Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту





Додаток 5


PATERYKON  848


"Annotationes onomasticae" до житія св. Антонія Печерського

[Публікується за виданням: Paterykon abo żywoty ss. Oycow pieczarskich. — K., 1635. — C. 21-23.]


Володимир, про якого вище, був сином Святославовим, внуком Ігоря князя руського, і Ольги, княгині, правнук Рюриків. Став властителем усієї Русі по смерті братів своїх на ім’я Олег і Ярополк. Мав столицю свою перше в Новгороді, потім у Києві. Наостанку переселився до міста Володимира, яке в ім’я своє за 36 миль від Москви між Волгою і Окою над Клязьмою рікою збудував. Таку велику державу мав, що не тільки всією Руссією Східною, Полудневою і Північною володів, але землі Болгарську, Сербську, Бармацьку, Семиградську, Вятицьку, Ятвязьку, Дулібську, і ті краї, де зараз Волохи, Мультани і Татари Бобруйські, одним походом під владу свою привів, і данини на них наклав 849.

За того, коли охрестився, прийшов до Русі перший раз Антоній Святий Печерський, але про те хроніки Польські мовчать, тільки про другий прихід його, коли уже за Ярослава (як видно з цього житія), прийшов і копати почав Печери. Мовить, отже, Стрийковський за Ярослава "Печери Київські копати почато для гробів, за прикладом якогось Антонія, якого Русь має за святого" 850.

Ярослав був сином того монарха Київського Володимира Святославича. Той збудував церкву Св. Софії, або Мудрості Божої в Києві, коштом вельми великим, і вежу при ній позолоченими бляхами вкрив; а келихами і начинням золотим, срібним, книгами і уборами дорогими церковними фундував. А аби була церква Столична Митрополича, в ній одного побожного чоловіка, на ім’я Іларіона висвятити наказав на митрополита Руського. Збудував також в Києві браму з польського боку браму накладом великим, в’їзд її і главки 851 бляхами позолоченими оздобив, і ворота золоті для неї дав. На тій брамі збудував також церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці 852. Синів мав п’ятеро: Ізяслава, Святослава, Всеволода, Ігоря, Всеслава. Між ними так монархію Руську розділив: за життя [свого] Ізяславу, старшому синові дав Київ з приналежними до нього [землями]. Святославові — Чернігів; Всеволодові — Переяслав: Ігореві — Смоленськ і Володимир; Всеславові — Псков і Великий Новгород 853. По смерті похований в гробі мармуровому в св. Софії церкві, в каплиці св. Григорія, який і досі стоїть цілим 854.

Борис і Гліб, в поганстві названі, а в Хрещенні Романом і Давидом названі, сини Володимирові, а брати Ярославові були. Ці по смерті батька свого Володимира братом своїм Святополком забиті таким чином: Святополк довідавшись про смерть батька свого Володимира перш ніж Борис (бо Борис на той час з печенігами воював), захопив Київ і направив вишгородців, аби Бориса підступно убили, коли той був із малим почтом. Вишгородці на намет напали (імена їхні такі: Пушча, Талеш, Єлкович, і Ляшко), коли молився у неділю на образ Спасителів, і мечами скололи, і слугу його Георгія угрина, який був упав на нього. Не достатньо того було Святополку — на другого брата Гліба, князя Муромського, підступно напав, таким чином: оскільки не знав [той] про смерть батькову, написав до нього, що [той] вельми хворий, і каже йому йти до себе. Гліб, брату повіривши, поїхав до Києва. І коли був у дорозі — за милю від Смоленська на Снядині — Бога гаряче молив, воїни Святославові напали на нього і забили, а тіло в пустому місці кинули, над яким голоси Янгольські чулися і свічі палаючі видні були. Пам’ять їхнього мучеництва церва Східна святкує 24 липня. А щодо моря, названого Варязьким морем — те море омиває Швецію, і Данію і Ісландію. Географи те море називають "Balticum Mare".


[Далі йде оповідь про Варягів, як народ, з посиланням на М. Стрийковського].








"Annotationes onomasticae" до житія прп. Феодосія Печерського

[Публікується за виданням: Paterykon abo żywoty ss. Oycow pieczarskich. — K., 1635. — C. 54-57.]


Половці і печеніги, як мовить Стрийковський був народ войовничий і рицарський з роду готів та цимбрів 855

[далі розповідь про цей народ з посиланнями на писання Бєльського і Ваповського].

Ізяслав, про якого тут згадано, був син Ярослава Володимировича Віщого. Тому за заповітом віддав, як старшому сину, столичне місто своє Київ. Проте брати того Святослав і Всеволод, бажанням панування розпалені, вигнали були Ізяслава з Києва. І сів був Святослав у Києві, а Всеволод в Переяславі. Проте потім, згідно як хронік руських, так і польських, помирився з ним брат Святослав і вернув йому Київ, а сам сів у Чернігові. За нього прийшли були до землі руської половці, про яких читали вище, проти яких вийшов був Ізяслав з братами своїми Святославом та Всеволодом, а коли почали бій ратний, Ізяслава, князя Київського, сина Ярославового прохромлено ударом копія (згідно стародавнього нашого хронікаря Нестора, законника Печерського) місяця жовтня 3 дня. Поховано його в Києві, з жалобою, бо дуже подобався киянам через [свою] справедливість, і поховано його в церкві Пресвятої Богородиці Десятинній, в гробі мармуровому. По нім у Києві панував, згідно св. Нестора, брат його Всеволод, а згідно Стрийковського, за деякими хроніками Руськими Святослав, а по Святославі — Всеволод 856.

Святослав був сином Ярославовим, а братом Ізяслава і Всеволода рідним, як [уже] говорилося. Мав за заповітом батьківським своєю столицею Чернігів, а Всеволод — Переяслав. Похований по смерті в церкві Св. Спаса. 857

Всеволод, брат рідний вищепом’янутих князів, а сином Ізяслава був, коли осів у Києві, князі Руські йому заздрити вельми почали. Небавом Роман, князь Руський, захотів столицю Київську опанувати за гроші, найняв був половців, і пішов проти Всеволода, однак за слушною радою панів руських згоду вчинили потім у Переяславі у серпні. Але половці зате без їх ради те вчинили, образившись, Романа князя Руського, забили. Потім на Всеволода повстав Ярополк, племінник його, син Ізяславів, за те, що батьківське княжіння Київське в нього взяв. Проте, не прийшлося Ярополкові сісти в столиці батьковій, бо приближений його, на призвісько Нерадич, коли Ярополк на санях з Володимира до Звенигорода їхав, сплячим його забив, і везений був Ярополк для поховання до Києва. Там же митрополит Руський Іоанн із князем Всеволодом, і з синами його Володимиром і Ростиславом, і з безліччю панства з усієї Русі проводив тіло його до монастиря свят. Димитрія, який був збудував батько його Ізяслав 858, взявши до нього за ігумена св. Варлаама з монастиря Печерського, і 5 грудня поховали в тій же церкві св. Петра, котру Ярополк в тому монастирі будувати почав. Нині від того монастиря тільки місце є недалеко від монастиря Печерського. Про того Ярополка Меховіта пише, тихим і покірним, милував духовних, особливо ченців св. Василія, котрим десятину платив від усього зібраного з міст, і з усього доходу. І поки жив — єдине про те Бога молив, аби такою смертю померти, як Гліб і Борис, сини Володимира Святославича, що вимолив 859.

Той Всеволод, стрий Ярополків, збудував церкву святого Михаїла Видубицького над рікою Дніпром нижнє Печерського монастиря 860. Той це є монастир, в якому був ігуменом дехто Лазар, вищезгаданим митрополитом Іоанном туди поставлений 861. Освячено також церкву Успіння Пресвятої Богородиці Печерську за того князя Всеволода, що була освячена митрополитом Іоанном і єпископами Лукашем Білгородським з єпископом Чернігівським за ігумена монастиря Печерського Яна. По смерті похований у св. Софії 862. По ньому посів київську столицю син Ізяславів Михаїл Святополк. І збудував церкву кам’яну в Києві святого Михаїла Золотоверхого, де і похований є по смерті 863. Від того Святополка Ізяславача рід свій беруть князі, їх мосць, Четвертинські.


















Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.