, надто за Івана III, охарактеризовано у вид.: Grumтеу (1987, с. 132-134); див. також: Franklin (2002). Про самодержавство Івана IV див.: Pavlov, Perrie (2003).

19. Див.: Grummey (1987, с. 127-139). Про Філофея, що написав листа зі Пскова, див.: Zernov (1978, с. 49); але пор. скептичні коментарі у вид.: Franklin (2002, надто с. 191-192).

20. Про обидва міфи — царський і етнічний російський — див.: Cherniavsky (1975) і Hosking (1997, 47-56).

21. Про давні російські міфи і легенди див.: Hubbs (1993); також: Franklin (2002). Пізніше піднесення російських етнокраєвидів і національної ідентичності обговорено у вид.: Ely (2002).

22. Про протиставлення між вестернізаційною царською двірською культурою і народною етнічною російською культурою див.: Hosking (1993).

23. Див.: Geary (2001). Хоча конструктивістська інтерпретація Пері дуже добре пасує до мінливих умов пізньої Римської імперії та періоду після її розпаду. Він, здається, надто серйозно ставиться до тенденції деяких націоналізмів шукати походження «своїх» націй у цьому періоді й наступних «темних віках», а тому оминає пізніші періоди, починаючи від X ст., коли в середньовічній Західній Європі вже можна розрізняти контури національного поділу, якщо не національних ідентичностей, — або знань, за словами Вокера Конора, не того, ким ми є, а ким ми не є. Пері, крім того, применшує значення майже повсюдної наявності «етнічних лінз» у багатьох періодах і в багатьох місцевостях, а також конкретних етнічних моделей соціальної організації, починаючи від Старого Заповіту й Геродота й закінчуючи постколоніалізмом і посткомунізмом.

24. Див.: Reynolds (1984, с. 250-251; 1983); пор. більш традиційну інтерпретацію у вид.: Seton-Watson (1977, с. 15).

25. Див.: Reynolds (2005); пор. модерністську позицію Breuilly (2005b).

26. Див.: Hastings (1977, розд. 2); також: Wormald (2005).

27. Kumar (2003, с. 42-43, 47-48); пор. думки Susan Reynolds, Robert Colls, Anthony D. Smith у дискусії з Krishan Kumar, опублікованій у вид.: Nations and Nationalism (2007).

28. Див.: Wormald (2005, надто с. 117-118) і Foot (2005). Про деякі заперечення див.: Breuilly (2005b, надто с. 73-74) і Kumar (2003, с. 41-48). Див. також статті у вид.: Smyth (2002a), надто Smyth (2002b) і Reuter (2002). Про англосаксонську міграцію, ідентичність та літературу див.: Howe (1989).

29. Див.: Kumar (2003, с. 49-53); Gillingham (1995);про англо-ірландські відносини в середні віки див.: Lydon (1995). Про англосаксонські і норманські етнічні міфи див.: MacDougall (1982) і Mason (1983).

30. R. Davies (2000, с. 106); див. також: Gillingham (1992) і Frame (2005).

31. Див.:Кпарр (2004, с. 144-145); див. maкoж: Galloway (2004, c. 41-95).

32. Kumar (2003, с. 58); див.: Clanchy (1998, с. 173-175) і Кеепеу (1972). Про натхнений Біблією Шекспірів портрет Генріха V див.: S. Marx (2000, розд. 3).

33. Див.: Housley (2000, с. 237, 238-239).

34. Див.: Веаипе (1985, с. 287) і Strayer (1971, розд. 17-18).

35. Про текст написаного у VIII ст. прологу до Салічної правди див.: Е. James (1988, с. 236). Див. також: Citron (1989, с. 114-117).

36. Про цей розвиток див. :Strayer( 1971, розд. 17-18); також: Веаипе (1991, с. 173).

37. Strayer (1971, с. 302).

38. Про де Соквіля див.: Веаипе (1991, с. 176); про Ногаре див.: Strayer (1971, с. 309, 311). Про цитату з папської булли "Rex Glorie", поданої в збірнику "Registrum dementis Papae". — Рим, 1882-1892. — № 7501, див.: Strayer (1971, с. 312-313).

39. Веаипе (1991, с. 192), чиєму авторитетному аналізові я дуже завдячую цей і наступний абзаци. Про Шастелена теж див.: Веаипе (1991, с. 180).

40. Див.: Веаипе (1991, с. 285), де подано цей аналіз і цитати канцлера Франції (там само, с. 296), "Doctrinal de Noblesse" (там само, с. 305) і молитву за Жана де Бея (там само, с. 308). Див. також короткі коментарі у вид.: Potter (2003, с. 3-5).

41. Про королівську публічну культуру див.: he Goff (1998).

42. Cowan (2003, с. 42). За це посилання я вдячний доктору Ацуко Ічіо.

43. Webster (1997, с. 85-89). Про Арбротську декларацію див.: Duncan (1970).

44. Webster (1997, с. 89). Див. про це: Ichijo (2002). Надто слушні ці слова про повстання і боротьбу Вільяма Волеса. Про розвиток національної ідентичності в середньовічному Уельсі див.: Richter (2002).

45. Cowan (2003, с. 57-58).

46. Kumar (2003, с. 80-81). Те, що багато шотландців англізувались, навряд чи позбавляє сили їхні національні почуття. Це твердження слушне і про еліти в Латинській Америці, Америці, значній частині Африки та Індії. Цей факт аж ніяк не перешкоджає нам інтерпретувати їхні рухи за відокремлення або рухи опору як приклади націоналізму.

47. Webster (1997, розд. 5; 1998). Можна зробити цікаве порівняння з ранньою вірменською історіографією, яка теж окреслювала чуття вірменської національної ідентичності, хоча тут вона була пов’язана зі Старим Заповітом і апостольським християнством та інтерпретувалась крізь їхню лінзу; див.: Garsoian (1999, розд. 12) і Atiyah (1968).




Нації, засновані на заповіті


1. Див.: Kedourie (1960, розд. 2-3); Gellner (1964, розд. 7); Hobsbawm (1990, с. 10).

2. Gellner (1983, с. 91, прим. 1); Hobsbawm (1990, с. 75).

3. Scales (2005, с. 172); Scales (2000). Про трохи пізніший період див.: Poliakow (1975, с. 77-78).

4. Housley (2000, с. 240); див. також: Zacek (1969, с. 171-174). Хоча чеська мова процвітала, а антинімецькі почуття переважали, зародкової національної свідомості було не досить, щоб пов’язати аристократів із ремісниками або примирити утраквістів і таборитів гуситського руху в подіях, що, власне, були релігійною революцією.

5. Див.: N. Davies (1979, т. І. розд. 6); Petrovich (1980). Knoll (1983) стверджує, що в XV ст. серед еліти було дуже поширене чуття польської національної ідентичності.

6. Див.: Llobera (1994, с. 79-80) і Linehan( 1982).

7. Див.: Housley (2000) і Llobera (1994), на чиї праці я спираюся. Але пор.: A. Marx (2003), де подано думку, що «винятковий націоналізм» Іспанії в XVI ст. створив відносно однорідну націю.

8. Stergios (2006) зосереджується переважно на XV-XVI ст. Про раніший період і не менш негативний погляд на існування італійських національних почуттів див.: Hankey (2002).

9. Llobera (1994, с. 68-70) і Toftgaard (2005, с. 62-65, 176).

10. Toftgaard (2005, c. 96). Я вдячний докторові Тофтґарду, що дозволив мені процитувати свою докторську дисертацію, в якій він порівнює мову і національну ідентичність у середньовічних та ренесансних Італії і Франції.

11. Toftgaard (2005, с. 23, 140-143, 278-280); пор.: Напкеу (2002). Про пізніше національне використання цих «культурних матеріалів» див.: Doumanis (2001, розд. 1).

12. Див.: Веаипе (1991, надто с. 296) і Toftgaard (2005, с. 180-200). Див. також: Llobera (1994, с. 55-56).

13. Toftgaard (2005, с. 65-72, 210-238); Rickard (1974, с. 87-94).

14. Llobera (1994, с. 39), цитуючи ранню статю Кона про англійський націоналізм XVII ст.: Kohn (1940, с. 70).

15. Greenfeld (1992, розд. 1). Критику тези Ґрінфельд про англійський націоналізм XVI ст. див. у вид.: Kumar (2003, с. 90-103). Цікава річ, Кумар прихильніше ставиться до аргументів Кона про англійський націоналізм XVII ст.

16. Marcu (1976), але пор.: Breuilly (1993, вступ).

17. Обидві цитати з вид.: Mundy, Woody (1961, с. 344) подано у вид.: Toftgaard (2005, с. 60-61); див. також: Loomis (1939), що стверджує: термін natio означав і територіальну, і об’єднану мовою та походженням спільноту, а церкви тієї доби ставали дедалі «національніші».

18. Про цю фрагментацію див.: Keen (1973, розд. 19) і Perkins (2005).

19. Див.: A. Marx (2003); крім того, про війну й національні держави в Європі на початку новітньої доби див.: Howard (1976) і Tilly (1975, вступ і статтю Finer).

20. Див.: Llobera (1994, с. 78-80); також: Linehan (1982). Про переслідування єретиків, прокажених і євреїв у середні віки див.: Moore (1987).

21. A. Marx (2003, с. 6); також: Tilly (1975, вступ). Докладну критику тверджень Маркса див. у вид.: A D. Smith (2005).

22. Kedourie (1971, вступ); пор.: A. D. Smith (1979, розд. 2). Про християнство і простонародні мови див.: Hastings (1997).

23. Про Реформацію як загальноєвропейський рух див. авторитетну працю MacCulloch (2004). Про культуру Реформації див.: Rublack (2005); див. також давнішу історичну розповідь Green (1964). Про вплив гебрайської Біблії на англійську літературу і національне самосприйняття англійців див.: D. Aberbach (2005).

24. Schama (1987, с. 94-95, курсив автора. — Е.С.) — і досі найяскравіша й найповніша розповідь про голландську культуру XVII ст.

25. Walzer (1984) розкриває подвійну обіцянку Всемогутнього: безумовне визволення дітей Ізраїлю з Єгипту і зумовлене досягнення Обіцяного Краю тільки для тих, хто приймає й виконує норми Господньої Тори, а також пише про її подальше використання як джерела натхнення для Англійської й Американської революцій.

26. Nicholson (1988) обговорює різні тексти заповіту в П’ятикнижжі, натомість Novak (1995) і Sacks (2002) дивляться ширше, оцінюючи рабинські та моральні аспекти.

27. MacCulloch (2004.C. 106-115; про заповіт: с. 178-179); Green (1964, розд. 10).

28. MacCulloch (2004, с. 178-179, 243-244).

29. Williamson (1979, с. 4).

30. Цитовано у вид.: Mackie (1976, с. 206); див. також: Williamson (1979, розд. 3).

31. Цитовано у вид.: Mackie (1976, с. 212-213); див. також: Kidd (1993, с. 23-24).

32. Цитовано у вид.: Williamson (1979, с. 5); цитату з анонімної англійської брошури 1554 р. див. у вид.: Loades (1982, с. 304).

33. MacCulloch (2004, с. 285) і Haller (1963). Loades (1992, с. 313) теж наголошує на англійських аспектах того, що завдяки низці розширених видань стало апологією англійських мучеників, і наголошує на важливості для Фокса Англії як для обраної нації.

34. Ці та інші цитати про англійську обраність див. у вид.: Hill (1994, с. 267); див. також: D. Aberbach (2005).

35. Fletcher (1982, с. 315-316).

36. Цитовано у вид.: Greenfeld (1992, с. 75). Цитату зі звернення Кромвеля до парламенту див. у вид.: Kohn (1944, с. 176); про Біблію, яку брали з собою в битву солдати Кромвеля, див. дозволений цензурою документ 1643 р. у вид.: Calamy (1997).

37. John Milton. Areopagitica. — IV. — С. 339-340, цитовано у вид.: Greenfeld (1992, с.76).

38. John Milton. Prose Works. — T. III. — London: Bell, 1884-1889. — C. 315, цитовано у вид.: Kohn (1944, с.171). Kumar (2003, с. 103-115) заперечує ступінь націоналізму (на відміну від національних почуттів) у таких пуритан, як Мільтон, Кромвель, Бакстер і Вільям Кларк; передусім вони були палкими пан’європейськими пуританами, які воювали з Антихристом. Проте він теж визнає національний, якщо не націоналістичний, дух їхніх промов і творів.

39. Про biddagsbrieven див.: Gorski (2000, с. 1441-1442).

40. Див.: Gorski (2000, с. 1442). Це один з доказів у його аргументі на користь «антимодерністського» нового датування зародків націоналізму — за ціле століття до Французької революції. Але теоретична частина його статті, здається, утверджує «постмодерністський» підхід, який суперечить історичним доказам, які він подав.

41. Joost von Vondel. Passcha. — C. 58, цитовано у вид.: Schama (1987, с. 113).

42. Schama (1987, с. 106-117) подає яскраву розповідь про контекст біблійного мистецтва тодішньої доби. Див. також: Westermann (2004, розд. 5) про мистецтво голландської політичної ідентичності.

43. Молитву Gedenck-Glanck цитовано у вид.: Schama (1987, с. 98).

44. Про кальвіністську програму див.: MacCulloch (2004, с. 367-378) і Gorski (2000, с. 1446-1447).

45. Про ольстерських шотландців див.: Akenson (1992); про африканерів див.: Gauthen (1997, с. 107-131); про Угорщину див.: Graeme Murdock. Magyar Judah: Constructing a New Canaan in Eastern Europe, цитовано у вид.: Swanson (2000, c. 263-274). Короткий огляд перших американських протестантських колоній див. серед іншого у вид.: MacCulloch (2004, с. 533-545). Про французькі релігійні війни див.: Briggs (1998, с. 10-32); також див.: MacCulloch (2004, с. 306-309, 337-340, 471-475).

46. Про Данію і Реформацію див.: Jesperson (2004, розд. 5); про Швецію в цьому періоді див.: Scott (1977, о. 124-130, 153-156).

47. Jesperson (2004, розд. 2); див. також: Ostergard (1996); Strath (1994).

48. Класичну розповідь про цю боротьбу див. у вид.: Parker (1985); також: MacCulloch (204, с. 367-378).

49. Parker (1985, с. 57-63).

50. Ihalainen (2005).




Республіканські нації


1. Див.: Schama (1989, с. 507-511); також: Gobban (1963, т. 1, ч.2).

2. Schama (1989, с. 389). Про «Гораціїв» Давида див. серед іншого: Brookner (1980, розд. 5); також: Rosenblum (1967, розд. 2).

3. Rosenblum (1961); про Фюслі див.: Antal (1956, с. 71-74). Про інші зображення присяги на луці Рютлі див.: Jacob Kreis. Schweiz: Nationalpedagogik in Wort und Bild, цитовано у вид.: Flacke (1998, c. 446-475, надто с. 457-460). Про інші церемонії присяги в давнину, зокрема на картинах Бофора (1771 р.) і Карафа (1794 р.) див.: Detroit (1974).

4. O’Brien (1988b); Я. М. Jones (1974, розд. 10-11); Gobban (1963, т. 1, ч.2).

5. Див.: Kedourie (1960, розд. 2-3); про Гердера див.: Berlin (1976), а про романтизм узагалі див.: Berlin (1999).

6. J.-J. Rousseau. Considerations sur le Gouvernement de Pologne, 1772, перекладено у вид.: Watkins (1953, с. 178); див. також: J.-J. Rousseau. Du Contrat Social. — IV. — VIII, теж у вид.: Watkins (1953, c. 147-148).

7. Про революційні fêtes див.: Kennedy (1989, c. 300-308) і Herbert (1972). Про борги перед патріотизмом міста-держави див.: Міnogue (1976); про численні заклики критиків культури і авторів, що писали про мистецтво, повернутися до героїчної античності, див.: Leith (1965) і Rosenblum (1967).

8. Див.: Martines (2002, розд. 11); про Флоренцію див. оцінку Брюкера тези Ганса Барона про гуманістичний поворот у флорентійській політиці у вид.: Brucker (1969, с. 230-240).

9. Zimmer (2003, с. 19, прим. 10). Про швейцарських реформаторів див.: MacCulloch (2004, с. 174-179). Про використання батавського міфу про походження голландців див.: Gorski (2000), а про вплив на голландських художників, відчутний зокрема на полотні Рембрандта «Змова Клавдія Цивіла», намальованому для Амстердамської ратуші, див.: Westermann (2004, с. 99-101) і Rosenberg (1968, с. 287-292).

10. Ihalainen (2005, надто розд. 2) вичерпно документує важливість аналогії зі стародавнім Ізраїлем в офіційних церемоніях і риториці у Швеції, Голландії та Англії наприкінці XVII та у XVIII ст., а також її частковий та нерівномірний занепад у середині XVIII ст. через початок формування моделі античного патріотизму, надто в Англії. Про піднесення «наукової держави» див.: A. D. Smith (1983, розд. 10). Про передачу античної спадщини див.: Bolgar (1954).

11. Див.: Bell (2001, с. 39), де процитовано працю: J.-J. Rousseau. Considerations sur le Gouvernement de Pologne, 1772, а також у вид.: Watkins (1953, c. 163).

12. Див.: Bell (2001, розд. 1), де подано цікавий і глибокий аналіз, хоча тільки еліта могла виразити ці нові ідеї. Про релігійні війни й тогочасну реакцію див.: MacCulloch (2004, с. 469-474). Про місце католицької та інших релігій до і під час революції див.: Aston (2000).

13. На масовій освіті наголошував Gellner (1973; 1983) у своїй теорії націоналізму. Про французький республіканський націоналізм див.: Prost (2002, розд. 3).

14. Див.: Viroli (1995); Connor (1994, надто розд. 4, 8; 2004); Hroch (1985) про триетапний перехід до етнічного націоналізму. Про данські патріотичні товариства XVIII ст. див.: Engelhardt (2007).

15. Див. згадану у вступі дискусію між Вокером Конором і Ентоні Д. Смітом у вид.: Guibernau, Hutchinson (2004). Про бездержавні нації, члени яких можуть відчувати подвійну відданість, див.: Guibernau (1999). Про басків і каталонців див.: Conversi (1997).

16. Про дискусію між «франками» і «галлами» див.: Ротіап (1997) і Poliakov (1975, розд. 1). Про мову політики якобінців див.: Lartichaux (1977).

17. Renan (1882), перекладено у вид.: Bhabha (1990); про середньовічні італійські міста-держави та ідентичності див.: Hankey (2002). Про античні Афіни див.: Е. Cohen (2000).

18. Цитовано у вид.: Bell (2001, с. 38). Про священний символізм націоналістичних рухів див.: Breuilly (1993, с. 64-68), Kedourie (1971, вступ) і A. D. Smith (2000b, 2003, розд. 2). Roschwald (2006, розд. 4) вбачає в революційній спадщині заперечувану традицію заповіту.

19. Див.: O’Brien (1988b) про експорт революційного французького націоналізму. Уявлення про національний «геній» і «характер» висвітлено у вид.: Perkins (1999) і Kemilainen (1964).

20. Про канон видатних людей у Франції і французьку мову див.: Bell (2001, розд. 4, 6), а про англійське національне літературне відродження у XVIII ст. див.: Newman (1987). Загальні тенденції зростання національного читацького загалу див. у вид.: Anderson (1991, розд. 2-3, 5); про роль мови в національній ідентичності див.: Edwards (1985, розд. 2); у Франції див.: Lartichaux (1977).

21. Про французьких євреїв під час революції й за Наполеона див.: Benbassa (1999, розд. 6-7) і Vital (1990, розд. 1).

22. Про білу англосаксонську основу американської нації див.: Kaufmann (2002) і Huntington (2004); про домінування й занепад білих англосаксонців-протестантів див.: Kaufmann (2004b). Про етнічні зміни в США див.: Gans (1979). Про етнічні виміри «громадянських» націоналізмів див.: Yack (1999).

23. Доромантичну ідеалізацію природи добре проаналізував Charlton (1984). Про краєвиди і спогади див. чудове вид.: Schama (1995); про краєвиди і національну ідентичність у Швейцарії та Канаді див. чудовий аналіз у вид.: Kaufmann, Zimmer (1998).

24. Про освячення території і конфлікти, що стали його наслідком, див.: A. D. Smith (1999b). Про деякі конкретні дослідження зв’язків між територією і національною ідентичністю див.: Hooson (1994).

25. Про вшанування полеглих узагалі див. плідну працю Mosse (1990; 1994) і статті у вид.: Gillis (1994). Про канон полеглих героїв, надто у Франції, див.: Bell (2001, розд. 4) і Detroit (1974).

26. Культ славетних полеглих обговорено у вид.: J. Winter (1995, розд. 4) і A. D. Smith (2003, розд. 9), а надто Mosse (1990) і Prost (1998; 2002, розд. 1).

27. Про схильність націоналізму до рефлексій див.: ВгеиШу (1993, с. 64-68). Коли почався освітній рух Ґрундтвіґа, Данія припинила бути абсолютною монархією і набувала громадянського характеру, хоча не республіканського за формою; про це див.: Jesperson (2004, розд. 5). Про слов’янофільську концепцію див.: Hosking (1997, с. 271-275).

28. Про цю концепцію нації та її характер див.: Anderson (1991; 1999). Про золоті віки й місії див.: A. D. Smith (1997; 2003, розд. 5, 7).

29. Про німецькі свята й пам’ятники див.: Mosse (1975, розд. 3). Про скульптурні зображення і святкування в Англії, Німеччині та США див.: Hobsbawm (1983, розд. 7). Культ полеглого солдата та його роль в американській національній ідентичності обговорено у вид.: Grant (2005); про національні пам’ятники взагалі див.: Michalski (1998).

30. Цитовано у вид.: Cobban (1963, т. 1, с. 165, курсив автора. — Е. С.).

31. Цитовано у вид.: Scurr (2006, с. 214).

32. Опис цього святкування див. у вид.: Schama (1989, с. 831-836). Про революцію і релігію див.: Aston (2000, ч. 3).

33. Республіканський устрій у Франції та його символи обговорено у вид.: Prost (2002), Pilbeam (1995, розд. \), Gildea (1994), а з Англією і Норвегією порівняв Elgenius (2005).

34. Цитовано у вид.: Roudometof (2001, с. 63).

35. Див.: Kitromilides (1989), де йдеться про недавнє народження уявлення про грецьку націю; про грецьку православну церкву див.: Frazee (1969).

36. Про програму Ататюрка див.: Poulton (1997) i Lewis (1968, розд. 10); див. також «етносимволічну» інтерпретацію турецького націоналізму у вид.: Canefe (2005), а більш «постмодерністьску» інтерпретацію турецького республіканського погляду на історію у вид.: Cinar (2005).

37. Див.: Hodgkin (1964) про вплив Руссо; також: Geiss (1974).

38. Див.: Viroli (1995); Herbert (1972, с. 39).

39. Про це див.: Chatterjee (1986).




Альтернативні долі


1. Цитовано у вид.: Roudometof (2001, с. 63). Класичну розповідь про боротьбу греків за незалежність і сучасну Грецію див. у вид.: Dakin (1972), Campbell, Sherrard (1968). Про ідеологічні аспекти республіканських поглядів і націоналізму див.: Kitromilides (1979; 2006), хоча сумнівно, чи можна раціонально розмежувати республіканський патріотизм і націоналізм.

2. Про цей розкол і траєкторію див.: Roudometof (1998) і Campbell, Sherrard (1968, розд. 1).

3. Про апокаліптичну традицію та її вплив на грецький націоналізм див.: Hatzopoulos (2005). Про роль православ’я див.: Roudometof (2001, с. 52-56), а про розвиток можливої еллінської свідомості серед пізньовізантійських еліт див.: Armstrong (1982, с. 178-181).

4. Про православ’я і філетизм у контексті нової грецької національної держави див.: Kitromilides (1989); про становище православної церкви в Греції див.: Frazee (1969).

5. Про Спиридона Замбеліуса і Константіноса Папарігопулоса див.: Roudometof (2001, с. 108-110), а про зв’язки з грецькою православною традицією в Папарігопулоса, незважаючи на те, що його концепція нова, див.: Kitromilides (1998). Про Megale Idea та її наслідки див.: Koliopoulos, Veremis (2004, розд. 12, 14).

6. Див. надто: Pilbeam (1995); також: Prost (2002).

7. Див.: Gallant (2001, розд. 4) і Koliopoulos, Veremis (2004, с. 228-235).

8. Про ідеологію слов’янофілів див.: Thaden (1964); про фараонівський рух у Єгипті на початку XX ст. див.: Gershoni, Jankowski (1987, розд. 7-8); про французькі конфлікти в XIX ст. див.: Gildea (1994) і Pilbeam (1995, надто розд. 5-6, 10). Розвиток, характер та ідеали індуського націоналізму в Індії проаналізовано у вид.: Bhatt (2001) і великому дослідженні Jaffrelot (1996) про політику індуського націоналізму.

9. Щодо сучасного «міфу» про походження греків від античних греків див.: Just (1989); про потребу греків сформулювати національну «міссію» перед лицем належної Якобу Фалмераєру «слов’янської» інтерпретації походження сучасних греків, опублікованої 1830 p.; див.: Roudometof (2001, с. 106-107).

10. Резюме недавнього дослідження про походження та історичний розвиток швейцарців див. у вид.: Zimmer (2003, розд. 1); про ранні присяги див.: lm Hoff (1991, розд. 1). Конфліктні течії швейцарської історіографії кінця XIX ст. обговорено у вид.: Zimmer (2000).

11. Про святкування 1891 р. див.: Kreis (1991). Про сучасну Швейцарію та її ідентичності, які накладаються одна на одну, див.: Steinberg (1976).

12. Про розвиток сучасної Японії від періоду Токугава та її міфи про походження див.: Lehmann (1982, надто с. 133-135) і Oguma (2002); про культ полеглих на війні у храмі Ясукіні див.: Harootunian (1999).

13. Про романтизм у Японії див.: Doak (1997). Сучасні теорії походження Японії та її начебто однорідність критично проаналізовано у вид.: Oguma (2002). Див. глибоке дослідження повоєнної японської «жертви»: Shiiyama (2005).

14. Про протестантську культуру і місію Англії і Британії у XVIII — на початку XIX ст. див. зокрема: Clark (2000) і Colley (1992, розд. 1).

15. Про британську протестантську традицію див.: Clark (2000); про англійську (радше ніж британську) культурну та політичну винятковість див.: A. D. Smith (2006).

16. Про Ольстер і Південну Африку див.: Akenson (1992); про святкування африканерів див.: Templin (1999) і Thompson (1985).

17. Процеси, пов’язані з розвитком американської нації, охарактеризовано у вид.: Kaufmann (2002); про американську переконаність у протестантській долі та національній обраності див.: Tuveson (1968), Huntington (2004, розд. 3-5) і Roshwald (2006, розд. 4).

18. Про цю місіонерську позицію див.: Gauthen (2004). Дух заповіту в американському баченні своєї унікальної дикої природи і в американському пейзажному живописі таких художників, як Коул, Черч і Бірштадт, описано і чудово проілюстровано в новаторській історії й каталозі: Wilton, Barringer (2002).

19. Про ранні сіоністські ідеології див. чудове дослідження Shimoni (1995); про їхні релігійні виміри див.:Mendes-Flohr (1994), а надто Luz (1988).

20. Про етнонаціоналістичну основу сіоністського соціалізму див.: Sternhell (1999). Shafir (1989) аналізує складне питання про використання першими сіоністами арабської праці.

21. Про французький «шестикутник» див.: Е. Weber (1991, розд. 3). Нові концепції нації, громадськості і суспільства обговорено у вид.: Bell (2001, розд. 1). Про присяги і церемонії революції див. вище розділ 6, прим. 1, 2.

22. Про суперечки з приводу допуску до Пантеону див.: Ozouf( 1998). Культ святої Жанни у Франції наприкінці XIX ст. обговорено у вид.: Gildea (1994, с. 154-165), а її образи у вид.: Warner (1983). Цікавий аналіз унікального святкового вшанування La Pucelle, Орлеанської діви, див. у вид.: Prost (2002, розд. 7).

23. Про розвиток німецької національної ідентичності наприкінці XVIII — в XIX ст. див.: H. James (2000) і Blackbourn (2003). Див. також: Kohn (1967, ч. 2).

24. Літературний рух volkisch обговорено у вид.: Mosse (1964). Про німецьку публічну скульптуру див.: Mosse (1975); про культ Дюрера в XIX ст. див.: Kuhlemann (2002). Теорії Ваґнера та їхнє німецьке романтично-філософське середовище розглянуто в суперечливому аналізі Rose (1996).

25. Див.: Bracher (1973); про Гітлерів міф див.: Kershaw (1989). Про нацизм як світську релігію див.: Burleigh (2001). Про відносини нацизму і націоналізму див.: A. D. Smith (1979, розд. 3).

26. Про Східну Німеччину див.: Staab (1998). Про деякі проблеми сучасної німецької національної ідентичності див.: Fulbrook (1997).

27. Про розкол і старовірів див.: Hosking (1997, с. 64-74).

28. Про історію СССР див.: Hosking (1985). Про пам’ятники і ритуали Великої Вітчизняної війни див.: Merridale (2001). Образ Сталіна в порівнянні з образом Івана Грозного проаналізував Perrie (1998); про російський націоналізм за доби повоєнного совєтського комунізму див.: Dunlop (1985).

29. Про турецьку революцію див.: Poulton (1997); про отуречення Османської імперії після 1914 р. див.: Ulker (2005). Альтернативні долі і золоті віки світської турецької та ісламсько-османської турецької етноісторій цікаво проаналізовано у вид.: Cinar (2005, розд. 4.).

30. Про європейський вплив зокрема в Західній Африці див.: July (1967) i Geiss(1974).

31. Про деякі релігійні та культурні причини Іранської революції див. :Keddie (1981).

32. Про буддійську основу бірманського соціалізму див.: Sarkisyanz (1964); про Таїланд і його традиції див.: Winichakul (1996); про Саудівську Аравію і вахабізм див.: Piscatori (1989).

33. Про домінантні ethnies див.: Kaufmann (2004a).








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.