Попередня     Головна     Наступна





ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ — класифікація мов за типом, що характеризує осн. властивості структури мови. У Т. к. м. тип є особливим методол. засобом, завдяки якому можна відтворити теор. модель реально існуючої мови. Тип виступає як абстр. еталон, особливий ідеальний об’єкт, який не реалізується у дійсності в чистому вигляді, бо конкр. мова може поєднувати в своїй структурі риси різних мовних типів. Оскільки кожна мова по суті багатотипологічна, слід зважати на ступінь наявності в ній того чи ін. типу, отже, типол. характеристика мови набуває і кількісної інтерпретації.

Є різні методи типології, яка визначає істотні риси мовної структури, виявляє її взаємозумовлені і взаємовиключні характеристики на основі вивчення структури окр. мов світу та їх зіставлення. Це, зокрема, змістова, або семантична, типологія, яку розробив Е. Сепір, спираючись на дещо механічне сполучення форм. і змістових критеріїв. Удосконалив її Дж. Грінберг, запропонувавши зважати на кількісну оцінку властивостей мови, виражену типол. індексами. Інша типологія — характерологічна (розробив В. Скалічка) досліджує внутрішньоструктурні закономірності, за якими в одній мові сполучаються і взаємно зумовлюються окр. типол. ознаки. Структурна типологія, започаткована Ф. де Соссюром і розроблена ін. лінгвістами — Р. Якобсоном, Ч.-Ф. Вьоглином, Т. Мілевським, А. Мартіне, спирається на аналіз відношень між елементами мовної системи. Є ще типологія мовних рівнів (морфологічна, фонологічна і т. д.), типологія окр. мовних категорій (типологія стану, відмінка і т. д.).

Т. к. м. виникла на основі морфол. класифікації А.-В. Шлегеля, Ф. Шлегеля, В. Гумбольдта та ін., яка, визнаючи базовими у мові поняття слова і морфеми, враховувала їх співвідношення, спосіб вираження грамат. значення, характер морфем, об’єднаних у слові, а також спосіб їх об’єднання (аглютинація чи фузія) та позицію словотв. або словозм. морфеми відносно кореневої. Відповідно до цих критеріїв встановлювалися 4 типи мов: ізолюючий, аглютинативний, флективний та полісинтетичний (інкорпоруючий). Ізолюючі мови не знають словозміни, складаються з кореневих морфем, грамат. значення виражається переважно порядком слів. До мов цього типу належать китайська, в’єтнамська, йоруба та ін. Аглютинативні мови мають незмінний корінь і варіанти словозм. афіксів, які добираються за характером звучання кореня і сполучаються з ним аглютинацією, словозм. афікси тут однозначні та є єдиними виразниками грамат. значення (це явище гаплосемії); до таких мов належать тюркські, уральські, дравідські, більшість конго-кордофанських. У флектив. мовах корінь може виступати в кількох варіантах, а словозм. афікси бувають синтетосемічними і сполучаються з коренем фузійно, одне грамат. значення може виражатися різними афіксами. До флектив. мов належить українська, як і всі слов’ян., герм., балт. та ін. індоєвроп. мови, а також мови афразійської родини. Полісинтетичні (інкорпоруючі) мови відзначаються складними утвореннями, що є водночас і словами, і реченнями, слово-речення має у своєму складі різні компоненти, що передають зміст осн. і другорядних членів речення. До цього типу мов належать деякі палеоазіатські та індіанські мови Америки.

Існує також фонол. типологія мов, за якою мови світу поділяють на мови фонемної будови (осн. фонол. одиницею є фонема) і мови складової будови (осн. фонол. одиницею є склад або його ініціаль чи фіналь); серед мов фонемної будови розрізняють мови вокаліч. та консонант. типів.

Інколи форм. типології протиставляють контенсивну, маючи на увазі пошуки зв’язків і зумовленостей форм, плану мови її змістовим планом. Сучас. контенсивна типологія вивчає різний характер вираження у мовах суб’єктнооб’єктних відношень. Вона висуває поняття мовного типу як системної сукупності певних структур. ознак мови. За концепцією Г. Климова, є щонайменше 4 мовні типи: класний, активний, ергативний і номінативний. Мови класної будови відзначаються передусім численними класами іменників і наявністю багатьох класно-особ. афіксів у дієвідмінюванні. У мовах акт. будови іменники поділяються на активні й неактивні, певною мірою аналогіч. поділ характеризує і дієслова цих мов (активні й стативні). У синтаксисі розрізняють акт. й неакт. конструкції речення, а також ближчий і дальший додатки. Дієсл. морфологія цього типу відзначається двома рядами особ. афіксів — активними і неактивними, розрізненням серед форм акт. дієслів форм відцентрової і невідцентрової версій, а також способу дії. В іменній морфології розрізняють відчужувану та невідчужувану належність (власність). У мовах ергатив. будови протиставляються агентивні та фактитивні дієслова, ергативна та абс. конструкції речення, прямий і непрямий додатки, ергативний та абс. відмінки, ергативний та абс. ряди особ. афіксів. Агентивне дієсл. не протиставляє форм акт. і пас. стану. Мови номінат. будови характеризуються протиставленням перех. і неперех. дієслів, номінат. конструкцією речення, наявністю наз. і знах. в., суб’єктного (інколи й об’єктного) ряду особ. афіксів у дієвідмінюванні.

В сучас. мовознавстві існує тенденція до заміни великої кількості незіставлюваних або важкозіставлюваних парціальних типологій єдиною всеохоплюючою типологією, що підходить до мови як до цілісної системи систем. Пор. Генеалогічна класифікація мов, Соціолінгвістична класифікація мов.


Літ.: Кузнецов П. С. Морфол. классификация языков. М., 1954; Гринберг Дж. Квантитат. подход к морфол. типологии языков. В кн.: Новое в лингвистике, в. 3. М., 1963; Морфол. типология и проблема классификации языков. М. — Ленинград, 1965; Успенский Б. А. Структур, типология языков. М., 1965; Журинская М. И. Лингв. типология. В кн.: Общее языкознание. Внутр. структура языка. М., 1972; Климов Г. А. Принципы контенсивной типологии. К., 1983; Истор. типология славян. языков. К., 1986.


С. В. Семчинський








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.