Попередня       Головна       Наступна





ІСАЯ КОПИНСЬКИЙ

Дата народження невідома. Походив із Галичини, з православної шляхти. Прийняв чернецтво в Києво-Печерському монастирі. З 1616 р. — настоятель Межигірського монастиря, був ігуменом Києво-Братського монастиря. 1620 р. висвячений патріархом Теофаном перемишлянським єпископом, але на парафії не жив через політичні умови: оселився в Густинському монастирі. 1628 р. став єпископом смоленським і чернігівським. 20 липня 1631 р. після смерті Й. Борецького обраний київським митрополитом, пробув ним до 1633 р., але польський сейм не признав його; відісланий до Печерського монастиря. З 1634 — 1635 рр. управляв Михайлівським монастирем. Вів тривалу судову боротьбу з П. Могилою за митрополитство. Помер 1640 р. на Поліссі. Можливо, йому належить «Аполлея «Апології» (1628); написав «Алфавіт духовний» (1610).





Лист до князя Корибута-Вишневецького 1631 року


Прошу принижено, аби оця цедула моя могла бути від Вашої княжої милості милостиво, без образи духовної прочитана і спокійно уважена, із повинності-бо я те своєї пастирської писати мушу.

Великий жаль, милостивий княже, серця нашого усіх нас, духовних і всього православного християнства, обіймає, бачучи Вашу княжу милість, пожадану втіху нашу, що не наслідуєш старожитньої релігії грецької предків та батьків своїх; не менше плаче й ляментує церква Божа, матір наша, що нею, Ваша княжа милосте, зволяєш погорджати. З великим бажанням усі ми чекали пожаданої утіхи нашої, але, замість того над сподівання наше, на смуток нам повертається. Що ж, Ваша княжа милосте, в церкві Божій сумнівного, що підозрілого, що за єресь? Чи не вона є матір’ю всього християнства або чи не Єрусалим є головою після Господа Бога цілого світу? Чи не звідтіля віра християнська початок і фундамент свій узяла? Адже від Сіону вийшов закон і слово Господнє, від Єрусалима, як каже пророк. Чи ж бо не там Господь наш Ісус Христос кров’ю своєю пренайсвятійшою спасіння наше справив; чи ж бо не там кров’ю своєю пренайдорожчою увесь світ відкупив; чи ж бо не там найпершого єпископа, патріарха єрусалимського, намісника свого сам поставив, як Письмо свідчить; чи не відти наука Христова по всьому світі розширилася, від сходу аж до заходу сонця й до самого Рима зайшла? Чим же Рим ліпший є від Єрусалима; чому Єрусалимом, матір’ю всіх церков, гордять, а до Рима горнуться, Єрусалим зневажають, а Рим підносять? Коли для слави цього світу, коли задля великого багатства, то є то речі марні та зрадливії. Не один на тому ошукався, не за тим правдива віра йде, не через те правдива віра пізнана бути має, адже Господь Ісус Христос не задля цього світу свої речі справляє; Ісус Христос сам був убогий і погорджений од людей, а Ірод та Пилат славні та вельможні, учні ж Ісуса Христа бідні й убогі, а жиди й фарисеї багаті. Чи ж потім апробована має бути річ правдива? Єрусалимом не треба гордити, що є він убогий, але ласки Божої повний, ліпше-бо щититися Єрусалимом і до нього горнуться, аніж до Рима, бо в Єрусалимі Ісус Христос для нас помер і з мертвих нам воскрес, там вознісся на небо, нам учнів своїх і апостолів Духа Святого послав, там наше спасіння сталося, там на вічну пам’ять і гріб свій святий залишив, там по собі й намісника свого Якова, патріарха, поставив. Чим Рим є ліпший від Єрусалима? Там намісник Ісуса Христа патріарх, а тут намісник святого Петра отець папа; там самого Ісуса Христа намісник, тут же — слуги його; там гріб Христовий, а тут гріб Петрів. Хто убогим Єрусалимом і намісником його гордить, правдиво ж самим Ісусом Христом гордить. Для чого маємо гордити церквою Божою, матір’ю нашою і матір’ю всіх церков? Що в ній видимо прикрого або недосконалого? Нема ж, за ласкою Божою, в церкві нашій жодного блуду, жодної єресі й ніколи не знайдеться. Що раз вона прийняла на семи вселенських соборах стверджені й постановлені артикули віри, досі все в цілості, нічого не придаючи ані забираючи, утримує. Не відаю, хто так Вашій милості обридив її й омерзив, хто Вашу княжу милість од неї відвернув або відвертає, мовлю те щиро і правдиво: вічне на тому неблагословенство буде залишатися. Знаємо всі, милостивий княже, під якими страшними умовами з боку релігії та обов’язками і клятвами родителька Вашої княжої милості 1, з цього світу сходячи, залишила — на чиї то душі впаде? Господь Бог то відає; знаємо, що батьківське прокляття висушує, а материнське викорінює, як Письмо мовить. Що за втіху, за зиск усі ті віднесли і відносять, які старожитньої своєї віри для марності цього мізерного світа відступають? Адже того не бачимо своїми очима, що діється? Запитував би тих усіх, чому свої від старожитньої віри грецької відступають, чому нею гордять? Коли для мудрості цього світу, тоді мудрість цього світу глупство є у Бога, як мовить апостол; коли для якого блуду, то, за ласкою Божою, ніде в церкві Христовій жоден блуд не віднайшовся і перебувати не може. Легше там бути може, де що рік, то інакше прикладуть або зменшать. Коли ж для слави цього світу, то це є річ менша, однак ліпшу завше славу й повагу ті в усіх людей мають, котрі є у вірі своїй сталі, аніж ті, що в’ються і статечно у своїй вірі не тривають і тривати не хочуть. Хіба не велику славу мав князь Острозький, воєвода київський, і син його, воєвода волинський 2, на котрих багато оглядалося? А чи не велику славу мав усюди світлої пам’яті родитель Вашої княжої милості Михайло Корибут? А чи не по всіх сторонах плинула слава їхньої мужності та дільності рицарської? А чи не був утіхою та підпорою всім правовірним, а чи не оглядалися всі супротивні? А чи не славними були предки Вашої княжої милості дільностями рицарськими в Короні Польській, почавши від Ольгерда 3, прадіда Вашої княжої милості, великого князя литовського, й сина його Ягелла 4, який був потім королем польським, і другого сина Ольгердового Дмитра Корибута, князя сіверського 5, предків Вашої княжої милості Вишневецьких, котрого син Жигмунт через велику дільність рицарську узятий був на королівство чеське 6, та інші предки й покоління Вашої князівської милості — всі були славнії і мужнії рицарі, всі були релігії грецької, і їм те нічого не шкодило, а від того ще славніші були? А чи ж то тепер уже через Вашу княжу милість славного дому і великих князів релігії грецької, предків Вашої князівської милості вікова слава мала б зникати — предки Вашої княжої милості, до святої пам’яті родителя та родительки, з покоління були релігії грецької, а Ваша княжа милість тільки один від них мав би бути відлучений? Не дай того, Боже, аби мав через Вашу княжу милість дім славної релігії грецької виводитися! Коли також для великого багатства, то і те є в руках Божих — Господь Бог кому хоче, тому й дає. Ми просимо Господа Бога і просити завше повинні, аби Вашу княжу милість Бог не допустив відступати від своєї старожитньої апостольської релігії, хоча кажуть мало до нас зичливі опоненти, що та грецька віра є хлопська. Коли ж так є, як вони повідають, тоді хлопської релігії були й царі грецькі, й великі монархи були хлопської віри: апостоли, патріархи і всі святі отці східної церкви, яких ми за великих пошановуємо і які ними є. Прошу отож Вашу княжу милість принижено іменем усього християнства та іменем усієї церкви: не давайся, Ваша княжа милосте, зводитися політичними раціями; згадай, Ваша княжа милосте, про святої пам’яті родителів своїх, якої вони були побожності, якого набоженства, якої віри — не хлопської, не єретицької, ані підозрілої, мали досить розуму, зналися на речах, але віри, кажу, були старожитньої, апостольської східної церкви, чистої і непокаянної, жодними вимислами людськими не змазаної. Чому Ваша княжа милість не маєш вірі предків своїх наслідувати, у якій Ваша княжа милість народився? Адже вона ні в чому не є запідозрена, не до чужої, але до своєї, материної церкви навертайся. Не маєте, Ваша княжа милосте, на що оглядатися, не дивно-бо в молодих літах датися звестися людськими намовами, а часом буває те в молодих літах через примус, але то все нічого — коли Ваша княжа милість захочеш зараз, то все учинити зможеш. Маєш, Ваша княжа милосте, з ласки Божої в маєтностях своїх церков і монастирів духовних осіб досить; не треба шукати деінде — чого Ваша княжа милість потребувати буде, все легко одержиш. Ми, однак, до кінця про мудре, і розсудне, й уважне бачення Вашої княжої милості не сумніваємося, що Ваша княжа милість не до кінця нас засмутити захочеш, не до кінця церкву Божу в непам’ять закинути дозволиш. На ім’я Боже все духовенство, все християнство, приниженим зголошене, просимо: не горди, Ваша княжа милосте, вірою своєю, в якій водою й духом є ми народжені, але навернися до церкви Божої, матері своєї природженої, і утіш нас усіх. І коли Ваша княжа милість побожно учинити зволиш, благословенство Боже і батьківське вічно на Вашій княжій милості опочивати буде, і всю церкву, і все християнство релігії старожитньої утішиш, і тут, на землі, щасливо і фортунно вік свій препровадиш, у ласці Божій вічній життя одідичиш. Амінь.


Вашої Княжої милості пана мого милостивого принижений слуга і богомолець

Ісая Копинський, митрополит київський рукою власною











ПУНКТИ СВЯЩЕНИКАМ ІСАЇ КОПИНСЬКОГО, 1631 р.


Пункти, подані священикам від преосвященного Ісаї Копинського, київського митрополита, які таке в собі мають


Ісая Копинський, милістю Божою митрополит київський, галицький і всієї Русі, архієпископ усього Сівера, [про те, яка] кондиція панам братії священикам належить.

1. Кожен священик аби духовника свого мав, сповідь щоб найчастіше чинив.

2. Від церкви до церкви без відомості свого благочестивого митрополита аби жоден не переходив, також щоб не підкуповував канонів богоносних отців від світського уряду під забороною.

3. Аби жоден у справах своїх духовних до світського суду не мав удаватися над правила святих отців.

4. Знати також про свого благочестивого митрополита і в будь-які речі без його відомості не вдаватися.

5. У парафії один одному жодної перешкоди не чинити, також від одного зв’язане й заборонене другому без звідомлення тому, що зв’язав, прощати і розрішати аби не важилися.

6. Після їжі не хрестити, особливо ж уночі, окрім великої потреби.

7. Поночі шлюбу не давати, а загалом по службі Божій натщесерце, не впившись, під неблагословенням Божим.

8. Аби витримувати пильність зі свідками, коли приступають до шлюбу, чи перед тим, кому не шлюбувати або чи не із примусу поймуються.

9. Аби відлучали від церкви й оповідали людям тим, котрі мешкають без шлюбу.

10. У корчмі аби жоден не перебував під суворою карністю і на нас, митрополита, штрафом.

11. До хворих іти не лінуватися, дяків не посилаючи, і про причастя святих таїн не торгуватися.

12. Де церква є непосвячена, аби всі старалися і люди до того докладалися, аби пильне старання чинили щодо посвячення церкви, а до того щоб конечно були запечатані.

13. В олтарі антиміс а аби був благочестивого митрополита, келих, дискос б, лижиця та інше щоб усе було порядно, як належить до служби Божої.



 а Антиміс — освячена скатірка.

 б Дискос — ритуальне блюдце на низькій ніжці.



14. Ті, котрі карані бувають від світського уряду на горло, аби були сповідані й таїн Христових причащені, пильно просити уряду, аби того дня не були карані на горло.

15. Тих жінок, котрі дітей народжують, а зі світу цього сходять, того ж часу, омивши, причастити.

16. А які бувають вельми хворі й зі світу сходять і не можуть говорити і сповідатися, а прагнуть таїн Христових, щоб не святою водою, але самим тілом і кров’ю були причащені, пильна є того потреба.












ПРИМІТКИ


Перекладено із книжної української мови із «Літопису Густинського монастиря» за виданням: Чтения в императорском обществе истории й древностей российских. — Т. II. — № 8. — М., 1848. — С. 1 — 76.


 1 Тобто Раїна Могилянка (1589 — 1619) — дочка молдавського господаря Яреми, двоюрідна сестра П. Могили, меценатка.

 2 Олександр Острозький, син Костянтина-Василя.

 3 Ольгерд — великий князь литовський, був сином князя Гедимина.

 4 Ягелло був сином Ольгерда.

 5 Дмитро Корибут, від якого походять Вишневецькі, був сином князя Ольгерда.

 6 Син Дмитра Жигмунт був королем чеським в 1422 — 1427 рр. Помер 1435 р.
















Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.