Попередня     Головна     Наступна





ТАВТОЛОГІЯ [грец. ταυτολογία — повторення, від ταυτό (τό αυτό)те саме і λογος — слово] — неусвідомлюваний, мимовільний або, навпаки, навмисний повтор у межах словосполучення, речення того самого чи однокорен. слів (формально-семантична Т.) або різнокорен. слів з тотожним, аналогічним і под. значенням (семантична Т.). Це може бути виявом недостатньої культури мови або спец. семант.-стилістичним засобом (фігура мови). Т. як мимовільне і небажане взаємодублювання слів у межах одного контексту трапляється при вживанні слів з непрозорою етимологією, переважно іншомовних (прихована Т.): розповісти свою автобіографію, народний фольклор, основний лейтмотив, перший дебют, місцеві аборигени, найбільш оптимальний (лат. optimus — найкращий з можливих), унікальний у своєму роді (лат. unicus — єдиний), період часу, прейскурант цін (нім. Preis — ціна). Рідше — при вживанні слів з прозорою внутр. формою, зокрема однокореневих. В останньому випадку наступне слово дещо уточнює або підсилює попереднє, хоч у цьому немає потреби, напр.: сто карбованців грошей, у січні місяці, проливна злива, об’єднатися воєдино, вперше познайомитися. Є Т. службових слів і морфем: для проформи (лат. proforma — для форми), в анфас зам. анфас (франц. en face — в обличчя), більш досконаліший (більш і суф. -іш- тут взаємодублюються), найкращий за всіх (пор. найкращий і кращий за всіх). Буває тавтол. визначення, що повторює в ін. формі уже сказане: «Рівносторонній трикутник — це трикутник з рівними сторонами».

Т. як семант.-стиліст. і номінат.-словотворчий засіб виявляється, напр., при утворенні т. з. етимологічних фігур — об’єднанні в межах однієї конструкції двох етимологічно тотожних слів, коли дієслово втягує у сферу свого вживання однокорен. додаток чи, рідше, підмет або навіть стимулює їх утворення, іменник — однокорен. означення чи, рідше, присудок, прикметник — означуваний ним іменник і т. п. Напр.: сміятися гірким сміхом, жити своїм життям, «Загину загибеллю сокола я» (М. Бажан); у конструкціях з «внутрішнім об’єктом»: думу думати, зиму зимувати; при редуплікації з підсил. значенням: криком кричати, лежнем лежати, поїдом їсти, пропади воно пропадом: «Як стрель стрельнув у дівчину» (Панас Мирний), «Виса висить, хода ходить» (яблуко і свиня в загадці), «... було чути, Як реве ревучий» (Т. Шевченко — про Дніпро), чужа чужаниця (фолькл.); при семантичній Т.: Набриднути, як гірка редька (Приказка); гори воно вогнем. Семантична Т. лежить в основі мовних жартів, іронічних фразеологізмів, прислів’їв, ефект яких ґрунтується на невідповідності між подібним значенням слів і їх відмінною формою: то потухне, то погасне; з вогню та в полум’я. Зі зміною чи втратою вихідного значення слова тавтологічність певного сполучення може зникати: чорне чорнило (бо вже є чорнило й інших кольорів), біла білизна, кредит (лат. credo — вірю, довіряю) довір’я, у назвах держав типу Українська Народна Республіка (лат. res publica, букв. — справа народна), при поєднанні загальної і власної назв типу місто Мелітополь (грец. πόλις — місто), гора Чорногора. Т. лежить в основі деяких типів синтакс. конструкцій: закон є закон (тобто закон і тільки), день як день. Але Т. може бути лише зовнішньою при внутр. відмінності повторюваних слів: зима є зима (коли зима морозна, сніжна; повторюване слово виражає найхарактерніші, на погляд мовця, ознаки відповідного поняття). Т. традиційно вважають різновидом плеоназму, хоч між цими явищами відношення швидше не видо-родові, а взаємодоповнювальні.


Літ.: Туліна Т. О. Речення з тавтол. підметами і присудками у східнослов’ян. мовах. В кн.: Міжвузівська наук, конференція з проблем синтаксису укр. мови. Чернівці, 1965. Див. також Літ. до ст. Повтор.


О. О. Тараненко.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.