Попередня     Головна     Наступна





СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ, церковнослов’янізми — лексичні, фонет., фразеол. запозичення зі старослов’янської мови. Одні С. входять у лексику тієї чи ін. сучас. мови як органічна частина, інші використовуються зі стиліст. метою. Були складовою частиною давньої укр. літ. мови. Так, у «Лексіконі славеноросскому...» Памва Беринди перекладна частина містить такі С., як молчаньє, безчестіє, здравіє, блгорЂчіе, тєлєса, главы та ін. У сучасних рос. і болг. мовах чимало колишніх С. стали частиною лекс. систем і сприймаються відповідно як росіянізми і болгаризми, напр., рос. решение, значение, вражда; болг. благонадежност, благонравен, богоявление, възбуждение, достояние та ін. У новій укр. літ. мові С. уживаються переважно зі стиліст. метою. Проте можуть і не мати стиліст. навантаження: «Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять» (І. Котляревський). Багато С. є у макаронічній мові писаря Пістряка з «Конотопської відьми» Г. Квітки-Основ’яненка. Старослов’ян. джерело живило поет. мову Т. Шевченка, в якого є фонет. С. (ненарожденні), словотвірні (восхвалили), лексичні (вої, дружина, блаженний муж, ізбави, доколі) та ін. С. у Т. Шевченка вживаються для урочистого стилю, зокрема в перекладах «Давидових псалмів»: не ветхеє, не древлє слово, древо, воспою, благая, ізбави, беззаконіє, творящий та ін. Є в нього й цілі словосполучення: німим отверзуться уста; в поемі «Царі» зустрічаються й речення, але вже не з позитивним, а скоріше з негат. змістом: «Потя народ, княжну поя, Отиде в волости своя, Отиде с шумом». Трапляються С. і в заголовках тих творів, які були в Шевченкових руках: «І зроблю Маленьку книжечку, Хрестами і візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду Або „Три царіє со дари"». Використовував поет С. і як засіб сатири, напр., у вірші «Умре муж велій в власяниці», де вживаються і лексичні, і словотвірні, і морфологічні С. Із сучас. поетів до С. звертаються Б. Олійник («...так много записалося в поети; возлежить, мста, благовісний, власть), Л. Костенко (зокрема, в поемі «Маруся Чурай»).


В. М. Русанівський.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.