Попередня     Головна     Наступна                         Література

АРХЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД СПИСКІВ ТА РЕДАКЦІЙ ЧАСТИН «КРОЙНІКИ»

Списки та редакції «Кройніки о Русі»

1. Погодінський список ¹²⁶ знаходився в «Древнехранилище» відомого історика М. П. Погодіна, яке у липні 1852 р. перейшло до Імператорської Публічної бібліотеки (нині Державна Публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна у Санкт-Петербурзі¹²⁷. До М. П. Погодіна рукопис потрапив від археографа П. М. Строєва, про що свідчить напис на зворотному боці обкладинки: «П. М. Строєва, № 14».

Погодінський список (далі — П.)— рукопис в 4°, розміром 19 x 15,5 см, на 335 аркушах. Обкладинка картонна XIX ст. Папір цупкий, білий з жовтуватим відтінком, з філігранями. Найчастіше трапляється філігрань, яку І. Каманін та О. Вітвіцька датували 1680—1688 рр.¹²⁸ Інші водяні знаки погано збереглися, можна розрізнити лише їхні фрагменти. Один з них нагадує філігрань «Поштар» (1655) ¹²⁹, другий—філігрань «Лілея» (1665) ¹³°. Аналогій фрагменту четвертої філіграні встановити нердалося. Рукопис в цілому зберігся, проте аркуші 1—2 пошкоджені, окремі слова неможливо відчитати. У правому верхньому ріжку проставлена літеральна пагінація, сучасна тексту. З аркуша 41 — пагінація арабськими цифрами, проставлена бібліотекарями. Після кожного розділу чорнилом намальовані примітивні кінцівки, а кожна книга «Кройніки о Русі» закінчується складнішими.

Текст написано коричневим чорнилом, трьома почерками, російським скорописом останньої третини XVII ст. Першим «А» — прямим та каліграфічним написана більша частина рукопису (арк. 1 — 237 зв., 239—303, 328—335 зв.). Другим «В» — малорозбірливим та розгонистим написані аркуші 237 зв.— 239. Третім «С» — подібним до «А», написані аркуші 303—327 зв. Рукопис створювався писцями почергово, бо нові почерки розпочинаються з середини сторінки. Автори почерків «В» та «С» ігнорували надрядкові знаки, що вказували на йотацію голосних й означали звуки t та е. Автор почерку «В» майже не позначав звук й і лише в окремих випадках проставив на його місце відповідний надрядковий знак. Тільки автор почерку «А» був непогано знайомий з українською мовою й прагнув, хоч нерідко й безладно, перенести до тексту надрядкові знаки українського протографа «Кройніки о Русі». Очевидно, його інтерес до української історії не був випадковим. Автором почерка «В» було створено список литовської та польської частин «Кройніки», котрий зберігається в ЦДАДА. Почерком «А» списано також уривок з київського «Синопсису» (1680) й видання «Книги о побоїщі Мамая». Другий список «Книги» вміщений П. Кохановським в «Обширному синопсисі руському»¹³¹.

Зазначимо, що на аркушах 21 зв.— 43 зв. українські слова або полонізми, незрозумілі для російського читача, були перекладені російською мовою. Перекладач, виправляючи ці слова, писав переклад їх: жебы — чтобы, жолніре—солдаты. Інколи він припускався помилок: мусили — мыслили, замість — должны были. Переклад зроблено приблизно у першій чверті XVIII ст., що підтверджується особливостями почерку. Крім того, перекладач використовував слова, які увійшли до російської мови за Петра І: битва — баталия, з леж — з квартир та ін.

2. Вестероський список знаходиться у рукописному збірнику АД 10 бібліотеки гімназії м. Вестерос у Швеції (зібрання Й. Г. Спарвенфельда). Й. Г. Спарвенфельд — шведський вчений, у 1684— 1687 рр. перебував у складі шведського посольства в Росії. Підтримуючи тісні зв'язки з Посольським приказом та впливовими особами при царському дворі (А. А. Матвєєв та ін.), він придбав колекцію рукописів і стародруків ¹³². Вся колекція, найбільшу цінність якої становлять рукописні збірники АД 9—12, була привезена ним до Швеції у травні 1687 р.¹³³ й зберігалась у його маєтності Обілунд. У 1774 р. онук вченого, майор Якоб Спарвенфельд, подарував 69 книг та рукописів, у тому числі збірники АД 9—12, бібліотеці гімназії Вестероса ¹³⁴.

Детальний опис рукопису подав свого часу шведський славіст С. Даль ¹³⁵. Тому зазначимо лише ті особливості рукопису АД 10, котрі суттєво прояснюють його походження. Він складається з 939 аркушів. «Кройніка о Русі» вміщена на аркушах 129— 439. Текст написано російським скорописом другої половини XVII ст., п'ятьма почерками. Більшість статей АД 10, в тому числі й «Кройніка о Русі», написані рукою професійного писця. С. Даль умовно назвав його почерком «А». Цим же почерком списана більша частина збірника АД 12, на титульному аркуші якого містився запис: ««Списано на Москве лета от создания мира 7194 гіоіда, а от воплощения Б[о]га слова 1685 г[о]ду»¹³⁶. До того ж останньою за часом статтею збірника АД 10 є «Переписная книга Воскресенского монастыря», написана у липні 1687 р. Отже, збірник АД 10 було створено у другій половині 1685 — першій половині 1687 р. При підготовці видання «Кройніки» було використано мікрофільм даного списку.

3. Толстовський список входить до складу збірника, який знаходився у зібранні графа Ф. А. Толстого під номером 236 (далі — Т. 236) ¹³⁷. Раніше він зберігався у бібліотеці князя Д. М. Голіцина у с. Архангельському, про що свідчить запис на аркуші рукопису: «Ex bibliotheka Arcangelina».

Збірник T. 236 — це рукопис в 1°, розміром 37 × 19,5 см, доброї збереженності. «Кройніка о Русі»є другою з 27 статей збірника ¹³⁸ і вміщена на аркушах 30—126. Обкладинка картонна XIX ст., папір цупкий, жовтуватого кольору. Філіграні: 1) герб м. Амстердама (1710) ¹³⁹; 2) герб м. Амстердама, вензель під гербом «ІВ» ¹⁴⁰; 3) ідентична 2-й філіграні, але має вензель під гербом «К». Останню філігрань не вдалося знайти у відповідних довідниках.

У верхньому правому ріжку відповідних аркушів Т. 236, які містять початок якої-небудь статті, проставлена пагінація арабськими цифрами, очевидно, бібліотекарями. Лише «Кройніка о Русі» має власну поаркушеву пагінацію. Рукопис позбавлений будь-яких прикрас. Текст написано чорним чорнилом, двома почерками, чітким російським скорописом першої половини XVIII ст., причому другим написана переважна більшість статей, у тому числі «Кройніка о Русі». Збірник Т. 236 не міг бути створений раніше 1712 р., оскільки останньою за часом статтею є та, де йдеться про вінчання «римського кесаря» у Франкфурті-на-Майні (22 грудня 1711 р.). На основі датування за філігранями рукопис Т. 236 можна віднести до 30-х років XVIII ст.

4. Києво-Софійський список, котрий зберігався у бібліотеці однойменного собору, а нині знаходиться в ЦНБ ¹⁴¹, становить собою копію кодексу АД 10, створену на початку XIX ст. для графа М. П. Рум'янцева, яка потім перейшла у власність до митрополита Євгенія.

5. Список О. М. Рогозинського, скопійований істориком з попереднього на початку XX ст., зберігався в Інституті історії України АН України ¹⁴².

6. Список Ліндберга — це переклад шведською мовою деяких розділів Вестероського списку «Кройніки о Русі». Переклад здійснив у першій половині XVIII ст. вчитель Ліндберг за розпорядженням єпископа Вестероса Бенцельштерна. Потім список було передано канцелярському раднику І. фон Енгельштрему, який після відповідного дослідження хотів зробити доповідь про «Кройніку о Русі» в Королівській академії красного письменства, історії та старожитностей. Подальша доля списку залишається невідомою ¹⁴³.

7. Список, що належав вологодському поміщику П. М. Зубову ¹⁴⁴. Про цей список нічого невідомо, очевидно, він не зберігся.

8. Редакція «Кройніки о Русі» П. Кохановського зберігається у складі «Обширного синопсису руського» ¹⁴⁵. Раніше рукописний збірник знаходився у зібранні Ф. А. Толстого й відомий ще під назвою «Толстовський № 157» (Т. 157). До Ф. А. Толстого він потрапив з бібліотеки Д. М. Голіцина. Про це свідчить напис російським скорописом першої половини XVIII ст. на чистому аркуші перед «Кройнікою о Русі»: «Летопись Голицынская». На аркушах 1—3 знизу міститься запис, зроблений тим же почерком: «Дмитрея Михайловича Голицына».

Д. М. Голіцин був у 1707—1718 рр. воєводою, а згодом губернатором Києва. За той час він придбав чимало цінних рукописів із зібрань київських монастирів ¹⁴⁶. Очевидно, тоді ж до нього потрапив збірник П. Кохановського, пізніше відомий як Т. 157. На чистому аркуші перед «Кройнікою о Русі» містився запис українським скорописом кінця XVII — початку XVIII ст.: «Книга кройника з лЂтописцов № 115», що, очевидно, вказувало на порядковий номер рукопису у бібліотеці одного з київських монастирів, вірогідно Києво-Печерської лаври, де створювався кодекс. О. М. Рогозинському вдалося прочитати відбиток титульного аркушу, котрий не зберігся, встановити ім'я творця компіляції — економа Києво-Печерської лаври П. Кохановського й назву збірника — «Обширний синопсис руський»¹⁴⁷. Нині на відбитку можна прочитати лише окремі слова. Експертиза, проведена за допомогою технічних засобів, дала можливість підтвердити правильність прочитання тексту О. М. Рогозинським.

Збірник Т. 157 — це рукопис у 1º, розміром 31 × 19,5 см, на 708 аркушах, з яких 32 — чисті. Рукопис оправлено деревом, обтягненим коричневою шкірою, дещо витертою. На шкірі відтиснуті орнаментовані зображення. На обкладинці витіснено великий ромб, в середині якого зображено розп'ятого Христа і чотирьох євангелістів, які стоять біля нього. Корінець обкладинки шкіряний. Збереглися рештки двох бронзових застібок. Папір тонкий, жовтуватий. Філіграні:

1) вінок з листя, в центрі якого знаходиться міфологічна тварина ¹⁴⁸;

2) двоголовий орел, який тримає в кігтях ключі ¹⁴⁹;

3) ALMODPAPIER ¹⁵⁰;

4) двоголовий орел, подібний до зображеного в альбомі Е. Лауцявічуса ¹⁵¹.

Обкладинка рукопису пошкоджена, деякі аркуші випадають. Пагінація літеральна, сучасна текстові (окремі аркуші не пагіновані). Текст списаний чорним чорнилом, але великі літери, заголовки та підзаголовки на полях, дати, заставки, малюнки перед деякими статтями виконані кіновар'ю. Ці малюнки, серед яких є світські, тісно пов'язані з народним мистецтвом, на що вказував Я. П. Запаско ¹⁵². Майже весь рукопис написаний каліграфічним українським півуставом другої половини XVII ст. Нами виявлено листа ченців Києво-Печерської лаври до Федора Олексійовича, в якому повідомлялося про смерть архімандрита І. Гізеля (18 листопада 1683 р.). Цей лист писано тією ж рукою, що й збірники Т. 145 та 157 ¹⁵³. Підзаголовки на полях Т. 157 виконані інколи українським скорописом останньої третини XVII ст. Отже, існують вагомі підстави вважати, що рукопис Т. 157 було створено й написано у Києво-Печерській лаврі й він, очевидно, є оригіналом «Обширного синопсису руського». Зазначимо, що пізніше до збірника додана на двох аркушах «Копия з грамоты... царя Алексея Михайловича..., какова прислана во Стретение моще митрополита Филиппа» ¹⁵⁴. Почерк — російський скоропис кінця XVII ст., близький до півуставу.

Списки та редакції «Кройніки о початку і назвиску Литви» та «Кройніки о землі Полской»

1. Список, що зберігається в ЦДАДА СРСР ¹⁵⁵. Тут знаходяться польська (арк. 1—109 зв.) та литовська (арк. 110—171 зв.) частини «Кройніки». Раніше він зберігався в архіві міністерства закордонних справ Росії, котрому його подарував 1 вересня 1803 р. колезький асесор Михайло Шульц. Про це свідчить відповідний запис. Список становить рукопис у 4°, розміром 19 X 15,5 см на 171 аркуші. Обкладинка картонна XIX ст. Текст написаний на цупкому білому папері жовтуватого відтінку. Водяні знаки чотирьох типів, два з яких збігаються з філігранями Погодінського списку «Кройніки о Русі». Фрагмент 3-ї філіграні не встановлено, а 4-ї — збігається з водяним знаком в альбомі І. Каманіна та О. Вітвицької ¹⁵⁶.

У верхньому правому ріжку рукопису є пагінація арабськими цифрами, не сучасна тексту. Рукопис прикрашено заставками, аналогічними Погодінському списку «Кройніки о Русі». Текст списаний темно-коричневим чорнилом, двома почерками, ідентичними «А» та «В» у Погодінському списку. Почерком «А» списані аркуші 1—7 зв., 22—47, 50 зв.— 65 зв., 70—102, 104 зв.— 106, 108—122, 139—152, 160—161 зв., 167 зв.— 171 зв.; почерком «В» — всі інші. Як і Погодінський список «Кройніки о Русі», цей рукопис створювався писцями почергово. За всіма ознаками обидва рукописи готувалися одними й тими ж писцями й вірогідно колись становили єдине ціле.

2. Редакції «Кройніки о початку й назвиску Литви» та «Кройніки о землі Полской» П. Кохановського, включені до «Обширного синопсису руського» останнього. Польська частина займає в Т. 157 аркуші 299—361 зв., литовська — 365—388.

3. Редакція цих же частин «Кройніки», включена П. Кохановським до складу його іншої компіляції — «Хронограф» (1681) ¹⁵⁷. Збірник, який містить «Хронограф», також знаходився у зібранні Ф. А. Толстого й відомий ще під назвою «Толстовський № 145» (Т. 145). Рукопис, безперечно, має таке ж саме походження, як і Т. 157. Відомо, проте, що до придбання Д. М. Голіциним рукопис знаходився у піддячого О. Боркова, про що свідчить запис російським скорописом кінця XVII ст. на одному з останніх аркушів (519 зв.): «Сия книга подячего Болшой казны Осипа Боркова». На аркуші 1 міститься ще один запис російським скорописом кінця XVII — початку XVIII ст.: «Летописец выписано из книг Йвана Короткова». Цей запис зроблено, безперечно, не тією особою, яка писала українським півуставом текст Т. 145 (деякі підзаголовки на його берегах зроблено українським скорописом другої половини XVII ст.). Очевидно, запис вказує на одного з власників рукопису, і зробила його та особа, до якої він потрапив на певний час. Крім того, на аркуші 519 написано ряд літер із закінченням їх цифрового відповідника (до сотні). На аркуші, наклеєному на палітурку, зроблено запис українським скорописом кінця XVII ст.: «Йоасафа и Овраама».

Збірник Т. 145— це рукопис в 1°, такого ж розміру, що й Т. 157, містить 519 аркушів, у тому числі 19 чистих. Рукопис оправлено в дерево, обтягнене чорною шкірою, прикрашеною відбитками орнаментованих квадратів та ромбів. Є дві бронзові застібки. Рукопис зберігся краще Т. 157 Папір тонкий, жовтуватий. Водяні знаки двох типів: 1) збігаєтьсяз першою філігранню Т. 157; 2) двохголовий орел, подібний до зображення, відзначеного І. Каманіним та О. Вітвіцькою ¹⁵⁸.

У верхньому правому ріжку рукопису, на аркушах, котрі становлять початок якої-небудь статті, є пагінація арабськими цифрами, зроблена, очевидно, бібліотекарями. Заставки ідентичні тим, які містяться в Т. 157, малюнків немає. Збірник Т. 145 є за всіма ознаками оригіналом «Хронографу» П. Кохановського, на що вказує відбиток запису на першому аркуші, прочитаний за допомогою технічних засобів, як і в Т. 157.

4. Редакція «Кройніки о землі Полской» з ЦНБ ¹⁵⁹. Рукопис належав голові Київської комісії для розгляду давніх актів М. Судієнко, а до нього потрапив із зібрання В. Полетики. Рукопис в 4°, розмір 19 X 15 см, на 20 аркушах. Обкладинка картонна XIX ст. Папір цупкий, жовтуватий. Філіграні: 1) двоголовий орел під короною з хрестом, подібний до орла, який зафіксований в альбомі І. Каманіна та О. Вітвіцької ¹⁶⁰; 2) фрагмент другої філіграні зберігся погано, й аналогій йому не вдалося відшукати. Рукопис писаний чорним чорнилом, але заголовки, великі літери й дати, як правило, виконані кіновар'ю. Єдина заставка також виконана кіновар'ю, нагадує зразки народних вишиванок. Окрім бібліотечної пагінації арабськими цифрами, існує літеральна пагінація, сучасна тексту. Згідно з цією пагінацією «Кройніка о землі Полской» була вміщена на арк. 190 (помилково написано 180) — 217.

Текст писано двома почерками, українським скорописом кінця XVII — початку XVIII ст., типовим для Лівобережної України ¹⁶¹. Заголовок твору, який має дещо змінену назву («Літописець албо Кройніка о землі Полской»), та деякі літери написані півуставом. Рукопис створений не раніше 1690 р., бо виклад подій у даній редакції продовжено невідомим упорядником до 1691 р. Повідомлення за 1674—1690 рр. занотовані ним по пам'яті, про що свідчать деякі помилки. Так, зазначаючи про відправку царських грамот до П. Дорошенка, невідомий редактор відносить цю подію до 1675 р., хоч насправді це було в 1676 р. Смерть польського короля Михайла Вишневецького помилково датує 1674, а не 1673 р. Якби запис відбувався одночасно з подіями, такі помилки не були б допущені. Невиключено, що дана редакція створена саме у 1690 р., бо після розповіді про події 1679 р. була пропущена сторінка, а потім занотована звістка про сарану в 1690 р. Варто також зауважити й те, що слова «и всі ero ласкаве приняли в подданство» (при розповіді про події 1675 і 1676 рр.) редактор поставив не на місце і потім закреслив. Така помилка могла бути викликана гаплографією. Якщо ця помилка перейшла до редакції не з власних записів автора, тоді він використав готову переробку «Кройніки о землі Полской», доведеної до 1680 р. Принаймні, таку можливість не можна відкидати. Оскільки дана редакція вміщена на аркушах 190—217 рукопису, можна припустити, що їй передували «Кройніка о Русі» та «Кройніка о початку і назвиску Литви», скорочені таким же чином. Відсутність обкладинки також може бути свідченням зазначеного.

Слід підкреслити, що «Літописець» у порівнянні з «Кройнікою о землі Полской» значно скорочений, особливо в тих місцях, де йдеться про події польської історії. Якщо у «Кройніці о землі Полской» їм присвячена половина твору, то в «Літописці» вони займають лише одну третину його. Редактор «Літописця» досягає цього, скорочуючи дані Ф. Софоновича не лише про окремі події, а й цілі періоди історії Польщі. Так, завершуючи оповідання про Болеслава II, редактор пропустив повідомлення Ф. Софоновича про часи нащадків Болеслава II — Владислава Германа, Болеслава III, Владислава II, Болеслава IV й одразу переходить до Мечислава III. Цього короля редактор називав братом Болеслава з тим, щоб якось замаскувати такий великий пропуск у тексті. Не знаходимо у «Літописці» також даних Ф. Софоновича про панування Лешка V, події з кінця XIII ст. до кінця XIV ст.; з 1447 до 1494 рр., з 1583 до 1587 рр. і т. ін. У той же час у другій частині «Кройніки о землі Полской», де головна увага приділяється подіям суто української історії, не знаходимо таких великих прогалин. Текст тут скорочувався за рахунок другорядних подій, дат, посилань Ф. Софоновича на польських хроністів тощо. Все це слід пояснювати зміною зацікавлень читача України. Якщо у «Кройніці о землі Полской» Ф. Софонович відвів під 1673 р. половину змісту, то це пояснювалося тим, що історія держави, з-під влади якої значна частина українських земель визволилася за пам'яті автора, ще викликала значний інтерес. Але наприкінці XVII ст., коли авторитет Речі Посполитої на міжнародній арені підупав, коли зросла національна самосвідомість українського народу, зміцніли російсько-українські зв'язки, історія Польщі втрачала для жителів Гетьманщини те значення, яке вона мала для Ф. Софоновича та його сучасників. Невідомий редактор прагнув головну увагу приділити визвольній війні, об'єднанню України з Росією, подіям наступних років. Інколи він вводив до «Літописця» яскраві оригінальні подробиці (звістки за 1582 та 1662 р.), доповнював повідомлення про боротьбу російського та українського народів проти турецько-татарських загарбників у 70-х роках XVII ст.

5. Редакція «Кройніки о землі Полской» Г. Покаса ¹⁶². її було виявлено нами у відділі рукописів ДПБ. Дана редакція становить копію попередньої, здійснену військовим канцеляристом Григорієм Покасом і включену до його компіляції «Дві гісторії о козацком малороссийском народі» (1751) ¹⁶³.

Розглянемо, які списки та редакції частин «Кройніки» Ф. Софоновича найбільш точно передають текст оригіналу. Звернемося насамперед до «Кройніки о Русі». Безперечно, що списки «Кройніки о Русі» — копії XVIII—XIX ст. з Вестероського не мають практично ніякої цінності, бо зберігся сам Вестероський список. При вивченні інших списків та редакції П. Кохановського виявляється, що Вестероський та Толстовський 236 споріднені між собою і містять чимало помилок, явно невірних прочитань тощо. Так, замість «Олегового», як у Погодінському, або в Т. 157, вони подають помилкове «Огегового», замість «мед розсытивши» — «мед розслышавши» ¹⁶⁴. Якщо у Погодінському і Т. 157 знаходимо: «казала, а потом деревлян их же медом частовала моцно, а своим не сказала пити», то у Вестероському і Толстовському 236 — лише «казала пити», тобто допущено гаплографію. В іншому випадку Погодінський список і Т. 157 подають: «Забил его року от Сотворения Світа 6484 и его княжение опановал», то в інших списках — «забил его княжение»¹⁶⁵. Досить часто Толстовський 236 подає читання невірні навіть у порівнянні з Вестероським списком: «строгого» — «срогого» — «рогового»¹⁶⁶. Ці та інші приклади свідчать про те, що найточніше текст оригіналу «Кройніки о Русі», який не зберігся, передає Погодінський список, хоч він і не позбавлений окремих помилок. Інколи їх можна встановити лише за допомогою редакції П. Кохановського: «Олгу дал деревлян з законом их Коростенем», у Т. 157 знаходимо правильне прочитання: «замком их Коростенем», а в хроніці М. Стрийковського — джерелі даної звістки: «Z zamkiem ich Korosteniem»¹⁶⁷. Текст «Кройніки о Русі» у T. 157 дуже точно передає оригінал, особливості його української мови. Проте цей текст не можна вважати списком і взяти за основу наукової публікації, оскільки П. Кохановський здійснив принципові й свідомі переробки (зняв ім'я Ф. Софоновича в заголовку твору, доповнив «Кройніку о Русі» кількома оповіданнями, що стосувалися історії Києво-Печерської лаври) ¹⁶⁸.

Список у складі Т. 236 не міг бути копією Вестероського, бо той одразу ж після його створення було вивезено до Швеції. Отже, обидва списки мають спільний протограф ¹⁶⁹, котрий поки ще не виявлено. Можна навіть зазначити, що цей протограф знаходився у збірнику історично-географічного змісту, який став основою Т. 236 та АД 10. Справа в тому, що ці збірники також близькі між собою.

В АД 10 знаходиться 50 статей, а у Т. 236—27, з котрих 21 повністю збігаються з відповідними статтями АД 10. До того ж основна маса статей знаходиться у першій половині збірників. З 21 статті, спільних для обох збірників, 8 безпосередньо стосуються України (лист турецького султана до запорожців і їх славнозвісна відповідь, «Алкоран Махметов» І. Галятовського та ін.), ще 8 статей стосуються дипломатичних відносин Росії з Туреччиною та Кримським ханством (статейні списки тощо), інші торкаються окремих питань історії та географії Росії: «Книга Большой Чертеж», чолобитна, подана повсталими московськими стрільцями у 1682 р. і т. ін.

Зазначимо, що у збірнику АД 11 міститься запис, який прояснює обставини його придбання Спарвенфельдом: «Сия книга Иоанна Спарвенфелта шляхты свейского, жалование Андрее Артемовича [Матвеева] ко мне в царствующем граде Москве лета от воплощения Бога слова 1686...»¹⁷⁰. Безперечно, що й АД 10 було також отримано від А. А. Матвеєва, батько якого — Артамон Сергійович був обізнаний з подіями на Україні, бо з 1669 р. очолював Малоросійський приказ і був учасником важливих подій (наприклад, учасником Глухівської ради 1669 р. при обранні гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішного).

Отже, не випадково знаходимо в АД 10 та Т. 236 «Глухівські статті», чолобитні київських та ніжинських людей, які обговорювалися на раді. З 1671 р. А. С. Матвеєв керував одночасно Посольським приказом, виступив ініціатором видання «Титулярника» — довідника з дипломатичного листування. Ось чому цілком закономірною була поява у складі протографа збірників АД 10 та Т. 236 матеріалів, що стосувалися зовнішньої політики Росії, До тексту були внесені матеріали А. А. Матвеєва, ледве не забитого повсталими стрільцями 15 травня 1682 р., і який потім склав «Описание стрелецкого бунта». Отже, протограф АД 10 та Т, 236 складено з матеріалів батька й сина Матвеєвих, й тому його можна назвати «Збірником А. С. та А. А. Матвеєвих». Оскільки дві статті, спільні для АД 10 і Т. 236, які стосуються історії Воскресенського монастиря, відносяться до другої половини 1685 р., то збірник-протограф, очевидно, створено між другою половиною 1685 — початком 1687 р., а копія з нього, доповнена рядом інших статей, була подарована А. А. Матвеєвим І. Спарвенфельду.

Певна спорідненість спостерігається між Вестероським, Толстовським списками «Кройніки о Русі» і Погодінським. Деякі помилки, подібні до вищевказаних («закон» замість «замок» і т. ін.), що знаходяться у цих трьох списках, можуть свідчити про наявність спільного архетипа. А ось П. Кохановський, редагуючи «Кройніку о Русі», використовував якщо не сам оригінал, то, принаймні, досить близький до нього список.

Реконструювати текст оригіналу литовської і особливо польської частин «Кройніки» складніше. Насамперед слід зазначити таку обставину. Незважаючи на те, що «Кройніка о початку и назвиску Литвы» зберігається разом з «Кройнікою о землі Полской» і вміщена після останньої в оригіналі, який не зберігся, вона, безперечно, передувала польській частині. На це вказує сам хроніст. Описуючи зайняття Ягайлом польського трону, Ф. Софонович додавав: «О том ширей начитаєш в кройниці о кролех полских» ¹⁷¹, тобто в «Кройніці о землі Полской». Пізніше творці списків та редакцій цих частин «Кройніки» поміняли їх місцями, очевидно, під впливом популярної на Україні хроніки Олександра Гваньїні. Італійський хроніст вмістив у своєму творі польську частину перед литовською. Не виключено, що така перестановка була здійснена під впливом українського хронографа другої редакції, невідомий автор якого активно використовував хроніку О. Гваньїні.

Текст «Кройніки о початку и назвиску Литви» за списком з ЦДАДА СРСР майже не відрізняється від тексту, відредагованого П. Кохановським. Останній, проте, здійснив важливі й принципові зміни в тексті: зняв вказівку на ім'я Ф. Софоновича як автора цієї частини «Кройніки», а також дату створення останньої; наприкінці твору вніс звістку про місце поховання князя Костянтина Івановича Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври і змінив дату смерті князя: 1526 замість 1533 р.¹⁷²

Грунтовніше переробив П. Кохановський «Кройніку о землі Полской» у складі Т. 145 й особливо Т. 157. Насамперед були зняті вказівки на авторство Ф. Софоновича та на справжній час створення третьої частини «Кройніки». Ця частина була продовжена викладом подій за 1674—1679 рр., запозиченим із «Скарбниці» І. Галятовського (повідомлення про загарбання турками Умані та Ладижина у 1674 р.) і третього видання «Синопсиса» (розповідь про Чигиринські походи 1677—1679 рр.). «Кройніка о землі Полской» була заново звірена з «Хронікою Сарматії Європейської» О. Гваньїні у польському перекладі й виданні М. Пашковського (Краків, 1611), значно доповнена матеріалами твору О. Гваньїні. П. Кохановський знав твір О. Гваньїні. Ряд статей збірника Т 157 є перекладом на українську мову фрагментів праці польського хроніста. Не випадково, що в редакціях «Кройніки о землі Полской» виявляємо значні доповнення, що дослівно збігаються з «Хронікою Сарматії Європейської»¹⁷³. Ф. Софонович же, знаючи твір Гваньїні, віддавав перевагу хроніці М. Стрийковського. Інколи свідчення редакції П. Кохановського, які збігаються з твором О. Гваньїні, навіть суперечать даним «Кройніки о землі Полской», за списком з ЦДАДА СРСР чи редакції з ЦНБ АН України. У розповіді про Вячеслава (Вацлава II), короля Чехії та Польщі (1300—1305), заснованій на «Хроніці Польщі» М. та Й. Бєльських, Ф. Софонович датував початок правління князя 1300 р. У редакціях же П. Кохановського трапляється інша дата — 1297 р., що збігається з хронікою О. Гваньїні ¹⁷⁴. У іншому випадку список з ЦДАДА та редакція з ЦНБ АН України вказують на те, що у Казимира І було чотири сина та дочка, й це збігається з твором Бєльських. Але редакції П. Кохановського й О. Гваньїні подають, що у Казимира І було три сина, не згадуючи про четвертого — Оттона ¹⁷⁵.

Очевидно, П. Кохановський змінив також послідовність деяких звісток за 1658—1659 рр. Так, у списку з ЦДАДА СРСР звістка про кінець гетьманату Д. Многогрішного (1672) міститься одразу після даних про його обрання (1669), а потім йде виклад подій 1670—1671 рр. П. Кохановський, щоб не порушувати хронологічної послідовності, вмістив дані про повалення Многогрішного одразу після опису подій 1670—1671 рр. Необхідно вказати й деякі дрібні поправки П. Кохановського, які мають принципове значення. Так, слово — «цар» — він інколи замінює на урочисте: «его царское пресвітлое величество»¹⁷⁶.

На жаль, список з ЦДАДА СРСР не є ідеальним, часто передає текст оригіналу гірше, ніж редакції «Кройніки о землі Полской». Так, у повідомленні про захоплення Кракова Казимиром Справедливим і розгром ним прибічників Мечислава, яке подає список з ЦДАДА СРСР, знаходимо: «сына своего поймал был Казимер». В редакціях П. Кохановського ця звістка передана без даної помилки: «сына его», тобто сина Мечислава. Цей фрагмент було запозичено з хроніки М. та Й. Бєльських ¹⁷⁷, і тому неможна сказати, що П. Кохановський відредагував тут «Кройніку о землі Полской» за працею О. Гваньїні. Можна навести інші приклади, але обмежимося вказівкою на втрату в списку з ЦДАДА СРСР одного аркуша, де розповідалось про події 1663—1664 рр.

Список з ЦДАДА СРСР, редакція з ЦНБ АН України незалежні від редакцій П. Кохановського. Безпосередній зв'язок між ними виключений, адже в них не відбилися ґрунтовні зміни П. Кохановського, внесені до тексту «Кройніки о землі Полской». Щодо зв'язку між списком з ЦДАДА і редакцією з ЦНБ АН України, то певна близькість може пояснюватися наявністю спільного протографа. У деяких випадках список з ЦДАДА СРСР містить явно помилкові читання, тоді як в редакції з ЦНБ АН України вони відсутні. Так, якщо у списку з ЦДАДА СРСР Сигизмунд III помилково названий «Четвертим», то в редакціях знаходимо: «Жигмунт Третий». За списком з ЦДАДА СРСР, Брестську унію «панове римські..., духовні римські не приняли», а в усіх трьох редакціях містяться правильні дані: «панове рускиі... духовныі рускиі...»¹⁷⁸. Нарешті, у спискові з ЦДАДА СРСР лише констатується, що у 1651 p. M. Калиновський підійшов з військами Речі Посполитої до Білої Церкви, але «не добывал...» Так як далі йдеться без всякого зв'язку з попереднім текстом: «от Києва окопалися...», то всі три редакції заповняють цю прогалину: «бо уже три полки козацькі от Богу пришли и на предмістю в Білой Церкви...»¹⁷⁹.

Зрозуміло, що при відсутності зв'язку між редакцією з ЦНБ АН України та редакціями Кохановського подібну обставину можна пояснити лише тим, що писець, який створив список з ЦДАДА СРСР, неуважно переписував текст свого протографа. Внаслідок цього, текст з ЦДАДА СРСР, передаючи в цілому найточніше текст оригіналу «Кройніки о землі Полской», у ряді випадків подає невірні читання на відміну від редакцій П. Кохановського, а інколи й редакції з ЦНБ. Текст списку з ЦДАДА СРСР зазнав важливих змін з точки зору мови внаслідок переписки його російськими писцями і тому українську мову оригіналу краще передають редакції П. Кохановського. До того ж у редакціях П. Кохановського чітко розрізняються м'який та твердий знаки, «г» від «кг» або «ґ» тощо. Але оскільки нинішнє видання «Кройніки» адресоване насамперед історикам, а не лінгвістам, то в основу покладені ті тексти пам'ятки, які точніше відбивають її зміст, а не мовні особливості.

Отже, в основу публікації першої частини «Кройніки» покладено Погодінський список, а другої і третьої — список з ЦДАДА СРСР. Різночитання інших списків фіксуються в примітках у тому випадку, коли вони мають суттєве значення. Передача тексту пам'ятки здійснена за правилами транслітерації.

Попередня     Головна     Наступна                         Література