Попередня     Головна     Наступна





СТИЛЬОВІ РІЗНОВИДИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ — суспільно усвідомлені видозміни літературної мови, що об’єднують: 1) структур.-функц. стилі (див. Стиль); 2) експресив.-стилістичні варіації мови; 3) підсистеми структур.-функц. стилів, тобто типи мовної організації, що сформувалися як жанри відповідної л-ри (офіц.ділової, наук., публіцист., художньої). С. р. у. м. відбивають, з одного боку, більш загальний, ширший, ніж структур.-функц. стилі, погляд на сфери використання укр. мови. Йдеться про книжно-писемний і усно-розмовний різновиди укр. мови. Книжно-писемні та усно-розмовні виражальні засоби, які використовуються у функц. стилях, зумовлюють більший чи менший ступінь їхньої книжності, розмовності або нейтральності щодо перших двох ознак. Неперехідних меж між С. р. у. м. не існує: книжні елементи, поєднуючись із розмовними, легко переходять у засоби емоц.-експресив. виразності художнього стилю; усно-розмовне джерело живить жанри публіцистичного стилю, який загалом належить до книжно-писемного різновиду мови. З іншого боку, С. р. у. м. виступають як одиниці вужчого плану порівняно з структур.-функц. стилями. Останні диференціюються залежно від типів текстів, об’єднаних у відповідні жанри. Книжність, нейтральність, розмовність — ознаки, властиві всім типам текстів, стильові різновиди яких залежать від співвідношення відповідних мовних засобів. Взаємопроникнення і перехрещення книжнописемних і усно-розмовних джерел — основа для виникнення експресив.-емоц. колоритів мови. Книжні за походженням засоби, які вживаються у худож. текстах у сполученні з розмовними, зазнають стиліст. зниження і зумовлюють перехід тексту в ін. стильовий різновид. На прийомах зіткнення книжних і розм. засобів та їх співвідношенні із стилістично нейтр. елементами будуються емоц.-експресив. різновиди худож. та розм. структур.-функц. стилів. Найб. мірою книжності відзначається у сучас. укр. літ. мові офіційно-діловий стиль. Його жанри, або підстилі, охоплюють тексти, в яких визначальну роль відіграє книжна лексика (мова меморандумів, комюніке), а також щоденне ділове спілкування громадян (документи з лаконічним викладом суті справи без оцінних компонентів передаваного змісту). В обох випадках стильовими показниками виступають усталені формули, ділова фразеологія, активізація книжного джерела укр. мови. До книжних належать також науковий стиль та його підстилі або жанри: наук.-популярний і наук.навчальний, власне наук. тексти (монографії, статті), мова навч.-метод. л-ри, підручників, посібників. Різняться між собою наук.-тех. і наук.-гуманіт. праці; в перших увиразнюються своєю функцією форм.-символічні системи (формули, графіки, схеми і т. п.), в других помітну роль виконує автор. оцінка, дод. конотації. У структурі публіцистичного стилю свою специфіку мають мова інформ. матеріалів (хроніка, інтерв’ю та ін.) і мова худож.-публіцист, текстів (нарис, фейлетон і т. п.). Всі ці відміни ґрунтуються на різному співвідношенні компонентів тріади автор — об’єкт — читач. Крім інформативної, публіцист. стиль виконує функцію переконування, впливу на читача, слухача. Цим зумовлюється і поділ на типові жанри публіцист. стилю (пор. жанр інтерв’ю, репортажу). Публіцистичний, як і худож. стиль, активно послуговується усно-розмовними виражальними засобами, що несуть на собі відбиток зниженого буденного спілкування. Вони урізноманітнюють жанрові відмінності функц. стилів, диференціюючи, напр., у поезії високий патет. або інтим.-лірич. мовний колорит. На характер виражальних засобів впливає насамперед писемна мова чи усна мова. В усній мові засвідчуються некодифіковані елементи, вона зазнає впливу неліт. засобів, ін. мов. У широкому розумінні С. р. у. м. є також мова фольклору. Цим поняттям об’єднується мова різних фолькл. жанрів, у яких закладено естет. сприймання нар. слова, його емоц.-експресив. зміст. Фолькл. різновид укр. мови певною мірою визначає характер худож. стилю щодо функціонування у ньому типових фольклоризмів, стилізації нар. оповіді тощо.

С. р. у. м. безпосередньо залежать від сусп. функцій, які виконує укр. мова, і від того, як у процесі істор. розвитку нац. мови змінюється коло цих функцій. Для сучас. укр. мови немає обмежень у використанні експресив. мовних засобів, хоча кожен структур.-функц. С. р. у. м. має свої норми. Вони не піддаються перелікові подібно до орфоеп. чи орфогр. норм, проте диктують побудову текстів за законами стильової організації мови. В офіц.-діловій мові постає вимога знання типових формул для викладу відповідного змісту; у наук. мові — знання термінології та її однозначного вживання, у публіцистичному стилі — оцінка впливовості мови певного жанру на читача, слухача, глядача.

С. р. у. м. мають не лише об’єктивне підґрунтя: вибір стильового різновиду залежить від автора, об’єкта і адресата, якому призначається повідомлення. Різновиди худож. стилю, напр. худож.-докум., худож.-істор. проза, продиктовані зображуваними об’єктами, а також автор. уявленнями про те, в яких формах донести читачеві висловлювану ідею. Видозміни публіцист. стилю виникають під впливом взаємодії худож. і публіцист. стилів.

Худож.-публіцист. різновид стилю відзначається активним використанням народнопоет. фразеології, фолькл. символів, типових для мови фольклору повторів, стиліст. фігур увиразнення, ритмомелодики. С. р. у. м. у сфері розм. спілкування охоплюють жанри розм.-побут., на вироб. теми, певною мірою й епістолярного стилю тощо. Кодифікованість (некодифікованість) уживання мовних засобів впливає на заг. емоц.-експресив. колорит розм. стилю.

Джерело стиліст. оновлення мовних засобів — розм. мова, проте значна вага некодифікованих елементів обмежує її дію на різновиди функц. писемних стилів. 2-а пол. 20 ст. позначена впливом на всі стильові різновиди н.-т. мови, проникненням термінів у структури худож. і народнопоет. мислення. Кін. 20 ст. — повернення у систему С. р. у. м. конфесійного стилю, що витворився на книжній і народнорозм. основі, як і ін. стилі, під впливом укр. перекладів конфес. л-ри.


Літ.: Чередниченко І. Г. Нариси з заг. стилістики сучас. укр. мови. К., 1962; Теор. проблеми лінгв. стилістики. К., 1972; СУЛМ. Стилістика. К., 1973.


С. Я. Єрмоленко.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.