Попередня       Головна       Наступна

ПРИМІТКИ (779—811)

⁷⁷⁹ Серебрянский Н. Древнерусские княжеские жития (Обзор редакций и тексты) // ЧОИДР. — М., 1915. — С.37.

⁷⁸⁰ Голубинский Е. История русской церкви.... — Т. 1. — Ч. 1 — С. 81.

⁷⁸¹ Серебрянский Н. Древне-русские княжеские жития... — С. 37.

⁷⁸² Абрамович Д. І. Літописні джерела Четьїх-Міней Дмитра Ростовського... — С. 41.

⁷⁸³ Перетц В. Н. Исследования и материалы... — С. 12-13.

⁷⁸⁴ Там само. — С. 15.

⁷⁸⁵ Там само. — С. 26.

⁷⁸⁶ Ім’я Гостомисла, слов’янського новгородського князя, який владарював там до приходу варягів, походить із новгородського літописання, щоправда збереглася тільки в пізніх зведеннях та Хронографі (Хронограф рєдакции 1512 года // Полное собрание русских летописей. — Т. 22. — Спб., 1911. — С. 345). Найповніша інформація стосовно Гостомисла містилася, згідно писань В.Татищева, у використаному ним Іоакимівському літописі, який нині датують XVII-XVIII ст. Так в основному тексті Татищевської "Історії" говориться: "Приходили варяги через море данини заради до словен у Великий град. Слов’яни ж і русь, відмовивши, не дали їм данини. Тоді вмер словенський князь Гостомисл без спадкоємця. І почали люди самі собою володіти, але не було серед них справедливості; повстав рід на рід, були міжусобиці, воювали один на одного, самі себе більш, ніж вороги, розоряли. Це бачачи, старійшини землі, зібравши від словен, русі, чудь, кривичів і інших місць, міркували, що земля Руська хоча велика і рясна, але без князя розпорядку і справедливості немає; тому потрібно обрати князя, який би усім володів і керував. І погодившись, за заповітом Гостомисловим, обрали князя від варяг..." (Татищев В.Н. История Российская... — Т. 2. — С. 32-33). В примітках до тексту цей же автор зазначає: "У Степенній Новгородській і Стрийковський... згідно говорять: "Новгородці обрали від серед себе князя розсудливого й на ім’я Гостомисла, і цей, довго в спокої праві, на старості, бачачи себе ослабшавши, повелів народу обрати собі князя від інших країн, по якому послали послів у Варяги, чоловіків найзнатніших від слов’ян, чуді і русів, і ін." Про це Іоаким не тільки повніше, але і більше написав і декількох славенських князів по іменах уніс, по чому бачимо, що Нестор Іоакимової історії’ не бачив... Оскільки слов’яни, як прибульці і власники цих народів, маючи давній звичай князів не на вибір, але по спадщині зводити, то і Гостомисл той був спадкоємним, як Іоаким єпископ це стверджує, що він по батькові успадковував і не маючи чоловічого спадкоємця, як розсудливий государ, побоюючись міжусобиці, і не маючи сина, повелів онука, дочки сина, призвати; про вибір же нове внесено, котре там знаходиться, що тоді Новгорода не було, а якщо і був, то не престольний був і не знатний, як сам Нестор нижче про побудову і перенесення престолу з Ладоги описує, але Іоаким точніше про те мовив" (Там само. — С. 203). Б. Рибаков з цього приводу зазначав: "Сліди якихось неясних генеалогічних пригадувань містяться у відомих новгородських легендах про Гостомисла, сина Буривоя. Та обставина, що вони були записані на п’ять століть пізніше київських легенд, відразу поставило їх у ряд із власними домислами істориків XVI-XVII ст., але, імовірно, відоме історичне зерно міститься все-таки в цих легендах. Візьмемо за основу текст відомої Іоакимівського літопису: головний герой легенди новгородський князь Гостомисл, переможець варягів, був останнім представником династії словенських князів, після смерті його став княжити варяг Рюрик. Родоначальник династії якийсь князь Володимир відстоїть від Гостомисла на десять колін; якщо умовно покласти на одне сторіччя чотири покоління князів, те начало династії прийдеться віднести приблизно на 600 р... Нащадки Володимира невідомі: "імена ж цих восьми невідомі, ні справи їхні, хіба в піснях давніх згадують"... Можливо, що в Новгороді збереглися деякі сказання про час переселення Словен з півдня на береги Ільменю і Чудського озера і про побудову тут перших городищ. Вони могли дійсно іти в VI-VII ст., але, на жаль, фрагменти таких ймовірних сказань занадто тісно сплелися з ученими здогадами безпосередніх попередників Татищева. Приблизний розрахунок часу підтверджується археологічним даними, поява словен і кривичів на названих озерах дійсно датується серединою І тис. н.е. Слов’янські колоністи прибули звідкись з півдня (Рыбаков Б.А. Древняя Русь... — C. 37-38). Фігурує Гостомисл також у московських документах, пов’язаних із легендарним родослів’ям Володимира (Дмитриева Р.П. О текстологической зависимости между разными видами рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха // ТОДРЛ. — Т. 30. — Л., 1976. — Л., 1976. — С. 219) Відома інформація про Гостомисла також в українській історіографії XVII ст., очевидно бувши запозиченою туди безпосередньо з новгородського літописання, яке було дуже популярне в литовській державі (зокрема, на його скороченому смоленському зведенні забазоване т.зв. білоруськолитовське чи західно-руське літописання Шахматов А.А. Обозрение русских летописных сводов XIV-XVI вв...- С. 231-252)). Порівн. також використання цієї інформації у Густинському літописі (Густинская летопись... — С. 235) та у "Хроніці" Феодосія Софоновича: (Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх... — С. 60). Звідти повідомлення про те, що св. Ольга була правнучкою Гостомисла потрапило до її житія в "Житіях святих" святителя Димитрія Туптала.

В нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" прихід варягів поміщено у статті 6370 (862) р. (Ипатьевская летопись... — Столб. 14).

⁷⁸⁷ Див. прим. 437.

⁷⁸⁸ Зміст останнього фрагмента у тексті свят. Димитрія є одним із доказів користування ним не "Степенною книгою", а українською редакцією псковського поширеного житія св. Ольги. Справа в тому, що лише в українській редакції наголошується на існуванні якоїсь акції зібрання і перегляду наречених, з-поміж яких Ігор не вибрав нікого (Перетц В.Н. Исследования и материалы... — С.17, 68).

⁷⁸⁹ Останній фрагмент майже дослівно взятий із української редакції поширеного псковського житія св. Ольги (Перетц В.Н. Исспедования и материалы... — С. 68-69). "Степенна книга" подає дану інформацію коротко, але з фантастичними подробицями місць завоювань. Паралелей із текстом свят. Димитрія вона не має. Що ж стосується, власне, походження інформації, то тут коротко переказано інформацію нині існуючого тексту "Повісті минулих літ" за 917-945 рр.

⁷⁹⁰ Див. прим. 440.

⁷⁹¹ Порівн. прим. 438.

⁷⁹² Текст оповіді свят. Димитрія про обставини смерті Ігоря суттєво відрізняється як від нині існуючого тексту "Повісті минулих літ", так і від тексту "Степенної книги" (Книга Степенная царского родословия... — С. 9) та української редакції поширеного псковського житія св. Ольги (Перетц В.Н. Исследования и материалы... — С. 69). Можна припустити, що святитель скористався все-таки літописним текстом, близьким до нині існуючого тексту "Повісті минулих літ" під 945 р., але сильно переробив його, зокрема, випустивши моральну оцінку вчинку Ігоря. Про користування "Повістю минулих літ" свідчить і вказівка свят. Димитрія на 32 роки Ігоревого княжіння (втім, це ж повідомлення міститься і в Густинському літописі (Густинская летопись... — С. 243)).

⁷⁹³ Дане повідомлення походить із української редакції поширеного псковського житія св. Ольги (Перетц В.Н. Исследования и материалы... — С. 69).

⁷⁹⁴ Див. прим. 439.

⁷⁹⁵ Повідомлення про двір княжий "за градом" (тобто за межами тогочасних укріплень Києва) знаходимо також у літописному тексті про помсти св. Ольги, звідки він, можливо, і потрапив до житія. Тут міститься цікавий топографічний відступ, введений, можливо, св. Никоном, першим печерським літописцем. Описуючи про приїзд древлян, автор, серед іншого зазначає, що "...двір княжий був у городі, де нині двір Воротислава та Чюдина... і другий — де є [нині] двір доместиків — за Святою Богородицею [Десятинною] над горою. Був бо тут терем кам’яний" (Ипатьевская летопись... — Столб. 44). Фундаменти і частини стін цього "терема кам’яного" були виявлені над обривом північно-східної частини Старокиївської гори, за 75 м на північний схід від Десятинної церкви. 1857 р. під час перебудови житлового будинку київський чиновник Климович відкрив залишки двох давніх стін, складених із плінфи і кругляка. Протягом 1907-1908 рр. археологічні дослідження цієї споруди здійснив

В.В. Хвойка. В результаті розкопок була відкрита частина зовнішньої стіни світської споруди довжиною 21 м. До цієї зовнішньої стіни примикали фундаменти трьох поперечних стін, що ділили внутрішню частину будови на кілька камер. Серед будівельного сміття виявлені шматки карнизів, плит і частини наличників від дверей, виготовлених із мармуру і червоного шиферу. Знайдено багато шматків різнобарвної смальти і цем’янки з фресковим розписом. На підлозі підвального поверху споруди суцільними прошарками лежали обгорілі колоди й дошки. 1936 р. залишки цієї споруди були відкриті Київською археологічною експедицією під керівництвом Ф.Н. Мовчановського. Кладка досліджуваної ділянки збереглася на 5,85 м. Північно-західна частина обрушилася під укіс. Подальші розкопки 1939 р. виявили тільки жалюгідні залишки цієї будови. 1965 р. розкопками Київської археологічної експедиції (П. Толочко) вдалося дослідити тільки 5 м цієї кладки. Інша частина в результаті оповзнів зруйнована. На думку дослідників, споруда була двоповерховою (Килиевич С.Р. Детинец Києва IX — первой половины XIII веков. По материалам археологических исследований. — К., 1982. — С. 36).

⁷⁹⁶ В оригіналі на полях навпроти цього абзацу зноска: "Стыи Несторъ Пєчерскій лЂтопис: сіє пишєт". Загалом даний фрагмент близький до нині існуючого тексту "Повісті минулих літ", й сильно відрізняється від "Степенної книги" (Книга Степенная царского родословия... — С. 9-11) та тексту української редакції поширеного псковського житія св. Ольги (Перетц В.Н. Исследования и материалы... — С. 69). Проте згадка про бажання убити Святослава і насадити у Києві власну династію зближує текст св. Димитрія з Густинським літописом (Густинская летопись... — С. 243) та текстом української редакції поширеного псковського житія св. Ольги (Перетц В.Н. Исследования и материалы... — С.69). У М. Стрийковського цього уточнення нема.

⁷⁹⁷ В оригіналі гра слів: "...нє тако на бракъ, якожє на брань оуготованными".

⁷⁹⁸ В оригіналі на полях зноска: "о имєнах царя и патріарха зри на концу". Див. нижче на стор. 106.

⁷⁹⁹ Оповідь про існування цього хреста та текст напису на ньому походить із т.зв. руського проложного житія св. Ольги, де хрест у Софії описаний такими ж словами, що і в "Житіях святих" (Серебрянский Н. Древне-русские княжеские жития... — С. 7-8). Присутній цей опис також у тексті української редакції поширеного псковського житія св. Ольги (Перетц В.Н. Исследования и материалы... — С.72), а також у південнослов’янської редакції проложного житія святої (Серебрянский Н. Древне-русские княжеские жития... — С. 7). В інших джерелах ця реліквія не згадана. Натомість, у поширеному проложному житії св. Ольги, та в поширеному житії, наведеному в "Степенній книзі", відмічено дарунок св. Ольгою Константинопольській Софії тарелі Юеребрянский Н. Древне-русские княжеские жития... — Тексты. — С.9-10). Це повідомлення походить із записів Новгородського письменника і церковного діяча Добрині Ядрейковича (пізніше — Антонія, архієпископа Новгородського), який відвідавши у XII ст. Константинополь, залишив нам докладний опис своєї подорожі, в якому, між іншими багатствами Константинопольської Софії зазначено: "і блюдо велико злато служєбноє Олгы Русской, когда взяла дань, ходивши к Царю городу.. Во блюдЂ же ОлжинЂ камінь драгій, на томъ же каміни написань Христосъ; і отъ того Христа ємлють печати люди на все добро; у того же блюда все по верхови жємчугом учинено" (Цит. за: Айналов Д.В. Дар св. Княгини Ольги в ризницу церкви св. Софии в Царьграде. — Труды 12 ^го археологического съезда в Харькове. — М., 1905. — Т. 3. — С. 1). Згідно студій над цим текстом Д. Айналова, це очевидно був Дискос з гемою в середині (Там само. — С. 2-4). З хрестом св. Ольги Н.Закревський пов’язував фразу в "Слові про закон і благодать" митр. Іларіона, яку він наводить у такому контексті: "Ты же и бабка твоя Ольга, принесшая крестъ изъ новаго Ієрусалима..." ("Ти ж і баба твоя Ольга, котра принесла хрест із нового Єрусалима" (Закревский Н. Описание Києва... — Т. 1. — С. 786). Проте, насправді в більшості списків контекст цієї фрази дещо інший: "Ты же съ бабою твоєю Ольгою, принесъша крьсть оть новааго Ієрусалима..." (Иларион. Слово о законе и благодати. — Москва, 1994. — С. 91-92) ("Ти ж з бабою своєю Ольгою принесли Хрещення з нового Єрусалима..."). Отже, знову ж таки, йдеться про християнство чи хрещення, а не про конкретний предмет. Разом з тим напис на хресті однозначно свідчить про те, що зроблений він не за Ольги, а, як мінімум, в часи Володимира, хоча це можна віднести й до XIII ст., копи остаточно склалося вшанування святої.

В Никонівському літописі знаходимо повідомлення про хрест св. Володимира, вивезений із Києва Всеславом Полоцьким, і залишений ним пізніше "на полатях" у Софійському соборі Новгорода (Никоновская летопись... — С.94). Ніяких підстав ототжнювати цей хрест з хрестом св. Ольги нема, але цей приклад може пояснити подальшу долю реліквії. Як правильно зазначав Н.Закревський (Закревский Н. Описание Києва... — Т. 1. — С. 786-787) він, вірогідно, був вивезений із Києва нападниками. Можемо додати: найвірогідніше це зробили нападники "свої" — залісські чи галицькі, оскільки дана святиня становила не стільки релігійне, як державне значення. Втім, московські джерела існування у них хреста св. Ольги не фіксують. Натомість наступне повідомлення про певний чудотворний хрест із Києва знаходимо уже в католицьких матеріалах — описі чудес від цього хреста, який у XVII ст. знаходився у Люблінському домініканському монастирі. В книзі ксьондза П. Рушля 1655 року сказано, що хрест був принесений в Русь княгинею Анною, жоною св. Володимира, і через 400 років по тому, тобто, ймовірно, в кінці XIV ст., був випрошений домініканцем Андрієм у київського князя Івана. Н. Закревський вважає останнє повідомлення нісенітницею, оскільки не знає київського князя з цим іменем. Проте, нам не відомий повний список усіх Київських можновладців по татарського часу. Крім того, хрест цілком міг бути викрадений за обставин, які були замінені принагідною благочестивою легендою, причому за ім’я київського князя було взяте поширене в московській династії ім’я. На разі, перебування якогось хреста, пов’язаного з іменем св. Володимира у Любліні XVII ст. не викликає сумнівів. Проте, чи дійсно це той самий хрест — не ясно.

⁸⁰⁰ Про цю церкву див. прим. 428.

⁸⁰¹ На разі, місцеві псковські легенди пов’язували з іменем св. Ольги не лише заснування міста й Троїцької церкви. Так біля погосту Верхоліни (можливо зіпсоване Верхні Ольгині) недалеко від Пскова в XIX ст. існувала каплиця з джерелом, яке згідно місцевої легенди забило з-під каменя, на якому любила сидіти св. Ольга (Серебрянский Н. Древне-русские княжеские жития... — С.39). Крім того, св. Ольга вважалася засновницею монастиря в Вибуті (Там само. — С.39)

⁸⁰² Останнє повідомлення зустрічаємо в Густинському літописі (Густинская летопись... — С. 246).

⁸⁰³ Хронологія свят. Димитрія не відповідає тексту ні "Степенної книги" (Книга Степенная царского родословия... — С. 33-34), ні української редакції псковського житія св. Ольги (Перетц В.Н. Исследования и материалы... — С. 25, 76). Це — результат власної наукової роботи свят. Димитрія.

⁸⁰⁴ Див. прим. 459.

⁸⁰⁵ Інформація про перенесення нетлінних мощей св. Ольги з невідомого місця упокоєння до Десятинного храму і встановлення їх там у дерев’яній раці для загального поклоніння в своїй основі походять із "Пам’яті і похвали" св. Володимиру. Проте, є це повідомлення також у поширеному проложному та поширеному житіях св. Ольги Юеребрянский Н. Древне-русские княжеские жития... — Тексты. — С. 8, 11-12), звідки воно, вірогідно, й потрапило до "Степенної книги" (Книга Степенная царского родословия... — С. 40). Останнє дало Д.Абрамовичу підставу твердити про походження її в тексті свят. Димитрія саме з цього джерела (Абрамович Д. І. Літописні джерела Четьїх-Міней Дмитра Ростовського... — С. 49). Проте, вірогідніше визнати, що цю інформацію він набув із іншого доступного йому агіографічного (проложного ?) тексту. Є. Голубінський, з певною мірою вірогідності, відніс час перенесення мощей св. Ольги до Десятинної церкви до 1007 року, коли у Лаврентіївському літописі знаходимо не зовсім зрозуміле повідомлення: "Прєнєсєни святии в святую Богородицю" (Лаврентьевская летопись... — Столб. 129).

Подальша доля мощей доволі дивна. Справа в тому, що в Києві ще в XIX ст. побутувала легенда про те, що мощі св. Ольги, заховані "під спудом" в часі татарського нашестя, були за св. Петра Могили вийняті й поставлені у збудованій ним на місці давньої церкви невеликого храму (Амвросий. Замечание на X ст. о Владимирских древностях в 1 части Тр. Ист. Общ. // Труды и летописи ОИДР. — 1828. — Ч. 3. — Кн. 1. — С. 166). Наскільки це повідомлення вірне — сказати важко. Адже церква Миколая Десятинного була побудована до свят. Петра Могили, проте, честь знайдення мощей св. Володимира на тій території дійсно належить йому. Знайдення ж свят, Петром мощей св. Ольги жодним автентичним джерелом не підтверджується. Єдиним аргументом, який, власне, і доказом назвати важко, є повідомлення визначного історика київського митрополита Євгенія (Болховітінова), який бувши добре знайомий із знесеною пізніше давньою церквою Миколи Десятинного, відзначав, що св. Петро Могила переніс мощі св. Ольги до цієї церкви, "де і донині дійсно видна в південній стіні западина на зразок Київських Лаврських печер, для мощей приготовлена, але після від ворожих навал сховав ці мощі біля тієї ж западини лід підлогою" (цит за: Там само. — С. 166). Інший визначний церковний історик преосв. Амвросій Орнатський писав, посилаючись на М. Берлінського, таке: "І теж саме під час перебування мого в Києві (1822) підтверджував мені п. Берлінський... що він сам чув від одного з таких старожилів, нібито до 1710 року, тобто, до великої в Києві пошесті, бачив той старожил, усередині теперішньої Десятинної церкви, праворуч, мощі блаженної Ольги; але ті, імовірно, після чи в той же рік, при нещасливому випадку під спудом приховані" (Там само. — С. 167). Виходячи з цієї інформації, так само описували знайдення та втрату мощей св. Ольги в наступних наукових виданнях. Зокрема, Є. Голубінський, повторивши коротко вищенаведене, від себе відзначив лише те, що мощі "у XVIII ст. знову приховані, з не зовсім зрозумілої причини, у невідомому місці" (Голубинский Е. История русской церкви... — Т. 1. — Ч. 1 — С.84). Митрополит Макарій відзначав, що це сталося "вследствие несчастных обстоятельств" (Макарий. История русской церкви... — С. 53). Це зразу дало греко-католицькому автору М. Чубатому зайвий "доказ" католицької приналежності св. Ольги: "Можна думати, що російська духовна і світська влада набрала застереження і до самої особи св. Ольги, коли в XVIII столітті були відкриті німецькі літописні джерела, які свідчили про католицтво св. Ольги" (Чубатий М. Історія християнства Руси-України... — С. 185). Як тут не згадати бородате, але таке влучне російське прислів’я: "Когда кажется — креститься надо!"

Очевидно, найпростіше рішення цієї проблеми полягає в тому, що ніяких мощей св. Ольги св. Петро Могила не знаходив, а легенда про них склалась під впливом інформації про знайдення ним мощей св. Володимира. І найголовнішим доказом відсутності мощей у Десятинній церкві і в XVII, і в XVIII століттях є відсутність повідомлень про це в київських виданнях, зокрема, у тексті "Житій святих". Хіба можна припустити, щоб свят. Димитрій, котрий з такою скрупульозністю підійшов до вивчення біографії святої та всього, з нею пов’язаного, не відзначав би якщо не знайдення мощей святої, то, в усякому разі, факту перебування тих мощей в Десятинній церкві? Мені можуть закинути, що в житії св. Володимира про перенесення його мощей в часи св. Петра Могили також не сказано. Проте, там взагалі нічого не говориться про відкриття мощей рівноапостольного князя, в той час, як розповідь про перенесення мощей святої Ольги в часи св. Володимира закономірно мала б викликати у святителя бажання написати і про нове їх перенесення. Проте, цього нема.

⁸⁰⁶ Мова йде про т.зв. руське проложне житіє (див.: Серебрянский Н. Древне-русские княжеские жития... — Тексты. — С.7).

⁸⁰⁷ Порівн.: Кормчая книга... — Л. 8 об.

⁸⁰⁸ Дане повідомлення походить із нині існуючого тексту редакції "Повісті минулих літ" 1118 року, представленій, зокрема, в Іпатіївському літописі (хоча там батьком Костянтина названий Леон) (Ипатьевская летопись... — Столб. 59). У Хлєбніковському літописі назване лише ім’я царя (згідно з Іпатіївським літописом) (Острозький (Хлєбніковський список)... — С. 26). У Лаврентіївському літописі сказано, що св. Ольга хрестилася за Цемісхія (Лаврентьевская летопись... — Столб. 60). В Густинському ж літописі знаходимо читання майже аналогічне до читання "Житій святих" (Густинская летопись... — С. 244). Це ще раз свідчить, що використане свят. Димитрієм печерське джерело — "Нестор" — було близьким до Густинського літопису.

⁸⁰⁹ Див. огляд цих джерел також у Густинському літописі (Густинская летопись... — С. 244). Порівн. прим. 445.

⁸¹⁰ Див. стор. 63 та 108.

⁸¹¹ Див. прим. 436.

Попередня       Головна       Наступна